Особливості початкового етапу розслідування злочинів

винність, мотив і ціль убивства;

дані, що характеризують особу убивці.

Типові ситуації початкового періоду розслідування залежать від дій злочинця, місця, часу, умов убивства, часу, що пройшов з моменту його вчинення, змісту вихідної інформації. Як правило, для порушення кримінальної справи необхідна наявність інформації, з якої прямо вбачається кримінальний характер події або є підстави припускати наявність злочину. Наприклад, при виявленні трупа з ознаками самогубства, нещасливого випадку не виключаються версії про доведення до самогубства або інсценування під нещасливий випадок, що зобов'язує порушити кримінальну справу і провести розслідування.

Для справ про убивство типові наступні ситуації:

Виявлено труп з ознаками насильницької смерті. Відома особа потерпілого, обставини убивства (побутове, у бійці в присутності свідків), особа підозрюваного. У цій ситуації будуються версії про ціль і мотиви убивства, його обставини. Проводиться допит заявників(очевидців), затримка і допит підозрюваного, огляд місця події і трупа, призначається судово-медична експертиза трупа і речових доказів.

Виявлено непізнаний труп чи частини розчленованого трупа. Задача першого етапу розслідування полягає в тому, щоб зібрати відомості, необхідні для побудови версій про особу потерпілого, місце, час, обставини, мотиви убивства, особи підозрюваного. Проводяться: огляд місця виявлення трупа і самого трупа, речовинних доказів, дактилоскопіювання і фотографування трупа, орієнтування органів міліції про факт виявлення трупа, його прикмети і одяг, вивчення заяв про безвісну відсутність, вивчення кримінальних справ про убивства, розбої, крадіжки, ознайомлення з матеріалами про осіб без певного місця проживання. Проводяться оперативні заходи щодо розшуку злочинця і встановленню особи потерпілого. У випадку виявлення розчленованого трупа особлива увага звертається на предмети, у яких знаходилися частини трупа (валіза, клейонка, газета, цебро, тканина і т.п.). На них можуть зберегтися позначки, написи, інші ознаки, що вказують на особу потерпілого і злочинця. При виявленні трупа новонародженої дитини проводиться огляд трупа і мести його виявлення, предметів, у котрі був загорнений труп, у жіночих консультаціях установлюються жінки, які приховували вагітність, які мали дитину, що зникла. Призначають судово-медичну експертизу трупа для з'ясування питань про народження дитини живою чи мертвою, причину і час смерті, спосіб позбавлення життя, скільки часу після пологів жила дитина, групу, тип і резус приналежності крові й ін.

Надійшла інформація про безвісну відсутність особи. У цій ситуації необхідно конкретизувати дані про особу, рід занять, професію безвісно відсутнього, час, передбачувані причини відсутності, можливе місце перебування, взаємини з родичами, товаришами по службі, знайомими, риси характеру, захворювання, інтереси, про речі, які узяв відсутній чи, навпаки, не взяв. Вивчення цих обставин дозволяє будувати ряд версій про причини безвісної відсутності (хвороба, смерть, небажання повертатися до родини, випадкова загибель при невстановлених обставинах і, нарешті, убивство). Підставами для виникнення версії про убивство можуть бути: неприязні відносини потерпілого з родичами; наявність речей, які людина в звичайних умовах при від'їзді зобов'язана взяти із собою; наявність слідів крові в приміщенні, де жив відсутній; пряма зацікавленість родичів, знайомих у смерті особи, неправдоподібні, суперечливі пояснення їх щодо обставин і причин безвісної відсутності.

Наявні дані, що навмисне убивство замасковане інсценуванням з метою приховати факт і обставини убивства. Типовими інсценуваннями бувають створення видимості: самогубства, нещасного випадку на залізничному транспорті, шосейній дорозі, на воді, виробничого травматизму, загибелі у вогні, падіння з висоти, необережного поводження зі зброєю, самоотруєння, природна смерть від переохолодження, захворювання, алкогольного сп'яніння, а також інсценування необхідної оборони, вчинення убивства іншими особами й інші види інсценувань.

1.4. Організована злочинність

Після досить тривалого періоду замовчування (з 40-х років), вітчизняні кримінологи вперше змогли відкрито заявити про існування в нашій країні організованої злочинності. Дослідження в частині організованої злочинності проводилися нині доктором юридичних наук, професором О.Гуровим, у ВНДІ МВС СРСР. Усім відомі голосні публікації в журналах «Родина», «Огонек» і книга «Імперія страху». Реакція на них, як у фахівців, так і в «обивателя» звичайно не однакова. У підручниках повна «Кримінологічна характеристика професійної (організованої) злочинності» з'явилася лише в 1994 році (під ред. Кузнецової і Міньковського Кpиминология: [Учеб.для студентов вузов, обучающихся по напpавлению и спец. "Юpиспpуденция"]/ [Миньковский Г.М.,Кузнецова H.Ф.,Голоднюк М.H. и дp.]; Под pед.Миньковского Г.М.- М.: Изд-во Моск. ун-та,1994. - с. 312-322 . В одному з останніх (під ред. Кудрявцева і Емінова /с.з. 233-256/) вона іменується «Професійна злочинність та її попередження». Обидва, вищевказані, розділи написані одним автором - А.Гуровим. Але було б невірно стверджувати, що вона не вивчалася. Про неї згадувалося або як про пережиток, або як про частину рецидиву. Звичайно ж про її існування не писалося і не говорилося вголос. Але кожен «обиватель» знав і знає, що гаманець при вході в суспільний транспорт треба забрати подалі.

