Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

НІКОПОЛЬСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра спеціально-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

Кримінальне провадження щодо неповнолітніх

Нікополь 2014



План

Вступ

1. Загальні положення кримінального провадження щодо неповнолітніх

2. Особливості досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

3. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

4. Процесуальні гарантії реалізації прав неповнолітніх на стадії досудового розслідування

5. Підстави та порядок застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх

Висновок

Список літератури



Вступ

Кримінальне провадження щодо неповнолітніх велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність суддів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально сприяти попередженню вчинення ними нових злочинів та виправленню підлітків.

Особливості порядку кримінального провадження щодо неповнолітніх обумовлені передусім особливостями суб'єкта кримінального правопорушення. Фізичний, розумовий і психічний розвиток неповнолітніх обумовлює нестійкість їх характеру, незрілість мислення, схильність до наслідування поведінки старших за них і дорослих осіб та інші подібні риси, а також неможливість повною мірою самостійно захищати свої права та законні інтереси. Ураховуючи все це, законодавець встановлює додаткові гарантії, що забезпечують з'ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, охорону прав і законних інтересів неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених, осіб, які на момент вчинення суспільно небезпечного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність за його вчинення, а також підвищення виховного впливу такого провадження через створення доброзичливого до дитини середовища і процесу, в межах якого здійснюється кримінальне провадження щодо осіб, молодших вісімнадцяти років.

Кримінальний процесуальний закон містить низку норм, які регламентують необхідність з'ясування як під час досудового, так і під час судового провадження умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого), повних та всебічних відомостей про його особу.

У кримінальному провадженні щодо неповнолітніх мають виконуватися загальні завдання кримінального провадження і застосовуватися загальні правила кримінального процесуального закону з урахуванням норм, які містять особливі правила досудового розслідування і судового розгляду щодо неповнолітніх. Зазначені загальні норми не замінюють, а доповнюють і конкретизують загальні правила кримінального провадження.



1. Загальні положення кримінального провадження щодо неповнолітніх

Відповідно до статті 484 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК) порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх:

1.Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

2. Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, в тому числі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх. Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов'язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз'яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

3. Положення цього параграфу застосовуються у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, вчинених особами, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Міжнародно-правовою основою кримінального провадження щодо неповнолітніх є відповідні положення Конвенції про права дитини 1989 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та інших міжнародно-правових актів з прав людини і судочинства, які націлюють органи досудового розслідування, прокурора і суд на врахування особливостей провадження щодо неповнолітніх.

Відповідно до ст. 40 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. №789-ХП, держава визнає право кожної дитини, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство, обвинувачується або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, що сприяє розвиткові у дитини почуття гідності і значущості, зміцнює в ній повагу до прав людини й основних свобод інших та при якому враховуються вік дитини і бажаність сприяння її реінтеграції та виконання нею корисної ролі в суспільстві.

З цією метою і беручи до уваги відповідні положення міжнародних документів, держава, зокрема, забезпечує, щоб:

a) жодна дитина не вважалася порушником кримінального законодавства, не була обвинувачена та визнана винною в його порушенні через дію чи бездіяльність, які не були заборонені національним і міжнародним правом на час їх здійснення;

б) кожна дитина, яка, як вважається, порушила кримінальне законодавство чи обвинувачується в його порушенні, мала принаймні такі гарантії:

в) презумпцію невинуватості, поки її вина не буде доведена згідно із законом;

г) негайне і безпосереднє інформування її про обвинувачення проти неї, а у випадку необхідності, через її батьків чи законних опікунів, та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготовці та здійсненні свого захисту;

ґ) невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно із законом у присутності адвоката чи іншої відповідної особи і, якщо це не вважається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або законних опікунів;

д) свобода від примусу щодо даваних свідчень чи визнання вини;

е) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне законодавство, повторний розгляд вищим компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судовим органом згідно із законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у цьому зв'язку заходів;

є) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє використовуваної мови чи не розмовляє нею;

ж) повна повага до її особистого життя на всіх стадіях розгляду.

Держава має сприяти створенню законів, процедур, органів і установ, що мають безпосереднє відношення до дітей, які, як вважається, порушили кримінальне законодавство, обвинувачуються чи визнаються винними в його порушенні.

Згідно з п. 4 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. щодо неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню.

