Причинний зв'язок в кримінальному праві

Поняття причинного зв'язку. Філософське поняття причинного зв'язку. Кримінально-правове значення причинного зв'язку. Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів. Значення причинного зв'язку для призначення покарання.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 22.09.2007
Размер файла 53,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2

П Л А Н

ВСТУП

Розділ I. Поняття причинного зв'язку.

§ 1. Філософське поняття причинного зв'язку.

§ 2. Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві

Розділ 2. Кримінально-правове значення причинного зв'язку.

§ 1. Значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності.

§ 2 Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів.

§ 3.Значення причинного зв'язку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання.

Висновок.

Список використаної літератури.

ВСТУП

Однією з основних гарантій законності, усталеності і визначеності правосуддя при розгляді кримінальних справ є така вимога: як, не може бути відповідальності без суспільної небезпеки діяння і вини особи, так не може бути і відповідальності особи за наслідок, що не знаходиться в причинному зв'язку з його вчинком. Іншими словами, причинний зв'язок поряд із суспільною небезпекою і провиною є необхідною передумовою кримінальної відповідальності.

Проблема причинного зв'язку - одна з центральних проблем кримінального права України. При розгляді кримінальних справ здійснення правосуддя в значній мірі залежить від правильного рішення цієї проблеми.

Але цим значення причинного зв'язку в кримінальному праві не вичерпується. Поняття причинного зв'язку займає особливе місце в системі кримінально-правових понять. Воно впливає на побудову цілого ряду основних понять кримінального права. Не підлягає сумніву, що від того або іншого уявлення про причинний зв'язок, залежить побудова такого важливого для кримінального права поняття, як поняття співучасті. Не менше важливе значення має поняття причинного зв'язку для з'ясовування змісту поняття замаху й відокремлення його від закінченого злочину і від готування до злочину. Практично, немає жодного розділу загального вчення про злочин, на який поняття причинного зв'язку не робило б вплив і який міг би вивчатися ізольовано від нього. Саме тому наука кримінального права України приділяє велику увагу вивченню питань про сутність поняття причинного зв'язку і про його значення для кримінального права.

Поняття причинності в кримінальному праві засновано на положеннях про причинийй зв'язок з позиції діалектичного матеріалізму. Проблема причинності була і є однією з центральних проблем філософії, навколо якої з давніх часів велася запекла боротьба різноманітних напрямків. Пояснити це можна тим, що в проблемі причинного зв'язку схрещуються і відбиваються різноманітні уявлення про сутність матерії і людського мислення, про відношення їх друг до друга, про роль досвіду і свідомості в сприйнятті явищ зовнішнього світу і т.п. Боротьба у філософії відбилася і на науці кримінального права. У даній роботі дана оцінка основних положень про причинний зв'язок головних напрямків у філософії діалектичного /матеріалістичного/ і метафізичного /ідеалістичного/.

Великий внесок у розробку даної проблеми в науці кримінального права України внесли також значні вчені-юристи, як проф. А.Л.Пионтковський, проф.А.И.Трайнин, проф.В.И.Кудрявцев, проф. Л.Д.Шаргородний і багато хто інші. У даній роботі використані кримінально-правова література і поняття про причинність дається саме в кримінально-правовому аспекті, тобто щодо конкретного уявлення: причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і злочинним наслідком, що наступив.

Досліджуючи кримінально-правове значення причинного зв'язку, не можна забувати і її зв'язку з іншими кримінально-правовими поняттями. Тому нами було розглянуто її значення в системі таких понятті як співучасть, готування і замах, злочини з "формальними" і "матеріальними" складами. В даній роботі розглянуті питання про роль причинного зв'язку при призначенні покарання, про вплив її на кваліфікацію злочинів, про її значення для кримінальної відповідальності. Слід зазначити, що в цілому дана робота має науково-пізнавальний характер.

Розділ I. Поняття причинного зв'язку.

§ I. Філософське поняття причинного зв'язку.

Питання, пов'язані з установленням причинного зв'язку, у теорії кримінального права України і судовій практика вирішуються на основі вчення про причинність як категорії діалектичного матеріалізму. Для діалектичного матеріалізму в підході до причинності характерні два моменти:

I/. визнання об'єктивного змісту даної категорії;

2/.визнання її відносності, мінливості її змісту.

Перед тим, як розглянути поняття причинності, необхідно дати роз'яснення по питанню: як співвідносяться поняття "причинність" і "детермінізм". У філософській літературі мають місце три позиції по даному питанню:

1. поняття "детермінізму" тотожно поняттю "причинності";

2. поняття "детермінізму" ширше поняття "причинності";

3. поняття "причинності" містить у собі поняття "детермінізму".

Варто погодитися з позицією тих авторів, що вважають, що поняття "детермінізму" ширше поняття "причинності": "Детермінізм /визначати/ - є вчення про загальний закономірний зв'язок явищ природа і суспільства". Философский словарь - 4-е издание. М.: Политиздат, 1980 - С.91. Причинність - одна з форм загального зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі і суспільстві. Кожне явище має причину в інше або інших і саме породжує ряд інших явищ. Причинність /причинно-слідче відношення/ є однієї з найбільше простих, елементарних, хоча і загальних форм зв'язку, але не єдиної. Тому, Діалектичний матеріалізм підкреслює, що причинність - лише момент загального зв'язку явищ.

Причинність - одна з форм світового об'єктивно-реального зв'язку явищ, що існує поза і незалежно від свідомості людини, а лише відбивається в ньому. Та обставина, що категорія причинності плідно працює в пізнанні, доказує, що в ній є об'єктивний зміст, що вона відбиває незалежно від її існуючу реальність. Діалектичний матеріалізм виходить із самого факту взаємозв'язку і взаємозумовленості всіх явищ світового процесу. "Перше, що нам кидається в око при розгляді матерії, що рухається, - писав Ф.Энгельс, - це взаємний зв'язок окремих рухів окремих тіл між собою, їхня обумовленість друг інше".

І далі" "Взаємодія - от перше, що виступає перед нами, коли ми розглядаємо матерію, що рухається, у цілому з погляду теперішнього природознавства. Це визнання загальної взаємодії випливає з розуміння матерії як активної субстанції, як основи всіх змін. Які б форми руху матерії не розглядалися, очевидно, що природа або суспільство являють собою визначене ціле, у якому множина явищ, переплітаючись один з одним і впливає один на одного, виявляють сувору закономірність.

