Охорона здоров’я та соціальний захист як галузь соціокультурної сфери

ь приділеній великої уваги питанням соціальної політики та відпрацюванню оптимальних форм, методів і механізму соціального захисту різних верств населення;

ь профілактичній спрямованості підходів боротьби з бідністю та реальності діючих систем соціального захисту населення;

ь побудові механізму соціального захисту населення з урахуванням системоутворюючого фактора, втіленого у сукупності суспільних цілей та інтересів громадян;

ь реалізації соціальних програм на основі застосування їх належного наукового забезпечення, соціальної експертизи і моніторингу;

ь перенесенні акцентів у вирішенні проблем соціального захисту з центральних державних структур на регіональні, підвищенні ролі недержавних громадських організацій у реформуванні системи соціального захисту населення;

ь використанні в системі соціального захисту найбільш ефективних його форм та методів, раціонального співвідношення адресності і безадресності з урахуванням матеріального становища особи, сім'ї, окремих соціальних груп населення. [41]

У сучасний період соціальна орієнтація ринку передбачає включення у його механізм спеціальної системи соціального захисту населення. Всі промислове розвинені країни розподілені на декілька типів. [22, с. 165]

Для першого -- ліберального типу характерне те, що соціальний захист відокремлений від вільного ринку і обмежується захистом осіб, які позбавлені певних доходів. Друга -- консервативна модель соціального захисту розглядається як класичний варіант соціального страхування, який враховує трудовий внесок людини. Для третьої моделі характерний зрівняльний підхід, коли допомога населенню надається незалежно від наявності інших доходів.

Слід зазначити, що результативність моделей соціального захисту населення визначається, перш за все, здійснюваною державою соціальною політикою. На думку вченого, політика, колишнього канцлера ФРН Людвіга Ерхарда Людвіг Ерхард (нім. Ludwig Erhard) (4 лютого 1897--5 травня 1977) -- міністр економіки в уряді Конрада Аденауера та його наступник на посту федерального канцлера (1963--1966), християнський демократ (ХДС). Після розпаду коаліції уступив місце більш широкої коаліції на чолі з Куртом Кізінгером., соціальна політика -- це політика не для мільйонерів, а політика для мільйонів. [12, с.152-158] В умовах соціальної орієнтації ринку -- це посилення державного регулювання всіх сфер суспільства, і перш за все його економічної основи. Саме при Ерхарді у широкий науковий обіг увійшов термін «соціальна держава» у протилежність державі монетаристського типу. На відміну від монетаризму соціальна держава регулює суспільні процеси, у тому числі й ринок, здійснює соціальну політику в інтересах більшості народу. Отже, при такій моделі підсилюється вплив держави на механізм функціонування ринку шляхом різнобокої та взаємопов'язаної соціально-економічної, валютно-фінансової, науково-технічної, інвестиційної та екологічної політики, що забезпечує необхідний розвиток виробництва та вирішення соціальних проблем суспільства. Стосовно такої моделі перевага віддається так званому індикативному плануванню, що передбачає встановлення замість директивних показників певних індикативних показників і параметрів. Але держава не має право обіцяти населенню неможливого. Прийняття соціальної програми базується на проектах фінансового, матеріального, організаційного, кадрового забезпечення. [46, с.86-87]

Німецький варіант соціального захисту, який отримав назву соціальної ринкової економіки, викликає особливий інтерес, оскільки він поєднує високу економічну ефективність з розвинутою системою соціального захисту, яка заснована на певних принципах. Основним з них є надання економічної свободи, що служить стимулом високої продуктивності праці. Сам принцип складається з таких елементів: свобода споживання, відповідно до якої споживачі можуть вибирати будь-які товари чи послуги на свій розсуд; свобода виробництва і торгівлі (підприємства можуть виробляти ті товари і послуги, які потрібні споживачам); свобода вибору робочого місця; володіння і розпорядження приватною власністю. [43, с. 65]На принципі економічної свободи засноване децентралізоване економічне планування діяльності виробничих підприємств. Координація децентралізованого економічного планування в ринковій економіці виконується за допомогою ринкового механізму взаємодії попиту і пропозиції. Саме в цьому і полягає основна ідея ринкової економіки, а економічна свобода є руйнівною силою цієї економічної системи. Забезпечення дійсної конкуренції стало одним з важливих завдань держави. Якщо результати дії ринкового механізму стають неприйнятними з соціальної точки зору, то важливо забезпечити контроль з боку держави. За цих умов принцип економічної свободи доповнюється іншими принципами, характерними для соціальної держави.

