Призначення покарання за сукупністю злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему:

Призначення покарання за сукупністю злочинів

Студента

Мойсеєнка Романа Миколайовича

Вступ

покарання злочин кримінальний

Актуальність теми дослідження. Політика держави у боротьбі зі злочинністю передбачає комплекс заходів, серед яких головну роль виконують заходи соціального, економічного, політичного, правового, організаційного та культурно - виховного характеру. В системі цих заходів певне місце займає і покарання. Воно є необхідним засобом охорони суспільства від злочинних посягань. Виконання цієї ролі здійснюється як за допомогою погрози покаранням, яка існує в санкції кожної кримінально - правової норми, так і шляхом його реалізації, тобто примусового впливу на осіб, що вже вчинили злочини.

Сучасне суспільство надало людині широкі права і можливості, до використання яких потрібно підходити відповідально. Це зумовлюється тим, що можливості людини в суспільстві на багато виросли. В сучасному світі кожний залежить від усіх, а усі від кожного.

У цих умовах безвідповідальна поведінка і злочинні діяння є соціальним злом, яке породжує протиправність і значну суспільну небезпеку.

Кримінальне право як окрема галузь права покликане вести ефективну боротьбу із злочинами (протиправними суспільно небезпечними діяннями.. В процесі підвищення вимог до законодавчої та правозастосовної діяльності, обумовленого розбудовою в Україні правової держави, особливого теоретичного та практичного значення для визначення підстав кримінальної відповідальності та меж призначення покарання при вчиненні кількох злочинів набуває проблема дослідження множинності, зокрема сукупності злочинів.

Притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності - це дуже складна і довготривала процедура. Основним в цій процедурі є встановлення у діях злочинця передбаченого кримінальним законом злочину, а точніше складу злочину.

Будучи невід'ємною частиною вчення про злочин, кримінальну відповідальність, проблема множинності злочинів та призначення покарання за наявності множинності злочинів є однією з найважливіших та найскладніших у теорії кримінального права та правозастосовній практиці, якій, зокрема, приділяється значна увага у публікаціях багатьох представників вітчизняної науки кримінального права: С.В. Албул, Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.І. Бажанов, П.С. Берзін, М.С. Бідюкова, М.В. Володько, В.К. Грищук, П.С. Євдокімова, Ю.Ф. Іванов, І. Івашкович, М. Косюта, В. Кубарєв, В.К. Матвійчук, Г.Р. Мартинишин, Є.С. Мірошниченко А. Музика., Є.Ю. Полянський, Є. Пономаренко, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, С.Д. Шапченко, О. Шинальський. Нормативною основою роботи стали та правові акти, як, безпосередньо Конституція України, Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 року, а також Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання». Об'єктом дослідження курсової роботи є законодавство України. Предмет дослідження - призначення покарання за сукупністю злочинів. Метою роботи є дослідження особливостей призначення покарання за сукупністю злочинів. Методи дослідження: логічний, структурно-функціональний, системний, порівняльний.

Робота складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаної літератури.

У розділі 1 розглядаються загальні засади та принципи призначення покарання у кримінальному праві України.

У розділі 2 детально розглянуто поняття і види сукупності злочинів, характеристика систем призначення покарання за сукупністю злочинів та особливості призначення додаткових покарань у кримінальному праві України.

Загальний обсяг роботи складає сторінки.

Розділ І. Загальна характеристика призначення покарання у кримінальному праві України

1.1 Загальні засади призначення покарання у кримінальному праві України

Призначення покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності і завершальною стадією застосування кримінально-правової норми відносно особи, визнаної судом винуватою у вчиненні злочину.

Вона полягає у визначенні певного виду і розміру кримінального покарання, необхідного й достатнього для досягнення мети покарання у конкретній кримінальній справі. Можливість призначення законного, обґрунтованого і справедливого покарання значною мірою залежить від законного визначення положень, якими має керуватись суд при призначенні покарання.

У чинному КК вони формулюються як загальні засади призначення покарання та інші правила, якими у свою чергу, конкретизується порядок реалізації загальних засад.

Загальні засади призначення покарання передбачені ст.65 КК України. Відповідно до цієї статті суд призначає покарання:

1. у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2. відповідно до положень Загальної частини КК;

3. із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Хоча поняття загальних засад призначення покарання закон не містить, воно може бути сформульоване, виходячи з їх змісту.

Загальні засади призначення покарання - це передбачені кримінальним законом основні положення, якими має керуватися суд при призначенні покарання.

За змістом закону загальні засади призначення покарання у їх сукупності є обов'язковими для дотримання судом, оскільки через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Водночас КК України у ряді випадків додатково до загальних засад передбачає необхідність врахування спеціальних вимог або правил.

Встановлені ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання застосовуються і щодо неповнолітніх. Необхідність їх застосування при призначенні покарання неповнолітньому зазначається у ст. 103 КК України.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання. Необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів (ч 2 ст. 65 ККУ.. Аналіз цього положення дозволяє зробити висновок про те, що дотримання всіх встановлених законом вимог при призначенні покарання гарантує, що його вид, розмір буде необхіднім і достатнім для досягнення ним своєї мети. Необхідним і достатнім є таке покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного, обставинам, що пом'якшують і обтяжують покарання. Полянський Є. Теоретичні засади призначення покарання у сучасній науці кримінального права // Вісник прокуратури : Загальнодерж. фахове юрид. вид. - 2009р. - № 3. - С. 57-60.

