Принципи судової влади в Україні

Поняття та принципи судової влади: паритетності, справедливості, законності, доступності, незалежності, безсторонності, процедурності. Єдність судової системи і статусу суддів, територіальність, спеціалізація. Функціональні принципи судової влади.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 22.02.2011
Размер файла 63,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

В Україні також пропонується організаційно відокремити колегію присяжних від професійного судді і розмежувати між ними процесуальну компетенцію. За результатами розгляду справи присяжні вирішують такі питання: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; 2) чи винен підсудний у вчиненні цього діяння; 3) чи заслуговує підсудний, якого вони визнали винним, на полегкість чи особливу полегкість при призначенні покарання.

Вирок (постанова) суду присяжних може бути скасовано чи змінено тільки в касаційному порядку. Підставами для скасування або зміни вироку (постанови) є: 1) істотне порушення кримінальнопроцесуального закону; 2) неправильне застосування кримінального закону; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і відомостям про особу засудженого; 4) однобічність або неповнота судового слідства.

Безпосередньо принцип участі народу у здійсненні судової влади реалізується при розгляді справ у судах першої інстанції. Згідно зі ст. 13 Закону «Про судоустрій України» у цих судах справи розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а також судом присяжних. Народні засідателі вирішують справи у складі суду разом з професійними суддями. Під час справляння правосуддя народні засідателі користуються всіма правами судді.

Розгляд справ у апеляційному чи касаційному порядку здійснюють виключно професійні судді. Народні засідателі у провадженні судочинства спеціалізованими судами участі не беруть.

За ч. 3 ст. 17 КПК України кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при судовому розгляді справи користуються всіма правами судді. Проект КПК змінює кількісний склад суду за участі народних засідателів і перед­бачає, що справи про особливо тяжкі злочини розглядаються колегіально судом у складі трьох суддів -- професійного судді і двох народних засідателів.

У справі, яка розглядається колегіально судом у складі професійного судді і народних засідателів і для розгляду якої необхідний значний час, за розпорядженням головуючого в судове засідання може бути викликано одного чи декількох запасних народних засідателів. Останні перебувають у залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя заміняють його, про що головуючий виносить постанову.

Суди присяжних діють у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України).

Видається за доцільне встановити в українському кримінальнопроцесуальному законодавстві предметну підсудність справ суду присяжних, залишивши в його віданні тільки розгляд справ про злочини, за які за кримінальним законом може бути призначено довічне позбавлення волі. Єдиною підставою для розгляду цих справ судом присяжних повинно бути клопотання обвинуваченого. Якщо по справі буде притягнуто до відповідальності декількох обвинувачених, з яких одні заявили клопотання про розгляд справи судом присяжних, а інші таких клопотань не заявили, справа має розглядатися судом присяжних. Обвинуваченому також повинно надаватися право відмовитися від заявленого клопотання.

Така альтернативна підсудність справ суду присяжних відповідатиме вимогам ч. 1 ст. 124 Конституції України і має низку переваг. По­перше, сам обвинувачений одержує право обирати найбільш придатний для себе склад суду, подруге, в обвинуваченого є можливість подальшої відмови від заявленого клопотання про розгляд його справи судом присяжних.

Чинне українське законодавство про судоустрій не встановлює кількісного складу колегії присяжних. Очевидно, це питання буде вирішено у процесуальному законодавстві. З огляду на соціально­економічне становище України оптимальним є склад колегії із семи присяжних і двох запасних присяжних.

Реалізація в Україні принципу участі народу у провадженні судочинства наближає суд до суспільства й певною мірою сприяє:

а) формуванню самостійної судової влади, незалежної від законодавчої та виконавчої гілок влади;

б) гуманізації правоохоронної діяльності в дусі поважного ставлення до прав і свобод людини;

в) підвищенню професіоналізму суддів, державних обвинувачів та захисників на рівні, що забезпечує якісну діяльність у змагальному процесі за участі присяжних.

Діяльність суду присяжних забезпечує більш послідовне дотримання принципів судочинства, у тому числі змагальності й рівноправності сторін, презумпції невинуватості, законності, всебічності, повноти й об'єктивності, незалежності суддів, забезпечення обвинуваченому права на захист. 

Суд присяжних необхідно розглядати як інструмент розвитку в Україні змагальної процесуальної форми судочин­ства, а також як засіб усунення таких недоліків у процесуальній діяльності як професійна деформація суддів при сприйнятті обставин справи, ігнорування ними процедури розгляду справи, певний ступінь впливу на прийняття рішення професійного судді про винність особи. Усе це дозволить підвищити особисту відповідальність професійних суддів за рішення, що приймаються.

