Тлумачення цивільно-правових норм
Значення тлумачення норм права в Україні, його види. Реальні та консенсуальні правочини. Відмінність строку і терміну у цивільному праві. Поняття і зміст фірмового найменування юридичної особи. Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.11.2012 |
| Размер файла | 44,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
Хмельницький університет управління та права
Заочний факультет
Відділення підготовки спеціалістів за спеціальністю "Правознавство”
Навчальна дисципліна: Цивільне право України
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Теоретичні питання
Виконав: Продан Олег Олегович
студент групи № 1-вдо
другого курсу
Перевірив кандидат юридичних наук,
доцент: Чорна Ж.Л.,
Хмельницький 2010
Зміст
- 1. Тлумачення цивільно-правових норм
- 2. Реальні та консенсуальні правочини
- 3. Відмінність строку і терміну у цивільному праві
- 4. Поняття і зміст фірмового найменування юридичної особи
- 5. Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності
- 6. Момент укладення договору
- Завдання
- Список використаних джерел
1. Тлумачення цивільно-правових норм
На сьогодні в Україні тема тлумачення норм права є важливою. Серед практиків особливу увагу на цю тему звертають судді, зокрема, при вирішенні цивільно-правових спорів. Тлумачення в праві у своїх працях досліджували фахівці, які працюють в галузі теорії держави та права, зокрема, М. Онищук, В. Денисенко, Д. Михайлович, А. Заєць, Ю. Тодика, Ю. Власов, М. Селівон.
С.С. Алексєєв свого часу дав наступну дефініцію цього терміну: "Тлумачення - це з'ясування смислу (змісту) норм права" ([22, с.388]). Визнаючи цю думку вченого досить слушною, варто додати, що таке "з'ясування” полягає у забезпеченні правильного застосування положень джерел цивільного права, усуненні можливих помилок при цьому. Необхідність здійснення тлумачення зумовлено тим, що норми цивільного права, які складають джерело цивільного права, мають загальний, але й іноді абстрактний характер. При цьому вони застосовуються до конкретних фактів та ситуацій.
Норми права взагалі і норми цивільного законодавства, зокрема, розраховані на їх багаторазове застосування. Тому формулювання цих норм вимагає того, щоб при роз'яснення їх смислу і суті не виникало суперечок щодо можливості прийняття декількох різних рішень щодо спірних питань. При тлумаченні норм цивільного права з'ясовується той зміст, який вклав у них орган, наділений правом приймати нормативні акти. Саме тлумачення завжди переслідує мету - розкрити смисл, точно визначити зміст нормативного припису для того, щоб не припуститись помилок при його застосуванні. Завдання тлумачення зводиться до виявлення сутності положень, які містяться в правовій нормі. Таким чином, тлумачиться воля законодавця, яка міститься в конкретному правовому приписі. У цьому, до речі, і полягає принцип законності при тлумаченні правових норм ([12, с.57]). Виражене зовні, роз'яснення змісту правової норми є формою спеціальної діяльності органів та посадових осіб, метою яких є забезпечення правильного застосування правових норм, усунення можливих помилок при їх застосуванні.
Конституційний Суд України провадить офіційне тлумачення закону, в результаті чого можуть не лише скасовуватися окремі його положення, але й встановлюються нові його приписи.
Внаслідок цього, Конституційний Суд стає суб'єктом законодавчої діяльності ([16, с.52]), а його рішення - фактично джерелами права, зокрема цивільного, в тій частині, що стосується вирішення питання законності актів цивільного законодавства.
Серед рішень Конституційного Суду є такі, що безпосередньо стосуються цивільних правовідносин. Так, наприклад, рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", не лише дало можливість роз'яснити положення окремої статті, але й визначити в нормативному порядку сферу дії норм цього Закону ([18]).
Відомо, що тлумачення норм права, залежно від суб'єктів тлумачення, може бути:
1) офіційним;
2) неофіційним (переважно має загальний характер, але може бути й індивідуальним);
3) побутовим (осмислення змісту норм права особами, які не мають юридичної освіти);
4) професійним (здійснюється юристами-практиками);
5) доктринальним (здійснюється юристами-науковцями, тлумачення яких може впливати на практику лише в міру своєї переконливості). Безумовно, що в цьому переліку офіційне тлумачення посідає особливе місце.
