Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

7

Міністерство освіти та науки України

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра правознавства

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Виконав

Студент 2-го курсу МЕФ ААГ - 21

Крат І. .

Перевірила

Островська Г.Г.

Рівне-2007

В даний час, коли йдуть масштабні і швидкі процеси соціально-економічних і політичних змін в суспільстві, особливо важко доводиться молодятам з їх світоглядом, що ще не встояв, рухомою системою цінностей. Уявлення неповнолітнього про мораль і право через вікові причини знаходяться на вербальному рівні, не стали усвідомленими, тим більше автоматичними регуляторами його поведінки. Увага до підлітка, молоді в даний час повинне бути різко посилений, особливо в плані попередження правопорушень, конфліктів, які в деяких регіонах приймають гострі, а то і лякаючі форми. Так, за період з 1994-1996г. збільшилася судимість вчаться і студентів з 48, 6 до 61, 1 тисяч чоловік, на 25, 8 % в порівнянні з 1994 роком, а застосування позбавлення волі (а у відповідних випадках і смертній страті) в 1996 році склало відносно неповнолітніх - 27 %. Росте число агресивно набудованих неформальних молодіжних об'єднань, відбуваються інші негативні модифікації молодіжної свідомості з переважанням корисливої орієнтації.

Особливим захистом держави користуються особи, 18 років, що не досягли (неповнолітні). Держава, виходячи з того, що неповнолітні через свій вік не можуть повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, обмежує їх здатність своїми діями придбавати права, створювати для себе обов'язки і нести юридичну відповідальність, а також встановлює персоною порядок здійснення їх прав. Неповний об'єм дієздатності молодих громадян, а рівно спеціальний порядок здійснення встановлюється тільки законом. Цей же Закон не визнає молодіжними організаціями об'єднання молодих громадян створені суспільними організаціями і ведучі свою діяльність в рамках встановлених задач і на основі рішень їх керівних органів і тим самим позбавляє участі управлінням державою, хоча права неповнолітніх зачіпаються державною політикою не в меншій мірі, ніж скажемо нечисленних народів.

Судимість - це правовий наслідок засудження особи вироком суду, який пов'язаний з певними правовими обмеженнями, що стосуються засудженого.

Судимість має правове значення. Засудження особа визнається такою з дня .набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення і зняття судимості. Наявність судимості є обставиною, яка обтяжує покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК України) у разі вчинення нового злочину. У разі таких випадків в Особливій частині КК України передбачено спеціальну відповідальність за злочини, вчинені особами, які мають судимість (ч. 2 ст. 185, ч. 2ст. 186, ч. 2 ст. 224 КК України та ін.)

Особи, які були реабілітовані, визначаються такими, що не мають судимості (ч.4ст.88ККУкраїни).

Чинний КК України визначає строки погашення судимості (ст.ст. 89,90), а також умови зняття судимості (ст. 91). Порядок зняття судимості визначений Кримінально-процесуальним кодексом України (ст.4І4).

Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 КК України.

При цьому зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 КК України.

За загальним правилом кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилось 16 років (ч. і ст. 22 КК України), а за вчинення окремих тяжких і особливо тяжких злочинів-з 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України)

В чинному Кримінальному кодексі вперше виділено цілий розділ (розділ XV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Розділ XV с складовою частиною Кримінального кодексу України, відтак при розряді кримінальної відповідальності неповнолітніх діють загальні положення щодо підстави кримінальної відповідальності, стадій вчинення злочину, питань співучасті та звільнення від кримінальної відповідальності і т. д.

Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за такі злочини: умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство (ч. 2 ст, 22 КК України).

Неповнолітній, що досяг віку кримінальної відповідальності (14 або 16 років), що вчинив злочин проходить перед призначенням покарання комплексну судову психологічно-психіатричну експертизу, яка є одним з найскладніших видів дослідження, оскільки при цьому необхідне застосування спеціальних пізнань не тільки загальної, медичної і соціальної психології, але і в таких дисциплінах, як психологія патопсихологія дітей і підлітків.

Оскільки експертний висновок відносної здатності неповнолітнього обвинуваченого усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, або керувати ними, ґрунтується на сумісних висновках і психіатрів, і психологів, судово-слідчими органами повинні формулюватися питання, що відносяться як до компетенції психіатрів, так і до компетенції експертів - психологів. Основне значення при цьому має наступне питання: Чи "страждав неповнолітній обвинувачений в процесі здійснення інкримінованого діяння психічним розладом (хронічним психічним розладом, тимчасовим психічним розладом, недоумством, іншим хворобливим станом психіки)". Дане питання визначає медичний критерій формули невміняємість, а також наявність психічних розладів, що не виключають осудність. Відповідь на це питання є прерогативою судового експерта-психіатра і повністю входить в його компетенцію. Виявлення наявності і форми психічного розладу служить необхідною передумовою для вирішення питання про міру здатності обвинуваченого усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними в кримінальній ситуації. Так, при виявленні у неповнолітнього звинуваченого якого-небудь психологічного розладу, визначать його нездатність усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними при здійсненні суспільно небезпечного діяння, суд може зробити висновок про його невміняємість. Це означає, що підекспертний не підлягає кримінальній відповідальності, і з урахуванням відповіді експертів-психіатрів на питання: Чи "має потребу неповнолітній обвинувачений в застосуванні до нього примусових заходів медичного характеру, і якщо так, то в яких саме ", судом вони йому можуть бути призначений.