4.5 Принцип здійснення судочинства на засадах рівності сторін

Судочинство в Україні провадиться на засадах рівності сторін -- учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від походження, соціального, майнового й посадового стану, раси, національності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Сторони рівні в можливості користуватися процесуальними правами, що визначаються лише їх процесуальним статусом: цивільний позивач, цивільний відповідач, підсудний, потерпілий та ін. Ніхто з них не має ніяких переваг і не зазнає ніяких обмежень незалежно від раси, кольору шкіри, політичних та інших ознак.

Однак закон, ураховуючи, що громадяни фактично не рівні (оскільки вони можуть бути неповнолітніми, фізично чи психічно хворими або бути особами, які не можуть оплатити послуги адвоката, тощо), передбачає механізми, що дозволяють таким громадянам стати процесуально рівними, тобто повністю реалізувати свої права. Так, особі, яка не володіє мовою судочинства, обов'язково надається перекладач, неповнолітньому підсудному -- захисник.

Механізм притягнення громадян до кримінальної від­повідальності не завжди однаковий для всіх категорій громадян. Деякі особи з урахуванням їх соціального статусу потребують дотримання певної (додаткової) процедури притягнення до кримінальної відповідальності. Так, народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Судді не можуть бути без згоди Верховної Ради України затримані чи заарештовані до винесення обвинувального вироку судом. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва й Севастополя. Наведені положення передбачені з метою створення не привілеїв, а гарантій для здійснення службової діяльності цих осіб, захисту від штучного створення перешкод виконанню ними своїх обов'язків.

У судовому процесі всім особам, які виступають в якості сторін у справі, надаються рівні права, на них покладаються аналогічні обов'язки, передбачені процесуальним законодавством.

4.6 Принцип змагальності в судочинстві

Принцип змагальності характеризує таку організацію судового процесу, коли функції обвинувачення й захисту, підтримання цивільного позову й заперечення проти нього, від­окремлені від судової діяльності, виконуються суб'єктами, які користуються рівними правами для відстоювання своїх інтересів, а суд виступає головним суб'єктом, що здійснює керівництво судовим засіданням і вирішує цю справу.

За своєю суттю принцип змагальності передбачає рівні можливості й умови для виконання функції обвинувачення та захисту, підтримання цивільного позову й відповіді на нього. Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які вправі вжити обвинувач для доказування обвинувачення, захист має право застосовувати для його спростування, а все, що вправі робити цивільний позивач для підтримання позову, може робити цивільний відповідач для його заперечення.

Дія принципу змагальності у сфері цивільного судочин­ства є загальновизнаною, оскільки сама природа спору про цивільне право передбачає рівність прав сторін у відстоюванні власної позиції. Суд зобов'язаний приймати передбачені законом заходи до всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, пояснювати особам, які беруть участь у справі, їх права й обов'язки і сприяти здійсненню їх прав.

Що стосується кримінального судочинства, то наявність змагальних засад при провадженні судового розгляду кримінальних справ визнавалася не завжди. У кримінальному процесі завжди бере участь прокурор як представник держави, який підтримує державне обвинувачення. Але в процесуальному статусі він наділений такими ж правами, що і сторона захисту. Проте процесуальна рівність прав не свідчить про однаковість завдань та обов'язків, які виконує сторона захисту. Завдання й обов'язки прокурора вказують на його особливу роль у суді, але не створюють ніяких переваг при відстоюванні своїх міркувань і висновків по справі. Процесуальна рівність відбиває лише рівне право обвинувачення і захисту відстоювати свій інтерес або інтерес, що представляється, перед судом. Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний від­повідач та їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо надання доказів, участі в дослід­женні доказів та заявлення клопотань.

Змагальність у судовому процесі вимагає, щоб суб'єкти обвинувачення й захисту, цивільний позивач і цивільний відповідач мали однакову можливість переконати суд у своїй правоті. Оскільки суду належить керівна роль у судовому розгляді, він сприяє повному, всебічному з'ясуванню обставин справи і виносить рішення на підставі внутрішнього переконання, керуючись законом.

4.7 Принцип презумпції невинуватості

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається винною не тоді, коли щодо неї висунено обвинувачення, а лише, коли її винність доведена в установленому законом порядку вироком суду. Закон забороняє домагатися свідчень обвинуваченого або інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насилля, погроз та інших незаконних засобів.

Згідно з презумпцією невинуватості закон, суспільство, держава вважають обвинуваченого (підсудного) невинним, доки особи, які висувають обвинувачення (особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор), не доведуть, що обвинувачений (підсудний) дійсно винний, і з цими висновками не погодиться суд у своєму вироку. Твердження слідчого та прокурора про винність обвинуваченого (підсудного) -- це їх думка, висновок, правильність якого ще потрібно довести в суді. І лише обвинувальний вирок суду, винесений у встановленому законом порядку, означає позитивне вирішення питання про винність, тобто визнання обвинуваченого (підсудного) винним у вчиненні злочину.

