Тлумачення норм права

Поняття та сутність юридичного тлумачення норм права як з’ясування або роз’яснення змісту, вкладеного в норму правотворчим органом для її вірного застосування. Аналіз ознак, видів та актів тлумачення. Забезпечення обґрунтованої реалізації приписів.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 21.04.2015
Размер файла 46,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Тлумачення норм права: поняття та ознаки

1.1 Поняття тлумачення норм права

1.2 Ознаки тлумачення норм права

2. Види та акти тлумачення норм права

2.1 Види тлумачення норм права

2.2 Акти тлумачення норм права

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Абстрактний характер права як особливого засобу правового впливу з однієї сторони забезпечує становлення моделей правомірної поведінки, що відповідає інтересам суспільства і держави та поширюється на невизначене число суб'єктів і випадків, а з іншої сторони потребує конкретизації та уточнення. Неможливість передбачення особливостей всіх суб'єктів суспільних відносин та всіх життєвих ситуацій, недосконалість юридичної техніки, багатоаспектність суб'єктивних інтересів, інші об'єктивні фактори обумовлюють необхідність конкретизації нормативних положень. Одним із важливих засобів конкретизації є тлумачення правових норм. Саме тлумачення забезпечує підвищення ефективності права та правового регулювання, обумовлює його як теоретичну, так і практичну актуальність.

Ефективність реалізації приписів права, вміщених у нормативно-правових актах безпосередньо залежить від з'ясування їх змісту і правильного його розуміння. Неточне пояснення юридичного тексту, тобто помилкова інтерпретація, як правило, призводить до негативних наслідків. Тлумачення норм права охоплює всю юриспруденцію від правотворчості до правореалізації. Динамічність законодавства, необхідність його пристосування до зміни суспільної дійсності та забезпечення його відповідності об'єктивним факторам також визначають необхідність тлумачення, визначення сутності та особливостей змісту права у нових умовах. У цьому контексті безумовно актуальним є аналіз проблем, пов'язаних із тлумаченням норм права.

У науковій літературі проблемі тлумачення норм права присвячено низку робіт дисертаційного і монографічного характеру. Питання юридичного тлумачення було предметом дослідження таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як Бобровник С., Бабкін В., Васьковський Є., Ведєрніков Ю., Венгеров А., Власов Ю., Воєводін Л., Вопленко М., Денисенко В., Елькінд В., Зайчук О., Керімов Д., Комаров С., Копєйчиков В., Копиленко О., Коркунов М., Котюк В., Крестовська Н., Лазарєв В., Малишев Б., Марченко М., Михайлівський І., Михайлович Д., Міцкевич А., Молібога М., Москалюк О., Нагребельний В., Недбайло П., Оніщенко Н., Осауленко О., Пархоменко Н., Петришин О., Піголкін А., Рабінович П., Скакун О., Тихомиров Ю., Тодика Ю., Хропанюк В., Цвік М., Черданцев О., Шемшученко Ю. Праці зазначених науковців склали теоретичне підґрунтя даного курсового дослідження.

Метою курсового дослідження є аналіз загальнотеоретичних та проблемних питань щодо тлумачення норм права.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розкрити поняття тлумачення норм права;

- проаналізувати ознаки тлумачення норм права;

- розглянути види тлумачення норм права;

- охарактеризувати акти тлумачення норм права.

Об'єктом курсового дослідження є інститут тлумачення норм права.

Предметом курсового дослідження є поняття та класифікація тлумачення норм права.

Методологічна основа курсового дослідження представлена цілісним комплексом принципів і методів наукового аналізу, притаманних сучасній науці теорії держави та права. В якості основоположного використовувався діалектичний метод, а також застосовувалися приватні наукові підходи: лінгвістичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, формально-логічний та ін.

Структура роботи обумовлена метою, завданнями, об'єктом та предметом дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, переліку використаних джерел.

1. Тлумачення норм права: поняття та ознаки

1.1 Поняття тлумачення норм права

В юридичній літературі існує багато різних підходів щодо розкриття поняття "тлумачення норм права". Так, тлумачення норм права - це діяльність щодо з'ясування або роз'яснення змісту, вкладеного в норму права правотворчим органом для її вірного застосування [28, с. 14].

В юридичній енциклопедії під тлумаченням норм права розуміють "інтелектуально-вольову діяльність, спрямовану на з'ясування і роз'яснення волі законодавця, матеріалізованої у нормі права, а також результати цієї діяльності" [7, с. 80].

На думку О. Скакун, тлумачення норм права "(інакше: інтерпретація норм права) - це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, що пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту)" [32, с. 404].

Також під тлумаченням норм права розуміють "складний свідомо-вольовий процес, який спрямований на встановлення точного змісту приписів правових норм, закладеного правотворчим органом, і доведення необхідної інформації до відома зацікавлених осіб" [38, с. 161].

С. Лисенков розглядає тлумачення норм права як "діяльність суб'єктів щодо усвідомлення і роз'яснення дійсного змісту правових норм з метою забезпечення обґрунтованої і повної реалізації їх приписів" [19, с. 200].

