Розслідування злочинів минулих років

67

Міністерство внутрішніх справ України

Академія управління Міністерства внутрішніх справ

Кафедра кримінально-правових дисциплін

та профілактики злочинів

Розслідування злочинів минулих років

магістерська робота на здобуття освітньо-кваліфікацйного рівня "Магістр"

Київ - 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Криміналістична характеристика нерозкритих злочинів минулих років

1.1. Особливості криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років

1.2. Структура криміналістичної характеристики

Розділ 2. Організація та планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років

2.1. Особливості організації розслідування нерозкритих злочинів минулих років

2.2. Особливості планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років

2.3. Аналітична робота слідчого у справах про нерозкриті злочини минулих років

Розділ 3. Непроцесуальна діяльність слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років

3.1. Організаційні форми непроцесуальної діяльності

3.2. Розшукові форми непроцесуальної діяльності

Розділ 4. Особливості тактики провадження окремих слідчих дій у справах про нерозкриті злочини минулих років

Висновок

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

За даними Управління оперативної інформації МВС України “Про стан злочинності на території України за період з 2006 р. по 2007 р. включно, всього по Україні зареєстровано 6246 умисних вбивств (та замахів) та 10110 умисних тяжких тілесних ушкоджень, відповідно залишилось нерозкритими за звітний період - 200 та 654 злочинів, розкрито 136858 крадіжок, нерозкритих 64742; розкрито 41061 грабіжів, нерозкрито 15310; розкрито 11123 розбоїв, нерозкрито1361; розкрито 19508 хуліганства, нерозкрито 3528 (див. Додаток №3).

Існуючий стан по даних категоріях справ пояснюється здебільшого тим, що розкриття та розслідування злочинів минулих років пов'язане з труднощами, які породжуються певними причинами об'єктивного та суб'єктивного характеру.

Термін «злочини минулих років» не треба розуміти буквально, що це тільки злочини, вчинені в минулому. Маються на увазі також і нерозкриті злочини поточного року, стосовно яких кримінальні справи зупинені провадженням. Не менш важливим критерієм є визначення процесуального моменту, з якого злочин вважається нерозкритим. У КПК України навіть не згадується термін «нерозкритий злочин». Втім, визначення даного критерію є важливим фактором підвищення ефективності роботи правоохоронних органів щодо подолання злочинності. Показники абсолютної кількості розкритих злочинів свідчать лише про рівень роботи органів з їх розкриття. Але для визначення ефективності вказаної роботи необхідно мати, крім показників розкритих, також дані і про нерозкриті злочини. Шляхом їх співставлення можна визначити відносні величини, тобто процент розкритих і нерозкритих злочинів. Органи міліції в основному намагаються через показники розкритих злочинів довести результативність своєї роботи, при цьому посилаючись на збільшення кількості розкритих злочинів. Важливим показником результативності роботи є дані про кількість нерозкритих злочинів, їх структуру і питому вагу в числі розслідуваних. Маючи показники про нерозкриті злочини, можна більш ефективно і цілеспрямовано організувати роботу щодо вивчення справ, у яких злочини нерозкриті, перевірити, чи проведені всі необхідні і можливі слідчі дії для встановлення осіб, які вчинили злочини, визначити недоліки і помилки слідчих органів, дати необхідні вказівки. Так аналізуючи показники розкритих і нерозкритих злочинів за 2006-2007 рр. можна зробити висновки, що всього розслідуванно кримінальних справ по УМВС України за 2006 р.-298306, за 2007 р.-303971, відповідно нерозкритими залишилися за 2006 р.-149921, за 2007 р.-133221. У відсотковому вираженні розкриваємість злочинів досягла в 2006 р.-66.6%, в 2007 р.-69.5%. (див. Додаток №1). Так можливо зробити висновок, що з кожним роком кількість нерозкритих злочинів минулих років зменшується.

Теоретичною основою написання даної роботи є праці Лаврова В.П., Горбачєвського В.Я., Бєлкіна Р.С., Мітрічєва В.П., Васільєва А.Н. та інших науковців.

Метою даної роботи є аналіз методики і проблем розслідування нерозкритих злочинів минулих років та застосування її на практиці.

РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.

1.1 Особливості криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років

Криміналістичну характеристику злочину визначають як сукупність його істотних і стійких якісних ознак, що зумовлює основні закономірності розкриття та розслідування певної групи злочинів. При цьому сукупність якісних ознак має на увазі не лише їх кількісну характеристику: одна (одні) з них є головною, що визначає багато в чому інші ознаки конкретної групи злочинів. В одному випадку основною вирішальною якісною ознакою буде спосіб вчинення злочину, в другому - особа злочинця, в третьому особа потерпілого, в четвертому яка-небудь інша ознака, істотна для розслідування даної групи злочинів тощо. Можливі варіанти, коли як основні можуть виступати дві-три ознаки.[14,с.393]

З криміналістичної точки зору, для нерозкритого злочину характерно те, що встановлена подія, виявлені та досліджені матеріальні й інші джерела доказів, але особа, що вчинила злочин, не виявлена. У процесуальному плані це означає, що кримінальна справа порушена, проведені можливі за відсутністю підозрюваної особи слідчі дії, розшукові заходи і кримінальна справа зупинена провадженням. Таким чином, до нерозкритих відносяться такі злочини, по яких в певний законом термін проведено розслідування, але зібрані докази не привели до встановлення винної особи і, в зв'язку з цим, провадження по кримінальній справі зупинено.

Істотною особливістю криміналістичної характеристики злочинів минулих років, як показує вивчення практики, є те, що значна їх частина вчинюється особами, які незнайомі потерпілому. Відсутність зв'язку та відносин між потерпілим і стороннім йому злочинцем, іноді випадковий характер їх зустрічей, тим більше на вулиці або на відкритій місцевості, серйозно складнюють можливість намітити версію не тільки про особу злочинця, але й про коло осіб, серед яких його потрібно шукати. Перевірка в цих випадках зв'язків потерпілого, як правило, не призводить до шуканого результату та не дає підстав для підозри відносно якої-небудь певної особи.