Відповідно до принципу презумпції невинуватості на обвинуваченого (а також на його захисника) не може бути покладено обов'язок доводити свою невинність, наявність обставин, які виключають кримінальну відповідальність. Цей обов'язок покладається на органи, що висунули обвинувачення (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора), але це не виключає права обвинуваченого доводити свою повну невинність або меншу вину. Усі обставини, що наводяться ним у свій захист, повинні бути ретельно досліджені слідчими органами, прокурором і судом.

Презумпція невинуватості має декілька правил:

1) обов'язковість доказування вини обвинуваченого покладається на обвинувачів (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора);

2) будьякий неусунений сумнів у винуватості тлумачиться на користь обвинуваченого;

3) недоведена вина в юридичному розумінні дорівнює доведеній невинуватості.

З позиції вимоги презумпції невинуватості обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, що в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена повністю. Усі сумніви, не усунені судом, тлумачаться на користь підсудного.

Принцип презумпції невинуватості тісно пов'язаний з принципом забезпечення обвинуваченому права на захист. Обвинуваченого наділено широкими правами для захисту від висунутого обвинувачення, органи ж держави -- слідчий, прокурор, суд -- зобов'язані забезпечити ці права саме тому, що до постановлення вироку обвинувачений вважається невинним.

4.8 Принцип забезпечення обвинуваченому, підозрюваному, підсудному права на захист

Відповідно до кримінальнопроцесуального законодав­ства підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право на захист. Цей принцип означає, що на слідчого, прокурора, особу, яка провадить дізнання, покладено обов'язок сприяти реалізації права обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист. 

Забезпечення права на захист є важливою гарантією об'єктивного розгляду справи й запобігання притягнення до кримінальної відповідальності невинних.

У змісті цього принципу можна виділити окремі аспекти. По­перше, закон передбачає значний обсяг прав, що дозволяють обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) за його бажанням самостійно захищатися від висунутого обвинувачення. Обвинувачений (підозрюваний, підсудний) має право: 1) знати, у чому він обвинувачується; 2) давати пояснення по суті висунутого обвинувачення або відмовитися від дачі свідчень та відповідей на запитання; 3) надавати докази; 4) заявляти клопотання; 5) мати захисника й побачення з ним наодинці до першого допиту; 6) знайомитися з усіма матеріалами справи; 7) заявляти відводи; 8) подавати скарги на дії й рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; 9) підсудний має право на останнє слово.

По­друге, на органи, які висунули обвинувачення, покладається обов'язок: 1) до першого допиту обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) пояснити йому право мати захисника; 2) надати можливість обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) захищатися встановленими законом способами; 3) особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані забезпечити охорону особистих і майнових прав обвинуваченого (підозрюваного, підсудного). Таким чином, принцип забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист значною мірою спирається на обов'язок посадових осіб сприяти реалізації цих прав.

По­третє, свої права обвинувачений (підозрюваний, підсудний) може реалізувати через запрошення захисника (або надання державою захисника у випадках, коли за законом його участь є обов'язковою).

Закон містить норму, яку також можна трактувати як реалізацію принципу забезпечення обвинуваченому (підозрюваному, підсудному) права на захист, а саме: прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, повинні використати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити обставини, що не тільки викривають, а й виправдовують обвинуваченого, не тільки обтяжують, а й пом'якшують його відповідальність.

4.9 Принцип права на оскарження судового рішення

Установлення такого важливого принципу судочинства має на меті забезпечення виправлення вищестоящим судом помилок і порушень закону, допущених при провадженні по справі нижчим судом, гарантування прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, утвердження законності і справедливості судочинства.

Зміст цього принципу полягає у праві на апеляційне й касаційне оскарження судового рішення заінтересованою особою. За наявності бажання учасники судового розгляду та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законодавством, подають до вищого суду апеляційну або касаційну скаргу (подання), а відповідний суд зобов'язується розглянути скаргу й перевірити законність, обґрунтованість і справедливість постановленого у справі судового рішення.

Розглянувши судову справу за апеляцією чи касацією, суд апеляційної або касаційної інстанції вправі скасувати або змінити постановлене у справі судове рішення або залишити його без зміни. Підстави для скасування чи зміни судового рішення передбачені процесуальним законодавством.

