Звільнення від відповідальності

44

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

кримінальний звільнення амністія правовий

В даний час, коли в суспільних науках, у тому числі і в юридичній, отримала визнання ідея пріоритету загальнолюдських цінностей, дослідження кримінально-правових відносин набуває особливого значення. В даний момент можна з упевненістю сказати, що взаємини між злочинцем і державою будуються на основі закону.

Реалізація завдання охорони інтересів особи, суспільства або держави від злочинних посягань припускає застосування судом до осіб, винних у їх скоєнні, передбачених законом покарань. Однак можуть скластися такі умови, при яких не потрібно, щоб винна особа зазнала покладання заходів кримінальної відповідальності (в тому числі і покарання). Крім того, дається взнаки потреба виявити в певних випадках відому поблажливість до осіб, які порушили кримінально - правову заборону і, керуючись принципом гуманізму, передбачити в Кримінальному кодексі можливість звільнення винних не тільки від покарання, але і в цілому від кримінальної відповідальності.

Основний сенс існування цих інститутів законодавець пов'язує з фактичним незастосуванням заходів кримінальної відповідальності і покарання в тих випадках, коли їх застосування явно недоцільно, виходячи з характеру вчиненого злочину та особистих якостей особи, яка вчинила злочин, в тому числі його поведінки після вчинення злочину.

При перегляді видів того й іншого звільнення законодавець зберіг тільки ті з них, які довели свою ефективність на практиці.

У даній роботі, буде розглянуто надзвичайно актуальне для сучасного суспільства і всіх її членів питання, про реалізацію кримінально - правових відносин із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

У першу чергу необхідно дати чітке формулювання визначення поняття звільнення від кримінальної відповідальності, його правової основи, і описати етапи історичного розвитку даного інституту в юридичній науці.

Реалізація кримінально - правових відносин пов'язаних із звільненням особи від кримінальної відповідальності допускається лише за наявності підстав, передбачених чинним кримінальним законодавством. У пропонованій роботі будуть розглянуті та проаналізовані підстави звільнення від кримінальної відповідальності, юридична природа цих підстав, процесуальний порядок і рекомендації для реалізації цих підстав, їх практичне застосування.

Після цього будуть розглянуті норми, що містяться в чинному кримінальному законодавстві, що допускають припинення кримінально - правових відносин із звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Розгляд поставлених питань є важливим для визначення значення цього інституту як для обличчя винного у вчиненні злочину, так і для законодавця.

1. Загальне поняття звільнення від кримінальної відповідальності

1.1 Поняття звільнення від кримінальної відповідальності

В умовах незалежної України важливе значення має збереження безпеки держави а також його населення, проте в даний час як і раніше злочини мали місце в житті людей. Тому держава створюючи закони враховує не тільки ступінь покарання за скоєні злочини, але і запобігання причин що їх породжують. Таким чином особи, які вчинили злочин, зобов'язані зазнати заходів державно-примусового впливу у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового порядку.

Однак найбільш стримуючим фактором злочину є не в жорстокість покарань, а в їх неминучості. Разом з тим у ряді випадків, спеціально передбачених законом, особа, яка вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності.

Звільнення від кримінальної відповідальності в Україні являє собою відмову застосування державою обмежень прав і свобод стосовно особи, яка вчинила злочин, шляхом закриття (припинення) кримінальної справи.

Досудове припинення кримінальних справ поширене по всьому світу, і здійснюється за наявності факту вчинення злочину, тобто при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися, що діяння, інкриміноване особі, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні, а також, що умови і підстави його звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України [1, с. 89].

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється судами в передбачених Кримінальним кодексом України випадках згідно встановленому Кримінально-процесуальним кодексом порядку. При цьому навіть у разі звільнення до особи яка вчинила злочин можуть застосовуватися такі види юридичної відповідальності, як цивільно-правова, адміністративна, дисциплінарна.

На мою думку, підстави звільнення від кримінальної відповідальності пов'язане з відсутністю доцільності застосування до правопорушника такого виду юридичної відповідальності в тих випадках, коли досягнення її мети у вигляді виправлення особи, а також недопущення вчинення нових злочинів, можливо без застосування заходів кримінальної репресії.

Згідно ч. 2 ст. 44 КК особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим кодексом, а також на підставі Закону України про амністію чи акта помилування. Інститут звільнення від юридичної відповідальності необхідно розглядати окремо в позитивному і в негативному аспектах, оскільки механізми їх дії різні.

Інститут звільнення від юридичної відповідальності (позитивний аспект) є елементом правової політики держави, який стимулює поведінку суб'єктів права механізмами правового заохочення, його суб'єктивна сторона позитивної відповідальності пов'язана з мотивацією позитивних, суспільно корисних правомірних вчинків. Тут суб'єкт права здійснює діяльність, обумовлену його правовим статусом, якому законом наказано активну правову поведінку для досягнення позитивних результатів цієї діяльності.

Інститут звільнення від юридичної відповідальності (негативний, ретроспективний аспект) - регулює відносини, що складаються в процесі відмови держави від офіційного осуду суб'єкта, яка вчинила правопорушення, вираженого в передбаченій законом формі.