Велика кількість несвоєчасно розкритих злочинів часто вчинюється особами які в минулому судимі, є рецидивістами, злочинцями-«гастролерами», а також особами без певних занять, або що не мають певного місця проживання.

Крім названої специфіки яка властива нерозкритим злочинам минулих років, розслідування їх утруднюється ще рядом обставин, які складають в сукупності особливу слідчу ситуацію. До таких обставин треба передусім віднести складність або неможливість виявлення слідів злочину, перевірки доказів через тривалий час після його вчинення. Тому промахи, допущені раніше внаслідок поверхневих, поспішних або невмілих дій при огляді місця події та при провадженні інших слідчих дій, згодом, після поновлення провадження в справі, як правило, усунути надзвичайно важко. Це негативно позначається, наприклад, на проведенні судових експертиз, утрудняє виявлення та вилучення документів, оскільки для багатьох з них існують певні терміни зберігання тощо.

Неповнота слідства виникає, як правило, внаслідок некваліфікованого, безініціативного або несумлінного дослідження обставин справи, зокрема перевірки версій про винну особу або про коло осіб, серед яких його потрібно шукати. Одностороння оцінка доказів, що є в справі нерідко призводить до побудови і перевірки слідчим однієї або декількох версій, але не всіх можливих. Опинившись в полоні версії, помилково покладеної в основу розслідування, слідчий не перевіряє інші, не збирає доказів, необхідних для їх перевірки. Тим самим упускається можливість розслідування «по гарячих слідах», слідство заходить в глухий кут і провадження у справі зупиняється в зв'язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин. Іноді злочини залишаються нерозкритими тому, що на момент зупинення провадження в справі не всі обгрунтовано побудовані слідчі версії були вичерпно та повно перевірені.

Додаткові складності при розслідуванні злочинів минулих років виникають і в зв'язку з тим, що за час, що пройшов після первинного розслідування, окремі потерпілі та свідки, показання яких мають важливе значення, можуть змінити місце проживання, а в ряді випадків і прізвище, що створює додаткові труднощі при провадженні необхідних слідчих дій за їх участю. Крім того, час об'єктивно згладжує повноту спогадів про факти минулої дійсності. У результаті раніше допитані й особливо своєчасно не допитані свідки можуть ненавмисно спотворювати істотні для справи обставини.

Специфіку розслідування злочинів минулих років зумовлюють і причини суб'єктивного характеру. Сюди можна віднести умисне приховання або знищення як злочинцем, так і іншими особами слідів злочину. Наприклад, проводиться ремонт квартири після вчинення вбивства, змінюється злочинцем зачіска, знищується одяг, свідків схиляють до дачі явно неправдивих показань тощо.

Нерідко злочинець умисно знищує різні документи, які не є речовими доказами, але можуть бути використані в процесі розслідування, або спеціально підробляє документи для введення в оману слідства. Наприклад, у справах про вбивство, злочинець, який є родичем потерпілого, після вчинення вбивства може не тільки ретельно сховавати труп, але і знищити всі прижиттєві фотографії вбитого. Це виключає в подальшому можливість експертного ототожнення особи вбитого за ознаками зовнішньості.[22, с.108-115].

Перераховані особливості криміналістичної характеристики даної категорії злочинів ускладнюють їх розслідування. Тому специфіка роботи слідчого потребує відповідних рекомендацій по розслідуванню нерозкритих злочинів минулих років.

1.2 Структура криміналістичної характеристики

У науці криміналістики недостатньо досліджена структура криміналістичної характеристики нерозкритих злочинів минулих років.. Представляється, що для загальної криміналістичної характеристики злочинів минулих років не можна використати структури криміналістичних характеристик окремих видів злочинів. Дана криміналістична характеристика основується на власній структурі, до елементів якої слід віднести наявність:

нерозкритого злочину;

результатів проведеного первинного розслідування;

дії фактору часу, що пройшов з моменту вчинення злочину до його нового розслідування. [17, c.27]

Розглядаючи такий елемент криміналістичної характеристики як наявність нерозкритого злочину, можна зазначити, що з 1988 р. процесуальним критерієм нерозкритого злочину вважався той, справу за яким зупинено за пп. 1 і 3 ст. 206 КПК, тобто зупинення попереднього слідства в кримінальній справі, коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме і коли не встановлено особу, яка вчинила злочин. Показник кількості нерозкритих злочинів залежав від винесення слідчим у справі постанови про зупинення попереднього слідства за пп. 1, 3 ст. 206 КПК і виставлення у цих справах статистичних карток форми № 1.1. Але прокурорські перевірки свідчили, що у багатьох справах своєчасно не виносились постанови про зупинення розслідування у зв'язку з нерозкриттям злочину, хоча були для цього підстави, у деяких справах не було виконано всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин, і багато неперспективних справ щодо розкриття злочинів знаходились без руху і у них також не провадились слідчі дії. У зв'язку з такими обставинами, з метою досягнення об'єктивності при обліку нерозкритих злочинів Генеральною прокуратурою України до п. 19 Інструкції внесено положення: «Крім того, в число нерозкритих злочинів включаються також злочини, у справах яких з моменту порушення пройшло більше двох місяців, але не представлено документів первинного обліку про зупинення слідства за нерозшуком обвинуваченого чи невстановленням осіб, які вчинили злочини, або про пред'явлення обвинувачення». У Інструкції термін розслідування злочину визначено згідно з ч. 1 ст. 120 КПК -- два місяці. Якщо протягом цього часу з моменту порушення справи попереднє слідство не закінчено і нікому не пред'явлено обвинувачення, то згідно з п. 19 Інструкції злочин вважається нерозкритим, хоча, безумовно, у справі можуть виконуватись слідчі дії, у зв'язку з чим попереднє слідство не зупинено. Якщо у кримінальній справі зібрано достатньо доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, і у зв'язку з цим слідчим винесено постанову про притягнення її як обвинуваченого, то такий злочин згідно з п. 19 Інструкції не включається у число нерозкритих.

