110

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи соціальної функції держави та фіскального механізму її забезпечення

1.1 Соціальна політика та соціальна функція держави в умовах ринку

1.2 Державні соціальні стандарти як основа соціальної функції держави

1.3 Місце соціального страхування у соціальній політиці держави

Розділ 2. Аналіз ефективного фіскального механізму забезпечення соціальних функції держави в Україні

2.1 Порядок пенсійного забезпечення громадян України та його роль в системі соціального захисту населення

2.2 Особливості державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, на випадок безробіття

Розділ 3. Шляхи вдосконалення фіскального забезпечення реалізації соціальної функції держави

3.1 Міжнародний досвід реалізації соціальної функції держави та її фіскального забезпечення

3.2 Проблеми та перспективи розвитку соціальної функції держави в Україні та фіскального механізму її забезпечення

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Соціальна проблематика цілком закономірно входить у число найперших пріоритетів діяльності будь-якого уряду, займає чільне місце у платформах та програмах політичних партій і об'єднань. Постійне зростання уваги до питань соціального розвитку в нашій державі об'єктивно обумовлене тривалою трансформаційною кризою, яка далася взнаки не лише у вигляді наростання суто економічних суперечностей, але й як соціально-демографічна криза.

Тривале падіння обсягів виробництва, постійні труднощі із наповнення державного бюджету, зменшення рівня реальних доходів підприємств та громадян обумовили зубожіння значних верств населення, зростаючий занепад соціальної сфери, зниження рівня соціального забезпечення та погіршення якості соціальних послуг. Це створює серйозні загрози національній безпеці, оскільки не лише підвищує рівень соціальної напруженості, але й сприяє зростанню соціальної зневіри у ринкових перетвореннях, загрожує зменшенням суспільної підтримки дій законодавчої та виконавчої влади. Поліпшення макроекономічних показників у 2001 році практично не вплинуло на розвиток соціальної сфери в Україні та підвищення рівня життя громадян. Лише у 2002 році з'явилися перші ознаки зростання реальних доходів населення. Проте становище соціальної сфери в Україні залишається важким.

Сьогодні у розвинених країнах світу вкладення у соціальний розвиток ототожнюються з інвестиціями в людський капітал - один із визначальних чинників забезпечення національної конкурентоспроможності. Врахування пріоритетів соціального розвитку - соціального забезпечення бідних верств, освіти, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення є специфічною відмінною рисою сучасного типу економічного зростання.

В останні роки в Україні спостерігається значне посилення уваги до вирішення соціальних проблем з боку Президента, парламенту та уряду. Активні дії в цьому напрямі вже дозволили досягти помітних позитивних зрушень. На жаль, панівною досі залишається побудова соціальної політики за принципом соціального забезпечення - намагання у міру можливостей виконати зобов'язання держави у соціальній сфері за рахунок консолідації фінансових ресурсів з усіх можливих джерел. Зворотним боком такої політики стає посилення фіскального тиску та розмивання інвестиційного потенціалу національної економіки, що в стратегічній перспективі перешкоджає належному зростанню доходів економічно активної частини населення та надходженню достатніх обсягів ресурсів для виконання державою соціальних функцій. Формується "зачароване коло" соціального забезпечення. Діяльність держави у соціальній сфері набуває переважно "пожежного" характеру, що не дозволяє розглядати її як повноцінну соціальну політику.

Соціальна політика повинна насамперед передбачати створення належних умов для довгострокового збільшення доходів населення та підприємств як вихідних джерел забезпечення достатнього рівня життя та соціального забезпечення громадян. Видається очевидним, що з цією метою соціальна політика має бути інтегрованою у систему стратегії економічних реформ та відбуватися узгоджено із заходами грошово-кредитної, фіскальної, промислової політики, заходами стимулювання економічного зростання тощо.

