Кримінологічна політика

Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означає, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки стосовно самого винного. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близьких родичів.

Сьома характерна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість (ст. 88 КК). Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примусу. За своїм змістом судимість - це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, що обтяжує покарання у разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання. Викладені ознаки відрізняють покарання від інших примусових заходів.

При визначенні кола злочинів, тобто при проведенні криміналізації (декриміналізації) суспільно небезпечних діянь, необхідно поряд з іншими вимогами криміналізації (декриміналізації), які досить ретельно розроблені наукою кримінального права, враховувались також вимоги соціальної справедливості як елементу суспільної свідомості. Ігнорування цієї обставини веде до того, що кримінально правова заборона не отримує підтримки і схвалення у населення, в результаті чого не додержується як громадянами, так і працівниками державних органів.

Важливо враховувати вимоги справедливості при проведенні класифікації злочинів, оскільки остання повинна слугувати в якості правової підстави подальшої диференціації відповідальності за злочинні діяння в кримінальному законодавстві, що забезпечує справедливість при призначенні покарань

Тільки після створення дійсно справедливої класифікації злочинів, можна було б встановлювати санкції за різноманітні категорії злочинів.

Широкі межі кримінально-правових санкцій за злочинні діяння не гарантують справедливого призначення покарання за його вчинення, а, навпаки, зумовлюють відсутність, тому що воно залежить виключно від особистого досвіду і рівня правосвідомості судді, а ці критерії занадто суб'єктивні.

В літературі справедливість окремі вчені виділяють як самостійний кримінально-правовий принцип. Водночас майже всі автори, що займалися данною проблемою визнають принципом кримінального права індивідуального покарання. Наприклад, Матишевський П.С. взагалі ототожнює поняття праведливості та індивідуалізації покарання. Принципи індивідуалізації та справедливості покарання по своїй суті є близькими, Але повністю не співпадають. Індивідуалізація покарання завжди відноситься до особистості злочинця, а справедливість - поняття більш широке: тут враховується особистості і суспільні інтереси. Ці підходи не завжди розрізняються у літературі.

Отже, принцип справедливості будучи властивим праву взагалі, отримує своє втілення у кримінальному праві, зокрема, суттєвий вплив принцип справедливості справляє на визначення кола злочинних діянь, класифікацію злочинів, встановлення справедливих санкцій та їх меж. Однак, безперечно, найголовнішу роль у кримінальному праві даний принцип відіграє при притягненні особи, винної у скоєнні злочину до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання з урахуванням тяжкості скоєного, особистості винного та всіх інших індивідуальних особливостей даного конкретного випадку. Реальне втілення принципу справедливості дає змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної рівності громадян у сфері кримінального судочинства.

Закріплення справедливості в якості кримінально-правового принципу поряд з іншими буде сприяти подальшому вдосконаленню кримінального законодавства і підвищенню ефективності його дії.

Амністія : позитивні і негативні сторони

Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Амністія -- це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амністія. У цих випадках кримінальну справу щодо особи, в діянні якої вбачається склад конкретного злочину, не може бути порушено, а порушені справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, попереднього слідства та справи, що передані до судів, але не розглянуті ними, підлягають закриттю. Якщо необхідність застосування закону про амністію з'ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного виправдання у судовому порядку. Не є перешкодою для застосування закону про амністію те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією нереабілітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.

Закон про амністію -- це позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосовчим органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання, про заміну покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням. [2; 182]

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, як правило не частіше одного разу протягом календарного року

Дія закону про амністію, як правило, поширюється лише на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно. У виняткових випадках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Якщо має місце сукупність злочинів, дія акта амністії поширюється на ті злочини, які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких може бути розпочате до набрання чинності закону про амністію, залежить від того, чи визнано той чи інший злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття відповідного закону.

Дія закону про амністію обмежена незначними часовими рамками і спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання або на заміну покарання чи його невідбутої частини більш м'яким покаранням тільки певної категорії осіб, визначених у цьому законі.