З метою належного виконання Україною взятих на себе зобов'язань у частині забезпечення дітям особливого піклування та допомоги з боку держави, реалізації положень Конституції України щодо визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності найвищою соціальною цінністю, забезпечення кожній людині права на вільний розвиток своєї особистості, а також з огляду на рівень дитячої злочинності, і враховуючи необхідність у розробленні державної політики у сфері захисту прав дітей, які потрапили у конфлікт із законом, Указом Президента України від 24 травня 2011 р. №597/2011 було схвалено Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні.

Метою цієї Концепції є побудова в Україні повноцінної системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх, спроможної забезпечити законність, обґрунтованість та ефективність кожного рішення щодо дитини, яка потрапила в конфлікт із законом, пов'язаного з її перевихованням та дальшою соціальною підтримкою. Для досягнення цієї мети Концепцією передбачена необхідність:

- удосконалення системи профілактики дитячої злочинності на основі застосування відновних та про активних методик;

- забезпечення ефективного правосуддя щодо неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з урахуванням вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку;

- сприяння розвитку відновного правосуддя;

- створення ефективної системи реабілітації неповнолітніх, які вчинили правопорушення, з метою їх перевиховання та ресоціалізації.

Для забезпечення виконання завдань кримінального провадження щодо неповнолітніх коментована стаття передбачає необхідність здійснення досудового розслідування слідчим, який уповноважений керівником органу досудового розслідування здійснювати провадження щодо неповнолітніх, тобто спеціалізується на цій категорії проваджень. Такому слідчому доручається здійснення досудового розслідування і щодо кількох осіб, якщо хоча б одна з них була неповнолітньою на момент вчинення кримінального правопорушення і відповідно до от. 494 КПК встановлено неможливість виділення провадження щодо неповнолітнього в окреме кримінальне провадження.

Виходячи зі змісту ч. З ст. 484 КПК, слідчий, спеціально уповноважений на здійснення досудового розслідування щодо неповнолітніх, здійснюватиме провадження і тоді, коли на початок розслідування особа, яка вчинила кримінальне правопорушення неповнолітньою, вже досягла повноліття, тобто 18 років.

Прокурор, слідчий суддя, суддя, які здійснюють провадження щодо неповнолітнього, також повинні мати необхідні знання особливостей такого провадження з тим, щоб, як і слідчий, здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим і психологічним особливостям, вживати всіх можливих заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього, зокрема:

- винесення розпорядження про роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення неповнолітнього підозрюваного (обвинуваченого) і дорослих та інших співучасників вчинення кримінального правопорушення ЗУ «Про попереднє ув'язнення», Верховна Рада України від 30.06.1993 №3352-XII.;

- оберігання неповнолітнього від негативного впливу на нього з боку інших осіб під час здійснення слідчим одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з'ясування причин розбіжностей в їх показаннях;

- забезпечення участі у допиті неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого законного представника, педагога чи психолога, а в разі необхідності - лікаря;

У кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, участь захисника є обов'язковою з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 14 ЗУ від 2 червня 2011 р. "Про безоплатну правову допомогу" такі особи є суб'єктами права на безоплатну правову допомогу. Тому, якщо для захисту неповнолітнього не було залучено (запрошено) захисника, то відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КПК слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя чи суд постановляє ухвалу, якою доручає Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката є обов'язковою для негайного виконання.



2. Особливості досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

Відповідно статті 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.

З урахуванням проведеного розслідування та вікової категорії підозрюваних слідчим, прокурором може прийматися одне з таких рішень: закриття кримінального провадження; звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 КПК України неповнолітня особа - це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Проте серед неповнолітніх в Кримінальному кодексі України виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема: 1) малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку, 2) новонароджені діти, 3) діти, які не досягли 16-річного віку, тощо. Коли йдеться про кримінальну відповідальність, то мають на увазі виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В такому розумінні неповнолітніми, слід вважати, осіб які досягли 16-річного віку, в окремих випадках 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

До такої категорії громадян існує положення щодо можливості застосування до неповнолітнього підозрюваного примусових заходів виховного характеру.

Зокрема, відповідно до статті 497 КПК України, якщо під час досудового розслідування прокурор дійде до висновку про можливе виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, а неповнолітній обвинувачений та його представник не заперечує, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.

Під час судового розгляду суд за наявності підстав, передбачених ч.1 ст.497 КПК України, може прийняти позитивне рішення та задовольнити клопотання прокурора призначити неповнолітньому обвинуваченому примусові заходи виховного характеру.

Це обумовлено гуманізацією кримінального процесуального законодавства щодо діянь, учинених неповнолітніми, та можливістю перевиховання осіб, не застосовуючи до них кримінального покарання, що відповідає основним вимогам міжнародних Договорів та Конвенцій щодо захисту прав та свобод дітей.