Економічні процеси в Україні все більшою мірою набирають позитивного характеру. Починаючи з 2001 року, відбуваэться збільшення промислового виробництва в межах 12 - 16 %, сільського господарства - 8 - 12%, товарів народного споживання - 21 - 26%. В цілому внутрішній продукт зріс у 2004 році, порівняно з 2003р., на 9,5%. Всі ці показники зобов'язані, у першу чергу, відобразити підвищення життєвого рівня та соціальну гарантію народу України. Проте реалії свідчать, що даний зріз економічних проблем ще залишається невтішним.

Соціальне страхування є важливою складовою соціальної функції держави. Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Якраз у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об'єктивно впливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.

Світовий досвід виразно показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.

По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати по страхуванню. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб'єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.

По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи гарантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави, готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.

По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, головне, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.

Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи системної парадигми, головним серед яких є посилена увага до взаємодії між різними сферами функціонування суспільства та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.

Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як: грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпеченням як важливими формами соціального захисту громадян, однак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів. Нині в Україні система державного соціального страхування складається з: пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві. Передбачається запровадити обов'язкове медичне страхування.

Головною метою дослідження є висвітлення актуальних проблем фіскального механізму забезпечення реалізації соціальної функції держави в галузі соціального захисту, соціального страхування та виконання системи соціальних гарантій в Україні.

Предметом дослідження є механізм фіскального забезпечення соціальної функції держави в Україні.

Об'єктом дослідження є соціальна функція держави.

До основних завдань дослідження відносяться:

- узагальнення теоретичних аспектів фіскального забезпечення соціальної функції держави;

- визначення функцій та економічного механізму системи соціального захисту, соціальних гарантій та соціального страхування у єдиному комплексі соціальної політики держави;

- дослідження етапів становлення та розвитку системи соціального страхування в Україні та особливостей її нормативно-правового забезпечення;

- розкриття специфічних рис державного соціального страхування, соціальних гарантій та норм;

- аналіз сучасного стану системи соціального захисту та пенсійного забезпечення в Україні та їх фіскального забезпечення;

- визначення приорітетних напрямків подальшого реформування механізму фіскального забезпечення соціальної функції держави в Україні із використанням провідного світового досвіду.

В ході дослідження використовувалися методи економічного аналізу, прогнозування, моделювання, опису, аналогій тощо.

Розділ 1. Теоретичні основи соціальної функції держави та фіскального механізму її забезпечення

1.1 Соціальна політика та соціальна функція держави в умовах ринку

Соціальна політика держави -- один з напрямків діяльності з регулювання соціально-економічних умов життя суспільства. Сутність соціальної політики держави полягає в підтримці відносин як між соціальними групами, так і всередині них, забезпеченні умов для підвищення благоустрою, рівня життя членів суспільства, створенні соціальних гарантій у формуванні економічних стимулів для участі в суспільному виробництві. При цьому слід зазначити, що соціальна політика держави, яка виступає складовою заходів, що провадяться державою з метою регулювання умов суспільного виробництва в цілому, тісно пов'язана з загальноекономічною ситуацією в країні [61].

Соціальна політика держави передбачає:

* регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (у тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);

* вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;

* формування стимулів для високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;

* створення системи соціального захисту населення;

* забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

* захист довкілля тощо.

Завдання соціальної політики країни поділяються на довгострокові та короткострокові (рис.1.1).

Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

* життєздатності суспільства;

* стабілізації та розвитку суспільства;

* консолідації суспільства.

Рис.1.1. Різновиди завдань соціальної політики

Основними принципами соціальної політики є раціональність, соціальна справедливість та соціальна безпека [29].

Раціональність проявляється у досягненні оптимального співвідношення мети соціальної політики та засобів її реалізації. Соціальна справедливість -- це є визнання однакових можливостей для всіх членів суспільства; а соціальна безпека -- можливість передбачуваності певних життєвих ризиків.

Формування та реалізація соціальної політики відбуваються у три етапи (рис.1.2):

Рис.1.2. Етапи формування та реалізації соціальної політики держави

Мета соціальної політики в період переходу до ринку має стратегічний та поточний характер.

