У процесуальних документах, що складаються за результатами офіційної кваліфікації, висновки останньої закріплюються за допомогою так званої формули кваліфікації. Формула кваліфікації являє собою скорочену умовну вказівку на статті, частини й пункти статей Загальної та Особливої частин КК, якими передбачена відповідальність за вчинене діяння. Фактично, це сукупність цифрових та буквених позначень, що вказують на кримінально-правові норми, які підлягають застосуванню.

У правозастосовній діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у кримінальних справах.

Отже, узагальнюючи матеріал, ми можемо визначити, що згідно чинного Кримінального кодексу України, злочин вважається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, диспозицією відповідної норми Особливої частини КК. Злочин вважається закінченим з моменту виконання діяння, яке містить характеристики об'єктивної сторони складу злочину.

Склад злочину - це, насамперед, сукупність передбачених законом ознак. Відсутність хоча б однієї з цих ознак свідчить про відсутність складу злочину в цілому, що відповідно до кримінально-процесуального законодавства України (п. 2 ст. 6, ст. 213, ст. 324 КПК) усуває можливість настання кримінальної відповідальності.

Якщо узагальнити види складу злочину, то з моменту закінчення всі склади злочинів поділяються на:

· злочини з матеріальним складом;

· злочини з формальним складом;

· злочини з усіченим складом.

Крім цього для правильного визначення складу злочину застосовується поняття кваліфікації. Кваліфікація - це не тільки встановлення фактичних даних про подію злочину, а й відшукання логічного зв'язку між подією злочину і конкретним складом злочину.

Розділ 3. Незакінчений злочин

На перший погляд, навіть виходячи із самої назви цих стадій, і готування і замах несуть у собі меншу суспільну небезпеку порівняно із закінченим злочином. Однак цей висновок абсолютно помилковий. Законодавець, визначаючи умови призначення покарання, не ставить вимоги обов'язкового його зменшення при закінченні злочинної діяльності на попередніх стадіях, хоча ст. 68 ч. І КК і встановлює, що суд при призначенні покарання повинен враховувати «ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». З огляду на це практика судової діяльності іде шляхом призначення покарання менш суворого при вчиненні готування до злочину в порівнянні із покаранням, що призначається при замаху на злочин, а при останньому - більш м'якого, ніж за закінчений злочин. Яценко С.С., Андрушко П.П., Кобзаренко П.В., Матишевський П.С., Шапченко С.Д. Кримінальне право України: Практикум. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 375.

Як зазначає В. П. Тихий - «відповідальність за незакінчений злочин можлива лише при умислі на вчинення певного конкретного злочину. Якщо мотив і/або мета є обов'язковими ознаками закінченого злочину, вони повинні бути і в незакінченому злочині. Якщо певні час, місце, спосіб дії також є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні бути щонайменше у меті особи, яка вчинила незакінчений злочин. Суб'єкт незакінченого злочину також повинен мати ознаки, обов'язкові для суб'єкта закінченого злочину». Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 352.

Із суб'єктивної сторони і готування, і замах на злочин характеризуються тільки прямим умислом. Не можна готуватись або вчиняти замах з евентуальним умислом. Це суперечить загальній логіці.

Крім цього треба наголосити на деякі суперечності у трактуванні поняття незакінченого злочину і призначення за нього покарання. Існують спеціальні випадки, коли діяння визнається закінченим злочином, будучи фактично незакінченим. Йдеться, наприклад, про посягання на територіальну цілісність і недоторканість України (ст. 110 КК України), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК України), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК України).

Всі три стадії умисного злочину мають спільні риси. По-перше, всі вони є суспільно небезпечними діяннями, але різного ступеня. По-друге, кожна з них містить певний обсяг фактично вчинених дій, який також є різним. По-третє, суб'єктивна сторона кожного етапу характеризується умисною формою вини, проте зміст і спрямованість умислу може змінюватися.

Проаналізувавши зміст статей 13, 14, 15 КК України, логічно дійти висновку, що у загальному випадку лише закінчений злочин (третя стадія) містить усі обов'язкові ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК. Тобто, із трьох стадій перша і друга не є злочином на відміну від третьої.

