Причинний зв'язок в кримінальному праві

У цьому він бачить діалектичний підхід до аналізованої проблеми: сполучення суб'єктивних і об'єктивних моментів, оцінки особистості злочинця і його поведінки, тобто відмова відривати суб'єктивне від об'єктивного, суб'єкта від дії, злочинця від злочину. Звідси він робить висновок: підстави кримінальної відповідальності не можуть спочивати на однім лише суб'єктивному моменті: вина, у якості суб'єктивної підстави кримінальної відповідальності, повинна сполучитися з іншою, об'єктивною її підставою. Такою об'єктивною підставою може бути тільки причинний зв'язок: "Будь-яка злочинна дія і його результати повинні бути заподіяні суб'єктом, повинні являться плодом його поводження, його творчості; лише автор злочинної дії і його результат можуть нести за них відповідальність". Там же.

Інші елементи складу, що характеризують його об'єктивну сторону: засіб, місце, час учинення злочину й ін., - мінливі, малозначні і для багатьох груп злочинів не характерні, тому не можуть бути висунуті в якості одної з підстав кримінальної відповідальності. Причинність же виходить за межі конкретного складу.

Причинний зв'язок він розглядає не тільки як об'єктивну підставу відповідальності і як об'єктивний її критерій: дія особи, що утворило головну причину суспільно-небезпечного результату при інших рівних умовах повинна тягнути за собою велику кримінальну відповідальність, чим дія особи, що грала другорядну роль у заподіянні цього результату /теорія розподілу причин і причинних зв'язків по ступеню заподіяння розглядалася раніше в даній роботі/. На його думку, не тільки ступінь вини, але і ступінь заподіяння визначають ступінь суспільної небезпеки і, отже міру кримінальної відповідальності.

У той же час він пише: "У загальній формі можна сказати, і це буде, звичайно, вірно, що підставою для кваліфікації конкретного злочину служить наявність у діях підсудного всіх елементів складу цього злочину. Але це саме, загальна відповідь... " Вказа вище робота. - С.93.

Іншими словами, проф. А.Н.Трайнин притримується тієї точки зору, відповідно до котрого причинний зв'язок виступає самостійною підставою кримінальної відповідальності. З чим не можна погодитися.

Варто визнати правильну позицію проф. В.Н.Кудрявцева: "Значення причинного зв'язку в праві визначається тим, що він є елементом складу злочину, а при відсутності хоча б одного з елементів складу не може наступити кримінальна відповідальність."²³ В цьому і полягає значення причинного зв'язку для кримінальної відповідальності і її вплив на останню. Значення причинного зв'язку, як елемента складу злочину, припускає її значення і для кримінальної відповідальності: за допомогою складу злочину вона стає підставою кримінальної відповідальності.

II. Причинний зв'язок у злочинах із "формальним" і "матеріальним" складами.

Закон, конструюючи різноманітні склади злочинів, в одних випадках прямо вказує на необхідність установлення причинного зв'язку, а в інших - карає за саме учинення визначених суспільно небезпечних дій, не згадуючи про наслідки цих дій, а отже, і про причинний зв'язок. У теорії кримінального права по цій особливості всі склади злочинів поділються на .дві великі групи: на склади "матеріальні" і на склади "формальні". Розподіл усіх складів злочинів із погляду урахування ролі і значення злочинного результату на "матеріальні" і "формальні" має практичне значення. Воно показує, що кримінальну відповідальність можуть спричиняти і такі злочинні діяння, що не викликали матеріально шкідливого результату.

Склади, що сконструйовані законодавцем так, що злочин повинний вважатися з моменту вчинення особою дій /бездіяльності/, незалежно від характеру викликаних їм наслідків, прийнято називати "формальними" складами злочинів. Основною властивістю таких злочинів є те, що наслідки, а отже, причинний зв'язок між ними і суспільно небезпечним діянням обвинувачуваного, не є елементами складу злочину. Тому, наявність або відсутність злочинних наслідків може служити лише: обставиною, що впливає на міру покарання. Наприклад, для того, щоб притягнути особу до кримінальній відповідальності по статті 3 КК України достатньо вчинення даною особою суспільно-небезпечного діяння, передбаченого даною статтею. Настання яких-небудь шкідливих наслідків тут не потрібно.

Проти такого розподілу складів злочинів заперечує проф. А.Н.Трайнин. Його докази можна зводити до такого: I. такий розподіл підриває принцип правосуддя про двуєдину /об'єктивну і суб'єктивну/ підставу кримінальної відповідальності; 2.не має змісту; 3.наслідки мають місце при всіх злочинах.

Ці докази спростовні: 1-ий доказ - повинний бути явний той факт, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину, котpий і включає об'єктивне і суб'єктивне; 2-ий доказ - про зміст розподілу: дійсно, щоб притягти особу до відповідальності, треба довести, що саме вона вчинила ці злочинні дії /бездіяльність/, той факт, що визначена особа вчинила такі дії /бездіяльність/, ще не виходить, що тут є причинний зв'язок; 3-ій доказ - наслідків багато, але суду потрібні лише ті, що визначають кваліфікацію діяння, а тому, не всі наслідки можуть мати кримінально-правове значення, що законодавець і враховує /ст.187 КК України недонесение про злочин/. Злочини з "формальним" складом відрізняються від злочинів із "матеріальним складом не тим, що вони не тягнуть за собою наслідків, а лише тим, що їхнє настання або не настання не мають значення для кваліфікації в злочинах із "матеріальним" складом і -навпаки.

