Працевлаштування громадян України за кордон (Росія)

7

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: “Трудове право України”

на тему:

“ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

ЗА КОРДОН (РОСІЯ) ”

Студентки IV курсу, 4 групи

Науковий керівник:

Київ 2004 р.

Працевлаштування - це система організаційних, економічних і правових заходів, направлених на забезпечення трудової зайнятості населення. У широкому значенні воно об'єднує всі форми трудової діяльності, що не суперечать законодавству, включаючи самостійне забезпечення себе роботою, в тому числі індивідуальну трудову діяльність, підприємництво, фермерство тощо. У вузькому ж значенні під працевлаштуванням розуміють такі форми трудової діяльності, які встановлюються при сприянні органів держави або недержавних організацій.

Певні економічні проблеми, низька мотивація легальної зайнятості, значний рівень безробіття створили об'єктивні умови для пошуку громадянами України роботи за кордоном [Еженедельник "Заграница", № 10 (219), март 2004 г.]. Крім недостатньої сфери пропозиції праці істотним фактором трудових міграцій є і неадекватна оцінка вітчизняної робочої сили. Сьогодні середня зарплата в Україні ледь перевищує $100, а мінімальна заробітна плата складає $40. Сучасний ринок праці України - це 29 млн. громадян працездатного віку, з яких 2,1 млн. - безробітні. За межами України трудяться 3-4 млн. наших співгромадян. Приведена цифра є оціночною - розрахована на основі статистичних і адміністративних даних про чисельність і економічну активність населення, даних консульських установ України і суб'єктів господарської діяльності, що займаються посередництвом по працевлаштуванню за кордоном.

Каналами трудової міграції є:

- самостійний пошук місця роботи (насамперед, у країнах, з якими в України немає візового режиму),

- використання туристичних агентств, через які українці легально, як туристи, потрапляють у країну і, незаконно там залишившись, займаються трудовою діяльністю;

- використання послуг суб'єктів господарської діяльності по посередництву в працевлаштуванні за кордоном, коли надання таких послуг здійснюється в рамках зовнішньоекономічних договорів іноземних роботодавців і посередників тих країн, що зацікавлені у використанні праці наших громадян.

Громадяни України, які працевлаштувалися через посередницькі структури, є єдиною в країні категорією трудових мігрантів, які мають можливість легально одержати роботу за межами нашої держави. Механізми надання посередницьких послуг включають зовнішньоекономічний договір між іноземним роботодавцем та українським посередником, а також трудовий договір (він підписується в Україні) між іноземним роботодавцем і українським працівником. У трудовому контракті зазначаються місце роботи, розмір заробітної плати, умови праці, питання страхування, права і обов'язки найманого працівника і роботодавця, форс мажорні обставини. Крім цього, для громадян України, яким надаються посередницькі послуги для працевлаштування, скажімо, на судна під іноземним прапором, складовою частиною особистого трудового договору є договір між іноземним роботодавцем і певною профспілковою організацією України (яка представляє інтереси моряка), де обговорені стандартні умови наймання.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" інтереси українських громадян, що тимчасово працюють за кордоном, захищаються міждержавними і міжурядовими угодами, що підписуються Україною з іншими державами (проте дія цих угод, цілком природно, поширюється на лише на тих громадян, що знаходяться і працюють у країнах працевлаштування винятково на законних підставах). Такі договори підписані, зокрема, і з Росією. Ними передбачено наступне:

1) порядок залучення працівників, кваліфікаційні, вікові й інші вимоги встановлюються країною працевлаштування (Росією), виходячи з діючого на її території законодавства;

2) кожна зі сторін визнає без легалізації дипломи, посвідчення про освіту, відповідні документи про присвоєння звань, розрядів, кваліфікацій. Ці документи мають бути переведені на державну мову країни працевлаштування і завірені у встановленому законодавством порядку;

3) сторони взаємно визнають виробничий стаж, включаючи стаж за пільговими підставами і за спеціальностями;

4) трудова діяльність працівника оформляється трудовим контрактом, укладеним роботодавцем;

5) працівники підлягають соціальному страхуванню і соціальному забезпеченню (крім пенсійного). Їхнє медичне обслуговування забезпечується за рахунок роботодавця;

6) в'їзд і виїзд працівників здійснюються відповідно до діючого на території країни працевлаштування законодавства.

Необхідною передумовою легального влаштування за кордоном на роботу є, зокрема, одержання до в'їзду в країну дозволу на працевлаштування. Для одержання такого дозволу, як правило, потрібне підтвердження від служби зайнятості Росії, наявність страхового забезпечення та інших необхідних документів від іноземного роботодавця.

Варто також нагадати, що правовий захист за кордоном громадянина України може бути забезпечений консульською установою нашої держави тільки в межах законодавства країни перебування.

При зверненні до посередницьких структур з питань працевлаштування за кордоном, у кожному випадку необхідно уважно ознайомитися з умовами, які ними пропонуються, і вимагати пред'явлення не тільки ліцензії Міністерства праці та соціальної політики України, але і дозволу Державного центра зайнятості України на посередництво в працевлаштуванні у обраній країні (тобто в Росії). Варто усвідомлювати те, що внутрішнє законодавство іноземних держав насамперед захищає власний ринок праці.

