Особливості початкового етапу розслідування злочинів

Необхідно відзначити, що криміналісти виявилися в значній мірі непідготовлені до вирішення проблем розслідування діяльності організованих злочинних структур. Основна спрямованість криміналістичних наукових досліджень була пов'язана з розробкою методів розслідування в рамках стратегії "від злочину до особи, що його вчинила." Існуючі методики розслідування окремих видів злочинів не можуть досить ефективно використовуватися при розкритті і розслідуванні злочинів, вчинених сучасними організованими злочинними співтовариствами. Очевидно, що вивчення структури злочинної організації, доведення провини окремих учасників співтовариства в даний час є надзвичайно актуальними і складними проблемами як для органів розслідування, так і для науковців. Відзначається, що в даний час для злочинних структур в усе більшому ступені характерна наявність "бюрократичної надбудови", у якій виділяється група лідерів, які здійснюють стратегічне управління, які формують ідеологію групи, консолідують зусилля різних членів групи, визначають інвестиційну політику.

Для криміналістів найбільш складною проблемою є визначення шляхів доведення провини цієї категорії членів злочинної структури. Першим етапом у вирішенні зазначеної наукової задачі повинна бути конкретизація цілей розслідування. Це неможливо без функціонального аналізу злочинних структур, без виявлення на його основі рольових функцій їхніх учасників. Можна припустити, що головним тут буде дослідження функцій злочинного управління. Саме в наявності таких функцій і в їх реалізації в злочинній діяльності й міститься ключова особливість феномена організованої злочинності. Другий етап - це пошук рішень тактичних задач, пов'язаних з виявленням ролей учасників злочинних структур. У таких рішеннях реалізуються методи розслідування діяльності злочинних структур як системи науково обґрунтованих прийомів, правил і рекомендацій з виявлення, дослідженню, використанню й оцінці доказів, застосовуваних з метою встановлення істини по кримінальній справі.

Методи розслідування орієнтовані на вирішення визначеної задачі і реалізується шляхом проведення тактичної операції.

Для розуміння функцій учасників організованих злочинних структур можна скористатися науковим апаратом теорії управління, де поняття функції розроблене досить добре. У зв'язку з проблемою організованої злочинності нас будуть цікавити наступні дві групи функцій: процесу управління і забезпечення. Саме такий підхід дозволяє правильно сформулювати тактичні задачі розслідування стосовно до вивчення діяльності злочинних структур. Постановка таких задач - хоча і перший, але надзвичайно важливий етап діяльності як слідчих, так і оперативних працівників.

У числі функцій процесу кримінального управління можна виділити наступні :

функція інформаційного забезпечення злочинної діяльності: вивчення кон'юнктури, вибір об'єктів і предметів злочинного зазіхання, збирання інформації про них, вивчення системи охорони і забезпечення безпеки, пошук осіб, які могли б сприяти вчиненню злочину, пошук технічних засобів вчинення злочинів, зброї і транспорту і т.д.;

функція ухвалення кримінального рішення про вчинення злочину: визначення об'єкту і предмету злочинного зазіхання, місця і часу вчинення злочину, способів його вчинення, місця збуту викраденого, способу приховування злочину, способів забезпечення безпеки злочинної діяльності, визначення виконавців, ролі кожного з них і т.д.;

функція організації виконання кримінального рішення: доведення злочинного задуму до виконавців, їх інструктаж, створення мотивації на вчинення злочину (залякування, апелювання до групових злочинних установок і кримінальних традицій, визначення частки кожного в розподілі коштів, добутих злочинним шляхом, координація злочинної групової діяльності, особливо при її здійсненні в різних регіонах, установлення контактів з іншими злочинними структурами і т.д.);

функція контролю і регулювання також може бути виділена в діяльності злочинних структур, вона може здійснюватися як безпосередньо організаторами злочинного співтовариства, так і іншими членами ядра злочинного угруповання. У будь-якому випадку і на ці аспекти діяльності злочинних структур повинне бути звернена увага слідчих і оперативних працівників.

Установлення фактів, що відносяться до реалізації різних функцій злочинного управління, у комплексі дозволяє довести головний факт - наявність злочинного управління і коло його суб'єктів. У діяльності злочинних структур повинна виявлятися і доводитися наявність ще однієї групи функцій злочинного управління - забезпечувальної. І тут можна побачити можливість використання функціонального підходу для аналізу організованої злочинної діяльності:

функція кадрового забезпечення ( залучення осіб у діяльність злочинної структури, навчання членів злочинних структур володінню зброєю, прийомами боротьби і т.д.). Стосовно до розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними структурами, не можна обмежуватися встановленням самого факту причетності до вчинення конкретних злочинів; необхідно виявляти і доводити, хто і як утягував конкретну особу, у тому числі неповнолітніх, у діяльність співтовариства;

функція матеріально-технічного забезпечення виражається в створенні фондів коштів злочинного співтовариства, у їх схоронності, у визначенні порядку їхнього використання, у придбанні транспортних засобів, приміщень, зброї й інших знарядь вчинення злочину;

функція формування мотивацій в учасників злочинних структур.

Тут мова повинна йти про виявлення проявів "злочинного виховання", вплив на психологію членів угруповання. Безумовно, при відсутності спеціальної кримінально-правової норми, що установлює відповідальність організаторів злочинних структур, більшості слідчих важко прищепити думку про необхідність заглибленого дослідження цих питань. Однак і при чинному законодавстві ці фактори, взагалі ж далекі від події злочину, важливі з погляду встановлення провини керівників злочинних структур. Виявлення рольових функцій учасників злочинних структур у повному обсязі в процесі розслідування представляється задачею важкою. Однак встановлення участі конкретної особи в діяльності організованої злочинної структури хоча б у рамках реалізації в якійсь частині однієї з функцій уже дозволяє судити і про наявність злочинної організації, і про провину її членів. Рішення цієї задачі полегшується тим, що далеко не завжди обвинувачувані і їхні захисники, а також свідки чітко уявляють собі значення тієї чи іншої інформації, що може бути використана слідчим для доведення наявності злочинної організації й індивідуалізації провини кожного її учасника.