Таким чином, напрошується висновок, що кримінальна відповідальність може наставати за вчинення діяння, яке злочином не є. Але кримінальна відповідальність може наставати лише за вчинення злочину. Протилежне суперечить, по-перше, Конституції України, зокрема ч. 2 ст. 58, яка встановлює, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Також це явно не відповідає Загальним положенням Кримінального кодексу України, а саме ч. 1 ст. 2, яка визначає підставою кримінальної відповідальності вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

На жаль, положення щодо регулювання питання відповідальності за незакінчений злочин не вирізняються ані кількістю, ані якістю. КК України обмежився тут двома правовими нормами, а саме, ст. 16 та ч. 1 ст. 68.

Порядок кваліфікації встановлює ст. 16 КК України: кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає за статтею 14 або 15 і за тією статтею Особливої частини, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Це означає, що формула кваліфікації за вчинення, наприклад, готування до крадіжки буде мати такий вигляд: ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 185 КК України. Дана норма носить суто процесуальний характер, оскільки регламентує правило написання формули кваліфікації. Стосується воно виключно діяльності правозастосовчих органів. Яценко С.С., Андрушко П.П., Кобзаренко П.В., Матишевський П.С., Шапченко С.Д. Кримінальне право України: Практикум. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - С. 382.

Отже, законодавець встановив у Кримінальному кодексі (ст. 16) процесуальну правову норму під назвою «Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин», і тим самим закріпив кримінальну відповідальність за діяння, які не є злочинами. Виключенням є лише готування до злочину невеликої тяжкості, яке кримінальної відповідальності за собою не тягне (ч. 2 ст. 14 КК України).

Порядок призначення покарання за незакінчений злочин регламентує ч. 1 ст. 68 КК України у такій редакції: «При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись положеннями статей 65-67, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок яких злочин не було доведено до кінця». Жодна із статей 65 (загальні засади призначення покарання), 66 (обставини, які пом'якшують покарання) та 67 (обставини, які обтяжують покарання) не містить згадки про стадії злочину. Тут можна заперечити, що перелік обставин, які пом'якшують покарання (ч. 1 ст. 66 КК України), є невичерпним; що суд при призначенні покарання може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в цьому переліку (ч. 2 ст. 66 КК України).

Різниця полягає у тому, що невизнання обставин, закріплених у переліку, пом'якшуючими є незаконним. А не визнати незакріплені обставини пом'якшуючими, є законним. Тобто, покарання за незакінчений злочин може бути пом'якшено судом на підставі недоведеності до кінця. А може і не бути пом'якшено. Причому і перше, і друге рішення будуть відповідати закону.

Досить поверхово досліджує і роз'яснює дане питання Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року. Єдине положення, яке має щось спільне із незакінченим злочином, звучить так: «Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо)».

Таке тлумачення не тільки не вирішує питань, але й додає нових. Ступінь тяжкості злочину визначається не лише відповідно до ст. 12 КК на підставі санкцій статей Особливої частини. А вони, у свою чергу, є константами, і вказують на ступінь тяжкості злочину певного виду.

Але головним запитанням залишається те, яким має бути покарання за незакінчений злочин. Оскільки готування і замах не мають усіх обов'язкових ознак злочину (крім окремих спеціальних випадків, коли кодексом криміналізуються дані стадії у статтях Особливої частини), було б логічно, аби і покарання було нижчим, ніж за вчинення закінченого злочину. Для порівняння, у карних законах багатьох зарубіжних країн закріплюється норма, відповідно до котрої покарання за незакінчений злочин не перевищує половини санкції за відповідний закінчений злочин.

У мінімальному і максимальному аспекті меж покарання на рівні КК України обмежень немає. Це означає, що формально за незакінчений злочин може наставати така ж сама відповідальність, як і за відповідний закінчений злочин. Неможливо ж, що особа, котра купує лом із думкою в майбутньому пограбувати квартиру сусіда, повинна нести відповідальність за крадіжку, що супроводжується проникненням у житло (ч. 3 ст. 185 КК України), тобто таку ж саму, як і за закінчений злочин. Чи відповідає санкція ч. 3 ст. 185 КК України - позбавлення волі на строк від трьох до шести років - ступеню суспільної небезпеки даного діяння.