Ті склади, законодавча конструкція котрих така, що закінченими вони можуть рахуватися лише за умови настання суспільно небезпечних наслідків, називаються "матеріальними". У цьому випадку причинний зв'язок повинний бути встановлений, а інакше може бути виключена кримінальна відповідальність, тому що буде відсутній важливий елемент складу злочину.

Злочини з "матеріальним" складом можна розбити на дві групи:

1. злочини, закінчений склад яких має місце у випадках, коли зроблені істотні-небезпечні дії і наступили визначені, що випливають із закону, наслідки;

2. злочини, для зазакінченого складу яких потрібно поряд із вчиненням суспільно небезпечних дій або настання суспільно небезпечних наслідків, або створення можливості їх настання.

По всім цих злочинах зазакінчений склад буде не тільки тоді, коли доведено вчинення суспільно небезпечних дій, настання зазначених у законі наслідків і причинного зв'язку між ними, але і при доведенні можливості настання таких наслідків.

При наявності злочинів із "формальним" складом, закінчений склад має місце незалежно від настання наслідків і від їхнього характеру.

Отже, встановили, що у злочинах з "матеріальним" складом необхідно встановлення причинного зв'язку між суспільно-небезпечним діянням і злочинним наслідком, що наступив. Але як бути в тих випадках, коли також злочини не доведені до кінця, є незакінченими? Ось де виникають деякі проблеми при вирішенні питання про причинний зв'язок, що розглядається в даному пункті.

III. Причинний зв'язок при незакінчених складах злочинів.

Незакінчені склади злочину - це різновиди злочинів із "матеріалъним" складом. До них відносяться замах і готування.

Насамперед треба скасувати, що кримінальне право виходить із єдності об'єктивної і суб'єктивної сторін усякого злочинного діяння. Поряд із виною як підставою кримінальної відповідальності воно завжди потребує й об'єктивної суспільної небезпеки вчинку як рівноцінного з виною підставою кримінальної відповідальності, Тому, якщо незакінчений злочин є формою вчинення злочину, то воно не може складати винятку з загальних початків кримінальної відповідальності. Та обставина, що при незакінченому злочині наслідок, до якого прагнула особа, не має місця, зовсім не означає того, що зовнішня діяльність тут позбавлена свого значення. Навпаки, і в незакінченому злочині є моменти, що свідчать про те, що дана дія не тільки виявляє злочинну волю особи, але і пpeдставляє об'єктивну суспільну небезпеку.

Чим не відрізняється об'єктивна сторона дії при незакінченому злочині і як розмежовуються замахи від закінченого злочину і від підготовчих дій?

Закінчений вимагає здійснення всіх елементів складу злочину котрі особа мала намір здійснити, отже, вона має намір нанести ту шкоду, яка передбачена даним складом у якості наслідку. При замаху здійснення цього наслідку не потрібно. Об'єктивна сторона замаху полягає в створенні реальної можливості настання даного наслідку /ч.2 ст.17 КК України/: тобто при своєму закономірному розвитку і при відсутності інших діючих умов, що перешкоджають настанню наслідку повинний призвести до заподіяння шкоди. Цією ознакою поняття замаху відрізняється від закінченого злочину і від готування до злочинів. При закінченому злочині є не тільки небезпека, але і дійсне настання наслідків, а при готуванні є тільки небезпека їх настання. Як правильно, пише проф. А.А.Піонтовський: "... Якщо замах на злочин створює безпосередню небезпеку настання злочинного результату, то готування означає лише створення умов для можливості надалі учинити злочинні дії." Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. М.: Госюриздат, 1961. - с.490.

Деякими криміналістами заперечується положення про те, що замах на злочин містить реальну небезпеку настання наслідків /наприклад, так вважає Н.Ф.Кузнєцова/. На їхню думку, замах містить не реальну можливість настання наслідку, а його необхідність; реальна можливість настання наслідку створюється вже на стадії готування. Найбільше правильної, на наш погляд, є позиція Т.В.Церетелі: "...Самий характер підготовчих дій, а також їхня віддаленість від дійсного заподіяння шкоди не дають підстав говорити про безпосередню і реальну небезпеку пошкодження об'єкта, що охороняється правовою нормою. Та обставина, що хто-небудь придбав ніж для вбивства людини, ще не створює реальної можливості смерті останнього. Вірніше було б сказати, що підготовчі дії створюють можливість того, щоб особа надалі приступила до здійснення злочину або полегшило в майбутньому вчинення злочину". Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном праве. - М. Госюриздат, 1963. - с.328.

Хоча законодавство України і передбачає кримінальність готування до злочину, проте, судові і слідчі органи у виняткових випадках притягають до відповідальності за готування. На наш погляд, це пов'язано з питанням про суспільну небезпеку діяння: замах завжди має суспільну небезпеку, а готування - лише у виняткових випадках.

На підставі вищесказаного робимо висновок: готування, як форма вчиненого злочину, не містить такого елемента причинного зв'язку, замах також не включає причинного зв'язку, як зв'язку суспільно небезпечного діяння і злочинного результату, але діяння, котрим замах відбувається, може бути визнано причиною небезпечного стану, отже, при замаху можна говорити про причинний зв'язок, як зв'язок суспільно небезпечного діяння і небезпечного стану. Під небезпечним станом варто розуміти зміну в умовах існування об'єкта, на який зроблено замах.