3.2. Тактичні прийоми і тактичні комбінації при допиті

Тактичний прийом - це найбільш раціональний і ефективний спосіб дії чи найбільш доцільна лінія поведінки слідчого при збиранні, дослідженні, оцінці і використанні доказів. Тактична комбінація - це комплекс тактичних прийомів, охоплюваних єдиним задумом, спрямованим на досягнення конкретної тактичної цілі в умовах даної слідчої ситуації. Карний процес і криміналістика сформулювали цілий ряд вимог до допустимості тактичних прийомів, особливо прийомів допиту. Досягнення тактичної цілі для слідчих і оперативних працівників пов'язане не тільки з одержанням конкретного результату, але і з допустимістю засобів його досягнення.

Тактичні прийоми і тактичні комбінації:

не повинні порушувати норми карного процесу і норми моралі;

не повинні виправдувати злочинця;

не повинні сприяти самообмові;

не повинні бути засновані на фізичному чи психічному насильстві, обмані, шантажу;

повинні діяти вибірково;

прийоми не повинні бути засновані на використанні неуцтва допитуваного чи його слабоумства, дефектів зору, мови, слуху;

повинні враховувати вікові особливості.

Слідча практика знає чимало прикладів усіляких порушень при використанні недозволених тактичних прийомів. Так, для того, щоб одержати від дружини правдиві показання про злочинну діяльність чоловіка, оперативні працівники вирішили його скомпрометувати в її очах. Коли вона принесла передачу для чоловіка, що перебуває в слідчому ізоляторі, перед нею красива молода дівчина також "передала" передачу на ім'я її чоловіка. Після цього дружина обвинувачуваного дала показання, що викривають чоловіка.

Раніше досить часто застосовувався прийом з використанням фотомонтажу знімка ока, у яке вмонтоване зображення допитуваного. Тим самим слідчий використовував у своїх цілях неузнання обвинувачуваного. Для одержання правдивих показань від бабусі-жительки віддаленого села слідчий використовував "прилад для визначення правди" - фотозбільшувач. І тут упор був зроблений на використанні незнання допитуваної. Одному з допитуваних слідчий показав рапорт на ім'я колишнього міністра внутрішніх справ СРСР Н.Щолокова: "Прошу дозволити допитати по першому розряду " - з "резолюцією" - "Згоден" і підписом.

Приклад грубого психічного насильства: у своєму кабінеті на четвертому поверсі слідчий відкрив вікно, запропонував обвинувачуваному зняти взуття і поставив його на стілець, що стояв у вікна. На питання обвинувачуваного - "Навіщо ?" - відповів: "Звідси вже двоє втекли, ти будеш третім."

Під час допиту обвинувачуваним, проведеним слідчим прокуратури, у сусідньому кабінеті його колега шмагав паском по дивану. "Сподіваюся, до цього не дійде"- сказав слідчий.

Приклад обману: для одержання правдивих показань слідчий "домовився" з обвинувачуваним про залучення його в якості обвинувачуваного за необережне убивство і пред'явив відповідну постанову. Наступного дня пред'явив нову постанову з кваліфікацією тих же діянь як навмисного убивства.

Завжди досить широко застосовувався обман слідчими обвинувачуваних і підозрюваних, пов'язаний з обіцянками обрати запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі; а також зі складанням підроблених процесуальних документів ("протоколів" допитів співучасників, постанов про притгнення в якості обвинувачуваного по більш тяжкому складі злочину і т.д.).

Тактичні прийоми не повинні провокувати вчинення нових злочинів. Так, по кримінальній справі про розтління вітчимом малолітньої слідчий викликав на допит її мати в момент виписки дочки з лікарні після аборту. Через кілька годин вітчим і дівчинка були доставлені з будинку для огляду, що зафіксував у них ознаки полових зносин, що дозволило одержати показання визнання провини. У сучасній практиці розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними групами, були випадки фактичного шантажу обвинувачуваних рішенням про звільнення їх з під арешту, коли таке рішення створювало для них погрозу розправи з боку співучасників. По одній з кримінальних справ слідчий, формально закінчивши допит обвинувачуваного, викликав його на відверту бесіду "без протоколу", у якій обвинувачуваний досить повно розповів про всі обставини вчинення злочину. Слідчий таємно записав цю розмову на диктофон. Суд не прийняв такий "доказ". Однак, коли обвинувачуваний заявляє під час допиту про те, що про певні обставини він розповість "без запису до протоколу" слідчий не пов'язаний цими вимогами і може, навіть зобов'язаний внести дану частину показань до протоколу допиту.

Можливість багатьох із зазначених порушень при застосуванні тактичних прийомів зараз виключаються внаслідок участі захисників з моменту затримки. Проте цілком усунути можливість рецидивів таких порушень у даний час неможливо унаслідок утрати в даний час професійного ядра слідчого апарата. Важливо розуміти ущербність даних, отриманих таким шляхом, і небезпека компрометації і правоохоронних органів у цілому, і системи доказів, зібраних при розслідуванні.

Хоча допити підозрюваного, обвинувачуваного, свідка, потерпілого, експерта є самостійними слідчими діями, у тактиці їхнього проведення є багато загального. Це в першу чергу стосується особливостей рішення цілого ряду тактичних задач у процесі допиту. Такі задачі, як правило, зважуються не в результаті застосування окремого тактичного прийому, а в результаті проведення тактичної комбінації як комплексу взаємозалежних тактичних прийомів, охоплюваних єдиним задумом у рамках тактичного рішення слідчого.

Найважливішою умовою досягнення поставлених тактичних цілей допиту є попередня підготовка до нього. При розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними групами, далеко не завжди слідча ситуація дозволяє слідчому чи працівникам дізнання досить ретельно готуватися до допиту. Це в першу чергу пов'язано з факторами часу:

необхідністю відповідно до вимог кримінально-процесуального закону допитати підозрюваного після ухвалення рішення про затримку;

необхідністю проведення тактичної операції по захвату особи, що вчинила злочин, «на гарячому»;

виявленням очевидців відразу після виїзду на місце події;

виявленням під час обшуку викрадених предметів, цінностей, зброї, наркотиків, інших об'єктів, що розшукуються;

ситуацією, коли допитувана особа знаходиться в хворобливому стані, що представляє реальну небезпеку для її життя;

необхідністю для потерпілого чи свідка термінового виїзду з населеного пункту, у якому здійснюється розслідування.