цивільна правова норма україна
Вважається офіційним тлумачення, якщо воно здійснюється уповноваженим на те державним органом, викладається в спеціальному акті і формально обов'язкове для певного кола виконавців норми, що тлумачиться.
В Україні, на підставі ст.147 Основного Закону, офіційне тлумачення Конституції та законів України вправі давати Конституційний Суд України. Водночас Верховний Суд України при розгляді, наприклад цивільних справ, також не позбавлений права офіційно тлумачити норми права.
Тлумачення норм права, яке здійснюють суди загальної юрисдикції України при розгляді цивільних справ, є професійним та легальним за суб'єктом тлумачення та має, як правило, казуальний характер, оскільки дається стосовно окремого випадку (казусу). Інколи таке тлумачення науковці ще називають пристосувальним. При цьому казуальне (пристосувальне) тлумачення, яке дається судами нижчої гілки є обов'язковим лише для сторін по справі. Водночас, коли таке тлумачення здійснюється Верховним Судом України по конкретній справі, то воно за певних обставин може бути офіційним, а отже - формально обов'язковим для всіх суб'єктів права України, які мають відношення до інтерпретованої норми права. Наприклад, певний час в нашій державі існувала суперечка про те, що саме є неоподатковуваним мінімумом - 17 грн чи мінімальна заробітна плата. Верховний Суд України, вирішуючи відповідну цивільні справу, зазначив, що Указ Президента України від 13 вересня 1994 р. "Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян" не визнаний неконституційним та не втратив чинності. На підставі чого він зробив висновок, що обчислений до Указу прибутковий податок є правильним, а вимоги позивача про його перерахунок по ставці мінімальної заробітної плати - безпідставні.
Саме таке рішення Верховного Суду України стало обов'язковим не лише для суддів нижчого рівня при вирішенні аналогічної категорії справ, а також для податкових органів, органів слідства та прокуратури.
Отже, тлумачення цивільного законодавства - це усвідомлення змісту цивільно-правової норми. Більшість нормативно-правових актів виписані чітко, грамотно та з дотриманням правил юридичної техніки. Проте трапляються нормативно-правові акти, які допускають неоднозначність чи суперечливість у тлумаченні своїх положень. Тому в цьому випадку слід застосовувати низку способів тлумачення.
2. Реальні та консенсуальні правочини
Згідно статті 202 Цивільного кодексу України " Поняття та види правочинів", правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ([2,c.62]).
Правочин - це дія суб'єктів цивільного права, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому вона може бути водночас підставою припинення одного правовідношення та виникнення іншого правовідношення.
Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими особливостями:
По-перше, правочини є вольовими актами. Вольовий характер дій виражається в тому, що суб'єкти права, здійснюючи правочин, прагнуть досягти певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події.
По-друге, правочини завжди є правомірними діями. Це випливає з класифікації юридичних фактів і місця правочинів у цій класифікації, де вони виступають як протилежність правопорушенням.
По-третє, правочини завжди є діями суб'єктів цивільного права. Цим вони відрізняються від адміністративних актів.
По-четверте, воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення також може бути наявним, але не спрямованим на створення юридичних наслідків.
По-п'яте, правочини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Цим вони відрізняються від такого виду юридичних фактів, як юридичні стани (акти цивільного стану).
Залежно від моменту, з якого правочини вважаються укладеними, вони поділяються на реальні і консенсуальні.
Консенсуальним (від лат. consensus ~ згода) є правочин, у якому для настання правових наслідків досить досягнення сторонами угоди з усіх істотних умов. З моменту досягнення угоди правочин вважається укладеним. У його сторін виникають відповідні права і обов'язки. Так, досягнення сторонами договору купівлі-продажу згоди щодо предмета і ціни, породжує обов'язок продавця передати річ у власність покупця і зустрічний обов'язок покупця сплатити певну грошову суму. Значна більшість правочинів, передбачених ЦК, є консенсуальними.
Для реального (від лат. res - річ) правочину необхідне передання речі, однієї згоди сторін недостатньо. Поки вона не відбудеться, правочин не вважається укладеним. Прикладом реального правочину є договір позики. Доки гроші не передані позичальнику, права і обов'язки у сторін не виникають. Отже, обіцянка дати гроші у позику не означає, що потенційний позичальник набуває права вимагати виконання цієї обіцянки.