Стратегічному характеру відповідають такі цілі:

* наповнення реформ соціальним змістом;

* розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;

* активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;

* забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;

* створення для кожної людини можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

* стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;

* забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;

* гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;

* формування ефективної системи соціального захисту населення;

* реформування пенсійної системи;

* розвиток соціальної інфраструктури, створення умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;

* зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві. Поточному характеру відповідають такі цілі:

* ліквідація заборгованості із заробітної плати та соціальних виплат;

* забезпечення прожиткового мінімуму;

* боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;

* захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;

* обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;

* створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;

* запобігання соціальної деградації тощо [30].

Модель соціальної політики Української держави являє собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість за умов відсутності достатніх фінансових коштів у держави надати можливість для самореалізації та самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

У світі існує багато моделей соціальної політики і кожна має свої нюанси та особливості залежно від особливості економічного розвитку країни, менталітету нації, розвитку соціального партнерства (японська, німецька, американська, шведська, англосаксонська).

Рис.1.3. Структура соціальної політики України

Соціальна політика як напрям діяльності держави має свої суб'єкти, об'єкти та учасників, що беруть активну участь в її проведенні [27].

Для створення конкретних механізмів реалізації принципів соціальне орієнтованої економіки, підвищення ефективності соціальної політики на основі раціонального використання наявних фінансових і матеріальних ресурсів Кабінет Міністрів України розробив основні напрями соціальної політики.

Основними напрямами соціальної політики України є:

* створення умов для підвищення працівником свого добробуту за рахунок особистого внеску та ділової активності підприємства. З цією метою Президент України ініціював скасування існуючих обмежень фонду споживання;

* проведення широкомасштабної пенсійної реформи та створення справедливої системи пенсійних виплат з урахуванням трудового внеску кожного до фонду накопичення;

* надання адресної допомоги у зв'язку з підвищенням тарифної плати за житло та комунальні послуги;

* створення умов для підприємницької діяльності та високопродуктивної праці економічно активного населення;

* створення умов для регулювання демографічних процесів в Україні, демографічного відтворення населення;

* розробка відповідної правової бази щодо раціонального природокористування та охорони довкілля;

* проведення активної молодіжної політики підтримки сім'ї, материнства та дитинства, а також здійснення заходів щодо соціальної адаптації молоді до умов ринкової економіки;

* стимулювання розвитку освіти, культури та мистецтва в найбільш великих містах та обласних центрах і в малих містах. З цією метою виконується Програма розвитку малих міст України;

* розвиток охорони здоров'я і фізичної культури. Для цього формуються умови для широкого впровадження страхової медицини, накреслено будівництво низки спортивно-оздоровчих комплексів;

* соціальний захист і соціальне забезпечення населення. Цей напрям є одним з найважливіших, оскільки соціальний захист -- це є система державної політики із забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя [44].

Соціальна політика орієнтована на громадян, об'єктивні можливості яких не дозволяють їм підтримувати суспільне визнані рівень та спосіб життя. При цьому соціальне забезпечення -- це є забезпечення непрацездатних. Економічними джерелами соціального захисту є гроші платників податків (державний бюджет на всіх рівнях), страхові нарахування роботодавців та працівників, фінансові ресурси підприємств, суспільна та приватна благодійність, спонсорство та меценатство.

Правовою основою соціального захисту є положення чинного законодавства, що регулюють систему засобів соціального захисту: гарантії, норми, зобов'язання, розподіл функцій. Організаційними основами соціального захисту є відповідні управлінські та функціональні установи по роботі з населенням.

Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення виглядає так (рис.1.4):

Рис.1.4. Організаційно-правова структура системи соціального захисту населення

Система соціального захисту виконує дві основні функції:

* зменшення негативних наслідків бідності шляхом надання короткотермінової адресної допомоги знедоленим верствам населення;

* запобігання бідності шляхом створення умов для участі громадян в соціальному страхуванні в працездатний період [31].