У багатьох із зазначених ситуацій доводиться говорити про поняття попереднього допиту з обмеженими тактичними цілями, досягнення яких можливо в першу чергу з використанням фактора раптовості.

У тих випадках, коли слідча ситуація дозволяє здійснювати підготовку до допиту, вона може складатися з наступних заходів.

Складання плану допиту, у якому відображаються:

зведення про подію злочину (дати, місце, прізвища учасників, складні терміни, які необхідно використовувати при допиті) і механізм здійснення;

дані про особистість допитуваного;

перелік питань, які необхідно задати допитуваному, у тій послідовності, у якій вони повинні бути задані;

перелік тактичних прийомів, які необхідно застосувати при допиті;

перелік доказів, які необхідно пред'явити допитуваному (якщо вони містяться в кримінальній справі - із вказівкою аркушів кримінальної справи).

Криміналістичний аналіз матеріалів кримінальної справи і даних оперативно-розшукової діяльності:

угруповання інформації, що відноситься до предмету допиту, по епізодах, датам чи особам;

виявлення протиріч між різними джерелами доказової і орієнтаційної інформації;

вивчення даних про особу допитуваного, родичів і знайомих;

аналіз попередніх показань, пояснень, інформації, отриманої оперативним шляхом.

Якщо предметом допиту є складна чи незнайома для слідчого діяльність допитуваного, він повинний звернутися за консультацією до фахівця.

Якщо слідчий збирається використовувати при допиті дані, отримані в результаті оперативно-розшукової діяльності, чи коли по даній кримінальній справі продовжується проведення оперативно-розшукових заходів, він зобов'язаний проконсультуватися з оперативними працівниками з питань:

можливості і форми використання оперативних даних;

можливостей оперативного працівника в частині попереднього забезпечення допиту і планованих тактичних прийомів і тактичних комбінацій;

оцінки інформованості допитуваного про стан розслідування, можливої позиції особи при допиті;

можливих наслідків допиту для зміни слідчої ситуації в той чи інший бік, оцінки тактичного ризику.

Визначення місця і часу проведення допиту (при цьому необхідно пам'ятати про обмеження, пов'язані з допитом у нічний час). Визначення способу виклику допитуваного (далеко не завжди він повинен викликатися повісткою).

Визначення кола учасників допиту:

у залежності від особи допитуваного, віку, національності, громадянства, дипломатичного статусу, стану здоров'я - запрошення педагога, законного представника, перекладача, представника дипломатичної місії;

фахівця чи експерта;

посадових осіб правоохоронних органів, участь яких у допиті пов'язана зі здійсненням прокурорського нагляду чи відомчого процесуального контролю (начальник слідчого відділу), чи осіб, участь яких обумовлена виконанням визначених функцій у зв'язку з розслідуванням даної кримінальної справи чи іншої пов'язаного з нею кримінальної справи (керівник групи слідчих, інший член групи слідчих, старший групи оперативних працівників);

захисника для участі в допиті обвинувачуваного чи підозрюваного;

працівників міліції для забезпечення безпеки проведення допиту у випадках можливих провокацій, спроб утечі, нападу на учасників допиту, конвоювання допитуваного - обвинувачуваного чи підозрюваного, виключення можливих контактів допитуваного зі співучасниками й іншими особами. Попри все те, що найчастіше участь зазначених осіб визначено карно-процесуальним законом, необхідно уникати надмірного розширення кола учасників допиту.

Підготовка технічних засобів, використання яких передбачається під час допиту (засоби магнітного і відеозапису, телевізор і т.д.).

Вибір і підготовка приміщення для допиту. При цьому у визначених ситуаціях необхідно враховувати наступні фактори:

безпека з погляду можливого нападу на слідчого з боку допитуваного;

суїцидних спроб;

спостереження за ходом допиту сторонніх осіб і підслуховування, у тому числі з використанням спеціальної апаратури;

можливість застосування технічних засобів при допиті;

ізоляція в необхідних випадках допитуваного від інших осіб, що можуть знаходитися в приміщенні слідчого підрозділу;

забезпечення відповідних умов для роботи всіх осіб, що беруть участь у допиті, (необхідна кількість меблів, можливість робити записи, переглядати відео і звуко запису і т.д.);

необхідність створити інтер'єр допиту, пов'язаний з передбачуваним застосуванням тих чи інших тактичних прийомів (розміщення предметів, які передбачається пред'являти в процесі допиту, - приховане чи "недостатньо приховане", розміщення документів таким чином, щоб допитуваний не мав можливості їх знищити чи, навпаки, мав можливість "підглядіти" їхній зміст і т.д.)

Легалізація оперативних матеріалів, що передбачається використовувати при допиті. Цей момент найчастіше не враховується слідчими. Використання даних, отриманих оперативним шляхом без відповідного оформлення, знижує доказове значення всієї слідчої дії. В даний час це особливо стосується фотознімків, магнітного і відеозапису, отриманих у результаті проведення оперативно-розшукових матеріалів. У кримінальний процес такі матеріали вводяться в такий спосіб:

а) оперативний працівник представляє керівнику органа дізнання віддруковані матеріали (фотознімки, відео- чи аудіо- касети) і рапорт, у якому вказує без розшифровки джерел :

до якої кримінальної справи відносяться дані матеріали;

у процесі яких із зазначених у Законі про оперативно-розшукову діяльність оперативно-розшукових дій вони отримані;

б) керівник органа дізнання зі своєю резолюцією направляє ці матеріали слідчому;

в) слідчий у присутності понятих робить огляд (відтворення) залучених до рапорту матеріалів і складає протокол про це.

Проведення необхідних слідчих дій у тих випадках, коли передбачуваний допит відповідно до тактичного рішення провадиться як частина тактичної операції у визначеному зв'язку і послідовності з іншими слідчими діями, оперативно-розшуковими й організаційно-технічними заходами. При явці чи доставленні допитуваних й інших учасників допиту в підготовчій стадії слідчий здійснює:

інформування особи про те, у якості кого вона допитується, а також про те, що в процесі допиту будуть застосовуватися засоби магнітного і відеозапису;

встановлення особи допитуваного;

представлення всіх осіб, що беруть участь у допиті;

виконання вимог кримінально-процесуального закону в частині інформування допитуваного про суть виклику на допит;

роз'яснення допитуваного в залежності від його процесуального положення його прав і обов'язків;

вивчення особи допитуваного і встановлення з ним психологічного контакту.