Інститут звільнення від юридичної відповідальності - це регулювання відносин, що складаються в процесі правового вибачення суб'єкта, яка вчинила правопорушення. Цей інститут втілює у своєму змісті міжгалузеву юридичну конструкцію, а саме - усунення правового обов'язку зазнавати заходи державного примусу (у формі позбавлень особистого, організаційного або майнового характеру) за вчинене правопорушення.

Цілі звільнення від юридичної відповідальності - примирення конфліктів (колізій) і суперечок, відновлення (виправлення) порушених правовідносин, індивідуалізація заходів впливу та попередження правопорушення.

Сьогодні інститут звільнення від юридичної відповідальності заснований на балансі інтересів держави, суспільства і особистості, де права особистості покликані забезпечуватися - створюватимуться умови для їх реалізації, охоронятися, захищатися.

Внаслідок демократизації суспільного розвитку правотворча та правозастосовна діяльність отримала нову орієнтацію - пріоритет прав і свобод людини, відповідальність держави перед особистістю, гуманізація і індивідуалізація юридичної відповідальності, перехід від традиційної каральної мети (покарання) до відновлення порушеного права.

В результаті розвитку приватновласницьких відносин в економіці намітилося зростання економічних правопорушень з новими різноманітними складами, який висунув на перше місце відновну функцію юридичної відповідальності - вона може бути реалізована лише в разі звільнення правопорушника від юридичної відповідальності.

Внаслідок збільшення кількості осіб, засуджених до позбавлення волі (в умовах обмеженої місткості місць позбавлення волі), виявилася неефективність реалізації виправно-виховної функції юридичної відповідальності - реальним стало звільнення від відповідальності осіб, добровільно відшкодувати заподіяну шкоду (шкоду) ще до застосування покарання (примирення сторін).

Розширилася сфера правових джерел, на підставі яких відпрацьовуються механізми звільнення від юридичної відповідальності, наприклад, судові прецеденти Європейського суду з прав людини, створювані шляхом тлумачення і застосування норм Конвенції про захист прав і основних свобод людини при вирішенні кожної конкретної справи.

Отже, можна зробити висновок, що звільнення від кримінальної відповідальності є інститутом гуманізму та його розвиток буде сприяти розвитку держави як правової та демократичної.

1.2 Класифікація підстав звільнення від кримінальної відповідальності

В результаті законотворчої та правозастосовної практики склалося чимало умов та підстав для звільнення від юридичної відповідальності, позначилися динаміка структури (система норм різних галузей права, що регулюють цілі, принципи, підстави, умови, межі, форми, стадії) і змісту цього комплексного інституту.

Класифікувати інститут звільнення від юридичної відповідальності можна за різними критеріями:

- за галузевим видам (конституційної, міжнародної, адміністративної, цивільної, фінансової, податкової, дисциплінарної, кримінальної відповідальності);

- за метою (наприклад, звільнення від покарання як мети звільнення від відповідальності);

- за підставами (їх розрізняють за ступенем суспільної небезпеки правопорушення і за ступенем суспільної небезпеки правопорушника; загальні і спеціальні, наприклад, підставою звільнення від дисциплінарної відповідальності буде дисциплінарне стягнення, накладене в неналежній формі);

- за формою звільнення від відповідальності (законодавчі та правозастосовні);

- за суб'єктами, що застосовують звільнення від юридичної відповідальності (законодавчі (представницькі), виконавчі, судові органи);

- за повнотою (об'ємом) звільнення від відповідальності (повне; часткове - саме останнє в наші дні потребує розширення сфери застосування) [1, с. 102].

Поряд з підставами звільнення, передбаченими колишнім кримінальним законодавством (у зв'язку зі зміною обстановки, у зв'язку із закінченням строків давності), вперше з'явилися норми про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 Кримінального кодексу України),

у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46),

у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48 Кримінального кодексу України),

у зв'язку з закінченням строку давності (ст. 49 Кримінального кодексу України) [2].

Звільнення від кримінальної відповідальності за чинним КК України можливе також на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 44 Кримінального кодексу України).

Кримінальний закон в розділі XV «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» передбачає звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, які вперше скоїли злочин невеликої тяжкості - у разі, якщо їх виправлення можливе без покарання (ст. 97 Кримінального кодексу України) [2].

Я вважаю, що сьогодні інститут звільнення від кримінальної відповідальності практично мало затребуваний - виняток становлять щорічні масові амністії, приурочені до урочистим (ювілейним) датам, тоді як в цілях реалізації принципу індивідуалізації відповідальності їх підставою повинні стати відшкодування збитків і діяльне каяття.

«Звільнення від покарання» виступає елементом системи звільнення від відповідальності, суміжній з нею юридичної конструкцією, визначальною підстави, що виключають застосування санкції стосовно особи правопорушника чи внаслідок інших обставин, передбачених законом [13, с. 113].

Якщо звільнення від відповідальності може наступити до винесення правозастосувального акту, то звільнення від покарання - після його винесення, оскільки покарання міститься в правозастосовчому акті.