Взаємодія припускає розвиток. Взаємодія - не проста оборотність причинного відношення. Слідство стає причиною наступної дії, а не своєї власної причини. Тому відношення причини і слідства є відношенням розвитку. У загальному взаємодій причина і слідство знаходяться в динамічному співвідношенні: усяка "причина" у той самий час може бути і "слідством", усяке "слідство" може бути "причиною" нового явища.

Причинний зв'язок між явищами природи і суспільства, існуючи поза свідомістю людини, у самих речах і процесах, що протікають в об'єктивній дійсності, може бути вивчена нами. Але людське уявлення про причину і слідство, являючись приблизно вірним відбитком реальної дійсності, завжди декілька спрощує її, штучно ізолюючи ті або інші сторони універсальних, що об'єктивно існують зв'язків між явищами природи і суспільства. Ф.Энгельс із цього приводу відзначав: "Тільки виходячи з цієї універсальної взаємодії, ми приходимо до дійсного казуального відношення. Щоб зрозуміти окремі явища, ми повинні вирвати їх із загального зв'язку і розглядати їх ізольовано, а в такому випадку руху, що заміняються, виступають перед нами - одне як причина, інше як слідство. Це ізолювання явищ необхідно для того, щоб визначити і пізнати частку.

Для того, щоб з'ясувати причинний зв'язок яких-небудь явищ, треба виділити їх із загального взаємозв'язку, із тієї сукупності, що укладається з множини інших явищ. З'ясовування такого причинного зв'язку повинно грунтуватися на відбитку об'єктивної дійсності в нашій свідомості. Яким чином це можливо зробити? Простіше усього - матеріалістичний підхід до розгляду названої проблеми.

Виділимо основні елементи причинності. По-перше, послідовність причини і слідства в часі. Причина завжди передує слідству в часі. Але не всяка послідовність явищ у часі означає їхню причинну залежність, тому що недостатня лише зовнішній зв'язок явищ, необхідний ще і внутрішній, закономірний зв'язок. Це пов'язано із субстанційним характером причинної залежності.

Другим елементом причинності є необхідний, характер причинно-слідчого зв'язку, що виражається в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини. Але якщо метафізики переконують у тому, що в природі взагалі немає ніякого закону необхідного зв'язку між причиною і слідством, то діалектики підтверджують, даний закон причинності підтверджується шляхом практичної людської діяльності. Отже, якщо людина може штучно викликати визначену послідовність явищ, то тим самим відбувається незаперечне доведення існування причинного зв'язку. Дійсно, критерієм істинності пізнання причинності служить не просте чергування явищ або їхнє повторення, а багатогранна людська діяльність.

Як відомо, у процесі заподіяння відбувається перенос матерії і руху від причини до слідства. У цьому також виражений необхідний характер причинно-слідчого зв'язку: перенос структури від причини до слідства, тобто відтворення, відображення структури причини в структурі слідства. Цей факт лежить в основі властивої матерії властивості відбитка.

Третім елементом причинності є генетичний зв'язок явища, що знаходить своє вираження в породженні слідства причиною.

Під причиною звичайно розуміють явище, дія якого викликає, визначає, змінює, робить або спричиняє за собою інше явище.

Дія причин призводить до визначених змін, що пов'язано з тим, що в реальній дійсності немає ізольованого зв'язку двох явищ, а завжди одночасно діють багато причини. Таким чином, діалектичний матеріалізм приходить до висновку про нерівноцінність причин. Кожна причина, що є одним із чинників, що викликали слідство завжди, грає свою особливу роль, а тому не може бути двох абсолютно рівноцінних чинників. Щоб правильно орієнтуватися в цьому різноманітті, виділяють причини:

- головне /визначальні, вирішальні/ - без цих явищ не можуть виникнути інші, обумовлюють загальні необхідні ознаки цих явищ;

- не головні /побічні, другорядні/ - визначають минущі, хитливі, індивідуальні особливості кожного окремого явища, підпорядковані дії головних причин;

- внутрішні - причини, що діють у самому предметі;

- зовнішні - носієм яких є інші предмети;

- об'єктивні - виникають незалежно від волі, інтересів;

- суб'єктивні - навпаки.

Четвертим елементом причинності є залежність характеру причинного зв'язку від супровідних обставин /тобто умов/. Дійсно, будь-який причинно-слідчий зв'язок існує у визначених умовах, але не можна ототожнювати причину й умови. Причина й умови не тотожні, але між ними існує глибокий діалектичний зв'язок: усяка причина у визначеному відношенні є умовою, а всяка умова в іншому відношенні може бути причиною.

Поняття причини в широкому змісті містить у собі й умови. У цьому випадку їх можна вважати причинами події, але не підлягає сумніву, що ці "причини" не можуть відігравати роль визначальних, головних чинних чинників. Звідси випливає, що розходження між умовами, з одного боку, і не головними, другорядними причинами, з іншого, відносно, що в значній мірі вбачається словесним. Не випадково тому В.Я.Блюмберг і И.А.Суслов, відрізняючи причину /у вузькому змісті як головний чинний чинник/ від умов, обмовляються, що "під умовами розуміють іноді не головні, другорядні, побічні причини явища, що не можуть породити явища в цілому, але обумовлюють визначені сторони, риси, індивідуальні особливості одиничного явища в масі якісно визначених, однорідних і істотних рис явищ". I. Категрии материалистической диалектики /Под ред. МЛ.Розенталя и Г.АШытракса. - М.Политиздат, I956. - С.95

Під умовами розуміється комплекс явищ, що самі не можуть породити безпосередньо дане явище - слідство, але сприяючи причинам у просторі і часі і впливаючи на них, забезпечують їхній розвиток, необхідний для виникнення слідства. Немає абсолютно однакових умов. Одна і та ж причина викликає різноманітні слідства в різноманітних умовах. Виділяють три групи умов:

I. необхідні /без здійснення яких дане явище не може існувати/;

2. достатні /здійснення яких спричиняє за собою настання цього явища/;

3. супутні /під ними розуміються, головним чином, обставини місця і часу, але, що не чинять прямого впливу на що відбувається.

"Вони утворюють загальний фон подій і явищ, на якому дане явище існує". Креберг Г. Категория условия и соотношения ее с категорией причины //Философские науки - 1961. - №3. - С.108 Слідство, будучи результатом його причини , що породила, залежить від даних супутніх умов місця і часу, при яких ця причина діє. Це підтверджує такі особливості причинного зв'язку, як її мінливість і відносність, що підтверджуються тим, що: -визначене явище може бути наслідком одного з декількох різноманітних явищ; - те саме явище може призводити до різноманітних слідств/.

