Цивільний процес

Характеристика джерел цивільно-процесуального права та юридичне значення керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Ведення судового журналу і протоколу засідання. Форма і зміст заяви про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 21.07.2011
Размер файла 23,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

цивільний суд протокол юридичний

Джерела цивільно-процесуального права. Юридичне значення керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України

Судовий журнал і протокол судового засідання

Форма і зміст заяви

Список використаної літератури

1. Джерела цивільно-процесуального права. Юридичне значення керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України

Джерела цивільного процесуального права -- правові акти, що містять норми даної галузі права. Види джерел залежать від форм, у яких виражається й функціонує норма цивільного процесуального права.

Основними джерелами (формою) права у всіх сучасних правових системах світу є нормативно-правові акти держави. Нормативно-правовий акт -- це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює або скасовує правові норми. Нормативний акт приймається компетентним органом у певному процедурному порядку. Це офіційний документ, що містить правові норми, тобто носій інформації про правові норми, юридичне джерело права.

Нормативно-правові акти мають різні назви, вони відрізняються один від одного за юридичною силою, за суб'єктами видання тощо. В найзагальнішому вигляді ієрархічну структуру нормативно-правових актів України можна подати в такий спосіб: закони й підзаконні нормативні акти.

До першого виду джерел цивільного процесуального права належать:

1. Конституція України, що закріпила найважливіші принципи судочинства. Конституційні норми мають пріоритет при нормотворчості й правозастосуванні.

2. Цивільний процесуальний кодекс України, що є основним джерелом норм цивільного процесуального права, оскільки містить норми, що визначають завдання і принципи цивільного процесу, положення загальної частини статичного характеру, а також розгорнуті процесуальні регламенти, що відображають динаміку діяльності суду й інших учасників судочинства.

3. Інші закони України, що містять процесуальні норми ("Про судоустрій", "Про статус суддів", "Про міжнародне приватне право", "Про прокуратуру", "Про міжнародний комерційний арбітраж", "Про місцеве самоврядування в Україні").

Для даного виду джерел цивільного процесуального права характерно наступне: а) перевага серед джерел цивільного процесу законів. Посилення ролі суду в здійсненні й захисті конституційних прав приводить до того, що його діяльність регулюється в основному нормативними актами у вигляді законів, а не підзаконних актів; б) розширення кола законодавчих актів, що містять норми цивільного процесуального права. Законодавець, приймаючи закони, що регулюють матеріально-правові відносини, значну увагу приділяє посиленню механізму захисту прав суб'єктів цих відносин і інших осіб.

До другого виду джерел цивільного процесуального права належать:

1. Укази Президента України й постанови уряду України.

2. Рішення Конституційного Суду України. Згідно зі ст. 150 Конституції України "Конституційний Суд України постановляє рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні й не можуть бути оскаржені".

3. Міжнародні угоди і договори, що визначають взаємну правову допомогу держав по цивільних справах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (наприклад, Гаазька конвенція з питань цивільного процесу 1954 року).

У разі невідповідності закону України міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір (ч. 5 ст. 8 ЦПК).

Крім того, суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це встановлено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ч. 6 ст. 8 ЦПК).

Слід також звернути увагу на Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р., який закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17).

Не є джерелом цивільного процесуального права роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Зазначені роз'яснення містять узагальнені положення, призначені для багаторазового застосування з тієї або іншої категорії цивільних справ або при виникненні однорідних випадків. За змістом вони являють собою результат аналізу судових помилок і неправильних тенденцій у застосуванні судами процесуальних норм з певної категорії справ у зв'язку з відсутністю норми, що регулює те або інше процесуальне питання, й на цій основі роз'яснення того, як слід правильно застосовувати відповідні норми права.

Постанова Пленуму Верховного Суду України, як і будь-який судовий акт, є підзаконним актом. Однак іменувати його нормативним актом і джерелом права не можна, тому що на відміну від підзаконних нормативних актів, виданих у порядку правотворчості компетентними органами, що є самостійними регуляторами суспільних відносин, необхідно мати на увазі, що правила, установлені Пленумом, перебувають в іншій площині, ніж підзаконні норми. Ці нормативні приписи складаються в рамках практики й для практики. Ті нормативні формулювання, які іноді включаються в керівні роз'яснення Пленуму, у юридичній літературі прийнято іменувати не нормою права, а правоположеннями, що являє проміжне явище, яке наближається до правових норм, але не співпадає з ними повністю.