Якщо підставою притягнення до відповідальності завжди виступає склад правопорушення, то звільнення від відповідальності можливе тільки при зміні соціально значущої оцінки діяння або особистості як суспільно небезпечних [15, с. 66]. Прикладом тому служать інститути амністії та помилування в кримінальному праві. Тут засудження як обов'язкова частина відповідальності і міра впливу держави не змінюються: зазнає зміна лише покарання.

Звільнення від відповідальності завжди передбачає звільнення від покарання, тоді як звільнення від покарання не виключає юридичну відповідальність в силу того, що склад правопорушення не змінився і поведінку суб'єкта правопорушення засуджено. Однак протиправність діяння вже характеризується інакше, і правопорушник (у зв'язку з обставинами, визначеними законом), звільнений від покарання, не несе позбавлень особистого, організаційного або майнового порядку. Щодо нього можуть бути використані інші заходи впливу (наприклад, заходи відновлення порушеного правовідносинами).



2. Види звільнення від кримінальної відповідальності та їх підстави

Розглядаючи такий інститут кримінального права України як звільнення від кримінальної відповідальності, варто відзначити значну кількість нормативно-правових підстав для його застосування. Внаслідок цього з'являються окремі види звільнення від кримінальної відповідальності, які можна диференціювати за різними критеріями[14].

За найбільш загальним нормативним критерієм можна поділити види звільнення від кримінальної відповідальності на такі, що встановлюються безпосередньо Кримінальним кодексом і ті, для застосування яких необхідна наявність актів про амністію або помилування. Кримінальний кодекс залучає до підстав звільнення від кримінальної відповідальності закони про амністію та акти про помилування у ч. 1 ст. 44, ст..85-87 ККУ.

Необхідно зазначити, що у Загальній частині ККУ норми, що забезпечують звільнення від кримінальної відповідальності містяться у ст. 45-49 та ст. 97. Вони не окреслюють конкретних складів злочинів, а лише встановлюють умови, за яких звільнення можливе. Ряд статей Особливої частини ККУ вказують на застосування інституту звільнення від кримінальної відповідальності при наявності конкретних складів злочинів, при цьому умовою звільнення, як правило, є посткримінальна поведінка особи, що вчинила злочин, направлення на відвернення його негативних наслідків, що включає повідомлення правоохоронним органам.

До таких підстав Особливої частини ККУ належать: статті 111 ч. 2 «Державна зрада»; 114 ч. 2 «Шпигунство»; 175 ч. 3 «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат»; 212 ч. 4 «Ухилення від сплати податків, зборів і інших обов'язкових платежів»; 255 ч. 2 «Створення злочинної організації»; 258 ч. 5 «Терористичний акт»; 260 ч. 6 «Створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань»; 263 ч. 3 «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»; 289 ч. 4 «Незаконне заволодіння транспортним засобом»; 307 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів»; 309 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»; 311 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів»; 369 ч. 3 «Давання хабара».

Наприклад, у ст..311 ч. 4 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання прекурсорів», вказується, що «Особа, яка добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, звільняється від кримінальної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання». Таким чином, своєю пост кримінальною поведінкою (після скоєння злочину) особа усуває потенційну небезпеку, пов'язану із вживанням наркотиків, і навіть сприяє розкриттю інших злочинів, повідомляючи про це правоохоронним органам. Тому держава не застосовує кримінально-правового впливу щодо такої особи, враховуючи її поведінку, спрямовану на усунення ще більш небезпечних можливих наслідків.

Загальні види звільнення від кримінальної відповідальності встановлюються такими статтями Загальної частині Кримінального кодексу:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

д) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК).

До визначеного у ХІХ розділі ККУ переліку злочинів може застосовуватися звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч. 4 ст. 401 ККУ.

Особливістю цього виду є чітке визначення кола суб'єктів злочину: військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. При звільненні від кримінальної відповідальності за цією статтею, до особи, що вчинила злочин, застосовуються заходи, передбачені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України[17].

Ст. 92 Конституції України встановлює, що «Законом України оголошується амністія», таким чином, відносячи амністування до виключної компетенції Верховної Ради.

Використання законів про амністію як підстав звільнення від кримінальної відповідальності затверджується у ч. 1 ст. 44, ст..85, 86 ККУ. Призначення амністій та особливості їх застосування регламентуються Законом України «Про застосування амністії в Україні». Закони про амністію, Верховна Рада може приймати не частіше одного разу протягом календарного року. Законом про амністію може бути передбачене повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності.

Особливістю звільнення від кримінальної відповідальності за амністією є те, що «дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію» (ст..4 Закон України «Про застосування амністії в Україні»). Тобто, закони про амністію діють у часі виключно у зворотному напрямку. Варто сказати, що в Україні звільнення від кримінальної відповідальності за амністією має значне поширення. Наприклад, у 2005 р. таким чином було звільнено 12,3 тис. осіб.

Ще однією підставою звільнення від кримінальної відповідальності є акти Президента України про помилування. Прерогатива щодо видання таких актів надається Президентові у п. 27 ст. 106 Конституції України. У той же час ККУ включає ці нормативно-правові акти до підстав звільнення від кримінальної відповідальності у ч. 1 ст. 44. Нормативно-правовий акт, що детальніше регламентує здійснення помилування Президентом України - «Положення про порядок здійснення помилування», затверджене Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. Відповідно до нього, матеріали щодо помилування попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування. Видання актів про помилування реалізується у формі Указів Президента (п. 16).