Як зазначає О. Осауленко, "тлумачення норм права - це спеціальна діяльність офіційних та неофіційних суб'єктів суспільних відносин, спрямована на з'ясування і роз'яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять, термінів і така, що може бути виражена в актах тлумачення (інтерпретаційних актах)" [26, с. 193].

На думку Н. Крестовської та О. Матвєєвої, тлумачення норм права - "це інтелектуальна діяльність, що направлена на розкриття значущого змісту правових норм" [16, с. 253].

Тлумачення норм права - це "діяльність щодо з'ясування або роз'яснення (інтерпретації) змісту (смислу) юридичної норми", підкреслює П. Рабінович, "з метою правильного її застосування та реалізації" [31, с. 153].

В. Червонюк розглядає тлумачення як "певний різновид соціального пізнання, тобто процес пізнання думок правотворчого органу, що пов'язаний з отриманням достовірних даних про зміст норми права" [48, с. 536].

Тлумачення норм права, на думку Д. Березовського, - це інтелектуально-вольова діяльність по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права з метою найбільш правильної реалізації [38, с. 238].

Т. Хабрієва зазначає, що тлумачення норм права - це "процес, який має місце, коли слід визначити зміст нормативних приписів" [36, с. 201].

Тлумачення правової норми являє собою складне явище інтелектуально-вольового характеру, на думку І. Борщевського, що спрямоване на пізнання і з'ясування змісту права з метою їх найбільш точної реалізації [37, с. 313].

Тлумачення норм права визначають ще й як "інтелектуально-вольову діяльність суб'єкта права (компетентних державних органів та їхніх посадових осіб, інших фізичних і юридичних осіб), метою якої є з'ясування та роз'яснення дійсного змісту норм права" [40, с. 126-127].

На думку А. Осіпова, тлумачення норм права - це складний вольовий процес, направлений на з'ясування точного змісту, що містить норма права, розпорядження, оприлюднення його для загального відома [27, с. 478].

В. Хропанюк вважає, що тлумачення норм права - це "діяльність компетентних органів держави, громадських організацій і окремих громадян по з'ясуванню ними дійсного змісту норм" [46, с. 276].

Тлумачення норм права не належить до простого явища юридичної практики. Воно, як підкреслює А. Піголкін, є складним комплексним поняттям, яке має дві тісно пов'язані, але самостійні сторони. Отже, на його думку, під тлумаченням, по-перше, необхідно розуміти внутрішній процес мислення, що відбувається у свідомості особи, яка застосовує норму права. Це необхідний підготовчий етап, передумова для правильного вирішення конкретної справи. По-друге, тлумачення - це зовнішнє вираження роз'яснення змісту норми. Воно виступає як діяльність певних органів та осіб, що має самостійне, спеціальне значення [10, с. 44].

Виходячи з вище наведених визначень, відмітимо, що одні автори розуміють під тлумаченням норм права лише з'ясування, інші вважають, що зміст тлумачення норм права складає їх роз'яснення, деякі визначають тлумачення як єдність з'ясування та роз'яснення. У визначенні співвідношення між з'ясуванням і роз'ясненням у тлумаченні норм права в юридичній науці існує думка (А. Шляпочніков), що з'ясування правової норми та її роз'яснення становить єдиний процес пізнання правової норми [51, с. 140]. Однак А. Піголкін та М. Александров не погоджуються з таким визначенням, вважаючи з'ясування та роз'яснення різними і самостійними процесами. Вони визначають тлумачення норм права як родове явище, що включає в себе два самостійних і різних видових поняття - з'ясування та роз'яснення [29, с. 8].

Вбачається, що визначення співвідношення між з'ясуванням і роз'ясненням слід виходити з цільового призначення тлумачення. Якщо з'ясовується норма права для себе, з'ясування виступає як самостійний процес пізнання норми права. Коли ж зміст норми права роз'яснюється іншим, з'ясування і роз'яснення становлять єдиний процес, спрямований на доведення змісту норми права до третіх осіб.

Враховуючи вище наведене, як підсумок зазначимо, що на нашу думку, тлумачення норм права - це спеціальна діяльність інтелектуально-вольового та консеквентивного (логічного) характеру офіційних і неофіційних суб'єктів суспільних відносин (органів держави, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян) з метою встановлення змісту норми права, розкриття вираженої в ній волі соціальних сил, що перебувають при владі.

1.2 Ознаки тлумачення норм права

Наведене в попередньому пункті курсового дослідження визначення тлумачення норм права дає можливість окреслити сутнісні риси цього юридичного явища, оскільки, як відомо, за правилами формальної логіки визначення - це і є сукупність найбільш істотних рис, що характеризують відповідний предмет, явище чи процес.

Отже, можна виокремити такі ознаки тлумачення норм права.

1. Тлумачення - це діяльність. Як відомо, діяльність - це форма існування людського суспільства; прояв активності суб'єкта; має свідомий характер та включає мету, засіб, результат і сам процес [15, с. 98]. Досить часто поряд із терміном "діяльність" використовується поняття "процес", що визначається як послідовна зміна явищ, станів розвитку чого-небудь; сукупність послідовних дій для досягнення відповідного результату [23, с. 979]. Наприклад, О.Ф. Черданцев розуміє під тлумаченням права розумовий процес чи його результат [49, с. 264].