Або інший приклад: особа, виношуючи план убивства двох людей, налагоджує із ними близькі, дружні стосунки для подальшого полегшення виконання своїх намірів. Вона підлягає кримінальній відповідальності одразу після знайомства із ними? Тобто на стадії готування до умисного вбивства двох осіб можна казати про можливість несення кримінальної відповідальності на рівні санкції за закінчений злочин. А санкція ч. 2 ст. 115 КК України (п.1 - умисне вбивство двох або більше осіб) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років, або довічним позбавленням волі. Костенко О.М. Організована злочинність: Юридична дефініція та модель протидії / Проблеми боротьби з корупцією і організованою злочинністю. -Т. VII. - К., 1998. - С. 72-74.

Готування до злочину. Згідно зі ст. 14 ч. 1 КК України «готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину».

Готування до злочину - перша стадія розвитку умисної злочинної діяльності. Практично всі - і дореволюційні, і радянські вчені-теоретики кримінального права виділяли її в генезисі розвитку злочину. Знало його, як це вже згадувалось, і кримінальне законодавство.

Готування, з точки зору аналізу свідомої людської поведінки, є первинною стадією її розвитку.

Дії, які характеризуються як готування до злочину, не утворюють об'єктивної сторони складу злочину, на вчинення якого націлений злочинець.

З точки зору характеристики суб'єктивної сторони готування до злочину можливе тільки з прямим умислом. І це абсолютно зрозуміло - сам зміст діяння передбачає його вчинення умисно. Необережно готуватись до злочину неможливо. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 366.

Різноманіття умисної злочинної діяльності передбачає і різноманіття діянь, що утворюють готування до злочину. Їх перелік у нормі права в зв'язку із цим неможливий. Тому законодавець, визначаючи цю стадію попередньої злочинної діяльності, застосовує узагальнені її характеристики («підшукування», «пристосування», «змова», «усунення перешкод»), залишаючи простір для визнання такими й інших видів поведінки, спрямованої на підготовку до вчинення злочину («також інше умисне створення умов для вчинення злочину»). Такий підхід є абсолютно зрозумілим. Вказані види поведінки утворюють форми готування до злочину.

Підшукування створюють будь-які дії, спрямовані на придбанні засобів чи знарядь вчинення злочину. Ними можуть бути їх купівля, викрадення, обмін та інші дії, внаслідок яких знаряддя та засоби вчинення злочину потрапляють у розпорядження злочинця. Цю категорію дій утворюють також їх виготовлення, пошук з метою подальшого використання тих чи інших предметів, може і спеціально не пристосованих для вчинення злочинів, але здатних полегшити його вчинення (наприклад, виготовлення масок, підробних документів тощо).

Пристосування - це діяльність, пов'язана із переробкою тих чи інших предметів, у процесі якої виділяються певні притаманні їм характеристики, що дає можливість більш ефективного їх використання при вчиненні злочину. Наприклад, пристосування утворює переробка шляхом обробки на наждачному колі кухонного ножа в двогострий кинджал, переробка мисливської рушниці в обріз і т. ін.

Підшукування та пристосування були відомі і Кримінальному Кодексу 1960 р.

КК України 2001 року визначив, як це вже зазначалось, й інші види поведінки, що утворюють готування до злочину.

Підшукування співучасників утворюють будь-які дії (вербування, найом, залучення шляхом погроз, підкупу), спрямовані на добір співучасників злочину, незалежно від того, яку роль вони повинні виконувати. Як видно з тексту закону, в ньому мова йде виключно про підшукування співучасників, однак це положення слід тлумачити розширено: цю форму готування до злочину утворюють також дії, спрямовані на підбір осіб, які можуть бути використані в процесі вчинення злочину або після його закінчення без ознайомлення їх з наміром вчинення злочину (напр., підбір осіб, які можуть бути використані для приховування злочину і т. ін.).

Особливим видом підшукування співучасників є змова на вчинення злочину, яка полягає в досягненні домовленості про спільне вчинення злочину з однією чи групою осіб. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 371.