Соціальний захист у Швеції забезпечується у відповідності з соціальним стандартом. Це значить, що при будь-яких життєвих негараздах кожна сім'я може розраховувати на життєвий рівень, який був у цій сім'ї до появи цих негараздів. Ця модель передбачає:

ь високий відсоток національного прибутку, акумульованого у держави, місцевих органів влади чи спеціальних інститутів, які займаються соціальним захистом населення;

ь високий рівень ефективності національної економіки;

ь високий рівень зайнятості та інвестицій, спрямованих на одночасне забезпечення певної зайнятості і стабілізації цін. [40]

У Фінляндії згідно діючій Конституції цієї країни (ст. 19) кожен, хто не в змозі забезпечити собі існування, яке відповідає нормам людського достоїнства, має право на необхідне утримання та забезпечення. Законом гарантується кожному право на основне соціальне забезпечення під час безробіття, хвороби, непрацездатності, а також у випадку народження дитини та втрати годувальника. Органи громадської влади зобов'язані згідно закону гарантувати кожному достатнє соціальне і медичне забезпечення, а також сприяти зміцненню здоров'я населення, підтримувати можливості сім'ї та інших осіб, які відповідають за опікунство дітей, забезпечують благополуччя та розвиток особистості дитини. [50, с.445-448]

Фундаментальною ознакою соціальної політики в Польщі та Чехії є принципова спрямованість на допомогу суспільства тільки в тих випадках, коли особа чи родина, які на неї претендують, не мають власних можливостей подолати економічну й фінансову скруту.

У Чехії діють три взаємодоповнюючі системи соціального захисту населення:

ь система соціального страхування (охоплює практично все населення країни і становить 10 % ВВП); [20, с.177]

ь система державної соціальної допомоги (60 % населення і 2 % ВВП), що спрямована на попередження зниження доходів, у першу чергу сімей із дітьми;

ь система соціальної підтримки (4 % населення і 4 % ВВП), за якої держава гарантує мінімальний рівень підтримки соціальне вразливим прошаркам населення.

Приблизно 0,5 % населення цієї країни належать до маргінальних груп (безпритульні, біженці, бродяги тощо), які випали з суспільного життя. Таким категоріям надається відповідна допомога як державними, так і недержавними установами й організаціями. [45, с. 73]

Для США характерна ліберальна модель соціального захисту населення, яка відокремлює соціальний захист від вільного ринку та обмежується захистом лише тих, хто позбавлений інших доходів. Згідно цієї моделі проблема соціального захисту розв'язується переважно на рівні підприємств і найманих робітників в особі профспілок. Разом з тим держава також направляє значну частину коштів на забезпечення соціального захисту населення. В числі заходів з соціальної підтримки населення США слід відзначити розробку програм професійної підготовки та перепідготовки кадрів: охоплення системою соціального захисту широких верств населення; надання допомоги тим, хто її потребує, у тому числі в натуральній формі (талони на безкоштовне отримання продовольчих товарів, субсидії па житло, безкоштовна медична допомога). До речі, у США людина обирає додаткову медичну послугу залежно від своїх прибутків.

Модель соціального захисту населення Японії базується на ефективних варіантах сучасного управління з «людським обличчям». У цій країні культивується мораль «Наше багатство -- людські ресурси», тому тут створюються належні умови для найбільш ефективного їх використання. Одне з важливих завдань -- встановлення нормальних відносин з працівниками, створення відношення до корпорації як однієї сім'ї. Фірми використовують відчутні виплати співробітникам на соціальні цілі та інші матеріальні і духовні стимули. Важливою складовою соціального захисту працівників є система довгострокового нежиттєвого найму та трудового стажу. Професійно-кваліфікаційне просунення по службі залежить перш за все від віку та стажу, потім враховуються всі інші показники. Чим більше людина працює в компанії, тим вища її заробітна плата, посада, пільги та пенсії, надбавки на утримання сім'ї, медичне обслуговування, соціальне страхування, оплату проїзду на роботу та інші. [43, с. 115]

Щодо охорони здоров'я то, характер і зміст системи охорони здоров'я багато в чому визначаються пануючою в суспільстві соціальною філософією, а також відображають зацікавленість держави і міру включеності охорони здоров'я в систему соціальної підтримки населення. Реформування охорони здоров'я завжди проводиться з прямою участю суспільства і засобами політичного процесу. Те, як реформується охорона здоров'я, як правило, досить точно відображає діючі на даний момент в суспільстві соціальні пріоритети. Належним чином функціонуючі системи охорони здоров'я є в тих державах, для яких характерний високий добробут громадян. Там держава може піклуватися про охорону здоров'я в потрібних з його боку об'ємах, а громадяни здатні вносити свій вклад до охорони власного здоров'я.

Проте навіть високорозвинені країни вже не можуть дозволити собі надання значних соціальних гарантій населенню і передивляються соціальні зобов'язання, звужуючи круг пільг в здобутті медичної допомоги як по її видах, так і по контингентах, збільшуючи долю доплати з боку населення за отримані медичні послуги.