Однак більш доцільним є використання терміна "діяльність", оскільки він являє собою таке явище, яке має здатність більш повно визначити природу тлумачення норм права, адже враховує і процес, і результат, а також мету і засоби її досягнення. Як справедливо зазначає С.С. Алексєєв, тлумачення норм права - це не саме пізнання, а діяльність із встановлення змісту правового акта для його практичної реалізації [3, с. 502]. Таким чином, інтерпретацію необхідно визначати як діяльність, що постійно рухається в бік установлення дійсного сенсу юридичної норми та залежить від активних дій інтерпретатора.

2. Юридична інтерпретація - це розумова (інтелектуальна) діяльність.

Загалом, вчені-правознавці визначають тлумачення права саме через категорію "розумовий" чи "інтелектуальний". Так, Ю.М. Тодика зазначає, що тлумачення права - це процес мислення, спрямований на з'ясування змісту норм права [41, с. 52]. І. Малинова під інтерпретацією розуміє клас розумових операцій [20, с. 41], а Г. Кельзен - пізнавальне з'ясування сенсу інтерпретованого об'єкта [13, с. 373].

Слід погодитися з тим, що тлумачення є творчим процесом. Коли судді зустрічаються з нечітким законодавчим актом, то вони мають напружити свою уяву та проникливість і спробувати поставити себе на місце законодавців, вони повинні зрозуміти проблему, що була перед законодавцями. Це є метод "реконструкції за допомогою уяви", винахідником якої був іще Арістотель.

Отже, тлумачення є складним різновидом інтелектуальної діяльності і йому властиві загальні закономірності розумової роботи. До того ж він має власні особливості, зумовлені специфікою правової матерії, адже норми права, сформульовані у правових текстах, мають загальний характер і при цьому не завжди чітко визначені та досить часто страждають від недоліків нормотворчої техніки. Проте цим не обмежується складність у розумінні правових норм. Як відомо, право пронизане оціночними поняттями (які ще й розглядаються з боку моралі: "низькі мотиви", "розумний строк", "особлива зухвалість і винятковий цинізм" та багато інших) та спеціальною термінологією ("двостороння реституція", "легітимація", "франчайзинг", "віндикація", "репатріація" тощо).

Таким чином, тлумачення - це один з видів пізнання, тобто діяльності, в результаті якої відбувається перехід від незнання до знання.

3. Тлумачення норм права має телеологічний (цільовий) характер.

Хоча мета тлумачення права є вкрай важливим питанням, правознавці до сьогодні не досягли єдиного погляду щодо неї. Так, С.С. Алексєєв визначає тлумачення норм права як спеціальне пізнання, що здійснюється з метою реалізації права [3, с. 503].

На думку М. Тропера, "тлумачити" - означає визначати зміст. Разом з тим він вказує, що об'єктом тлумачення є не норма, а текст, що вивчається з метою визначення норми, яка у ньому міститься. Згідно з виразом професора Аскареллі, поза тлумаченням норма не існує, це звичайнісінький текст, який за допомогою тлумачення стає придатним до застосування нормою [43, с. 175].

Згідно з поглядом Ю.М. Тодики, право тлумачити норми права може бути реалізованим у таких цілях: 1) пізнавальних, щоб дізнатися, які норми діють у певній сфері суспільних відносин; 2) практичних - для розв'язання певної проблеми; 3) для роз'яснення норм права; 4) для подолання їх колізій [42, с. 45].

На думку С.В. Шевчука, метою тлумачення правових норм може бути й усунення невизначеності правових норм та їх суперечностей, і з'ясування сенсу норм і принципів та їх роз'яснення, і з'ясування наміру законодавця [50, с. 217].

Аналізуючи інтерпретацію права, не можна оминути увагою так зване правозастосовне тлумачення, адже відокремити тлумачення права від його застосування неможливо. На думку О.В. Капліної, правозастосовне тлумачення норм права є інтелектуально-вольовою діяльністю суб'єкта, наділеного від імені держави владними повноваженнями, що здійснюється безпосередньо в процесі правозастосування в конкретній справі або з метою забезпечення правозастосовного процесу. Його особливості полягають у тому, що воно: має особливу мету - реалізацію правових розпоряджень; його результат об'єктивується в акті тлумачення; має особливу процедуру здійснення [12, с. 23].

Крім того, інтерпретаційна діяльність має на меті виявлення прогалин у чинному законодавстві та сприяє їх заповненню. Утім, слід зазначити, що тлумачення правових норм не наділене беззаперечною властивістю заповнення прогалин у системі права. Так, Конституційний Суд України у рішенні у справі про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою від 15 жовтня 2008 р. №23-рп/2008 прямо зазначає: ні Конституція, ні Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" не встановлюють часових критеріїв щодо проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Оскільки порядок проведення референдумів регулюється виключно законами, тому строки, протягом яких Президент має видати відповідний указ, повинні визначатися законом. Усунути цю прогалину шляхом тлумачення конституційних норм неможливо. Тобто думка багатьох скептично налаштованих щодо тлумачення норм права науковців підтверджується, що інтерпретація не є засобом, здатним вирішити будь-яку правову ситуацію [2].