Уже на підготовчій стадії допиту слідчий може зштовхнутися з несприятливою слідчою ситуацією, пов'язаною з наступною позицією допитуваного:

Обвинувачуваний, підозрюваний відмовляється назвати себе або повідомляє про себе помилкові відомості, а документи, що засвідчують особу, відсутні. У цьому випадку слідчий роз'ясняє допитуваному, що:

а) органи розслідування мають у своєму розпорядженні можливості для встановлення його особи, особливо в тих випадках, коли особа раніше залучалася до кримінальної відповідальності;

б) невстановлення особи не позначиться на рішенні про притягання його до кримінальної відповідальності;

в) неможливо буде проінформувати родичів допитуваного про його затримку чи арешті;

г) співучасники злочину можуть скористатися такою позицією допитуваного для зменшення своєї ролі в злочинній структурі за його рахунок.

Роз'яснення цих моментів може додатково здійснювати і захисник, що є присутнім при допиті.

Допитуваний поводиться агресивно, у контакт не вступає, провокує слідчого. У цій ситуації слідчий:

а) зберігає спокій, роз'ясняючи допитуваному, що хід допиту фіксується, у тому числі в протоколі, що може вплинути на ступінь його відповідальності;

б) пропонує захиснику роз'яснити обвинувачуваному чи підозрюваному суть даної слідчої дії;

в) звертає увагу допитуваного на найсуворіше дотримання всіх його прав у процесі допиту, на можливість використання ним результатів допиту в процесі свого захисту;

г) намагається з'ясувати причини такого поводження допитуваного і позначає свою реакцію на них.

При відсутності документів, що засвідчують особу допитуваного, слідчий з'ясовує:

а) можливе місцезнаходження документів, що засвідчують особу;

б) наявність осіб, що можуть засвідчити особистість;

в) дані, передбачені анкетною частиною протоколу допиту, пропонуючи в стадії вільної розповіді додатково розповісти про всі місця проживання, роботу і навчання допитуваного, про родичів, про службу в армії, перебування на лікуванні, виїзди за кордон і про інші обставини, що можуть бути використані для встановлення особи.

Особливе значення це має при відсутності документів, що засвідчують особу, у свідка чи потерпілого. У цьому випадку паралельно з допитом необхідно дати доручення оперативним працівникам про перевірку даних, що повідомляються. При допиті по анкетній частині протоколу слідчий вирішує важливі задачі, пов'язані з встановленням освітнього і культурного рівня допитуваного. Це необхідно, зокрема, для усунення значеннєвого бар'єра, оцінки рівня розуміння допитуваним використовуваних термінів і понять. Після завершення допиту по анкетній частині протоколу допитуваному пропонується у формі вільної розповіді повідомити про події, що відбулися.

У деяких випадках недоцільно конкретизувати на цьому етапі допиту обвинувачуваних, підозрюваних інформацію, про який саме епізод злочинної діяльності йде мова. Це дозволяє, по-перше, одержати дані про невідомі епізоди злочинної діяльності, а, по-друге, непрямим шляхом одержати необхідні дані. При розслідуванні кримінальної справи про розбійний напад з використанням автотранспорту слідчий провів перший допит підозрюваного в приміщенні Державтоінспекції, пропонуючи допитуваному розповісти, що йому відомо про факт здійснення нападу на водія автотранспорту в одному з населених пунктів області. Заперечуючи участь у здійсненні даного злочину, допитуваний докладно розповів про своє місцеперебування в зазначений час. Тим самим слідчий одержав важливі для розслідування дані про те, що в момент вчинення інкримінованого злочину підозрюваний знаходився в даному населеному пункті і міг його зробити.

У стадії вільної розповіді застосовуються такі прийоми, як формування розумової задачі допитуваного, нагадування, зіставлення, уточнення, деталізація, порівняння. Зовсім неприпустимо задавати навідні запитання, вимагати підтвердження інформації, яка повідомляється допитуваним чи іншими особами.

Існує кілька видів вільної розповіді.

Хронологічний, коли допитуваний дає показання в тій послідовності, у якій відбувалися події.

По епізодах, коли допитуваний, не дотримуючи хронології, розповідає в першу чергу про цікавлячий слідство епізод злочинної діяльності.

По окремих періодах (підготовка злочину, вчинення і приховання).

По окремих місцях події, пов'язаних з одним злочином.

По особах (їх дії, взаємини з ними і т.д.).

По різних аспектах свого життя і діяльності (біографічні зведення, стан здоров'я, заняття, доходи, родичі і знайомі, участь у злочинній діяльності і т.д.).

Наступна стадія допиту - питально-відповідна. До питань, що задається слідчим, пред'являються наступні вимоги:

1.Питання повинне бути конкретним, що стосується якої-небудь однієї обставини, лаконічним і не допускати двозначного тлумачення.

2.Питання повинне виключати можливі відповіді.

3.Формулювання питання повинне цілком виключати можливість витягу з його змісту інформації, необхідної для відповіді.

4.Питання повинні задаватися у визначеній послідовності і у взаємозв'язку (випливати один з іншого) і мати ясну логічну структуру.

5.Питання задається в прямій формі.

6.Питання повинні враховувати розумовий і культурний розвиток допитуваного, а також знання ним тих чи інших сфер діяльності.

Необхідно відзначити, що часом чіткої границі між стадіями вільної розповіді і відповідною-відповідній-питально-відповідної може і не бути.

При допиті організаторів злочинних структур особливу увагу необхідно звертати на наступні питання:

характер взаємин з іншими учасниками злочинної структури;

інформованість про злочинну діяльність структури й інших аспектів її діяльності;

джерела доходів і їхній розподіл;

коло знайомств і корумпованих зв'язків;

відношення до події злочину;

залежність інших учасників структури від допитуваного;

форма віддачі доручень, гарантії їхнього виконання;

насильство і примусові міри, що застосовувалися в злочинній структурі;

роль у діяльності комерційної структури, можливість розпоряджатися фінансовими ресурсами;

власність, що знаходиться у володінні, джерела власності найближчих родичів;

своєчасність і обсяг податкових виплат.