Законом України “Про застосування амністії” визначено коло осіб, щодо яких не допускається застосування амністії. Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється. [2; 184]

У законі про амністію визначаються критерії її застосування. Як правило, при цьому не враховується поведінка засудженого в період відбування покарання (за винятком злісного порушення режиму), і під амністію можуть потрапляти особи, які не стали на шлях виправлення.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання. Проте амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рішенням суду.

Згідно Закону України „Про амністію” від 5.07.01 р.: амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону.

Законом про амністію може бути передбачене:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання .

Не допускається застосування амністії:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

г) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;

д) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті "г", і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання. Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється. Положення закону про амністію, які не відповідають вимогам цієї статті, не мають сили і застосуванню не підлягають.

Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

У виняткових випадках, з метою припинення суспільно
небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.

Таким чином, амністія являє собою прощення державою осіб, що вчинили злочин, і скорочення терміну відбування ними покарання. Це пряма реалізація принципу гуманності. Проте, питання амністії є гострим та дискусійним.

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну
злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду .
Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких
застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України виходячи із виду і терміну фактично відбутого винним покарання.

Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.

Закон про амністію підлягає обов'язковій публікації в офіційних виданнях Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше, як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно проінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Види амністії :

1. Повна амністія - повне звільнення осіб від кримінальної відповідальності або від покарання.

2. Часткова амністія -часткове звільнення осіб від відбування призначеного судом покарання (фактично різновид полегшення покарання).

3. Умовна амністія - у виключних випадках, в цілях припинення суспільнонебезпечних групових проявів, дія амністії може бути поширена на діяння , здійснені до відповідної дати після оголошення амністії, при умові обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених законом.[2; 180]

Амністія - це завжди вияв гуманності з боку держави. Але в наших конкретних умовах ухвалення закону про амністію найчастіше пов'язано з необхідністю певним чином нормалізувати обстановку у в'язницях і колоніях. Вони переповнені, умови життя там нелюдяні. Тому час від часу державі просто необхідно використовувати цей клапан для того, щоб розрядити ситуацію.

Як правило, в сучасних умовах на зростання злочинності реакція - посиленнння покарання. Причому воно відбувається, як правило, відносно тих людей, до яких це не варто застосовувати. Рецидивістів, найчастіше,в даному випадку не зачіпають. Колонії і в'язниці переповнені - виникає необхідність їх звільнити. Зокрема, через масові безладдя, епідемії. Але коли приймається акт амністії, знову все йде по колу.

Причому, якщо вірити свідченням деяких науковців, практиці застосування амністії, то зростання злочинності не пов'язане з самим фактом амністії. Але знову реакція у вигляді посилювання наказання. І в результаті знову виникає необхідність нормалізації обстановки.

Проте, звільнення від покарання не означає звільнення від відшкодування збитків, заподіяних потерпілому, у тому числі, у формі моральної шкоди. Суспільство, держава вже відреагувала на цей злочин, порушено кримінальну справу, йде слідство. Можливо, навіть людина знаходиться під вартою, або відносно неї обраний інший запобіжний захід. Тобто негативна реакція вже реалізована.

Також, якщо злочин носить ситуативний, випадковий характер, чи є необхідність доводити цю справу до суду? Реакції з боку правоохоронних органів цілком достатньо для того, щоб людина зрозуміла, усвідомила неправомірність свого вчинку. Тому іноді виникає питання про те, чи завжди доцільно доводити справу до суду, зокрема якщо злочин носить випадковий характер. В даному випадку амністія послаблює суворість покарання; актом застосування амністії реалізується в першу чергу принцип справедливості.

З іншої сторони, вчені не прийшли до остаточного висновку стосовно впливу амністії на зростання злочинності: деякі вважають, що ніякого погіршення ситуації не відбувається, інші твердять, що є, просто воно знаходить свій прояв згодом. Безперечним є те, що після амністії хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення.