Варто погодитися з німецьким філософом Г.Кребером, що вважає, що в основі розходження причин і умов лежать два аспекти: генетичний і діалектичний. Генетичний: причина породжує, слідство, а умова цьому лише сприяє, забезпечуючи можливість дії причини. Діалектичний аспект: причина протилежна умовам по своїй мінливості, тобто усталеності. Але, на жаль, зазначений критерій можна використати лише в тих випадках, коли причиною є саме активно в них діючий чинник. Коли ж зштовхуємося з випадками пасивних явищ, то розходження між специфічною причиною й умовою зникає. У цьому випадку можна говорити лише про головну причину. Прямуючи до можливо більш чіткого розмежування причин і умов, А.П.Шептулин підкреслює, що в сукупності чинників, необхідних для виникнення того або іншого явища, не повинна розчинятися причина, і головне, що відрізняє її від умов і складає найважливішу частину категорії причини, - це саме момент активності, те, що причина є рушійною силою, викликає відповідні зміни в речах, явищах. Шептулин А.П.Система категорий диалектики. -М.: Наука, 1967 - С.22.

"Момент активності, що характеризує поняття причини, є істотним для відмінності причини від умови, але він не може бути абсолютизований. Тому тут треба враховувати й інше твердження, із котрим не можна не погодитися. Воно зводиться до того, що розходження між причиною й умовою носить не абсолютний, а відносний характер і виявляється, як значиме, лише стосовно до конкретних явищ.

Іноді, виходячи з розходження причини й умови, роблять висновок про те, що в кожного слідства є лише одна причина, а не багато.

/ Наприклад, як вважають О.Яхот, И.Д.Панцхава/. Варто погодитися з точкою зору Л.В.Воробйова, що пише з даного приводу:

"Висновок може бути лише двоїстим: причин у того самого слідства багато, і причина одна причин багато тому, що не можна знайти на одного такого явища, що викликалося б до життя одною єдиною обставиною. Але причина одна тому, що всі обставини що викликають дане слідство, лише обєднались у своїй дії". Ворбьев Л.В. Основные категории и законы материалистической диалектики. - М.: Изд-во МГУ, 1962 - С.73

На підставі вищевикладеного можна зробити такий висновок: у філософській науці існує струнке вчення про причинність, розглянуте і вивчене з позиції діалектичного матеріалізму. Основними положеннями вчення про причинність є:

1. причинність - частина загального зв'язку, взаємозумовленості явищ;

2. причинність - частина загального об'єктивно-реального зв'язку;

3. причина і слідство знаходяться в стані універсальної взаємодії;

4. щоб пізнати причинний зв'язок яких-небудь явищ, треба ізолювати їх від загального взаємозв'язку;

5. нерівноцінність причин.

Основними елементами причинності є:

1. Послідовність причини і слідства в часі: причина завжди передує слідству по часу;

2. необхідний характер причинно-слідчого зв'язку, що знаходить своє вираження: а/ в обов'язковому настанні слідства при виникненні причини, б/ у відображенні структури причини в структурі слідства;

3. генетичний зв'язок явищ: причина породжує слідство;

4. залежність характеру причиною зв'язку від супровідних обставин /тобто умов/.

Дані елементи причинності і складають її поняття. У філософської науці рахується що причинність - є необхідний генетичний зв'язок явищ, із яких одне /наз. причиною/ обумовлює інше /наз.слідством/

Під причиною розуміється явище, дія якого викликає, визначає, змінює, робить або спричиняє за собою інше явище /слідство/.

Необхідно зауважити, що таке розуміння причинності існувало не завжди. Проблема причинності була і є однієї з центральних проблем філософії, навколо якої з стародавніх часів велася запекла боротьба різноманітних напрямків. І це зрозуміло: у проблемі причинного зв'язку схрещуються і відбиваються різноманітні уявлення про сутність матерії і людського мислення, про відношення їх один до одного, про роль досвіду і свідомості в сприйнятті явищ зовнішнього світу і т.п.

Розглянуте нами діалектичний напрямок дослідження проблеми причинності виходить із того, що визнає вирішальну роль практики в процесі пізнання.

Поняття причинності виникнуло на основі практичного досвіду, початкових уявлень про, конкретних фактах причинної залежності, пов'язаних саме з діяльністю людини. Як тільки діяльність людини почала носити пізнаний характер, причинні відношення стали відбитися у свідомості. Повне усвідомлення причинного зв'язку можливим стало лише на рівні теоретичного мислення, що виділяє причинність з інших видів зв'язків і аналізує її.

Протилежним діалектичному напрямку є метафізичне /ідеалістичне/. Метафізики виходили з того, що первісний індивід міркував про несподівані явища і релігійно витлумачував їх. Тим самим цілком ігнорувалася людська практична діяльність і досвід. Це є загальні корені всіх плинів, що утворилися усередині даного напрямку. Основними з них є:

I. Кантіанці і неокантіанці: основоположник його Иммануіл Кант - родоначальник німецького класичного ідеалізму. Представники даної течії розглядають причинність як апріорне поняття, що має відношення лише до світу явищ. Заперечують значення причинності і пропонують зовсім усунути з науки слово "причина".

2.Юмісти: основоположник його - Давид Юм - англійський філософ-ідеаліст. Розглядають причинність як вираження віри, що спочиває на навичці спостерігати одноманітну послідовність явищ.

3.Махісти, позитивісти, неопозитивісти, логічні позитивісти - основоположник його - Эрнст Мах - австрійський суб'єктивний ідеаліст. Вважають, що поняття причинності є гальмом наукового пізнання, а тому має значення лише в пізнавальній сфері.

4.Об'єктивні ідеалісти: основоположник його Георг Вільгельм Фрідріх Гегель - німецький філософ, представник німецької класичної філософії. Повідомляють причинний зв'язок є результатом діяльності абсолютного духу або надприродної істоти.

Таким чином, категорія причинності формувалася протягом всієї історії філософської науки. У залежності від того, який зміст вкладає філософія в поняття причинності, конкретна наука і досліджуємо дану проблему. Як-от: положення .діалектичного матеріалізму надають науці кримінального права струнке і логічно досконале вчення про причинність. Ідеалістичний підхід вносить лише плутанину і безсистемність, тим самим створюючи в ній анархічність, що веде до появи практично неспроможних теорій.

§ 2. Поняття причинного зв'язку в кримінальному праві

Наука кримінального права України в основі своєї має вчення про причинний зв'язок, заснований на діалектичному матеріалізмі. Наука кримінального права України не створює ніякого особливого, "юридичного", "свого", "незалежно" поняття причинного зв'язку, відмінного від розуміння причинності в діалектичному матеріалізмі, вона тільки конкретизує його стосовно тим подіям і явищам, що вивчаються кримінальним правом.