Отже, із книг, художніх фільмів, історії кримінології нам відомо, що ще наприкінці 19-го століття Паризька таємна поліція виділяла професійних злочинців (особи, що систематично роблять крадіжки, шахрайства й інші злочини проти власності, досягаючи при цьому великої спритності і майстерності); тип «професійного злочинця» був виділений у класифікації правопорушників на Гейдельбергскому з'їзді міжнародного союзу криміналістів у 1897 році (основною його рисою називалася - завзятість, небажання відмовлятися від свого поводження з використанням визначених навичок); Ч.Ломброзо виділяв цей тип злочинця; у Росії ряд правознавців, у т.ч. С.Познишев і І.Фойницький) виступали проти вживання терміна «професійний»; його ще називали «звичний, завзятий, хронічний, непоправний» і т.д. Кpиминалистическая энциклопедия: [Спpав.пособие для куpсантов, слушателей и пpеп. учеб. заведений МВД, адьютантов, доктоpантов, науч.сотpудников и пpакт.pаботников оpганов внутp. дел]/ Авт.-сост.Белкин Р.С.- М.: БEК, 1997 - с. 65.

Офіційно боротьба з цим небезпечним соціальним недугом почалася з прийняттям 23 грудня 1989 року постанови З'їзду народних депутатів колишнього СРСР "Про посилення боротьби з організованою злочинністю", однак фактично вона була розчпочата в загальних проблемах боротьби зі злочинністю в цілому і, отже, втратила бажану гостроту й ефективність і звелася на нівець. Потім були прийняті ще ряд нормативних актів, присвячених цим питанням, проте і вони вирішити проблему організованої злочинності не змогли. Скоріше відбулося зворотне: тенденції розвитку цього відразливого явища прийняли масового, загрозливого життя суспільства характер.

Напрямок основних видів промислу організованої злочинності:

незаконний обіг наркотиків;

незаконний обіг озброєнь;

розкрадання радіоактивних матеріалів;

фальшивомонетництво;

відмивання злочинних доходів;

викрадення автомобілів;

розкрадання і контрабанда предметів мистецтва;

рекет і шантаж з метою вимагання коштів та ін.

У широкому змісті під організованою злочинністю варто розуміти особливу протиправну діяльність злочинних організацій, які заздалегідь планують стратегію і тактику кількаразового вчинення злочинів, що мають усередині себе чіткий розподіл ролей, свого роду спеціалізацію. Однак, не всі злочини, скоєні кількома особами, навіть найтяжчі, можна відносити до скоєних організованою злочинною групою. Лише тоді, коли злочинці попередньо об'єдналися, узгодили свої дії при підготовці замаху і скоєнні самого злочину, відпрацювали план, підпорядкували цьому плану колективні зусилля і дії, можна говорити про виникнення організованої злочинної групи. Сюди ж необхідно віднести і такі умови, як конспірація злочинного угрупування, а також забезпечення його життєдіяльності шляхом використання елементів комерції, спрямованої на легалізацію злочинних прибутків, організацію торгівлі, найпростіших виробництв, придбання нерухомості та інше, що надає можливість злочинцям мати вигляд законослухняних громадян. Світова практика свідчить, що майже у всіх розвинених країнах організована злочинність базується на традиційних видах протиправного промислу - кримінально-комерційній діяльності, де найбільш широко представлені незаконні фінансово-банківські операції, торгівля наркотиками, зброєю, організація проституції, крадіжок та контрабанди автомобілів. Особливе місце у цьому переліку відводиться фінансово-банківським злочинам, які дають можливість злочинним організаціям зосередити у своїх руках значні суми, отримані за незаконну торгівлю наркотиками, металом, енергоресурсами, зброєю, та кошти вилучені у населення шляхом створення фінансових пірамід. Останні в подальшому легалізуються і використовуються злочинцями на свій розсуд.

Загальними ознаками, за якими можна визначити, що ми маємо справу з організованою злочинною групою, є:

стійкість, тобто об'єднання осіб для занять злочинною діяльністю на більш-менш тривалий період, а не для здійснення одного чи декількох злочинів;

планування злочинної діяльності (загальнокарної, господарсько-посадової або інтегрованої, тобто змішаної із залученням для досягнення своїх злочинних намірів державних структур);

наявність ієрархічної структури, як мінімум двоступеневої - організатор і виконавці.

При подальшому розвитку організована злочинна група починає ускладнюватися, у неї з'являються додаткові ознаки, такі як:

створення всіляких "кас", тобто концентрація загальних коштів з наступним їх використанням для розширення злочинної діяльності, підкупу посадових осіб, надання допомоги членам свого злочинного співтовариства;

досить вузька спеціалізація своїх членів і диференціація їх функцій;

розширення сфер діяльності з одночасним прагненням до їх монополізації;

встановлення зв'язку з корумпованими посадовими особами державних установ і правоохоронних органів;

створення власних структур "розвідки" і "контррозвідки", найчастіше під видом легальних охоронних структур, з метою активної протидії правоохоронним органам, дискредитації їх співробітників, впровадження в них "своїх людей";

поява власної злочинної ідеології, заохочення твердої внутрішньої дисципліни і введення санкцій за її порушення;

концентрація влади в руках керівника;

відмінна озброєність й ін.