Лише при встановленні причинного зв'язку між діянням і небезпечним станом можливо притягнення особи до кримінальної відповідальності. Встановлення в таких випадках причинного зв'язку впливає і на вірну кваліфікацію діяння /ст.17 і ст. Особливої частини КК України/.

§ 2 Вплив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів.

Правила встановлення причинного зв'язку.

Вірна кваліфікація вчиненого діяння, має дуже важливе значення при призначенні покарання. Проф. В.Н.Кудрявцев пише з цього приводу: "Помилка в кваліфікації може спричинити не тільки неправильне призначення міри покарання, але і необгрунтоване застосування або незастосування ряду інших правових обмежень /призначення більш суворого або більш м'якого виду режиму в ВТУ, застосування або незастосування амністії, умовно-дострокового звільнення, неправильне обчислення термінів давнини, термінів, що погашають судимість, і т.д./". І далі: "...Якби помилка в кваліфікації і не спричиняла за собою призначення покарання, що не відповідає вчиненому, - і настання інших правових наслідків для обвинувачуваного, не передбачених тим законом, що у випадку правильної кваліфікації був би до нього застосований, вона може значно відбитися на інших його законних інтересах". Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юрид.лит., 1972. -с.30.

Яким же чином на правильну кваліфікацію впливає встановлення причинного зв'язку? Треба виходити з того, що в кримінальному праві України причинний зв'язок розглядається як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що виконує роль з'єднувальної ланки між протиправним діянням і суспільно небезпечним результатом.

Відношення причинності можна уявити у виді ланцюга взаємозалежних об'єктивних явищ, що опосередковують перехід від протиправного діяння до злочинного результату. Ці явища можуть бути почуттєво сприйняті і досліджувані. При встановленні причинного зв'язку необхідно дотримуватися ряду важливих правил, що можна сформулювати таким чином:

1.встановлення причинного зв'язку припускає суворе відокремлення конкретного протиправного діяння і шкідливого результату;

2.дослідження ланок причинного ланцюга повинно відбуватися від шкідливого результату до протиправного діяння;

3. взаємозв'язок ланок причинного ланцюга підлягає дослідженню і науковому аналізу.

Тепер роздивимося кожне з цих правил. Зміст і значення першого правила складається в тому, що при вирішенні питання про причинний зв'язок необхідно суворо конкретизувати протиправне діяння і шкідливий результат, між якими досліджується відношення причинно-слідчої залежності. Це правило особливо важливо враховувати в тих випадках, коли однією або декількома особами здійснюється ряд взаємообумовлених дій, а шкідливий результат наступає один. Наприклад, групою осіб побита людина. Потерпілому заподіяні різноманітні тілесні ушкодження, одне з яких тяжке. Допустимо, що дії осіб кваліфіковані як злісне хуліганство по ч.2 ст.206 КК України. Виникає проблема вмінити тяжке тілесне ушкодження. Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р №3 "Про судову практика по справах про хуліганство" /п.14/, у подібних випадках заподіяння тяжкого тілесного ушкодження треба кваліфікувати по ч.1 ст.101 КК України тобто в сукупності з ч.2 ст.206 КК України. Але постає питання: кому ж з учасників групи ставити додатковий склад? Тут усе буде залежати від рішення питання про причинний зв'язок. Можуть бути два варіанти:

1. якщо одним ударом заподіяне тяжке тілесне ушкодження, то особа, що завдала його, і буде відповідати;

2. якщо причиною тяжкого тілесного ушкодження явилася ціла серія ударів, то відповідальності по ч.1 ст.101 КК України підлягають ті учасники групи, що і завдавали такі удари.

Вирішення питань про причинний зв'язок складається з двох етапів: експертного і слідчого. Спочатку провадиться судово-медична експертиза, у задачу якої входить обгрунтування безпосередньої причини тяжкого тілесного ушкодження, який може бути одиничний удар або ціла серія ударів. Потім слідчим шляхом конкретизуються дії кожного учасника нападу.

Таке правило вказує, що процес встановлення причинного зв'язку повинний витікати від шкідливого результату і до протиправного діяння. Це правило важливо. Дослідження причинного зв'язку від результату до діяння визначається об'єктивними обставинами. Частіше усього зустрічаються випадки, коли розслідування злочинів починається з факту виявлення шкідливого результату. Тому перша задача, що постає перед слідчим, полягає в тому, щоб установити найближчу, безпосередню причину настання шкоди. Потім логічно відбувається перехід до іншої причин, що мають значення в настанні шкоди.

Третє правило встановлює дослідження причинного зв'язку експертним шляхом і аналіз судово-слідчими органами. При застосуванні цього правила на практиці можуть мати місце дві помилкові ситуації: для однієї з них характерні помилки, обумовлені неправильним тлумаченням висновку судових експертиз; для інший - некритичне відношення органів попереднього розслідування і судів до висновків експертів.

Виходячи з третього правила встановлення причинного зв'язку необхідно розглянути питання: яку роль грає експертиза у встановленні причинного зв'язку?

II. Значення експертного встановлення причинного зв'язку.

Причинний зв'язок між діями і злочинними наслідками встановлюється слідством і судом. При цьому в одних випадках вони не потребують у якійсь допомозі ззовні, в інших - для встановлення характеру причинного зв'язку в одній із ланок загального ланцюга явищ і подій, що характеризують правопорушення, - виникає необхідність у спеціальних пізнаннях, і тут слід вдаватися до допомоги експертизи. Особливо спеціальні пізнання експертів необхідні в практичній роботі зі справ про автотранспортні події; по справах про притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності за халатне відношення до своїх службових обов'язків; по справах про необережні вбивства; тілесних ушкодженнях і ін. У цих випадках головну роль грають судово-слідчі органи, а експерти виконують лише додаткові функції, грають другорядну роль.