Розглянемо кожну із загальних засад призначення покарання. Покарання повинно призначатись у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Це означає, що суд може призначити покарання лише в межах санкцій статті Особливої частини КК, за якою кваліфіковані дії винного. Це пояснюється тим, що вид і розмір покарання встановлюється в санкції кримінально-правової норми з урахуванням ступеня тяжкості злочину певного виду.

Дане положення зобов'язує суд дотримування певних умов. По-перше, призначити лише такий покарання, який передбачений у санкції кримінально-правової норми. Призначення виду покарання, не передбаченого санкцією (крім випадків передбачених у ч.1 ст. 69 ККУ . є істотним порушенням закону і тягне за собою скасування вироку. При альтернативній санкції, в якій вказано два або більше основних видів покарання, суд вправі призначити тільки одне з них. При цьому більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде не достатній для виправлення особи та запобігання вчиненню нею нових злочинів. Призначення більш або менш суворого покарання з числа передбачених альтернативною санкцією повинно мати належне обґрунтування у вироку суду.

По-друге, суд зобов'язаний призначити покарання, визначене за розміром, тобто в доступних максимальних і мінімальних межах. За відсутністю в санкції кримінально-правової норми Особливої частини КК вказівки на нижчу межу покарання, вона визначається тією статтею Загальної частини КК, яка передбачає даний вид покарання і встановлює його мінімальний розмір. Ющик О.І. Зміст загальних засад призначення покарання // Актуальні проблеми політики : Зб. наук. праць . -2006р.- Вип. 29 . - С. 84-86.

Проте частинами 3 і 4 ст. 65 КК України передбачено випадки, коли допускається призначення покарання більш м'якого і більш суворого, ніж передбачено санкцією кримінально-правової норми Особливої частини КК, за якого кваліфікується злочин. Підстави призначення покарання в зазначених випадках встановлені відповідно ст.69 і статтями 70 та 71 КК України. Це призначення більш м'якого виду покарання, ніж передбачений у санкції статті Особливої частини КК України або призначення покарання у розмірі нижчому від найнижчої межі встановленої в санкції статті Особливої частини КК України (ч.1 ст. 69 ККУ.. Відповідно до ч. 3 ст. 65 КК України за незакінчений злочин, керуючись статтями 13-17 КК України. Після цього, враховуючи вимоги статей 65-67 та частин 1,2 і 3 ст.68 КК України, призначає покарання за незакінчений злочин. Музика А. Інститут призначення покарання: поняття і загальна характеристика // Право України : Юрид. журн. - 2011р.- № 9. - С. 174-179.

При призначенні покарання за злочин у співучасті, суд повинен керуватися не тільки ч.4 ст.68 КК України, що встановлює правила призначення покарання за злочини, вчинені у співучасті, а й положення статей 26-30 КК України, якими встановлено поняття співучасті у злочині, її види і форми.

У разі призначення покарання за злочин неповнолітніми, суд керується, крім статей 65-67 КК України положеннями розділу XV Загальної частини КК України (статті 97-108 ККУ., якими встановлено особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Суд повинен при призначенні покарання виходити з мети покарання, яка визначена ст. 50 КК України, керуватись системою покарань, встановленою ст.51 КК України, зважаючи на особливості її побудови, виконувати вимоги тих статей Загальної частини КК України, які передбачають ступінь, розмір і порядок застосування конкретних видів покарань (статті 53-64 ККУ.. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник : рекомендовано МОН України / за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка . - 5-те вид., переробл. і доповн. - К. : Атіка,- 2009р. - 337-340.

Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів або вироків є неможливим без врахування встановлених статтями 70,71 КК України правил.

Отже, положення більшості норм Загальної частини КК України повинні враховуватись при призначенні покарання винному у конкретній справі. Недотримання або ігнорування цих положень, може істотно вплинути на законність і справедливість призначеного винному покарання.

Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину вимагає в першу чергу, з'ясування питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон злочин даного виду. Це питання вирішується на підставі положень ст. 12 КК України, відповідно до яких злочини залежно від ступеня тяжкості поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Це є типова характеристика ступеня тяжкості вчиненого злочину, яка знаходить свій прояв через санкцію, встановлену законом за злочин даного виду.

Встановлення категорії тяжкості вчиненого особою злочину визначає загальний підхід до призначення покарання.

Конкретна оцінка ступеня тяжкості кожного вчиненого злочину визначається судом із врахуванням усієї сукупності фактичних обставин справи. Тяжкість вчиненого злочину характеризується такими обставинами, які в межах одного й того ж складу злочину свідчать про його більшу або меншу небезпечність. Ці обставини можуть бути двох видів. До першого виду слід віднести обставини, які характеризують конструктивні ознаки складу злочину. Так, наприклад, п.1 ч.2 ст. 115 КК України встановлено відповідальність за вбивство двох або більше осіб. Отже вбивство двох і вбивство п'яти осіб кваліфікуються за однією і тією ж сомою кримінально-правовою нормою і покарання в обох випадках передбачається в одних і тих же межах: позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. Але тяжкість вбивства п'яти осіб є значно більшою. Тому в межах однієї санкції покарання за вбивство п'яти осіб, за однаковості умов, має бути суворішим від покарання призначеного за вбивство двох осіб. Полтавець В.В. Врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину судом при призначенні покарання // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Зб. наук. пр. -- Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. -- 2005р. -- Вип. 1. -- С. 104

Отже, на ступінь тяжкості вчиненого злочину можуть впливати певним чином різноманітні обставини, які характеризують різні ознаки складу злочину.