Звичайно, перераховані ознаки зустрічаються не у всіх організованих злочинних груп, тому що відповідно до норм карного законодавства до таких груп можна віднести злочинну групу з двох і більше осіб, що вчинили злочин у співучасті чи діяльність яких підпадає під кримінально-правовий інститут "бандитизм". По загальноприйнятій думці, боротьбу з такими групами, незважаючи на їхню небезпеку, можна успішно здійснювати і традиційним шляхом. Але коли правоохоронні органи зіштовхуються з діяльністю злочинних груп більш високого ступеня організованості (злочинних об'єднань чи злочинних організацій), то традиційні методи боротьби зі злочинністю вже не спрацьовують, що викликає необхідність адекватно удосконалювати застосовувані стосовно них форми і способи діяльності.

Що ж собою уявляють злочинні групи з високим ступенем організованості? Під злочинним об'єднанням прийнято розуміти стійке, ієрархічно структуроване об'єднання злочинних груп, що мають корумповані зв'язки з представниками державного апарату і які систематично реалізують плани вчинення організованих злочинів. Для цих співтовариств характерна корислива-насильницька спрямованість. Основною сферою їхньої діяльності є рекет і незаконний бізнес, а насильство звичайне застосовується до конкурентів, а також зрадників - членів об'єднання і рідко у відношенні сторонніх осіб, які не виконують вимоги об'єднання. У діяльності злочинних співтовариств важливе місце займає організаційна робота, тому що вони прагнуть до тривалого існування, до встановлення монополії на конкретні види злочинної діяльності на визначеній території.

Ця робота припускає:

вербування нових членів;

включення дрібних, розрізнених груп у свій склад;

підтримка дисципліни, конспірації і корумпованих зв'язків.

Найбільш могутніми злочинними організованими співтовариствами є:

сицілійська "мафія",

американська "коза ностра",

японська "якудза",

колумбійська наркомафія,

тріади Південно-Східної Азії.

Як видно з наведеного переліку, у Західній Європі (крім Італії) немає одіозних злочинних співтовариств. Однак це не означає, що там усе спокійно. На території Східної Європи, республік СНД і країн Балтії вже почувається "рука" італійських мафіозі, а на Далекому Сході - японців і китайців. На думку західних фахівців - перетворення доморослих злочинних груп, які діють на території колишнього СРСР, у мафію італійського типу цілком реальне. Тут багато загального: бідність і безвихідність більшої частини суспільства, девальвація ідеалів, слабка оснащеність правоохоронних органів, їх фінансова і матеріальна уразливість. Крім того, не можна виключати появи у мафії своєї армії, яка сформувалася з колишніх військовослужбовців, які отримали бойовий досвід в Афганістані, Таджикистані й ін.

В даний час багато чого зі сказаного знаходить цілком реальне втілення. В Україні й інших країнах СНД спостерігається широкий ріст організованих злочинних співтовариств. На чолі їх, як правило, знаходяться лідери, які не здійснюють безпосередньо злочинів, а виконують організаторські й ідеологічні функції. Це представники загальнокарних елементів (професійні злочинці - "злодії в законі" і великі представники "білокомірцевої" злочинності, бізнесмени, працівники державних структур). Далі по ієрархії йдуть, так звані, групи забезпечення і безпеки. У группу забезпечення входять особи, що теж безпосередньо не приймають активної участі в конкретних злочинах, однак:

реалізують рішення керівництва злочинної організації;

здійснюють контроль за діяльністю виконавців;

розв'язують конфліктні ситуації усередині організації;

збирають "податки" з виконавців злочинів;

забезпечують можливість і безпеку сходок лідерів злочинних співтовариств;

забезпечують стійкі зв'язки усередині злочинної організації й інших подібних співтовариств;

організують охорону лідерів;

уживають заходів, спрямованих на підвищення ефективності діяльності виконавців;

контролюють дотримання норм і традицій злочинного світу;

виявляють і включають в організацію раніше не охоплені злочинні групи, злочинців-професіоналів та інших осіб, що мають незаконні доходи;

легалізують злочинно добуті цінності;

здійснюють матеріальну і моральну підтримку членам організації, які знаходиться в місцях позбавлення волі, допомагають їх родинам.

Корисні для злочинної організації особи складають групу безпеки. Це юристи, економісти, журналісти, лікарі і звичайно ж державні службовці. Виконавці злочинів (злодії, кіллери, шахраї й ін.) представляють нижню ланку злочинної організації.

Організована група -- це стійке об'єднання кількох осіб, які спеціально зорганізувалися для більш-менш тривалої злочинної діяльності. Узагальнивши наведене, можна виділити такі ознаки організованої злочинної групи:

1) наявність статуту -- розробленого (хоч би в загальних рисах) і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності і визначеної мети діяльності групи;

2) створення організаційної структури -- підрозділи, їх керівники, підпорядкованість, підзвітність і їх конкретні завдання;

3) наявність організатора (керівника);

4) конспірація -- прикриття своєї діяльності, налагодження корупційних зв'язків з органами влади;

5) вербування нових членів;

6) наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків між учасникам організації;

7) наявність матеріальної бази -- приміщень, транспорту, сховищ, коштів тощо Шепітько В.Ю. Криміналістика. - Х.: Право, 2001. - с.168..

Згідно до положень нового (2001 року) Кримінального кодексу України (Розділ VI «Співучасть у злочині») співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом України.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396 Кримінального кодексу України.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Кримінальна відповідальність співучасників.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає вчинений ним злочин.

Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини Кримінального кодексу України, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини Кримінального кодексу України як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, передбачених статтею 17 Кримінального кодексу України. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.

У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

Розділ 2. Аналіз застосування методик розслідування злочинів, вчинених організованою злочинною групою

2.1. Загальні положення

Аналіз практики реагування органів внутрішніх справ на заяви, повідомлення про злочини дозволяє зробити висновок про те, що підвищується активність роботи апаратів УБОЗ по виявленню злочинів. Так, незважаючи на те, що як і раніше серед приводів до порушення кримінальних справ по фактах проявів діяльності злочинних структур основне місце займають заяви громадян, проте більше 20 % виявлені безпосередньо працівниками органів внутрішніх справ Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.11. Хоча преса повна повідомленнями про діяльність злочинних формувань, у жодному випадку такі повідомлення не стали приводом до порушення кримінальної справи.

Помітно підвищилася якість перевірки заяв і повідомлень про злочини працівниками органів внутрішніх справ, у тому числі працівниками ВБОЗ: по 72% кримінальних справ у результаті попередньої перевірки отримані додаткові дані про злочини й особи, які їх вчинили. Основна вага роботи з розгляду заяв і повідомлень про злочини як і раніше лежить на слідчих. Ними порушуються 86% кримінальних справ про діяльність злочинних структур. Разом з тим у підрозділах по боротьбі з організованою злочинністю підвищується увага до карно-процесуальної діяльності на стадії порушення кримінальних справ. Дослідження показують, що в загальному обсязі діяльності оперативних апаратів зростає частка карно-процесуальної, потребуючої досить високого ступеня підготовки в галузі карного процесу і криміналістики. По 27% вивчених кримінальних справ невідкладні слідчі дії проводилися працівниками ВБОЗ і по такій же кількості - працівниками УБОЗ. Більшість невідкладних слідчих дій було проведено протягом 3 діб. Тільки по 16% - у термін понад 10 діб Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.12-14..

Створення підрозділів ВБОЗ, це тепер очевидно, зробило процес розслідування більш інтенсивним. Слідчими й оперативними працівниками широко використовується весь арсенал слідчих дій. По 66% кримінальних справ уже на первинному етапі проведене по 3 і більше обшуків, по 73% кримінальних справ працівниками УБОЗ-ВБОЗ з доручення слідчого виконано по 3 і більш слідчих дій. По 70% кримінальних справ працівники УБОЗ брали безпосередню участь у проведенні слідчих дій спільно зі слідчим. Треба, щоправда, відзначити, що ці показники істотно розрізняються в різних регіонах. Безсумнівний інтерес представляє практика обрання по справах про злочини організованих злочинних формувань запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Такий запобіжний захід слідчі застосовували практично по усім вивченим кримінальним справам (виключення складає лише одна кримінальна справа).

І це зрозуміло в силу суспільної небезпеки діяльності злочинних структур. Інакше виглядає судова практика з питання застосування запобіжних заходів. Останнім часом у пресі з'явилися інтерв'ю з керівниками судових органів, у яких стверджується, що кількість обвинувачуваних, якеі звільняються з-під варти за рішенням суддів досить невелика. Можливо це і так, якщо вести мову про злочинність у цілому. Однак вивчення кримінальних справ у відношенні учасників організованих злочинних структур показує, що по 19,3% з них суддями прийняті саме такі рішення (прокурорами - тільки по 2,3% кримінальних справ) Там само, с.15..

В останні роки в криміналістиці розроблені нові методи доведення , дослідження зібраних доказів. Однак широке їх застосування в даний час пов'язане з необхідністю розширення фінансування діяльності експертно-криміналістичних підрозділів, їхнього професійного зміцнення. Наприклад, істотний внесок у боротьбу з організованою злочинністю можуть внести фоноскопічні дослідження. Вони дозволяють, зокрема, перетворити в докази багато даних, отриманих шляхом проведення оперативно-розшукових заходів. Так, вивчення кримінальних справ показало, що одним з найважливіших доказів, що сприяли викриттю організаторів злочинних формувань, є результати прослуховування телефонних переговорів. Це вже непоганий показник, однак при посиленні техніко-криміналістичного забезпечення фоноскопічних досліджень він міг би бути набагато більшим. В даний час чисельність відповідних лабораторій навіть у великих економічних регіонах України вкрай мала. Фоноскопічні дослідження проводяться місяцями, що утруднює розслідування діяльності насамперед організованих злочинних співтовариств.

Те ж можна сказати і про підрозділи, які здійснюють генотипову ідентифікацію. Проведені ними дослідження вкрай дорогі. У США, наприклад, одне таке дослідження обходиться в 400 доларів Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.16.. Однак у результаті таких досліджень відкриваються безмежні можливості доказування. Слідами біологічного походження можна ідентифікувати людину, що значно полегшить процес пошуку і підвищить розкривання злочинів. Будь-які матеріальні витрати тут виявляться виправданими.

Розширення діяльності злочинних структур, що охоплюють багато регіонів України, ближнє і дальнє зарубіжжя, показує, що тут виникає багато проблем організації розслідування, яке виходить на рівень міждержавних відносин . Будь-які спроби слідчих розширити сферу розслідування за межі своїх регіонів відразу наштовхуються на серйозні проблеми. 64% слідчих в якості основних труднощів в процесі виявлення міжрегіональних зв'язків злочинних структур відзначили несвоєчасність виконання окремих доручень у різних регіонах України, 54% - низьку якість їхнього виконання Там само, с.17..