При допиті інших учасників структур основна увага повинна бути звернена на визначення їхньої ролі в злочинній структурі, а також на характер дій організаторів злочинної групи по плануванню й організації злочинної діяльності, захисту інтересів злочинної структури. Значна частина цих обставин може бути встановлена непрямим шляхом, без постановки прямих запитань, шляхом максимальної деталізації показань, розширення предмета допиту, з'ясування всіх аспектів діяльності злочинної структури, що відносяться не тільки до самого факту вчинення злочинів, але і до кримінальної ситуації, у якій ця діяльність здійснюється.

На питально-відповідній стадії допиту слідчому доводиться мати справу з наступними типовими ситуаціями.

Допитуваний здійснює протидію встановленню істини по кримінальній справі, даючи помилкові показання. Як різновиди даної ситуації розглядаються:

а) неправда, що цілком складається з вимислу;

б) заперечування (твердження типу: "я нічого не знаю");

в) часткова неправда.

У даній ситуації криміналістичною тактикою рекомендується використання наступних тактичних прийомів.

Раптова постановка питань. Тут велике значення має спостереження слідчого за відеомоторними реакціями допитуваного до і після постановки питання. Раптовість досягається шляхом:

негайного допиту після затримки на гарячому чи виявлення і вилучення викривних допитуваного предметів і слідів;

імітації неінформованости слідчого на попередній стадії вільної розповіді з наступною раптовою постановкою питання, що показує, що він багато знає про подію злочину і її учасників;

постановки прямих запитань відразу ж при виявленні доказів поводження, нервозності допитуваного, його "обмовок", виявленні протиріч у показаннях.

Несподіване пред'явлення допитуваному речовинних доказів, поява яких може бути обумовлено доказами поводження.

Попередня перевірка слідчим можливих варіантів помилкових показань обвинувачуваного і їхнє раптове спростування відразу ж після одержання.

Максимальна деталізація показань і їхній аналіз під час допиту з метою виявлення і демонстрації протиріч.

Залишення допитуваного в неведенні про обсяг доказової і орієнтуючої інформації, якою володіє слідчий.

Пред'явлення доказів по наростаючій силі їхнього впливу на допитуваного.

Пред'явлення спочатку ключового доказу, що супроводжується поясненням, що даний доказ не єдиний.

Допущення легенди - допитуваному дається можливість викласти свою позицію й аргументацію, що містить свідомо помилкові зведення. У цьому випадку необхідно знайомити допитуваного з протоколом допиту після завершення визначеного етапу вільної розповіді чи після відповіді на кожне питання і пропонувати йому підписати відповідну частину протоколу. Після завершення використання даного прийому використовуються прийоми активного викриття допитуваного.

Негайне припинення неправди - прийом, зворотний попередньому. Будь-яка неправда допитуваного негайно й аргументована припиняється.

Прийом непрямого допиту чи відволікання уваги. Слідчий, свідомо знаючи, що не одержить правдивої відповіді на основні питання (наприклад, про функціональну роль допитуваних й інших осіб у злочинній структурі ), з метою маскування задає ряд інших, які здаються допитуваному не стосовними безпосередньо до події злочину, до провини допитуваних чи інших осіб. При розслідуванні діяльності злочинних структур такими бути питання щодо особи допитуваного, взаємин з іншими особами, розподілу коштів, способу життя учасників злочинних груп, їхніх характеристик, характеру моральних норм, авторитету і наявності конфліктів. При цьому слідчий має можливість одержати непрямі відповіді на цікавлячі його питання. Такий прийом може бути одним з основних при допитах учасників злочинних структур.

Прийом переривання допиту: на кілька хвилин чи годин - для з'ясування додаткових обставин, перевірки повідомлених чи зведень імітації такої перевірки у випадку її неможливості чи невдачі - це ж може бути зроблене для того, щоб у деяких випадках дати можливість допитуваному оцінити доводи і докази, пред'явлені слідчим, проконсультуватися з захисником чи законним представником; - на кілька днів - як з метою перевірки повідомлених зведень, так і з метою повторного деталізованого з'ясування всіх обставин і виявлення протиріч.

Зміна при повторних допитах послідовності питань.

Демонстрація в ході допиту поінформованості слідчого. Поінформованість може демонструватися у відношенні: особи і біографії допитуваного, його занять, сімейних і міжособистісних відносин, непорядних учинків, характеру конфліктів між різними учасниками групи, матеріального становища і т.д.

Пропозиція допитуваному повторити розповідь в іншій послідовності, якщо виникло припущення, що показання попередньо заучені.

При розслідуванні багатоепізодної кримінальної справи почати допит з епізоду, участь допитуваного в здійсненні якого підтверджується максимальною кількістю доказів.

При з'ясуванні в допитуваного ступеня участі в діяльності злочинної структури інших осіб почати з тих з них, у яких з допитуваним склалися неприязні відносини чи були конфлікти.

У тих випадках, коли допитуваний - обвинувачуваний чи підозрюваний , не бажаючи давати показання про особу співучасників чи їхню ролі в діяльності злочинних структур, запропонувати йому змоделювати дії учасників організованої злочинної групи, що залишилися на волі, звертаючи увагу на наступні обставини:

продовження злочинної діяльності, у результаті якої можуть з'явитися нові жертви;

характер відносини до самого допитуваного і до його родини (чи оцінять його поводження, чи будуть надавати матеріальну допомогу і т.д.);

чи виникне небезпека з боку співучасників у відношенні допитуваного, його родичів і знайомих, якщо співучасники - члени злочинної структури залишаться на волі і зможуть уникнути відповідальності.

У тих випадках, коли показання допитуваного характеризуються неконкретністю і розпливчастістю, (що, зокрема, може бути ознакою їхньої хибності) доцільно запропонувати намалювати схему подій, що відбувалися, а потім порівняти їх зі схемами, намальованими іншими учасниками, а також зі схемами, підготовленими при огляді місця події, слідчому експерименті й інших слідчих діях.

Виклад допитуваному ймовірного ходу подій, заснованих на реальних фактах. Однак це можливо в тому випадку, коли допитуваний уже дав показання відносно даних подій чи не міг знати про ті чи інші з них.

Використання протиріч між різними фактами, що повідомляються допитуваним, чи між його показаннями і встановленими слідством фактами.