Розглядаючи сукупність видів звільнення від кримінальної відповідальності, можна диференціювати їх за критерієм загальності. Відповідно, є загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності.

До спеціальних відносяться ті, що передбачені у Загальній частині ККУ (вичерпний перелік статей вказаний вище). Усі спеціальні види передбачають існування конкретного складу злочину, описаного у нормі статті. Усі вони, як правило, спонукають особу, що вчинила злочин, до позитивної посткримінальної поведінки, що має відвернути несприятливі для суспільства наслідки у разі звернення особи до компетентних органів. Саме стимулом для такого звернення є звільнення від кримінальної відповідальності. Усі інші види, передусім передбачені у ст..45 - 49, 97 ККУ, можна віднести до загальних. Вони не прив'язані до конкретних складів злочинів і можуть бути застосовані до невизначеної кількості діянь, передбачених у Особливій частині ККУ.

Єдиним обмеженням щодо застосування загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є не конкретні склади злочину, а їх тяжкість відповідно до ст. 12 ККУ. Звільненими у цих випадках можуть бути особи, що вчинили злочини невеликої (у ст..47, 48 - також середньої) тяжкості. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, відповідно до ст. 49 ККУ, можливе за будь-якого ступеню тяжкості злочину[19].

За критерієм обов'язковості можна виділити обов'язкові (імперативні) та необов'язкові (диспозитивні) види звільнення від кримінальної відповідальності. За необов'язкових обставин, суд не зобов'язується, а лише уповноважується на звільнення особи від кримінальної відповідальності [Тацій, 284]. Очевидно, що у таких випадках навіть за наявності законних підстав, до розгляду приймаються додаткові умови звільнення, вироблені судовою практикою, правосвідомістю суддів. Необов'язковими (факультативними) є види, вказані у ст. 47, 48, ч. 1 ст. 97 ККУ. Усі інші види звільнення від кримінальної відповідальності можна вважати обов'язковими (імперативними). Обов'язковими є підстави, за яких суд зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності, якщо дотримані усі умови, викладені у нормах закону. У такому разі, питання про доцільність або недоцільність звільнення не ставиться, важливе лише співставлення фактичних обставин справи та посткримінальної поведінки особи із умовами, встановленими у відповідних нормах ККУ.

Ще одним фактором, за яким можливий поділ видів звільнення від кримінальної відповідальності є критерій умовності. За цим критерієм види поділяються на умовні та безумовні. Умовними є звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст..47 ККУ) та звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ч. 1 ст. 97). У цих випадках до особи, що звільняється, ставляться певні умови, що вимагають від неї належної поведінки протягом дії заходів виховного характеру.

У разі неналежної поведінки та ухилення від виховних заходів, рішення про звільнення від кримінальної відповідальності скасовується та реалізується кримінальна відповідальність. До «безумовного» звільнення належать ті його види, рішення про здійснення яких розглядається судом одноразово і приймається остаточно [Житний, 36].

Тобто, у всіх інших випадках, коли у нормах закону відсутні вимоги до поведінки особи при застосуванні до неї виховних заходів, кримінальна відповідальність скасовується остаточно і безумовно[12].



3. Підстави й умови загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

Розглядаючи загальні види звільнення від кримінальної відповідальності важливо визначити які саме норми закону слугують підставами для їх застосування.

Це передусім норми Загальної частини Кримінального кодексу України, виражені у статтях 45 - 49. Вони не визначають конкретного складу злочинів і можуть бути застосовані до необмеженого кола випадків, у яких суд знайде відповідність фактичних обставин справи підставам, вираженим у нормах цих статей[11].

Отже, до загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності, безумовно, є:

а) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК);

б) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46 КК);

в) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК);

г) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48 КК);

ґ) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК);

З іншого боку, до загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, можливо, можна віднести і норму ч. 1 ст. 97 ККУ (звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Хоча у цьому разі має бути обмовлено, що ст. 97 ставить жорсткі вимоги до суб'єкту злочину - ним може бути лише неповнолітній. Цим ст. 97 головним чином відрізняється від вказаних вище загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності.

Особливі вимоги до суб'єкту злочину ставляться і у випадках звільнення за актами амністії або помилування. У законах про амністію чітко визначається соціальний статус осіб (вагітні, неповнолітні, ветерани і т.д. [Амністія 2007]), що скоїли злочини, але можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності. Цим вказана підстава відрізняється від загальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених у статтях 45 - 49, де соціальний статус не має жодного значення[14].

Отже, найбільш загальними, не прив'язаними до конкретного складу злочину та соціального статусу особи, є види звільнення від кримінальної відповідальності, визначені у статтях 45 - 49 Кримінального кодексу України.

3.1 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку з дійовим каяттям

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КК особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо після вчинення злочину щиросердно покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані їм збитки або усунула заподіяну шкоду. Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям є:

1) Вчинення злочину вперше;

2) злочин має бути невеликої тяжкості, або необережним середньої тяжкості.