Постанови Пленуму Верховного Суду України відрізняються від законодавчих актів тим, що вони: 1) приймаються вищим судовим органом; 2) офіційно є актами роз'яснення з питань судової практики, тобто застосовуваних судами нормативних актів; 3) засновані на обов'язковості закону, зміст якого відображають; 4) не можуть змінити, скасувати закон або інший нормативний акт, застосовуваний судом.

Таким чином, постанови Пленуму Верховного Суду України не входять ні в систему права в цілому, ні в систему джерел цивільного процесуального права. Однак вони є складовою частиною правової системи України й відіграють значну роль у розвитку цивільного процесуального законодавства.

Аналогія закону і аналогія права. Відповідно до ч. 7 ст. 8 ЦПК якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого -- суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Необхідність у застосуванні аналогії (закону або права) обумовлена неповнотою в чинному законодавстві, вираженою у відсутності конкретного нормативного припису відносно фактичних обставин, що перебувають у сфері правового регулювання.

Слід зазначити, що прогалини в праві завжди були, є й будуть навіть у найбільш стабільних законодавчих системах, оскільки об'єктивно неможливо передбачити все, що вимагає правового регулювання.

Крім того, матеріальне право, що передбачає судовий порядок захисту прав, розвивається значно швидше процесуального права. Законодавець не встигає вчасно внести виправлення і доповнення в цивільний процесуальний закон.

Прогалини в цивільному процесуальному законі повинні заповнюватися шляхом правотворчості компетентними державними законодавчими органами. Однак варто також мати на увазі, що суд не може відмовити в правосудді, пославшись на відсутність процесуальної норми, що регулює провадження по даній категорії справ (ч. 8 ст. 8 ЦПК), і тоді він зіштовхується із проблемою розгляду й вирішення справи при відсутності відповідних норм права. У цьому випадку він приймає рішення на основі аналогії закону або за аналогією права. При аналогії закону складається наступна ситуація: а) є відносини, що вимагають правового регулювання; б) відсутні процесуальні норми, що регламентують ці відносини; в) є процесуальні норми, що передбачають регламентацію подібних відносин.

У той же час аналогію закону і права не можна віднести до джерел цивільного процесуального права, тому що вони офіційно не визнані державою як такі.

Джерела цивільного процесу як явища об'єктивного світу існують і функціонують у відомих межах: протягом відповідного часу, на певній території (у просторі) і поширюються на певне коло осіб.

Дія процесуальних норм у часі визначається правилом, відповідно до якого незалежно від часу порушення цивільної справи в суді при здійсненні процесуальних дій застосовується процесуальний закон, що діє на цей момент. Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон, який встановлює нові обов'язки, що скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі (ч. 4 ст. 2 ЦПК).

Дія цивільних процесуальних норм у просторі визначає правило, відповідно до якого при розгляді цивільної справи, здійсненні окремих процесуальних дій і виконанні рішень суду діє процесуальний закон за місцем здійснення відповідної процесуальної дії.

Дія цивільного процесуального права за колом осіб. Цивільні процесуальні норми мають обов'язкову силу для всіх громадян, державних підприємств, установ, організацій, громадських організацій і їхніх об'єднань. Цивільний процесуальний закон поширюється також на іноземців, іноземні підприємства й організації, що перебувають на території України.

Розглядаючи питання про дію цивільних процесуальних нормативних актів на іноземних громадян, необхідно мати на увазі особливості правового положення іноземних громадян, що володіють дипломатичним імунітетом (ч. 2 ст. 413 ЦПК).

Заслуговує на увагу розгляд питання про включення до системи джерел трудового права рішень Конституційного Суду України та керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Згідно з п. 2 ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду належить офіційне тлумачення Конституції України і законів України з питань, передбачених зазначеною статтею, Конституційний Суд приймає рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (ч. 3 ст. 150 Конституції України). У тих випадках, коли Конституційний Суд дає офіційне тлумачення законів про працю, його рішення слід визнати джерелами трудового права. Це, наприклад, рішення у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 Кодексу Законів про працю (справа про тлумачення терміна "законодавство" від 9 липня 1998 р.), рішення у справі за Конституційним зверненням Вільної профспілки працівників метрополітенів України щодо офіційного тлумачення поняття "професійна спілка, що діє на підприємстві, в установі, організації" використано в абзаці шостому ч. 1 ст. 43 Кодексу Законів про працю України (справи про профспілку, що діє на підприємстві).