Крім апеляційного й касаційного перегляду судових рішень процесуальне законодавство передбачає також можливість перегляду судових рішень, які набрали законної сили, за нововиявленими обставинами (обставинами, які не були відомі на момент розгляду справи по суті і які спростовують висновки, вказані в судовому рішенні, що набрало законної сили), а також за виключними обставинами.

4.10 Принцип обов'язковості судового рішення

Судове рішення, яким закінчується розгляд справи, є найважливішим актом судової влади. Воно постановляється іменем України незалежно від того, до якого рівня судової системи або юрисдикції належить суд і в якому складі суддів (одноособово чи колегіально) розглянуто справу.

Принцип обов'язковості судових рішень, що набрали законної сили, надає їм властивості закону по справі, у якій вони постановлені. Тому вони обов'язкові для виконання на території України всіма фізичними і юридичними особами, яких ці рішення стосуються.

За невиконання судового рішення може настати кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність. Обов'язкове і точне виконання судових рішень дер­жавними і недержавними організаціями, установами, підприємствами, службовими особами і громадянами забез­печується системою державних органів, на які покладено виконання судових рішень у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах, справах про адміністративні правопорушення (органи Державної виконавчої служби України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.).

Обов'язковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює авторитет судової влади і сприяє утворенню в Україні режиму законності.

Список літератури

Конституція України: Науково-практичний коментар/В.Б. Аверьянов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. Кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевий та ін. - Харків: Видавництво “Право”; К.: Концерн “Видавничий Дім” ін Юре, 2007.-808 с.

Коментар до Закону “Про судоустрій України”/ За заг. ред. В.Г. Маляренка.-К.: Юрінком Інтер, 2007, -464 с.

Організація судових та правоохоронних органів: Навч. посібник./ за ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. - Харків: Право, 2007. 272 с.

Організація судової влади в Україні / За наук. ред. А.О. Селіванова. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 202 с.

Подкопаев С.В. Дисциплинарна відповідальність суддів: сутність, механізм реалізації. - Х.: ВД ІНЖЕК, 2003.- 192 с.

Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-17/2000 від 16 листопада 2000 р. № 13-рп/2000 (справа про право вільного вибору захисника)./Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001./Відповід. ред. к.ю.н. П. Б. Євграфов.-К; Юрінком Інтер, 2001.-504 с.

Рішення Конституційного Суду України по справі № 1-38/2003 від 11 грудня 2003 р. № 20 - рп/2003 (справа про Касаційний суд України)/Офіційний вісник України.

Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. Матеріали наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002, м. Харків/ред. кол.: Сташис В. В. (голов. ред.) та ін. К; Х; Юрінком Інтер, 2002.-288 с.

Шишкін В.І. Судові системи країн світу: Навчальний посібник [У 3-х кн.]. К; Юрінком Інтер, 2001.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття судової влади та її співвідношення з іншими гілками влади. Основні ознаки судової влади, суд як орган судової влади. Поняття та ознаки правосуддя, правовий статус суддів в Україні. Розподіл влади та виділення судової влади як самостійної гілки.

    реферат [30,7 K], добавлен 16.04.2010

  • Джерела правового регулювання фінансування судової влади в Україні. Механізм належного фінансування судової гілки влади іноземних країн. Належне фінансування як ефективний засіб забезпечення незалежності, корупційних правопорушень у судовій гілці влади.

    статья [14,0 K], добавлен 13.11.2017

  • Основні поняття й інститути, історія становлення судової системи в Україні. Міжнародно-правові принципи побудови судової системи держави. Принципи побудови судової системи за Конституцією України. Формування судової системи і регулювання її діяльності.

    курсовая работа [66,7 K], добавлен 22.02.2011

  • Судова влада як засіб стримування законодавчої і виконавчої влади від крайностей. Поняття судової влади і її співвідношення з іншими гілками влади. Основні ознаки судової влади. Суд як орган судової влади та його ознаки. Поняття та ознаки правосуддя.

    курсовая работа [20,1 K], добавлен 10.11.2010

  • Виокремлення та аналіз змісту принципів функціонування судової влади. Поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Оскарження до суду рішень чи дій органів державної влади. Засади здійснення судового конституційного контролю.

    статья [351,1 K], добавлен 05.10.2013

  • Основні напрямки правоохоронної діяльності. Компоненти поняття судової влади в Україні, засади її організації, повноваження та атрибути. Роль суду як органу державної влади. Структура судової системи України. Система засад здійснення судочинства.

    реферат [17,4 K], добавлен 21.03.2009

  • Обласні та окружні суди. Порядок призначення (обрання) суддів до місцевого суду. Принципи єдності, територіальності, ієрархічності та спеціалізації в побудові судової системи України. Право на апеляційне оскарження судового рішення у цивільній справі.

    курсовая работа [62,4 K], добавлен 10.04.2016

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.