Самозахист у цивільному праві

У третій групі заходів самозахисту виділяються три види заходів: відмова від договору і одностороння зміна його умов; відмова від прийняття неналежного виконання; відмова у зустрічному задоволенні через неналежне виконання зобов'язання. У разі відмови від прийняття неналежного виконання, на відміну від відмови від договору, кредитор відмовляється від неналежного виконання, але зберігає інтерес до договору.

Слід підтримати точку зору про нетотожність понять «розірвання договору» і «відмова від договору», які слід розрізняти за способом здійснення: розірвання є способом припинення договірних відносин за допомогою звернення управненої особи до суду, а відмова від договору є способом припинення договірних відносин самою управненою особою за власної ініціативи [29, с. 64]. Тому доцільно змінити ті норми законодавства, у яких відмова від договору розглядається як спосіб розірвання договору (зокрема ч.3 ст.651, ч.2 ст.782, ч.1 ст.834, ч.1 ст.907 ЦК).

Однак необхідно звернути увагу на те, що відмова від зустрічного задоволення через неналежне виконання зобов'язань не завжди є заходом самозахисту, наприклад, відмова страховика здійснити страхові виплати через несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних причин про настання страхового випадку є санкцією для страхувальника, однак вона навряд чи є заходом самозахисту.

Суб'єкти недоговірних зобов'язань також можуть використовувати певні заходи самозахисту, наприклад, продати річ боржника, яка була на законних підставах притримана, зарахувати зустрічні однорідні вимоги тощо.

3.3 Деякі аспекти спричинення шкоди при самозахисті

В Цивільному кодексі міститься заборона спричинення шкоди особи або майну третіх осіб. При цьому шкода, заподіяна правомірними діями, згідно п. 4 ст. 1166 ЦК, підлягає відшкодуванню у випадках, передбачених законом. Таким випадком є дії в стані крайньої необхідності. Оскільки самозахист цивільних прав є правомірною дією, спричинення самозахистом шкоди відповідно до ст. 1169 ЦК виключає виникнення обов'язку компенсувати нанесену нею шкоду. Проте повне звільнення від відшкодування шкоди, заподіяної самозахистом в тому вигляді, в якому вона сформульована в сучасному законодавстві, буде не зовсім послідовним і обґрунтованим рішенням.

По-перше, право не відшкодовувати заподіяну самозахистом шкоду невиправдано на фоні ст.1171 ЦК. Вказана норма зобов'язує особу, що заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує самому заподіювачу шкоди або іншим особам, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами, відшкодувати заподіяну шкоду. Це правило було встановлено, не дивлячись на те, що крайня необхідність розглядалася як винятковий випадок, коли особа може діяти за відсутності іншого вибору в засобах захисту. Як вже згадувалося вище, легальне визначення самозахисту не містить вказаної ознаки, отже, остання може застосовуватися навіть за наявності альтернативної можливості усунути порушення права іншими засобами, наприклад, шляхом звертання до суду.

Якщо самостійний захист володіє ознакою винятковості, тобто небезпеку не можна усунути іншими засобами, наприклад, в управненої особи не залишається іншого вибору, окрім як вдатися до самостійного захисту або зазнати збитків, яких ще можна уникнути, то такий захист буде діями в умовах крайньої необхідності. Відносини, що склалися, потрапляють під правове регулювання ст.1171 ЦК, відповідно до якої заподіяна шкода повинна бути відшкодована особою, що її заподіяла. Таким чином, дії в умовах, коли загрожуюча особі небезпека, не може бути усунена іншими засобами, спричинять обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. Разом з тим, самозахист в тому вигляді, в якому він існує в даний час, за змістом ст. 1169, навіть за наявності можливості усунути порушення іншим способом, такого обов'язку не вабить.

По-друге, необмежена свобода застосування самозахисту і звільнення від відшкодування нанесеної ним шкоди можуть стимулювати збільшення випадків безкарного і необґрунтованого спричинення шкоди. Це може і повинне розглядатися як зловживання правом, тобто як дії, здійснювані виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі.

По-третє, спричинення шкоди самостійним захистом або реалізацією свого права зовні встановленого нормативними актами порядку, є кваліфікуючою ознакою складу правопорушення - самоправства.

Таким чином, недоліком чинного законодавства є те, що самозахист, застосування якого в даний час не обумовлене вимогою неможливості усунення небезпеки іншими засобами, є підставою для звільнення від відшкодування заподіяної шкоди через визнання її правомірною дією. Таким чином, з одного боку, самозахисту була віддана необгрунтована перевага відносно можливості відшкодування заподіяної шкоди перед діями в стані крайньої необхідності, а, з другого боку, створені умови для визнання самостійних дій, направлених на припинення неправомірної поведінки, зловживанням правом.