Згідно з частиною 2 статті 492 КПК України за наявності підстав, передбачених кримінальним процесуальним кодексом до неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених КПК. Застосування запобіжного заходу можливе лише у виняткових випадках, за наявності передбачених законом підстав і передбаченому законом порядку

При обранні щодо неповнолітнього підозрюваного конкретного запобіжного заходу застосовуються положення КПК про загальні підстави та порядок обрання запобіжного заходу слідчим, прокурором, які повинні обов'язково врахувати його вікові психологічні особливості і рід заняття.

Зокрема, до неповнолітнього підозрюваного може бути застосовано один із запобіжних заходів, передбачених частиною 1 статті 176 КПК України :

- особисте зобов'язання;

- особиста порука;

- застава;

- домашній арешт;

- тримання під вартою.

Законодавець передбачив застосовування щодо неповнолітнього підозрюваного особливого запобіжного заходу як передання неповнолітнього підозрюваного під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а якщо особа виховується в дитячих закладах - адміністрації цієї установи (стаття 493 КПК України).

Крім того, ураховується мета і підстава застосування запобіжного заходу. Зокрема, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно вплинути на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчиняти це правопорушення.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатніх підстав слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може вчинити вказані дії. Слідчий прокурор не мають права без наявності зазначених підстав звертатися до слідчого судді, суду з клопотанням про обрання запобіжного заходу.

Також до неповнолітніх осіб застосовується запобіжний захід у вигляді затримання тримання під вартою. Але відповідно до ч 2 ст.492 КПК України дані запобіжні заходи можуть застосовуватися до неповнолітнього лише в разі, якщо він підозрюється або обвинувачується в учиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, за умов, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить настанню вищевказаних ризиків, тобто неповнолітній не розпочне спроб до вчинення нових кримінальних правопорушень, не буде перешкоджати встановленню істини в справі, не переховується від слідства і суду. Слід зазначити, що відповідно до закону, обрання запобіжного заходу - тримання під вартою, можливий тільки за рішенням слідчого судді, суду. При вирішенні питання про підтримку клопотання слідчого про цей запобіжний захід прокурор зобов'язаний старанно ознайомитися з усіма матеріалами кримінального провадження, що містять підстави для тримання неповнолітнього під вартою, й особисто, в усіх без винятку випадках, допитати неповнолітнього підозрюваного.

Як виняток, без ухвали слідчого судді, суду неповнолітня особа може бути затримана уповноваженою службовою особою у випадках, визначених у статті 208 КПК України (Затримання уповноваженою службовою особою), але не пізніше 60 годин з моменту фактичного затримання повинна бути доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу чи звільнена (ч. 2 ст. 211 КПК України).

Про затримання і взяття під варту неповнолітнього негайно сповіщаються його батьки чи особи, які їх замінюють. Також у передбачені КПК України строки розглядається слідчим суддею, судом на загальних підставах клопотання прокурора або слідчого за погодженням з прокурором про обрання стосовно неповнолітнього підозрюваного. Порядок складання клопотання визначені статтею 184 КПК України.

3. Обставини, що підлягають встановленню у кримінальному провадженні щодо неповнолітніх

Відповідно до статті 91 КПК України обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні є:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;

6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Також відповідно до статті 485 КПК України під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, крім обставин, передбачених статтею 91 КПК, також з'ясовуються:

1) повні і всебічні відомості про особу неповнолітнього: його вік (число, місяць, рік народження), стан здоров'я та рівень розвитку, інші соціально-психологічні риси особи, які необхідно враховувати при індивідуалізації відповідальності чи обранні заходу виховного характеру. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічною хворобою, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;

2) ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння;

3) умови життя та виховання неповнолітнього;

4) наявність дорослих підбурювачів та інших співучасників кримінального правопорушення.

За змістом ст. 485 КПК названі в ній обставини доповнюють та конкретизують ті, що передбачені ст. 91 КПК, мають значення для кримінального провадження щодо неповнолітніх і підлягають обов'язковому з'ясуванню під час досудового розслідування і судового розгляду.

Встановлення точного віку неповнолітнього має як кримінально-правове, так і кримінально-процесуальне значення, зокрема, у випадках, коли необхідно з'ясувати:

- чи досягла особа на момент вчинення діяння віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за це діяння;

- чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення під час досудового розслідування і судового розгляду питання про забезпечення обов'язкової участі захисника, допуску до участі в провадженні законного представника та інших осіб, про застосування спеціального для неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді переданім під нагляд;

- чи є ця особа неповнолітньою на момент вирішення судом питання про можливість застосування до неї примусових заходів виховного характеру.