Елементом криміналістичної характеристики є наявність результатів первинного розслідування, які можуть бути досить різноманітними. Хоч на даному етапі розслідування злочинець залишається невідомим, але достовірно встановлюється факт злочину, спосіб його вчинення та приховування, матеріальні наслідки, причини й умови, що сприяли його вчиненню. Ця основна інформація служить початковою базою для подальшої роботи слідчого й органу дізнання по зупиненій справі про нерозкритий злочин.

На результати розкриття та розслідування злочинів минулих років негативно впливає час, що пройшов з моменту його вчинення до моменту повторного розслідування (знищуються повністю чи частково матеріальні сліди й людські спогади тощо), який також важається одним з головних елементів криміналістичної характеристики. Чим більше часу проходить з моменту вчинення злочину, тим складніше отримати інформацію про обставини цієї події й осіб, що брали у ньому участь. Люди можуть забути окремі факти або їх деталі, переїхати на нове місце проживання, в інше місто, селище, де їх важко знайти, можуть померти; речові докази та сліди під дією часу втрачають деякі свої важливі ознаки або взагалі знищуються. Росте ризик випадкової загибелі слідів і речових доказів, які в свій час були виявлені та вилучені слідчим при огляді місця події. Цим пояснюються труднощі, які виникають при розслідуванні злочинів минулих років [ 9, ст.67].

Однак, характеризувати дію фактору часу на розслідування нерозкритих злочинів минулих років тільки з негативної сторони було б неправильно. Слідча практика показує, що такий вплив може бути й позитивним. Зокрема, внаслідок особливостей людської психології злочинець з плином часу втрачає обережність, у нього знижується почуття самоконтролю, притупляється пильність. У результаті з'являється зневага до необхідності приховання слідів злочину. Спостерігаються випадки, коли він обмовляється або навіть хвалиться «в своєму колі» вчиненими в минулому злочинами, що створює додаткові умови для розкриття злочинів минулих років.У деяких випадках розкриттю злочинів минулих років сприяє зміна позиції потерпілих або свідків, які раніше на допитах з особистих мотивів давали неправдиві свідчення. Під впливом життєвої ситуації, що виникла, вони можуть заявити до органів слідства про істинні події та винуватців злочину. Згодом може змінитися відношення самого винного до вчиненого злочину. Наприклад, до явки з повинною його спонукають переживання, викликані вчиненим злочином. Іноді злочинець, будучи викритим у вчиненні чергового злочину, дає показання про скоєні ним раніше злочинні діяння, що залишились нерозкритими.

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПЛАНУВАННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕРОЗКРИТИХ ЗЛОЧИНІВ МИНУЛИХ РОКІВ.

2.1 Особливості організації розслідування нерозкритих злочинів минулих років.

Проблеми організації розслідування злочинів минулих років полягають, насамперед, у розв'язанні питання про те, кому потрібно доручити нове розслідування нерозкритого злочину: слідчому, що раніше проводив по ньому розслідування та вимушений був зупинити провадження в справі, чи іншому слідчому. Обидва рішення мають свої позитивні та негативні сторони й вимагають також врахування психологічних чинників[9, с.20].

Діяльність слідчого по зупиненій справі про нерозкритий злочин неминуче пов'язана з ревізією якості первинного розслідування. Вона направлена на аналіз обгрунтованості версій, що висувалися у справі, повноту їх перевірки. Цю роботу більш детально й об'єктивно може зробити новий слідчий, який не пов'язаний з колишнім розслідуванням і усвідомлює, що виявлені при ревізії недоліки та помилки первинного розслідування не можуть бути поставлені йому в провину.

Виявлення промахів і помилок (особливо тактичного плану, що стосуються визначення напрямку розслідування) вимагає «погляду зі сторони». Саме тому рекомендується аналіз матеріалів зупиненої кримінальної справи і подальшу роботу по ній доручати новому слідчому, але при цьому потрібно мати на увазі, що новий слідчий не має в повному обсязі тих безпосередніх даних, які накопичуються в процесі розслідування і не завжди відображаються в матеріалах справи. Новий слідчий, ознайомившись з матеріалами справи, повинен частково заповнити відмічені прогалини шляхом бесід з особою, що раніше проводила розслідування, понятими, іншими учасниками слідчих дій для уточнення порядку та результатів їх проведення, ознайомитись (при можливості) з обстановкою місць проведення слідчих дій тощо.

Практика свідчить, що в кримінальних справах про вбивства, які зупинялись через невстановлення винних осіб, внаслідок додаткового розслідування в кожному четвертому випадку вдалося остаточно викрити осіб, на яких раніше вже падала підозра, але слідчим не вистачило наполегливості довести до кінця перевірку правильно висунутих версій. Таким чином, при розв'язанні питання про те, кому доручати роботу по справі про нерозкритий злочин, у більшості випадків перевагу винен мати новий слідчий. Однак, якщо слідчий, що проводив первинне розслідування, після зупинення нерозкритої справи має чіткий план роботи, обгрунтовано сподівається розкрити злочин, вірить в успіх і виявляє наполегливість в його досягненні, не треба вилучати у нього справу та передавати іншому слідчому тільки з мотивів невдалого первинного розслідування [14, с.393].

Передача зупиненої справи новому слідчому має і негативні сторони. Щоб оцінити повноту і глибину перевірки версій, що висувалися у справі тощо, новому слідчому доведеться додатково витратити багато часу на вивчення матеріалів справи, доскональне ознайомлення із змістом та результатами проведеної слідчої й оперативної роботи. Тому питання про передачу справи іншому слідчому потрібно вирішувати з урахуванням всіх зазначених обставин.

При організації розслідування злочинів минулих років повинні братися до уваги особливості процесуальної регламентації діяльності слідчого по зупинених справах про нерозкриті злочини, оскільки провадження слідчих дій в цьому випадку КПК України не допускається.