Не викликає сумніву, що людина і його поняття повною мірою, підпорядковуються загальному закону причинності. Звичайно, на цій підставі не можна робити висновок, що в проблемі причинності в праві немає ніяких особливостей, ніякої специфіки в порівнянні з проблемою причинності в інших галузях науки, і не можна ставити знак рівності між причинною обумовленістю поведінку людини, з одного боку, і причинними зв'язками, що спостерігаються в області фізичних або біологічних процесів - з іншого. У відмінності від останніх, у праві розглядається відношення між людьми. Коли ми досліджуємо причинний зв'язок у праві, то предметом дослідження є такі зміни /події/ в оточуючому нас світі, коли однієї з причин зміни, що наступила, /події/ було поведінка людини, а одним із наслідків такої зміни /події/ був суспільно небезпечний результат. Коли говорять про причинний зв'язок у праві, то обов'язково мають на увазі такий відрізок ланцюга причинного зв'язку, у якому одною ланкою цього ланцюга є поведінка людини, що має свої особливості.

Які ж ці особливості?

I. Людина виступає як розумна істота: вона спроможна пізнавати взаємозв'язок між явищами і предметами, спроможна втручатися в процес розвитку причинного зв'язку між явищами. Під дією людини, що виступає в якості причини, треба розуміти не просто рух тіла, а усвідомлену дію. Тому, говорячи про поведінку людини, як про причину якого-небудь явища, треба обов'язково бачити не тільки те, що він зробив, але і те, що він, діючи, мислив.

2. Людина живе в суспільстві, предметом розгляду права є не просто сам факт заподіяння якогось результату, а суспільна значимість цього заподіяння.

З даних особливостей можна зробити висновок стосовно до науки кримінального права: із усіх змін /подій/ в оточуючому нас матеріальному світі ми виділяємо тільки таке, що супроводжувалося суспільно-небезпечним результатом. А з усіх причин, що викликали даний результат, ми виділяємо поведінку людей, дії котрих причинно пов'язані з результатом, із числа цих людей ми виділяємо вчинених свідомо, а з числа останніх - вчинених винно. Іншими словами, заподіяння розглядається в кримінальному праві в нерозривній єдності двох його аспектів: причинність повинна досліджуватися не тільки в рамках об'єктивної /зовнішньої/ сторони злочину: зв'язок дії /бездіяльності/ і результату, що наступив, - але і необхідно враховувати роль суб'єктивної сторони злочину. /Воля людини спроможна виступати і виступає як причина злочинної поведінки і вже в силу цього не може і не повинна бути виключена зі сфери дослідження злочину під кутом зору причинності"./ Черненко А.К., Ременсон А.Л. Категории причинности и ее применение в уголовно-правовых и криминологических исследованиях //Проблемы причинности в криминологии и уголовном праве. - Владивосток: Из-тво Дальневосточного университета, 1983. - С.13. Тому причинність повинна розглядатися в тісному зв'язку з винністю особи. У той же час не можна ототожнювати ці .дві сторони, тому що таке ототожнення може призвести до ігнорування суб'єктивної сторони злочину, йти до недооцінки об'єктивних ознак і, отже, до розширення меж кримінальної відповідальності /особливо в необережних злочинах/.

У кримінальному праві України загальновизнано під причинним зв'язком розуміти зв'язок між суспільно небезпечним діянням осудного і винного суб'єкта і злочинного наслідку.

При встановленні причинного зв'язку в кримінальному праві ми також повинні з множини явищ, що передують і супроводжують злочину, ізолювати суспільно небезпечне діяння і шкідливі наслідки, що наступили, описані в кримінальному законі, а заміри уже вирішувати питання про характер зв'язку між ними.

Виникає питання: яке діяння потрібно вважати причиною злочинного наслідку? Дійсно, можна погодитися з думкою проф. Я.Н.Трайнина: "Механізм людської діяльності і її найглибшої зв'язаності із суспільними відносинами і багаточисельними явищами природи ще більш складні і глибокі. І можна сказати, що всі криміналісти світу не в силах були б простежити від початку до кінця весь причинний зв'язок явищ і дій, що призвели до злочинного результату". Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957. С.165.

У даній роботі поняття причини розглядається з погляду конкретного злочинного діяння, тобто в кримінально-правовому аспекті. “Тим часом причинність стосовно до людської поведінка зовсім не вичерпується цією ланкою: адже саме суспільно небезпечне діяння є слідство якихось причин; з іншого боку, злочинний результат теж може розглядатися як причина наступних змін у реальній дійсності” Кудрявцев В.Н. Категория причинности в советской криминологии //Сов.государство и право - 1965. - №11. - С.80., так пише проф. Б.Н.Кудрявцев із приводу кримінально-правового аспекту. У юридичній літературі має місце і кримінологічний аспект вивчення поняття причини. Розходження між двома аспектами вивчення складається в тому, що дослідники ставлять перед собою різні цілі: кримінологічний аспект має ціль виявлення загальних закономірностей у стані і динаміці злочинності в цілому й ін., а кримінально-правовий аспект ставить перед собою ціль виявлення значення причини при притягненні особи до кримінальної відповідальності, кваліфікації конкретного злочину й ін.

У основі поняття причини в кримінальному праві України лежать основні положення діалектичного матеріалізму:

Причина завжди передує слідству в часі, але не завжди те, що було раніше, є причиною того, що наступило пізніше; недостатній лише зовнішній зв'язок явищ, необхідний і внутрішній. Це положення для кримінального праві має те значення що поряд з об'єктивною /зовнішньої/ стороною злочину досліджується суб'єктивна його сторона. Отже, у кримінальному праві причиною рахується суспільно небезпечне діяння осудного і винного суб'єкта.

Hеобхідний характер причинного зв'язку: - при виникненні причини обов'язково наступає слідство; - перенос структури від причини до слідства. Для кримінального права це положення має своє значення в тому, що страждає саме той об'єкт, що був поставлений у небезпеку даним діянням; а також небезпечний наслідок, що наступив, однорідний з небезпекою, якої було варте діяння /дане положення засноване на властивості відбиття, властивої матерії/ Дане роз'яснення філософського положення дане проф. А.Л.Ременсоном і проф. В.Н.Кудрявцевим.

Причина породжує слідство. Дійсно, причина - те, що породжує; слідство - те, що породжується.

