Господарські суди в системі судів України

Підвідомчість може бути альтернативною, виключною або імперативною в залежності від того, чи відносить Закон вирішення спорів до компетенції виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох за вибором заявника чи згодою сторін.

Згідно зі ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких Законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Проте, Кодекс адміністративного судочинства України не дає визначення поняття "публічно-правовий спір".

Публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб'єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М.: Издательство БЕК, 1995. - с. 30-31

Для публічно-правового спору є характерним: 1) суб'єктний склад; 2) підстави виникнення цього спору; 3) визначення меж повноважень адміністративного суду. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України. В 2-х тт.. Том 1 - К.: КНТ, 2007. - с. 35-36

Слід ураховувати, що підставою виникнення публічного спору є діяння суб'єкта публічного управління, яке містить склад порушення суб'єктивних публічних прав та інтересів громадян, організацій та інших суб'єктів публічного управління.

Адміністративно-правовові спори виникають у сфері державного управління, в процесі здійснення органами виконавчої влади своїх управлінських функцій.

Спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта повинен розглядатися саме адміністративними судами.

У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом. Лист Верховного Суду України «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між адміністративними і господарськими судами» 26 грудня 2005 - № 3.2.-2005.

Слід мати на увазі, що не всі договори, укладені суб'єктами владних повноважень, їх посадовими чи службовими особами на реалізацію своїх повноважень, відносяться до адміністративних договорів. Якщо обов'язковим учасником договору відповідно до законодавства повинен бути суб'єкт владних повноважень, то такий договір є адміністративним, оскільки суб'єкт владних повноважень у такому випадку діє від імені держави (територіальної громади), в її інтересах чи для забезпечення їх, а не для своїх власних потреб.

У разі ж вчинення цивільного правочину між суб'єктом владних повноважень і суб'єктом господарської діяльності, договірні відносини сторін ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності. Постанова Пленуму Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24 жовтня 2011р. - № 10.

3.3 Міжнародний досвід розмежування юрисдикції господарських судів з іншими судами

У 2002 році були прийняті нові процесуальні закони - Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації (далі - АПК РФ) і Цивільний процесуальний кодекс Російської Федерації (далі - ЦПК РФ). Одним з важливих завдань, що стояли перед їх розробниками, було оптимальне визначення підвідомчості справ судам загальної юрисдикції та арбітражним судам, чітке розмежування підвідомчості між ними.

Традиційно в основі розмежування підвідомчості справ між судами загальної юрисдикції та арбітражними судами лежить правило, яке можна визначити як принцип поділу компетенції даних судів. Його суть така: арбітражні суди - це суди спеціалізовані і щоб визначити підвідомчість спору, необхідно діяти методом виключення, починаючи з визначення підвідомчості справи арбітражному суду. Якщо арбітражним судам справа не підвідомча, значить, його повинні розглядати суди загальної юрисдикції.

В даний час воно закріплене в п. 3 ст. 22 ЦПК РФ, де зазначено, що суди загальної юрисдикції розглядають і вирішують справи, передбачені в ЦПК РФ, за винятком економічних суперечок та інших справ, віднесених федеральним конституційним Законом і федеральним Законом до ведення арбітражних судів.

Деякі фахівці вказують, що в даний час арбітражні суди з точки зору їх компетенції вже не є спеціалізованими, вони наділені загальною компетенцією з вирішення більшості економічних суперечок. Абсалямов А. В. Проблемы административного судопроизводства в арбитражном процессе: автореф. дис. - Екатеринбург, 2000.- С. 12.

У новому АПК РФ питання підвідомчості справ арбітражним судам вирішені по-новому. В основу розмежування підвідомчості справ між судами загальної юрисдикції та арбітражними судами покладено предметну ознаку. Усі спори, пов'язані із здійсненням економічної діяльності, віднесені до відання арбітражних судів. Яковлев В. Ф. О новом Арбитражном процессуальном кодексе Российской Федерации // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. 2002. № 8 (приложение). С. 172.

Таким чином, в даний час, відповідно до нового АПК РФ, сформувалося розуміння основного критерію підвідомчості, як характеру спірних правовідносин та змісту справи - чи пов'язаний предмет спору з підприємницькою або іншою економічною діяльністю або ні. Критерій суб'єктного складу хоча і залишився, але поступово відійшов на другий план, забезпечуючи спеціалізацію кожного із судів. Ярков В.В. Арбитражный процесс: Учебник 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2003. - С. 79

Тобто існує два основних критерії розмежування підвідомчості між арбітражними судами та судами загальної юрисдикції - це характер або предмет справи (економічний або пов'язаний з підприємницькою або іншою економічною діяльністю), а також суб'єктний склад сторін.

Судова система Республіки Польща складається з судів загальної юрисдикції та судів спеціальної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції розглядають усі справи, крім справ, віднесених до судів спеціальної юрисдикції.

До системі судів загальної юрисдикції входять: суди з сімейних справ; суди з трудових і соціальних питань, торговельні суди, суди з виконання покарань; реєстраційні палати (облік юридичних осіб). До системи судів спеціальної юрисдикції належать: Конституційний трибунал (конституційний нагляд); Державний трибунал (виносить рішення про відповідальність вищих посадових осіб); Вищий адміністративний суд (перевірка законності рішень органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної влади); Військові суди.

Між юридичними особами торгівельні спори розглядають та вирішують Торгівельні суди. Тобто в Польщі завдання визначення підвідомчості справ судам загальної юрисдикції та торговельним судам вирішене шляхом чіткого розмежування підвідомчості між ними.