Процесуальна та, в деяких випадках, фактична неможливість провести слідчі дії по даній категорії кримінальних справ породжує у частини слідчих помилкову впевненість, що після зупинення по них провадження здійснювати роботу по розкриттю злочину повинні органи дізнання, а не слідчий.

Така позиція практичних працівників суперечить чинному кримінально-процесуальному законодавству, оскільки ст. 209 КПК України зобов'язує як безпосередньо слідчого, так і органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин. Ці заходи слідчий повинен здійснювати у взаємодії з оперативними працівниками органів дізнання в наступних формах:

спільне вивчення та аналіз матеріалів первинного розслідування, подальше планування заходів щодо розкриття та розслідування злочинів;

спільна робота слідчого й оперативних працівників у слідчо-оперативних групах;

взаємний і систематичний обмін інформацією між слідчим і оперативними працівниками в ході роботи по зупиненій справі;

направлення слідчим доручень органу дізнання про провадження окремих слідчих дій та заходів розшукового характеру;

надання допомоги слідчому працівниками органу дізнання при провадженні слідчих і розшукових дій тощо.

Як показує слідча практика, найбільш ефективною формою взаємодії слідчого й органів дізнання при роботі по зупинених справах є створення спеціальної слідчо-оперативної групи. Це дозволяє:

забезпечити чітку погодженість діяльності слідчого з оперативними працівниками протягом усього терміну розслідування;

забезпечити чітке розмежування компетенції слідчого й працівників органу дізнання;

організувати роботу учасників слідчо-оперативної групи у відповідності до спільно складеного й узгодженого плану;

оптимізувати використання такої форми взаємодії як направлення слідчим органу дізнання доручень про провадження слідчих і розшукових дій (доручення даються усно безпосередньому виконавцеві - оперативному працівнику, який входить в склад слідчо-оперативної групи);

прискорити процес взаємного обміну інформацією між слідчим і оперативним працівником;

ефективно контролювати слідчим повноту та своєчасність виконання учасниками слідчо-оперативної групи доручень і вказівок по провадженню слідчих і розшукових дій;

більш активно та повно використовувати в процесі розслідування можливості оперативних підрозділів по проведенню розшукових заходів;

підтримувати між учасниками слідчо-оперативної групи ділові партнерські стосунки при роботі в “команді”, які забезпечують досягнення спільної мети та основані на загальній зацікавленості в результатах спільної роботи;

створити реальні умови для наукової організації праці.

Створення слідчо-оперативних груп викликане складністю справ, значним обсягом роботи по їх розслідуванню, необхідністю забезпечення на постійній основі всіх форм взаємодії протягом тривалого періоду. При визначенні персонального складу слідчо-оперативних груп повинні враховуватися також психологічні чинники організації взаємодіїх [10, с.15].

Потрібно мати на увазі, що слідчому, як правило, доводиться суміщувати діяльність по зупинених провадженням справах про нерозкриті злочини минулих років з розслідуванням поточних кримінальних справ. На практиці слідчі віддають перевагу справам, по яких встановлена особа обвинуваченого. Відбувається це з ряду причин:

зупинені провадженням справи вимагають більше затрат сил і часу для їх розкриття та розслідування;

слідчому складно подолати психологічний бар'єр, коли він вважає, що слідство по зупиненій справі зайшло в глухий кут, перспективи розслідування злочину досить проблематичні, в той час як у справах, де встановлена особа винного, є можливості для їх завершення;

до більш активної роботи у справах, по яких встановлено особу винного, слідчого зобов'язують різні процесуальні терміни (пред'явлення обвинувачення, продовження строків тримання обвинуваченого під вартою тощо), тому важко чекати від нього повноцінної і ефективної діяльності по зупинених провадженням справах про нерозкриті злочини.

Тому найбільш ефективним вбачається спеціалізація діяльності частини слідчих на роботі по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років. Створення спеціальних груп із слідчих та оперативних працівників органів дізнання для роботи по зазначеній категорії кримінальних справ повинно відповідати нормативним актам МВС України.

2.2 Особливості планування розслідування нерозкритих злочинів минулих років.

Планування розслідування по зупинених справах залежить від типової слідчої ситуації, яка склалась на даному етапі розслідування та результатів аналітичної діяльності слідчого по зазначеній категорії злочинів [7, с.17].

На основі аналізу матеріалів справи, з метою отримання та використання додаткових даних для розкриття злочину в залежності від ситуації слідчому рекомендується здійснити:

збір і перевірку відомостей про осіб, що вчинили аналогічні злочини в попередній і супутній злочину періоди (для з'ясування їх можливої причетності до даного злочину);

перевірку причетності до нерозкритого злочину обвинувачених у справах, що перебувають в стадії розслідування;

вивчення даних що поступають від громадян і організацій до відповідних установ та органів (суд, прокуратуру, органи внутрішніх справ, пресу, радіо, телебачення, тощо) про підозрілу поведінку певних осіб;

повторне дослідження місця події (з метою отримання нових даних про подію злочину, для визначення того, чи всі можливі свідки встановлені тощо);

перевірку можливих змін у взаємовідносинах осіб, що залучались до справи та свідків, якщо з'явились підстави для дачі ними об'єктивних свідчень;

перевірку місць легального зберігання та можливого збуту речей, що розшукуються (ломбарди, магазини, речові ринки тощо);

попереднє дослідження виявлених об'єктів, які можуть мати відношення до справи (наприклад, слідів знарядь злочину при вчиненні аналогічних протиправних дій);

необхідні запити та витребування документів для перевірки зібраних даних;

перевірку надходження відповідей по раніше направлених запитах і окремих дорученнях (при необхідності здійснюється нагадування про термінове їх виконання або направлення повторних запитів чи доручень з урахуванням нових даних);

виявлення нових свідків, додаткових обставин і фактів (наприклад, свідків, що пізніше дізналися про злочин чи особу, що його вчинила, або бачили у злочинця чи інших осіб знаряддя вчинення злочину чи предмети злочинного посягяння; очевидців знищення або приховування слідів злочину, змови зі свідками тощо);

повторне повідомлення відповідних правоохоронних органів про нерозкритий злочин для обліку та використання ними цієї обставини в розшуковій роботі;

повторну перевірку всіх слідів, які є в справі, по відповідних видах обліків;

залучення громадськості і засобів масової інформації для виявлення нових свідків та осіб, які могли бути причетні до нерозкритого злочину;

налагодження регулярного обміну інформацією з оперативними працівниками з метою узгодження подальших розшукових заходів тощо[7, c.18].