Усунення перешкод полягає у вчиненні дій, які мають на меті створення найбільш сприятливих умов для успішної реалізації злочинного наміру. Вони можуть полягати в нейтралізації охорони, пошкодженні засобів зв'язку тощо.

Інше умисне створення умов для вчинення злочину - це будь-які дії, які мають на меті забезпечення успішного його вчинення. їх можуть утворювати рекогносцировка на місцевості, ознайомлення із схемою охоронної сигналізації та охоронних пристроїв, розробка шляхів відходу з місця злочину, створення лжеалібі і т. ін.

Історії криміналістики відомо безліч видів поведінки, які охоплюються поняттям готування до злочину. Більшість з них загальновідома, але трапляються й унікальні, як, наприклад, залучення експертів для визначення справжньої ринкової вартості предметів, що становлять історичну та культурну цінність.

При припиненні дій на стадії готування до злочину вчинене кваліфікується за нормою Особливої частини КК з посиланням на ст. 14 КК. При цьому посилання на відповідну частину ст. 14 не потрібне. Наприклад, готування до вчинення крадіжки шляхом проникнення в житло кваліфікується за ст. 14 та ст. 185 ч. З КК України.

Діяння, які утворюють готування до злочину, за своїми кримінально-правовими характеристиками можуть бути самостійним складом злочину (напр., придбання пістолета з метою подальшого його використання для вчинення вбивства). У цьому випадку вчинене повинно кваліфікуватись за правилами про сукупність злочину (в наведеному прикладі - як закінчений злочин, передбачений ст. 263 КК та ст. 14 та 115 КК України). Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України. Особлива частина: Посібник для підготовки до іспитів. - К.: Видавець Паливода А.В., 2002. - С. 153.

Аналіз судової практики здійснюваний впродовж майже 40 років, свідчить про те, що їй абсолютно не відомі випадки притягнення до кримінальної відповідальності за дії, що характеризуються як готування до злочину у «чистому» виді. Винятком є лише випадки, коли такі дії утворюють самостійні склади злочину. Таке становище зумовлене складністю процесу доказування по цій категорії справ і бажанням працівників правоохоронних органів здобути більш вагомі докази вини особи. Як правило, відомості про готування до злочинів містяться в оперативних матеріалах органів МВД, СБУ, податкової міліції. Таке становище не може бути визнане як законне. Фактично правоохоронні органи такими діями дають можливість злочинцю «заглибитись» в процес вчинення злочину, закінчити його, допускаючи часто спричинення злочином тяжких наслідків, замість того щоб припинити його на ранній стадії.

Чинне кримінальне законодавство, як вже зазначалось, вирішуючи питання про покарання за незакінчений злочин, не робить різниці між ним та закінченим злочином.

Однак, враховуючи віддаленість цієї стадії від закінчення злочину, суттєво меншу ступінь суспільної небезпеки дій, що її утворюють, чинне кримінальне законодавство встановило, що «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності» (ст. 14 ч. 2 КК). Це є новацією в кримінальному законі, яка спрямована на більш ефективне його застосування. Андрусів Г. В., Бантишев О. Ф., Романюк Б. В. Кримінальне право України. Особлива частина: Посібник для підготовки до іспитів. - К.: Видавець Паливода А.В., 2002. - С. 168.

Замах на злочин та його види. Замах на злочин безпосередньо передує закінченому злочину. Відповідно до ст. 15 ч. 1 КК «замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від Ті волі».

Замах на злочин містить у собі в повному обсязі або частково характеристику діяння, що утворює об'єктивну сторону складу злочину, на вчинення якого було спрямовано умисел особи.

Виходячи з аналізу ст. 15 ч. 1 КК, ознаками замаху на злочин є:

· наявність у вчиненому діянні ознак об'єктивної сторони діяння, передбаченого нормою Особливої частини КК України;

· вчинення цього діяння умисно. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / За ред. Ю. В. Александрова, В. І. Антипова, М. В. Володько та ін. - К.: Правові джерела, 2002. - С. 374.

Наведене визначає, що замах на злочин неможливий при вчиненні так званих злочинів з формальним складом, об'єктивна сторона яких характеризується бездіяльністю, та необережних злочинів.