Не можна сказати, що це приводить до дійсного врізання соціальних пільг, що надаються, - йдеться лише про заборону їх зростання. Більш того, у ряді країн (Австралія, Великобританія, Канада, Франція) роль і місце державної влади в охороні здоров'я як регулятора не відповідного економічним можливостям зростання витрат, навпаки, зростає.

Півтора-двократні перепади у витратах на охорону здоров'я на кожного жителя при рівності показників здоров'я в окремих країнах свідчать про значну роль і здатність держави сформувати таку систему, яка добивається найкращих показників при мінімальних витратах.

Щонайгостріша необхідність збереження здоров'я нації вимагає сьогодні швидкої розробки продуманої, обґрунтованої і відповідальної державної політики в області охорони здоров'я. При цьому найважливішим завданням цієї політики повинне стати досягнення кожним громадянином такого рівня здоров'я, який дозволить вести активний спосіб життя при максимально можливій її тривалості. [42, с.132] Відповідно до цього положення мету реформування охорони здоров'я на даному етапі можна сформулювати таким чином: задоволення потреб населення в доступній профілактичній і лікувальній медичній і лікарській допомозі з врахуванням реальний економічній ситуації, що існує в країні.

Успіх реформування охорони здоров'я, досягнення прийнятного рівня медичної допомоги і показників здоров'я населення багато в чому визначаються правильністю вибраної моделі фінансування, адекватної соціально-економічним і політичним умовам.

Фінансове забезпечення охорони здоров'я в розвинених країнах здійснюється з різних джерел: державного бюджету, засобів підприємств і внесків приватних осіб. Ґрунтуючись на цьому, виділяють наступні базові моделі фінансування охорони здоров'я [48, с. 127]:

1. Державна, заснована на беверіджевськой концепції, така, що фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок оподаткування). Оплату медичних послуг виробляють з основних доходів держави. Виділення фінансування на всі здійснювані послуги розглядається як частина процесу планування загальних урядових витрат. Прикладом реалізації подібної моделі є Великобританія.

2. Бюджетно-страхова, така, що фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, громадян (бісмарковськая концепція) трудящих і субсидій держави (системи соціального страхування). Медичні послуги оплачуються за рахунок вкладів до фонду охорони здоров'я. Найпростішим виглядом вкладу є внесок, що вноситься як наймачем, так і працівником. Вклади грунтуються на платоспроможності, а доступ до послуг залежить від потреби. Медичний фонд (або фонди), як правило, незалежний від держави, але діє в рамках законодавства. При соціальному страхуванні гарантується право на точно обумовлені види послуг і встановлюються такі долі вкладів і на такому рівні, які дають гарантію використання такого права. Фінансування з позабюджетних фондів медичного страхування переважає в Німеччині (78%), Італії (87%), Франції (71%), Швеції (91%), Японії (73%).

3. Приватнопідприємницька, така, що фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок засобів добровільного медичного страхування. Застраховане населення виплачує премію страховикові, сума якої визначається очікуваною середньою вартістю послуг, що надаються ним, причому схильні до більшого ризику, платять більше. Пряма оплата послуг пацієнтами не відноситься ні до страхування, ні до взаємодопомозі. Пацієнти виробляють платежі відповідно до тарифів за ті послуги, які їм надані. Така система діє в США, Ізраїлі, Південній Кореї, Нідерландах.

У більшості країн Західної Європи використовується беверіджевськая модель системи охорони здоров'я. В той же час Германію, Австрія, Люксембург, Франція, Нідерланди і Бельгія залишаються в системі страхування, заснованій на другій базовій моделі. Рівень витрат на охорону здоров'я істотно залежить від можливостей країни, і доля фінансування охорони здоров'я варіює від 5,3% валового національного продукту в Греції до 8% і більш в Німеччині, Франції, Швеції і Нідерландах.

Більше 100 років в Німеччині удосконалюється система соціального страхування, що включає і обов'язкове медичне страхування (ОМС). Німецька система зробила величезний вплив на розвиток обов'язкового соціального страхування в розвинених країнах. Перш за все це відноситься до страхування на випадок хвороби. У Німеччині такий вигляд страхування існує з 1883 р., страхування від нещасних випадків - з 1884 р., пенсійне страхування, включаючи інвалідність - з 1889 р.

Отже, темпи зростання витрат на систему охорони здоров'я випереджають темпи ВВП. Усі країни стикаються з необхідністю скорочення та стримування зростання витрат на охорону здоров'я за допомогою перерозподілу фінансових ресурсів за рахунок інших статей бюджету, підвищення податків та внесків у рамках системи соціального страхування, регулювання попиту на медичні послуги, регулювання пропозицій медичних послуг. [39] Але при цьому бідні країни шукають на це кошти, тому що не вистачає на найнеобхідніше медичне обслуговування, а багаті витрачають їх на впровадження нових медичних технологій, довготривале лікування хронічних інфекційних хвороб і медико-соціальну допомогу.