З'ясування контрольних даних, що дозволяють перевірити дані, що повідомляються.

Застосування звукозапису і відеозйомки, що допомагають не тільки спростувати можливу наступну заяву про неправильність протоколювання показань, але й здійснюють стримуючий вплив з появою установки на відмовлення від правдивих показань чи на їхню зміну.

Постановка питань від загального до особливого, що утрудняє допитуваному можливість відтворювати заздалегідь підготовлені помилкові показання.

Роз'яснення слідчим значення пред'явлених доказів, що особливо важливо, якщо докази отримані з використанням техніко-криміналістичних засобів. Так, з метою більш ефективного використання при допиті результатів балістичної експертизи, що викриває допитуваного в виконанні навмисного убивства і виключає версію про випадковий постріл, слідчий не тільки пред'явив обвинувачуваному висновок експертизи, але і продемонстрував відеозапис, на якому був зафіксований хід проведення експертизи і результати експериментів.

Участь у проведенні допиту фахівця в тих випадках, коли в процесі допиту доводиться торкатися складних технічних, технологічних й інші питаннь, що можуть бути в недостатньому ступені відомі слідчому. У цьому випадку тільки фахівець може правильно оцінити показання допитуваного і допомогти слідчому сформулювати адекватні питання.

Використання зміни темпу допиту. Уповільнений темп може застосовуватися в процесі деталізації показань, підготовки до пред'явлення доказів і постановки раптових питань. Прискорений темп допиту утрудняє допитуваному встановлення зв'язку між правдивими і помилковими фактами, і дозволяє краще використовувати протиріччя в його показаннях, не дозволяє допитуваному сховати відеомоторні реакції і докази поводження.

Використання різного роду негативних обставин, виявлених у процесі попередніх слідчих чи дій даного допиту (повідомлення допитуваним зведень, що явно суперечать відомим фактам чи можливостям людини, і т.д.).

Усунення мотивів неправдивих показань. Крім остраху відповідальності за вчинений злочин, такими мотивами можуть бути: острах мести, небажання брати участь у карному процесі як свідка, острах, що в процесі розслідування стануть відомі власні непорядні вчинки, почуття жалю до злочинця.

Переборюючи мотиви неправдивих показань, слідчий може:

додатково роз'яснити свідку чи потерпілому обставини, при яких настає відповідальність за відмовлення від дачі показань і за дачу невірних показань, більш того, розповісти про свої дії у випадках, якщо особа буде в цьому викрита;

розповісти про заходи, які будуть заподіяні ним чи оперативним працівникам для забезпечення безпеки допитуваного чи членів його родини;

спробувати попередити дачу помилкових показань шляхом демонстрації своєї поінформованості, установлення нормального психологічного контакту, роз'ясненням ситуації, що склалася при розслідуванні кримінальної справи;

роз'яснити, що тиск із боку учасників злочинних структур та інших зацікавлених осіб найбільш інтенсивний до того, як показання дані і докази по кримінальній справі ще не зібрані в повному обсязі;

звернути увагу на позицію інших осіб, які дають правдиві показання;

чітко сформулювати свою позицію як спрямовану не на викриття допитуваного як на самоціль, а на встановлення істини по кримінальній справі;

не квапитися записувати відразу все те, що повідомляє допитуваний; якщо немає необхідності перед пред'явленням важливих доказів зафіксувати показання допитуваного, краще робити окремі позначки на аркуші паперу;

не давати оцінку діям допитуваного, уникати виражень "убив", "украв " і т.д., використовувати усереднену термінологію " вистрілив", " узяв " ;

роз'яснити в необхідних випадках, що місце проживання допитуваного буде збережене в таємниці;

Ціла група тактичних прийомів допиту може бути пов'язана зі створенням у кабінеті слідчого певної обстановки, необхідної для дезорієнтації допитуваного в тих випадках, коли він дійсно винний, шляхом розміщення перед допитом:

предметів - цінностей, зброї схожих на викрадені;

аналогів упаковки, у якій зберігалися цінності чи зброя;

гіпсових зліпків слідів взуття ;

інших речових доказів і т.д.;

Це в деяких випадках може створити у допитуваного, враження про більшу інформованість слідчого і наявності у нього достатніх доказів. Так, при розслідуванні крадіжки золотих речей, що зберігалися в металевій коробці з-під чаю, слідчий у процесі підготовки до допиту підібрав аналогічну коробку і поклав у неї цвяхи. Під час допиту "випадково" упустив коробочку з полиці. "Цвяхи" - сказав слідчий допитуваному, підбираючи коробці з підлоги. "Які цвяхи - золото" - відповів той.

Спостереження і фіксація відеомоторних і вербальних реакцій. Відеомоторні реакції:

ознаки хвилювання;

мимовільні рухи;

особлива увага до речей чи документів, що знаходяться в кабінеті слідчого;

реакція на питання слідчого.

Вербальні реакції:

надмірно категоричне судження, автоматизм викладу;

надмірно експансивне поводження, голосне збурювання;

докладні й емоційні показання про обставини, що не має значення для справи;

обмовки про деталі;

неадекватно перебільшена реакція на заданий у числі нейтральних критичне питання.

Очевидно, що зазначеними тактичними прийомами і їхніми комплексами не вичерпуються всі можливі дії слідчого в обстановці конфліктної ситуації і неправди допитуваного.

Проміжна ситуація: відмовляючись давати правдиві показання, допитуваний "поза протоколом" готовий розповісти правду. У тих випадках, коли допитуваний у принципі готовий до співробітництва з слідством, але в силу ряду причин (небезпека для його життя, майна, інші істотні інтереси) не бажає дати правдиві показання в даний момент, слідчий може відкласти фіксацію частини показань до наступного допиту в слідчій ситуації, що змінилася: наприклад, учасники злочинної структури будуть викриті чи ізольовані або з інших причин. При цьому частина показань, що дається поза протоколом, повинна бути все рівно ретельно зафіксована і використана як орієнтуюча інформація. Однак у деяких випадках така ситуація обумовлена бравадою обвинувачуваного, бажанням показати свою невразливість, залякати слідчого, продемонструвати впливові зв'язки злочинної групи, а також іншими негативними мотивами. У цьому випадку в деяких ситуаціях слідчий може, продовжуючи допит, внести до протоколу "одкровення " допитуваного, а також його пояснення з приводу того, чому він не хоче підписувати протокол. Однак це краще зробити, попередньо ознайомивши допитуваного з тією частиною показань, що той вважає " офіційною", а тільки після того, як допитуваний підпише аркуші протоколу з цією частиною показань, пред'явити йому показання, що він, на його думку, давав поза протоколом. При цьому слідчий повинний пояснити, що він зобов'язаний записати всі зведення, що повідомив йому допитуваний, у протоколі допиту поза залежністю від того, чи буде протокол підписаний.