Обсяг виконаної злочинцем об'єктивної сторони складу злочину визначає вид замаху, який може бути закінченим та незакінченим.

Особою виконані всі дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину і які, за її думкою, були необхідні для досягнення злочинного наслідку, однак останній не настав з незалежних від винного причин

Замах на непридатний об'єкт або предмет - це посягання на об'єкт або предмет, який за своїми якостями виключає можливість спричинення шкоди

Види замаху. Особа з незалежних від неї причин виконала не всі дії, які утворюють об'єктивну сторону злочину, і які, за її думкою, вона повинна була виконати, щоб досягти поставленої мети

Злочинний наслідок не настає у зв'язку з помилкою винного в предметі злочину або у засобах його вчинення

Замах з непридатними засобами - замах на злочин, у процесі якого застосовуються знаряддя та засоби, використання яких об'єктивно виключає можливість спричинення шкоди об'єкту посягання

Закінчений замах визначений ст. 15 ч. 2 КК, яка вказує: «Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від п волі». У матеріальних складах злочину це означає, що винний виконав всі можливі і необхідні за його розумінням дії, які повинні були викликати злочинний наслідок, але останній не настав з причин, що не залежали від волі та свідомості винного. Закінчений злочин буде мати місце, наприклад, у випадку, коли винний з метою вбивства вчинив влучний постріл у жертву, завдавши травму життєво важливим органам, однак смерть не настала в зв'язку із вчасною медичною допомогою, яка була надана потерпілому.

Закінчений замах не може бути при вчиненні злочинів з формальним складом. Це визначається відомими характеристиками даного виду закінченого злочину, який має місце при виконанні винним в повному обсязі діяння, що характеризує об'єктивну сторону складу злочину. Науково-практичний коментар до Кримінального Кодексу України. - 2-ге вид., переробл та доповн. // Відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2002. - С. 520.

Незакінчений замах, згідно зі ст. 15 ч. 3, має місце тоді, коли «особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця».

Незакінчений замах має місце, наприклад, тоді, коли винний з метою викрадення грошей проник у приміщення, де стояв сейф, однак не зміг його відкрити. Незакінченість замаху може визначатись різноманітними факторами: відсутністю належних навиків у злочинця, його затриманням, активним опором потерпілого, внаслідок якого напад припинено і т. ін.

У теорії кримінального права виділяється як підвид незакінченого замаху так званий непридатний замах, який може виступати у виді:

· замаху на непридатний об'єкт або предмет посягання;

· замаху з непридатними знаряддями або засобами.

Ці види замаху по суті є різновидами фактичної помилки, які розглядались раніше.

Замах на непридатний об'єкт або предмет посягання має місце тоді, коли як об'єкт або предмет злочинного посягання виступають суспільні відносини, блага та інтереси, речі матеріального світу, яким злочинець своїми діями об'єктивно не може спричинити шкоду. Наприклад, з метою вбивства злочинець робить постріл в особу, не орієнтуючись у тому, що потерпілий мертвий. Або інший випадок. Помиляючись, злочинець вчиняє викрадення пістолета, вважаючи його бойовим, тоді як насправді викрадає муляж зброї.

Замах з непридатними знаряддями або засобами має місце у випадку застосування в процесі виконання об'єктивної сторони злочину знарядь та засобів, які не можуть спричинити наслідок, на який розраховує злочинець, що в цілому призводить до неможливості досягнення бажаного результату. Прикладом такого замаху може бути використання з метою вчинення вбивства як зброї несправної рушниці, спроба використати в процесі злочину автомобіль, який є несправним та ін.

Всі види замаху, з точки зору їх кримінально-правової кваліфікації, розглядаються однаково. При цьому діяння, вчинене винним, кваліфікується за статтею Особливої частини Кримінального кодексу з посиланням на ст. 15 КК.

Добровільна відмова при незакінченому злочині. Правове регулювання добровільної відмови при незакінченому злочині здійснюється Кримінальним кодексом України (КК) від 5 квітня 2001. У пункті 1. статті 17 (загальна частина, розділ ІІІ) зазначається, що «добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця». Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 388.