Ці функції знаходяться у певному протиріччі, і в перехідній економіці проявляються досить відчутно. Перехідний стан економіки України зумовив ту обставину, що соціальний захист населення реалізує в основному першу функцію, а для реалізації другої умов ще недостатньо.

Сучасну систему соціального захисту населення в Україні складають такі елементи: пенсійне забезпечення, допомога сім'ям з дітьми, житлові субсидії, допомога по безробіттю та ін.

Систему соціального захисту населення можна представити у такий спосіб (рис.1.5):

Рис.1.5. Складові системи соціального захисту населення

У січні 2003 р. активними заходами сприяння зайнятості населення (працевлаштування), що спрямовані на професійне навчання, громадські роботи, було охоплено 108,2 тис. осіб, що на 15 % більше, ніж у січні попереднього року. Незважаючи на обмежену кількість вільних робочих місць, число осіб, які отримали роботу за сприяння служби зайнятості у січні 2003 p., зросло порівняно з січнем 2002 р. майже на третину і становило 48,9 тис. осіб. Число осіб, які за направленням служби зайнятості проходили професійне навчання, зросло порівняно з січнем 2002 р. на 3,5 % і становило 50, 1 тис. осіб. У громадських роботах взяли участь 9,2 тис. незайнятих громадян, що в 1,2 раза більше, ніж у січні попереднього року [62].

Оскільки системі ефективної зайнятості та питанням управління зайнятості було присвячено окрему тему, вважається за доцільніше розглянути напрям, пов'язаний з формуванням доходів населення.

Рівень доходів членів суспільства є найважливішим показником їх благополуччя, оскільки визначає можливості матеріального та духовного життя кожного: відпочинку, отримання освіти, підтримки здоров'я, задоволення нагальних потреб. Серед чинників, що крім розмірів самої заробітної плати безпосередньо впливають на величину доходів населення, є динаміка роздрібних цін, ступінь насичення споживчого ринку товарами та послугами.

Грошові доходи населення, що отримуються через фінансово-кредитну систему, формують значну частину доходів населення:

* виплати за державним страхуванням;

* банківські позички на індивідуальне житлове будівництво, обзаведення господарством для молодих сімей, членів споживчих товариств (наприклад, на садове будівництво);

* відсотки за вкладами до банку, що нараховуються за підсумками року;

* доходи від збільшення вартості акцій, облігацій, виграшів та погашень за позичками;

* лотерейні виграші;

* тимчасово вільні кошти, що виникають внаслідок купівлі товарів у кредит;

* виплати різних видів компенсацій (внаслідок каліцтв, збитків та ін.).

На формування доходів населення суттєво впливають виплати за програмами державної допомоги. За рахунок цих джерел здійснюються:

* пенсійне забезпечення;

* утримання тимчасово непрацездатних громадян;

* виплати різних видів допомоги (догляд за дітьми, медичне обслуговування, виплати допомоги малозабезпеченим сім'ям на дітей, по безробіттю).

Співвідношення в доходах населення частки трансферних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда, його трудової мотивації [55].

За домінуючої ролі заробітної плати в інтеграції загальної суми доходів формуються такі якості, як підприємливість, ініціатива. Підвищення ролі виплат за державними програмами допомоги

нерідко призводить до формування пасивного ставлення до виробничої діяльності, психології утриманства.

Обов'язкові платежі населення здійснюються через фінансову систему у вигляді різних видів податків та зборів. Через акумуляцію податкових платежів та зборів держава реалізує своє право на формування частини своїх ресурсів для здійснення в подальшому соціальної політики через перерозподіл грошових коштів, надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Для захисту інтересів малозабезпечених громадян та недопущення зниження рівня благополуччя, нижче допустимого в даних конкретних умовах, держава встановлює пороговий мінімум в доходах, який не оподатковується. У той же час для високих доходів встановлюються прогресивно більш високі ставки податків -- як прямих, так і непрямих.