Отже, забезпечення реалізації стратегічного курсу реформ повинно бути пов'язано з соціальне орієнтованою економікою. З одного боку, їй мають бути притаманні плюралізм форм власності та розвинута система ринкових відносин, з іншого -- певний ступінь участі держави у забезпеченні ефективності економіки, регулюванні доходів населення, зайнятості та формуванні умов здорового способу життя та ті, що забезпечують задоволення соціальне значущих потреб усього населення.

2.3 Реформування законодавчої бази як механізм регулювання галузі охорони здоров'я та соціального захисту населення в Україні з використанням зарубіжного досвіду

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. [1]

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. [6]

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Правовою основою державного управління в зазначеній сфері є закони України

ь “Про пенсійне забезпечення”;

ь “Про зайнятість населення”;

ь “Про охорону праці”;

ь “Про збір на обов'язкове пенсійне страхування”;

ь “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”;

ь “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

ь “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;

ь “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”;

ь “Про реабілітацію інвалідів в Україні”;

ь “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”.

Закон України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" дає визначення прожиткового мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії на достатній життєвий рівень. [5]

Пенсійна система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам.

Законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні.

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів. [11]

З 1 січня 2004 року в Україні запроваджено реформовану солідарну пенсійну систему та добровільну накопичувальну систему через недержавне пенсійне забезпечення.

За кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам, пенсія за віком збільшена на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленого відповідно до базового пенсійного Закону, але не більше ніж на 1 відсоток від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. [47, с.86] З зазначеної дати до певної міри відновлено диференціацію пенсії в залежності від страхового стажу і від статусу особи, оскільки з цієї дати надбавки та підвищення до пенсії встановлюються понад прожитковий мінімум.

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім'ям з дітьми тощо. [10]

З урахуванням положень Конституції України Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закони України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 р. № 1533-III, “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 р. № 2240-III, “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-IV. [51]

Але законодавча база системи соціального захисту населення охоплює не лише пенсійне забезпечення, але й медичне, соціальне стахування, сферу зайнятості, соціальну політику, тощо. [8,9]

Аналізуючи питання соціальної політики, варто приділити увагу основним нормативно-правовим актам, що регулюють це питання.

Доповідь Президента України "Про основні засади економічної та соціальної політики. Національна політика децентралізації надання соціальних послуг." Це перший стратегічний документ, в якому піднімалося питання реформи системи соціального обслуговування. Доповідь Президента Л. Кучми, затверджена постановою Верховної Ради України № 216/94-ВР 10 жовтня 1994 р. В документі, присвяченому соціальному захисту населення, сформульовано думку про необхідність проведення реформ таким чином, щоби створити умови для зростання добробуту кожного працівника, В основу такої стратегії соціального захисту покладено підвищення рівня доходів громадян та запровадження адресних програм соціального забезпечення, що передбачають грошові виплати, допомогу натурою та соціальні послуги сім'ям з низьким рівнем доходів, пенсіонерам та інвалідам. [52] Стратегія декларує надання адресній соціальній допомозі і соціальним послугам статусу головного пріоритету і передачу повноважень надання послуг місцевим органам самоврядування. До таких послуг, зокрема, віднесено медичне обслуговування, комунальні та побутові послуги, догляд вдома та грошову допомогу. Стратегія містить зобов'язання створити фінансові стимули для заохочення діяльності місцевих фондів соціального обслуговування І розвитку благодійних організацій.

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки". Наступний стратегічний документ, розроблений Кабінетом Міністрів та оформлений указом Президента України № 1166/97 від 18 жовтня 1997 р. Декларує розвиток недержавних форм соціального захисту як ключову передумову забезпечення реформи соціальної *політики, успадкованої від часів соціалістичного ладу.

Указ Президента України "Про основні напрями соціальної політики на 1997-2000 роки". Підкреслено необхідність реформи сектору соціального захисту і розробки відповідної соціальної інфраструктури. У сфері демографічних- та сімейно-орієнтованих заходів передбачено розвиток як державних, так і недержавних сімейно-орієнтованих соціальних послуг. Підкреслено також необхідність розвивати державні та недержавні дитячі заклади для залучення до реабілітації дітей з малозабезпечених сімей. У сфері реформи системи соціального обслуговування наголошено на необхідності впроваджувати альтернативу домінуючим інтернатним формам соціальних закладів та розвивати соціальну допомогу в громаді. Звертає на себе увагу підкреслення значення державних масових громадських організацій, за часів соціалістичного ладу державних утворень і надання їм особливих юридичних та фінансових привілеїв.

Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року". Указ наслідує головним тенденціям, проголошеним на період 1997-2000 рр., але приділяє значно більше уваги формулюванню заходів допомоги сім'ям, дітям та молоді, а також підтримці благодійних організацій-об'єктів соціальної політики. Критично проаналізовано пріоритетні напрями державної політики та реформи соціальних послуг у попередні роки. Підкреслено необхідність розвивати та змщккшашм законодавче га фінансове забезпечення послуг в громаді [в домашніх умовах]; як і в попередньому викладі стратегії на 1997-2000 роки, підкреслено:

1) необхідність підвищення якості послуг, що надаються територіальними центрами;

2) необхідність розвитку взаємодії міждержавними установами та недержавними постачальниками соціальних послуг малозабезпеченим громадянам;

3) важливе значення фінансової підтримки державою організацій інвалідів шляхом звільнення від сплати податків, а також підтримки підприємств, що працевлаштовують інвалідів;

4) створення мережі центрів медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Програма діяльності Кабінету Міністрів "Назустріч людям" (2005р.). Проголошена урядом Президента В. Ющенко. У Програмі в цілому підтримане раніше проголошені загальні напрями державної політики. Разом з тим, головною метою вдосконалення системи соціального захисту населення, згідно з Програмою, є "розв'язання проблеми бідності, підвищення якості соціальних послуг для наближення їх до європейського рівня та розширення кола надавачів таких послуг. Перевагу матимуть соціальна незахищені громадяни похилого віку, малозабезпечені сім'ї, інваліди та сім'ї з дітьми." Варто відзначити, що сформульовані у Програмі діяльності Кабміну завдання не зазнали перетворення на стратегічний документ, який би скеровував діяльність уряду. В цьому відношенні Програма діяльності Кабінету Міністрів лишається тільки декларацією про наміри, а не придатною для реалізації програмою.

А також Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків" (2008 рік) спрямована на соціальний захист та охорону здоров'я населення. Головною метою соціального політики є: «докорінна зміна системи соціального захисту населення, спрямована на безумовну реалізацію гарантованих Конституцією та законами України прав людини у цій сфері. Соціальні стандарти повинні відповідати потребам гідного життя людини та гарантуватися державою для кожного громадянина незалежно від місця його проживання».

Загалом, аналізуючи питання законодавчої бази у сфері соціального захисту, варто відзначити, про значну кількість нормативно-правових актів. Вони регулюють спільні питання державних гарантій, соціальних допомог, пенсійного забезпечення та соціального страхування. Але поруч з тим є ряд питань, що не охоплює повністю законодавство. Це в першу чергу медичне страхування та допомога, реалізація соціальних прав, що задекларовані, але не виконуються. [8]

Охорона здоров'я громадян базується на низці принципів, що одержали своє закріплення в Основах законодавства України про охорону здоров'я[1]. До них, зокрема, належать: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямком діяльності суспільства і держави, одним з головних факторів виживання та розвитку народу України; додержання прав і свобод людини і громадянина у галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій та досягнень з світовим досвідом у галузі охорони здоров'я; децентралізація державного управління, розвиток самоуправління і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій та договірній підставах та ін. [1]

Законодавча база охорони здоров'я в Україні містить більшість міжнародно визнаних прав людини. Відповідно до Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст.3); кожна людина має невід'ємне право на життя і на захист свого життя та здоров'я (ст. 27); кожна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст.28); кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу (ст. 49).

Згідно зі ст.6 “Основ законодавства України про охорону здоров'я” від 19 листопада 1992 року кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, і це передбачає:

- життєвий рівень, що включає їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

- безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

- санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

- безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

- кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

- достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі та можливі фактори ризику та їх ступінь;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

- участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

- можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

- правовий захист будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

- відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

- оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

- можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути порушені загальновизнані права людини і громадянина. [3]

У сфері охорони здоров'я цим же законом встановлено певні обов'язки для суспільства, держави й особистості:

- підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення;

- охорона навколишнього середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини;

- забезпечення санітарного благополуччя територій та населених пунктів;

- створення сприятливих умов праці, навчання, побуту та відпочинку;

- запобігання інфекційним захворюванням;

- проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств із шкідливими та небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для людей;

- сприяння здоровому способу життя населення. [3]

Відповідно до Закону «Про основи законодавства України про охорону здоров'я» основними принципами охорони здоров'я в Українї є:

Ё визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

Ё дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними держаних гарантій;

Ё гуманістична спрямованість, забезпеченість пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальній захист найбільш вразливих верст населення;

Ё рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;

Ё попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

Ё багатоукладність економіки охорони здоров'я, багатоканальність її фінансування, поєднання державних економік охорони здоров'я і багатоканальність фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та скороченням підприємництва і конкуренції;