Велике значення для правильного застосування чинного законодавства мають керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України. Мова йде про постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", від 29 грудня 1992 р. №14 "Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", від 27 березня 1992 р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" і деякі інші.

Дискусійним є питання про юридичну природу керівних роз'яснень Пленуму Верховного Суду України. Існують різні погляди. Деякі вчені, такі як професор В.І. Прокопенко, професор С.О. Іванов, професор Р.З. Лівшиць, відносять судову практику до джерел трудового права. Так, на думку професора Р.З. Лівшиця, джерелом трудового права є ті судові акти, які, по-перше, реально змінюють права й обов'язки учасників трудових відносин і, по-друге, опубліковані. До них належать: постанови Пленуму Верховного Суду Р; постанови Конституційного Суду; рішення Верховного Суду Російської Федерації в окремих справах, що мають принциповий характер і опубліковані; рішення нижчестоячих судів, апробовані Верховним Судом (при касаційному розгляді, при складанні оглядів судової практики) і опубліковані. Професор В.І. Прокопенко робить висновок, що керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, які містять тлумачення закону вищим судовим органом держави, даються ним в рамках його повноважень, мають правову силу, стають обов'язковими для виконання всіма учасниками судочинства і є джерелом трудового права.

Так, визнання постановою Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" недіючими правила статей 32, 33, 34 КЗпП, відомчих положень або статутів про дисципліну та ін., які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, оскільки вони суперечать Конституції України, що забороняє використання примусової праці (п. 12 постанови) - означає, по суті, створення нової норми.

Згідно з ч. 2 ст. 232 КЗпП суди безпосередньо розглядають спори про відмову в прийнятті на роботу осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір (працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації; молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і в установленому порядку направлених на роботу на дане підприємство, в установу, організацію; вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3 років або дитину-інваліда, а одиноких матерів - за наявності дитини віком до 14 років та ін.). Пленум Верховного Суду України постановою від 25 травня 1998 р. №15 вніс доповнення до п. 6 постанови від 6 листопада 1992 р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" стосовно категорій осіб, справи за позовами яких підлягають розгляду безпосередньо у судах - "або які вважають, що їм відмовлено в укладенні трудового договору всупереч гарантіям, передбаченим ст. 2 КЗпП". Таким чином, відповідно до п. 6 постанови №9 від 6 листопада 1992 р. в судовому порядку може бути оскаржений будь-який випадок необґрунтованої відмови в прийомі на роботу, а не тільки незаконна відмова в прийомі на роботу осіб, з якими власник відповідно до законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Оскільки в зазначених прикладах мова йде про створення нової правової норми, то в цьому разі роз'яснення Пленуму Верховного Суду України потрібно визнати джерелом трудового права.

Важливе значення мають роз'яснення Верховного Суду України з питань судової практики, які нерідко заповнюють прогалини правового регулювання. Так, велике значення для застосування законодавства про трудовий договір має постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", котра містить поняття переведення на іншу роботу (п. 31), прогулу без поважних причин (п. 24) і багато інших важливих положень.

Деякі автори дотримуються іншої думки. Зокрема, професор К.Н.Гусов і В.М. Толкунова вважають, що постанови Пленуму Верховного Суду у трудових спорах не є джерелом трудового права. Однак вони мають велике значення для однакового застосування норм трудового законодавства, оскільки роз'яснюють як слід застосовувати конкретні норми.

Висновок. Джерела цивільного процесуального права -- правові акти, що містять норми даної галузі права. Основними джерелами (формою) права у всіх сучасних правових системах світу є нормативно-правові акти держави. Нормативно-правовий акт -- це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює або скасовує правові норми. Нормативний акт приймається компетентним органом у певному процедурному порядку. Це офіційний документ, що містить правові норми, тобто носій інформації про правові норми, юридичне джерело права.

Нормативно-правові акти мають різні назви, вони відрізняються один від одного за юридичною силою, за суб'єктами видання тощо. В найзагальнішому вигляді ієрархічну структуру нормативно-правових актів України можна подати в такий спосіб: закони й підзаконні нормативні акти.