Невідкладними заходами щодо реформування системи соціального захисту є впровадження механізмів адресної допомоги найнезахи-щенішим верствам населення з одночасною поступовою ліквідацією практики надання її через дотації та пільги всім категоріям населення, що їх потребують. Основними шляхами реалізації цих заходів слід вважати такі:

* запровадження і фінансове забезпечення на державному рівні мінімальних соціальних гарантій (пенсій, стипендій, допомоги малозабезпеченим непрацездатним громадянам, безробітним);

* встановлення науково обґрунтованих пропорцій між середніми мінімальними рівнями заробітної плати і пенсій, допомогою по безробіттю та допомогою малозабезпеченим громадянам пенсійного віку і сім'ям з дітьми, різними оцінками рівнів бідності;

* запровадження, виходячи з динаміки споживчих цін, попереджувальних заходів соціального захисту населення, адресної допомоги і субсидій;

* захист купівельної спроможності малозабезпечених непрацездатних громадян і сімей через періодичний перегляд середньо-душового сукупного доходу, що дає право на допомогу.

Ці пропозиції є тактичними завданнями. Стратегічними завданнями реформування системи соціального захисту слід вважати значне зростання ролі страхових підходів у її механізмах та створення законодавчих, інституційних і фінансових засад для нової системи соціального страхування, що передбачає обов'язкове страхування, пов'язане зі стажем роботи громадянина і його участю у створенні фондів соціального страхування; державне страхування окремих категорій громадян і відповідне забезпечення гарантій, які бере на себе держава (щодо військовослужбовців та ін.), добровільне страхування. Така система соціального страхування має забезпечити більш ефективний соціальний захист населення, об'єктивну диференціацію пенсій та інших соціальних гарантій відповідно до внеску кожного громадянина, його страхового статусу та ін [23].

З метою створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації, забезпечення права кожного громадянина на достатній життєвий рівень Кабінет Міністрів України 24 травня 2001 року схвалив Основні напрями соціальної політики на період до 2005 року.

Оскільки соціальна політика держави базується на визначенні головної мети, пріоритетних напрямків політики у сфері оплати праці, доходів населення та соціального захисту, метою соціальної політики є забезпечення зростання рівня і поліпшення умов життя населення країни.

Серед програмних заходів щодо державної соціальної політики можна виділити насамперед такі:

* виокремлення основних чинників, що впливають на поліпшення матеріального становища населення (фінансова стабільність в країні, зростання виробництва і продуктивності праці, підвищення рівня доходів бюджету, рівень заробітної плати, пенсій, стипендій, розвиток малого бізнесу тощо);

* визначення шляхів досягнення мети і вирішення завдань соціальної політики щодо забезпечення гарантованості та своєчасності виплати заробітної плати, пенсій, стипендій, допомоги та інших соціальних виплат; підвищення рівня заробітної плати та відповідності виконуваній роботі; впровадження режиму першочергової виплати заробітної плати із виручки, отриманої підприємством; забезпечення 100 %-го фінансування поточних виплат заробітної плати працівникам бюджетних установ; посилення відповідальності посадових осіб за затримку виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат; подолання тенденцій подальшого розшарування суспільства за рівнем доходів; подальше реформування системи пенсійного забезпечення, зокрема, з урахуванням стажу роботи та трудового внеску; запровадження системи пенсійного страхування; підвищення адресності надання соціальної допомоги; введення в дію механізмів бюджетно-страхової медицини; реформування системи соціального захисту від безробіття; по мірі наповнення бюджету -- започаткуван-ня виплат знецінених заощаджень населення;

* визначення основних заходів щодо здійснення соціальної політики (забезпечення введення в дію законів України, що сприяють вирішенню соціальних проблем);

* висвітлення наслідків впливу законодавчих актів і урядових рішень щодо вирішення завдань соціальної політики.

Формування соціальної політики відбувається як з урахуванням укладених конвенцій Міжнародної організації праці (МОП), так і вимог, що виставляються світовими організаціями при наданні фінансової допомоги [57].