Таким чином, закон встановлює типову характеристику тяжкості певних видів злочину, а суд визначає індивідуальний ступінь тяжкості кожного конкретного злочину, уточнюючи при цьому його законодавчу оцінку.

Врахування особи винного. Всебічне врахування даних про особу винного гарантує призначення справедливого покарання, є передумовою досягнення цілей покарання - виправлення, попередження вчинення нових злочинів, а також відновлення соціальної справедливості. Ось чому закон зобов'язує суди ретельно досліджувати дані про особу винного. До них входять соціально-демографічні, кримінально-правові, психологічні, фізичні та інші дані. Необхідно враховувати соціально важливу поведінку особи до і після вчинення злочину: ставлення до праці і навчання, спосіб життя, заслуги перед Вітчизною, поведінку в сім'ї, побуті, громадських місцях та інші обставини, що позитивно або негативно її характеризують.

При призначенні покарання мають враховуватися: стан здоров'я, інвалідність, вагітність, сімейний стан, наявність утриманців, а також аналогічні відомості щодо близьких і рідних винного. У зв'язку із сукупністю усіх даних про особу винного суд розглядає останнього не лише як суб'єкта злочину, але й одночасно як конкретну людину з її індивідуальними особливостями. Дані про особу мають оцінюватися в їх сукупності.

Окремі дані про особу винного за певних умов можуть бути віднесені до обставин, що пом'якшують покарання, незалежно від того, чи передбачені вони як пом'якшуючі обставини ст. 66 КК України.

Дані про особу винного можуть бути віднесені і до обтяжуючих покарання обставин, якщо вони передбачені ст. 67 КК України. При призначенні покарання перевага надається обставинам, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, в числі даних про особу винного вони не враховуються. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / [Ю. В. Баулін,В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х. : Право.- 2010р. - С. 349-352.

1.2 Основні принципи призначення покарання у кримінальному праві України

Необхідною передумовою призначення покарання є вчинення особою злочину, який прямо передбачений у кримінальному законі. Лише тоді, коли під час судового розгляду повністю доведено, що підсудний є винним в інкримінованому йому злочині, коли цьому злочину дана у вироку правильна кваліфікація, створюються законні підстави для призначення покарання.

Згідно з частиною 1 статті 62 Конституції України Конституція України. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30 - [Електронний ресурс] - Режим доступу - http://zakon.rada.gov.ua особа вважається невинуватою у вчинені злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним Вироком суду .

Призначення покарання ґрунтується на певних принципах, а саме:

1. законності покарання;

2. визначеності покарання в судовому вироку;

3. обґрунтованості та обов'язковості мотивування покарання у вироку;

4. гуманності покарання;

5. індивідуалізації покарання;

6. справедливості покарання.

Розглянемо коротко кожен з цих принципів.

Законність покарання полягає у вимозі призначення покарання в точній і повній відповідності до кримінального закону. Згідно з цим принципом покаранню підлягає лише та особа, яка визнана винною у вчиненні злочину; покарання призначається лише за вироком суду; види покарань вичерпно перелічені в законі; кожне з покарань може призначатися судом лише на підставі, у порядку та межах, встановлених законом.

Визначеність покарання в судовому вироку як принцип призначення покарання прямо випливає з принципу законності і полягає в тому, що покарання повинно бути визначене у судовому вироку з точним зазначенням його виду та міри - строку, розміру. Кримінальний закон не знає винятків із цього правила, з урахуванням якого ст. 73 КК України установлює, що строки покарання обчислюються в роках, місяцях та годинах, а при заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях. Макаренко А. Критерії призначення покарання в Україні / Анастасія Макаренко // Вісник прокуратури : Загальнодерж. фахове юрид. вид. - 2011р. - № 8. - С. 60-63.

Обґрунтованість покарання та обов'язковість його мотивування у вироку полягають у тому, що покарання застосовується лише тоді, коли це дійсно необхідно й доцільно. Там, де це не зумовлено необхідністю, а, навпаки, доцільне, наприклад, звільнення від покарання, суду слід керуватися положеннями розділу XII Загальної частини КК України. З обґрунтованістю покарання тісно пов'язана обов'язковість його мотивування у вироку. Необхідність такого мотивування зумовлено єдністю злочину й покарання, яка у вироку набуває свого конкретного прояву. Покарання призначається лише обвинувальним вироком суду, в якому констатується винуватість підсудного у вчиненні певного злочину. Тому мотивування, що обґрунтовує факт вчинення злочину і його кваліфікацію, визначає як свій наступний елемент і необхідність мотивування покарання, призначеного цим вироком. Як застосування покарання неможливе без вчинення злочину, так і констатація у вироку винуватості підсудного у певному злочині неможлива без мотивування не тільки цього висновку суду, а й призначеного за злочин покарання.