Розглядаючи поняття причини, їй надають властивість активного початку, тобто розуміють під причиною явище, спроможне викликати такі зміни в зовнішньому світі. Г.В.Тимейко писав з цього приводу: ''Кожне слідство має своєю підставою причину як чинник, що активно діє,". Але виникає питання: що розуміти в кримінальному праві під " чинником, що активно діє,"? Г.В.Тимейко розуміє це як активну дію суб'єкта: пасивна дія /іншими словами, бездіяльність/ - не причина. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. - Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1977. - с.115. Такої же позиції по даному питанню притримується проф. Л.Д.Шаргородський. На наш погляд, таке положення по аналізованому питанню є невірним. Причину, як активний початок, як чинник, що активно діє, ми розглядаємо тільки в одному аспекті - стосовно слідства /а інакше не було б причини як такої/. Під слідством у кримінальному праві звичайно розуміють описані в кримінальному законі зміни в об'єкті злочину або в умовах існування цього об'єкта. Бездіяльність може викликати такі наслідки /про що прямо зазначено в деяких статтях Особливої частини чинного кримінального законодавство України наприклад, ст.111 КК України, ст. 113 КК України, ст.187 КК України й ін./, тобто воно також викликає які-небудь зміни в навколишній дійсності. Але під бездіяльністю розуміють пасивну дію; отже воно також може бути причиною, а значить: під чинником, що активно діє, варто розуміти як дії, що висловилися в активному волевиявленні, так як дії, активність яких не висловилася зовсім, і в реальності представляючих собою пасивну форму поведінки /тобто з енергетичної точки зору також дії пасивні, а в інформаційному плані: активні/. Такий чинник, що активно діє, у кримінальному праві має назву суспільно небезпечного діяння. Отже, причиною в кримінальному праві є тільки суспільно небезпечне діяння.

Роблячи висновок про нерівноцінність причин слід зазначити що він, має своїм відбитком ту класифікацію причин, що існує в кримінальному праві. Ця класифікація причин являє собою різноманітні теорії, що існують у кримінальному праві України;

I. Відповідно до даної теорії, усі дії, що викликали шкідливий результат, діляться на причини необхідні і причини випадкові. Необхідні причини варто вважати істотними, а випадкові - навпаки, малозначними. У відношенні осіб, що учинили діяння, що підпадає під поняття необхідної причини даного злочинного результату, потрібно порушувати питання про наявність провини, і , якщо провина є, то ці особи повинні підлягати кримінальної відповідальності. У відношенні осіб, що вчинили діяння, що підпадають під поняття випадкової причини, питання про наявність у них провини навіть не ставиться. Випадкова причина, як така, за причину не приймається, нічого не зробив, то і провину в нього шукати нічого. Прихильниками цієї теорії є видатні юристи колишнього СРСР: проф. А.Л.Пионтковський, проф. Д.Д.Шаргородський. проф. Н.Д.Дурманов, .Т.Л.Сергєєва, М.И.Ковальов і ін.

Дана класифікація причин стала початком висунутої в кримінальному праві теорії "необхідного заподіяння". На думку прихильників цієї теорії, не всяка дія, що знаходиться в зв'язку із суспільно-небезпечним наслідком, може обгрунтувати відповідальність. Основний зміст теорії складається в тому, що для кримінального права мають значення лише причинно-необхідні зв'язки, за об'єктивно випадкові наслідки своїх дій особа ні при яких умовах не може нести кримінальної відповідальності. У цій теорії було раціональне зерно: уперше проблема причинності в праві розкривалася з позицій діалектичного матеріалізму, в основу кладеться філософське поняття необхідності, закономірності. Головною їхньою помилкою було те, що механістично розкривалися і протиставлялись категорії випадку і необхідності.

Діалектичний матеріалізм у необхідності і випадку бачить категорії, що знаходяться один з одним у діалектичній єдності і взаємозв'язку: у природі і суспільстві немає тільки випадкових або тільки необхідних явища; необхідність і випадок є двома сторонами того самого явища, при цьому, будь-якого явища в природі і суспільстві. Необхідність розуміється як головне, що визначає напрямок, як істотне в розвитку явищ. Випадок виступає як доповнення до необхідності і як зовнішня форма її прояви: необхідність пробиває собі дорогу через масу випадків. Проте, випадок не виражає внутрішньої сутності основного явища і тенденції її розвитки, а лежить на поверхні явища.

Випадок у даних умовах може здійснитися, а може і не здійснитися. Випадкове - випадково стосовно загальному, закономірному. Але це значить, що випадок - абсолютне поняття. Випадкової в однім відношенні, в одній групі явища можуть бути необхідними у відношенні іншого процесу дійсності, іншій групі явищ. Випадкове - стосовно своєї власної підстави - необхідно. Отже, необхідність і випадок - відносні поняття. Необхідність є вираженням внутрішньої природи розвитку явищ, у відмінності від випадку. Але жодне явище не визначається внутрішньою його природою цілком, або зовнішньої - цілком. Отже, не існує ні абсолютної необхідності, ні абсолютного випадку. Необхідність - є вираження загального в розвитку явищ. Випадок же носить одиничний характер. Необхідність з'являється в окремих предметах, явищах, подіях, що завжди мають індивідуальні особливості.

Необхідність і випадок - протилежні поняття, але не суперечливі друг другу, що підтверджується тим, що вони доповнюють один одного, і за певних умов, із їхньою зміною, переходять друг у друга.

У кримінальному праві застосовується термін "випадок" або казус тобто невинне заподіяння результату при відсутності у особи як наміру, так і необережності. Випадок означає визначений психічний стан суб'єкта. Він виступає як суб'єктивна категорія. Випадок у кримінальному праві виступає як об'єктивна категорія і розглядається до і незалежно від питання про провину суб'єкта.

Прихильники теорії "необхідного заподіяння" не враховують всіх особливостей даних категорій і ототожнюють установленні необхідності у випадку при дослідженні злочину з дослідженням причинного зв'язку як одного з елементів об'єктивної сторони злочину, що зовсім не однозначно. Виходячи з даної теорії, неможливо обгрунтувати кримінальну відповідальність за необережні злочини, а особливо за злочини, зроблені через недбайливість. Тут суспільно-небезпечний результат наступає в результаті переплетення випадкових подій, а в таких випадках, відповідно до теорії, кримінальна відповідальність повинна виключатися, але ніхто з прихильників теорії не виступав із пропозицією відмовитися від установлення кримінальної відповідальності за необережне діяння через відсутність у них необхідних причинних зв'язків між дією /бездіяльністю/ суб'єкта і суспільно-небезпечного результату, що наступив. Не можна розривати необхідність і випадок. Не дивно, що прихильникам даної теорії не вдалося запропонувати практично прийнятних критеріїв для розмежування "причинно-необхідних" і "причинно-випадкових" зв'язків.