Тривалість виконання окремих доручень, що направляються в зарубіжні держави як фактор, що заважає роботі, відзначили 44% слідчих. Однак багато в чому це обумовлено тим, що значна частина слідчих (43%) узагалі не інформовані про порядок взаємодії з правоохоронними органами інших держав Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с. 18..

Виникають складності при виїзді в закордонні відрядження. У прикордонних областях України, і на це вказало від 63 до 83% опитаних слідчих. При цьому в бесідах багато слідчих указали, що при добре відпрацьованій системи взаємодії з правоохоронними органами інших держав, при наявності відповідних договорів необхідність виїзду в такі відрядження в більшості випадків взагалі відпала б. У вирішенні цих проблем - величезний резерв економії державних коштів і підвищення ефективності боротьби з організованою злочинністю.

Дослідження показали, що саме по собі створення спеціалізованих служб по боротьбі з організованою злочинністю, утворення спеціалізованих слідчих підрозділів, ще не вирішує автоматично проблеми, однією з найгостріших серед яких є проблема взаємодії. Зокрема, у числі служб, взаємодія з якими викликає найбільші труднощі, багато хто з опитаних слідчих вказали підрозділи карного розшуку (47%) і апарат УБОЗ (близько 36%). Конкретно це виражається:

- у несвоєчасному і неякісному виконанні доручень - 58% опитаних;

- у тім, що слідчі не залучаються до розробки і планування операцій по реалізації оперативних матеріалів 46%;

- у тім, що слідчі недостатньо інформуються про результати оперативно-розшукової діяльності - 37%;

- у тім, що слідчо-оперативні групи не створюються чи їх склад нестабільний - 33% опитаних Там само, с.19-21..

2.2. Характеристика сучасного стану організації розслідування

діяльності організованих злочинних груп

Якими б якісними не були оперативні розробки учасників злочинних структур, які б сили не виділялися на це, кінцевий результат завжди пов'язаний з підсумками розслідування і судового розгляду по кримінальній справі. А ця задача стає день від дня складнішою в міру зрощення організованої злочинності з комерційними і державними структурами, у міру розвитку й удосконалення злочинних організацій. Треба прямо сказати, що в даний час керівники злочинних структур, що ухиляються від особистої участі у вчиненні злочинів, як правило залишаються безкарними. При опитуванні 64% слідчих указали, що, як правило до кримінальної відповідальності залучаються виконавці злочинів, а організатори ідуть від відповідальності. По кримінальних справах, які знаходиться у виробництві слідчих підрозділів по організованій злочинності, приблизно тільки в 20% випадків виявлені організатори злочинної групи, у 4% -навідники, у 6% - особи, що надавали технічні засоби і транспорт Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с. 30..

Як правило виявити і довести існуючі корумповані зв'язки злочинних структур не вдається - на цю обставину вказали 46% слідчих. Іноді вдається притягнути до карній відповідальності організаторів, і то лише в зв'язку з їх особистою участю у вчиненні злочинів - 41%, в одиничних випадках - 36%. 24% слідчих узагалі відзначили, що їм ніколи не доводилося притягати до карної відповідальності організаторів злочинної діяльності (це особливо важливо при тому, що опитувалися винятково слідчі спеціалізованих підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, які мають значний стаж роботи). В анкетах часом відзначалося, що дані про наявність організаторів, корумпованих зв'язків злочинних формувань при розслідуванні були отримані, але довести це у встановленому в карно-процесуальному законі порядку не вдалося.

У процесі дослідження вивчалося питання про те, які категорії злочинів є найбільш складними для розслідування. В даний час, на думку опитаних слідчих, це злочини в сфері банківської діяльності (відзначили 59% опитаних), хабарництво і корупція (34%), групові злочини, що вимагають виявлення організаторів та інших співучасників, злочини, пов'язані з діяльністю комерційних структур (29%), кваліфіковане вимагання (26%). Тут почате дослідження вивело ще на одну актуальну проблему, що вимагає особливої уваги наукових і практичних працівників - активна протидія злочинних структур процесу розслідування. Ще кілька років назад такої проблеми практично не було, а в даний час тільки 17% опитаних слідчих вказали, що вони не зіштовхувалися з якими-небудь формами протидії. У числі найбільш розповсюджених способів протидії розслідуванню опитані вказали:

- підкуп, залякування, насильство у відношенні потерпілих, свідків, членів їхніх родин - 62%;

- незаконні дії захисників обвинувачуваних, підозрюваних - 53%;

- спроби впливати на хід розслідування через засоби масової інформації - 27%;

- спроби впливати на суддів з метою прийняття ними тих чи інших рішень, вигідних обвинувачуваним - 24%.

Дані опитування слідчих підтверджуються результатами вивчення кримінальних справ. Так, у процесі розслідування відмовилися від раніше даних показань убік, сприятливу для обвинувачуваних: свідки - по 19% кримінальних справ, потерпілі - по 9% Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с. 32-34..

Цікаво, що способи протидії істотно відрізняються в різних регіонах. Так, якщо в провінційних містах спроби впливати на хід розслідування через засоби масової інформації відзначили не більше 10% слідчих, то для Києва і Київської області цей показник склав 79%.