Неповнолітній вік особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, є обставиною, яка пом'якшує покарання.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства у справах про злочини неповнолітніх» Постанова Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16.04.2004 №5., вік неповнолітнього підсудного встановлюється за документами, в яких вказана дата його народження, - за паспортом чи свідоцтвом про народження. У разі їх відсутності відповідні дані можна отримати із книги реєстрації актів громадянського стану, довідок органів внутрішніх справ за місцем реєстрації громадян, журналів обліку новонароджених тощо.

За відсутності відповідних документів і неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою (п. 4 ч. 2 ст. 242 КПК України). У цьому випадку днем народження вважається останній день того року, який названий експертом. При визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років суд приймає рішення, виходячи із встановленого експертом мінімального віку.

Крім віку та інших біографічних даних неповнолітнього необхідно всебічно і повно з'ясувати інші дані про його особу, зокрема, його вікові та психологічні особливості (темперамент, рівень загального розвитку, інтереси, ціннісні орієнтації та ін.); стан здоров'я; соціальну (суспільну) характеристику (взаємовідносини в сім'ї та колективі, ставлення до праці, навчання, участь у суспільному житті тощо).

Дані про стан здоров'я та рівень загального розвитку неповнолітнього можуть мати значення для вирішення питання про притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності, призначення йому відповідної міри покарання чи примусового заходу виховного характеру Шляхом допиту батьків, вчителів, лікарів, витребуванням відповідних медичних та інших документів необхідно з'ясувати, чи не було у цієї особи пологових травм головного мозку при народженні, тяжких травм у малолітньому і неповнолітньому віці, чи не відставав у фізичному та інтелектуальному розвитку від своїх однолітків, чи не залишався на другий рік в одному класі під час навчання у школі, чи не страждав на тяжкі захворювання, якщо так, то де лікувався. Якщо відомості, що містяться, зокрема, у документах про перебування неповнолітнього на обліку і лікування у стаціонарі у зв'язку з психоневрологічними захворюваннями, викликають сумнів щодо осудності, обмеженої осудності неповнолітнього, то згідно з п. З ч. 2 ст. 242 КПК України має бути призначена комплексна психолого-психіатрична експертиза для визначення психічного стану підозрюваного.

Під час досудового розслідування і судового розгляду мають бути зібрані дані про загальну поведінку неповнолітнього як до, так і під час та після вчинення кримінального правопорушення.

Закон вимагає, щоб під час досудового розслідування і судового розгляду обов'язково з'ясовувалось питання про ставлення неповнолітнього до вчиненого ним діяння (п. 2 ст. 485 КПК). Це також важливо для індивідуалізації кримінальної відповідальності, призначення справедливого покарання чи обрання виду примусового заходу виховного характеру. Це може бути враховано судом при вирішенні питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності, зокрема, у зв'язку з дійовим каяттям.

Під час досудового розслідування і судового розгляду у кримінальному провадженні щодо неповнолітнього необхідно з'ясувати, чи не призвело до вчинення неповнолітнім конкретного кримінального правопорушення те, що дорослі втягували його у злочинну чи іншу антигромадську діяльність. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» Постанова Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27.02.2004 №2, втягнення завжди передбачає наявність причинного зв'язку між діями дорослої особи і виникненням у неповнолітнього бажання вчинити протиправні дії. Зазначений наслідок може досягатися за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психічного впливу (погроза застосувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків та товаришів, позбавити повсякденного спілкування; переконання, залякування, обман, шантаж, підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів; давання порад про місце і способи вчинення кримінального правопорушення або приховання його слідів; обіцянка приховати сліди злочину, забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо). Кримінальна відповідальність зазначених осіб за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність (ст. 304 КК) настає в разі вчинення ним хоча 6 одного кримінального правопорушення за умови, що вони самі на час вчинення дій, пов'язаних із втягненням неповнолітнього у злочинну діяльність, досягни 18-річного віку.

Згідно з ч. 4 ст. 27 КК підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення кримінального правопорушення. Іншими співучасниками кримінального правопорушення можуть бути виконавець (співвиконавець), організатор, пособник (частини 1-3 і 5 ст. 27 КК).