Якщо ж у неповнолітнього обвинуваченого знайшли психічний розлад, обмеживши його здатність повною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій, або керувати ними при здійсненні злочину, то він підлягає кримінальній відповідальності, проте психічний розлад враховується судом при призначенні покарання і також може служити підставою для призначення примусових заходів медичного характеру.

У випадках же, коли підекспертний знаходить здатність усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або керувати ними, незалежно від того, чи є у нього ознаки психічного розладу, або відставання в психічному розвитку, не пов'язаний з психічним розладом, чи ні, суд визнає його осудним, і він підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах ³³ Ф. Сафунов. Психолого-психиатрическая экспертиза несовершеннолетнего обвиняемого//Российская юстиция. -М., 1997. -Вып. 7. -С. 29 .

По досягненні 18-річного віку особа втрачає правовий статус неповнолітнього.

Неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнений судом від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

* застереження;

* обмеження дозвілля І встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

* передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

* покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

* направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом (ст. 105 КК України).

До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частіші другій 105 статті КК України. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом згідно із ст. 98 КК України можуть бути застосовані такі основні види покарань:

-- штраф -- застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 99 КК України);

-- громадські роботи -- можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день (ч І ст. 100 КК України);

-- виправні роботи -- можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. І з заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюються відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків (ч.2,3 ст. 100 КК України);

-- арешт -- полягає у триманні неповнолітнього, який на момент винесення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб (ст. 101 КК України):

-- позбавлення волі на певний строк може бути призначене згідно із ст. 102

КК України особам, які не досягли до вчинення злочину 18 років, на строк більше 10 років за особливо тяжкий злочин, за злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини - більше 15 років.

--неповнолітні, засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.

Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.

Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

-- за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості -- на строк не більше двох років;

-- за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

-- за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;

-- за особливо тяжкий злочин -- на строк не більше десяти років;

-- за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років (ч, 2 сі. 98 КК України).

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 98 КК України).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване:

-- якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів свое виправлення;

-- до засуджених за злочин, вчинений у віці до 18 років, після фактичного відбуття:

не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин:

не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин ідо погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі:

не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення не відбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, зa який вона засуджена до позбавлення волі (сі. 107 КК України).

До неповнолітніх заміна не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.

Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у вигляді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 КК України, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначено в частин другій цієї статті.

Література

1. Адміністративне право/За ред. БитякЮ.П. -X., 2000.

2. Алексеев С.С. Государство и право: Начальний курс. - М.,1996

3. Бандурка О. М., Тищенко М.М. Адміністративний процес: Підручник. -К., 2001.

4. Бармак М., Бармак О. Основи правознавства. Для студента та абітурієнта. -Тернопіль, 1999.

5. Басай В. Короткий словник кримінально-правових термінів. - Івано-Франківськ 1999.

6. Брич Л.П., Навроцький В.О. Кримінальне право України: загальна частина: Підручник. -К.,2000.

7. Варфоломеєва Т.В., Пастухов В.П., Пеньківський В.Ф. Піцан О. М. Право-знавство: Навч. посіб.- К.,2002.

8. Гель А., Цвїгун Д. Судова система України. - К., 1999.

9. Емельянов В.П. Гражданское право Украины: Практическое пособие. Изд. 4-е, стер. -Х.,2000.

10. Керецман В.Ю., Семерак О.С. Основи правознавства. - Ужгород, 2002.

11. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Г. Кримінальний процес України: Підручник. 2-ге вид. -К„ 2004.

12. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина України: Навч. посіб. - К., 2004.

13. Коляда І., Лозовий Я. Основи правознавства. - К., 1996.

14. Котюк В.О. Основи держави і права. - К., 2001.

15. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. - К.,1996.

16. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник/За ред. M.I. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К., - X., 2001.

17. Кримінальне право України: Підручнику 2-х кн. /За ред. ред. Матишевського П. - К.. 1999.

18. Матишевський П.С. Кримінальне право України. - К., 2001.

19. Михеєнко М.М., Молдован В.В., Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. -К., 1997.

20. Нечитайленко А.А. Основы теории права. -X., 1998.

21. ТертишникВ. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. - К., 1999.

22. Тертышников В. И. Гражданский процесе: Курс лекций. -X., 2001,

23. ЦивІльне-процесуальне право: Підручник/ Відп. ред. В,В. Комаров. -К., 2005.

24. Юридична енциклопедія. - К,, 2002.

25. Юридичний словник-довідник. - К., 1996.