Питання про здатність заповнення прогалин у праві за допомогою тлумачення постає в юридичній літературі в контексті "дискреційних повноважень суду" або "судової правотворчості" і не має однозначної відповіді. Так, Р. Циппеліус зазначає, що існують різні підстави, що можуть завадити судді здійснити доповнення чи уточнення закону, адже суд у такий спосіб зазіхає на компетенцію законодавця. Проте, виходячи з того, що суд має дотримуватися не лише закону, а й права загалом, судді можуть добудовувати закони, однак лише тоді, коли потреби реалізації права важливіші за принципи поділу влади [47, с. 98-99].

Отже, правознавча інтерпретація мусить уникати тієї фікції, нібито будь-яка правова норма завжди допускає лише одну, "правильну" інтерпретацію. З огляду на багатозначність більшості правових норм цей ідеал може тільки наближатися до своєї реалізації [13, с. 378].

4. Тлумачення юридичних норм має уточнюючий (конкретизаційний) характер.

Передусім ця ознака правотлумачення пов'язується з абстрактним і загальним характером норм права, що дозволяє їм регулювати суспільну поведінку. При реалізації права, і особливо при правозастосуванні, виникає необхідність конкретизувати певні елементи норми права. Під час інтерпретації зміст правових норм нібито втілюється у форму більш конкретних виразів, які не викликають сумніву щодо відношення вказаних норм саме до цієї ситуації.

Зазначена риса тлумачення права знайшла своє закріплення, зокрема, у вченні Г. Харта про відкриту структуру права, зміст якої полягає у тому, що при спробі регулювати певну поведінку за допомогою загальних норм існують дві перешкоди: 1) відносна необізнаність з фактами; 2) відносна невизначеність мети. Якби наш світ мав лише обмежену кількість ознак і всі вони були б нам відомі з усіма їхніми комбінаціями, то заздалегідь можна було б передбачити будь-яку можливість й очікувати на "концептуальний рай" юристів, коли певному термінові завжди надається однакове значення. Для регулювання такої поведінки законодавець формулює загальні норми і надає відповідному суб'єктові можливість моделювати правила, пристосовані до їхніх потреб [44, с. 129-130].

Таким чином, конкретизація виступає особливою основою, через яку абстрактна норма стає конкретною, а отже, більш зрозумілим стає її зміст у результаті тлумачення [33, с. 33]. Інтерпретаційна діяльність є ніби посередником між загальною нормою і життєвою ситуацією, в якій ця норма реалізується, вона дозволяє відобразити специфіку конкретних суспільних відносин, їх розвиток, не змінюючи при цьому вихідної норми.

5. Тлумачення має опосередкований характер.

Інтерпретаційна діяльність є опосередкованим пізнанням, мисленням. У процесі правотлумачення використовуються такі знання, що опосередковують з'ясування змісту норм права: 1) мови, якою сформульована норма права; 2) про систему права, зв'язки норми, що тлумачиться, з іншими нормами; 3) про генетичні зв'язки норми права; 4) про умови, обставини реалізації норм права, їх функціональні зв'язки в процесі реалізації з іншими соціальними явищами.

Як видно, не можна обмежувати опосередкованість тлумачення норм права лише його зв'язком з мовою. На це вказує й А. Барак, стверджуючи, що однією лише мовою значення законодавчої норми не обумовлюється. Слова закону - це не фортеця, яка підлягає завоюванню за допомогою словника, але оболонка живої ідеї, що змінюється разом з обставинами часу та місця [4, с. 52-53].

Саме цим формам опосередкування і відповідають способи тлумачення, що визначаються як сукупність відносно відособлених прийомів і правил, за допомогою яких інтерпретатор розкриває суть норми з метою правильного й уніфікованого її розуміння та застосування [11, с. 196]. Так, виокремлюють мовний (філологічний, граматичний, текстовий); системний (систематичний); логічний; функціональний; цільовий (телеологічний); спеціально-юридичний; історичний (політичний, історико-політичний); соціологічний; герменевтичний способи тлумачення норм права. Суттєво, що однією з важливіших вимог відшукання правильного сенсу правових норм є використання всіх способів їх тлумачення.

Проте опосередкованість правотлумачення обумовлюється не лише використанням зазначених знань і способів інтерпретації, але і тим, що правове регулювання певної ситуації нерозривно пов'язане з діяльністю інтерпретатора, оскільки не можна керуватися нормою права не з'ясувавши її. Тобто інтерпретатор стає тут посередником між існуючим правовим актом і казусом, що трапився у житті суспільства.

6. Тлумачення - суб'єктивний процес пізнання.