4. Процесуальні гарантії реалізації прав неповнолітніх на стадії досудового розслідування

Точне і обґрунтоване поняття процесуальних гарантій дає М.С.Строгович, який вважає, що "процесуальні гарантії - це встановлені процесуальним законом засоби, які забезпечують правильне здійснення по кожній кримінальній справі завдань правосуддя" Галкін Б. А. Радянський кримінально-процесуальний закон. Госюриздат. М. 1962 р.. Як правило, кримінально-процесуальні гарантії визначаються як встановлені законом засоби і способи, що сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особистості.

Для надання ефективної допомоги неповнолітньому обвинуваченому необхідні знання цілої низки специфічних рекомендацій методичного плану великого обсягу нормативного матеріалу, положень вікової психології, педагогіки. Відтак, участь професійного адвоката у провадженні кримінальних справ про злочини неповнолітніх та залучення до цього процесу психолога й педагога є важливою гарантією реалізації прав і законних інтересів неповнолітнього обвинуваченого на досудовому розслідуванні та успішного проведення слідчих дій за їх участю.

Законом передбачається обов'язковість участі захисника у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх. Відмова неповнолітнього підозрюваного від захисника не обов'язкова для слідчого, прокурора і суду і не може бути прийнятою.

Зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 52 КПК України, обов'язкова участь захисника у кримінальних провадженнях щодо осіб, які підозрюються у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнів у тому, що особа є повнолітньою.

Крім того, слід зазначити, що участь захисника обов'язково необхідна у випадках, коли учинення кримінального правопорушення особою у віці понад 18 років, проте в силу розумової відсталості чи психічної хвороби його сприймання світу відносять до дітей.

Відповідно до статті 45 КПК України захисником у кримінальному провадженні є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного та медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування. Слід зазначити, що на відміну від Кримінально-процесуального кодексу України в редакції 1960 року чинним Кодексом чітко визначається, що захисником у кримінальному провадженні може бути лише адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів.

Відповідно до частини 4 статті 46 КПК України захисник користується процесуальними правами підозрюваного захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним.

Також слід мати на увазі, що наявність у справі законного представника, а також їх участь у проведенні процесуальних дій з неповнолітнім, не звільняє захисника від обов'язкової участі в кримінальному провадженні щодо неповнолітніх.

У разі затримання неповнолітнього відповідно до статті 208 КПК України участь захисника передбачена з моменту його затримання.

Вікові особливості неповнолітніх, що потрапили у сферу кримінального процесу, вимагають посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії, як цього вимагають Конвенція про права дитини (1989 р.) та низка інших міжнародно-правових документів, котрі наголошують на необхідності таких додаткових гарантій захисту прав дітей та підлітків. В ній особлива увага приділяється питанням захисту прав дитини у разі вчинення нею злочину. Мінімальні стандартні правила ООН У ч. 2 п. 15 Правила, ООН про «Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила» 1985 р.) Міжнародний документ від 29.11.1985 р., що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх як одну з гарантій прав неповнолітнього при провадженні кримінальної справи щодо нього передбачають право на присутність батьків або опікунів.

Підвищена увага з боку законодавця до охорони прав осіб, які не досягли повноліття і вчинили злочин чи суспільно небезпечне діяння, насамперед виявляється в тому, що кримінально-процесуальне законодавство передбачає для них можливість, так би мовити, «подвійного представництва» їх інтересів, тобто припускає одночасну участь у провадженні в кримінальних справах неповнолітніх захисника і законного представника у справі. Підставами для появи їх на досудовому слідстві є, з одного боку, неповна процесуальна дієздатність неповнолітнього, а з іншого - факт учинення ним злочину чи суспільно небезпечного діяння або отримання шкоди від злочину.

У зв'язку з тим, що неповнолітньому обвинуваченому, який учинив злочин, унаслідок його вікових і психологічних особливостей, недостатності життєвого досвіду важко самостійно розібратися в механізмі кримінального процесу, законодавець як одну з кримінально-процесуальних гарантій передбачив обов'язкову участь захисника, який, на відміну від законного представника, керується тільки інтересами підзахисного і який із допомогою передбачених КПК засобів захисту зобов'язаний спростувати обвинувачення, виявити обставини, що пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність неповнолітнього обвинуваченого, та надати йому необхідну допомогу.

5. Підстави та порядок застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх

кримінальний провадження неповнолітній розслідування

У відповідності зі ст. 498 КПК кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, провадиться внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Як уже зазначалося, участь захисника у кримінальному провадженні є обов'язковою. За наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, вона може бути поміщена в приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотання прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов'язані відмовити у поміщенні особи в приймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати що жоден із більш м'яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього, примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.

Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з'явилися або були викликані в судове засідання. Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

Відповідно до ст. 501 КПК під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з'ясовує такі питання:

- чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

- чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

- чи слід застосовувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї із обставин, передбачених КПК України, суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов'язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу. Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена.

Дострокове звільнення від примусового заходу виховного характеру неповнолітній може бути достроково звільнений ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, від примусового заходу виховного характеру в порядку, передбаченому КПК України.

Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. При розгляді клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.



Висновок

Прокурор, слідчий суддя, суддя, здійснюючи провадження щодо неповнолітнього, застосовують необхідні знання щодо особливостей такого провадження, враховуючи вікові і психологічні особливості неповнолітніх з метою, щоб як найменше порушити звичайний уклад життя неповнолітнього, вживають всіх можливих заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

У кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до і8 років, участь захисника є обов'язковою з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою.

Тому, якщо для захисту неповнолітнього не було залучено (запрошено) захисника, то відповідно до частин 2 і 3 ст. 49 КПК слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя чи суд постановляє ухвалу, якою доручає Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги призначити адвоката для здійснення захисту за призначенням та забезпечити його прибуття у зазначені у постанові (ухвалі) час і місце для участі у кримінальному провадженні. Постанова (ухвала) про доручення призначити адвоката є обов'язковою для негайного виконання. У разі затримання неповнолітньої особи уповноважена службова особа, що здійснила затримання, зобов'язана негайно повідомити про це його батьків або усиновлювачів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування.

Якщо обвинуваченим є неповнолітній слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини.

До неповнолітньої особи не може бути застосований привід свідка. Все це є додатковими гарантіями захисту прав неповнолітніх в кримінальному процесі.

Прийнятий КПК України передбачив особливу процедуру допиту неповнолітніх та малолітніх осіб. При проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. До початку допиту особам роз'яснюється їхній обов'язок бути присутніми при допиті, а також право заперечувати проти запитань та ставити запитання. Допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день. Особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, роз'яснюється обов'язок про необхідність давання правдивих показань, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

Новелою нового КПК є допит малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування).

Новий КПК України передбачає скасування інституту підписки про невиїзд та визначає наступні запобіжні заходи: і) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою. Крім цих запобіжних заходів до неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи. Передання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи полягає у взятті на себе будь-ким із зазначених осіб або представником адміністрації дитячої установи письмового зобов'язання забезпечити прибуття неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також його належну поведінку. Передання під нагляд батьків та інших осіб можливе лише за їхньої на це згоди та згоди неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Особа, яка взяла зобов'язання про нагляд, має право відмовитися від подальшого виконання цього зобов'язання, заздалегідь про це повідомивши.

Таким чином, провадження в кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, визначається як особливим підходом до захисту їх прав, так і колом обставин, які необхідно обов'язково встановити, а також особливостями їх особистісного та вікового статусу. Це зумовлює необхідність проведення комплексних досліджень у сфері кримінального провадження у справах дітей.



Список літератури

1. Конституція України, Верховна Рада України від 28.06.1996 №254к/96-ВР.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України, Верховна Рада України від 13.04.2012 №4651-VI.

3. Кримінальний кодекс України, Верховна Рада України від 05.04.2001 №2341-III.

4. ЗУ «Про безоплатну правову допомогу», Верховна Рада України від 02.06.2011 №3460-VI.

5. ЗУ «Про попереднє ув'язнення», Верховна Рада України від 30.06.1993 №3352-XII.

6. ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», Верховна Рада України від 23.12.1993 №3782-XII.

7. Указ ПУ «Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні» від 24.05.2011 №597/2011.

8. Постанова Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» від 16.04.2004 №5

9. Постанова Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» від 27.02.2004 №2.

10. Конвенція «Про права дитини», ООН; Міжнародний документ від 20.11.1989 р.

11. Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод», Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ від 04.11.1950 р.

12. Пакт «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права», ООН;, Міжнародний документ від 16.12.1966 р.

13. Правила, ООН «Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»)» від 29.11.1985 р. [ч. 2 п. 15].

14. Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. У 2 т. Том 2. Є. M. Блажівський, Ю. M. Грошевий, Ю. М. Дьомін та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. - X. : Право, 2012. - 664 с.

15. Галкін Б. А. Радянський кримінально-процесуальний закон. Госюриздат. М. 1962 р.

16. Кримінальний процес України. Молдован А.В., Мельник С.М. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2013. - 366 с.

Размещено на Allbest.ru