Ситуація, коли допитуваний сумлінно готовий дати показання, але в силу тих чи інших причин не може згадати про істотні обставини, що є предметом допиту, чи припускається помилок при розповіді про них.

Причин виникнення такої ситуації може бути багато:

дефекти сенсорного апарату допитуваного, помилки в сприйнятті, запам'ятовуванні, збереженні й відтворенні сприйнятого;

несприятливий фізичний, психічний чи емоційний стан у момент сприйняття подій чи у момент допиту;

вікові особливості допитуваного, рівень освіти й інтелекту;

мовні і термінологічні бар'єри при сприйнятті слідчим показань.

У числі основних тактичних прийомів, спрямованих на встановлення істини в процесі допиту в даній ситуації, можуть бути названі наступні:

1.Постановка уточнюючих і конкретизуючих питань.

2.Використання асоціативних зв'язків з подіями, з відомими особами, предметами і т.д.

3.Використання колекцій експертно-криміналістичних підрозділів (відтінків кольорів, зображень предметів, зброї і т.д.).

4.Пропозиція зробити замальовку, план.

5.Пропозиція докладно відтворити не тільки обставини, пов'язані із самою подією, але і попередні їй, а також наступні обставини і події.

6.Пропозиція відтворити ті чи інші обставини в зворотній послідовності.

7.Пропозиція докладно розповісти не тільки про обставини, що складають предмет допиту, але і про інші, пов'язані з ними за часом, місцем.

Необхідно відзначити, що показання в частині ознак предметів і осіб, що у наступному можуть бути пред'явлені для упізнання, повинні фіксуватися з максимальною ретельністю і старанністю. Досягти цього можна тільки в результаті застосування тактичних комбінацій, що включають цілий комплекс тактичних прийомів. Це припускає необхідність формування певнних правил - алгоритмів дій слідчих і працівників дізнання при допиті. Розробка таких алгоритмів ведеться в усьому світі. Так, наприклад, в органах поліції США рекомендується використовувати наступні групи тактичних прийомів, призначених для одержання об'єктивних показань:

ВІДНОВЛЕННЯ ОБСТАВИН: - допитуваного просять постаратися відновити в пам'яті обставини, які супроводжували вчиненню злочину; - пропонують відновити в пам'яті, як виглядала обстановка на місці події, перераховуючи можливі об'єкти; - пропонують згадати свої емоції в момент вчинення злочину чи іншої події, його реакцію на це.

ПОВІДОМЛЕННЯ УСІХ ФАКТІВ: - допитуваному роз'ясняється, що слідству необхідно повідомляти всі деталі і подробиці, що все це може мати значення для розслідування; - пропонується не опускати в показаннях навіть ті обставини, що не здаються йому важливими.

ВІДНОВЛЕННЯ ПОДІЙ У ЗВОРОТНІЙ ПОСЛІДОВНОСТІ: - допитуваному пропонується розповісти про ті чи інші події по хронології від початку до кінця, а потім повторити показання в зворотній послідовності; - пропонується почати вільну розповідь з події, яка зробила на нього найбільше враження, а потім уже від цієї події продовжити розповідь як у хронологічному порядку, так і в зворотній послідовності.

ЗМІНА ПЕРСПЕКТИВ: - допитуваному пропонується відтворювати подію не тільки з тієї фізичної перспективи (місцезнаходження, перешкоди для спостереження), яку він мав у момент спостереження, але і з інших позицій; - пропонується прийняти перспективу інших осіб, що були присутні на місці події. Питання фіксації результатів допиту в протоколі докладно описані в криміналістичній і карно-процесуальній літературі. В даний час усе більш розповсюдженою є фіксація результатів допиту за допомогою відеозапису.

Тут повинна бути обов'язково дотримана визначена процедура і виконані наступні вимоги:

повна фіксація всього процесу допиту, включаючи допит по анкетній частині протоколу;

попередження про запис показань за допомогою диктофона чи відеомагнітофона;

відтворення запису після закінчення допиту;

фіксація всіх перерв у записи і відображення цього факту в протоколі;

запис (після прослуховування) підтвердження допитуваного про те, що в основному записі немає стертих фрагментів чи пропусків, а також про відповідність відео- чи фонозапису протоколу допиту.

Тільки при дотриманні цих і деяких інших обов'язкових вимог така фіксація результатів допиту буде мати значення доказу.

3.3. Особливості тактики допиту на очній ставці учасників

організованих злочинних груп

Очна ставка проводиться тільки після того, як її учасники попередньо допитані і якщо в їхніх показаннях містяться істотні протиріччя. Однак при певних обставинах можливе і доцільне проведення очної ставки і при наявності несуттєвих протиріч. У проведенні очної ставки є особливий зміст у тому випадку, якщо у слідчого є підстава думати, що обидва учасника дають неправдиві показання. У деяких випадках сам факт проведення очної ставки може зіграти роль тактичного прийому. До того ж на наслідок працює і психологічний фактор ускладненості висловлювання неправди в присутності людини, яка свідомо знає правду, позиція якої стосовно таких показань може бути і невідомою. Однак дана рекомендація не відповідає загальним правилам і може бути використана тільки в тих випадках, коли можливе узгодження позицій учасників очної ставки не становить істотної небезпеки.

Ще одним доводом за проведення очної ставки при незначних протиріччях у показаннях може бути фіксація спроб змови учасників очної ставки, особливо мовою, яку, за їх припущенням, не повинний знати слідчий. У такий спосіб можуть бути виявлені і використані докази поводження. Основною особливістю проведення очної ставки при розслідуванні діяльності організованих злочинних груп є в багатьох випадках відмовлення від проведення даної слідчої дії. Це викликане надзвичайно великим ризиком, часом непередбачуваністю можливих результатів проведення очної ставки, небезпекою різкого погіршення слідчої ситуації. До речі, така слідча дія невідома карному процесу багатьох країн.

По даній категорії кримінальних справ очну ставку проводити недоцільно в наступних випадках.

1.Якщо існує небезпека, що учасник очної ставки, який викривається, в результаті залякування чи з інших причин може змінити показання.

2.Якщо очна ставка може бути використана для узгодження зусиль по протидії розслідуванню.

3.Якщо очна ставка може бути використана обвинувачуваним, підозрюваним для передачі інформації.

4.Нема рації проводити очну ставку не для усунення протиріч у показаннях, а для закріплення колишніх показань.

5.Недоцільно проводити очну ставку в більшості випадків між обвинувачуваним і його родичами і близькими знайомими.

Останні з почуття жалості можуть внести помилкові виправлення у свої показання.

У практиці розслідування робилися спроби замінити очну ставку іншими слідчими діями, не передбаченими законом. Так, при груповому розбійному нападі слідчий з метою усунення протиріч у показаннях відразу ж декількох осіб записав показання кожного на диктофон, а потім, зібравши всіх обвинувачуваних, організував колективне прослуховування Після цього учасники прослуховування задавали один одному питання, що разом з відповідями фіксувалися в протоколі. Незважаючи на те, що таке прослуховування іноді дозволило одержати позитивний ефект, проведення його не є джерелом доказів, оскільки дана слідча дія не передбачена в законі.

В історії криміналістики (у тридцяті роки) відомі випадки позитивної оцінки заміни очних ставок слідчими діями у формі "виробничих нарад", де слідчий намагався усунути протиріччя між всіма учасниками карного процесу одночасно в одному місці. Такий досвід необхідно визнати не тільки незаконним, але і неефективним. У випадках недоцільності проведення очної ставки слідчий може спробувати усунути протиріччя шляхом:

пред'явлення ознайомлення під час допиту з протоколами проведення інших слідчих дій;

прослуховування під час допиту відео чи аудіозапису показань інших осіб.

Очна ставка між особами, що не були знайомі, але могли бачити один одного при різних обставинах, пов'язаних зі вчиненням злочинів, проводиться тільки після пред'явлення їх для упізнання. При підготовці до проведення очної ставки слідчий:

аналізує показання осіб, що беруть участь у проведенні очної ставки;

виявляє суть протиріч і визначає питання, які необхідно задати на очній ставці (при цьому він може обмежити число осіб і епізодів, щодо яких можуть задаватися такі питання);

визначає коло інших учасників очної ставки з урахуванням необхідності забезпечення безпеки її проведення і виключення протиправних дій її учасників;

організує виклик учасників очної ставки; при цьому часом важливо організувати "серію" очних ставок, що ідуть одна за іншою, за участю одного з обвинувачуваних, що дає, на думку слідчого, помилкові показання;

забезпечує правильне розташування в кабінеті учасників очної ставки (при цьому зовсім не обов'язково, щоб вони сиділи один проти іншого; досить, щоб вони могли мати можливість упевнитися в особі другого учасника очної ставки, а знаходитися при цьому вони можуть навіть спиною один до іншого чи навіть розміщені за перегородкою, якщо один з учасників очної ставки робить спроби залякати іншого чи подати умовні знаки).

Після заповнення анкетної частини протоколу очної ставки слідчий з'ясовує ступінь знайомства учасників очної ставки між собою і характер їхніх взаємин. Ці питання далеко не формальні і вимагають докладного роз'яснення і протоколювання. Найважливішим тактичним прийомом проведення очної ставки є вибір особи, що повинна бути допитана першою. Це може бути особа, що підтверджує який-небудь факт, яка викриває іншу у здійсненні злочину чи в брехні, яка виявляє ініціативу, заявляє клопотання про проведення очної ставки, якщо її позиція, на думку слідчого, є позитивною, і якщо даються правдиві показання. Однак у визначених ситуаціях може бути застосований і зворотний прийом, коли слідчий розраховує, що неправда одного учасника розбудить активність іншого учасника очної ставки в процесі викриття винного. Це припустимо і якщо слідчий переконаний у невдачі спроб уплинути на особу, що дає правдиві показання. Проведення очної ставки між організатором та іншими учасниками злочину вимагає особливої підготовки, оскільки перший, користаючись своїм положенням у злочинній групі, може негативно вплинути на інших допитуваних. Тут підготовка до очної ставки включає виявлення обвинувачуваних, не згодних з діями організатора, що знаходяться в конфлікті з ним.

Перед початком очної ставки слідчий докладно роз'ясняє всім учасникам правила її проведення, акцентуючи увагу на те, що питання один одному можна задавати тільки з дозволу слідчого, що кожний з учасників буде мати можливість висловити свої заперечення і задати будь-яке питання. Слідчий попереджає також про необхідність коректного відношення один до одного і про заходи, що будуть ним заподіяні внаслідок неправомірного поводження учасників очної ставки. Допит на очній ставці починається з спонукальне питання слідчого особі, яку допитують першою. Потім у другого допитуваного слідчий з'ясовує, чи підтверджує він дані показання цілком, частково чи взагалі не підтверджує. Після цього фіксує показання другого допитуваного. У випадку заперечення показань слідчий ставить запитання першому учаснику: чи наполягає він на своїх показаннях. Потім слідчий з'ясовує, чи бажають учасники очної ставки задати один одному питання. Такі питання задаються через слідчого. Якщо під час очної ставки початкові показання змінені, то слідчий у деяких випадках відразу ж повинний уточнити причину. У цілому тактичні прийоми допиту на очній ставці ті ж, що і при індивідуальному допиті. Однак тут слідчий може обмежуватися допитом лише по деяких епізодах, особливо по тим, по яких протиріччя найбільш помітні, а позиція учасника, що дає правдиві показання, найбільш міцна. По завершенні очної ставки учасники підписують протокол після своїх показань і наприкінці сторінки. Незважаючи на те, що питання тактики допиту в криміналістиці розроблені досить добре, тактика допиту при розслідуванні діяльності злочинних структур, особливо в нових соціально-політичних умовах має потребу в додатковому дослідженні.