Які вчинили злочин вперше вважається особа, раніше не здійснювало злочини або вчинила злочин, але звільнене від кримінальної відповідальності або судимість за яке була знята або погашена. Дана стаття розповсюджується на осіб, які вчинили закінчений чи незакінчений злочин, крім готування до злочину невеликої тяжкості, так як у відповідності КК така особа не підлягає кримінальній відповідальності.

Дія коментованої статті поширюється на осіб, які вчинили одиничний злочин (що триває, триваючий, ускладнений), так як в даному випадку відсутня множинність злочинів. Під діяльним каяттям розуміється активна поведінка особи після закінчення злочину, що проявилася в добровільній явці з повинною, сприянні розкриттю злочину, відшкодування завданої шкоди або в загладжування іншим чином шкоди, заподіяної в результаті вчиненого злочину [14, с. 145].

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям переслідує мети полегшення розкриття скоєних злочинів і, найголовніше, максимально можливого відшкодування або пом'якшення наслідків злочину. Дійове каяття слід відрізняти від добровільної відмови. Перше можливо тільки після закінчення злочину, в тому час, як добровільна відмова від злочину полягає в припиненні особою готування до злочину або припинення дій (бездіяльності), безпосередньо спрямованих на вчинення злочину, якщо особа усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Якщо відмова добровільна і остаточна, то кримінальну відповідальність особа несе, лише в тому випадку, якщо фактично здійснене ним діяння містить інший склад злочину. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе при наявності наступних обов'язкових ознак: вчинення злочину вперше.

Якщо особа раніше вже було притягнено до суду за інший злочин, але ця судимість знята або погашена у встановленому законом порядку; якщо особа раніше вже вчинила якийсь злочин, але строк давності притягнення до кримінальної відповідальності вже минув; якщо особа за раніше скоєний злочин було звільнено від кримінальної відповідальності, наприклад, у зв'язку з примиренням з потерпілим, то, у всіх розглянутих випадках особа може претендувати на звільнення від кримінальної відповідальності, добровільна явка з повинною[18].

Добровільна явка з повинною як ознака дійового каяття виражається в тому, що громадянин особисто і без примусу, за своєю власною волею звертається до відповідного правоохоронного органу (міліції, інший орган дізнання, до слідчого, прокурора або до суду) з усною або письмовою заявою про скоєний злочині. Явка з повинною є приводом для порушення кримінальної справи. У разі явки з повинною встановлюється особа, яка явилася і складається протокол, в якому детально викладається зроблена заява. Протокол підписується особою, що з'явилася з повинною і особою, що склав протокол. Явка з повинною звичайно являє собою безпосереднє звернення особи, яка вчинила злочин, в правоохоронні органи.

Але якщо особа з якихось причин не може з'явитися у відповідні органи для повідомлення про скоєне (хвороба, відсутність транспорту і т. п.), то про злочин можна повідомити по телефону, послати телеграму і т. п. [8, с. 37].

Мотиви прийняття рішення про явку з повинною (каяття, боязнь відповідальності, сором і т.д.) не мають значення. Рішення про явку з повинною може здійснюватися з ініціативи, порадою або в результаті переконання інших осіб. Явка з повинною має бути добровільною. Це означає, що за загальним правилом заява громадянина стосується вчиненого ним злочину, про який органам розслідування взагалі не було відомо. Разом з тим особа може з'явитися з повинною і в процесі розслідування вже порушеної кримінальної справи. Підставою для звільнення від кримінальної відповідальності така явка з повинною може служити лише в тому випадку, якщо органу розслідування на цей момент не було відомо особа, яка вчинила даний злочин, інакше кажучи, воно не було розкрито.

Явкою з повинною не визнається заява особи про вчинений нею злочин, зроблена після арешту за даний злочин, або якщо особа вимушена визнати висунуті йому звинувачення і докази. «Подібна явка може служити лише обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність». Однак якщо особа взята під варту за вчинення одного злочину, але в ході попереднього розслідування воно звертається із заявою про вчинення іншого злочину, який невідомий правоохоронним органам або ними не розкрито, такі дії винної особи мають бути визнані явкою з повинною.

Таким чином, явка з повинною - це добровільне звернення особи, яка вчинила злочин, в правоохоронні органи із заявою про скоєний ним злочин за наявності в особи об'єктивної можливості уникнути притягнення до кримінальної відповідальності і покарання, скоєний злочин є злочином невеликої тяжкості.

Сприяння розкриттю злочину як ознака діяльного каяття виражається у вчиненні винним таких дій, які надають суттєву допомогу органам розслідування у встановленні фактичних обставин злочину, всіх осіб, які підлягають залученню в якості обвинувачуваних, у викритті винних і припинення їх злочинної діяльності, у виявленні знарядь злочину, майна, що підлягає поверненню потерпілим, майна, що підлягає зверненню до відшкодування заподіяної злочином матеріальної шкоди (так звана співпраця зі слідством).