У основному, виділяється чотири характерних ознаки у встановленні причинного зв'язку судово-слідчими органами, з одного боку, і судовими експертами, з іншого:

1. перед ними стявляться різноманітні задачі: експерти вивчають, аналізують і встановлюють лише ті або інші ланки в загальному ланцюзі причинного зв'язку; судово-слідчі органи визначають причинний зв'язок у повному обсязі;

2. експерти обмежені тими матеріалами, що надані їм слідством чи судом; судово-слідчі органи досліджують матеріали кримінальної справи в цілому;

3. експерти спираються лише на дані тієї науки, представниками якої вони є, і діють лише в межах своєї компетенції, і всякі їхні спроби вирішувати кримінально-правові питання неприпустимі;

4. установлення причинно-слідчого зв'язку у висновку експерта носить попередній характер; остаточно питання вирішується судово-слідчими органами, на основі критичної оцінки висновку експерта /Така оцінка можлива лише при уважному його вивченні і зіставленні з іншими матеріалами справи/.

Ці відмітні ознаки можна розглядати в якості основних положеннь, які б лежали в основі експертного встановлення причинного зв'язку.

Іншими словами, експерт повинний встановлювати причинний зв'язок у визначених межах, межі яких обкреслені його компетенцією. Отже, правомірна постановка питання про причинний зв'язок перед експертом. Наприклад, експерт установлює причинний зв'язок із технічної точки зору і не розглядає питання про суб'єктивне відношення водія до своїх дій

III. Впив причинного зв'язку на кваліфікацію злочинів,

вчинених у співучасті.

Встановлення причинного зв'язку при кваліфікації злочинів, вчинених у співучасті, має деякі особливості.

Спільність дій /бездіяльності/ співучасників припускає існування причинного зв'язку між поведінкою кожного зі співучасників і вчиненням злочину, виконаного виконавцем /-цями/. Встановлення причинного зв'язку при співучасті має особливості, що повинні враховуватися при кваліфікації злочинів. Так, тільки суспільно-небезпечні дії /бездіяльності/ виконавця знаходиться в прямому причиннному зв'язку з заподіянням результату /у злочинах із "матеріальними" складами/ або ці дії /бездіяльності/ самі по собі безпосередньо містять у собі склад злочину /у злочинах із "формальними" складами/. Що ж стосується злочинних дій /бездіяльності/ інших співучасників, то їхнє поводження причинно пов'язане зі злочинним результатом не безпосередньо, а через виконавця злочинного акта. Ці співучасники вносять свій внесок у загальний механізм вчинення злочину беруть участь у вчиненні злочинного діяння, але своєрідно; впливи на виконавця, роблячи йому сприяння. Урахування цієї обставини обумовлює, зокрема, те, що у випадку невиконання, по яким-небудь причинам. Виконавцем злочинного акта, така участь співучасників у злочині зветься "невдалого" підбурювання, підсобництва і з погляду правої оцінки кваліфікується як незазакінчена злочинна діяльність - готування до того злочину, до якого вони підбурили виконавця або у вчиненні якого намагалися зробити йому сприяння. І в цьому випадку винні співучасники /організатор, підбурювач і посібник/ відповідають за особисту участь у спробі вчинити злочин, а не за створення необхідних умов. При кваліфікації такого роду злочинних дій співучасників дана обставина знайде відбиток у застосуванні до зазначених осіб ст.ст. 17 і 19 КК України і ст. Особливої частини КК України.

§ 3. Значення причинного зв'язку для призначення покарання і його вплив на розмір призначеного покарання.

Ст. 22 КК України вказує на те, що цілями покарання є виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного відношення до праці, точного виконання законів, поваги до правил співжиття, а також попередження вчинення нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Досягненню цих цілей може сприяти лише таке покарання, що строго відповідає ступеню суспільної небезпеки злочину, особистості винного і всіх обставин справи.

Будь-який злочин обумовлений множиною чинників суб'єктивного й об'єктивного характеру, кожний із який потребує ретельного аналізу і правильної оцінки з боку суду при рішенні питання про покарання. До чинника суб'єктивного характеру відноситься особистість винного, а до чинника об'єктивного характеру - усі інші обставини справи.

У юридичній літературі немає ніяких теоретичних положень, які б торкалися питання про значення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і злочинним наслідком для призначення покарання. Цей факт можна пояснити тією обставиною, що сам по собі причинний зв'язок безпосередньо не може впливати на призначення покарання, на його розмір. Вона впливає на нього за допомогою притягнення винного до кримінальної відповідальності, як елемент об'єктивної сторони складу злочину, а також впливає на розмір призначеного покарання за допомогою зміни кваліфікації злочину, якщо остання послідувала в результаті зміни характеру причинного зв'язку.

Дійсно, причинний зв'язок - одна з умов притягнення до кримінальної відповідальності, тому що вона є одним з елементів об'єктивної сторони складу злочину, що у свою чергу є єдиною підставою притягнення особи до кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність має своїм наслідком призначення покарання і частіше всього у ньому реалізується. Але чинному українському кримінальному законодавству відомі випадки, коли особа, притягнута до кримінальної відповідальності, звільняється від покарання. Так, відповідно до ч.2 ст.50 КК України "особа, що вчинила злочин, може бути по вироку суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що в силу наступного бездоганного поводження і чесного відношення до праці ця особа на час розгляду справи в суді не могла бути суспільно небезпечною". На відміну від ч. 2 ст. 50 КК України, що передбачає підстави звільнення від кримінальної відповідальності, ст.52 КК України передбачає підстави умовно-дострокового звільнення тільки від покарання.