Тому межі реалізації самозахисту повинні закінчуватися там, де починаються заборони, встановлені іншими нормами чинного законодавства. Щоб не бути визнаною зловживанням правом або самоправством, самозахист повинен застосовуватися в умовах, коли запобігти шкоді іншими засобами не представляється можливим, тобто у виняткових обставинах. З цієї точки зору самозахист доцільно розглядати як дії, направлені на усунення шкоди, викликаної порушенням з боку третіх осіб, коли іншими засобами усунути його неможливо. Шкода, заподіяна вказаними діями, за умови її відповідності шкоді, що запобігла, відшкодовуватися не повинна [20, с. 11].

В цілях усунення протиріччя між ст.14, ст.1169 і ст. 1171 ЦК щодо порядку відшкодування заподіяної шкоди пропонується доповнити ст.1171 ГК абзацом наступного змісту: «У разі, коли дії в стані крайньої необхідності, відповідають ознакам самозахисту цивільних прав, шкода, заподіяна такими діями особі, що порушує цивільне право, відшкодуванню не підлягає».

Слід також вважати доцільним доповнення ст.1169 ЦК частиною 3 такого змісту: «Шкода, завдана особою, яка діяла у стані уявного самозахисту, тобто коли вона помилково припустила існування порушення чи його реальної загрози, не підлягає відшкодуванню, якщо обстановка, яка склалася, давала достатньо підстав вважати, що порушення чи його реальна загроза існували, і особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Особа, винна у виникненні у іншої особи стану уявного самозахисту, зобов'язана відшкодувати завдану під час цього шкоду».

Висновки

В сучасному суспільстві потрібно дуже чітко уміти визначати ту межу, за якою кінчається своє право і починається утиск прав іншого. Дуже вже просто іноді свобода переростає в хаос і беззаконня. І дуже легко, прикриваючись гаслом про вільне здійснення своїх прав, перейти ту ледве помітну межу, яка відділяє здійснення права від зловживання ним.

В Конституції України та Цивільному кодексі України право на самозахист було вперше законодавчо закріплене як правова категорія. Завдяки самозахисту може бути забезпечено оперативний, дієвий, економний захист. Це сприяє зростанню соціальної активності і правосвідомості, укріпленню законності.

Право учасників цивільних правовідносин на самозахист - це їх можливість у разі порушення свого цивільного права або інтересу, цивільного права чи інтересу іншої особи, виникнення реальної загрози такого порушення застосувати доцільну та адекватну протидію, яка не заборонена законом і не суперечить моральним засадам суспільства та спрямована на попередження або припинення цього порушення чи ліквідацію його наслідків. Ця можливість є одним з елементів права на захист. Право на самозахист природного блага є природним правом людини.

Самозахист цивільних прав не можна визнати формою захисту цивільних прав, що охоплює всі способи захисту, реалізовувані в неюрисдикційному порядку, оскільки неюрисдикційна форма самозахистом не обмежується. Неюрисдикційна форма охоплює не тільки останню, але і такі способи як самостійне відновлення становища, що існувало до порушення, самостійне припинення або зміна правовідношення тощо. Проте і самостійним способом захисту цивільних прав самозахист не є. З перерахованих в ЦК способів захисту цивільних прав такий спосіб як припинення дій, що порушують право, може реалізовуватися як в судовому, так і в несудовому порядку. В другому випадку він буде самозахистом цивільного права. Отже, самозахист є родовим поняттям, об'єднуючим способи неюрисдикційного захисту, що виражаються в припиненні дій, що порушують право.

У терміні «самозахист» акцентована увага на специфіці суб'єкта захисту. Діяльність же щодо самозахисту, як і діяльність юрисдикційних органів щодо захисту, має свої особливості, відбувається у певному порядку.

Загальні межі здійснення права на самозахист визначаються: 1) призначенням права (попередження, припинення порушення чи ліквідація його наслідків); 2) суб'єктним складом (фізичні та юридичні особи); 3) часовими межами (з моменту порушення чи виникнення його реальної загрози і до моменту зникнення цієї загрози або настання неможливості самостійно відновити порушені права); 4) способом здійснення, а саме, заходи щодо самозахисту: а) не повинні бути заборонені законом і суперечити моральним засадам суспільства; б) мають відповідати змісту права (інтересу), яке порушено, чи щодо якого існує реальна загроза порушення; характеру дій, якими воно порушено, чи створена реальна загроза порушення (бути необхідними та достатніми); наслідкам порушення (реальним чи можливим). Обрання та здійснення заходів самозахисту має ґрунтуватися на принципах розумності, справедливості, добросовісності. Законодавство може передбачати спеціальні межі самозахисту для певних суб'єктів чи заходів захисту.

