Пенітенціарна система

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Головними елементами виправлення і ресоціалізації засуджених є такі:

закріплені в нормативно-правових актах форми впливу на особу, включаючи профілактичний і напрямки діяльності адміністрації УВП та засудженого, що обумовлено вимогами ст. 19, 63 Конституції України та ст. 1, 2, 5 КВК України;

свідоме ставлення засудженого до процесу виправлення і ресоціалізації та профілактичної діяльності, тобто єдність психічних процесів особи, яка активно бере участь в усвідомленні об'єктивного світу та свого власного буття.

Варто зазначити, що законодавче закріплення засобів виправлення і ресоціалізації засуджених є правомірним процесом, який ґрунтується на кінцевій меті покарання і результатах суспільної практики виконання покарання у світі в цілому. [13, с.76].

Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує: ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених. Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що сприяє підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності. До засобів забезпечення режиму Кримінально-виконавчий кодекс України відносить технічні засоби нагляду і контролю

Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах.

Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів. В органах і установах виконання покарань проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.

Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених до позбавлення волі забезпечується відповідно до законів України «Про освіту» і «Про загальну середню освіту» з метою доступності і безоплатності здобуття повної загальної середньої освіти.

Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Громадський контроль як засіб виправлення і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.

Спостережні комісії, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників та доручати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання [33].

На сучасному етапі держава проводить відповідну законну політику щодо засуджених. Будь-яка особа, громадянин України у всіх випадках володіє конкретним, індивідуальним правовим статусом, завдяки якому наділяється певними правами і обов'язками. Свій особливий правовий статус мають і засуджені. Цей особливий статус включає в себе права, обов'язки і законні інтереси осіб засуджених до позбавлення волі. Правовий статус засуджених закріплений у Конституції України, кримінально-виконавчому кодексі і інших нормативних актах. Особливе місце в пенітенціарній політиці держави займають поняття «виправлення» і «ресоціалізації» засуджених. Ресоціалізацією засудженого є його свідоме відновлення в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Політика української держави щодо засуджених на сучасному етапі потребує вдосконалення і змін.

Розділ 3. Шляхи вдосконалення пенітенціарної системи України

Процес впровадження демократичних реформ в сучасній Україні продовжується і охоплює все нові сфери державного і суспільного життя. Країна входить до складу Ради Європи, ратифікувала всі основні угоди по дотриманню прав людини і в своєму розвитку орієнтується на інтегрування в Європейську спільноту, як рівноправний партнер. За останнє десятиліття в країні була проведена значна робота по удосконаленню кримінального і кримінально-виконавчого законодавства, враховуючи зміни, націлені на скорочення кількості ув'язнених, поліпшення житлових умов в установах виконання покарань, розвиток системи соціальної допомоги для ув'язнених та осіб, які звільняються.

Більшість ключових учасників реформування системи кримінального правосуддя в сучасній Україні сходяться на думці, що основною умовою гуманізації і подальшого розвитку заходів для зниження рівня злочинності в країні і поліпшення умов утримання в місцях позбавлення волі є реалізація заходів, при яких минулі і майбутні досягнення пенітенціарної реформи матимуть можливість спертись на національне законодавство, регулювання і практику, засновані на міжнародних і національних стандартах в області прав людини і професійному досвіді [34].

Після вступу України до Ради Європи на виконання Спільної програми Комісії Європейських Співтовариств і Ради Європи були подані рекомендації щодо подальшого реформування кримінально-виконавчої системи, у тому числі створення незалежної від правоохоронних органів пенітенціарної системи [8].

Важливою складовою цього процесу є реформування кримінально-виконавчої системи. Так, першочерговими та основними пріоритетними напрямами державної політики у цій сфері є вирішення таких проблем:

приведення умов тримання ув'язнених у слідчих ізоляторах та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі до європейських стандартів;

переповнення місць тримання ув'язнених та засуджених;

зростання захворюваності на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію та інші епідемічні хвороби серед ув'язнених та засуджених;

недостатнє матеріально-технічне забезпечення органів та установ виконання покарань;

попередження вчинення нових злочинів особами, взятими під варту, та які відбувають покарання, а також запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню з особами, які тримаються в установах виконання покарань;

поліпшення роботи з кадрами кримінально-виконавчої служби, вдосконалення їхньої професійної підготовки.

Міністерство юстиції вже здійснило певний обсяг робіт та напрацювало цілу низку важливих ініціатив, спрямованих на виправлення ситуації та приведення умов тримання осіб у місцях позбавлення волі до європейських стандартів [34].

Прийнятий у грудні 1970 року Виправно-трудовий кодекс у більшості положень прямо суперечить загальновизнаним у міжнародному співтоваристві нормам. Сьогодні вже на науковому рівні доведено, що перевиховання засуджених - недосяжна мета. Таким чином, діюча пенітенціарна система перетворилася на знаряддя покарання ув'язнених. У той же час, головний акцент повинен робитися на їхній ресоціалізації, тобто здійснюваній буквально з першого дня ув'язнення підготовці до повернення на волю. Наскільки можливим є досягнення цього завдання, красномовно говорять викладені нижче факти [22, с. 18-21].

У сучасних умовах рекомендації щодо реформування пенітенціарної системи України повинні надаватися тільки в контексті нової пенітенціарної концепції, в якій робота з засудженими як у в'язниці, так і в умовах вільного суспільства розглядалася б як робота соціальна, а не виховна і не соціально-виховна. Якісно нова пенітенціарна філософія - це те, що потрібно сьогодні українській пенітенціарній системі. Ресоціалізація має стати не просто метою діяльності установ пенітенціарної системи, а їх філософією, на основі якої виробляється політика, приймаються і виконуються рішення. При цьому підкреслено значення праці як засобу ресоціалізації засуджених в аспекті реформування пенітенціарної системи.