Ё децентралізація державного управління, розвиток самоврятування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремим особам, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;

г) безпечні і здорові умови праці, навчання та відпочинку;

д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику, їх ступінь;

ж) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій що до формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

з) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з питань у порядку, передбаченому законодавством;

і) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охорони здоров'я;

й) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

к) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

л) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

м) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина. [21]

Громадяни України зобов'язані:

а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

б) в передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;

в) подавати невідкладну допомогу громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані;

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я. [3]

Отже, основи державної політики охорони здоров'я та соціального захисту визначає Верховна Рада України -- шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я та соціального захисту, визначення їх мети, головних завдань, напрямків, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів та обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, фіскальних, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я та соціального захисту.



Розділ 3. Проектна пропозиція

Обери ФСП -- обери якісне майбутнє

Розділ 1. Актуальність, мета й завдання проекту

Актуальність проекту. Сьогодні перед усіма вищими навчальними закладами України гостро постала проблема недобору студентів, і Національний технічний університет України «Київський Політехнічний Інститут» -- не виключення. Без сумніву КПІ -- один з найпрестижніших Вишів не тільки Києва, а й всієї України, але ця проблема «не обійшла» стороною і Нас. Київський Політехнічний Інститут традиційно асоціюється з технічними напрямками навчання, і багато людей (в нашому випадку -- абітурієнтів) навіть й не знають про існування тут гуманітарних факультетів, таких як: Лінгвістики, Маркетингу й менеджменту, Соціології і права. Тому проблема недобору студентів перед Нами постає ще гостріше. Треба сказати що це також напряму пов'язано з дуже різким спадом народжуваності в 90-ті роки і імміграцією населення під час кризи, після розпаду СРСР. Демографами давно підраховано, що після 2010 року число місць у Вишах буде дорівнювати числу дітей. Тому й не слід дивуватися, що через 20 років у Вишах скорочується кількість студентів. І найсумніше те, що число абітурієнтів скоротилося саме в той час, коли ці люди як ніколи потрібні нашій країні. Це саме та молодь, яка змогла б вивести країну з кризи, заповнити робочі місця й зробити багато корисного.

Але повернемося до Нашого факультету. Ми бачимо, що за останні роки чисельність студентів ФСП значно скоротилася, тому питання залучення студентів для Нас стає одним з найактуальніших. Це пов'язано не лише з низьким рівнем народжуваності в 90-ті, а й змінами в українському законодавстві, тут мається на увазі «Закон про Зовнішнє незалежне оцінювання». Після його впровадження студентів на факультеті стало ще менше, адже тепер учні не мають потреби у ФДП, і звичайної шкільної підготовки не вистачає для складання вступного екзамену. Слід сказати про недостатню інформованість учнів 10-11 класів про гуманітарний напрямок підготовки КПІ. Тому, створення соціального проекту «Обери ФСП -- обери якісне майбутнє» стає досить актуальним для Нас.

Мета проекту. Розробка ефективної програми по залученню учнів випускних класів до вступу на ФСП.

Завдання проекту.

¦ Проведення з випускниками ЗОШ інформаційно-роз'яснювальних робіт з приводу функціонування ФСП;

¦ Створення відео - та фотоматеріалів про факультет;

¦ Створення презентації про життя факультету;

¦ Розробка інформаційного буклету ФСП;

¦ Підняття рівня престижу та затребуваності ФСП.

Шляхи реалізації проекту. Проведення інформаційних заходів у випускників ЗОШ Шевченківського, Солом'янського та Святошинського районів м. Києва.

Шевченківський район: ЗОШ № 5, 41, 106, 91, 58, 139, 101, 102, 70, 24, 169, 199.

Святошинський район: ЗОШ № 55, 288, 50, 140, 281,76, 215, 253, 96, 206, 205, 235, 254, 223

Солом'янський район: ЗОШ № 74, 22, 12, 52, 54, 174, 76, 67, 46, 69, 3, 168, 144, 229, 166, 60, 20.

Всього-43 школи.

Розділ 2. План реалізації проекту

Перший етап. Пошуково-підготовчий

Термін реалізації етапу - 1 тиждень

Даний етап передбачає:

- географічне окреслення районів м. Києва і шкіл, що в них знаходяться;

- виокремлення з загальної кількості шкіл лише тих, які нас цікавлять;

- здійснення телефонного опитування, яке включає в себе пошук інформації про кількість випускних класів і учнів, що в них навчаються, a також домовленість з директорами про проведення інформаційно-роз'яснювальних робіт студентами ФСП;

- пошук на ФСП активних студентів IV курсу, які будуть здійснювати інформування випускників за допомогою презентації.