Самозахист може здійснюватися як діями юридичного, так і фактичного характеру. Не є самозахистом укладання договорів про охорону, страхування, про забезпечення зобов'язання за допомогою неустойки, поруки, банківської гарантії, а також фактичних дій (встановлення сигналізації), які виконують функцію охорони, а не захисту. Певні заходи залежно від обставин їх застосування можуть бути як заходами самозахисту, так і діями у нормальних умовах цивільного обороту.

Влаштування засобів автоматичного ураження порушника є заходом охорони, а їх спрацювання є актом самозахисту, який повинен відповідати загальним умовам правомірності. Пропонується покласти на осіб, які використовують такі пристрої, обов'язок робити про це повідомлення.

Заподіяння смерті чи тяжких тілесних ушкоджень є правомірним лише у разі існування загрози життю чи здоров'ю (за винятком загрози незначної шкоди) людини чи намагань її зґвалтувати, та посягань із проникненням у приміщення, посягань озброєної особи чи кількох осіб.

Самозахист цивільних прав, що є діями управненої особи, направленими на припинення порушення всупереч волі порушника, застосовна до захисту речових прав, а також до захисту зобов'язальних прав, у тому випадку, коли можливе припинення порушення зобов'язання.

Право на самозахист володіння має суб'єкт права власності чи іншого речового права. Особа, яка незаконно володіє річчю, має право на самостійне припинення посягань на своє володіння. Законний володілець, незаконно позбавлений володіння, має право відновлювати його, не порушуючи при цьому передбачених у законодавстві заборон. У разі перевищення особою меж самозахисту під час відновлення втраченого володіння у первісного порушника виникає право на самозахист своїх прав, право припиняти такі протиправні дії і право вимагати у особи, яка перевищила межі самозахисту, відшкодування завданої під час цього шкоди, але він не має права повертати вже відібрану у нього річ. Доцільно закріпити у законодавстві інститут володільчого захисту.

Заходами самозахисту у зобов'язальних відносинах є реалізація таких, зокрема, прав, як: права самостійно звернути стягнення на предмет притримання та застави; права реалізувати річ недобросовісного контрагента; права притримати кошти, які належать за договором, з коштів, що підлягають передачі боржникові; права на договірне списання заборгованості; права відмовитися від виконання зобов'язання до отримання зустрічного задоволення; права виконати невиконане зобов'язання власними силами за рахунок боржника; права на односторонню відмову від зобов'язання та зміну його умов; права на відмову від прийняття неналежного виконання і права на відмову у зустрічному задоволенні через неналежне виконання зобов'язань.

Самозахист є відмінним від самосуду (який спрямований не на захист, а на покарання), самоуправства (яке відбувається із порушенням визначеного порядку).

Потребують удосконалення норми, що стосуються загальних положень про право на самозахист і деякі норми щодо умов здійснення конкретних заходів самозахисту. Спеціального нормативного врегулювання потребує питання відшкодування шкоди, завданої у стані уявного самозахисту, а також оборони проти дій малолітніх; осіб, які не можуть усвідомлювати характер своїх дій і керувати ними; осіб, які діють необережно чи у стані уявного самозахисту.

Перелік використаних джерел

1. Конституція України 1996р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.

2. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144.

3. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 3-4, ст.27.

4. Кримінальний кодекс Ураїни // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.

5. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356.

6. Антонюк О. Заходи самозахисту цивільних прав та інтересів // Підприємництво, господарство і право.- 2003.- № 6.- C.23-28.

7. Антонюк О.І. Щодо питання визначення права на самозахист учасників цивільних правовідносин // Актуальні проблеми держави та права: Зб. наук. пр. - Одеса: Юридична література. - 2002. - Вип.13. - С.3-9.

8. Басин Ю.Г. Основы гражданского законодательства о защите субъективных гражданских прав // Проблемы применения Основ гражданского законодательства и Основ гражданского судопроизводства Союза ССР и союзных республик. - Саратов, 1971.

9. Богданова Е.Е. Формы и способы защиты гражданских прав и интересов //Журнал российского права. - 2003. - N 6.

10. Брагинский М.И. Возникновение гражданских прав и обязанностей, осуществление и защита гражданских прав // Комментарий части первой Гражданского кодекса Российской Федерации для предпринимателей. - М.: Фонд "Правовая культура", 1995.

11. В'ялий О. Необхідна оборона потребує захисту // Право України. - 2001. - № 4. - С. 109-110.

12. Гордеева Н.Н. Понятие "самозащита" как правовая категория. // Теория государства и права. Сборник статей. - Красноярск, 2004. - С. 229-243.

13. Гражданское право: Учебник. Ч. 1. Изд. 2-е, перераб. и доп. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: Теис, 1996.