Слід звернути увагу на те, що оскільки в консенсуальних правочинах момент укладення і момент виконання не збігаються, а в реальних - збігаються, то консенсуальні угоди завжди є взаємними, а реальні - односторонніми.
3. Відмінність строку і терміну у цивільному праві
Здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Для регулювання цивільних відносин використовують певні проміжки часу, які називають строками ([6,c.184]).
Під строком у цивільному праві визнається певний період у часі, із закінченням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років фізична особа відсутня у місці постійного проживання і її місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою заінтересованої особи, може оголосити особу такою, що померла. Саме цей проміжок часу (три роки) і є строком.
Поряд з поняттям "строк" (визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами) вживається поняття "термін", з яким пов'язується певний момент у часі, зокрема конкретна календарна дата або певна подія, що має неодмінно настати.
Терміном визнається певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Цивільно-правові строки (терміни) класифікують за різними критеріями.
1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: законом, адміністративним актом, правочином або рішенням суду.
2. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків (термінів) їх поділяють на імперативні та диспозитивні.
3. За розподілом обсягу прав і обов'язків строки за окремими періодами часу поділяють на загальні й окремі.
Перебіг строку починається з наступного після календарної дати дня або настанням події, якою визначено його початок. Строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року, а якщо строк обчислюється місяцями - то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця. Коли останній день строку припадає на неробочий день, то Днем закінчення строку вважається перший робочий день. Якщо строк встановлено для виконання певної дії, то він закінчується о 24-й год останнього дня строку. Але коли така дія повинна бути вчинена в певній організації (у нотаріуса, в суді), то строк закінчується в той час, коли в цій організації закінчується робочий день.
Наділяючи суб'єктів цивільних правовідносин певними правами та обов'язками, законодавець водночас піклується і про охорону цих прав і обов'язків. Проте державний захист деяких цивільних прав не є безстроковим. Час надає право одному, водночас позбавляючи прав іншого. Наприклад, закінчення великого строку після правопорушення породжує певні негативні наслідки і в судочинстві. За давністю важко встановити дійсні обставини справи - втрачено документи, померли чи виїхали свідки, забуто окремі факти тощо. Зовсім інша справа, коли позивач звертається за захистом свого порушеного права відразу чи протягом нетривалого строку після правопорушення. Крім того, тривале незвернення позивача за захистом свого права породжує певну невизначеність у правових відносинах, у цивільному обігу.
4. Поняття і зміст фірмового найменування юридичної особи
Фірмове найменування є обов'язковим атрибутом будь-якої комерційної організації. На відміну від торговельної марки, воно відрізняє (принаймні, повинно відрізняти) одне підприємство від іншого незалежно від тих товарів або послуг, які реалізує або пропонує це підприємство (на відміну від торговельної марки, реєструється відносно товарів та (або) відносно послуг).
Поняття "фірмове найменування юридичної особи" або скорочено "фірма" існує у вітчизняному праві досить давно. Ще у "Положенні про фірму", прийнятому в СРСР 22 червня 1927 р. і яке було чинне в Україні до 2004 року, вказувалось на те, що "кожне підприємство, відкрите для доступу публіки, повинне мати на видному місці напис з позначенням повного фірмового найменування" і "право на фірму складається в праві виняткового користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в оголошеннях, рекламах, на бланках, на рахунках, на товарах підприємств, їхніх упакуваннях тощо".
П.2 ст.90 Цивільного кодексу України встановлює: "Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне найменування юридичної особи може бути зареєстроване у порядку, встановленому законом". Тобто, комерційне (фірмове) найменування вже не прирівнюється законом до того найменування, під яким зареєстрована юридична особа. Це додаткове найменування (а ним і являється, як правило, розпізнавальна частина назви юридичної особи), яке можуть мати тільки підприємницькі товариства і яке (за їхнім бажанням) може бути зареєстроване у порядку, визначеному законом (на даний момент такий закон відсутній). У главі 43 Цивільного кодексу України "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування", у п.3 ст.489 додатково роз'яснено, що "відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. ”
Структура фірмового найменування складається з двох відносно самостійних частин. Одна частина містить вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип і предмет діяльності. А в деяких випадках - і інші характеристики. Друга (її можна назвати розпізнавальна) частина ділиться на обов'язкові й факультативні додавання. Обов'язковим додаванням є спеціальне найменування (умовне словесне позначення, власне ім'я, географічна назва й т.п.) підприємства, його номер або інше позначення, необхідне для відмінності одних підприємств від інших. Інші додавання, типу "універсальний", "центральний" і т.п., є факультативними й можуть не використовуватися. Умовний приклад фірмового найменування, що включає вказівку на профіль діяльності й географічне розташування фірми: Закрите акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут "Київмістпроект".