З іншої сторони, чи не є амністія проявом безкарності? Безкарність, зокрема, передбачає випадки, коли державі або суспільству взагалі невідомо про здійснення злочину. Або ж злочинець уникає кримінальної відповідальності за рахунок хабара, за рахунок корумпованих зв'язків. Коли суспільство або держава виявляє акт гуманності, чи доцільно тут буде вести мову про безкарність? Адже амністія - це прощення, перед яким відбувається осуд особи, яка вчинила злочин, з боку держави і суспільства.

Безперечним є те, що після амністії, наприклад, хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення. І це далеко не єдина соціальна та загальнодержавна проблема, пов'язана з амністією.

Крім цього, завжди існує проблема потерпілого. І коли формулюється кримінальна політика держави, особистість потерпілого повинна враховуватись завжди. Але враховуватись повинні не тільки інтереси потерпілих.

Потерпілий не має права судити саме тому, що він потерпілий. Але у разі ухвалення акту амністії держава, припиняючи кримінальні справи, повинна зробити все для відшкодування збитків потерпілому, у тому числі і моральних збитків.

Відсутність суб'єктивності - основна умова застосування принципу справедливості при призначенні покарання.

Отже, як і буль - якому явищу, амністії властиві негативні і позитивні риси.

Особисто я вважаю, що амністія є скоріше позитивним явищем, але за умови надзвичайно ретельного відбору осіб та кола злочинних діянь, щодо яких вона застосовується.

Висновки

Центральним напрямом кримінально-правової політики держави є обґрунтування соціальної обумовленості чинних кримінально-правових норм та їх проектів. Кримінальний закон завжди є соціально обумовленим. Він продукується реальними потребами суспільства в кримінально-правовій забороні і у певній мірі адекватно відображає їх у кримінально-правовій нормі.

Серед кримінально-правових норм окремі недостатньо повно відображають потреби суспільства в кримінально-правовому регулюванні. Дефекти норм можуть полягати у відсутності чіткості та визначеності правових приписів.

Звідси їх низька ефективність навіть в умовах бездоганної роботи правозастосовних органів. Це підтверджується певною нестабільністю сучасного кримінального законодавства. Соціологічні дослідження показують, що серед усіх причин та умов здійснення правозастосовними органами помилок четверте місце за ступенем суб'єктивної значимості займає неясність і суперечливість законодавства.

Науково-практичний інтерес щодо формування кримінологічної та кримінально-виконавчої політики в України зростає останнім часом, а його реалізація в концептуальних розробках має надати суттєвого поштовху в становленні та оптимізації згаданих напрямів діяльності державних та суспільних інститутів, у тому числі кримінальної юстиції, що працюють у сфері боротьби зі злочинністю. Вирішальним фактором у визначенні основних напрямів боротьби зі злочинністю в цілому й організованою злочинністю зокрема є усвідомлення соціальної ролі кримінальних процесів і їх адекватна політична і правова оцінка. Кримінологічна політика у сфері боротьби зі злочинністю передбачає здійснення широкого комплексу заходів законодавчого та організаційно-технічного характеру. Відмінність кримінологічної політики від кримінальної політики держави полягає в тому, що зміст останньої визначається в основному процесами криміналізації і декриміналізації. За формою і спрямованістю кримінальна політика є концепцією боротьби зі злочинністю суто кримінально-правовими засобами. Зміст кримінологічної політики значно ширший і охоплює більший комплекс заходів політичного, правового, економічного, культурологічного характеру.

Покарання є одним з найважливіших кримінально-правових інститутів , завдяки якому значною мірою досягається ефективність норм кримінального права.

Комплекс обмежень виступає як засіб досягнення, насамперед, виправної та превентивної мети покарання. Він застосовується поряд з іншими поряд з комплексом виховних, культурно-освітніх та інших заходів, покликаних позитивно вплинути на особистість засудженого, сприяти його адаптованості, в суспільстві під час і після відбування покарання.