У методичному плані необхідно озброїти слідчих і оперативних працівників засобами і методами протидії спробам злочинних структур процесу доведення по кримінальних справах. Дослідження показали, що активний вплив на учасників злочинних структур дає свої результати. З одного боку, наприклад, участь захисників на попередньому слідстві дає можливість обвинувачуваним координувати свою діяльність. По 85% вивчених кримінальних справ обвинувачувані відмовлялися від раніше даних показань, по 35% - організатор мав можливість активно впливати на показання інших співучасників. З іншого боку, слідчим і оперативним працівникам по 27% вивчених кримінальних справ вдалося "розколоти" групу, викликати протиріччя між співучасниками. У 75% випадків організатори викривалися саме їхніми показаннями, у 36% - обвинувачувані повідомили про інших співучасників, по 26% - про інші епізоди злочинної діяльності. Тому не так уже безсилі наші слідчі й оперативні працівники в боротьбі з організованою злочинністю Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.35.

Було вивчене, зокрема, питання про джерела одержання професійних знань. Отримані відповіді слідчих вражають. Так, основним джерелом знань про методи розслідування діяльності злочинних структур, 67% слідчих назвали свій особистий досвід. Поради колег по роботі в якості такого джерела назвали 57%. Тільки 52% слідчих як джерело професійно необхідних знань назвали навчання в юридичному вузі. Тільки 36% слідчих поповнюють свої знання шляхом самостійного вивчення наукової літератури /а це, до речі, може свідчити одночасно і про її якість/. Мало спілкуються слідчі з оперативними працівниками, з експертами, співробітниками інших служб. Тільки 33% слідчих указали на це як на джерело одержання професійних знань про методи розслідування діяльності злочинних структур.

Методичну допомогу керівників слідчих апаратів відзначили 25% опитаних, що явно недостатньо й у якомусь ступені свідчить про рівень підготовки самих керівників.

Впадає в око низька ефективність таких форм навчання як заняття в системі службової підготовки - 15% опитаних, а також навчання на курсах підвищення кваліфікації 14% Коренєв П.М. Сучасні проблеми української криміналістики. - Х.:Консум, 2001. - с.36..

Як повний провал методичного забезпечення діяльності слідчого апарату по розслідуванню злочинів, вчинених учасниками злочинних структур, варто розцінити той факт, що тільки 1,6% слідчих відзначили як джерело інформації, необхідної для їхньої професійної діяльності, допомогу слідчих-методистів. Навіть публікації в засобах масової інформації як джерело знань відзначили 2,4% слідчих Там само, с. 37..

2.3. Проблеми виявлення функціональних ролей учасників

злочинних груп

Феномен організованої злочинності, що раніше був в основному предметом дослідження кримінологів, у даний час привертає все більшу увагу фахівців криміналістики і карного процесу. Проведені дослідження дозволили одержати ряд цікавих даних про криміналістичну характеристику злочинних структур. Вивчення матеріалів кримінальних справ показало, що в числі обвинувачуваних членів злочинних груп 63% уже були раніше засуджені за різні злочини Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с. 50.. Такий високий рівень рецидиву не можна, як це звичайно робилося раніше, ставити за провину органам внутрішніх справ. Можна сказати, навпроти, що саме успішна діяльність апаратів УБОЗ дозволила якоюсь мірою вийти на ядро злочинного світу. Тому високий рівень рецидиву повинен свідчити в даний час про позитивні сторони діяльності по розкриттю злочинів, вчинених організованими злочинними формуваннями.

Злочинність професіоналізується: 56% обвинувачуваних по кримінальних справах про злочини, вчинені учасниками злочинних структур, жили винятково за рахунок коштів, добутих злочинним шляхом. По роду занять значну частину учасників злочинних структур складають працівники комерційних організацій - 33%, працівники приватних охоронних структур - 10%, колишні спортсмени - 19%, працівники правоохоронних органів (у тому числі колишні) - 11%. Спостерігається активне залучення в діяльність злочинних структур неповнолітніх - серед обвинувачуваних вони склали 10% Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с.52..

Аналіз географії діяльності злочинних структур за матеріалами кримінальних справ дав трохи несподівані результати: 81% усіх злочинів були зроблені в межах одного регіону, лише 4,5% - за кордоном, тільки по 6,8% вивчених кримінальних справ є епізоди злочинів, вчинених в інших регіонах Там само, с.54..

Очевидно, що вивчення структури злочинної організації, доведення провини окремих учасників співтовариства в даний час є надзвичайно актуальною і складною проблемою як для органів розслідування, так і для науковців. Відзначається, що в даний час для злочинних структур в усі більшому ступені характерна наявність "бюрократичної надбудови", у якій виділяється група лідерів, які здійснюють стратегічне управління, формують ідеологію групи, консолідують зусилля різних членів групи, визначають інвестиційну політику.

Для криміналістів найбільш складною проблемою є визначення шляхів доведення провини цієї категорії членів злочинної структури. Першим етапом у вирішенні зазначеної наукової задачі повинна бути конкретизація цілей розслідування. Це неможливо без функціонального аналізу злочинних структур, без виявлення на його основі рольових функцій їх учасників. Можна припустити, що головним тут буде дослідження функцій злочинного управління. Саме в наявності таких функцій і їх реалізації в злочинній діяльності й полягає ключова особливість феномену організованої злочинності.

У теорії управління проблема функцій розроблена досить добре. Стосовно до проблеми організованої злочинності нас буде цікавити наступні дві групи функцій: функції процесу управління і функції забезпечення. Саме такий підхід дозволяє правильно сформулювати тактичні задачі розслідування стосовно до вивчення діяльності злочинних структур. Постановка таких задач - хоча і перший, але надзвичайно важливий етап діяльності як слідчих, так і оперативних працівників.