До таких дій, зокрема, відносяться:

1) щиросерде визнання вини у вчиненні злочину і пов'язані з цим визнанням детальні свідчення на допитах і очних ставках про фактичні обставини злочину, дозволяють органам розслідування здобути цінні докази, а на цій основі прийняти важливі процесуальні рішення, спрямовані на досягнення цілей кримінального судочинства;

2) особиста добровільна участь у передбачених законодавством про оперативно-розшукову діяльність оперативно-розшукових заходах міліції або іншого органу дізнання, спрямованих на розкриття злочину, встановлення фактичних обставин справи, осіб, причетних до скоєння злочину, місця їх знаходження, їх затримання, розшук і повернення викраденого і вилученого з обороту майна (зброї, наркотиків тощо) [8, с. 39].

Якщо спроби винного не призвели до позитивного результату, тобто, незважаючи на його допомогу, не вдалося встановити співучасників, виявити сліди злочину, інші докази, то саме по собі це не повинно перешкоджати звільненню від кримінальної відповідальності. Відшкодування збитків або інше загладжування заподіяної злочином шкоди. Воно полягає в добровільному, по можливості, повне усунення або пом'якшення негативних наслідків вчиненого злочину.

Якщо мова йде про збиток майновий, тобто про збитки, заподіяних злочином (крадіжкою, здирством, грабіжництвом, шахрайством та іншими корисливими злочинами), ознакою дійового каяття можуть служити:

1) повернення потерпілому в натурі майна, яким винний незаконно заволодів у результаті злочину, або добровільна видача цього майна органу розслідування;

2) добровільна грошова компенсація збитків, завданих злочином;

3) відновлення своїми силами або за свій рахунок пошкодженого в результаті злочину майна, що належить потерпілому (наприклад, ремонт автомобіля, пошкодженого в результаті дорожньо-транспортної пригоди, за приводом якого порушена кримінальна справа).

Під іншим загладжуванням шкоди, заподіяної злочином, слід розуміти заподіяння моральної шкоди, яка може бути загладжена шляхом принесення вибачення потерпілому, наприклад у кримінальній справі про образу.

Таким чином, я вважаю, що усі способи звільнення від кримінальної відповідальності є сучасними та необхідними для більш гуманного ставлення до людей.

3.2 Порядок звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання у результаті зміни обстановки

Суд вправі звільнити підсудного від кримінальної відповідальності, коли буде визнано, що на час розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною[28]. Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

За наявності підстав, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, у справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи. При закритті кримінальної справи з цих підстав мають дотримуватися вимоги, зазначені у частинах 2 і 3 статті 71 ККУ. Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, коли визнає, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Особа також може бути за вироком суду звільнена від відповідальності чи покарання на підставах, передбачених статтями 49 і 74 Кримінального кодексу України. Матеріально правовими підставами для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки є вчинення вперше злочину невеликої або середньої тяжкості (див. ст. 48 КК). Тобто йдеться про скоєння злочину, де санкція статті, за якою кваліфіковані дії обвинуваченого, передбачає позбавлення волі на строк не більше двох років (злочин невеликої тяжкості - ч. 2 ст. 12 КК) або позбавлення волі на строк не більше п'яти років (злочину середньої тяжкості - див. ч. 3 ст. 12 КК).

Особою, яка вперше вчинила злочин, вважається:

раніше не судима особа; така, щодо якої немає порушення кримінальної справи; судимість якої погашена або знята в передбаченому законом порядку; така, що раніше звільнялася від кримінальної відповідальності у відповідності з чинним законодавством [10, с. 138].

Процесуально правовими підставами звільнення від кримінальної відповідальності є:

притягання особи як обвинуваченого; настання умов, коли внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Втрата суспільної небезпечності діяння може пояснюватися значними змінами в соціальних, економічних, політичних, міжнаціональних, військових, міжнародних, природних, організаційних, продуктивних, моральних умовах життя суспільства в масштабах всієї країни, регіону, області, міста, району, підприємства, установи, організації або істотними змінами умов життя групи людей (у регіоні, в установі, на підприємстві, в трудовому колективі).

Ці зміни впливають на суспільну правосвідомість, яке в нових умовах не сприймає як суспільно небезпечне діяння, яке, скоєно за інших обставин, становило значну небезпеку для суспільства.

Втрата суспільної небезпечності діяння не означає відсутності підстав для кримінальної відповідальності, тому що на час скоєння це діяння мало складу злочину та було підставою для кримінальної відповідальності. Тому для застосування ст. 48 КК [2] необхідно встановити, в чому конкретно виразилося зміна обстановки і чому воно призвело до втрати суспільної небезпеки вчиненого діяння.

Зміни обстановки можуть бути двох видів: масштабні або локальні.

При масштабному зміні втрачається суспільна небезпека не тільки конкретного злочину, вчиненого цією особою, а й певного виду таких злочинів. Звільнення від кримінальної відповідальності при втраті діянням суспільної небезпеки слід відрізняти від декриміналізації діяння. У цьому випадку суду слід керуватися правилами ст. 5 Кримінального кодексу України про зворотну дію КК. При локальній зміні обстановки втрачається суспільна небезпека лише певного злочину, скоєного конкретною особою. Але слід зазначити, що мова йде про злочин, який перестало бути суспільно небезпечним при певних умовах, наприклад, в місцевості, де була здійснена незаконна рубка лісу (ст. 245 Кримінального кодексу України), було вирішено провести меліорацію на даній ділянці і вирубати всі дерева і т.д. Втрата суспільної небезпеки з боку особи, яка вчинила злочин, може пояснюватися суттєвою зміною обстановки в житті конкретної людини. Крім того, про це може свідчити і правильна, об'єктивна оцінка такою особою своєї поведінки після вчинення злочину; його спосіб життя і сумлінне виконання професійних і громадських зобов'язань. Йдеться про такі зміни в його особистості, які доводять факт виправлення і свідчать про достовірність не вчинення нею злочинів у майбутньому.