При розкритті цієї риси інтерпретаційної діяльності закономірним є питання: чи може тлумачення існувати поза інтерпретатором; чи може це явище "жити" саме по собі? На нашу думку, однозначно, що ні. Справедливою є думка П. Хеберлє, який зазначає, що теорія тлумачення ставить зазвичай два питання: про завдання й цілі інтерпретації та про її методи (способи). Однак постає третє питання про учасників тлумачення. Кожен, хто займається діяльністю, яка регулюється нормою права, є загалом її інтерпретатором. У тлумаченні деяких прав ураховується те, як адресати норм самі розуміють сферу, що захищається цим правом. Наприклад, Федеральний конституційний суд Німеччини визначає сферу захисту права на свободу совісті, віросповідання та світогляду за допомогою самих церков, релігійних осередків та світоглядних груп [45, с. 21].

Разом з тим слід зазначити, що тлумачення норм права здійснюється певним суб'єктом, який є носієм різних особистих якостей: індивідуальної правосвідомості, розумових здібностей, досвіду тощо. До того ж норма права відображається в мисленні різних суб'єктів, у різних умовах. Суб'єктивний характер тлумачення обумовлюється і його творчим характером, адже в процесі тлумачення досягаються нові знання, що відображають зміст норми права.

У доктрині тлумачення норм права виділяють, з одного боку, суб'єктивну й об'єктивну, а з другого - статичну і динамічну теорії. Результат інтерпретаційної діяльності безпосередньо залежить від того, прихильником яких є інтерпретатор. Так, суб'єктивна теорія виходить з того, що в основі законів лежить воля осіб, які брали участь у їх прийнятті; об'єктивна - навпаки, зображує не волю законодавця, а волю закону. Попри таку позицію не можна не зауважити, що закони є вираженням людських уявлень, а отже, зміст певної норми має встановлюватись, виходячи із загальних уявлень людей.

З другого боку, існує динамічна і статична теорії тлумачення права. При динамічному інтерпретатор прагне наблизити закон до життя, пристосовуючи та корегуючи його, тобто наголошується на залежності інтерпретаційної діяльності від інтерпретатора. Статичний, навпаки, основною цінністю правової дійсності називає стабільність права, не надаючи інтерпретаторові права змінювати правові норми [24, с. 476].

Таким чином, підсумовуючи, відмітимо, що суб'єктивний характер тлумачення може бути також джерелом помилок, однобічного розуміння змісту норм права. В українській правовій думці є погляд на пануючу в світі систему тлумачення правових норм як на таку, що ґрунтується загалом на інтуїції, що є вкрай негативним явищем.

2. Види та акти тлумачення норм права

2.1 Види тлумачення норм права

У сучасній правознавчій науці розглядаються декілька підстав для виділення видів тлумачення: за суб'єктами (або за юридичною силою його результатів), в залежності від мети, за об'єктами, в залежності від співвідношення буквального юридичного тексту і дійсного змісту правових норм.

Поширеною є класифікація тлумачення норм права за обсягом. Зокрема, як правило, розрізняють такі види: адекватне, обмежене та розширене тлумачення [25, с. 255]. На думку Ю. Власова, вказані види є результатом з'ясування дійсного змісту норм права, тому що до їх виділення суб'єкт приходить, аналізуючи саме результат з'ясування норми права [6, с. 40]. Однак не всі автори погоджуються з цією точкою зору. Деякі вчені (В. Хропанюк, А. Осіпов та ін.) відносять буквальне, розширене й обмежене тлумачення до результату тлумачення норм права [46, с. 277-278; 27, с. 448]. Інші, наприклад С. Комаров, вважають, що буквальне, розширене й обмежене тлумачення становлять окрему частину тлумачення на рівні із з'ясуванням і роз'ясненням, і називають її інтерпретацією [14, с. 235]. Так, Г. Назаренко відносить буквальне, розширене й обмежене тлумачення до процесу роз'яснення дійсного змісту норм права [22, с. 127].

На думку Ю. Власова, наведені думки здаються не зовсім точними. Справді, можна розглядати буквальне, розширене й обмежене тлумачення як його результат, але точнішим буде вважати їх результатом саме існування з наведених вище причин. Не погоджується він і з С. Комаровим, вважаючи, що поняття "інтерпретація" має значно ширший зміст, ніж вкладає в нього автор. Крім того, Ю. Власов наголошує, що за змістом частини тлумачення - це певні види діяльності, а зазначені види є результатом цієї діяльності і не можуть бути об'єднанні в окрему частину тлумачення норм права. Ще більше заперечень викликає точка зору Г. Назаренко із приводу виділення буквального, розширеного й обмеженого тлумачення до роз'яснення норм права. На думку Ю. Власова, роз'яснювати можна тільки дійсний зміст норми права, який завжди має бути адекватним волі законодавця, і ні про яке розширене чи обмежене роз'яснення дійсного змісту норми права не може бути і мови [6, с. 41].

Деякі вчені взагалі заперечують існування таких видів тлумачення. Вони обґрунтовують це тим, що обсяг норми права визначається законодавцем і може бути змінений тільки ним; в іншому випадку зміна обсягу при тлумаченні неминуче спричиняють шкоду законності. Таку небезпеку становить розширене тлумачення, яке є не чим іншим як виходом за встановлені законодавцем межі норми права. Правильним може бути тільки тлумачення, адекватне змісту норми права [40, с. 128].