При плануванні розслідування по нерозкритих злочинах минулих років необхідно використовувати типові методичні рекомендації. Однак слід враховувати наступні специфічні особливості планування розслідування в справах по зазначеній категорії злочинів.

Першою особливістю є наявність матеріалів первинного розслідування, зокрема: кримінальної і оперативно-розшукової справи; плани первинного розслідування, які включають конспекти і чорнові записи слідчого й оперативних працівників органу дізнання, що брали участь у розслідуванні; письмові вказівки вищестоящих органів МВС і прокуратури по даній кримінальній справі. Вивчаючи ці матеріали, слідчий і оперативний працівник повинні після аналізу результатів колишньої діяльності по розкриттю і розслідуванню злочину виявити всі помилки та недоліки, які допущені на первинному етапі, намітити шляхи їх усунення і напрямок подальшого розслідування.

Для складання якісно нового плану розкриття та розслідування нерозкритого злочину велике значення має виявлення конкретних недоліків і помилок в проведенні первинного розслідування. Тут маються на увазі, наприклад, неповне використання доказів, що є у справі, неприйняття достатніх заходів до їх відшукання, незважаючи на наявність вказівок про них в матеріалах зупиненої справи, а також недоліки в проведенні окремих слідчих дій, які могли спричинити неповне збирання або втрату доказів. Якщо слідчий встановлює, що яка-небудь слідча дія проведена неякісно або взагалі не проводилась, то в новому плані розслідування намічає шляхи усунення цього недоліку. Іноді прорахунки первинного огляду місця події вдається усунути шляхом проведення повторного огляду або допиту потерпілих, свідків, понятих, фахівців, які брали участь у первинному огляді.

Важливо також уточнити, як були використані виявлені докази, чи правильно вони оцінені, чи зроблені всі можливі висновки з факту їх виявлення, чи призначені та проведені всі необхідні експертизи по цих речових доказах, чи немає потреби в призначенні повторної або додаткової експертизи.

Вивчаючи матеріали первинного розслідування, слідчий зобов'язаний перевірити, наскільки повно використані для розкриття злочину матеріали кримінальних справ, які аналогічні за способом вчинення злочину (як нерозкритих, так і тих, по яких встановлено винну особу). Насамперед повинні бути виявлені, вивчені та перевірені на причетність до вчинення нерозкритого злочину особи, що вчинили злочини аналогічним способом. Якщо така робота при первинному розслідуванні не проводилися, то вона обов'язково планується з урахуванням нових відомостей про злочини, вчинені аналогічним способом. Слід відзначити, що дані про осіб, що вчинили злочини одним і тим же способом, можуть бути отримані при ознайомленні з архівними кримінальними справами, з матеріалами про відмову в порушенні кримінальної справи, з матеріалами зупинених провадженням кримінальних справ [15,с.22-23].

Результати аналітичної роботи слідчого по нерозкритих злочинах минулих років повинні бути покладені в основу нового плану розслідування кримінальної справи, першочергові задачі якого, по суті, полягають в усуненні виявлених протиріч і заповненні прогалин попередньо проведеного розслідування. З цією метою слідчий повинен:

ознайомитися з місцем події (при необхідності оглянути повторно або додатково, для чого в окремих ситуаціях треба зробити відповідну реконструкцію обстановки);

особисто додатково допитати потерпілих, осіб, що підозрювалися у вчиненні злочину, основних свідків;

довести до логічного завершення, повно, всебічно і об'єктивно перевірити версії про причетність до злочину певних осіб;

висунути і перевірити версії про вчинення злочину особами, стосовно яких раніше були певні дані про причетність до його скоєння;

у тісній взаємодії з працівниками органів дізнання виявити можливі джерела нових доказів у справі та з урахуванням отриманих фактичних даних висунути і ретельно перевірити інші можливі версії.

Друга особливість планування розслідування по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років полягає у використанні інформації, яка була отримана після зупинення кримінальної справи. До неї потрібно віднести:

нову інформацію, яка отримана оперативним працівником внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів;

узагальнення даних про нові злочини, вчинені аналогічним способом, і про осіб, що їх вчинили;

матеріали орієнтировок, доручень, повідомлень і запитів сусідніх органів внутрішніх справ про злочини, вчинені на їх території та причетних до них осіб;

клопотання, заяви і повідомлення осіб, зацікавлених у розкритті злочину (сюди повинні бути включені скарги на помилки та недоліки первинного розслідування);

дані про осіб, що представляють оперативний інтерес у зв'язку з нерозкритим злочином;

інформація від громадськості про можливу причетність до нерозкритого злочину певних осіб.

Третя особливість планування розслідування по зупинених справах про нерозкриті злочини минулих років - необхідність використання методів колективного планування. Потреба в застосуванні цих методів зумовлена труднощами планування розслідування по даній категорії кримінальних справ, особливо при побудові нових версій, осмисленні з інших позицій даних про злочин і злочинця, пошуку оптимальних напрямків розслідування.

Колективне планування розслідування передбачає застосування методу дискусії. При використанні дискусії учасники планування розслідування по нерозкритих злочинах заздалегідь вивчають всі матеріали первинного розслідування, однак інакше організується обговорення матеріалів і обставин нерозкритих злочинів. З учасників майбутнього обговорення заздалегідь створюється чисельно невелика група оцінки. Персональний її склад повинен бути висококваліфікованим, мати слідчий і оперативний досвід і необхідні повноваження по прийняттю рішень при організації розслідування.