У числі функцій процесу кримінального управління можна виділити наступні функції:

1/ функція інформаційного забезпечення злочинної діяльності: вивчення кон'юнктури, вибір об'єктів і предметів злочинного зазіхання, збирання інформації про них, вивчення системи охорони і забезпечення безпеки, пошук осіб, які могли б сприяти виконанню злочину, пошук технічних засобів здійснення злочинів, зброї і транспорту і т.д.;

2/ функція ухвалення кримінального рішення на вчинення злочину: визначення об'єкту і предмету злочинного зазіхання, місця і часу вчинення злочину, способів його вчинення, місця збуту викраденого, способу приховування злочину, способів забезпечення безпеки злочинної діяльності, визначення виконавців, ролі кожного з них і т.д.;

3/ функція організації виконання кримінального рішення: доведення злочинного задуму до виконавців, їхній інструктаж, створення мотивації на вчинення злочину /залякування, апелювання до групових злочинних установок і кримінальних традицій, визначення частки кожного в розподілі коштів, добутих злочинним шляхом, координація злочинною групою діяльності, особливо при її здійсненні в різних регіонах, установлення контактів з іншими злочинними структурами і т.д./;

4/ функція контролю і регулювання також може бути виділена в діяльності злочинних структур, вона може здійснюватися як безпосередньо організаторами злочинного співтовариства, так і іншими членами ядра злочинного угруповання. У будь-якому випадку і на ці аспекти діяльності злочинних структур повинна бути звернена увага слідчих і оперативних працівників Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с. 56..

Встановлення фактів, що відносяться до реалізації різних функцій злочинного управління, у комплексі дозволяє установити головний факт - наявність злочинного управління і коло його суб'єктів.

У діяльності злочинних структур повинна виявлятися і доводитися наявність ще однієї групи функцій злочинного управління. І тут прослідковується закономірність універсальності функцій для будь-яких видів організованої соціальної діяльності, у тому числі кримінальної:

1/ функція кадрового забезпечення / залучення осіб у діяльність злочинної структури, заходи для забезпечення підготовки членів злочинних структур у частині володіння зброєю, прийомами боротьби і т.д. Стосовно розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними структурами не можна обмежуватися встановленням самого факту причетності до вчинення конкретних злочинів, необхідно виявляти і доводити, хто і як утягував конкретну особу, у тому числі неповнолітніх, у діяльність співтовариства;

2/ функція матеріально-технічного забезпечення виражається в створенні фондів коштів злочинного співтовариства /"общака"/, у їхній схоронності, у визначенні порядку їхнього використання, у придбанні транспортних засобів, приміщень, зброї й інших знарядь вчинення злочину;

3/ не можна ігнорувати і функцію формування мотивацій в учасників злочинних структур. Тут мова повинна йти про виявлення проявів "злочинного виховання", впливу на психологію членів угруповання. Безумовно, при відсутності спеціальної кримінально-правової норми, що установлює відповідальність організаторів злочинних структур, більшості слідчих важко прищепити думку про необхідність поглибленого дослідження цих питань, однак і при чинному законодавстві ці фактори, узагалі ж далекі від події злочину, важливі з погляду встановлення провини керівників злочинних структур Ворошилов А.С. Методика расследования преступлений, совершенных организованными преступными группировками. - Луганск:Универс. изд-во, 2001. - с. 58..

Виявлення рольових функцій учасників злочинних структур у повному обсязі в процесі розслідування представляється завданням важким. Однак встановлення участі конкретної особи в діяльності організованої злочинної структури хоча б у рамках реалізації в якійсь частині однієї з функцій уже дозволяє судити і про наявність злочинної організації, і про провину її учасників. Вирішення цієї задачі полегшується тим, що далеко не завжди обвинувачувані і їх захисники, а також свідки чітко уявляють собі значення тієї чи іншої інформації, яка може бути використана слідчим для доведення наявності злочинної організації й індивідуалізації провини кожного з її учасників.

Розділ 3. Тактика допиту при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами

3.1. Особливості тактики допиту при розслідуванні злочинів,

вчинених організованими злочинними групами

Стосовно до розслідування діяльності злочинних структур тактика проведення допиту має цілий ряд особливостей. Вони визначаються:

слідчою ситуацією, яка складається при розслідуванні злочинних проявів організованої злочинності;

кримінальною ситуацією, пов'язаною з особливостями особи учасників злочинної структури, соціально-психологічними факторами їхніх взаємин у злочинній структурі;

специфікою тактичних цілей, що виникають перед слідчим, коли він зіштовхується зі значною по чисельності учасників, особливо небезпечною, розгалуженою, яка має корумповані зв'язки, злочинною організацією, лише частина учасників якої безпосередньо здійснювала злочини, виступаючи як виконавці чужого задуму.