В умовах сьогодення існує необхідність законодавчого закріплення права засуджених на ресоціалізацію, на основі якого повинен будуватися їх правовий статус. Відповідно до цього права держава має визнати за собою обов'язок щодо його реалізації і створювати відповідні управлінські механізми для надання соціальних послуг, які, в свою чергу, повинні мати індивідуальний, а не колективний характер. Державна соціальна політика відносно засуджених повинна розглядатися як єдиний комплексний напрямок діяльності, відповідальність за здійснення якої має бути покладений на спеціалізовані органи державного управління.

Доведено, що Державна служба ресоціалізації засуджених, як можна умовно її назвати, повинна мати особливий і автономний характер і надавати соціальні послуги ув'язненим та засудженим незалежно від того, відбули чи відбувають вони покарання, та від того, до якого виду покарання вони були засуджені. Діяльність цієї служби має розповсюджуватися як на період покарання, так і після нього. Юридичний факт закінчення строку покарання повинен братися до уваги при наданні соціальних послуг, але він не повинен бути сигналом для завершення роботи з ре соціалізації [27, с 14-15].

Проблема ресоціалізації засуджених в Україні має під собою вкрай негативну основу: діяльність державних інституцій у напрямку пенітенціарного і постпенітенціарного впливу фактично ніколи не розглядалася як єдиний комплексний напрямок соціальної політики. В літературі лише зазначається, що засуджені потребують соціальних послуг. Ця діяльність завжди аналізувалася лише у світлі боротьби зі злочинністю. Але в'язниця сьогодні робить один з найбільш суттєвих «внесків» в ті проблеми, на розв'язання яких спрямована соціальна політика.

Україна проголошена соціальною державою, тому ресоціалізація повинна бути правом засуджених. Беручи до уваги особливості засуджених та ув'язнених як соціальної групи в Україні, можна стверджувати, що сьогодні їх ресоціалізація повинна розглядатися як один з головних пріоритетів державної соціальної політики, що передбачає створення відповідних управлінських механізмів [36].

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 9 грудня 2010 року утворено Державну пенітенціарну службу України, реорганізувавши Державний департамент України з питань виконання покарань. 

Відповідно до цього, Державна пенітенціарна служба України стала центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України.

У березні 2011 року Верховна Рада України прийняла новий Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк». У квітні 2011 року було прийняте Положення про Державну пенітенціарну службу України. Тому переосмислення основоположних засад державного управлення національною пенітенціарною системою України має відбуватися з урахуванням зазначених вище змін [28, с. 3].

Міністерством юстиції розроблено та подано на розгляд Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року».

Зазначений проект спрямовано на подальше реформування кримінально-виконавчої служби України, вдосконалення діяльності установ виконання покарань шляхом створення умов для виправлення засуджених, здобуття ними освіти та набуття професії, їх соціальної адаптації в суспільстві, приведення умов тримання осіб, узятих під варту, та які відбувають покарання відповідно до вимог Європейських пенітенціарних правил, організацію діяльності кримінально-виконавчої інспекції на засадах пробації, підвищення престижу професії працівника кримінально-виконавчої служби [35].

Глава держави - Віктор Янукович видав указ, яким було схвалено вказану Концепцію реформування Державної кримінально - виконавчої служби України

Метою Концепції є визначення пріоритетів та шляхів реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, діяльність якої має ґрунтуватися на принципах законності, гуманізму, дотримання прав людини і громадянина, міжнародних стандартах поводження із засудженими та особами, узятими під варту.

Заходи щодо реформування Державної кримінально-виконавчої служби України передбачається здійснити протягом 2012 - 2017 років [38].

Реалізація Концепції має забезпечити:

1) приведення умов тримання засуджених у відповідність з європейськими стандартами та запровадження процедури досудової пробації;

2) створення: системи надання засудженим медичної допомоги належної якості; механізму соціальної реабілітації засуджених та повернення їх до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві; умов для залучення засуджених до праці та відшкодування ними збитків, завданих злочином, та виконання інших майнових зобов'язань; служби пробації;

3) формування кадрової політики відповідно до Європейських пенітенціарних правил [7].

Нині продовжується реформування пенітенціарної системи України, відповідно до обраного керівництвом нашої держави курсу на виконання зобов'язань перед Радою Європи щодо демілітаризації кримінально-виконавчої системи. Проведена оптимізація центральних органів кримінально-виконавчої служби покликана спростити управління сукупністю її підрозділів, зробити її більш гнучкою, оперативною, дієвою. Проведені реформи зазначених органів цілком вписуються в загальну канву демократизації державної влади [37].

Зрілість кожного суспільства визначається відношенням до соціально уразливих категорій населення, до яких можна віднести і людей, які знаходяться в місцях позбавлення волі. Саме тому пенітенціарна система України потребує вдосконалення і змін. Перш за все це має досягатися шляхом соціальної переорієнтації системи з урахуванням міжнародного досвіду, принципів гуманізму, законності, демократизму, справедливості, диференційованого та індивідуального виховного впливу на засудженого і передбачає докорінні зміни, які розраховані на перспективу. Україна, як демократична держава вже стала на шлях перетворень і проводить політику реорганізації кримінально-виконавчої служби.

Висновки