Обов'язковість мотивування покарання випливає також із структури (конструкції. санкцій статей Особливої частини КК України. Усі вони є відносно-визначеними, альтернативними або кумулятивними (у яких поряд з основним покаранням фігурує й додаткове. і тим самим припускають, що обрання конкретної міри покарання, приєднання додаткового покарання до основного обов'язково повинно бути вмотивоване у вироку. Стаття 69 КК України також зобов'язує мотивувати призначення і більш м'якого покарання. У разі призначення засудженому конкретної міри покарання без належного її мотивування неможливе і врахування судом особи винного (п. 3 ч. 1 ст. 65 ККУ., а також обставин, що пом'якшують (ст. 66 ККУ. та обтяжують (ст. 67 ККУ. покарання. Тому в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. звертається увага судів на те, що «...висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку» Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.// Відомості Верховної Ради. - 2003р.- №7 - [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

Гуманність покарання, як принцип його призначення полягає в тому, що покарання ніколи не може мати на меті завдання фізичних страждань засудженому або приниження його людської гідності (ч. 3 ст. 50 ККУ.. Застосовуючи покарання, суд повинен бачити в підсудному людину і керуватися тим, що кожний громадянин, який вибився зі звичайної життєвої колії та порушив закон, може виправитися й стати законослухняним членом суспільства. Заборона смертної кари, широке застосування покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, на підставі використання альтернативних санкцій, пільгові умови, встановлені у КК України для відповідальності та покарання неповнолітніх, - усе це яскравий прояв принципу гуманності покарання. Наприклад, позбавлення волі неповнолітнім, як правило, не може бути призначене на строк більше десяти років (ч. 1 ст. 102 ККУ.; до них широко застосовується звільнення від покарання. Тільки за особливо тяжкі злочини, пов'язані з умисним позбавленням життя потерпілого, неповнолітньому може бути призначене покарання на строк до п'ятнадцяти років позбавлення волі (п. 5 ч. 3 ст. 102 ККУ..

Принцип гуманності втілено і в ст. 69 КК України, яка надає суду право призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом. Цей принцип закріплений у законі та при описуванні переліку обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання. Зокрема, якщо суд не обмежений в урахуванні обставин, що пом'якшують покарання (ч. 2 ст. 66 ККУ., то наведений у законі перелік обставин, що його обтяжують, є вичерпним (ч. 3 ст. 67 ККУ.. Гуманність покарання полягає також у тому, що при його призначенні судом широко враховуються позитивні властивості особи підсудного, що може потягти за собою пом'якшення призначеного йому покарання. Шинальський О. Принципи призначення покарання : Як вихідні положення у визначенні каральної політики Української держави // Прокуратура. Людина. Держава. - 2005р. - № 12. - С. 17-20.

Індивідуалізація покарання як принцип його призначення закріплена в багатьох нормах кримінального закону. Вона полягає в обов'язковому врахуванні при призначенні покарання індивідуальних особливостей конкретної справи та особи винного. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України суд при призначенні покарання обов'язково враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Слід розрізняти законодавчу та судову індивідуалізацію покарання. Законодавець, встановлюючи норми, що регулюють застосування покарання, враховує всю різноманітність ситуацій, які можуть виникнути на практиці, й уже в самому законі формулює відправні положення, які дозволяють індивідуалізувати покарання. Зокрема, у самій системі покарань, що закріплена в кримінальному законі, вже є елементи законодавчої індивідуалізації.

Установлення чіткої «сходинки» покарань (ст. 51 ККУ., розподіл покарань на основні та додаткові (ст. 52 ККУ. свідчать, що покарання розрізняю за ступенем їх суворості, підставами, порядком та межами їх призначення і застосовують за наявності необхідних для цього умов. Передбачаючи в статтях Особливої частини КК України відповідні санкції, надаючи суду можливість призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, законодавець тим самим прагне індивідуалізувати можливості призначення покарання. Проте цих загальних законодавчих положень ще недостатньо, щоб подолати можливий розрив між абстрактними його дефініціями і конкретними обставинами справи. Для усунення такого розриву й існує судова індивідуалізація, тобто застосування покарання до конкретної особи з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого нею злочину, особи засудженого, обставин, які пом'якшують і обтяжують покарання. Макаренко А.С. Проблема принципів призначення покарання в сучасній науці кримінального права / А.С. Макаренко // Актуальні проблеми держави і права : Зб. наук. праць .- 2010р.- Вип.55 - С. 179-181.

Основна вимога принципу індивідуалізації полягає в тому, щоб до винного, з урахуванням його особи і конкретних обставин справи, було застосоване таке покарання, яке було б дійсно необхідним і цілком достатнім для його виправлення та запобігання новим злочинам (ч. 2 ст. 65 ККУ..

Справедливість покарання полягає, насамперед, у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства і переконувати громадян у правильності судової політики. Щодо осіб, які вчиняють тяжкі злочини, а також рецидивістів справедливість вимагає призначення, як правило, суворих мір покарання. Водночас до осіб, які вперше вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням конкретних обставин справи й особи винного, відповідно до принципу справедливості слід застосовувати більш м'які покарання або взагалі звільняти їх від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання.

У чинному законодавстві дістала свого закріплення диференціація різних за тяжкістю злочинів і пов'язаних із цим видів та розмірів можливого за них покарання. Наприклад, у ст. 12 КК України, де закріплена класифікація злочинів, виділяються особливо тяжкі злочини , за які відповідно до закону суд може призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Розглянуті принципи призначення покарання не існують ізольовано, а становлять певну систему, перебуваючи між собою в тісному взаємозв'язку й взаємодії. Зокрема, законність покарання якнайтісніше пов'язана з обґрунтованістю, обов'язковістю його мотивування й визначеністю покарання в судовому вироку. Гуманність покарання неможлива без його індивідуалізації, а у підсумку ці принципи дістають вираження в справедливості покарання. Актуальні проблеми системи покарань та їх призначення за Кримінальним кодексом України 2001 р. В.В. Сташис // Держава і право у світлі сучасної юридичної думки : Зб. наук. праць на пошану акад. Юрія Сергійовича Шемшученка . - 2010р. - С. 384-387.

Розділ ІІ. Кримінально-правова характеристика сукупністю злочинів у кримінальному праві України

2.1 Характеристика сукупності злочинів у кримінальному праві України

Відповідно до ст. 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено.

Таким чином, при сукупності злочини:

1. особою вчинено два або більше злочини;

2. кожен з них кваліфікується за різними статтями або за різними частинами однієї статті Особливої частини КК України;

3. за жоден з них особа не була засуджена, тобто всі вони вчинені до винесення вироку хоча б за один з них.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К.: Каннон. - 2001 р. - С. 71-72

Перша ознака сукупності злочинів проявляється у вчиненні особою двох або більше злочинів, причому кожен з них має характер окремого, самостійного, одиничного злочину. Такий одиничний злочин, може бути простим, триваючим, продовжуваним або таким, що кваліфікується за наслідками, але він завжди містить в собі ознаки одного складу злочину.

Вчинення двох або більше одиничних злочинів і утворює сукупність злочинів. Причому можливі різноманітні їх сполучення. Так, винний може вчинити два або більше простих одиничних злочини, або один простий, а другий триваючий або продовжуваний. Організована група, наприклад, може вчинити два складених злочини або простий і складений злочин тощо. Слід мати на увазі, що під одиничним злочином розуміють не тільки закінчений злочин, але й готування або замах на злочин. Так, сукупність злочинів має місце, коли особа вчиняє крадіжку, а потім замах на вбивство, або вчинила хуліганство, а потім почала готуватися до крадіжки, і на цій стадії її діяльність була припинена. Не виключається сукупність злочинів і тоді, коли особа вчинила один з злочинів самостійно, а потім була співучасником у вчиненні іншого злочину Бідюкова М.С. Неодноразове скоєння злочинів однією особою // Матеріали VII звітної науково-практичної конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ : У 2 ч. 2005. 19 травня 2005 р.: Ч. 1 . - 2005р .- С.163-164.. Наприклад, особа вчинила вбивство, а потім як співучасник вчинювала замах на крадіжку.

Другою ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб кожен із злочинів, які утворюють сукупність, був передбачений самостійною статтею КК України, тобто кваліфікувався за однією, окремою статтею кримінального закону. Так, якщо винний при вчиненні хуліганства завдав ножем потерпілому тяжке тілесне ушкодження, то має місце сукупність злочинів і вчинене слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 296 КК і за ч. 1 ст. 121 КК України. Якщо злочинна група вчинила розбій, а потім викрадення наркотичних засобів, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 187 КК і ч. 4 ст. 308 КК України.

Таким чином, можна зробити категоричний висновок: кожен із злочинів, які входять у сукупність, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті КК. Саме ця вимога сформульована в ч. 2 ст. 33 КК України Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К.: Каннон.- 2001 р. - С. 71-72..

Іноді вказівку закону на те, що сукупність злочинів має місце, коли кожен із злочинів передбачений самостійною статтею (частиною статті. КК, підмінюють іншими вимогами. Так, вказують, що сукупність має місце лише тоді, коли особа вчинила різнорідні злочини. Отже, якщо особа спочатку вчинила крадіжку, а потім грабіж, то сукупність злочинів відсутня, тому що ці діяння однорідні. Проте в таких ситуаціях кожне з них підпадає під ознаки самостійної статті КК України і тому повинне отримати відповідну кваліфікацію саме за правилами сукупності злочинів. Тому в сукупність можуть входити як однорідні, так і неоднорідні злочини. Сукупність не утворюється лише при вчиненні двох або більше тотожних злочинів, коли йдеться про повторність.

Третьою невід'ємною ознакою сукупності злочинів є вимога, щоб за жоден із злочинів, які особа скоїла, вона не була ще засуджена. Якщо ж новий злочин вчинений особою після винесення вироку, має місце рецидив.

У більшості випадків всі злочини, які вчинені особою або учасниками організованої групи, розглядаються судом одночасно в одній справі. Можливі ситуації, коли про вчинений раніше злочин стає відомо вже після засудження підсудного за інший злочин. Можна уявити собі й інші подібні випадки. У всіх цих випадках важливе одне - всі злочини вчинені до засудження, тобто до винесення вироку хоча б за один з них. Тобто перед нами та ж сукупність злочинів, але ускладнена процесуальними обставинами, що позбавляють можливості одночасного розгляду всієї сукупності злочинів. Юридична природа вчиненого від цього не змінюється - оскільки всі злочини вчинені до осудження хоча б за один з них.

Стаття 33 КК України вимагає, щоб при сукупності не були погашені юридичні наслідки раніше вчиненого злочину. У законі вказується, що при сукупності не враховуються злочини, за які особа була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом (витекли строки давності, злочин підпадав під амністію тощо.. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / [Ю. В. Баулін,В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.]; за ред. проф. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 4-те вид., переробл. і допов. - Х. : Право.- 2010р.- С.251-253.

При визначенні видів сукупності злочинів резюмується, що вони мають ті родові ознаки, які входять до загального поняття сукупності, тобто вчинено два або більше злочинів, кожний з яких передбачений самостійною статтею КК або різними частинами однієї статті КК, і всі злочини вчинені до засудження хоча б за одне з них. Тому, говорячи про види сукупності, слід окреслити їх особливості, їх видові ознаки. У науці кримінального права традиційно сукупність злочину поділяється на два види: сукупність ідеальну і сукупність реальну. Такого розподілу дотримується і судова практика.

Ідеальна сукупність є там, де одним діянням особи вчинено два або більше злочини.

Так, прикладами ідеальної сукупності можуть виступати випадки вчинення особою особливо злісного хуліганства із заподіянням потерпілому тяжкого тілесного ушкодження; отримання посадовою особою у виді хабара наркотичних засобів; умисне вбивство особи шляхом підпалу будинку, де знаходився потерпілий, тощо. У цих ситуаціях своєю однією дією особа чинить два злочини. Кваліфікація злочину тут, наприклад, лише як хуліганства або як отримання хабара, або як вбивства була б недостатньою, тому що вчинене не охоплюється однією статтею кримінального закону. Вчинене може отримати правильну і повну правову оцінку тільки шляхом застосування двох або більше норм Особливої частини разом взятих. Ось чому дії службової особи, яка одержала у виді хабара наркотичні засоби, створюють ідеальну сукупність злочинів і кваліфікуються за ст. 368 КК і відповідною статтею КК України, що передбачає відповідальність за придбання цих предметів (у нашому випадку за відповідною частиною ст. 307 ККУ. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів : Навч. посібник / М.Й. Коржанський . - 2-ге вид. - К. : Атіка, 2002р . - С 286-288.

Ідеальна сукупність не є штучною юридичною конструкцією. Вона відбиває юридичну ситуацію, коли однією дією вчиняються два або більше злочини. І хоча ми користуємося зазначеним терміном, його розуміння повинно мати місце в повній відповідності з обумовленою ним об'єктивною дійсністю, тобто вчиненням двох або більше самостійних злочинів.

Реальна сукупність має місце там, де винний різними самостійними діями вчиняє два або більше злочини. Таким чином, при реальній сукупності є дві або більше дії, кожна з яких являє собою самостійний злочин Вєтрова І.Я. Інститут призначення покарання: соціальний аспект // Юриспруденція. -- 2007р. -- №12. -- С. 59. (наприклад, крадіжка і хуліганство..

2.2 Характеристика систем призначення покарання у кримінальному праві України

Сукупністю злочинів називається вчинення особою двох або більше злочинів, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 ККУ.. У зв'язку з цим можливі різні підходи до призначення покарання за таку сукупність.

Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності. Серед них можна вирізнити такі:

· система повного складання покарань;

· система обмеженого складання покарань;

· система поглинення;

· система обов'язкового або факультативного підвищення покарання;

· змішані системи призначення покарання за сукупністю злочинів.

При системі абсолютного (повного. складання керуються правилом: скільки злочинів, стільки й покарань, які і підлягатимуть повному складанню.

Система обмеженого складання з'явилася з метою пом'якшити жорстокість системи абсолютного складання. Відповідно до неї сума покарань обмежується певною межею.

Щоб усунути суворість систем складання, з'явилася система їх поглинення, за якою більш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять у сукупність, поглинає менш суворе. У ряді законодавств ця система застосовується при призначенні покарання в разі ідеальної сукупності злочинів.

Прагнучи якось усунути хиби системи поглинення, коли особа по суті відповідає лише за той злочин, за який призначено більш суворе покарання, в багатьох країнах почали вводити систему обов'язкового або факультативного підвищення покарання, призначеного за сукупністю. Суд, призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинення, зобов'язаний, зважаючи на закон або на власний розсуд, підвищити це покарання до певної межі.

Найбільш поширеними в законодавствах є змішані системи, які більшою мірою забезпечують індивідуалізацію покарання. В них застосовуються одночасно система обмеженого складання і система поглинення або сполучення цих систем із системою обов'язкового або факультативного підвищення покарання. Кримінальне право України : навч. посібник для вузів : рекомендовано МОН України / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. ; за ред. О.М. Омельчука . - К. : Наук. думка ; К. : Прецедент. - 2004р . - С156-158

Змішана система призначення покарання за сукупністю злочинів встановлена у ст. 70 КК України.

Кваліфікація злочинів за сукупністю вимагає дотримання таких умов:

1. Заподіяні злочини повинні бути передбаченими різними нормами (частинами статті. КК України.

2. Якщо жоден із злочинів не є необхідною ознакою іншого злочину з тих, що вчинені цією особою, наприклад, ст. 263 КК України є необхідною ознакою ст. 257 КК України, а злочини, передбачені статтями 121, 122 КК України є необхідною ознакою злочинів, що передбачені ст. 115 КК України.

3. Не буде сукупності і в тих випадках, коли вчинені злочини співвідносяться як загальний та спеціальні склади злочинів, наприклад, ст. 364 КК - зловживання владою і ст. 368 КК України - одержання хабара, бо хабар дається посадовій особі лише за зловживання нею її владою.

4. Не утворюється сукупності злочинів і в тих випадках, коли особа вчинила два або більше злочинів, але по одному з них спливли строки давності, або він підпадає під дію акта про амністію. Шапченко С.Д. Окремі питання призначення покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків // Судова апеляція.- 2006р. - № 1. - С.45-52

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові №7 від 24.10.2003 р. “Про практику призначення судами кримінального покарання” звертає увагу судів на те, що передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачено відповідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. За цими ж правилами призначається покарання і в разі вчинення особою діянь, частина яких кваліфікується як закінчений злочин, а решта - як готування до злочину чи замах на нього. За окремими епізодами злочинної діяльності КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначається. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р.// Відомості Верховної Ради. - 2003р.- №7 - [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

У ч. 1 ст. 70 КК України сказано: “При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додаткове. за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань”. Тобто, призначення покарання за сукупністю злочинів проходить в два етапи:

· призначення покарання за кожен із злочинів, що входять у сукупність;

· визначення остаточного покарання за сукупністю цих злочинів. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.Ф. Іванов. - К.: Кондор.- 2005р. - С. 435-436.

Призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що утворюють сукупність, - це важлива вимога ст. 70 КК України , відступ від якої є неприпустимим.

Причому, як зазначається в Постанові Пленуму Верховного Суду № 7 від 24.10.2003 р., встановлений ст. 70 КК України порядок, згідно з яким суд зобов'язаний призначити покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити покарання за сукупністю злочинів, стосується як основних, так і додаткових покарань. Визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, відповідальність за які передбачена статтями КК України, суд повинен призначити додаткове покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити його за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. - 2003р.- №7 - [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua.

Суд, призначаючи покарання за кожний із злочинів, керується загальними засадами призначення покарання (ст. 65 ККУ., а також враховує обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, зазначені в ст. ст. 66, 67КК України. Такий підхід до призначення покарання дає можливість індивідуалізувати його щодо кожного злочину з одночасним урахуванням того, що особою вчинено не один, а два чи більше злочинів.

Призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів відбувається на підставі принципів поглинення або складання. Це значить, що суд призначає остаточне покарання шляхом:

· поглинення менш суворого покарання більш суворим;

· повного або часткового складання призначених покарань у межах, зазначених у законі. Євдокімова О.В. Загальні засади і спеціальні правила призначення покарання / О.В. Євдокімова // Проблеми законності : Акад. зб. наук. праць .- 2006р. - Вип. 78. - С. 169-172.

В п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 р. вказується, що “…при вирішенні питання про те, який із передбачених ст. 70 КК принципів необхідно застосувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання покарань, призначених за окремі злочини., суд повинен враховувати крім даних про особу винного й обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання, також кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна. тощо. Суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій статей КК. Застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд повинен зазначити у вироку, про яке саме покарання йдеться - основне чи додаткове.” Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. - 2003р.- №7 - [Електронний ресурс]- Режим доступу: http:// http://zakon4.rada.gov.ua

Застосовуючи принцип поглинення, суд бере до уваги не санкції статей КК, за якими кваліфіковані злочини, а конкретні покарання, призначені в межах цих санкцій за кожен з вчинених злочинів. Причому менш суворе покарання поглинається більш суворим. Так, якщо суд призначив особі:

· за ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка. покарання у вигляді позбавлення волі на строк два роки;

· за ч. 3 ст. 296 КК України (хуліганство. - на строк чотири роки.

То більш суворе - чотири роки - поглинає менш суворе - два роки позбавлення волі. За сукупністю і визначається остаточне покарання - чотири роки позбавлення волі. Бідюкова М.С. Неодноразове скоєння злочинів однією особою // Матеріали VII звітної науково-практичної конференції науково-педагогічних працівників, курсантів і студентів Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ : У 2 ч. 2005. - 19 травня 2005 р.: Ч. 1- 2005р . - С.160-164

Така ж ситуація може виникнути і при призначенні покарання за злочини, що входять до сукупності, різних видів покарань. Так, якщо за один із злочинів суд призначив виправні роботи на строк шість місяців, а за іншими - два роки позбавлення волі, то, застосовуючи принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, суд за сукупністю призначає покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. При порівнянні в цих випадках суворості покарань суд керується тією послідовністю, в якій види покарань перелічені в ст. 51 КК України.

Якщо хоча б за один із злочинів призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається шляхом поглинення будь-якого менш суворого покарання довічним позбавленням волі. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Ю.В. Александров, В.А. Клименко. - К.: МАУП - 2004р.- С. 213-216.