Перебороти юридичну колізію можна шляхом аналізу практики реалізації законів і оцінки застосування актів у цілому або їх окремих норм. Досить часто це робиться за запитами державних органів різних рівнів, за зверненням суспільних об'єднань і громадян. Підставою для запитів і звернень є неясності в розумінні понять і термінів, окремих норм, різні позиції у відношенні сфер їхнього застосування, кола суб'єктів, на яких поширюється їх дія. Суперечливі дії державних органів і організацій також дають привід звертатися за офіційною оцінкою нормативного правового акта.

Найбільш поширеною, є класифікація за юридичною силою, або в залежності від суб'єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним.

Офіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення.

На думку Д. Михайловича, важливим засобом забезпечення адекватного розуміння і застосування законодавчих актів є офіційне тлумачення закону. Встановлюючи справжній зміст нормативного припису, суб'єкт офіційного тлумачення усуває перекоси юридичної практики, забезпечує стабільність урегульованих правом суспільних відносин, єдність законності та правопорядку [21, с. 3].

За формою офіційне тлумачення виражається в інтерпретаційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами і повинні використовуватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообов'язковий характер. Суб'єкти офіційного тлумачення нормативно правових актів визначаються законом або їх правовим статусом в системі органів державної влади. Офіційне тлумачення виражається, як правило, в письмовій формі, хоча іноді може бути і в іншій формі.

В науці існують різні погляди на підстави, які надають офіційному тлумаченню обов'язковий характер. Так, Б. Спасов, В. Хропанюк, Г. Назаренко вважають, що обов'язковий характер офіційного тлумачення обумовлений компетентністю державного органу, який видає відповідне роз'яснення норми права. С. Алексєєв, Ю. Калміков пояснюють обов'язковий характер офіційного тлумачення його самостійністю в системі юридичної практики і правотворчим походженням. М. Вопленко пояснює такий характер наявністю контрольно-наглядових повноважень у органів, які здійснюють роз'яснення відповідної дійсності змісту норм права.

Обов'язковий характер офіційного тлумачення витікає з юридичних властивостей самих норм права, які тлумачаться [8].

На думку Ю. Ведєрнікова і В. Грекула, офіційне тлумачення характеризується наступними ознаками: виробляється компетентними органами; наділено юридичною силою; має юридичне значення, тобто призводить до юридичних наслідків; забезпечує за підтримки держави одностайне розуміння і застосування законодавства; його результати мають бути закріплені у спеціальному акті [5, с. 79].

Офіційне тлумачення може бути двох видів: нормативне; казуальне.

При нормативному тлумаченні норми права роз'яснення змісту норми права поширюється на невизначене коло осіб і суспільних відносин, має юридичну силу та загальнообов'язкове для всіх можливих випадків застосування певної норми.

Законодавець дає тлумачення з будь якого питання державного життя, і вони мають вищу юридичну силу. Уряд може тлумачити акти лише органів виконавчої влади. Нормативне роз'яснення закону може надавати Пленум Верховного Суду України. Він узагальнює судову практику та надає судам, іншим органам, посадовим особам керівні роз'яснення з питань застосування законодавства, що виникають при розгляді певної категорії справ. Однак Пленум Верховного Суду України не може давати тлумачення норм, з якими суди не мають справи.

Офіційні роз'яснення, що даються державними органами, мають загальнообов'язкову силу у тих випадках, коли такий орган наділений спеціальною компетенцією видавати інструкції та роз'яснення з приводу застосування законодавства у певній сфері суспільних відносин, або коли він має спеціальне доручення Уряду видавати інструкцію чи інший акт з питань застосування конкретного закону, указу чи постанови. Так, наприклад, Міністерство праці України має право видавати обов'язкові постанови, правила й інструкції, а також давати міністерствам та іншим органам виконавчої влади роз'яснення з питань праці та заробітної праці. Верховний Суд України дає керівні роз'яснення судам із питань застосування законодавства при розгляді судових справ. В інших випадках офіційні роз'яснення обов'язкові для тих органів або посадових осіб, які підпорядковані органу [40, с. 132].

Нормативне тлумачення у свою чергу поділяється на: автентичне і легальне (делеговане).

При автентичному тлумаченні норм права зміст норми права роз'яснює той суб'єкт, який її видав. Суб'єкт, який видав норму права, відповідно до логіки, безумовно, має право на офіційну інтерпретацію її дійсного змісту, тому що саме він найбільш адекватно розуміє власну волю, яку він заклав у нормативний акт і в змозі її роз'яснити іншим суб'єктам. При цьому роз'яснення може бути як загального (нормативного характеру), так і казуального (конкретного), коли тлумачиться норма стосовно конкретного казусу. Хоча на практиці автентичне тлумачення переважно має нормативний характер і поширюється на необмежену кількість казусів [5, с. 170]. Так, відповідно до пунктів 16, 29, 30 статті 106 Конституції України Президент має право надавати офіційне нормативне (автентичне) тлумачення, предметом якого є правові норми, що містяться в нормативно-правових актах, ухвалених самим же Президентом України [1]. Тлумачення такого змісту, що надає Президент України, може оформлюватись у формі указів та розпоряджень Президента України.

Легальне (делеговане) тлумачення норм права - загальнообов'язкове тлумачення дає орган, який цю норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений (наприклад тлумачення законів України (закони приймає лише Верховна Рада України) здійснюється Конституційним Судом України) [39, с. 131].

Легальне тлумачення, у свою чергу, може бути: відомчим, що здійснюється керівництвом центральної установи будь-якого відомства і його сила обмежується сферою дії цієї установи; міжвідомчим (офіціозним) - із сферою розповсюдження на інші відомства.

Суб'єктом офіційного тлумачення можуть бути усі державні органи, які організовують процес здійснення норм права. Тому юридична сила актів тлумачення залежить від владних повноважень органів, що видали ці акти. Найбільшу юридичну силу мають акти тлумачення вищих органів законодавчої, судової та виконавчої влади.

Одним із видів міжвідомчого тлумачення є судове роз'яснення норм права. Воно забезпечує правильне розуміння і одностайне застосування нормативних актів у діяльності судів. Такі роз'яснення в Україні видаються, наприклад, у вигляді постанов Пленуму Верховного Суду з питань судової практики на підставі узагальнення справ, розглянутих судами [5, с. 170].

Ідеально було б якби правотворчі органи видавали нормативно правові акти, які не потребують роз'яснення, але практично це неможливо. Тому кращим видом тлумачення, на нашу думку, є автентичне, яке виключає можливість підміни акта вищої юридичної сили актами меншої юридичної сили.

Неофіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою. Наприклад, тлумачення статті закону професором права допомагає юридичній практиці та здатне вплинути на офіційне тлумачення. Однак воно не є загальнообов'язковим, не є легальним.

Неофіційне тлумачення має силу громадської думки, індивідуального авторитету особи інтерпретатора, формує те інтелектуально вольове і морально юридичне середовище, з якого правозастосовні та інші зацікавлені особи черпають свої уявлення про законність і справедливість юридичної справи.

Неофіційне тлумачення властиве всьому суспільству [32, с. 408]. Воно являє собою спеціально юридичний термін для позначення тієї різноманітної діяльності невладних суб'єктів, які пізнають правові норми для себе і намагаються пояснити їх зміст іншим. Пояснення в даному випадку є засобом визначення власної пізнавальної праці, що дає підставу назвати одну з перших функцій неофіційного тлумачення - пізнавальну. Правова інформованість суб'єкта, що пізнає, є результатом неофіційного тлумачення. Реформи що відбуваються в державі викликають у населення особливу зацікавленість до самоосвіти у галузі права і сприяють підняттю престижу юридичних знань. Звідси у суспільства підвищилась циркуляція потоку правової інформації.

Юридична інформованість окремого суб'єкту і суспільства в цілому є основою правового виховання, підвищення правової культури населення [35, с. 214]. Правове виховання випливає із загальних завдань української держави щодо зміцнення законності й правопорядку. Правове виховання включає широку пропаганду норм права різними засобами масової інформації, роз'яснення їх змісту, прищеплення у громадян поваги до закону, формування в них глибоких і стійких переконань у необхідності добровільного виконання норм права. Правове виховання громадян здійснюють державні органи, громадські організації, науково дослідні й навчальні заклади, культурно освітні установи. Першочергове місце серед них належить правоохоронним органам, органам юстиції. У справі правового виховання все більше уваги приділяється роз'ясненню прав і обов'язків кожної людини - положень Конституції України, прав та обов'язків громадян тощо [18, с. 271]. Якщо підвищення рівня правової культури - це мета розвитку кожного цивілізованого суспільства, то засобом її досягнення є правове виховання.

Правове виховання як основний вид ідеологічної діяльності спрямоване на формування правової культури особи. Тому необхідно максимально враховувати та використовувати можливості системи правового виховання щодо формування активної позиції кожного громадянина та подолання правового нігілізму. Під правовим вихованням слід розуміти цілеспрямовану систематичну діяльність органів держави, суспільних організацій і трудових колективів з формування й підвищення правової свідомості і правової культури [9, с. 188].

Це все говорить про те, що у неофіційного тлумачення є функції правового виховання. Правова культура з одного боку - це інтелектуально-моральна та професійно необхідна основа для неофіційного тлумачення суб'єктом правових норм, а з іншого - вона є кінцевим результатом і показником якості пізнавальної та пояснювальної роботи.

Виховання правової культури у громадян за допомогою неофіційного тлумачення діючого законодавства здійснюється шляхом роз'яснення цілей правового регулювання та формування орієнтирів поведінки в соціально-правовій сфері. Правовий розумовий процес спрямований на роз'яснення важливості та користі визначених юридичних цінностей: волі, суб'єктивного права, законності, справедливості тощо. Тому неофіційне тлумачення має ціннісно-орієнтуючу чи регулятивну функцію.