Пункт 2. статті 17 встановлює відповідальність особи «яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця», але «підлягає кримінальній відповідальності за фактично вчинене нею діяння, що містить склад іншого злочину».

Стаття 31 (загальна частина, розділ VI) передбачає можливість добровільної відмови від вчинення злочину співучасників. Так, у пункті 1 цієї статті зазначається, що виконавець «(співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за умов передбачених статтею 17 КДУ. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець». І навпаки (пункт 2 визначає, що) «не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється». Добровільною відмовою пособника також вважається ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину. Але в будь-якому разі (пункт 3, статті 31) виконавець, при повідомленні іншими співучасниками про його незаконні дії, підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Добровільність означає, що особа, яка почала вчинювати злочин і усвідомлює можливість (хоча б і з подоланням певних перешкод) доведення його до кінця, відмовляється від цього за власною ініціативою, Відмова повинна бути не результатом нездоланних у конкретній ситуації перешкод, а наслідком вільного волевиявлення суб'єкта, на формування якого можуть вплинути інші особи (наприклад, умовляння близьких чи жертви припинити подальші злочинні дії). Добровільність виключається, якщо рішення припинити подальші злочинні дії прийнято суб'єктом не за своєю волею, а під впливом примусу з боку інших осіб, наприклад, працівників правоохоронних органів, яким стало відомо про готування даної особи до злочину або про початок його вчинення.

Співучасть у злочині - умисна спільна діяльність декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Співучасть включає в себе такі ознаки: 1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників.

Співучасниками у злочині є:

Виконавець - особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин.

Організатор - особа, яка організувала вчинення злочину. Організація вчинення злочину (злочинів) полягає у діях, які направляють, об'єднують інших співучасників на вчинення одного чи декількох злочинів чи координують їхню поведінку. При цьому ініціатива вчинення злочину може і не належати організатору, а бути лише підтриманою ним. Дії з організації злочину полягають, зокрема, у:

а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів;

б) розподілі обов'язків між ними;

в) визначенні об'єкта (предмета) посягання;

г) розробці плану вчинення злочину. Тер-Акопов А. А. Добровольный отказ от совершения преступления. - М.: Юридическая литература, 1982. - С. 35.

Підбурювач - особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажаності, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин.

Пособник - яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання описаної у статті 17 моделі поведінки. У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає заподіянню шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Головним правовим наслідком добровільної відмови є те, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за розпочату нею реалізацію злочинного наміру, якщо фактично вчинене нею діяння не містить ознаки іншого складу злочину. Відмова, здійснивши яку, особа не підлягає відповідальності за вчинені нею готування або замах, характеризується такими основними ознаками Тер-Акопов А. А. Добровольный отказ от совершения преступления. - М.: Юридическая литература, 1982. - С. 41..

Добровільність. Необхідною ознакою добровільної відмови в силу прямої вказівки законодавця є суб'єктивний критерій - усвідомлення особою можливості доведення злочину до кінця. Вирішальним при цьому є відповідне уявлення самого суб'єкта, а не те, чи існувала насправді фактична можливість продовжити або завершити розпочатий злочин. Якщо особа не усвідомлює наявність нездоланних перешкод, її відмову необхідно розглядати як добровільну. У тому разі, коли обставини, які виникають при вчиненні посягання, повністю не позбавляють особу можливості довести злочин до кінця, але істотно утруднюють зробити це, питання про застосування статті 15 або ст. 17 треба вирішувати з урахуванням зазначеного суб'єктивного критерію.

Відмова визнається вимушеною, а отже такою, що не виключає кримінальну відповідальність, у разі, коли вона зумовлена неможливістю завершити злочин з причин, які не залежать від волі винного. Так, судова практика не вважає добровільною відмову від зґвалтування, що викликана неможливістю продовжити злочинні дії з незалежних від волі винного обставин (наприклад, насильникові не вдалося подолати опір потерпілої чи він не зміг закінчити злочин з фізіологічних причин).