Принцип складання покарань згідно зі ст. 70 КК України наочно викреслює покарання винного за кожен з вчинених ним злочинів. Складання покарань, призначених за окремі злочини, може бути повним або частковим, але в будь-якому разі остаточне покарання повинно бути більш суворим, ніж будь-яке з призначених окремо. При повному складанні остаточне покарання за сукупністю дорівнює сумі покарань, що складаються. При частковому - до більш суворого покарання, призначеного за один зі злочинів, приєднується частина покарання, призначеного за інший злочин. Як йдеться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 р., принцип повного або часткового складання покарань може застосовуватись у випадках призначення за окремі злочини, що входять до сукупності, як однакових, так і різних за видом покарань. При частковому складанні розмір остаточного покарання в усякому разі має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. // Відомості Верховної Ради. - 2003р.- №7 - [Електронний ресурс]- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

Складання покарань обмежене в ч. 2 ст. 70 КК України певними межами. Остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання, тобто воно не може перевищувати вищої межі більш суворої санкції. Так, якщо суд призначив за ч. 1 ст. 185 КК України покарання у виді одного року позбавлення волі, а за ч. 3 ст. 296 КК України - у виді трьох років позбавлення волі, то відповідно до принципу повного складання він має право призначити остаточне покарання за сукупністю - чотири роки позбавлення волі, оскільки максимум санкції ч. 3 ст. 296 КК України - п'ять років. Якщо ж суд призначив за ч. 1 ст. 185 КК україни два роки позбавлення волі, а за ч. 2 ст. 296 КК України - чотири роки, то можливе лише часткове складання, а саме: до чотирьох років позбавлення волі суд може приєднати лише один рік позбавлення волі з покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185 КК, і визначити покарання - п'ять років позбавлення волі, тобто в межах максимуму санкції ч. 3 ст. 296 КК України.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70 КК України, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким. У такому випадку суд може призначити остаточне покарання за сукупністю в межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК України. Йдеться про позбавлення волі на певний строк, максимум якого визначений у ст. 63 КК України , - п'ятнадцять років. Тому, якщо, наприклад, особа засуджена судом за хуліганство за ч. 4 ст. 296 КК України до семи років позбавлення волі і за крадіжку, вчинену групою осіб (ч. 2 ст. 185 ККУ., - до п'яти років позбавлення волі, суд може остаточне покарання визначити шляхом повного складання і призначити винному дванадцять років позбавлення волі. Тут суд виходить за межі максимуму санкцій, встановлених у зазначених статтях закону за хуліганство і крадіжку, оскільки хуліганство в цьому випадку є умисним тяжким злочином, але загальна сума покарань не перевищує п'ятнадцяти років - максимуму даного виду покарання. Тому слід розрізняти максимум санкції конкретної статті КК і максимум даного виду покарання. У наведеному прикладі:

· максимум санкції за хуліганство - сім років,

· максимум санкції за крадіжку - п'ять років,

· максимум позбавлення волі як виду покарання - п'ятнадцять років.

Необхідно мати на увазі, що санкція особливо тяжких злочинів за своїм максимумом (п'ятнадцять років. часто збігається з максимумом, встановленим для даного виду покарання в Загальній частині. У цьому разі покарання в п'ятнадцять років поглинає інші покарання, призначені за окремі злочини. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / П.Л. Фріс. - К.: Кондор.- 2004р. - С.349-352.

Частина 4 ст. 70 КК України поширює принципи призначення покарання за сукупністю злочинів на випадок, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винний ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, у цьому разі зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком суду за правилами, визначеними в ст. 72 КК України.

Ця норма має велике значення, оскільки нерідко злочини, що складають сукупність, можуть бути розкриті в різний час, і засудження винного за ці окремі злочини, відповідно, відбувається не за одним, а за двома або більше вироками, які постановляються також у різний час. Так, якщо особа, яка вчинила, наприклад, два злочини, була засуджена лише за один з них, а вирок за інший злочин вже постановили після вироку у першій справі. Наприклад, особа була притягнута до відповідальності і засуджена за ч. 2 ст. 296 КК України за хуліганство, вчинене нею у грудні 2003 р. Після постановлення вироку у цій справі з'ясувалось, що засуджений ще в жовтні 2004 р. вчинив крадіжку, передбачену ч. 1 ст. 185 КК України. І так:

· особа вчинила два злочини;

· кожний з них передбачений самостійною статтею КК України;

· обидва вони вчинені до засудження хоча б за один з них.

Тому до таких випадків і застосовуються ті ж правила призначення покарання, що визначені законом для сукупності злочинів.

Призначення покарання в порядку ч. 4 ст. 70 КК України проходить три етапи:

1. суд виносить вирок за другий злочин, тобто призначає покарання за злочин, розкритий останнім;

2. з урахуванням раніше постановленого вироку суд призначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання покарань, призначених за обома вироками, причому це складання відбувається лише в межах, встановлених у ч. 2 ст. 70 КК України;

3. в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, фактично відбуте за попереднім вироком. Мірошніченко Є.О. Призначення покарання в порядку, передбаченому ч.4 ст.70 Кримінального кодексу України : окремі аспекти / Є.О. Мірошніченко // Вісник Верховного Суду України. - 2010р. - № 9. - С. 39-43.

2.3 Призначення за сукупністю злочинів додаткових покарань у кримінальному праві України