Результати здійснення етапу:

- окреслено Шевченківський, Солом'янський та Святошинський райони м. Києва, через географічну суміжність з НТУУ «КПІ»;

- виокремлено з усіх шкільних закладів Шевченківського, Солом'янського та Святошинського районів м. Києва лише Загальноосвітніх шкіл (ЗОШ);

- здійснено телефонне опитування і встановлено кількість випускних класів і учнів, що в них навчаються (2 класи в кожній школі по 25 учнів в класі в середньому), a також здійснено домовленість з директорами шкіл про проведення інформаційно-роз'яснювальних робіт з учнями випускних класів;

- здійснено пошук активних студентів ФСП, для проведення інформаційно-роз'яснювальних робіт з учнями випускних класів.

Другий етап. Впроваджувальний

Термін реалізації етапу - 10 днів.

Даний етап передбачає:

- створення презентації з фото - та відеоматеріалами;

- розробка та друк інформаційних буклетів ФСП;

- координація руху (місця й часу ) студентів ФСП по школам.

Результати здійснення етапу:

- відзняте відео та фото й створено презентацію;

- розроблено макет й надруковано інформаційні буклети ФСП;

- скоординовано рух студентів ФСП по школах.

Третій етап. Практично-координаційний

Термін реалізації етапу -- (03.05.2010-07.05.2010)

Даний етап передбачає:

- здійснення поїздок по школам-20студентів по 2 чоловіки в 10 шкіл в понеділок, вівторок, середу й четвер, a також 6 студентів в 3 школи в п'ятницю;

- проведення в школах презентацій (на ноутбуках, чи в комп'ютерних класах);

- видача інформаційних буклетів про ФСП;

- проведення роз'яснювальних заходів про життя й функціонування ФСП й відповіді на поставлені учнями питання.

Результати здійснення етапу:

- здійснено поїздки по школам;

- проведено в школах презентацій (на ноутбуках, чи в комп'ютерних класах);

- видано інформаційні буклети про ФСП;

- проведено роз'яснювальні заходи про життя й функціонування ФСП й дано відповіді на поставлені учнями питання.

Четвертий етап. Завершальний

Термін реалізації етапу - 10 днів.

Даний етап передбачає:

- підведення підсумків по проекту, кінцевий контроль та оцінка результатів;

- оформлення звіту по проекту «Обери ФСП -- обери якісне майбутнє»;

- подяка студентам-активістам у вигляді проходження практики чи в іншій формі.

Результати здійснення етапу:

- оформлено звіт по проекту «Обери ФСП -- обери якісне майбутнє»;

- висловлена подяка студентам-активістам у вигляді проходження практики чи в іншій формі.

Розділ 3. Ресурси, необхідні для реалізації проекту

Для реалізації проекту «Обери ФСП -- обери якісне майбутнє» Нам необхідно залучити:

1. Лігу студентів.

2. Студентів-активістів ФСП.

Бюджет проекту

Кошторис витрат по проекту «Обери ФСП -- обери якісне майбутнє».

№	Стаття витрат	Сума, грн.
1	Поліграфічні послуги	1125
2	Канцелярські витрати	75
Всього:	1200

Розрахунок витрат за проектом «Обери ФСП -- обери якісне майбутнє»

№	Стаття витрат	Розрахунок
1	Поліграфічні послуги	Кількість буклетів	Ціна за штуку,грн	Всього, грн
1.1	Друк буклетів	2500	0,45	1125
2	Канцелярські витрати	Кількість	Ціна за штуку, грн	75
2.1.	Папір	1 пачка	35	35
2.2.	Ручки	20 штук	2	40
Всього, грн	1200

Розділ 4. Кінцевий результат проекту

Короткострокові цілі:

- підвищення рівня інформованості учнів випускних класів про підготовку фахівців на ФСП;

- залучення більшої кількості студентів-першокурсників на ФСП;

- підвищення іміджу ФСП.

Довгострокові цілі:

- підвищення іміджу й престижу НТУУ “КПІ”;

- запровадження проекту на постійній основі.



Висновки та рекомендації

В умовах трансформації економіки в системі охорони здоров'я та соціального захисту населення загострилася низка проблем, які потребують нових наукових підходів до розв'язання та прийняття принципових рішень на рівні як держави, так і регіонів. Наслідками цих проблем є погіршення стану здоров'я населення, ускладнення демографічної ситуації, бідності, зростання захворюваності і незахищенності населення та збільшення питомої ваги тяжких хвороб, лікування яких вимагає значних витрат.

Під охороною здоров`я ми розуміємо систему заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя.

Заходи охорони здоров'я забезпечуються в установах охорони здоров'я. Установи охорони здоров'я - підприємства, установи та організації (державні або приватні), завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші установи охорони здоров'я.