II. Теорія проф. А.Н.Трайнина: усі дії, що викликали даний злочинний результат, треба розмежувати по ступеню заподіяння. Він виходить із того, що будь-який елемент складу злочину може мати різноманітні ступені. Так, провина може бути навмисною або необережною, самий намір може бути заздалегідь обдуманим або раптово виниклим, або ж заподіяний злочином збиток може бути великим або меншим. При цьому "зниження одного з елементів складу до незначного рівня здатне кожний склад позбавити кримінально-правового значення". Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957. С.170. У цьому відношенні не відрізняється від інших ознак складу і заподіяння суспільно небезпечного наслідку: "Дія, що заподіює результат, не однорідна, вона може заподіювати результат у різній мірі, вона може бути головною, що веде, вирішальною причиною і може бути причиною менш значущою, другорядною". Трайнин Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1951. С.113. Дане положення він доказує на прикладі співучасті: ст.19 України передбачає при визначенні відповідальності співучасників враховувати ступінь їхньої участі у вчиненні злочину тобто автор прирівнює ступінь участі і ступінь заподіяння. Це - критерій для визначення індивідуальної відповідальності співучасника /наприклад, при крадіжці: один - виконавець, інший - підбурювач, третій - посібник, усі причинно пов'язані зі злочинним результатом але ступінь цього зв'язку неоднаковий/. І самий причинний зв'язок може бути виражений в більшому або меншому ступені.

У цілому, теорія проф. А.Н.Трайнина має під собою позитивну основу: він застосував положення про нерівноцінність чинників, що заподіюють, але він застосував неточну термінологію. Заподіяння саме по собі не може мати ступенів: воно лише є, або його немає. Немає більшого або меншого ступеня заподіяння. Слідство завжди дорівнює своїй причині, однорідне з нею, /що відзначають такі відомі юристи як проф. А.Л.Ременсон, проф.В.Н Кудрявцев, Т. В. Церетелі/, тому що є проявом причини. Застосовувана проф. А.Н.Трайніним термінологія може викликати уявлення, ніби їм припускається існування малих причин із великими слідствам.

Виходячи з їхнього положення про нерівноцінність чинників причинно-слідчого зв'язку, у тих випадках, коли дія особи, хоча і було однією із необхідних умов суспільно небезпечного наслідку, але зіграла незначну роль у його виникненні, ця дія може бути не прийнята до уваги кримінальним правом. У такому випадку основне завдання полягає в тому, щоб установити, яка ступінь сприяння суспільно небезпечному наслідку має значення для кримінального права.

III. Поширеним є розподіл причин на безпосередні й опосередковані. Безпосередні причини - дії /бездіяльності/ особи і наслідку не мають між собою вчинків інших осіб або інших незалежних сил. Опосередковані причини - дії, що знаходяться в більш віддаленому зв'язку з наслідком.

З класифікації, причин випливає і класифікація причинних зв'язків. Багато авторів звертаються до даного питання, що практично вирішується ними однаково./наприклад, проф. В.Н.Кудрявцев, М.Лисов і ін./

I. По засобі впливу на об'єкт:

1. безпосередня - прямий і найближчий зв'язок, де немає ніяких посередніх ланок;

2. опосередкована - злочинні наслідки викликаються діями інших осіб, чи інших сил.

II. 1. пряма - розвиток подій відбувається без приєднання інших незалежних сил, без втручання інших людських вчинків;

2. відгалужена.

III. По характеру причини і слідства:

1. проста - одна причина й одне слідство;

2. складна - визначені дії особи взаємодіють, перехрещуються з іншими обставинами.

Проти будь-якої класифікації причинних зв'язків у кримінально-правовій літературі виступає Г.В.Тимейко: "Нам рекомендується, що причинний зв'язок у кримінальному праві не може бути простий або складний, найближчий або віддалений, прямий чи віддалений, безпосередній або опосередкованій. Причинний зв'язок, що відбиває об'єктивний процес впливу визначеного чинника /причини/ на реальну навколишню дійсність... , завжди залишається один. Ми можемо говорити лише про своєрідність процесу заподіяння, а не про види і різновиди причинного зв'язку". Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. - М.: Госюриздат, 1957. С.170.

Дійсно, причинний зв'язок у кримінальному праві один, тому, не відкидаючи дану класифікацію, треба відзначити, що вона розуміє розподіл причинних зв'язків не самих по собі, а по характері їхнього прояви зовні.

Класифікація причинних зв'язків по характеру їх прояву є втіленням четвертого основного положення діалектичного матеріалізму: залежність характеру причинного зв'язку від супровідних обставин /тобто умов/.

Розподіл причин і умов має істотну наукову і практичну цінність. Всіма авторами, що досліджують проблему причинного зв'язку в кримінальному праві, відзначається відносний характер розходження причин і умов: повна причина містить у собі й умови, отже, умови в широкому змісті також виступають у якості причини. Без умов причини не могли б мати місця або були б іншими. Проф. В.Н.Кудрявцев вважає, що умови - це другорядні причини злочинних наслідків. Він же пише про значення розмежування умов і, причин: "Якісні розходження між окремими обставинами, у сукупності викликавшими злочинний результат, важливі як для рішення питання про межі кримінальної відповідальності, так і особливо для визначення мір покарання винним особам". Кудрявцев В.Н.Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. - с.190. Дійсно, якщо в широкому змісті умови і можна вважати причинами події, то не підлягає сумніву, що ці "причини" не можуть відігравати роль визначальних, головних чинних чинників. Отже, розходження між умовами, з одного боку, і не головними, другорядними причинами, з іншого, іноді таке, що стирається. Тому, проф. В.Н.Кудрявцев і ототожнює ці поняття, убачаючи між ними в основному, лише термінологічну різницю. Розходження це може мати значення лише при оцінці даного конкретного випадку. /Виходячи з цього, було б неправильним вважати причиною смерті травму в усіх випадках, коли смерть пов'язана з її заподіянням/.

У основі цього розходження лежить два критерії німецького марксистського філософа Г.Кребера: генетичний /причина породжує слідство, а умова цьому лише сприяє, забезпечуючи можливість дії причини/ і діалектичний /причина протилежна умовам по своїй мінливості, тобто усталеності/.

За якими ж ознаками у даному конкретному випадку розрізняти причини й умови? У юридичній літературі по цьому питанню немає визначених думок.