Обговорення матеріалів нерозкритого злочину ділиться на два етапи:

на першому етапі учасники обговорення висловлюються відносно нових версій і напрямів роботи по нерозкритих злочинах. Всі пропозиції ретельно фіксуються групою оцінки. Обговорення, зауваження, критика внесених пропозицій на цьому етапі не допускаються. Головна мета - виявити погляди і пропозиції кожного з учасників обговорення;

на другому етапі зафіксовані висновки та пропозиції оцінюються і розглядаються членами групи оцінки з позицій їх реальності та цінності. При цьому послідовно й уважно аналізуються всі пропозиції, відбирається те краще і цінне, що може бути використано для розробки нового плану розкриття та розслідування злочину.

При колективному плануванні розслідування по нерозкритих злочинах потрібно використовувати також метод експертних оцінок. Група експертів повинна комплектуватись з урахуванням професійного і наукового досвіду учасників. У її склад включаються, зокрема, особи, що володіють науковими знаннями в області теорії оперативно-розшукової діяльності, організації і управління, криміналістики, а також ті, хто має великий практичний досвід роботи в слідчих, експертних підрозділах та оперативних підрозділах.

Перед експертами можуть бути поставлені наступні задачі:

дослідити всі слідчі й оперативні матеріали з метою оцінки змісту та методики проведеної роботи по нерозкритих злочинах минулих років;

сформулювати науково обгрунтовані версії по всіх вивчених справах про нерозкриті злочини та дати пропозиції про напрями проведення подальших слідчих і оперативно-розшукових заходів;

підготувати управлінські та планові документи, які могли б бути використані в практичній роботі по розкриттю цих злочинів.

З метою вирішення поставлених задач кожний експерт спочатку індивідуально вивчає всі слідчі й оперативно-розшукові матеріали, що знаходяться в кримінальних і оперативно-розшукових справах про нерозкриті злочини. Потім з участю всіх експертів проводиться дискусія, в ході якої обговорюються виявлені проблемні питання, і лише після того приймається єдине рішення. Індивідуальне вивчення матеріалів і колективні дискусії здійснюються для того, щоб зрозуміти та пояснити той або інший слід, речовий доказ, обставину злочину, встановити наявність або відсутність зв'язків між окремими фактами.[25, с.46-47].

Експерти не тільки вивчають письмові документи, але й зустрічаються з працівниками слідства та дізнання, які безпосередньо брали участь у проведенні первинних слідчих і розшукових дій по розкриттю даних злочинів.

Комплексне дослідження матеріалів кримінальних справ і обставин вчинених злочинів, як правило, дозволяє зробити висновки і підготувати пропозиції, які важливі для подальшого розкриття аналогічних злочинів, перебудувати організаційні системи з метою запобігання новим злочинним діянням.

2.3 Аналітична робота слідчого у справах про нерозкриті злочини минулих років.

Кримінальна справа по нерозкритому злочину містить розрізнені, суперечливі відомості, які слідчому необхідно ретельно вивчити та критично оцінити. Саме тому робота в справах про злочини минулих років повинна починатися саме з аналізу матеріалів справи. Це сприяє правильній організації подальшої діяльності, і, зокрема, розв'язанню питання про доцільність відновлення досудового слідства з метою проведення додаткових процесуальних дій по усуненню недоліків попереднього розслідування та встановленню особи, що вчинила злочин.

Успіх розслідування у справі про нерозкритий злочин багато в чому залежить від правильної оцінки й умілого використання вже зібраного доказового матеріалу та оперативно-розшукової інформації.

Мета аналізу матеріалів, що є у справі про нерозкритий злочин, полягає:

у дослідженні й оцінці доказів, зібраних в ході первинного розслідування;

у дослідженні й оцінці наявних оперативно-розшукових даних;

в оцінці всіх даних у їх сукупності (з урахуванням нових відомостей, отриманих вже після зупинення справи);

у встановленні недоліків розслідування та визначенні можливостей їх виправлення;

у визначенні конкретних задач по подальшій роботі в зупиненій провадженням справі.

Суб'єктами аналізу можуть бути:

слідчий, який зупинив провадження в справі, але зобов'язаний продовжити роботу по встановленню особи, що підлягає притягненню в якості обвинуваченого;

інший слідчий, якому спеціально поручається робота по зупиненій справі;

оперативний працівник, що здійснює оперативно-розшукову діяльність по розкриттю даного злочину в порядку виконання своїх службових обов'язків (у тому числі й за дорученням слідчого в порядку ст. 114 КПК України);

інший оперативний працівник, який вивчає зупинену справу у зв'язку з діяльністю по розкриттю інших аналогічних злочинів;

начальник слідчого відділу в порядку здійснення повноважень, передбачених ст. 114-1 КПК України;

прокурор в порядку здійснення нагляду за виконанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства.

Об'єктами вивчення повинні бути:

зупинена провадженням кримінальна справа з усіма приєднаними до неї речовими доказами та додатками (наприклад, матеріалами звуко-, відеозапису провадження слідчих дій), планами розслідування;

оперативно-розшукові матеріали, що відносяться до даного злочину;

матеріали інших кримінальних справ про злочини, які аналогічні за способом їх вчинення (як нерозкриті, так і розкриті).

Також потрібно по зупиненій справі проаналізувати зміни оперативної обстановки, які відбулись з моменту вчинення злочину. Це часом дозволяє зробити висновки про коло осіб, серед яких потрібно шукати злочинця, про найбільш ефективні шляхи пошуку, заходи щодо запобігання аналогічним злочинам тощо.

Об'єктами вивчення повинні бути узагальнення інформації про аналогічні нерозкриті злочини (наприклад, прикмети запідозрених осіб, які отримані за допомогою криміналістичних обліків та інших інформаційно-пошукових систем тощо).

Необхідно ретельно вивчати всі скарги, заяви, анонімні листи й інші повідомлення громадян і організацій, які можуть мати відношення до справи про нерозкритий злочин, оскільки вказані документи разом з матеріалами їх перевірки нерідко можуть зберігатися окремо.