Питання про добровільність чи вимушеність відмови при незакінченому злочині потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням, зокрема, зовнішніх обставин, які спонукають особу за власною волею припинити злочинну діяльність, стимулюють таку поведінку або ж взагалі позбавляють можливості завершити розпочатий злочин. Небезпека затримання внаслідок конкретних несприятливих для особи обставин, які виникають у процесі здійснення попередньої злочинної діяльності і перешкоджають її закінченню, означає, що відмова є вимушеною. Наприклад, якщо службова особа у місці очікуваного одержання хабара помічає спостереження працівників міліції і з цієї причини відмовляється від одержання незаконної винагороди, її відмову слід визнавати вимушеною, оскільки вона викликана усвідомленням особою неминучості її викриття і реальності притягнення до відповідальності.

Закон не конкретизує мотиви добровільної відмови при незакінченому злочині, а тому вони можуть бути різними - страх перед покаранням, розкаяння, усвідомлення аморальності своєї поведінки, жалість до потерпілого, співчуття, сором, боягузтво, огида, умовляння інших осіб тощо. Наприклад, добровільною потрібно визнати таку відмову насильника від вчинення розпочатого зґвалтування, яка викликана заявою (байдуже - правдивою чи ні) потерпілої особи про те, що вона хвора на СНІД, обіцянкою жертви вступити з винним у добровільний статевий зв'язок за більш сприятливої обстановки або погрозою потерпілої особи вчинити після зґвалтування самогубство. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 391.

Остаточність. Остаточність відмови означає, що особа припиняє розпочатий злочин повністю і безповоротно. У неї відсутній намір продовжити злочин у майбутньому. Ст. 17 може застосовуватися лише за наявності відмови, а не тимчасової перерви розпочатої злочинної діяльності або відстрочки виконання задуманого, викликаної очікуванням більш сприятливої обстановки чи прагненням підготувати досконаліші знаряддя або засоби, залучити нових співучасників тощо.

Не визнається добровільною відмова повторити злочинне посягання у тому разі, коли перша спроба вчинення злочину виявилась невдалою. Відмова від повторення замаху не виключає кримінальної відповідальності за вже вчинений замах на злочин.

Своєчасність. Своєчасність означає, що добровільна відмова можлива лише у незакінченому злочині. На стадії готування і незакінченого замаху добровільна відмова набуває як правило пасивного характеру і полягає у бездіяльності - в утриманні від подальших дій по створенню умов для вчинення злочину або дій, безпосередньо спрямованих на вчинення злочину. Можлива й активна форма добровільної відмови, коли особа, наприклад, знищує придбану для скоєння злочину зброю, приводить у непридатність інші заздалегідь пристосовані знаряддя.

У злочинах з матеріальним складом, коли між вчиненням всіх необхідних дій і настанням суспільно небезпечних наслідків як обов'язкової ознаки об'єктивної сторони є певний проміжок часу, добровільна відмова можлива на стадії закінченого замаху. У таких випадках особа контролює розвиток причинного зв'язку, може втрутитись у нього і шляхом активних дій нейтралізувати причинний зв'язок, запобігши тим самим настанню шкідливих наслідків (наприклад, особа підпалює будинок, однак через деякий час повертається і гасить пожежу).

Кримінально-правова оцінка у подібних ситуаціях залежить від результативності активної протидії настанню суспільно небезпечних наслідків. Якщо реальної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони не заподіяно, особа взагалі не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від доведення злочину до кінця. У разі, коли заподіяно шкідливі наслідки, менш тяжкі порівняно із первісне запланованими (наприклад, внаслідок застосування протиотрути життя потерпілого врятоване, але йому завдано тілесні ушкодження), кваліфікація дій винного відбувається з урахуванням фактично спричиненої шкоди. Якщо особі не вдалося попередити настання суспільно небезпечних наслідків, вона відповідає за закінчений злочин. При цьому невдалі спроби суб'єкта запобігти шкідливим наслідкам враховуються судом як пом'якшувана обставина. Пом'якшувальною обставиною також може виступати -- щире каяття у вчиненому злочині.

Особа, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за готування до цього злочину або замах на нього.