14. Гражданское право: Учебник / Под ред. Е. А. Суханова.-М.: Издательство БЕК, 1994.-384с.

15. Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. - М.: Статут, 2000. - 411 с.

16. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. - М.: Статут, 2000.

17. Давидова Н.О. Окремі способи захисту особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи // Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених "Треті осінні юридичні читання". 5-6 листопада 2004 р.- Хмельницький: В-во ХІУП, 2004. - С. 139-141.

18. Дунаев В. В. Понятие и виды форм защиты гражданских прав. // Сибирский Юридический Вестник. - 2003. - № 4.

19. Емельянов В. Пределы осуществления гражданских прав //

20. Российская юстиция. - 1999. - № 6. - С. 14 -15.

21. Зиновьева О.П. Самозащита как способ защиты гражданских прав//Актуальные проблемы частноправового регулирования: Материалы Международной VI научной конференции молодых ученых (г.Самара, 28-29 апреля 2006г.).- Самара: «Универс-групп», 2006. - С. 16-17.

22. Клейн Н.И. Возникновение гражданских прав и обязанностей, осуществление и защита гражданских прав // В кн.: Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части первой / Отв. ред. О.Н. Садиков. М: ЮРИНФОРМЦЕНТР, 1995.

23. Ковалева Н.М. Правовая самозащита как самостоятельная форма защиты субъектов права // Проблемы развития российской правовой системы. Материалы Межрегиональной научно-практической конференции, г. Сочи, 3 июня 2005 г.. - Сочи: РИО СГУТиКД, 2006. - С. 181-186.

24. Кораблева М. С. Защита гражданских прав: новые аспекты // Актуальные вопросы гражданского права.-М., Статут, 1999.-464с.

25. Луспеник Д.Д. Реалізація права на самозахист цивільних прав - новела нового Цивільного кодексу України: поняття і межі здійснення // Адвокат (укр.).- 2004.- № 11.- C.3-9.

26. Малинкович М. Условия защиты гражданских прав // Советская юстиция. - 1969. - №4.

27. Мальцев М.Н. Понятие "самозащита прав" по российскому законодательству // Закон и право. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2006, № 9. - С. 76-77.

28. Минеев О.А. Самозащита права как форма защиты гражданских прав // Вопросы права и социологии. Межрегиональное научное издание. - Волгоград: Изд-во ВРО МСЮ, 2003, Вып. 8. - С. 48-52.

29. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. / За ред. М.І.Мельника та М.І.Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. - 1104 с.

30. Новак Д. Соотношение самозащиты гражданских прав и права удержания. // Хозяйство и право. - 2002. - №6. - С. 102-105.

31. Рясенцев В.А. Осуществление и защита гражданских прав // Советское гражданское право: Учебник. В 2 ч. Ч. 1 / Под ред. В.А. Рясенцева. - М.: Юридическая литература, 1986. С. 265 - 266.

32. Свердлык Г.А., Э.Л. Страунинг. Способы самозащиты гражданских прав и их классификация. - //Хозяйство и право. - 1999. - № 1.

33. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Защита и самозащита гражданских прав: Учебное пособие. - М.: Лекс-книга, 2002.

34. Свердлык Г.А., Страунинг Э.Л. Понятие и юридическая природа самозащиты гражданских прав // Государство и право. - 1998.-№ 5.-С. 17-24.

35. Селезнёв М. Самозащита гражданских прав // Российская юстиция. - 1995. - №11.

36. Сидельников Р.Н Право на самозащиту в Семейном кодексе Украины. /Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 63. - 145 с.

37. Советское гражданское право: Учебник. В 2 т. Т. 1 / Под ред. О.А. Красавчикова. 3-е изд., испр. и доп. М.: Высшая школа, 1985.

38. Стефанчук Р.О. Проблеми у застосуванні спеціальних засобів захисту особистих немайнових справ фізичних осіб //Вісник ВСУ. - 2007. - №7(83). - С.36-43.

39. Стоякин Г.Я. Меры защиты в советском гражданском праве: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - Свердловск, 1973.

40. Страунинг Э.Л. Самозащита гражданских прав - нетрадиционная форма борьбы с гражданскими правонарушениями // Нетрадиционные подходы к решению проблем борьбы с правонарушениями. Материалы научно-практической конференции (Май 1996 г.). - Омск: Изд-во Ом. юрид. ин-та МВД России, 1997. - С. 91-97

41. Сульженко Ю. Форми і способи захисту суб'єктивних цивільних прав та законних інтересів // Право України. - 2005. - № 12.-С 24-27.

42. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. - Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. - 72 с.

43. Якубович М.И. Вопросы теории и практики необходимой обороны. - М., 1961. - 227 с.