Роботодавець не має права вимагати у бажаючого влаштуватися на роботу паспорт громадянина України. Треба пам'ятати, що паспорт є власністю України.

Вік особи, з якого допускається прийняття на роботу громадян, визначається законодавством сторони працевлаштування [Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року]. Трудова діяльність, як вже зазначалося, оформлюється трудовим договором (контрактом), який реєструється в установі, визначеній Уповноваженим Органом. Проте якщо трудовий договір розірваний у зв'язку з ліквідацією підприємства (установи, організації), скорочення чисельності або штату працівників, Уповноважений Орган Росії вживає заходів щодо включення Працівника в інші, рівноцінні, трудові відносини на строк дії трудового договору (контракту). При неможливості працевлаштування на Працівника поширюються порядок і пільги, що передбачені законодавством Росії для вивільнюваних працівників. За місцем постійного проживання працівнику надається право на працевлаштування на загальних підставах.

Наявна інформація свідчить про те, що зазвичай в більшості випадків відсутність знань про країну, умов перебування і працевлаштування в ній призводять до того, що громадяни України довіряють свою долю сумнівним посередницьким структурам, що заробляють на "перепродажі" робочої сили закордонним замовникам.

У цьому зв'язку необхідно нагадати, що нелегальне працевлаштування за кордоном є правопорушенням, що карається відповідно до чинного законодавства і спричиняє адміністративну, а в деяких країнах навіть кримінальну відповідальність, з подальшою депортацією з країни і забороною в'їзду до неї на визначений період.

Одержання ж туристичних віз передбачає саме туристичний характер поїздки, а не виїзд за кордон з метою подальшого працевлаштування. Іноземці, що не одержали дозволу на роботу у встановленому законодавством країни перебування порядку, вважаються нелегальними мігрантами.

Питання працевлаштування в Російській Федерації регулюються указом Президента Росії 1993 року "Про залучення і використання в Російській Федерації іноземної робочої сили". Статус і права іноземних громадян, що працюють у Москві, регулює постанова уряду Москви "Про відповідальність роботодавців за порушення правил при використанні іноземної робочої сили" від 26 вересня 1999 року. Восени 2002 року російський уряд видав постанову про квотування іноземних громадян на роботу в Росії.

Ці питання регулюються також міжнародними угодами в рамках СНД, двосторонніми домовленостями, а також національним законодавством Росії (законами і підзаконними актами).

За інформацією Посольства України в Росії, умови перебування офіційно залучених до роботи громадян України в цій країні часто не відповідають нормам і вимогам міжнародного права [www.russia.org.ua, Трудоустройство граждан Украины в России, 2004]. Українці одержують більш низьку заробітну плату, ніж росіяни, за одну й ту ж саму роботу. Надбавки за роботу не виплачуються, відсутнє медичне обслуговування, не існує безкоштовного медичного страхування, до того ж, російська сторона постійно вводить нові обмеження на перебування громадян України в Росії.

Російська сторона часто порушує положення двосторонніх україно-російських угод, що виявляється у відмові в тимчасовій реєстрації по внутрішніх паспортах громадянина України тим особам, що прибувають на роботу до Російської Федерації.

Невиконання російською стороною зобов'язань, що випливають з міжнародних угод про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, що працюють за межами своїх держав (угода від 14 січня 1993 р), фіксувалися в 1997-2002 р., в основному на підприємствах нафтогазового комплексу, розташованих у регіонах Західного Сибіру, московських будівельних організаціях тощо.

Вітчизняні експерти не дійшли єдиного висновку про те, що більш відповідає інтересам України - збільшення трудової міграції в Росію чи її обмеження. З одного боку, відтік працездатного населення створює дефіцит робочої сили в Україні, однак з іншого боку - можливість працювати за кордоном вирішує проблему дефіциту робочих місць (на грудень 2003 року навантаження на одне робоче місце складало 7 осіб) і збільшує доходи населення. Проте, Україна зацікавлена відстоювати право своїх громадян на вільне працевлаштування в Росії і припиняти спроби дискримінації в цьому питанні стосовно українських трудових мігрантів - на російському ринку праці працівники з України повинні мати такі ж права, як і громадяни Росії.

Так, Генеральною угодою між Кабінетом Міністрів України,, всеукраїнськими об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки від 19.04.04 передбачено, зокрема, і посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, зокрема через:

- участь соціальних партнерів у розробці проектів міжнародних угод з питань працевлаштування громадян України за кордоном та забезпеченні громадського контролю за реалізацією цих угод;

- упорядкування видачі ліцензій на посередництво у працевлаштуванні за кордоном.

У результаті здійснення заходів щодо поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення у 2004 році очікується, зокрема, посилення соціального захисту громадян, які працюють за кордоном [План дій на 2004 рік щодо виконання Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