Говорячи про слідчу ситуацію як про фактор, що визначає особливості тактики допиту при розслідуванні діяльності злочинних структур, у першу чергу необхідно відзначити наступне. Феномен організованої злочинності, що раніше був в основному предметом дослідження кримінологів, у даний час привертає в усе більшому ступені увагу криміналістів і фахівців в галузі оперативно-розшукової діяльності. Це викликано тим, що в процесі розслідування діяльності злочинних структур слідчі й оперативні працівники зіштовхуються із ситуаціями, які раніше не зустрічалися в при розслідуванні злочинів:

ріст чисельності організованих злочинних структур;

їх озброєність;

вчинення тяжких злочинів;

активна протидія розслідуванню;

наявність корумпованих зв'язків в органах влади, управління, а також у правоохоронних органах;

зміни в карно-процесуальному законодавстві, зокрема, пов'язані з участю захисника з моменту затримки підозрюваних, арешту чи залучення в якості обвинувачуваних.

Значення цих факторів неоднозначне. Наприклад, серійність у вчиненні злочинів збільшує, з одного боку, складність і обсяг роботи слідчого, з іншого боку - обсяг доказової і орієнтовної інформації, яку він може використовувати при розслідуванні. Частина адвокатів фінансується злочинними структурами, шляхом підкупу і шантажу втягується в їхню діяльність. Такі адвокати часто виходять за рамки закону при здійсненні захисту обвинувачуваних і підозрюваних. У той же час, як відзначають багато слідчих, участь захисників на ранніх стадіях розслідування позитивно позначається на процесі доказування, оскільки позбавляє обвинувачуваних можливості посилатися на нібито допущені у відношенні до них незаконних методів допиту. Особливості слідчої ситуації при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами, позначаються і на тактиці допиту потерпілих і свідків. Багато в чому змінилися потерпілі. У багатьох випадках вони самі виявляються причетними до здійснення протиправних дій, у процесі розслідування вступають у змову з обвинувачуваними і їх представниками, піддаються залякуванню і шантажу.

Те ж можна сказати і про особистість свідків по справах про діяльність злочинних структур:

значна частина свідків виявляється пов'язаною з діяльністю організованої злочинної групи або проживає на території, що знаходиться в сфері її інтересів;

інформація про свідків швидко стає відомою учасникам злочинних груп, у результаті чого вони піддаються тим чи іншим формам тиску.

Говорячи про кримінальну ситуацію як про фактор, що впливає на тактику допиту при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами, необхідно відзначити як негативний, так і позитивний вплив окремих її елементів на можливості слідчого домагатися поставлених цілей допиту. Можна виділити наступні негативні фактори кримінальної ситуації, що утрудняють проведення допиту обвинувачуваних, підозрюваних - учасників злочинних структур і пов'язаних з ними осіб:

наявність колективних установок на протидію органам розслідування;

можливості злочинної структури фінансувати окремих обвинувачуваних, підозрюваних, а також їх родини в залежності від позиції, зайнятої ними на попередньому слідстві;

шантаж і погрози у відношенні цих осіб у залежності від показань, що даються на попередньому слідстві;

формування в злочинній структурі колективної моралі, що заперечує співробітництво зі слідством;

попередня підготовка учасників злочинної структури до протидії органам розслідування в період до їх затримки з використанням допомоги адвокатів, колишніх працівників правоохоронних органів, а також корумпованих зв'язків у цих органах;

можливості встановлення зв'язку із затриманими й арештованими учасниками злочинної структури;

активна і найчастіше протизаконна протидія захисників, що беруть участь у проведенні допитів, встановленню істини по кримінальній справі (розголошення даних попереднього слідства, залякування і шантаж потерпілих і свідків, участь у підкупі посадових осіб правоохоронних органів і т.д.); участь захисників на попередньому слідстві дає можливість обвинувачуваним координувати свою діяльність, впливати на свідків.

використання допомоги залучених у злочинну діяльність корумпованих працівників правоохоронних органів, у тому числі керівних, для виявлення осіб, що співробітничають зі слідством.

Ці фактори є основними, але не єдиними, що впливають на позицію і поводження учасників організованої злочинної групи під час допиту. Позитивними факторами кримінальної ситуації, якими може скористатися слідчий, є:

внутрішні протиріччя і конфлікти усередині групи, викликані особистими взаємовідносинами, протиріччями з приводу розподілу доходів і т.д.;

протиріччя і конфлікти, що виникають у процесі самого розслідування внаслідок обрання учасникам організованих злочинних груп різних запобіжних заходів, конкуренції у визначенні ролі того чи іншого учасника в злочинній групі, розходжень у позиції окремих учасників, зайнятої в процесі попереднього слідства;

можливості дезорієнтації окремих учасників злочинних структур відносно даних, отриманих від співучасників;

можливість перевірити правдивість тих чи інших показань шляхом зіставлення результатів допиту декількох осіб.

Основні особливості змісту і тактики допиту учасників злочинних структур, свідків і потерпілих по кримінальних справах про прояви організованої злочинної діяльності пов'язані з особливостями предмета допиту, що визначають специфіку тактичних цілей допиту і його змісту. У якості однієї з найважливіших тактичних задач, розв'язуваних органами дізнання і попереднього слідства в даний час, може бути відзначена задача виявлення і викриття співучасників злочинної діяльності, установлення ролі кожного з них у злочинній структурі. Актуальність її визначається ростом організованої злочинності, особливою складністю доведення участі в злочинній діяльності організаторів злочинних структур та інших осіб, що не приймали особистої участі в події вчинення злочину, але які сприяли даному діянню. Кінцевий результат діяльності по боротьбі з організованою злочинністю завжди пов'язаний з підсумками розслідування і судового розгляду по кримінальній справі. А ця задача стає день від дня складнішою в міру зрощення організованої злочинності з комерційними і державними структурами, у міру розвитку й удосконалення злочинних організацій.