Добровільну відмову при незакінченому злочині треба відрізняти від дійового каяття - активної поведінки суб'єкта, яка має місце вже після закінчення злочину і свідчить про прагнення винного згладити наслідки вчиненого ним суспільне небезпечного діяння. Дійове каяття, за загальним правилом, розглядається як обставина, яка не виключає, а лише пом'якшує на етапі призначення покарання, а у разі вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості - як підстава звільнення від кримінальної відповідальності. Крім цього, в Особливій частині КК міститься низка спеціальних заохочувальних норм, які пов'язують звільнення від кримінальної відповідальності з такою активною поведінкою особи, яку є підстави розцінювати як дійове каяття у вчиненому (наприклад, ч. 2 ст. 114, добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України).Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 398.

Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом'якшує кримінальну відповідальність і за злочини, вчинені з непрямим умислом і за необережністю. Каяття, як пом'якшуюча відповідальність обставина, завжди має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може виражатись і у бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доведення злочину до кінця мотивація може бути різною, то сам термін дійове каяття передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні спонукання.

Особливості добровільної відмови співучасників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінки їхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем участі кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кримінальної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов такого звільнення інших співучасників - організатора, підбурювача, пособника. При цьому добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцінки дій інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у свою чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконавця.

Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинення злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непридатність знаряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних заходів може бути врахований судом при призначенні покарання.

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є державні органи, до компетенції яких віднесено обов'язок попереджувати і припиняти злочини. Такими органами є органи дізнання, досудового слідства, підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником відповідного органу державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таке повідомлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного органу чи представнику цього органу, який перебуває при виконанні службових обов'язків (черговому по відділу міліції, дільничному інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ тощо).

У разі, якщо співучасник звертається із зазначеним повідомленням до інших органів державної влади, крім тих, до обов'язку яких входить попередження і припинення злочинів, або до органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, об'єднань громадян тощо, таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і організацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною, що пом'якшує покарання.

Особливістю добровільної відмови пособника е те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усуненні перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій - К: Видавець Паливода А.В., 2006. - С. 403.

Отже, злочин може бути закінченим і незакінченим. Таке розмежування закріплюється і на рівні Кримінального кодексу України. Відповідно до ст. 13 КК України незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. Тобто, КК України закріпив три стадії вчинення умисного злочину: готування до злочину (ст. 14), замах на злочин (ст. 15) та закінчений злочин (відповідно до статті Особливої частини).

Готування до злочину - полягає в умисному створенні умов для його вчинення. Ними є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також обстеження місця злочину, вивчення об'єкта, розробка плану та ін.

Другою стадією умисного злочину є замах. Із замаху починається виконання самого злочину. Він характеризується безпосереднім спрямуванням на його вчинення. Основною з ознак замаху є не доведення злочину до кінця із причин, що не залежали від волі особи. Стадії готування та замаху становлять незакінчений злочин. А закінченим злочином - третьою стадією - є діяння, яке повністю відповідає складу злочину, передбаченого в Особливій частині Кримінального кодексу України.

У літературі незакінчений злочин нерідко називають: попередньою злочинною діяльністю, розпочатим, незавершеним злочином, невдалою діяльністю у вчиненні злочину. При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода.

Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) - це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта.

Основне призначення добровільної відмови від доведення злочину до кінця полягає у попередженні і припиненні злочинів шляхом стимулювання описаної у статті 17 і 31 поведінки.

У разі добровільної відмови втрачається суспільна небезпека особи, яка за допомогою бажаної для суспільства поведінки припиняє свою незаконну діяльність у формі готування до злочину або замаху на нього і таким чином запобігає заподіянню шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

Висновки

1. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим. - К.: Юрінком-Інтер. - 2005. - 96 с.

2. Кримінальний кодекс України; Кримінально-процесуальний кодекс України. - К. : Ін-юре, 2008. - 496 с.

3. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.93 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - №35. - С. 358.

4. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - №22. - С. 303.

5. Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.91 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - №53. - С. 793.

6. Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1992. - №27. - С. 382.

7. Закон України «Про міліцію» від 25.12.90 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1991. - №4. - С. 20.

8. Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - №9. - С. 62.

9. Закон України «Про статус суддів» від 15.12.92 з наступними змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - №8. - С. 56.

10. Указ Президента України «Про заходи щодо дальшого вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України» від 24 березня 2004 року № 362/2004.