Велике значення для правильного застосування чинного законодавства мають керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України. Мова йде про постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", від 29 грудня 1992 р. №14 "Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", від 27 березня 1992 р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" і деякі інші.

2. Судовий журнал і протокол судового засідання

Одночасно із технічним записом судового засідання секретарем судового засідання ведеться спеціальний журнал. Це стосується випадків, коли є вимога особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду про таке фіксування. Крім того, необхідно зазначити, що до 1 січня 2008 р. повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або за ініціативою суду. В усіх інших випадках процес судового засідання фіксується у Протоколі судового засідання. На відміну від фіксування судового засідання технічними засобами, яке повно і точно відтворює весь процес засідання і тому ототожнюється з протоколом судового засідання, журнал, який ведеться секретарем паралельно, фіксує лише окремі процесуальні дії. У ньому також може бути зроблений опис представлених суду речових доказів, який не може бути зафіксований у письмовому вигляді.

Журнал судового засідання ведеться одночасно із проведенням фіксування такого засідання технічними засобами.

В журналі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, ім'я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 4) номер носія інформації; 5) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 6) назва процесуальної дії; 7) час вчинення процесуальної дії; 8) інші відомості.

Цей перелік відомостей можна поділити на дві частини: 1) відомості, які мають бути обов'язково відтворені в журналі судового засідання. До них належать: відомості про рік, місяць, число і місце судового засідання; найменування суду, який розглядає справу, прізвище та Ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання; справа, що розглядається, ім'я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; номер носія інформації; порядковий номер вчинення процесуальної дії; назва процесуальної дії; час вчинення процесуальної дії; 2) інші відомості.

Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи. Це означає, що на відміну від особи, яка здійснює фіксування судового засідання технічними засобами, і яка обирається альтернативним головуючим, особа, на яку покладається обов'язок ведення журналу імперативно встановлюється законом. Нею має бути секретар судового засідання. Обов'язок ведення журналу судового засідання доповнюється обов'язком секретаря невідкладно підписати його після судового засідання і приєднати до справи.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису.

Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та журналу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу.

У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду.

Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п'яти днів з дня їх подання.

Під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням складається протокол. При його складанні можуть застосовуватися технічні засоби.

У протоколі вчинення окремої процесуальної дії зазначаються такі відомості:

1. рік, місяць, число і місце вчинення процесуальної дії;

2. час початку вчинення процесуальної дії;

3. найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;

4. справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

5. відомості про явку осіб, які беруть участь у справі, експертів, спеціалістів, перекладачів, свідків;

6. відомості про роз'яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав та обов'язків;

7. усі розпорядження головуючого та постановлені ухвали;

8. заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

9. основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їх представників та інших осіб, Пі беруть участь у справі, а також показання свідків, усне роз'яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені їм додаткові питання; консультацій та висновків спеціалістів;

10. докази, а в разі якщо докази не додаються до справи, -- номер, дата та зміст письмових доказів, опис доказів;

11. час закінчення вчинення процесуальної дії;

12. інші відомості, визначені ЦПК України.

Протокол повинен бути оформлений не пізніше наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії. Протокол приєднується до справи.

Висновок. Одночасно із технічним записом судового засідання секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання.

У журналі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування адміністративного суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді (суддів), секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, ім'я (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 4) номер носія інформації; 5) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 6) назва процесуальної дії; 7) час вчинення процесуальної дії; 8) інші відомості. Журнал судового засідання ведеться секретарем судового засідання та підписується ним невідкладно після судового засідання і приєднується до справи.

Під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням складається протокол. Протокол повинен бути оформлений не пізніше наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії. Протокол приєднується до справи.

3. Форма і зміст заяви

Частина перша статті 364 ЦПК України визначає, що за формою і змістом заява повинна відповідати вимогам передбаченим у Кодексі для заяви до суду першої інстанції, тобто відсилає до статті 119 ЦПК "Форма і зміст позовної заяви". У ній зокрема зазначено, що заява подається у письмовій формі і повинна бути підписана заявником, має містити назву сторін по справі і т.д.