Методи, що застосовуються в процесі аналізу матеріалів зупиненої справи, аналогічні приватним методам пізнання істини, які застосовуються в процесі доказування (збиранні, перевірці та оцінці доказів).

Однак необхідно зазначити, що при аналізі матеріалів справи про нерозкритий злочин цей процес набуває специфічних особливостей:

обсяг матеріалів та інформації, що досліджуються й оцінюється, значно більший, ніж на первинному етапі розслідування;

повнота інформації, що оцінюється, відносно велика, але не може бути визнана достатньою - процес доказування не завершений, а лише тимчасово припинений (немає достатніх даних про винність певної особи у вчиненні злочину, про пом'якшуючі й обтяжуючі обставини - оскільки їх неможливо встановити при відсутності винної особи тощо);

змістом аналізу також є переоцінка зібраних матеріалів з урахуванням нових фактичних даних, і на цій основі - пошук нових шляхів по встановленню істини;

основна мета такого аналізу - вичленення наявної інформації, яка відноситься до особи злочинця або може в майбутньому допомогти її встановити. Інші обставини, що входять в предмет доказування по цій справі, мають менше значення, оскільки їх встановлення не обов'язково буде сприяти вирішенню основної на даному етапі задачі: встановленню особи, що підлягає притягненню в якості обвинуваченого;

в роботі по зупиненій справі встановлення відносності конкретних фактичних даних має набагато більше значення, ніж їх допустимість як доказів;

з процесуальної сторони, специфіка аналізу полягає у вирішенні питання про достатність підстав для відновлення провадження в справі та активізації роботи по розкриттю та розслідуванню злочину.

Аналізуючи зібрані по справі докази з точки зору їх відносності й допустимості, наявності та характеру зв'язків між ними, визначення шляхів використання зібраних відомостей для встановлення істини, потрібно звертати увагу на наступні обставини, які підлягають встановленню та доказуванню:

своєчасність порушення кримінальної справи;

повноту і якість первинного етапу розслідування;

повноту й обгрунтованість побудованих версій;

якість перевірки версій, у тому числі за допомогою оперативно-розшукових заходів;

повноту вивчення особи потерпілого;

повноту виявлення обставин, які характеризують спосіб вчинення злочину;

причини й умови, що сприяли вчиненню злочину;

всі відомості про особу підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), якщо такий був;

своєчасність, повноту та якість подальших слідчих дій;

повноту встановлення у справі інших (окрім особи винного) обставин, що входять в предмет доказування, відповідно до вимог ст. 64 КПК України.

Аналіз доцільно почати з вивчення документа, в якому в стислому вигляді підсумовуються основні результати розслідування - постанови про зупинення досудового слідства. Ознайомившись, таким чином, з фабулою події, потрібно повернутись до початку розслідування і встановити, ким, коли і кому було повідомлено про злочин, коли і яким органом порушено кримінальну справу. Якщо до порушення справи проводилася перевірка заяви або повідомлення, то чи необхідна вона була, протягом якого часу проводилася та які її результати.[28 с.47].

Слідчий може обрати й іншу послідовність вивчення матеріалів справи в залежності від його досвіду та навичок, а також міри обізнаності про обставини вчинення даного злочину, хід розслідування.

При аналізі невідкладних слідчих дій вивчаються їх обсяг, своєчасність і послідовність, зміст кожної дії, використання при їх проведенні науково-технічних засобів і прийомів, а також допомоги фахівців. Звертається увага на правильність і повноту фіксації ходу і результатів цих дій. Обов'язково вивчаються речові докази, отримані внаслідок проведення невідкладних (а також подальших) слідчих дій.

Особлива увага повинна бути звернена на якість огляду місця події: своєчасність виїзду, участь фахівця-криміналіста і (в необхідних випадках) інших фахівців, на умови огляду, на застосування науково-технічних засобів, на якість фіксації в протоколі огляду обстановки місця події, виявлених слідів та інших речових доказів.

При аналізі показань всіх допитаних у справі осіб та їх зіставленні виявляються суперечності, розходження з іншими матеріалами справи (як усунені згодом, так і ті, що залишилися неусуненими).

Вивчаючи протоколи таких слідчих дій, як пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події, потрібно встановити, чи були при їх проведенні дотримані всі необхідні умови достовірності результатів цих дій, викладені в законі та рекомендаціях криміналістичної тактики.

Перевірка дотримання всіх необхідних процесуальних і криміналістичних умов збирання доказів повинна також проводитися при аналізі результатів всіх інших слідчих дій.

Особливу складність і значущість має правильна оцінка проведених у справі експертних досліджень. Потрібно встановити, чи всі необхідні в цьому випадку експертизи призначалися, чи правильно був вибраний експерт або експертна установа, чи на належному науковому рівні проведено дослідження, чи правильно оцінені слідчим результати експертизи. В необхідних випадках при аналізі матеріалів експертних досліджень потрібно використати допомогу відповідних фахівців.[25,с.5-6]

Аналізуючи матеріали кримінальної справи і оперативно-розшукові матеріали, перевіряють, чи всі необхідні в конкретній ситуації реальні версії були висунені, чи всі вони з достатньою повнотою перевірені, чи маються підстави для побудови нових версій.

При аналізі матеріалів зупиненої справи звертається увага не тільки на повноту побудови та перевірки версій про особу злочинця, але і на доведеність самої події злочину. Іноді в матеріалах зупиненої справи можна виявити дані, які дозволяють висунути припущення про відсутність події злочину, тоді як така версія раніше не висувалася і не перевірялася.

Особливу увагу потрібно приділити виявленню й оцінці всіх відомостей про осіб, відносно яких були які-небудь підозри про причетність до вчинення даного злочину. Такі особи могли бути затримані в порядку ст. 106, 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочину, але могли і не мати такого процесуального статусу. І в першому, і в другому випадках необхідно уясняти суть такої підозри, міру вивченості особи підозрюваного, звернути увагу на повноту перевірки його показань.