В Україні назріла необхідність змін у системі медичного обслуговування населення за рахунок більш ефективного використання ресурсів, підвищення відповідальності кожного члена суспільства за збереження свого здоров'я. Реалізація останніх сприятиме не лише зміцненню здоров'я нації, а й покращенню усіх соціально-економічних показників.

Система заходів, які здійснюються державою в різних сферах діяльності, які забезпечують доступ кожного члена суспільства до мінімально необхідного комплексу соціальних благ, що сприятимуть усуненню соціальної нерівності та підтримці найбільш вразливих прошарків населення, сімей та громадян визначають як соціальний захист населення.

Метою є надання кожному члену суспільства незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності.

До система органів управління соціальним захистом відносять: Кабінет Міністрів України; Міністерство праці та соціальної політики України; Пенсійний фонд України; Державна служба зайнятості; Центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні органи соціального забезпечення (МВС, СБУ, Міністерство оборони України); Управління працею та соціального захисту населення обласних та Київської, Севастопольської державних адміністрацій; Відділи праці та соціального захисту населення райдержадміністрацій.

Систему органів управління здоров'ям складають: Кабінет Міністрів України; Міністерство охорони здоров'я; Рада міністрів Автономної Республіки Крим; Центральні органи виконавчої влади, які мають у своєму віданні установи охорони здоров'я; Управління (відділи) облдержадміністрацій охорони здоров'я; Заклади охорони здоров'я;

Основні принципи і стратегії охорони здоров'я в Україні:

§ формування оптимального ресурсного потенціалу системи охорони здоров'я та суспільно необхідної структури кадрів;

§ визначення та пошук можливих і необхідних обсягів фінансування, інновацій та інвестицій;

§ вдосконалення територіальної організації медичних закладів та управління якістю медичної допомоги;

§ поліпшення профілактики захворювань і формування здорового способу життя;

§ покращення територіальної доступності медичної допомоги, тобто вдосконалення регіональної політики в області охорони здоров'я.

Концепція реформування соціального захисту населення України:

1. Передача управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам потребує значної уваги до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо - у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов'язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров'я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об'єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов'язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов'язкового страхування. Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Можна виділити чотири типи політики соціального захисту у світі:

1. Скандинавська модель спрямована на забезпечення працею всіх трудящих, для чого створюються робочі місця в державному секторі з середньою оплатою праці.

2. Європейська модель орієнтована на скорочення кількості зайнятих при підвищенні продуктивності праці й зростанні доходів працюючих. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для більшої кількості безробітних.

3. Японська модель. Згідно з цією моделлю кожна людина може знайти для себе роботу, навіть якщо вона не дуже цікава й корисна. У цьому полягає причина низького безробіття в Японії й економії коштів на соціальні витрати. Природно, така політика не могла б сприяти підвищенню ефективності економіки, якби не такі відомі експортні галузі Японії, як автомобілебудування, сталеливарна промисловість, виробництво автомобільних запчастин і машинобудування.

4. Американська політика зайнятості також спрямована на залучення до процесу виробництва якомога ширших верств активного населення. Її результатом є збільшення кількості людей з низьким рівнем доходу, який проте перевищує допомогу по безробіттю.

Проте, що обираючи свій шлях, свою соціальну політику, Українська держава не повинна сліпо копіювати закордонні моделі, але водночас не слід й ігнорувати досвід організації соціальної політики в сучасних "державах загального добробуту", а також аналіз поглядів західних соціологів і політологів на сутність соціальної політики.

Виділяють наступні базові моделі фінансування охорони здоров'я:

1.Державна, заснована на беверіджевськой концепції, така, що фінансується переважно (до 90%) з бюджетних джерел (системи, що фінансуються за рахунок оподаткування);

2. Бюджетно-страхова, така, що фінансується за рахунок цільових внесків підприємців, громадян (бісмарковськая концепція) трудящих і субсидій держави (системи соціального страхування);

3. Приватнопідприємницька, така, що фінансується за рахунок реалізації платних медичних послуг, а також за рахунок засобів добровільного медичного страхування.

Правовою основою державного управління в сфері соціального захисту та охорони здоров'я є: Закон України “Про пенсійне забезпечення”; Закон України “Про зайнятість населення”; Закон України “Про охорону праці”; Закон України “Про збір на обов'язкове пенсійне страхування”; Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”; Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; Закон України “Про снови законодавства про охорону здоров'я”; Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”; Закон України “Про реабілітацію інвалідів в Україні”; Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”; Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Міжгалузевої комплексної програми "Здоров'я нації" на 2002-2011 роки"; Програма діяльності Кабінету Міністрів України "Український прорив: для людей, а не політиків"; Лист МОЗ України "Фінансування та управління у сфері охорони здоров'я.