Повне фірмове найменування, що включає дані про організаційно-правову форму, указується при реєстрації підприємства в установчих документах. Також може бути наведене скорочене найменування. Воно може включати спеціальне найменування - так званий фірмовий знак, якому можна одночасно зареєструвати і як товарний знак. Наприклад, повне фірмове найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛОБСТЕР”. Скорочене - ТОВ "ЛОБСТЕР”, у якому слово "ЛОБСТЕР" є зареєстрованим товарним знаком № 322223.
У відповідності зі ст.8 Паризької конвенції по охороні промислової власності 1883 року юридичні особи мають право користуватися своїм фірмовим найменуванням без спеціальної реєстрації лише тому, що існує факт користування ним. Однак, як тільки дане фірмове найменування вводиться до господарського обігу на території України, відразу ж починають діяти інші статті і закони, а саме, ст.4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" і ст.10 bis (недобросовісна конкуренція) Паризької конвенції з охорони промислової власності. Юридична особа, що має в складі свого фірмового найменування словесну частину, яка зареєстрована як торговельна марка іншим власником, вважається порушником прав власника торговельної марки. У такій ситуації юридична особа має право на фірмове найменування, але при цьому в неї відсутні права і на рекламу, і на ділові операції, пов'язані з основною діяльністю.
Згідно п.4 ст.489 Цивільного кодексу України особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються. Споживач, зазвичай, не звертає уваги на організаційно-правову форму юридичної особи, а бачить розпізнавальну частину найменування, що призводить до змішування фірмових найменувань ([4,c.102]).
5. Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності
Положення ст.350 ЦКУ свідчать: викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або примусово за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Згідно з п.2 тієї ж статті рішення про викуп земельної ділянки в зв'язку із суспільною необхідністю приймає орган місцевого самоврядування або орган влади, який попереджає власника не менше ніж за рік до вилучення. Викупна ціна земельної ділянки має включати ринкову вартість ділянки та нерухомості, що на ній знаходиться, а також збитки власника, пов'язані з викупом, включаючи втрачену вигоду. В разі якщо сторони не можуть узгодити ціну, питання має вирішуватись в судовому порядку.
Більш детально питання примусового викупу земель приватної власності мав би врегулювати ЗКУ, прийнятий у 2001 р., тобто після прийняття Конституції, але до прийняття ЦКУ. Однак у Земельному кодексі, на відміну від Конституції, законодавець оперує поняттями "суспільних потреб" (до яких ст.146 ЗКУ відносить, з-поміж іншого, будівництво доріг та аеропортів) та "суспільної необхідності" (що за текстом ст.147 ЗКУ фактично ототожнюється із поняттям "надзвичайного стану і війни"). Стаття 146 ЗКУ передбачає викуп земельної ділянки для суспільних потреб лише за згодою власника, тоді як за ст.147 ЗКУ можливе примусове відчуження земельної ділянки приватної власності.
Під час прийняття ЗКУ у 2001 р. основною метою законодавця було захистити право власності на землю, запобігти можливим зловживанням та мінімізувати вплив інших дестабілізаційних чинників. Однак таке беззастережне відстоювання права власності не завжди відповідає як інтересам держави, так і довгостроковим інтересам самих приватних власників. З огляду на те, що проведення в Україні Євро-2012, безумовно, сприятиме розвитку всіх галузей економіки України та дозволить підняти рівень життя та добробуту більшої частини населення, видається необхідним суттєво вдосконалити ту частину законодавства України, яке регулює питання примусового відчуження земель приватної власності з мотивів суспільної необхідності ([18]).