Найбільш типовими ситуаціями такої зміни обстановки буде, наприклад, перебування особи в іншому трудовому колективі, усунення його від раніше займаної посади, перебування на час розслідування в армії та ін До іншої групи можна віднести зміна умов, пов'язаних з особистістю злочинця: розрив відносин з кримінальною середовищем, під впливом якої було скоєний злочин; одруження; важке захворювання; вагітність; здійснення корисного чи героїчного вчинку та ін.

Висновок про те на скільки особа є небезпечною чи ні будується на підставі характеристики даної особи (соціальної, психологічної, кримінально-правової і т.д.).

На практиці до змін обставин відносять призив до Збройних Сил України або звільнення із армії, влаштування на роботу або звільнення з роботи, тяжке захворювання, переїзд на інше місце проживання, поміщення неповнолітнього до інтернату, усунення тяжких особистих обставин, під впливом яких було здійснено злочин, розрив зв'язку з особистостями, які змусили здійснити злочин, і т.д. [11]. Встановивши наявність підстав, зазначених у ст. 48 КК, слідчий за згодою прокурора складає мотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. При цьому ще до напрямку справи в суд обвинуваченому, крім суті звинувачення і підстав звільнення від відповідальності, повинно бути роз'яснено право заперечувати проти закриття справи внаслідок зміни обстановки. Якщо обвинувачений заперечує проти звільнення від кримінальної відповідальності за таких обставин, провадження по справі продовжується в звичайному порядку (ч. 2, 3 ст. 71 КПК).При розгляді справи, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, за наявності підстав, передбачених ст. 48 КК, суд у судовому засіданні виносить постанову про закриття справи.

Суд на підставі ч. 5 ст. 7 Кримінально-процесуального кодексу України може своїм вироком звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо на час розгляду справи в суді воно не може вважатися суспільно небезпечним, оскільки виправдилося, підтверджуючи це бездоганним поведінкою і чесним ставленням до праці.

Аналогічно ч. 6 ст. 7 КПК особа може бути за вироком суду звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК (у зв'язку із закінченням терміну давності - див. коментар до ст. 111 КПК) та ч. 4, 5 ст. 74 КК, де визначені загальні питання звільнення особи від покарання та його подальшого відбування.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки - це право, а не обов'язок суду, яке вирішує це питання в порядку, передбаченому ККУ.

3.3 Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Припинення кримінального переслідування щодо особи, винної у скоєнні злочину, у зв'язку з примиренням з потерпілим здавна практикується у системі англосаксонського права. Зокрема, цей вид звільнення від кримінальної відповідальності має міцні традиції в американському кримінальному судочинстві в рамках так званого інституту угод між обвинуваченим і потерпілим. При цьому його не можна з повною підставою віднести до суто кримінально - правового інституту, скоріше, він носить переважно кримінально - процесуальний характер, а в цілому є комплексним правовим інститутом.

У відповідності зі (ст. 46 КК України) особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, може бути звільнена від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та загладити шкоду, яка заподіяла йому.

Принципова його новизна полягає в тому, що відбулося деяке ослаблення залишилися досі непорушним почав публічності вітчизняного кримінального законодавства та надання йому рис приватного права. Це означає, застосування кримінального закону залежить не тільки суто від розсуду правоохоронних органів, але і безпосередньо від волевиявлення особи, інтереси якої були порушені в результаті вчинення злочину, тобто від розсуду потерпілого.

Слід, однак, зауважити, що чинне кримінально - процесуальне законодавство допускає можливість припинення окремих категорій кримінальних справ в разі примирення потерпілого з обвинуваченим. Справи про такі злочини, як заподіяння легких тілесних ушкоджень, наклеп (без обтяжуючих обставин) і образа, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого і підлягають припиненню у разі примирення його з обвинуваченим. При цьому примирення допускається тільки до видалення суду до нарадчої кімнати для постановлення вироку. Разом з тим, якщо кримінальну справу за фактом вчинення одного з названих злочинів (як має особливе громадське значення або в силу безпорадного стану потерпілого, його залежності від обвинуваченого або з інших подібних причин) буде порушено прокурором при відсутності скарги потерпілого, то таку справу припиненню за примиренням потерпілого, з обвинуваченим не підлягає [12, с. 50].

Зі змісту ст. 46 КК випливає, що звільнення від кримінальної відповідальності можливе за обов'язкової наявності наступних умов, що характеризують вчинений особою злочин, саме ця особа, а також його пост злочинну поведінку:

a) злочин належить до категорії злочинів невеликої тяжкості;

b) винна особа вчинила злочин вперше;

c) відбулося примирення винної особи з потерпілим;

d) винна особа загладити заподіяну потерпілим шкоду.