Отже, кримінальна відповідальність - це самостійне кримінально-правове поняття, більш широке, ніж покарання, і може мати місце і без його застосування. Призначення ж покарання без притягнення до кримінальної відповідальності неможливо. Отже, без причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і злочинним наслідком покарання призначене бути не може, через відсутність кримінальної відповідальності.

Неправильна кваліфікація злочинного діяння, пов'язана з неправильним встановленням причинного зв'язку впливає на розмір призначеного покарання,

Призначення покарання спричиняє різноманітні наслідки /і моральні, і матеріальні/, а тому правильне його застосування сприяє рішенню задач, що ставляться перед кримінальним судочинством, і підвищенню авторитету судово-слідчих органів.

Правильне встановлення причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням осудної і винної особи і злочинного наслідку, що наступив, служить однією з гарантій правильного призначення покарання.

ВИСНОВОК

Причинний зв'язок -- це ознака об'єктивної сторони не всіх, а лише так званих «матеріальних» складів злочинів. При вчиненні злочину, який має «матеріальний» склад, завжди необхідно встановити причинний зв'язок між дією (бездією) та злочинними наслідками, які настали. Особа може, згідно з законом, відповідати лише за ті наслідки, які були причинно обумовлені її поведінкою. Якщо ж причинний зв'язок між дією (бездією) і насталими наслідками відсутній, то ці наслідки не можуть бути осудними і особа не може бути за них відповідальною.

В кримінально-правовій практиці причинний зв'язок установлюється між суспільно небезпечним діянням і певними змінами, яке воно створило в реальному світі. Тому для вирішення цього завдання треба:

1 Встановити всі ознаки певного діяння, визначити його можливості створити, скоїти такі наслідки, переконати-ся, що діяння дійсно було вчинено і саме цією особою.

2. Встановити особливості та ознаки утворених наслідків, що мають характер суспільно небезпечної шкоди, їх розмір, тяжкість, кількість та час настання.

3. Встановити між ними причинний зв'язок чи доказати його відсутність.

Причинним зв'язком у філософії називають таку закономірну поєднаність предметів та явищ, за якою одне явище (чи сукупність явищ) неминуче, з внутрішньою необхідністю утворює, народжує інше явище. Перше з них називають причиною, а друге -- наслідками.

Розуміння причинності (взаємозалежності) в кримінальному праві грунтується на таких головних філософських положеннях про причинний зв'язок:

1. Всезагальний зв'язок між явищами природи та суспільства є закономірністю -- безпричинних явищ немає: всі явища в природі та суспільстві причинно обумовлені.

2. Всезагальний зв'язок між явищами зовнішнього світу існує реально і об'єктивно, він не залежить від свідомості та волі людей.

3. Причинний зв'язок (як частка всезагального зв'язку речей і явищ) пізнаваний. Світ пізнаваний і пізнавані його закономірності. Пізнання та знання є насамперед знанням причини. Якби світ був непізнаванним, то наука стала б неможливою, а якби ми знали всі причини, то вона стала б непотрібною.

4. Причина та наслідок -- це лише частка, вилучена із всього загального зв'язку речей та явищ, ізольована від нього для з'ясування того, що є причиною, а що -- наслідком, оскільки наслідок цієї причини є причиною іншого наслідку і так безкінечно.

Загальною властивістю всіх причинних зв'язків є їх багатозначність: одна причина може породити декілька різних наслідків, так само як і один і той же наслідок може бути народжений різними причинами чи сукупністю причин.

Перетворення однієї події в іншу часто буває можливе за допомогою посередніх ланок. Наприклад, при навмисному вбивстві від тиску на курок до смерті потерпілого послідовно відбувається декілька подій: дія порохових газів, політ кулі, поранення, боротьба організму з пораненням. Отже причинний зв'язок -- це не тільки зв'язок між подіями, що стоять поруч, торкаючись одна одної. Інколи причина і наслідок відокремлені одне від одного іншими явищами, ось чому для того, щоб зрозуміти окремі явища, ми повинні вилучити їх із всезагального зв'язку і дослідити їх окремо.

Наука кримінального права не має і не утворює свого особливого юридичного поняття причинного зв'язку. В кримінальному праві лише конкретизується філософське поняття стосовно тих подій та явищ, які мають кримінально-правове значення.

Причинний зв'язок як ознака складу злочину має загальні риси, властиві будь-якому причинному зв'язку між явищами природи чи суспільства, а також і специфічні ознаки, відмінні від зв'язків іншого типу. Слідчі та судові працівники, встановлюючи причинний зв'язок між поведінкою винного та злочинними наслідками керуються цими загальними філософськими положеннями, а також враховують деякі додаткові вимоги, що містяться в кримінально-правових нормах.

Оскільки причинний зв'язок існує об'єктивно і незалежно від свідомості людей, все більше і глибше пізнається людьми, то він може бути встановлений працівниками слідства і суду.

Для правильного встановлення наявності чи відсутності причинного зв'язку необхідно дотримуватися правил:

1. Причина в часі завжди передує наслідкам. Не може бути причиною те явище, яке відбулося після наслідків.

Суспільно небезпечне діяння передує в часі злочинним наслідкам, діяння є тією необхідною умовою, яка підготувала і визначила можливicть настання наслідків. Відсутність такої послідовності свідчить про те, що діяння не може бути причиною певних наслідків.

В той же час треба мати на увазі, що після цього - ще не свідчить, що це є причиною цього, оскільки певні наслідки можуть бути народжені різними причинами.

Одна лише зовнішня послідовність подій не може бути підставою для встановлення причинного зв'язку.

2. Для визнання діяння причиною злочинних наслідків необхідно встановити, що воно не тільки передувало наслідкам, але що ці наслідки були заподіяні, вчинені саме цим діянням, а не іншим.

Причиною є лише те діяння, яке створило можливість, умови настання наслідків, яке обумовило їх настання і зробило дійсними, тобто забезпечило їх здійснення, реалізацію.

3. Причинний зв'язок між конкретними діями та їх наслідками є там, де ці дії були необхідною умовою їх настання -- умова, без якої не може бути таких наслідків. Якщо ж діяння не було необхідною умовою настання певних наслідків, то причинний зв'язок між ними відсутній.

Отже, не кожна умова, що сприяла настанню наслідків може бути причиною цих наслідків.

Дія чи бездіяльність можуть бути причиною злочинних наслідків лише тоді, коли вони були необхідною умовою цих наслідків, без яких ці наслідки не настали б.

4. Дія чи бездіяльність можуть бути причиною лише за умови, що наслідки, які настали, є необхідними, а не випадковими.

Зв'язок між дією та наслідком, будучи завжди об'єктивним, для конкретного діяння може бути необхідним або виnaдкoвuм,

Зв'язок має необхідний характер тоді, коли його наслідки народжуються внутрішнім розвитком дії, її особливостями, коли вони притаманні їй.

Необхідні причинні зв'язки є вирішальними. В них викривається головне положення взаємозв'язку, при якому одне явище при певних умовах утворює як свій необхідний наслідок інше явище.

Необхідні, закономірні наслідки якого-небудь явища перш ніж настати проявляються як реально можливі. Перетворення цієї можливості в дійсність може бути необхідним і випадковим одночасно. Необхідний причинний зв'язок між діями і наслідкам утворюється лише при перетворенні реальної можливості настання наслідків в дійсність. Тільки такий причинний зв'язок визнається в кримінальному праві ознакою об'єктивної сторони злочину.

Якщо дії особи не утворювали реальної можливості настання злочинних наслідків, то вони не можуть бути визнані причиною цих наслідків. Для такої дії такі наслідки є випадковими. Наслідки випадкового зв'язку не є результатом внутрішнього розвитку цього процесу. Вони є результатом інших причин і обставин.

Випадкові наслідки не виникають з необхідністю із певного явища, оскільки в ньому немає необхідних умов для його настання. Вони виникають під впливом інших причин (бо без причин ніщо не настає, все має свою причину).

Випадкові наслідки, як правило, виникають при зіткненні кількох причин, а тому вони завжди є наслідками інших причин. Випадкове явище не поєднане з суттю явищ, що передували йому, воно немає в них свого підґрунтя, хоча і в деякій мірі залежне від нього.

Оскільки випадкові наслідки не мають в діях (бездіяльності) винної особи свого підґрунтя, не породжуються ними із закономірною необхідністю, а утворюються впливом інших причин, то вони не можуть бути підставою кримінальної відповідальності. Саме в таких випадках в діях особи немає складу злочину за відсутністю причинного зв'язку між діяннями і наслідками, які настали.

Причинний зв'язок є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів не тільки таких, що вчинюються дією, але й таких, що вчинюються бездіяльністю. Бездія може бути не лише умовою, а й причиною певних наслідків. Оскільки людське суспільство має дуже поширений розподіл праці то не тільки активні дії людей можуть викликати певні зміни в зовнішньому світі, їх можуть викликати також бездії -- невиконання суб'єктом своїх юридичних обов'язків.

Бездіяльність в кримінальному праві -- це не ніщо, як певна поведінка. При цьому поведінка такого роду може бути навіть занадто активною. Наприклад, злісне ухилення від сплати аліментів на утримування дітей (ст.114 КК).

Бездіяльність однієї особи певним чином обумовлює поведінку іншої особи, може змушувати її бездіяти або чинити якісь дії. Ще більше значення бездіяльність має в світі техніки, де вона може бути причиною багатьох суспільно небезпечних наслідків. Багато суспільно небезпечних діянь може бути вчинено бездіяльністю особи, на яку покладений обов'язок вчинити певні дії, необхідні для нормальної роботи державного апарату, виробничого колективу, для охорони здоров'я людей і т. ін.

Немає сумніву, що, наприклад, мати, яка навмисно не дає народженій дитині їсти, не годує її, щоб позбутися, внаслідок чого настала смерть немовляти, вчинила вбивство тобто між бездіяльністю матері і смертю дитини є безпосередній причинний зв'язок.

При вчиненні злочину бездією злочинна поведінка проявляється в невиконанні спеціального юридичного обов'язку. Тільки при наявності такого обов'язку до вчинення особою активних дій можна мовити про злочинну бездіяльність. Кримінальне право України в багатьох статтях прямо вказує на причинний зв'язок між бездіяльністю та шкідливими наслідками. Наприклад, в ст.167 КК передбачається відповідальність за невиконання посадовою особою своїх обов'язків, що завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих юридичних і фізичних осіб. Як і в усіх інших подібних випадках кримінальна відповідальність за ст.167 КК може мати місце лише тоді, коли на посадову особу її посадовим станом чи колом повноважень було покладено обов'язок діяти при певних обставинах і якщо наслідки, які настали від цього, були в причинному зв'язку з бездіяльністю посадової особи. Пленум Верховного суду України в постанові від 27 грудня 1985 p. вказав, що в справах про посадові злочини необхідно з'ясовувати всі фактичні обставини, в тому числі посадовий стан і коло повноважень особи, її поведінку до вчинення злочину, мотив, мету і характер вчинених дій, їх зв'язок із посадовим становищем притягнутої до відповідальності особи та наслідками, що настали. Див.: п.2 постанови Пленуму Верховного cyдy України від 27 грудня 1985р. «Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень», -- Постанови Пленуму Верховного суду України. - К. 1995. - С. 147.

Отже, причинним зв'язком в кримінальному праві називається такий зв'язок між суспільними явищами, при якому одне явище (суспільно небезпечне діяння) закономірно, з внутрішньою необхідністю утворює інше явище -- злочинні наслідки.

При цьому перше з них є причиною, а друге -- наслідками. Таким чином, в кримінальному праві за загальним правилом, кримінальна відповідальність настає за причинно обумовлені злочинні наслідки, тобто за злочинне вчинення суспільно небезпечної шкоди. Разом з тим, в окремих випадках кримінальна відповідальність настає не за злочинну вчиненість шкоди, а за злочинну обумовленість її, тобто за таку бездіяльність, яка не була причиною, а лише умовою настання суспільно небезпечної шкоди. Наприклад, лікар не надав допомоги хворому, внаслідок чого сталися тяжкі наслідки (ст.113 КК), або злочинно-недбале ставлення особи, якій доручено охороняти державне чи колективне майно, до своїх обов'язків, що потягло розкрадання, пошкодження або загибель цього майна (ст.91 КК).

Вказані в законі наслідки заподіяні не лікарем чи охоронцем, їх бездіяльність лише обумовила настання таких наслідків, тобто була умовою, яка сприяла перетворенню можливості в дійсність.

Тому поруч з причинами настання злочинних наслідків необхідно відрізняти і умови, які не були причиною цих наслідків, але сприяли їх настанню.

Умови -- це такі явища, які самі не здатні, не спроможні породити певні наслідки, але які сприяють їх настанню. Умови грають важливу роль у розвитку причинного зв'язку -- вони можуть значно полегшувати дію причини або перешкоджати їй.

Кримінальна відповідальність за злочинну обумовленість настає лише в тих випадках, коли однією із умов настання злочинних наслідків була бездіяльність відповідальної особи. В цих випадках кримінальна відповідальність настає не за заподіяння шкоди, а за невідвернення її, за незапобігання шкоді, яка була заподіяна іншими особами чи іншими джерелами (стихійне лихо, поведінка тварин, фізіологічні процеси і т. ін.).

Якщо ж однією з умов настання злочинних наслідків були конкретні дії іншої особи, то дії особи не можуть бути визнані причиною певних наслідків і ця особа не може бути за них відповідальною. Наприклад, В. -- майстер залізничної ділянки, призначив колійним обхідником М. без належного дозволу лікаря. По дорозі на свою ділянку М. грубо необережно йшов по залізничній колії і потрапив під потяг. В ухвалі суд зазначив, що хоча дії В. і були однією умов смерті М., але вони не були причиною смерті, а тому В. не повинен нести відповідальність за її настання.

Причинний зв'язок в кримінальному праві має значення лише стосовно протиправної дії чи бездіяльності. Встановлювати причинний зв'язок між легальними діями та їх наслідками не має кримінально-правового глузду. Причинний зв'язок є обов'язковою ознакою складу злочину не тільки в діях виконавця злочину, але і в злочинних діях співучасників.

В різних правових системах існують різні теорії причинності. Самою поширеною є теорія conditio sine qua non причина -- це та умова, без якої наслідки не настануть.

Згідно з цією теорією дії людини визнаються причинами події, якщо вони були однією з необхідних умов настання події. При цьому теорія conditio sine qua non виходить з того, що всі далекі чи близькі умови настання певної події рівні, рівнозначні. Кожна з таких умов, якщо вона задовільнює вказану вимогу, може бути причиною пригоди, події.

Виходячи з рівнозначності умов, які можуть бути причиною, ця теорія була названа теорією еквівалентності.

Теорія еквівалентності визнає причинний зв'язок між діями людини і наслідками, які настали, у всіх тих випадках, коли ці дії були необхідною попередньою умовою наслідків.

Чи була така умова дійсно необхідною попередньою умовою насталих наслідків, встановлюється методом уявного виключення. Суть цього методу полягає в наступному: із усіх попередніх умов уявно виключаються конкретні дії, якщо при цьому з'ясується, що без цих дій наслідки або зовсім не настали б, або вони були б зовсім іншого характеру, то це свідчить, що ці дії були необхідною умовою насталих наслідків. У такому випадку питання про об'єктивні підстави кримінальної відповідальності вирішуються позитивно.

Навпаки, якщо при такому уявному виключені з'ясується, що наслідок і без сприяння цього вчинку все рівно настав би і саме таким, то певні дії не можна вважати   необхідною умовою насталих наслідків. Згідно з теорією еквівалентності причинний зв'язок не виключається:

а) якщо наслідки настали лише завдяки особливим властивостям (фізичним чи психічним) потерпілого;

6) якщо між початковими діями і наставшими наслідкам приєдналися і діяли сили природи, приєдналась діяльність потерпілого чи інших осіб. Хоча теорія еквівалентності виходить із принципу рівності всіх умов, необхідних для настання певних наслідків, але в дійсності її прихильникам доводиться відхилятися від цього принципу при вирішенні питання про відповідальність з вчинений злочин.

Хибкість теорії conditio sine qua non в тезі про рівність еквівалентність умов настання наслідків. В дійсності умови настання наслідків дуже різні, дуже різні їх ролі.

Теорія еквівалентності була пануючою в Німеччині, Росії, Австрії. Тепер вона має перевагу в законодавстві Японії.

В кінці XIX сторіччя в кримінально-правовій науці з'явилась теорія адекватної причинності, яка почала конкурувати з теорією еквівалентності. Згідно з теорією адекватної причинності, причиною злочинного наслідку можуть бут лише такі дії особи, які взагалі, а не лише в цьому конкретному випадку, здібні спричинити такі наслідки.

Причинний зв'язок між діями і насталими наслідкам відсутній, якщо ці наслідки не типові, не адекватні діям.

Із наведеного видно, що теорія адекватної причинності відхиляє об'єктивний характер причинного зв'язку і замінює його суб'єктивним уявленням про типовість чи нетиповість злочинних наслідків від вчинених цією особою дій. Недолік теорії адекватної причинності в тому, що вона вирішення питання про причинний зв'язок повністю віддає на розгляд суду і не дає наукових для цього підстав.

В англо-американській системі права розуміння причинного зв'язку склалося, головним чином, стосовно справ про вбивство.

Англо-американська доктрина чітко не розрізнює причинного зв'язку і провинності. Замість того, щоб спочатку встанови-ти причинний зв'язок і лише після цього перейти до вирішен-ня питання про вину, в англо-американському праві обидва во-ни вирішуються як одне питання про «найближчу причину». Поняття “найближчої причини” не має певно визначених меж. Твердо встановленим вважається лише положення про те, що існує відома межа, за якою право відмовляється стежити за низкою причинності, тому і сама дія за цією межею вбачається як занадто далекою, щоб бути винною.

Але де знаходиться ця межа і за допомогою яких крите-ріїв вона може бути встановлена -- на ці питання не відпо-відають ні судова практика, ні доктрина англійського права. Доктрина взагалі відмовляється сформулювати загальне правило, яке встановлює таку межу, а практика змогла ви-робити лише ряд положень, які стосуються окремих питань.

Невизначеність критеріїв «найближчої причини» можна доказати на такому прикладі. Як в англійському, так і в американському праві існує стародавнє правило: ніхто не може бути засуджений за вбивство, якщо потерпілий прожив один рік і один день після заподіяння йому тілесного ушкодження, оскільки причина далеко від наслідків. Кенни К. Основы уголовного права. - М., 1849. - C.139. Про невизначеність поняття «найближчої причини» може свідчити і те правило, створене англійськими судами: якщо внаслідок недбалості машиніста створюється небезпека аварії потягу хто-небудь із пасажирів, вважаючи аварію неминучою, вистрибне і загине, то питання про те, чи була недбалість машиніста причиною смерті пасажира, вирішується різно, залежно від того, чи вистрибнув би за таких умов той, хто має середнє самовладання чи це зробила б лише людина, яка має дуже велику боязливість.

Недоліки поняття найближчої причини в тому, що в ньому немає наукових критеріїв визначення причинного зв'язку, що воно не дає суду певних критеріїв для висновків і міркувань про причинний зв'язок як ознаку об'єктивної сторони злочину.

Список використаної літератури

1. Конституция (Основной Закон) Украины;

2. Уголовный кодекс Украины: научно-практический комментарий. Бюллетень законодательства и юридической практики Украины. Специальный выпусук 1994г.

3. Постановление Пленума Верховного Суда Украины от 28 июня 1991г. №3 с изменениями, внесенными Постановлением Верховного Суда Украины от 4 июня 1993г. №10 «О судебной практике по делам о хулиганстве» //Сб. Постановлений Пленума Верховного Суда Украины в уголовных и гражданских делах;

4.Бюллетень законодательства и юридической практики Украины. -- 1995.--№1.--С.169-175;

4. Воробьев Л.В. Основные категории и законы материалистической диалектики. -- М.: Изд-во МГУ, 1962. -- С.360;

5. Ефимов М. Причинная связь в уголовном праве //Сов. юстиция. -1966.--№15.-С.8-9.;

6. Кудрявцев В.Н. К вопросу о причинной связи в уголовном праве //Сов. государство и право. -- 1950. -- №1. -- С.37-39;

7. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву.- М.: Госиздат. -- 1961. -- С.666;

8. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. -- Ростов: Изд-во Ростовского ун-та. -- 1977. -С.215;

9. Тройнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. - М.: Госиздат. - 1961. -- С.388;

10.Философский словарь. -- Под ред. Фролова И.Т..-- 4-е изд. -- М. .-Политиздат. -- 1980;

11.Церетели Т.В. Причинная связь в уголовном нраве. -- М.: Госюриздат -- 1963. - С.382;

12.Черненко А.К., Ременсон А.Л. Категория причинности и её применение в уголовно-правовых и криминологических исследованиях. //Проблемы причинности в криминологии и уголовном праве. -- Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та. -- 1983. -- С.10-22.