Слід зазначити, що спроби уніфікувати положення про примусове відчуження земель приватної власності вже робилися. Так,19 квітня 2007 р. ВР прийняла Закон № 2141 "Про вилучення земель права приватної власності", який не встановлює критеріїв, за якими орган влади має право обирати для вилучення ту чи іншу ділянку, фактично залишаючи це на розсуд чиновників. Так само він не встановлює чіткого механізму викупу та примусового відчуження земельних ділянок для суспільних потреб. Крім того, деякі статті заперечують одна одну: наприклад, ст.8 вказаного Закону встановлює, що викуп земельної ділянки можливий лише за згодою власника, однак не встановлює правових наслідків його відмови. Водночас ст.13 передбачає, що в разі відмови власника від викупу ділянки для суспільних потреб або неукладення угоди у встановлений законом строк орган місцевої чи державної влади "звертається з позовом до суду про викуп земельної ділянки". Ці та інші недоліки зумовили повернення цього Закону Президентом у ВРУ на доопрацювання як такого, що не забезпечує гарантовану Конституцією непорушність права приватної власності, є концептуально недосконалим і не визначає механізмів законного та справедливого примусового відчуження земельних ділянок.
6. Момент укладення договору
Згідно ст.640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції ([4,c.724]).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Отже вищевказана стаття, встановлює загальні правила щодо визначення моменту, з якого договір вважається укладеним. Чітке визначення в кожному конкретному випадку цього моменту є необхідним, оскільки саме з цього моменту виникають права і обов'язки сторін.
Частина перша коментованої статті визначає момент укладення так званих консенсуальних договорів, до числа яких належить більшість цивільно-правових договорів. Якщо зроблена однією стороною пропозиція укласти договір містить всі істотні умови майбутнього договору і виражає намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (тобто, є офертою), а відповідь іншої особи про прийняття оферти є повною і безумовною (отже, є акцептом), договір вважається укладеним з моменту отримання особою, яка зробила пропозицію, (оферентом) відповіді від іншої особи (акцептанта).
Крім консенсуальних існують і так звані реальні договори, для укладення яких однієї лише згоди сторін недостатньо. Для укладення реальних договорів крім згоди сторін необхідно вчинення певної дії, як правило, - передання майна. Відповідно до ч.2 статті, що коментується, реальний договір вважається укладеним саме з моменту передання майна або вчинення іншої певної дії. До числа реальних договорів належать, зокрема, договори довічного утримання, позики та деякі інші. Так, наприклад, відповідно ст.1046 ЦК договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір може бути консенсуальним або реальним, але якщо відповідно до законодавства або домовленості сторін він має бути нотаріально посвідчений, він вважається укладеним лише з моменту його нотаріального посвідчення.
Якщо відповідно до законодавства договір підлягає обов'язковій державній реєстрації, він вважається укладеним з моменту такої реєстрації.
Якщо відповідно до законодавства договір підлягає і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації (наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири), іншого нерухомого майна тощо), він вважається укладеним лише з моменту державної реєстрації.
Завдання
Завдання 19.1
Складіть таблицю "Засновницькі документи господарських товариств та їх зміст".
Господарські товариства - це підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької, діяльності з метою одержання прибутку.
Відповідно до такого критерію як межі відповідальності Закон "Про господарські товариства" розрізняє розрізняє товариства:
а) акціонерне;
б) з обмеженою відповідальністю;
в) з додатковою відповідальністю;
г) повні;
д) командитні.
Три перших види товариств: акціонерне, з обмеженою відповідальністю та з додатковою відповідальністю) створюються і діють на підставі установчого договору і статуту. Це статутні господарюючі суб'єкти - підприємства колективної (спільної часткової) власності. Повне і командитне товариство діють на підставі установчих договорів.
Установчий договір і статут Засновницький договір
Товариства: Повне і командитне
Акціонерне; товариства
З обмеженою відповідальністю;
З додатковою відповідальністю.
Завдання 19.2
Складіть проект генерального доручення від імені фізичної особи
ДОРУЧЕННЯ
на представництво інтересів
Видане Шевцовій Людмилі Дмитрівні, юрисконсульту фірми "Право" (м. Донецьк, пр. Перемоги,
12) у тому, що їй доручається представництво інтересів ЗАО "Інтербуд" в усіх державних, кооперативних і громадських установах з усіх питань, пов'язаних із перевезеннями товарно-матеріальних цінностей ЗАО "Інтербуд" по території України та за її межами.