Вирішальним фактором прийняття судом та правоохоронними органами рішення про звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності в даному випадку є саме по собі відбулося примирення цієї особи з потерпілим, що повинно знайти конкретне відображення в матеріалах кримінальної справи.

Так, потерпілий може висловити згоду на звільнення винної особи від кримінальної відповідальності або навіть наполягати на припиненні кримінальної справи через відсутність у нього претензій до винного.

В якості іншої неодмінної умови звільнення від кримінальної відповідальності в силу примирення з потерпілим у ст. 46 КК [2] вказується на відшкодування винним заподіяної шкоди. Власне, саме по собі відшкодування винним шкоди у даному випадку й відіграє вирішальну роль у його примирення з потерпілим.

Однак за змістом закону в матеріалах справи повинно бути також зафіксовано, що особа, яка вчинила злочин, тим чи іншим чином повністю відшкодувати заподіяну потерпілому матеріальну, або моральну шкоду (відшкодувала вартість пошкодженого майна, сплатила курс лікування від заподіяної шкоди здоров'ю, виплатило грошову суму у вигляді компенсації за втрачену вигоду або за шкоду, заподіяну репутації потерпілого).

Розмір матеріальної компенсації за заподіяну потерпілому моральну шкоду повинен бути встановлений ним самостійно, а факт відшкодування винним-отримати конкретне відображення в матеріалах справи. Це дозволить виключити подальші необгрунтовані вимоги потерпілого про необхідність виплати йому додаткових грошових сум.

На мою думку, відшкодування шкоди є важливим засобом, щоб обійти притягнення до відповідальності. Це спонукає людей йти на компроміси та вирішувати питання між собою без втручання судочинства.



3.4Звільнення від кримінальної відповідальності актом амністії

Звільнення від кримінальної відповідальності актом про амністію є особливим звільненням від кримінальної відповідальності. Оголошення амністії означає звільнення від кримінальної відповідальності або покарання, повністю або частково, певної категорії осіб, не позначених індивідуально.

Під амністією в кримінальному праві розуміється акт вищого законодавчого органу державної влади, не вносить зміни в кримінальний закон, не ставить під сумнів законність і обґрунтованість вироків суду, а лише пом'якшує долю осіб, які вчинили злочин.

Амністія звільняє повністю або частково від покарання, наказує замінити призначене судом покарання іншим; більш м'яким або припинити розпочате кримінальне переслідування.

А якщо таке переслідування ще не розпочато, акт амністії виключає так само початок, інакше кажучи, порушення кримінальної справи. В якості підстави звільнення від кримінальної відповідальності (а не покарання) кримінально-правове поняття амністії охоплює дві останні ситуації, коли кримінальна справа судом ще не розглянута, питання про винність і міру покарання ще не вирішене.

На відміну від акта помилування, яке відноситься до одній конкретній особи або хоча і до кількох осіб, але завжди індивідуально визначеним особам, акт амністії носить нормативний характер, він завжди стосується цілої категорії злочинів або груп суб'єктів, не позначених індивідуально.

Звільнення від кримінальної відповідальності по амністії може стосуватися лише тих осіб, які скоїли зазначені в акті про амністію злочину до набрання постановою законної сили. До осіб, які вчинили триваючі злочини, амністія застосовується лише в тому випадку, якщо весь комплекс дій, що становлять цей злочин, був реалізований до дати встановленої актом амністії (дата видання, дата набрання законної сили) [13, с. 162]. Аналогічний механізм акта амністії і у відношенні продовжуваних злочинів: Цей акт застосовується лише в тому випадку, якщо останнє злочинне діяння скоєно до видання акту амністії або дати, спеціально зазначеної в цьому акті, і не застосовується, якщо хоча б одне із злочинних дій було здійснено після його видання або вказаної дати набрання чинності.

Звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок акта амністії означає прощення державою винного, а не його злочину. У силу цієї обставини кримінально-процесуальний закон встановлює, що припинення кримінальної справи внаслідок акту амністії не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує і бажає довести свою невинність. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку і закінчується винесенням виправдувального або обвинувального вироку.

На мою думку, питання про амністію є дуже складним, бо треба бути дуже уважним та мати професійну точку зору. Якщо зробити помилку, то можна заподіяти шкоди громадському порядку та мирному життю населення, якщо амністувати небезпечних злочинів.

3.5 Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного впливу

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Умови такого звільнення:

- вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості;

- щире каяття та бездоганна поведінка.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Умови такого звільнення:

- воно можливе тільки при засудженні неповнолітніх до позбавлення волі;

- випробувальний термін встановлюється тривалістю від 1 до 2 років;

- суд може накласти на окрему особу, за її згодою, обов'язок стежити за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Звільнення від покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання вироку. Для закінчення давності виконання обвинувального вироку ч.З ст. 106 встановлює такі строки: - 2 роки-у разі вчинення злочину невеликої тяжкості; - 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; - 7 років - у разі вчинення тяжкого злочину; - 10 років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину [14, с. 245].

Умовно - дострокове звільнення від відбування покарання. Підстава такого звільнення - бездоганну поведінку і сумлінне ставлення до праці та навчання, але тільки після фактичного відбуття: