Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій. Спільні і особливі риси в порівнянні з відповідальністю держави

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Юридичний факультет

Курсова робота

на тему:

«Міжнародно-правова відповідальність міжнародних організацій. Спільні і особливі риси в порівнянні з відповідальністю держави»

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Поняття міжнародно-правової відповідальності

1.2 Міжнародне правопорушення як підстава притягнення до міжнародної відповідальності

2. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1 Особливості відповідальності міжнародних організацій в міжнародному праві

2.2 Кодифікація інституту відповідальності міжнародних організацій

2.3 Сучасний стан відповідальності міжнародних організацій за порушення міжнародно-правових зобов'язань

3. СПІЛЬНІ РИСИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

міжнародне правопорушення відповідальність

ВСТУП

Зауважимо, що тема даної курсової роботи досить актуальна, адже вона полягає в існуванні широкого кола не врегульованих міжнародно-правовими нормами питань в сфері міжнародної відповідальності організацій. Проблеми які виникають в ході практичної діяльності пов'язані з кваліфікацією міжнародних правопорушень, визначенням ефективних видів і форм відповідальності, відмежуванням правопорушень від схожих діянь, застосування обставин, що виключають міжнародно-правову відповідальність, подоланням тих прогалин, які існують в наш час в сфері міжнародної відповідальності організацій. Такі проблеми потребують нагального вирішення адже інститут міжнародно-правової відповідальності організацій та і держав має головне значення не тільки для галузі міжнародного права, а й відіграє ключову роль в забезпечені миру, порядку та стабільності в світі. 

Тема відповідальності у міжнародному праві є надзвичайно важливою, але водночас мало досліджена науковцями, а сама її сутність дуже заплутана.

Проблема відповідальності в міжнародному праві безпосередньо пов'язана з функціонуванням міжнародного права та забезпеченням миру і правопорядку у світі. Таке розуміння цього міжнародно-правового інституту характерне, як для міжнародної наукової доктрини, так і для вітчизняної.

Таким чином, дослідження проблеми міжнародно-правової відповідальності організацій в міжнародно-правовій доктрині потребує уважного розгляду і оцінки тих теоретичних концепцій і юридичних конструкцій, які висувалися до цих пір по даному питанню представниками вітчизняної та зарубіжної міжнародно-правової науки. 

Об'єкт дослідження даної курсової роботи є правові відносини, що виникають в міжнародному праві в зв'язку з правопорушенням, що вчинене організацією, а також інші безпосередньо із ними пов'язані міжнародні правовідносини.

Предметом курсової роботи виступає організація, як суб'єкт міжнародно-правової відповідальності, види і форми відповідальності організацій в міжнародному праві.

Мета дослідження: здійснити аналіз видів, форм та підстав відповідальності організацій в міжнародному праві та подати порівняльну характеристику її відповідальності поряд з державою.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

Охарактеризувати поняття цілі та функції міжнародно-правової відповідальності;

Визначити види і форми міжнародно-правової відповідальності;

Охарактеризувати поняття та визначити ознаки міжнародного правопорушення, розкрити класифікацію міжнародних правопорушень;

Визначити підстави відмежування міжнародних правопорушень від суміжних діянь; 

Встановити коло суб'єктів міжнародно-правової відповідальності;

Сформулювати підстави міжнародно-правової відповідальності та визначити обставини, що виключають міжнародну відповідальність організацій;

Назвати спільні риси відповідальності організацій та держав. 

Зазначена проблематика перебуває в полі зору вчених, її різні аспекти досліджувалися в працях таких науковців, як: Ушакова Н.А., Колосов Ю. М., Игнатенко Г.В., Баймуратов М.О., Буроменський М.В., Анцелевич Г.О., Бирюков П.Н., Тункин Г.И., Глебов И.Н., Мацко А.С., Левин Д.Б, Тускоз Ж.. Але найбільш вдало на нашу думку проблема міжнародно-правової відповідальності держав в міжнародному праві висвітлена в працях: Бекяшева К.А., Дмитрієва А.І., Муравйова В.І., Василенка В. А., Лукашука И.И.

Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий; діалектичний - при вивченні юридичної природи відповідальності міжнародних організацій; формально-логічний - при характеристиці відповідальності міжнародних організацій та держав; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура даної курсової роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на п'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1.1 Поняття міжнародно-правової відповідальності

На даний момент серед науковців немає єдиної думки щодо визначення поняття міжнародно-правова відповідальність.

Зокрема, К.А. Бекяшев вважає що міжнародно-правова відповідальність це є юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права, що порушив діючі норми міжнародного права та свої міжнародні зобов'язання. [1, c. 612]

Натомість М.О. Баймуратов дає таке визначення: Міжнародно-правова відповідальність - це юридичний обов'язок суб'єкта правопорушника ліквідувати наслідки шкоди заподіяної іншому суб'єкту міжнародного права невиконанням або неналежним виконанням приписів міжнародного права. [2, c. 161]

Зазначимо, що враховуючи те, що науковці не дійшли згоди щодо визначення поняття міжнародної відповідальності Комісія з міжнародного права зазначила що міжнародна відповідальність - це всі форми правових відносин, що можуть виникнути в міжнародному праві в зв'язку із правопорушенням, що вчинене суб'єктом, - незалежно від того, чи обмежуються ці відносини правовідносинами, що вчинили неправомірну дію, і суб'єктом, який безпосередньо постраждав, або ж вони поширюються також на інших суб'єктів міжнародного права, і , незалежно від того, чи обмежуються ці відносини зобов'язанням, поновити право потерпілого та відшкодувати заподіяну шкоду, включають можливість самого потерпілого та інших суб'єктів застосувати до винного будь-які санкції, передбачені міжнародним правом.

Тому з урахуванням вищезазначеного можна виділити ряд ознак міжнародно-правової відповідальності, яка:

Реалізується в міжнародних відносинах між суб'єктом порушником, з одного боку, і постраждалим з іншого боку;

Виникає в результаті здійснення міжнародного правопорушення або невиконання зобов'язання (в тому числі одностороннього);

Полягає в настанні негативних наслідків для правопорушника, і супроводжується відшкодуванням завданої шкоди потерпілій стороні;

Наступає незалежно від волі в разі вчинення однією з сторін правопорушення;

Має на меті забезпечення міжнародної законності та правопорядку;

Спрямована на попередження міжнародних правопорушень в майбутньому. [18, с.59]

Зміст правовідносин міжнародно-правової відповідальності міститься в осуді правопорушника і в обов'язку правопорушника понести несприятливі наслідки правопорушення. Цілі відповідальності полягають, в тому щоб:

Утримати потенційного правопорушника від вчинення правопорушення;

Спонукати правопорушника належним чином виконати свої зобов'язання;

Забезпечити потерпілому компенсацію за завдану йому матеріальну та моральну шкоду;

Вплинути на майбутню поведінку сторін з метою добросовісного виконання ними своїх зобов'язань.

Важливим критерієм для визначення міжнародно-правової відповідальності є наявність загальних принципів міжнародно-правової відповідальності, якими є найбільш основоположні, вихідні начала та першоджерела на яких ґрунтується порядок здійснення відповідальності і яким такий порядок відповідає.

У ряді теоретичних досліджень питанню принципів міжнародно-правової відповідальності приділяється значна увага. Деякі дослідники підкреслюють, що ці принципи є нормами загального характеру, що стосуються всього інституту міжнародної відповідальності у цілому і становлять основу всієї сукупності норм міжнародної відповідальності.

Багато уваги приділяється класифікації принципів міжнародно-правової відповідальності, зокрема Комісія міжнародного права дає таку класифікацію:

Принцип, що встановлює відповідальність стосовно всіх протиправних дій;

Принцип, що визначає суб'єктів таких дій;

Принцип, що визначає умови наявності міжнародно-протиправних дій;

Принцип незастосовності внутрішнього права для визначення наявності цих дій.

Керуючись принципами міжнародно-правової відповідальності, держави забезпечують додержання норм міжнародного права і міжнародної законності. При цьому держави виконують функції юридичної відповідальності у напрямі досягнення мети відповідальності.

З огляду на близькість понять мети і функції юридичної відповідальності слід докладніше зупинитися на їх визначенні.

Мета міжнародно-правової відповідальності - це передбачення відповідного результату, а саме: виключення можливості вчинення суб'єктом нових правопорушень, вплив на інших суб'єктів, спонукання їх до добровільного додержання міжнародних зобов'язань. При цьому юридична відповідальність як соціальне явище має характер самозахисту суспільства від зазіхань на його основи. Не слід ототожнювати такі поняття, як «мета відповідальності», «призначення відповідальності», «об'єкт відповідальності» тощо, що мають чітко визначені межі застосування.

Функції міжнародно-правової відповідальності - це та чи інша спрямованість заходів, що їх здійснюють у межах правовідносин міжнародної відповідальності. Тобто функції міжнародної відповідальності узгоджуються з тим, що мають на меті держави й інші суб'єкти міжнародного права, вживаючи конкретних допустимих заходів у процесі здійснення міжнародно-правової відповідальності. При цьому як у внутрішньодержавному, так і в міжнародному праві функція юридичної відповідальності має двояке значення: право відновлювальне (репараційне) і репресивне (каральне), а розрізняють їх за тяжкістю правопорушень [2, c. 162].

Таким чином, міжнародно-правова відповідальність -- юридичний обов'язок суб'єкта-правопорушника ліквідувати наслідки шкоди, завданої іншому суб'єкту міжнародного права в результаті вчиненого правопорушення, або юридичні наслідки, що настають для суб'єкта міжнародного права в результаті порушення ним міжнародно-правового зобов'язання. [12, c.15]

Отже, інститут міжнародної відповідальності відіграє важливу роль в існуванні світового співтовариства. Норми відповідальності є охоронними за своєю суттю і покликані захищати найбільш істотні права та життєво важливі інтереси суб'єктів міжнародного права. Наявність загальних принципів міжнародної відповідальності, та створених на їх основі норм міжнародного права, що встановлюють відповідальність за скоєні міжнародні правопорушення є своєрідним гарантом забезпечення рівності всіх суб'єктів міжнародного права, а також ефективним механізмом попередження міжнародних правопорушень і покарання винних в разі їх вчинення. Міжнародно-правова відповідальність є одним із загальновизнаних принципів міжнародного права, практично є основою загального міжнародного права і міжнародного правопорядку.

1.2 Міжнародне правопорушення як підстава притягнення до міжнародної відповідальності

Перш за все підкреслимо, що підстава міжнародно-правової відповідальності держави -- це порушення державою міжнародного зобов'язання, тобто скоєння нею міжнародного правопорушення. Щоб встановити факт міжнародного правопорушення, необхідно переконатися, що відбулася дія або бездіяльність посадових осіб або органів держави, яку за чинними нормами міжнародного права можна поставити за провину державі,

і що саме така поведінка призвела до порушення міжнародного зобов'язання цією державою. [12, c.18]

Таким чином, основою міжнародної відповідальності суб'єкта міжнародного права є міжнародне правопорушення, яке є складним правовим явищем. В загальній теорії держави і права під правопорушенням розуміють - суспільно-шкідливе, винне, протиправне, діяння або бездіяльність суб'єкта, здійснення якого передбачає настання юридичної відповідальності. Водночас трактування правопорушення в міжнародному праві дещо відрізняється, від визначення правопорушення в окремих галузях внутрішнього державного права, як кримінального чи адміністративного, що пояснюється специфікою міжнародно-правових відносин, різним колом суб'єктів та рядом інших факторів.

Міжнародне правопорушення - це є дія або бездіяльність суб'єкта міжнародного права, в результаті якої порушуються норми міжнародного права та міжнародні зобов'язання цього суб'єкта, що наносить потерпілому суб'єкту або групі суб'єктів міжнародного права, або всьому світовому співтовариству в цілому, збитки матеріального або нематеріального характеру. 

Такими порушеннями можуть бути акти агресії, незаконне обмеження суверенітету, посягання на цілісність державної території, порушення договірних зобов'язань в тому числі і односторонніх. При цьому відповідальність виникає, як правило тільки при наявності причинно-наслідкового зв'язку між діянням чи бездіяльністю та шкодою якої було завдано потерпілому суб'єкту міжнародного права. [6, с.289]

До ознак міжнародного правопорушення можна віднести:

Протиправність правопорушення;

Міжнародну суспільну небезпеку;

Причинно-наслідковий зв'язок;

Караність;

Шкоду завдану потерпілому суб'єкту (суб'єктам).

Під протиправністю міжнародного правопорушення розуміють його здатність завдавати шкоду тим відносинам, об'єктам, правам і інтересам, що підпадають під охоронну дію норм міжнародного права.

Зазначимо, що в кримінальному праві чи адміністративному існує певний точний перелік правопорушень за які настає відповідальність, в той час як в міжнародному такий єдиний перелік відсутній і відповідальність настає за розходження між існуючою нормою права і дією суб'єкта.

Міжнародна суспільна небезпека, як ознака міжнародного правопорушення полягає в здатності міжнародного правопорушення заподіяти шкоду, відносинам та об'єктам, що охороняються міжнародним правом.

Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням і наслідком що виник є однією з найважливіших ознак правопорушення, яка дозволяє з'ясувати, що причиною завданої шкоди є саме міжнародне правопорушення. Причинний зв'язок дає можливість досить точно визначити причетність, до шкідливих наслідків, які заподіяні певними подіями або діями. На практиці встановлення, або обґрунтування причинно-наслідкового зв'язку відбувається з урахуванням конкретних обставин конкретного правопорушення. Якщо це не вдається з'ясувати, або виявляється інша причина відповідальність даного суб'єкта не настає. [2, с 166]

Караність - є правовим наслідком, закономірним результатом правопорушення. Визначаючи певні діяння правопорушеннями, суб'єкти міжнародного права встановлюють можливість притягнення правопорушника до міжнародно-правової відповідальності. Водночас караність забезпечує авторитет норм міжнародного права.

Шкода - являє собою збиток матеріального чи нематеріального характеру, що завдається порушником потерпілій стороні в результаті порушення норм права або міжнародних зобов'язань. [19, с.356]

Стосовно складу міжнародного правопорушення то він включає в себе наступні елементи: об'єкт міжнародного правопорушення, об'єктивну сторону, суб'єкт. Деякі автори виділяють також суб'єктивну сторону з її обов'язковою ознакою виною.

Об'єкт міжнародного правопорушення - це ті блага матеріального або нематеріального характеру, на які зазіхає, міжнародне правопорушення: міжнародний правопорядок, усталена система міжнародних відносин, права і свободи людини, інші зазіхання на міжнародний правопорядок, установлений міжнародними нормами права та зобов'язаннями. 

Об'єктивна сторона міжнародного правопорушення виявляється у вигляді діяння або бездіяльності суб'єкта міжнародних відносин, який порушує міжнародно-правові зобов'язання, що спричиняє, міжнародно-правову відповідальність. Як і у внутрішньодержавному праві, діяння міжнародно-протиправного характеру може виражатися зовні у формі як дії (активна поведінка правопорушника), так і у формі бездіяльності (невиконання суб'єктом обов'язку вчинити яку-небудь дію).

Чимало авторів відносять до суб'єктів міжнародного правопорушення таких суб'єктів, зокрема, як держави, міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. З кола вищеперерахованих суб'єктів на нашу думку окрім держави нести міжнародно-правову відповідальність можуть лише міжнародні організації, як специфічний суб'єкт міжнародного права. Але оскільки міжнародні організації є порівняно молодим суб'єктом міжнародного права то інститут їхньої міжнародно-правової відповідальності до кінця ще не вироблений. Відносно окремих індивідів то такі суб'єкти повинні нести відповідальність за національним, внутрішнім законодавством країни якій була нанесена шкода, або в разі вчинення тяжкого міжнародного злочину до таких порушників мають застосовуватися норми міжнародної кримінальної відповідальності, крім випадків коли за такі дії своїх громадян має нести відповідальність держава, що передбачено відповідними нормами міжнародного права [2, с. 167].

У доктрині і практиці міжнародного права міжнародні правопорушення не мали чіткого поділу на види або групи на різних підставах, хоча деякі спроби їх виділення здійснювалися.

Підстави міжнародно-правової відповідальності можна визначити, як передбачені нормами міжнародного права об'єктивні та суб'єктивні ознаки. Відповідальність в міжнародному праві настає за наявності певних підстав, що розуміються в двох значеннях: на підставі чого і за що виникає відповідальність. 

Підстави міжнародної відповідальності поділяються на юридичні (нормативно-правові) та фактичні (юридично-фактичні) між яким існує тісний взаємозв'язок. З одної сторони, якщо право не містить обов'язку здійснити певні дії, або заборони на здійснення таких дій, то не може йти мова про правопорушення, а значить і про відповідальність. Але з іншої сторони - якщо в поведінці суб'єкта відсутні ознаки правопорушення, то питання про відповідальність також виключається. Деякі науковці, зокрема М.О. Баймуратов виділяють також процесуальні підстави міжнародної відповідальності [2, с.163].

Юридичні підстави відповідальності за міжнародні правопорушення можна визначити, як сукупність юридично обов'язкових приписів, що містяться в міжнародних правових актах, на підставі яких певний варіант поведінки кваліфікується, як міжнародне правопорушення. Також слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів дотримуватися її приписів, які містить міжнародне правило поведінки. Юридичні підстави відповідальності можуть міститися в будь-яких джерелах міжнародного права й інших актах, що фіксують обов'язкові правила поведінки. Професор В.А. Василенко до юридичних підстав відповідальності відносить лише юридично дійсні міжнародні зобов'язання закріплені у правомірних міжнародно-правових актах. Беручи до уваги специфіку таких актів, він поділяє їх на три основні групи:

міжнародний договір і міжнародний порядок;

рішення міжнародних судів і рішення міжнародних міжурядових організацій, що мають обов'язкову силу;

окремі односторонні міжнародно-правові акти [13, с. 129].

Міжнародний договір і міжнародний порядок (міжнародний звичай) справедливо посідають перше місце в ієрархії джерел юридичних основ міжнародно-правової відповідальності. При цьому якщо говорити про договори, то має йтися тільки про правомірні договори. Приписи недійсних міжнародних договорів не мають юридичної чинності, що закріплено в ст.ст. 18 - 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р.

Рішення міжнародних судів як джерело юридичних підстав відповідальності цікаві тим, то вони встановлюють права та обов'язки сторін, що сперечаються, і завжди мають для цих сторін спору обов'язковий характер. Суд встановлює факт правопорушення визначає вид і форму відповідальності суб'єкта правопорушника. 

Від односторонніх міжнародно-правових актів слід відрізняти внутрішньодержавні правові акти, дія яких не поширюється на міждержавні відносини. Під фактичними підставами міжнародно-правової відповідальності розуміють - саме те за що настає відповідальність, тобто це є певний юридичний факт, а саме міжнародне правопорушення. Саме міжнародне правопорушення виступає, як фактична підстава притягнення до міжнародної відповідальності.

2. МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ'ЄКТ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

2.1 Особливості відповідальності міжнародних організацій в міжнародному праві

Перш за все, зауважимо, що відповідальність міжнародних організацій ґрунтується на їх правосуб'єктності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність носить специфічний характер. Обсяг і межі відповідальності міжнародних організацій неоднакові, вони залежать від обсягу правосуб'єктності і природи міжнародних організацій.

В даний час у ряді договорів містяться положення про відповідальність міжнародних організацій. Відповідальність міжнародної організації настає при правопорушення незалежно від того, порушена нею (її органами) норма міжнародного права, норма внутрішнього права організації або норма внутрішньодержавного права.

Міжнародні організації можуть виступати суб'єктами відповідальності з міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Щоб міжнародна організація несла відповідальність, необхідні наявність її провини і порушення зобов'язання, передбаченого міжнародно-правовою нормою, а також заподіяння шкоди або шкоди.

Міжнародні організації можуть нести як політичну, так і матеріальну відповідальність. Наприклад, політична відповідальність може настати у разі прийняття міжнародною організацією дискримінаційних рішень, утискають суверенні права держави (групи держав) або які впливають на їх суверенітет; за порушення угоди про штаб-квартирі з державою перебування або угод про співпрацю з іншими суб'єктами міжнародного права.

Матеріальна відповідальність міжнародної організації може наступити за нанесення нею збитку в процесі діяльності (наприклад, діяльності в космічному просторі), за невиконання міжнародних зобов'язань, де стороною є ця організація; за нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, автомобілем або судном ООН); за порушення контрактів; недотримання санітарних норм та ін Але при цьому форми відповідальності, що діють стосовно держав, не можна механічно переносити на міжнародні організації, так як вони мають специфічні особливості: не набули розвитку конкретні форми політичної та матеріальної відповідальності; при настанні матеріальної відповідальності поряд з міжнародною організацією, як правило, несуть відповідальність держави - члени цієї організації.

Міжнародна організація може бути залучена до міжнародної відповідальності за порушення законодавства країни перебування її штаб-квартири. Уряди багатьох країн ухвалили законодавчі акти про статус міжнародних організацій, що знаходяться на їх території, та їхніх службовців, за порушення яких міжнародні організації можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності.

2.2 Кодифікація інституту відповідальності міжнародних організацій

Перш за все, ще раз підкреслимо актуальність теми даної курсової роботи, адже вона зумовлена посиленням ролі у зв'язку із поглибленням сучасних процесів глобалізації та інтернаціоналізації міжнародних відносин, а також розширенням функціональної сфери їхньої діяльності, що в свою чергу вимагає на універсальному рівні нормативно-правової регламентації функціонування вищезазначених суб'єктів міжнародного права. Саме тому робота Комісії ООН з кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права над Проектом Статей про відповідальність міжнародних організацій нині увінчалась прийняттям на її 61-й сесії 6 липня 2009 року вищезгаданого Проекту Статей у першому читанні. Відповідна подія дійсно констатує прогресивну динаміку систематизації норм та принципів вищезазначеного інституту, що спрямована на досягнення кінцевої мети - надання законної сили положенням, покликаним врегулювати проблеми відповідальності міжнародних організацій. Вищезазначений етап в історії розвитку процесу кодифікації інституту відповідальності міжнародних організацій є доволі широко обговорюваним в наукових колах, у той час як зарубіжна доктрина міжнародного права не висвітлює історію становлення та систематизації норм та принципів інституту відповідальності міжнародних організацій до моменту прийняття КМП ООН у 2000 р. рішення щодо офіційного включення теми відповідальності міжнародних організацій до своєї довгострокової програми роботи. Зокрема, незначну кількість наукових досліджень, о особі В.Ю. Замятіна, Б.Ш. Белалової присвячено дослідженню відповідного питання. Все вищезазначене певним чином ускладнює комплексне уявлення історично значущих процесів становлення інституту відповідальності міжнародних організацій. Отже, мета даного підрозділу полягає у висвітленні окремих принципово важливих етапів розвитку положень інституту відповідальності міжнародних організацій.

Отже, свої витоки інститут відповідальності міжнародних організацій бере власне з інституту міжнародно-правової відповідальності держав, який сформувався на основі тривалої еволюції інституту відповідальності у внутрішньодержавному праві. Тому визначення первинних принципів відповідальності міжнародних організацій відбувалося на основі формування елементів, що містилися в перших письмових джерелах національних правових систем стародавнього світу, та які заклали підвалини для теоретичних конструкцій сучасного механізму міжнародно-правової відповідальності. Серед них виокремлено такі: принцип обставин, що виключать протиправність (п.102, 103 Збірнику законів царя Хамурапі); принцип відповідальності за невиконання обов'язкового відшкодування збитків, завданих потерпілому суб'єкту як у результаті вчинення правопорушення (деліктна відповідальність), так і у випадку здійснення незаборонених видів діяльності (об'єктивна відповідальність)(п.288 розділу VIII Законі Ману. Принагідно зазначимо, що «саме концепція обов'язкового відшкодування збитків була приводом для визнання за міжнародними організаціями правоздатності та надала поштовх для дослідження теми відповідальності міжнародних організацій. [9, с. 30]

Протягом тривалого періоду становлення концепції міжнародно-правової відповідальності вищезазначений принцип отримував подальшого закріплення - за часів середньовіччя - у п.2 розділу XXVII Салічної правди, пізніше, в результаті укладання у 1648 році Вестфальського мирного договору, яким було «закладено основу першого в історії людства універсального правопорядку», - у формі реституції, за часів пізнього феодалізму, - початкового періоду розвитку міжнародного права першої половини XVII ст.. - у працях видатних правників, таких як Гуго Гроцій («Про право війни та миру»), потім - наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. в роботах авторитетних дослідників Ф.Ф.Мартенса («Сучасне міжнародне право цивілізованих народів»), П.Фошиля, Г. Тріпеля, і тільки у 1927 р. в рамках Ліги Націй під егідою Постійної Палати Міжнародного Правосуддя (ППМП) під час розгляду справи «Про фабрику в Хожуві» зазначений принцип було «офіційно сформульовано».

На нашу думку, справедливо було б відзначити, що етап функціонування Ліги Націй визначив перспективи подальшого становлення інституту міжнародно-правової відповідальності. У квітні 1925 р. почалася розробка теми «Відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну».

Як відзначив свого часу професор Р. Аго, під час розгляду КМП ООН у 1969 р. Теми «Відповідальність держав», що «…історичним фактом небезпідставно можна вважати те, що загальна теорія відповідальності з'явилася з доктрини договірних зобов'язань держави щодо правового режиму іноземців. Так, у період роботи над темою «Відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну» свого закріплення отримали норми, спрямовані регламентувати випадки, в яких інкримінується відповідальність держав (статті 6, 7, 8, 9 Проекту Статей про відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну, а також принцип обов'язкової компенсації збитків потерпілим суб'єктам (ст. 3 вищезазначеного Проекту Статей).

У контексті подальшого розвитку положень інституту відповідальності міжнародних організацій вагому історичну роль відіграло становлення сучасного правопорядку, яке відбулося зі створенням ООН, що в свою чергу відкрило якісно нові виміри не тільки у питанні подальшого розвитку концепції міжнародно-правової відповідальності, а й стало базисом для виокремлення положень інституту відповідальності міжнародних організацій. Отже, не можна не погодитися з В.Ю. Замятіним, який, характеризуючи відповідну стадію, влучно відмітив, що «з прийняттям Статуту ООН та закріпленням певних положень про її відповідальність ipso facto в його тексті, відповідальність міжнародних організацій вперше переходить із теоретичної одиниці і практичну площину». Так, Статут ООН містить певні положення щодо фактичної реалізації механізму інституційної відповідальності. Згідно із ст. 24 Статуту ООН «члени ООН покладають на РБ ООН головну відповідальність за підтримання міжнародної безпеки та миру і погоджуються з тим, що при виконанні нею обов'язків, які випливають із її відповідальності, РБ ООН діє від їх імені». Зокрема, у 1956 р. Питання правосуб'єктності та деліктоздатності міжнародних організацій були вперше розглянуті окремим пунктом у темі «Відповідальність держав» під назвою «відповідальність, що інкримінується міжнародним організаціям». Спеціальний доповідач КМП ООН Гарсія Амадор у відповідному пункті підтвердив наявність правосуб'єктності міжнародних організацій - «особливо у деяких з них» і зробив важливе зауваження стосовно деліктоздатності міжнародних організацій, зазначивши, що «відповідно до правосуб'єктності витікає, що факт невиконання взятих на себе міжнародною організацією обов'язків, як-то порушення або недотримання будь-якого міжнародного зобов'язанняЮ невідворотно тягне за собою відповідальність міжнародних організацій». Також, з метою систематизації відповідного дослідження, Гарсія Амадором було здійснено поділ відповідальності міжнародних організацій на три типи:

- відповідальність щодо посадових осіб або персоналу, чи стосовно фізичних або юридичних осіб, які вступили у договірні правовідносини з міжнародною організацією;

- відповідальність за дії або бездіяльність з боку адміністративних органів організацій, або відповідальність стосовно шкоди, мпричиненої міжнародною організацією діями політичного чи військового характеру;

- відповідальність за шкоду, завдану третім особам (непряма відповідальність).

І хоча Гарсія Амадор зауважував недосконалість відповідної класифікації, посилаючись на недосконалість практичних напрацювань у цій сфері, підсумовуючи, що системний та комплексний аналіз правил та принципів, які регламентували би відповідальність міжнародних організацій, є справою саме детального дослідження питання відповідальності міжнародних організацій, яке матиме місце в майбутньому, автор вважає її такою, яка заклала основу для подальшої роботи над цією темою.

Попри наявність певних аргументів, які можна віднести на користь доцільності проведення процесу кодифікації інституту відповідальності міжнародних організацій, його здійснення, на думку КМП ООН, унеможливлювалася на той час тим, що існують сумніви щодо того, чи наділені міжнародні організації здатністю вчиняти міжнародно-правові діяння, адже міжнародні організації є доволі новим явищем, і тому, питання можливої міжнародної відповідальності через припущені протиправні діяння, вчинені такими організаціями, не підходе для кодифікації.

Однак, уже у червні 1963 р. в ході розпочатої роботи КМП ООН над темою «Правовідносини, які виникають між державами та міжурядовими міжнародними організаціями» було відмічено, що розширення сфери охоплення діяльності міжнародних організацій. У зв'язку із зазначеним знову з'явилася потреба в обговоренні питань правосуб'єктності міжурядових організацій та їх здатності виступати суб'єктами претензій міжнародного характеру. Зокрема, перша доповідь на тему «Правовідносини, які виникають між державами та міжурядовими міжнародними організаціями», представлена Абдулою Єль-Єрінком, містила, на нашу думку, принципово важливий елемент, який заклав подальшу основу для обговорення КМП ООН процесу систематизації інституту відповідальності міжнародних організацій, а сааме так званий «Загальний план кодифікації правового статусу міжнародних організацій». У ньому передбачався розгляд таких важливих питань, як здатність міжнародних організацій виступати суб'єктами претензій міжнародного характеру та їх відповідальність. Однак у розділі «С» - «Послідовність пріоритетів» розгляд питання відповідальність міжнародних організацій було вирішено відкласти на майбутнє, при чому в контексті обговорення теми відповідальності держав.

Попри наявну невизначеність позиції КМП ООН з приводу деліктоздатності міжнародних організацій, починаючи з другої половини 60-х рр. У рамках окремих міжнародно-правових актів, прийнятих зі спеціальних питань міжнародного співробітництва, отримує закріплення власне принцип відповідальності зазначених суб'єктів (ст. VI Договору про принципи діяльності держав щодо дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 1967 р. та ст.. 6 Угоди про порятунок космонавтів, повернення космонавтів та повернення об'єктів, що запускаються в космічний простір від 1968 р.).

Продовження роботи КМП ООН з дослідження проблем відповідальності держав було підґрунтям для подальшого розвитку положень інституту відповідальності міжнародних організацій. Отже, в 70-х рр.. під час розгляду комісією питань, пов'язаних із присвоєнням поведінки, спеціальний доповідач італійський професор Р. Аго звернув увагу на проблему визначення суб'єкта відповідальності у зв'язку із діяннями органів, наданих у розпорядження держави міжнародною організацією та у зворотному випадку, коли орган надається державою у розпорядження міжнародної організації. Однак, згодом у тексті ст.. 9 Проекту Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, прийнятого в 1996 р. у першому читанні, розглядалося лише питання щодо присвоєння поведінки, коли міжнародна організація надає у розпорядження один із своїх органів державі. Але, вже під час другого читання вказівку на міжнародну організацію було знято взагалі. У зв'язку із вищезазначеним спеціальний доповідач Д. Кроуфорд пізніше зауважив, що «…труднощі, які виникають у зв'язку із включенням до тексту Проекту Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння міжнародних організацій, нівелюють дуже обмежені роз'яснення, які містяться у ст.. 9, тому вважається доцільним та рекомендується виключити посилання на міжнародні організації».

Наступною сходинкою, що власне передувала новітньому етапу розвитку інституту відповідальності міжнародних організацій вже в якості самостійного інституту на підставі рішення КМП ООН щодо офіційного включення теми «Відповідальність міжнародних організацій» у свою довгострокову програму роботи, стали події, що відбувалися в другій половині 90-х рр. Треба зауважити, що зазначені події не привели до формування принципів, які становили прогалину в тогочасній системі інституту відповідальності, та не сприяли подальшому розвитку існуючих, але їхня необхідність була зумовлена тогочасною позицією КМП ООН стосовно пріоритетів кодифікації міжнародного права. На нашу думку, роль відповідного історичного проміжку часу можна вважати проміжною або підготовчою.

Отже, в 1996 р. КМП ООН запропонувала Генеральну схему, яка передбачала включення до всебічного аналізу найважливіших сфер міжнародного публічного права деяких можливих перспективних досліджень. Зазначена Генеральна схема містила V Розділ, що мав назву «Право міжнародних організацій». Однак, окрім зауваження доцільності розгляду в майбутньому таких питань, як правосуб'єктність міжнародних організацій та повноваження, що витікають з установчих документів, відповідна схема не містила жодних посилань на проблеми, пов'язані із відповідальністю зазначених суб'єктів.

Більш історично значущим у плані становлення відповідальності міжнародних організацій як самостійного інституту міжнародного права можна класифікувати період протягом 1997-1998 рр., адже в цей час тему відповідальності міжнародних організацій почала відмічати КМП ООН в якості одного із пріоритетних напрямів майбутньої кодифікаційної роботи. [17, с.342-343]

Вищенаведений аналіз історичних процесів, що заклали основу для виокремлення положень відповідальності міжнародних організацій в самостійний міжнародно-правовий інститут, свідчить, що кожна з вищезазначених історичних віх зумовлювала подальший розвиток комплексу норм у сфері міжнародно-правової відповідальності, ознаменовуючи тим самим певні етапи кристалізування положень відповідного інституту, які зародившись у внутрішньодержавній системі права ще за часів існування стародавніх цивілізацій, продовжили свій розвиток у сфері відповідальності, за словами Ф.Ф. Мартенса, «цивілізованих народів», де набули міжнародно-правового характеру та поступово трансформувалися у сферу відповідальності міжнародних організацій.

2.3 Сучасний стан відповідальності міжнародних організацій за порушення міжнародно-правових зобов'язань

На момент написання статті Комісією міжнародного права (далі - КМП) було попередньо схвалено лише проекти 45 статей із існуючих на сьогоднішній день 67 і не враховано коментарі до них. Окрім того, з 2007 по 2011 рр. КМП внесла зміни і до вже попередньо схвалених статей, виходячи з опрацьованих коментарів держав та міжнародних організацій.

5 серпня 2011 р. на 63-й сесії Комісії міжнародного права було прийнято Проект статей щодо відповідальності міжнародних організацій. Проект складається з 67 статей з коментарями до них. КМП рекомендувала Генеральній асамблеї ООН прийняти Проект статей до уваги, включити його в додаток до резолюції та на одній з наступних сесій ГА ООН розглянути питання про розробку конвенції на основі даного проекту.

Проект статей щодо відповідальності міжнародних організацій не є простим дублюванням статей про відповідальність держав. Однак зважаючи на те, що багато положень можуть застосовуватися і до міжнародних організацій, взяті були аналогічні формулювання, лише термін «держава» змінено на «міжнародна організація». Проте одним із основних аргументів за саме таку побудову Проекту статей щодо відповідальності міжнародних організацій стала відсутність широкої практики в цій сфері. На своїй 55-й сесії Комісія міжнародного права також звернулася до Секретаріату з проханням щорічно направляти главу своєї доповіді, присвячену темі «Відповідальність міжнародних організацій», міжнародним організаціям з метою отримання від них коментарів. За роки роботи КМП над Проектом коментарі були отримані від наступних міжнародних організацій: Рада Європи, Європейська Комісія, Міжнародна організація праці, Міжнародний Валютний фонд, НАТО, Організація економічної співпраці і розвитку, Міжнародний інститут уніфікації приватного права, Світовий банк, спільні коментарі від Організації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, Міжнародної організації цивільної авіації, Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку, Міжнародної організації праці, Міжнародної морської організації, Міжнародної організації з міграції, Міжнародного союзу електрозв'язку, ЮНЕСКО, Всесвітньої туристичної організації, Всесвітньої організації з охорони здоров'я, Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Всесвітньої метеорологічної організації та Світової організації торгівлі.

Одним із основних недоліків Проекту є його кінцева форма. Втілення Проекту в резолюції ГА ООН не робить його міжнародно-правовим актом із загальнообов'язковою силою. Логічно правильно було б оформити його в конвенцію, що саме й рекомендувала КМП ГА ООН. Проте пройде ще досить багато часу, доки такий документ набуде чинності в якості конвенції, а його положення стануть загальнообов'язкового характеру.

Таким, зважаючи на відсутність широкої практики щодо відповідальності міжнародних організацій, Проект основною мірою ґрунтувався на Статтях про міжнародну відповідальність держав і коментарях держав та міжнародних організацій; останні також стали джерелом малочисельної практики в цій сфері. Особливу увагу в Проекті варто звернути на застосування контрзаходів до міжнародних організацій та положення щодо субсидіарної відповідальності держав-членів. Контрзаходи до міжнародної організації можуть застосовуватися лише за порушення, що випливають з імперативних норм міжнародного права; вони мають бути пропорційні шкоді з урахуванням тяжкості діяння та порушених прав і припиняються, як тільки міжнародна організація виконає свої зобов'язання щодо відповідальності. Проектом передбачено цілий ряд випадків, коли держава може нести відповідальність за дії міжнародної організації, у будь-якому випадку така відповідальність є субсидіарною і настає лише в тій мірі, в якій міжнародна організація не відшкодувала основну шкоду. Основним недоліком Проекту статей щодо відповідальності міжнародних організацій є його кінцева форма. До оформлення Проекту в конвенцію мине ще досить багато часу, а до того його положення зможуть застосовуватися лише в якості звичаєвих норм. [16, с. 356-359]

3. СПІЛЬНІ РИСИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

Підкреслюючи вище вказане, зауважимо, що чимало авторів відносять до суб'єктів міжнародного правопорушення таких суб'єктів, зокрема, як держави, міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. З кола вищеперерахованих суб'єктів на нашу думку окрім держави нести міжнародно-правову відповідальність можуть лише міжнародні організації, як специфічний суб'єкт міжнародного права.

Але оскільки міжнародні організації є порівняно молодим суб'єктом міжнародного права то інститут їхньої міжнародно-правової відповідальності до кінця ще не вироблений. Відносно окремих індивідів то такі суб'єкти повинні нести відповідальність за національним, внутрішнім законодавством країни якій була нанесена шкода, або в разі вчинення тяжкого міжнародного злочину до таких порушників мають застосовуватися норми міжнародної кримінальної відповідальності, крім випадків коли за такі дії своїх громадян має нести відповідальність держава, що передбачено відповідними нормами міжнародного права [2, с. 167].

Статті, щодо відповідальності міжнародних організацій не є простим дублюванням статей про відповідальність держав. Однак зважаючи на те, що багато положень можуть застосовуватися і до міжнародних організацій, взяті були аналогічні формулювання, лише термін «держава» змінено на «міжнародна організація». [16, с. 356]

Варто також чітко розрізняти випадки відповідальності господарських, політичних, громадських та інших організацій. Міжнародній практиці були відомі випадки, коли суди намагались покласти на державу відповідальність за діяльність господарських організацій.

Фактично норми щодо відповідальності міжнародних організацій «перетинаються» із нормами щодо відповідальності держав. Особливості полягають у питаннях присвоєння поведінки міжнародних організацій і відповідальності держави перед третьою стороною за дії.

Міжнародні організації можуть мати міжнародно-правові зобов'язання перед міжнародним співтовариством загалом, однією чи декількома державами-членами або не членами, перед іншою міжнародною організацією тощо. Більшість міжнародно-правових зобов'язань міжнародних організацій походить із правил цієї організації. КМП під правилами організації розуміє: установчі акти, рішення організації, прийняті відповідно до цих актів, сталу практику цієї організації.

Оскільки міжнародні організації часом не можуть самостійно компенсувати заподіяний ними збиток, виникає питання про необхідність солідарної відповідальності як самої організації, так і її держав-членів. Такий вид відповідальності, зокрема, передбачений ст. V Конвенції про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об'єктами 1972 р. [23]

Також, зосередимо нашу увагу на постійних представництвах держав при міжнародних організаціях.

Для міждержавної організації характерними ознаками є - членство держав; наявність міжнародного договору, на підставі якого засновано організацію; постійно діючі органи-визнання суверенітету держав-членів. З урахуванням цих ознак можна констатувати, що міжнародна (міжурядова) організація -- це об'єднання держав, засноване міжнародним договором (угодою) для досягнення спільних цілей, яке має постійні органи, що діють у загальних інтересах держав-членів, неодмінно поважаючи при цьому їхній суверенітет.

Головною ознакою неурядових міжнародних організацій є те, що для їх створення немає необхідності укладати міждержавні договори і об'єднують вони як фізичних, так і юридичних осіб (наприклад, Асоціація міжнародного права, Міжнародна федерація Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця).

Юридичні засади інституту постійних представництв держав при міжнародних організаціях були закладені в перших міжнародно-правових актах та документах повоєнного періоду.

Безперечно, головним міжнародно-правовим документом, який сьогодні регламентує діяльність постійних представників та постійних представництв при міжнародних організаціях, є Віденська конвенція про представництво держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 р. 

Конвенція 1975 р. трактує інститут постійного представництва як «місію постійного характеру, яка направляється для того, щоб представляти її при цій організації». Отже, так само як і посольства, постійні представництва при міжнародних організаціях входять до системи зарубіжних органів зовнішніх зносин і є складовою частиною дипломатичної служби держави. Адже їм притаманна така принципова ознака, як представницький характер у їхній закордонній діяльності. Хоча, звичайно, між дипломатичним представництвом (посольством) та постійним представництвом при міжнародній організації є певні відмінності. [22]

Отже, свої витоки інститут відповідальності міжнародних організацій бере власне з інституту міжнародно-правової відповідальності держав, який сформувався на основі тривалої еволюції інституту відповідальності у внутрішньодержавному праві.

ВИСНОВКИ

У даній курсовій роботі ми охарактеризували поняття, форми та види міжнародно-правової відповідальності організацій.

Зауважимо, що певні неточності і розбіжності у працях відомих науковців є щодо з'ясування суті поняття цього інституту, тому ми намагалися узагальнити їхні погляди і сформулювати поняття, яке є найбільш адекватне для сучасного міжнародного права. В процесі дослідження даної теми стало зрозуміло, що одним з найважніших міжнародно-правових інструментів є принцип міжнародної відповідальності щодо порушення міжнародних зобов'язань. Значення міжнародно-правової відповідальності обумовлено тим фактом, що вона є необхідним юридичним засобом захисту норм міжнародного права, юридичною основою для міжнародного права і підвищення її ефективності, сприяє міжнародному правопорядку і безпеці.

Водночас сфера міжнародної відповідальності організацій є однією з найбільш проблемних в міжнародному праві. Тому основним завданням, яке потребує нагального вирішення і яке зачіпає інтереси фактично всього світового співтовариства на даному етапі його розвитку є спеціальне дослідження проблем кодифікації і розвитку норм та принципів міжнародно-правової відповідальності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Бекяшев К.А. (ред.) Международное публичное право / Учеб. -- 4-е изд., перераб. и доп. -- М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. -- 784 с.

Баймуратов М.О. Міжнародне публічне право - X.: «Одіссей», 2002. --672 с.

Блажевич Ю.Ю. Деякі аспекти історичного розвитку інституту відповідальності за міжнародні правопорушення // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №5

Василенко, В.А. Міжнародні-правові санкції /B.A. Василенко. - Київ, 1982.

Васильєва Л.А. Міжнародне публічне право: курс інтенсивної підготовки /Л.А. Васильєва,О.А.Бакиновская. - Мінськ:ТетраСистем, 2009. - 256 с.

Гердеген М. Міжнародне право / Пер. з німецької. -- К.: «К. І. С.», 2011. - 516 с.

Денисов В. Н., Евинтов В. И. Международное сообщество и правопорядок. -- К., 1992.

Дмитрієв А. І., Муравйов В. І. Міжнародне публічне право: навч.пос. -- К. Юрінком Інтер, 2000. - 640 с.

Замятін В.Ю. Відповідальність міжнародних організацій. Дисс. … канд..юрид.наук. - М., 2005.

Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: «Новий світ - 2000», - 584 с.

Колосов Ю. М. Ответственность в международном праве. -- М., 1975.

Мацко А. С. Міжнародне право: Навч. посіб. -- 2-ге вид., стереотип. -- К.: МАУП, 2003. -- 216 с.

Міжнародне публічне право : підручник / за ред. В.М. Репецького. - 2-ге вид., Знання, 2012. - 437с.

Міжнародне публічне право. Загальна частина: Посібник / Ю.П. Бровката; під ред. Ю.П. Бровки, Ю.А. Лепешкова, Л.В. Павловой. Мінськ:Амалфея, 2010. 496 с.

Міжнародне право: підручник для вузів / Під ред.. Г.В. Ігнатенко. - М., 1995. - 348 с.

Правова система України й міжнародне право, порівняльне правознавство / Часопис Київського університету права * 2013/2

Правова система України й міжнародне право, порівняльне правознавство / Часопис Київського університету права * 2011/1 / Д.О. Денисова - 2011

Пронюк Н.В.Сучасне міжнародне право : навчальний посібник для студентів вищих навч. закладів / Н.В.Пронюк; МОНУ. - Київ : КНТ, 2008. - 344с.

Тимченко Л.Д.Міжнародне право : підручник / Л.Д.Тимченко, В.П. Кононенко. - Київ : Знання, 2012. - 631с.

Фарушкин М.Х. Міжнародно-правова відповідальність (сутність і поняття) // Міжнародна правосуб'єктність. - М., 1971. - с. 9-13