Найбільше чіткою є позиція проф. В.Н.Кудрявцева, що вбачається правильною. Він вважає, що при визначенні причин настання шкідливого результату й умов не можна виходити з упередженої установки, що причиною завжди є поведінка обвинуваченого, а умовою - поведінка потерпілого, вчинки інших людей, дії сил природи. Цей чисто візуальний підхід до розмежування причин і умов не має змісту і може призвести до невірних висновків. У дійсності причиною шкідливого наслідку, що наступив, може бути не поведінка обвинувачуваного, а дія стихійних сил природа /наприклад, обвал перекриття в шахті при виконанні робіт/, поведінка потерпілого і т.д. Суспільно-небезпечні дії обвинувачуваного не завжди безпосередньо заподіюють злочинний результат; вони можуть тільки створювати умови для його наступного настання /це, проте, не виключає кримінальної відповідальності даної особи/. Особливо характерно в цьому відношенні злочинна бездіяльність, що у більшості випадків є створенням "сприятливих" умов для дії інших сил, що безпосередньо заподіюють злочинний результат. Крім того, варто враховувати, що і серед дій декількох обвинувачуваних, що спільно заподіяли злочинний результат /наприклад, у співучасті/, також можуть бути причина й умови.

К.Флоря дає таке поняття причини й умови: причина -вирішальна, основна ланка в системі причинно-слідчих залежностей, та рушійна сила, що викликала настання результату, визначила його характер і основні риси; умова - це сукупність тих явищ, що самі по собі не можуть безпосередньо породити дану подію, але супутні причинам і впливаючи на них, забезпечують визначений їхній розвиток, необхідний для виникнення слідства. У цілому, він правильно визначив сутність .даних явищ.

Отже, необхідно конкретно аналізувати ці події, із тим щоб виявити дійсне співвідношення чинних сил. І лише при такому аналізі може бути забезпечена належна індивідуалізація відповідальності кожної з осіб, чия діяльність вплинула на виникнення злочинного результату.

Аналізуючи філософське положення про нерівноцінність чинників, що заподіює, треба торкнутися і питання про розмежування поняття причини і привода. У філософській літературі цьому питанню уваги не приділяється, і привід не фігурує як самостійна категорія. Вперше в кримінальному праві на це питання звернув увагу проф. В.В.Есипов: "Приводом називається те попереднє, що визначало походження і початок події /у цьому змісті привід можна назвати причиною причини/. Есипов В.В. Очерк русского уголовного права. Часть общая. - Варшава, 1984. - с.227-278.

Привід звичайно розуміють як процес, що сприяє прояву причин.

У кримінально-правовій літературі цьому питанню приділяється мало уваги, тому немає єдиної відповіді на нього: одні автори ототожнюють поняття привода і причини; інші - протиставляють дані поняття, але помилка цієї точки зору в тому, що не вказується чим же тоді він є; треті вважають, що в одних випадках привід може бути причиною, а в інших - умовам. Суперечливу думка по даному питанню висловлює проф. В.Н.Кудрявцев: в одному випадку він вважає, що "привід" по суті стає причиною, а в іншому "привід" тільки розв'язує дію причини , що раніше існувала. Кудрявцев В.Н. Категория причинности в советской криминологии //Сов.государство и право - 1965. - №11. - С.83.

На наш погляд, варто погодитися з точкою зору С.С.Остроумова і Н.Ф.Кузнєцова: "Привід не породжує слідство, а лише розвиває його, тому що це слідство давно підготовлене відповідними причинами і наявністю умов, що сприяють. Таке слідство чекає для свого виникнення поштовху, яким є привід". Остроумов С.С., Кузнецова Н.Ф. О причинах и условиях преступности //Весник МГУ Серия 12 Право. - 1965. - №4. - с.49 Відповідно до даної точки зору, привід грає самостійну роль, виходить за рамки причин і умов, сприяє реалізації причин.

Кримінально-правове значення приводу в тому, що він може бути визнаний обставиною, що впливає на міру кримінально-правового впливу.

На підставі вище викладеного, можна зробити один висновок: у науці кримінального права України побудоване єдине вчення про причинний зв'язок, що в основі своїй має положення філософії про причинність.

Під причинним зв'язком у кримінальному праві варто розуміти зв'язок між суспільно небезпечним діянням осудного і винного суб'єкта і злочинним наслідком.

Причинний зв'язок у кримінальному праві, наслідуючи з її поняття, необхідно розглядати як у рамках об'єктивної /зовнішньої/ сторони злочину, так і внутрішньої, суб'єктивної.

Основні положення, що стоять в основі встановлення причинного зв'язку на практикці:

1.причина завжди передує слідству в часі;

2.нерівноцінність спричиняючих чинників: у кримінальному праві необхідно розмежовувати причини й умови, причину і привід;

3. страждає саме той об'єкт, що був поставлений у небезпеку даним діянням; суспільно-небезпечний наслідок , що наступив , однорідний з небезпекою, якої було варте діяння. Дане положення, на наш погляд, розкриває поняття причини саме з боку механізму її впливу на слідство. З цієї позиції дає поняття причини Н.Кристі: "Причина - це обставина, що була необхідна і достатньо для того, щоб ставшеся відбулося, тобто така обставина, що обумовила не тільки можливість, але і неминучість його виникнення". Кристи Н. Вопросы причинной связи в автотехнической экспертизе //Сов.юстиция. - 1970. - №21- с.21 М.Єфімов визначає поняття причини в такий спосіб: "Причина - дія чи бездіяльність, спроможна сама по собі, із внутрішньою необхідністю призвести до результату, і являється необхідною умовою настання суспільно небезпечних наслідків". Єфимов М. Причинная связь в уголовном праве //Сов. юстиция. 1966. №15. - с.8. Такого ж поняття причини притримуються М.И.Ковальов і П.Т.Васьков. З цього погляду поняття причини розглядають і інші автори /наприклад, проф. .Н.Кудрявцев, а також Г.В.Тимейко, що під причиною розуміє діяння "із неминучістю" породивше злочинний результат/. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. - Ростов: Изд-во Ростовского ун-та, 1977. - с.127. Поняття причини, із погляду механізму її впливи на слідство, розкриваються вченими-юристами через такі категорії, як "необхідність", "неминучість", "закономірність" На нашу думку, це правильно. Але здається, що, розглядаючи причину в цьому аспекті, не слід її поняття давати через поняття "необхідної умови". Говорячи про причину якогось злочинного результату, звичайно мають на увазі суспільно-небезпечне діяння і супровідні його умови. Але суспільно-небезпечне діяння може виступати й у якості причини, і в якості умови. Умови, наслідуючи їх класифікації у філософії, можуть бути необхідними, достатніми і супутніми. Чільне і визначальне місце займають необхідні умови, тому що вони вирішують весь хід подальшого процесу. Отже, якщо суспільно небезпечне діяння виступає в якості умови /у тому випадку якщо причиною є дії сил природи, дії сторонніх осіб/, то воно повинно бути саме необхідною умовою. Обмежувати ж поняття причини тільки необхідною умовою, на наш погляд, є неспроможним.