Законом не передбачено подання прокурора, тому якщо до суду звертається прокурор, то він теж подає заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

У частині другій статті 364 ЦПК України визначено обов'язкові дані, які повинні бути зазначені у заяві. Зокрема повинно бути зазначено зміст рішення чи ухвали суду, про перегляд яких подано заяву, вказується, якими саме нововиявленими обставинами обґрунтовуються вимоги, дата їх відкриття чи встановлення (що має значення для обчислення строків подання заяви, якщо з моменту встановлення обставин минуло більше трьох місяців, то суд згідно ч. 2 ст. 72 ЦПК залишає заяву без розгляду, якщо за клопотанням сторони не знайде підстав для поновлення пропущеного строку), також зазначається якими доказами підтверджується наявність нововиявлених обставин.

У заяві можна ставити питання про перегляд рішення, ухвали, постанови по одній справі. У тих випадках, коли нововиявлені обставини стосуються судових рішень взаємопов'язаних справ, заява подається і розглядається по кожній справі окремо.

У частині третій даної статті також міститься вимога щодо додання до заяви копій відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

За подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами судового збору не передбачено. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу сплачуються в розмірі, передбаченому за позовну заяву, заяву, клопотання до суду першої інстанції.

Висновок. Заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам ЦПК щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.

У заяві зазначаються:

1) найменування суду, якому адресується заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження;

3) інші особи, які брали участь у справі;

4) дата ухвалення чи постановлення і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву;

5) нововиявлені обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу, і дата їх відкриття або встановлення;

6) посилання на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин.

До заяви додаються її копії відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

Список використаної літератури

1. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р./ /Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №40-41.

2. Цивільний кодекс України// Голос України. - 12 березня 2003р. -№45-46\3045-3046.

3. Андрушко А.В., Білоусов Ю.В., Бондаренко Н.Л. Цивільний процес: Навч. посіб. - К.: Наукова думка, 2004. - 299 с.

4. Безлюдько І.О., Бичкова С.С. Цивільне процесуальне право України: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2006. - 366 с.

5. Иванов С.А. Трудовое право переходного периода: новые источники// Государство й право. - 1996. - №1. - С. 43-52.

6. Кілічава Т.М. Цивільно - процесуальне право: Навч. посібник. - К.: Центр Учбової Літератури, 2007. - 311 с.

7. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. - X.: Консум, 1998. - С. 82-83.

8. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи. - К.: КНТ, 2006. - 397 с.

9. Штефан М.Й. Цивільно-процесуальне право України: Академічний курс. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. - 451 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Конституція України. Закони України. Кримінально-процесуальний Кодекс. Міжнародне право та договори. Рішення Конституційного Суду України. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України із питань судової практики.

    контрольная работа [29,0 K], добавлен 03.08.2006

  • Характеристика фіксування адміністративного процесу технічними засобами. Відтворення та роздрукування технічного запису судового засідання; зберігання носіїв інформації. Ведення журналу засідання. Протокол, як засіб фіксації окремих процесуальних дій.

    курсовая работа [38,7 K], добавлен 29.01.2014

  • Реформування державної влади на основі підвищення ефективності системи прав і свобод особи. Посилення ролі Верховного Суду України як ключової ланки в системі влади, підвищення її впливу на систему джерел права. Механізм узагальнення судової практики.

    статья [20,5 K], добавлен 17.08.2017

  • Суди як складова частина сучасної системи державних органів. Права і свободи людини і громадянина. Судові повноваження Верховного Суду України. Структура та склад Верховного Суду України. Повноваження по забезпеченню дії принципу верховенства права.

    курсовая работа [24,8 K], добавлен 23.04.2014

  • Право власності: поняття, зміст, об’єкти та суб’єкти. Первинні та похідні способи набуття права. Витребування майна власником з чужого незаконного володіння. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника. Головні засоби цивільно-правового захисту.

    курсовая работа [115,4 K], добавлен 20.05.2015

  • Загальні положення конституційної правосуб'єктності Верховного Суду України та її зміст. Структурні елементи конституційно-правового статусу Верховного Суду України та їх особливості. Галузевий характер правосуб’єктності учасників будь-яких правовідносин.

    статья [18,1 K], добавлен 14.08.2017

  • Засади дослідження заходів процесуального примусу, підстави їх застосування та види. Попередження і видалення із залу судового засідання. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. Місце цивільного процесуального права у системі права України.

    курсовая работа [113,9 K], добавлен 19.03.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.