Для виконання представницьких функцій їй надаються такі права:
отримувати документи, подавати заяви, вести справи в усіх судових, арбітражних й адміністративних установах з усіма правами, що надані законом позивачеві, відповідачеві й третім особам;
укладати всі дозволені законом угоди, одержувати належне довірителю майно, розписуватися й здійснювати всі інші законні дії, пов'язані з виконанням цього доручення.
Повноваження, надані цим дорученням, не можуть бути передані іншим особам.
Термін дії доручення: з 12 березня 2009 р. по 12 березня 2011 р.
Доручення зареєстроване за № 249/2 12 березня 2009 р.
Генеральний директор
ЗАО "Інтербуд” (підпис) І.В. Соловйов
Задача № 19.1
За договором перевезення залізниця зобов'язана була доставити товариству "Одяг" три контейнери трикотажних виробів на суму 4000 грн. Через аварію частина вантажу вартістю 2000 грн. стала непридатною, а решта забрудненою. Внаслідок знижки вартість трикотажу складала до 1000 грн. Залізниця претензію товариства "Одяг" задовольнила у сумі 3000 грн., а частину стягнення недоодержаного планового прибутку в сумі 2000 відхилила.
У зв'язку з цим товариство, посилаючись на ст.611 ЦК України та п.143 Статуту залізниць, просило господарський суд стягнути із залізниці 2000 грн.
Чи належить задоволенню позов товариства "Одяг"? Визначте, в якому розмірі несе відповідальність особа за пошкодження, недостачу та втрату вантажу.
Згідно умов задачі, правові відносини належать до договірних правовідносин,що виникають і змінюються на основі договорів перевезення, - основного виду договорів, які регулюють транспортну діяльність.
Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим документом. Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.
Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.
Договір перевезення вантажу - це договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст.909 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.2 с.924 ЦК України, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди. Тобто перевізник не зобов'язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг б реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушене (упущену вигоду). Аналогічне правило щодо обсягу відповідальності перевізника міститься і в транспортному законодавстві, де більш деталізовано порядок його визначення.
Оскільки залізниця несе відповідальність за пошкодження вантажу у розмірі фактичної шкоди (ч.2 ст.924 ЦК України), позов товариства "Одяг" не належить задоволенню.
. В ст.114 СЗ України передбачається, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість (п.114 СЗ України). Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Задача 19.2
Майстерня по виготовленню і ремонту меблів уклала договір з клубом про ремонт п'яти крісел. Крісла були вивезені до майстерні і відремонтовані достроково (за п'ять днів до закінчення строку). Адміністрацію клубу повідомили про виконання замовлення, але крісла забрані не були. Через 10 днів у майстерні виникла пожежа, внаслідок якої частина майна була пошкоджена, в тому числі повністю згоріли крісла. Адміністрація клубу зажадала виготовити нові крісла, оскільки такі можливості майстерня мала. Однак дирекція майстерні, не заперечуючи зіпсуття крісел в результаті пожежі, заново виготовити їх відмовилася. Свою відмову вона мотивувала неможливістю виконати зобов'язання: замовлення було прийняти на ремонт крісел, а не на виготовлення, замовник же (клуб) не вивіз своєчасно відремонтовані крісла.
Обдумайте доводи сторін. Як повинен бути вирішений даний спір?
Загальні правові норми, що регулюють відносини підряду, містяться в ЦК України (гл.61).
Згідно зі ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Стаття 855 ЦК України прямо вказує,що підрядник несе ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи (ст.842 ЦК). Оскільки адміністрація клубу не вивезла своєчасно відремонтовані крісла, то виготовлення нових крісел від дирекції майстерні вона вимагати не має права.
Список використаних джерел
1. Конституція України. // Відомості верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С.114.
2. Цивільний кодекс України: Офіц. текст: Прийнятий верхов. Радою України 16 січня 2003 р.: Набирає чинності з 1 січня 2004 р. - К., 2003. - 432 с.
3. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема та ін. - Т.1. - К., 2004. - 928 с.
4. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема та ін. - Т.2. - К., 2004. - 864 с.
5. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: [В 4 т.] / А.Г. Ярема та ін. - Т.3. - К., 2004. - 928 с.
6. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /За ред. О.В. Дзери. - Кн.1. - К., 2002. - 720 с.
7. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. /За ред. О.В. Дзери. - Кн.2. - К., 2002. - 640 с.
8. Стефанчук Р.О. Цивільне право України: Навчальний посібник. - К., 2005. - 621 с.
9. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів] / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х.: Право, 2002.
10. Котюк В.О. Теорія права / В.О. Котюк. - К., 1997. - 562 с.
11. Теория государства и права / под ред. С.С. Алексеева. - М., 1993. - 487 с.
12. Власов Ю.Л. Роль тлумачення в забезпеченні законності // Щорічник наукових праць "Правова держава" № 14 Київ. - 2003. - с.57-58.
13. Заєць А.Г. Тлумачення норм права - спеціальний вид юридичної діяльності // Збірник наукових праць "Держава і право" № 28 Київ. - 2005. - с.86.
14. Пиголкин А.С. Толкование норм права и правотворчество: проблемы и соотношения. // Закон: создание и толкование / Под ред.А.С. Пиголкина. - М.: Спарк, 1998. - С.42 - 64.
15. Рабінович П., Савчук Н. Офіційне тлумачення законодавства: герменевтичний аспект // Право України. - 2001. - № 11. - С.98-111.
16. Тодика Ю. Способи тлумачення конституції і законів України Конституційним судом // Вісник академії правових наук України. - 2001. - № 2. - с.52.
17. Цвік М. Про офіційне тлумачення законів України // Вісник академії правових наук України. - 1997. - № 4.
18. Химчук Н.І. // Форум права. - 2009. - № 3. - С.634-638 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09xnidcp. pdf
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття та сутність тлумачення норм права. Причини необхідності тлумачення правових норм та способи його тлумачення. Класифікація тлумачення юридичних норм: види тлумачення норм права за суб’єктами та за обсягом їх змісту. Акти тлумачення норм права.
курсовая работа [57,3 K], добавлен 21.11.2011Характеристика, поняття, ознаки норм права як різновид соціальних норм. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Загальна характеристика, сутність і значення тлумачення норм права. Тлумачення норм права, як юридична діяльність.
курсовая работа [59,7 K], добавлен 31.10.2007Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.
курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010Тлумачення - акт інтелектуально-вольової діяльності по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації. Причини, характеристика, види і способи тлумачення правових норм; його роль і значення в практичній діяльності юристів.
курсовая работа [37,7 K], добавлен 31.03.2012Основні елементи процесу тлумачення правових норм в Україні. Способи тлумачення: філологічний, історико-політичний та систематичний. Загальна характеристика неофіційного тлумачення норм права: усне та письмове; доктринальне, компетентне та буденне.
курсовая работа [33,2 K], добавлен 20.03.2014Поняття та значення цивільно-правового договору. Види договорів у цивільному праві. Здійснення тлумачення умов договору відповідно до загальних правил тлумачення правочину. Укладення цивільно-правового договору та підстави для його зміни або розірвання.
реферат [30,9 K], добавлен 21.09.2009Тлумачення права як вид юридичної діяльності. Доктринальне тлумачення права. Теоретичні і практичні погляди на тлумачення Конституційним Судом України норм законодавства.
дипломная работа [40,4 K], добавлен 22.10.2003Поняття та сутність юридичного тлумачення норм права як з’ясування або роз’яснення змісту, вкладеного в норму правотворчим органом для її вірного застосування. Аналіз ознак, видів та актів тлумачення. Забезпечення обґрунтованої реалізації приписів.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 21.04.2015Використання еволюційного тлумачення права. Динамічний підхід до тлумачення Конституції Верховного суду США. Проблема загальних принципів права в Україні, їх відмінність від західної традиції застосування права. Швейцарська практика розвитку права.
реферат [21,5 K], добавлен 22.06.2010Поняття й риси тлумачення права як вид юридичної діяльності, методики: динамічна, суб’єктивна й об'єктивна, наукове обгрунтування. Особливості видів інтерпретації права, їх характеристика та значення, специфіка застосування в практичній діяльності.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 07.06.2014