У визначенні майбутніх напрямів економічного та соціального розвитку пострадянських країн беруть участь Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Європейський Союз (ЄС), МОП. Згоди в дискусіях на тему соціального добробуту на світовому, регіональному і національному рівнях ще не досягнуто.

Соціальне страхування - це гарантована система заходів щодо забезпечення громадян у старості, втрати працездатності, підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

Соціальне страхування - це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо [25].

Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:

- наявністю осіб, котрі, з огляду на певні обставини, не беруть участі в суспільно-корисній праці, отже, не можуть за рахунок заробітньої плати підтримувати своє життя;

- наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.

Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.

Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, направлену на задоволення потреб громадян.

З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.

Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення, а певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.

З правової точки зору соціальне страхування - це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при настанні страхових випадків, передбачених законодавством.

Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу ВВП шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я [31].

Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна. Розподіл відбувається у формі руху грошових коштів:

- між окремими державними соціальними фондами;

- між бюджетом та соціальними фондами;

- шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним особам;

- шляхом направлення коштів на утримання органів управління;

- шляхом інвестування у цінні папери тощо.

Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи. Об'єктом розподілу - ВВП, створений у суспільстві за рік.

В процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. В системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.

Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать від внеску застрахованого, а часто і від цього заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.

Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.

Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підприємницької діяльності. Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо [24].

1.2 Державні соціальні стандарти як основа соціальної функції держави

Державні соціальні стандарти - встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій;

Державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;

Соціальні норми і нормативи - показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами;

Мета встановлення:

1.визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

2. визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

3. визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери [38].

На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.

Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Принципи формування державних соціальних стандартів і нормативів

§ забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;

§ законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;

§ диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів;

§ наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення;

§ гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні;

§ урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин [48].

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається на підставі формування набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів, набору послуг для чотирьох категорій громадян (для основних соціальних та демографічних груп населення), а саме: діти до 6 років; діти від 6 до 18років; працездатні громадяни; громадяни, які втратили працездатність.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства економіки України та Державного комітету статистики України від 17.05.2001р. затверджено Методику визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних та демографічних груп населення. Для розрахунку вартісних величин набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів та набору послуг використовуються середні споживчі ціни (тарифи) (далі - ціни) в країні (регіоні). Ціни (крім тарифів на комунальні послуги, електроенергію, послуги зв'язку) розраховуються Державним комітетом статистики України, і відповідна інформація щомісячно надається Мінпраці. Інформація про тарифи на комунальні послуги надається Мінпраці Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України, Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", Національною комісією регулювання електроенергетики України, на послуги зв'язку - Державним комітетом зв'язку та інформатизації України.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення. Конкретний розмір прожиткового мінімуму щороку затверджується Верховною Радою [44].

Прожитковий мінімум застосовується для:

загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог

Конституції України та законів України;

визначення права на призначення соціальної допомоги;

визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

Система та класифікація соціальних стандартів та нормативів

1. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

§ нормативи споживання - розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;

§ нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг;

§ нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення.

2. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:

§ нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;

§ нормативи мінімального споживання - соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг виходячи з соціальних або фізіологічних потреб;

§ статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп [29].

3. За сферою застосування соціальні стандарти та нормативи поділяють на:

§ Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення

встановлюються з метою визначення розмірів державних соціальних гарантій у сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціальним страхуванням, права на отримання інших видів соціальних виплат і державної соціальної допомоги та їх розмірів, а також визначення пріоритетності напрямів державної соціальної політики.

§ Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування

встановлюються для визначення розмірів державних гарантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребують соціальної підтримки:

1. перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів;

2. норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави;

3. норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.

§ Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування

1. гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;

2. соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;

3. показники якості надання житлово-комунальних послуг.

§ Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають:

1. норми забезпечення транспортом загального користування;

2. показники якості транспортного обслуговування;

3. норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

§ Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я включають

1. перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

2. нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;

3. показники якості надання медичної допомоги;

4. нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;

5. нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;

6. нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

7. нормативи санаторно-курортного забезпечення;

8. нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

§ Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами

1. перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

2. нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;

3. норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального матеріального забезпечення учнів.

§ Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури

1. перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

2. показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;

3. нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури

§ Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної

культури та спорту

1. перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;

2. нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.

§ Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування

1. нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

2. показники якості надання побутових послуг;

3. нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування;

4. показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування [60].

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються:

мінімальний розмір заробітної плати;

мінімальний розмір пенсії за віком;

неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні державні соціальні гарантії визначаються виключно законом.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів;

індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін;

надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування;

забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки [53].

1.3 Місце соціального страхування у соціальній політиці держави

В Україні система державного соціального страхування включає в себе: пенсійне страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві.

Розглянемо пенсійне страхування. Пенсійне страхування (один із видів соціального страхування) -- це гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок хвороби, втрати працездатності. Одна із основних форм соціального захисту, в основі якої лежить страховий метод, тобто внесення в особливі фонди обов'язкових платежів суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів господарської діяльності та особами найманої праці, які працюють на умовах трудового договору, й використання державою цих коштів для матеріального забезпечення громадян [34].

У новому законі офіційно передбачено три рівні пенсійного страхування:

1. Солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

2. Накопичувальна система загальнообов'язкового державно-го пенсійного страхування. Умовами запровадження накопичувальної системи є зростання валового внутрішнього продукту протягом двох років не менше, ніж на 2% порівняно з попереднім роком, збалансованість бюджету Пенсійного фонду, прийняття законодавчих актів для функціонування накопичувальної системи, проведення тендерів і підписання договорів з компаніями щодо управління активами накопичувального фонду.

1. Система недержавного пенсійного забезпечення. Вона базується на умовах добровільної участі громадян, роботодавців або їх об'єднань у формуванні пенсійних виплат. Умови та порядок формування цих накопичень визначені в Законі «Про недержавне пенсійне забезпечення» (набрав чинності з 1 січня 2005 р.), прийнятому водночас із Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності - це загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, догляду за малолітньою дитиною, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із народженням дитини, смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФСС ТВП).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за такими принципами:

· законодавчого визначення умов і порядку здійснення цього виду страхування;

· обов'язковості страхування осіб, які підлягають цьому виду страхування згідно із законом, та добровільності страхування інших осіб;

· державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

· обов'язковості фінансування ФСС ТВП витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг;

· формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування;

· цільового використання коштів;

· паритетності в управлінні ФСС ТВП представників держави, застрахованих осіб та роботодавців;

· відповідальності роботодавців та ФСС ТВП за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

- проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

- відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей [37].

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

· паритетність держави, представників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

· своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

· обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності;

· надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;

· обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

· формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі;

· диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві;

· економічна зацікавленність суб'єктів страхування в поліпшенні умов безпеки праці;

· цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Соціальне страхування на випадок безробіття - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріалне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Згідно Закону України “Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття” страхування на випадок безробіття здійснюється за принципами:

- надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав;

- обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно, а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності;

- цільового використання коштів страхування на випадок безробіття;

- солідарності та субсидування;

- обов'язковості фінансування витрат, пов'язаних з наданням матеріального забезпечення у випадку безробіття та соціальних послуг;

- паритетності в управлінні страхуванням на випадок безробіття держави, представників застрахованих осіб та роботодавців;

- диференціації розмірів виплати допомоги із безробіття залежно від страхового стажу та тривалості безробіття;

- надання на рівні не нижче за прожитковим мінімум, встановлений законом, допомоги із безробіття та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- законодавчого визначення умов та порядку здійснення страхування на випадок безробіття [51].

Державне регулювання -- це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

* проведення єдиної політики держави в цій сфері;

* забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

* створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;