Покарання призначається тільки за вироком суду і лише відповідно до закону.

Воно має особистий характер, спеціальну мету і тягне судимість.

Метою покарання визнаються кара та виправлення.

Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного і культурно-виховного характеру. В системі цих заходів певне місце посідає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка передбачена в санкції кожної кримінально-правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

У літературі поширена думка, що покарання у боротьбі зі злочинністю виконує допоміжну роль. Воно є вірним щодо системи заходів, які держава використовує для профілактики злочинів, зниження злочинності, усунення її причин та умов.

Покарання як один із центральних інститутів кримінального права є важливим інструментом у руках держави для охорони найбільш значущих суспільних відносин. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності і водночас покликано забезпечувати поведінку людей відповідно до вимог закону.

Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин.

Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину, справедливим і достатнім для виправлення засудженого. Тільки таке покарання сприймається винним та іншими особами як кінцевий і дійсно результат злочинного діяння, який особа заслуговує. Покарання завжди має застосовуватися з додержанням основних напрямків, властивих карній політиці. При визначенні кола злочинів, тобто при проведенні криміналізації (декриміналізації) суспільно небезпечних діянь, необхідно поряд з іншими вимогами криміналізації (декриміналізації), які досить ретельно розроблені наукою кримінального права, враховувались також вимоги соціальної справедливості як елементу суспільної свідомості. Ігнорування цієї обставини веде до того, що кримінально правова заборона не отримує підтримки і схвалення у населення, в результаті чого не додержується як громадянами, так і працівниками державних органів.

принцип справедливості будучи властивим праву взагалі, отримує своє втілення у кримінальному праві, зокрема, суттєвий вплив принцип справедливості справляє на визначення кола злочинних діянь, класифікацію злочинів, встановлення справедливих санкцій та їх меж. Однак, безперечно, найголовнішу роль у кримінальному праві даний принцип відіграє при притягненні особи, винної у скоєнні злочину до кримінальної відповідальності і призначення їй покарання з урахуванням тяжкості скоєного, особистості винного та всіх інших індивідуальних особливостей даного конкретного випадку. Реальне втілення принципу справедливості дає змогу подолати певний формалізм, закладений у розглянутому вище принципі рівності громадян перед законом, тобто до досягти більш повної фактичної рівності громадян у сфері кримінального судочинства.

Амністія -- це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Амністія - це завжди вияв гуманності з боку держави. Але в наших конкретних умовах ухвалення закону про амністію найчастіше пов'язано з необхідністю певним чином нормалізувати обстановку у в'язницях і колоніях. Вони переповнені, умови життя там нелюдяні. Тому час від часу державі просто необхідно використовувати цей клапан для того, щоб розрядити ситуацію.

Суспільство, держава вже відреагувала на цей злочин, порушено кримінальну справу, призначено покарання. Осуд особи, яка вчинила злочин вже відбувся.

Отже, амністію не доцільно вважати проявом безкарності.

Тому іноді виникає питання про те, чи завжди доцільно доводити справу до суду, зокрема якщо злочин носить випадковий характер. В даному випадку амністія послаблює суворість покарання; актом застосування амністії реалізується в першу чергу принцип справедливості.

З іншої сторони, вчені не прийшли до остаточного висновку стосовно впливу амністії на зростання злочинності: деякі вважають, що ніякого погіршення ситуації не відбувається, інші твердять, що воно має місце, просто знаходить свій прояв згодом. Безперечним є те, що після амністії, наприклад, хвороби, епідемії, які були присутні в МПВ, автоматично передаються решті населення. І це далеко не єдина соціальна та загальнодержавна проблема, пов'язана з амністією.

Отже, як і будь - якому явищу, амністії властиві негативні і позитивні риси. Особисто я вважаю, що амністія є скоріше позитивним явищем, але за умови надзвичайно ретельного відбору осіб та кола злочинних діянь, щодо яких вона застосовується та всебічного контролю держави за процесом прийняття і застосування амністії.