Висновки

Підсумовуючи все вищевикладене у даній курсовій роботі, можна дійти таких висновків.

Судова функція в правовій державі є найменш політизованою, що дозволяє розглядати суд як найстійкіший елемент розподілу влади.

У правовій державі суд має вирішувати конфлікти у всіх сферах суспільних відносин, у тому числі і у господарській сфері на засадах законності, об'єктивності і неупередженості.

Особливості статусу господарського суду визначаються тим, що він є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, які виникають між юридичними особами, державними та іншими органами, а також у розгляді спорів про банкрутство

Особливістю господарських процесуальних правовідносин є те, що вони можуть бути лише у правовій формі та не існують як фактичні відносини, тобто вони існують, оскільки існує господарський процес, урегульований нормами права. В господарському процесі суддя господарського суду, інші учасники здійснюють лише ті процесуальні дії, які передбачені нормами господарського процесуального права.

Вважаю, що господарські суди сприяють зміцненню законності й протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою постійно направляються окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, в діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку збільшується кількість звернень суб'єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Господарські суди сприяють економічним перетворенням у державі, формують конкурентоспроможне середовище для суб'єктів господарювання усіх форм власності шляхом реалізації конституційного принципу їх захисту. Вони є також важливим інституційним засобом реалізації державної політики, їх діяльність невід'ємна від дій законодавчої та виконавчої гілок влади. Приймаючи рішення у кожній конкретній господарській справі, вони здійснюють державну оцінку законності чи протиправності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямування їх у правове русло.

Таким чином, український господарський процес розвивається еволюційним шляхом. На цьому шляху норми українського арбітражного процесу змінюються і пристосовуються до нових суспільних реалій. У цьому прогресивному процесі важливу роль відіграють галузеві принципи господарського процесу, які вже сформувалися і знайшли своє закріплення в новому Господарському процесуальному кодексі України.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України -- 1996 р. -- № 30 - ст. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України - 1992 р. - № 6 - ст.56.

3. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005р. // Відомості Верховної Ради України - 2005р. - № 35-36, № 37 - ст.446.

4. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004р.// Відомості Верховної Ради України - 2004р. - № 40-41, 42 - ст.492.

5. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992р. // Відомості Верховної Ради України - 1992р. - № 31 - ст.440.

6. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010р. // Відомості Верховної Ради України - 2010р. - № 41-42, № 43, № 44-45 - ст.529.

7. Указ Президента України «Про питання мережі господарських судів України» від 12 серпня2010 - № 811/2010.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 19, 42 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік" (справа про фінансування судів)» від 24 червня 1999 - № 6-рп / 99.

9. Лист Верховного Суду України «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між адміністративними і господарськими судами» від 26 грудня 2005 - № 3.2.-2005.

10. Лист Верховного Суду України «Щодо застосування господарськими судами України положень процесуального законодавства стосовно розмежування компетенції між адміністративними і господарськими судами» від 05 січня 2006р. - № 01-8/12.

11. Лист Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України «Щодо визначення підвідомчості цивільних справ та господарських спорів», від 14 липня 1995р та 20 липня 1995р. -№ 01-8/518а.

12. Постанова Пленуму Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 24 жовтня 2011р. - № 10.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007р. - № 8.

14. Абсалямов А. В. Проблемы административного судопроизводства в арбитражном процессе: автореф. дис. - Е., 2000г. - с. 177.

15. Балюк І. А. Господарське процесуальне право, навчальний посібник, - К.: КНЕУ, 2008. - с. 222.

16. Беляневич В.Е. Науково-практичний коментар до Господарського процесуального кодексу України - К.: Юстиніан 2011. - с. 1160.

17. Калмацкий В.С. Суд второй инстанции в советском гражданском процессе - Уфа, 1978. - 82 с.

18. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України - Х.: Одіссей, 2006. - с. 551.

19. Науково-практичний коментар до Конституції України - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003р. - с. 805.

20. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України. В 2-х тт.. Том 1 - К.: КНТ, 2007. - с. 788.

21. Теліпко В.Е. Науково-практичний коментар до Цивільного процесуального кодексу - К.: Центр учбової літератури 2011. - с. 696.

22. Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М.: Издательство БЕК, 1995. - с. 496.

23. Чудиновских К.А. Подведомственность в системе гражданского и арбітражного процессуального права. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. - с. 307.

24. Ярков В.В. Арбитражный процесс: Учебник 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2003. - с. 832.

25. Закурін М. К. Адміністративно-правовий статус судді господарського суду - Форум права, № 3, 2011р. - С. 282-286.

26. Згама А. О. Правова природа повноважень у суді апеляційної інстанції в господарському процесі - К.: Митна справа №4(76), 2011 р. - с. 335-340.

27. Коломієць Т., Лютіков П. Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення - К.:Право України, 2009р. № 10 - с. 175-181

28. Ніколенко Л.М. Історичні передумови становлення господарського процесуального законодавства під впливом матеріально-правових актів - К.:

Часопис Київського університету права № 2010/2, 2010 р. - с. 179-186.

29. Собовий О. М. Правовий статус судді вадміністративно-деліктному провадженні : автореф. дис.. -К., 2010. - 220 с.

30. Юшкевич О.Г. Щодо питання розмежування видів судової юрисдикції - Х.: Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ № 4 (51) 2010р. - с. 23-29.

31. Яковлев В. Ф. О новом Арбитражном процессуальном кодексе Российской Федерации // Вестник Высшего Арбитражного Суда РФ. 2002. - № 8 (приложение) - с. 172.

Размещено на Allbest.ru