Автори, що розуміють причину тільки як необхідну умову, не дають критеріїв для відмежування її від необхідної умови у власному змісті слова. Що ж розуміти під необхідною умовою? Що треба для того, щоб визнати суспільно небезпечне діяння необхідною умовою? З цього приводу проф. В.Н.Кудрявцев пише: "Якби ця дія не була зроблена /або бездіяльність не була допущена/, то і злочинний результат не наступив би". Кудрявцев В.Н.Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. - с.193. Іншими словами: чи є необхідна умова незамінною умовою, тобто обставиною, відсутність якої не може бути замінено ніякою іншою обставиною? При встановленні причинного зв'язку виходим із фактів, з аналізу конкретних подій, а не її з припущень або нездійснених можливостей, що були в реальній дійсності. До того ж, навряд чи можливо назвати такі обставини, що є "незначними" для настання визначеного результату. Тому, поняття необхідної умови не включає незамінності цієї умови для даного результату. Воно лише означає, що при тих реальних обставинах, що мали місце в дійсності, це умова була необхідною для настання даного результату, без нього /або без заміни його аналогічними умовами/ цей результат не наступив би.

Треба відзначити, що поняття причини, що дається через поняття необхідної умови, правильно, якщо причину розуміти в широкому змісті слова.

Таким чином, на нашу думку, правильним буде таке поняття причини: причина - це суспільно небезпечне діяння /дія, або бездіяльність/; спроможне саме по собі, із внутрішньою необхідністю призвести до результату, або, яке являється необхідною умовою настання суспільно небезпечних наслідків. Це поняття причини дається з позиції механізму її впливу на слідство і воно відбиває пізнання про встановлення причинного зв'язку, названі нами вище: відбиває саме той об'єкт, що був поставлений у небезпеку даним діянням; небезпечний наслідок , що наступив, однорідний з небезпекою, якої було варте діяння.

Дані теоретичні положення про поняття причинного зв'язку характеризують її як важливий елемент об'єктивної сторони складу злочину, що має велике кримінально-правове значення.

Розділ 2. Кримінально-правове значення причинного зв'язку.

§ I Значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності.

I. Причинний зв'язок як елемент складу злочину.

Досліджуючи поняття причинного зв'язку, неможливо мати повне уявлення про нього, не знаючи кримінально-правового значення, що має причинний зв'язок. Кримінально-правове значення причинного зв'язку є одним з основних положень, що входять у загальне вчення про причинний зв'язок у науці кримінального права України. Під кримінально-правовим значенням того або іншого поняття звичайно розуміють: значення цього поняття для кримінальної відповідальності, для призначення покарання і для кваліфікації злочинів. У такому ж плані буде в даному розділі роботи розглянута і проблема кримінально-правового значення причинного зв'язку.

У науці кримінального права проф. А.Н.Трайніним пропонувалася точка зору, відповідно до котрого причинний зв'язок у кримінальному праві має двояке значення: як підстава кримінальної відповідальності і як елемент складу злочину, розглянемо аргументи, що він приводить у підтвердження своєї теорії. На його думку, кримінальна відповідальність має дві підстави: винність і причинність: "У кримінальному праві відповідальність спочиває на двох однаково необхідних основах: об'єктивній підставі - причинного зв'язку, і суб'єктивній підставі - вини." Трайнин Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1951. С.119.


Подобные документы

  • Філософське поняття причинного зв'язку. Його сутність та поняття в кримінальному праві. Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів. Його значення для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання. Основні елементи причинності.

    курсовая работа [42,0 K], добавлен 26.08.2014

  • Розуміння причинного зв'язку як філософської категорії. Причинний зв'язок - обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом. Кваліфікація злочинів з матеріальним складом. Правила встановлення причинного зв'язку.

    курсовая работа [29,7 K], добавлен 19.02.2003

  • Взаємодія вини і причинного зв'язку в кримінальному праві. Юридичні і фактичні помилки та їх кримінально-правове значення. Причинний зв'язок між діянням і наслідком. Суб'єктивна сторона та основні ознаки вини. Відмінність прямого і непрямого умислу.

    реферат [27,7 K], добавлен 06.11.2009

  • Форми співучасті у злочині. Наявність причинного зв'язку між діянням кожного співучасника як ознака спільності участі у злочині. Співучасть з розподілом ролей. Співучасть без посередньої змови та з попередньою змовою. Поняття злочинної організації.

    реферат [30,6 K], добавлен 16.11.2011

  • Поняття, предмет, підстави та суб'єкти перегляду рішень у зв'язку з винятковими обставинами, право та умови їх оскарження. Допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами. Повноваження Верховного Суду України при розгляді даних справ.

    курсовая работа [22,3 K], добавлен 10.02.2011

  • Загальнотеоретичні аспекти поняття покарання, його властивості, ознаки, види, загальні засади призначення, складові і значення в сучасному кримінальному праві. Поняття, сутність, значення, ознаки, класифікація та особливості системи покарань в Україні.

    курсовая работа [52,2 K], добавлен 19.01.2010

  • Поняття та мета покарання. Поняття і види звільнення від покарання та його відбування. Звільнення від покарання за хворобою та його відбування. Правове регулювання звільнення від покарання в зв’язку з хворобою в Україні та у Російській Федерації.

    курсовая работа [60,7 K], добавлен 02.02.2008

  • Загальна характеристика і основні принципи призначення покарання у кримінальному праві України. Кримінально-правова характеристика сукупності злочинів. Напрями здійснення каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.

    курсовая работа [46,4 K], добавлен 06.12.2013

  • Інститут представництва у цивільному праві: поняття, значення, сфера застосування. Представництво як правовідношення. Підстави виникнення та види представництва. Сутність поняття "довіреність". Основні причини припинення представництва за довіреністю.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 12.11.2010

  • Визначення поняття покарання та його ознак в кримінальному праві України. Кара та виправлення засудженого. Особливості загального та спеціального попередження злочинів. Загальна характеристика системи покарань. Коротка класифікація кримінальних покарань.

    дипломная работа [89,6 K], добавлен 24.07.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.