Ще більшу складність представляє подібна оцінка, коли особі пред'являлося обвинувачення, але судом підсудний виправданий і справа про нерозкритий злочин повернена для додаткового розслідування. Слідчий, який вивчає таку справу, повинен оцінити відношення свідків, потерпілого до показань обвинуваченого (на різних стадіях процесу), а також думки судових інстанцій (які є нерідко протилежними), доводи сторони захисту, аргументи представників громадськості тощо.

Певну користь при вивченні матеріалів зупиненої справи може принести ознайомлення з первинними планами розслідування, якщо вони збереглися. Вивчення планів і зіставлення їх змісту з матеріалами справи дозволить визначити, які з намічених дій залишилися невиконаними, які з

побудованих версій не перевірені до кінця, як раніше оцінював слідчий ті або інші обставини справи тощо.

Вивчення справи повинно бути повним. Жоден документ кримінальної справи, жоден речовий доказ, жодне джерело відомостей оперативно-розшукового характеру не повинні пройти мимо уваги особи, яка проводила аналіз.

Всі позитивні сторони та недоліки розслідування, які виявлені при аналізі матеріалів справи і можуть мати значення для подальшої роботи по розкриттю злочину, доцільно зафіксувати в робочих записах чи помітках. Вони необхідні для складання аналітичної довідки, яка містить найбільш важливі результати проведеного аналізу.

Так, майже по кожній зупиненій справі виявляються прогалини в розслідуванні, помилки, недоліки. Важливо визначити їх причини та вплив на розкриття злочину, і на цій підставі зробити висновки про можливість або неможливість їх усунення в ситуації, що склалась.

При аналізі допущених помилок потрібно брати до уваги кваліфікацію, професійну підготовку та досвід особи, яка проводила розслідування у справі про нерозкритий злочин.

Якщо роботу по зупиненій справі доручено групі слідчих, їм доцільно вивчити справу нарізно. Кожний робить аналіз самостійно, незалежно один від одного, а потім всі члени групи повинні обговорити отримані дані разом, обмінятися думками.

Вивчення матеріалів кримінальної справи, інших документів, що відображають зміст і характер виконаної роботи, дозволяє виявити допущені прорахунки і помилки, визначити шляхи та засоби їх усунення. Кожна раніше проведена слідча дія і оперативно-розшуковий захід та отримані при їх провадженні результати, повинні бути проаналізовані й оцінені з позицій повноти і якості виконання, а також всебічності реалізації можливостей використання встановлених фактичних даних.

В ході аналізу обставин нерозкритого злочину потрібно визначити, які факти можна вважати достовірно встановленими, які потребують додаткової перевірки і які взагалі не вдалося з'ясувати.

При вивченні, аналізі та оцінці матеріалів первинного розслідування слідчий спільно з оперативними працівниками органу повинен перевірити:

місце, час, спосіб, мотиви і мету злочину;

детальну обстановку місця події, наявність або відсутність негативних обставин;

сукупність відомостей про потерпілого, особливостях його поведінки, його зв'язках;

дані про злочинця, його анатомічні та функціональні ознаки, професію, національність, окремі психологічні якості, звички тощо;

заходи, що приймалися слідчим і органом дізнання для встановлення особи злочинця;

які сліди і речові докази були виявлені, як вони використовувалися для встановлення злочинця, чи стали ці сліди і речові докази об'єктами експертних досліджень, як були використані висновки експертів для розшуку злочинця;

які цінності, речі та предмети забрав з собою злочинець з місця події, зовнішні ознаки цих речей і предметів, що конкретно зроблено для їх розшуку;

чи повно виявлені та допитані потерпілі й свідки, які особи ще можуть бути встановлені як свідки, що для цього зроблено;

чи встановлені і допитані свідки, первинні дані про яких є в матеріалах справи;

які помилки і недоліки допущені слідчим загалом при первинному розслідуванні і, зокрема, при проведенні конкретних слідчих дій, як ці помилки можуть бути виправлені;

чи усунені протиріччя, що є в матеріалах кримінальної справи;

чи давалися раніше доручення (окремі доручення) по кримінальній справі, чи були вони конкретними, як виконані, якщо ні, то чому;

чи отримані відповіді на запити;

чи використані всі можливості перевірки по обліках;

чи всі можливі версії висувалися при первинному етапі розслідування, наскільки вичерпно вони перевірені;

чи використовувалася допомога громадськості в розкритті та розслідуванні злочину, в яких формах, які отримані результати[9].

Слід відмітити, що важлива роль у розкритті злочинів минулих років належить встановленню особи злочинця та нових джерел доказів на основі використання даних, що характеризують спосіб їх вчинення. При вчиненні однорідних злочинів, як правило, використовуються однакові прийоми і засоби, що характеризують звички та навички злочинця. Тому співпадання способів вчинення двох або декількох злочинів служить основою для побудови і перевірки версії про те, що вони вчинені однією і тією ж особою. У цьому випадку фактичні дані по вже розкритому злочину (передусім про обвинуваченого) можуть сприяти розкриттю аналогічного.

Розкриття злочину з використанням даних про спосіб його вчинення повинен включати ряд наступних етапів:

Створення логічної моделі способу вчинення нерозкритого злочину.

Підбір даних про злочини, вчинені аналогічним способом.

Аналіз співставлення даних про способи вчинення зазначених злочинів.

Визначення можливостей заповнення існуючих прогалин і використання доказів по об'єднаній в одне провадження (на основі проведеного аналізу) кримінальній справі [24,с.35-38].

Побудова логічної моделі способу вчинення злочину здійснюється шляхом уявного відтворення дій злочинця з моменту його появи на місці злочину до моменту приховання його слідів. Основою для цього можуть бути дані про слідову картину на місці події та інші обставини вчинення злочину. Модель способу вчинення злочину повинна відображати найбільш типові ознаки діяльності по підготовці, вчиненню та прихованню слідів злочину. Наприклад: як злочинець проник на місце вчинення злочину; які знаряддя застосовував та як ними діяв; скільки часу знаходився на місці події; що взяв з собою; яким способом і в якому напрямку залишав місце злочину; які при цьому залишив сліди; що конкретно зробив для приховання злочину.