Важливою функцією неофіційного тлумачення є мотивувальна, або функція юридичної аргументованості суб'єктів. Вона являє собою своєрідний пошук і обґрунтування юридичних мотивів для аргументації свого відношення до правової ситуації чи роз'яснення правової позиції. Більш за все це виразно простежується в діяльності адвокатів, що виступають у суді, подають клопотання, заяви та інші документи. Таке ж значення має юридична аргументація в лекціях, статтях, монографіях. Науковість, образність мислення, авторський стиль та авторитет є істотними ознаками подібного тлумачення, що показує його компетентність та переконливість [35, с. 214].

Отже, пізнавальна, виховна, ціннісно-орієнтуюча функції є основними функціями неофіційного тлумачення права. Слід відмітити вагоме значення та потенційні можливості неофіційного тлумачення з метою подальшої побудови громадянського суспільства і правової держави в Україні.

Різновидами неофіційного тлумачення є доктринальне, професійне та буденне.

Доктринальне (наукове) - тлумачення включає в себе науково обґрунтоване тлумачення вчених та науково-дослідних закладів, яке здійснюється у наукових статтях, монографіях, науково-практичних коментарях, усних чи письмових обговореннях проектів нормативних актів. Доктринальне тлумачення, хоч і не має обов'язкової сили, але суттєво впливає на правотворчу та правозастосовну діяльність [26, с. 197].

Доктринальне тлумачення - це завжди роз'яснення правових актів, яке надається вченими у зв'язку і в результаті їх теоретичних пошуків, наукового аналізу права. Воно виступає як наукове пояснення змісту і цілей правових норм. Інакше кажучи, за кожним актом офіційного тлумачення (а відповідно, і в його основі) постає наукова доктрина. Її носіями є або самі творці акту, адже посадові особи нерідко є і науковими співробітниками, або ті вчені, які розробляли рекомендації до проекту постанови, або, вкінці-кінців, вчені, погляди яких були запозичені з існуючої літератури [30, с. 454-455].

Професійне тлумачення здійснюється спеціалістами практиками у сфері юриспруденції (суддями, адвокатами тощо) під час здійснення ними їхньої професійної діяльності.

Буденне тлумачення здійснюється суб'єктами права, які не мають спеціальних юридичних знань. Таке тлумачення здійснюється на підставі життєвого досвіду і відповідно до рівня правосвідомості суб'єктів, які здійснюють тлумачення [26, с. 197].

Також, тлумачення норм права можна здійснювати в залежності від співвідношення тексту норми та її змісту. Це пов'язано з ти, що зміст, закладений у нормі права, не завжди збігається з її текстуальним вираженням. Виділяють: буквальне (адекватне), обмежувальне, розширювальне тлумачення.

Буквальне (адекватне) тлумачення має місце тоді, коли текст норми права точно виражає волю законодавця, тобто зміст норми права збігається з її текстуальним відображенням.

Обмежувальне тлумачення використовується у випадках, коли буквальне розуміння тексту норми права ширше за її істинний зміст. Тобто норма права повинна трактуватися обмежено. Наприклад, у ч. 1 ст. 42 Конституції України зазначено, що кожен має право на підприємницьку діяльність [1]. Очевидним є те, що поняття "кожен" в цьому випадку позначаються лише дорослі, дієздатні особи, а не діти та психічно хворі. Така очевидність дала змогу законодавцю уникну ти конкретизації розглянутого положення та використаного поняття. У цьому випадку текстуальне вираження норми права є значно ширшим за її зміст, що і зумовлює необхідність обмежувального тлумачення.

Розширювальне тлумачення має місце тоді, коли дійсний зміст норми права є більш широким, ніж її буквальний текст. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Розширювальне тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли надається незавершений перелік, обставин та умов реалізації норм права. Такий перелік дуже часто супроводжується словами "тощо", "в аналогічних випадках", "інші".

Отже, два останніх види тлумачення здійснюються лише тоді, коли не збігається дійсний зміст норми права зі словесним. Норма при цьому роз'яснюється обов'язково відповідно до висновків з'ясування істинного її змісту. Але такі види тлумачення не повинні мати місце, якщо це призведе до погіршення правового становища особи, щодо якої застосовується норма права.

Таким чином, підсумовуючи відмітимо, що тлумачення норм права поділяється на види в залежності від наступних критеріїв:

1) за обсягом на: адекватне, обмежене та розширене тлумачення;

2) за юридичною силою, або в залежності від суб'єктів на: офіційне (легальне) і неофіційне. Офіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права. Неофіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою;

3) в залежності від співвідношення тексту норми та її змісту на: буквальне (адекватне), обмежувальне, розширювальне. Звичайно, є й інші класифікація, але вище наведені є найбільш поширеними.

2.2 Акти тлумачення норм права

Існує два види актів тлумачення: акти-дії й акти-документи. Під актом-дією розуміється з'ясування і роз'яснення права. Акти-документи - це джерела, що містять результати інтелектуально-вольової діяльності щодо роз'яснення і з'ясування змісту правових норм. Акти неофіційного тлумачення не мають юридичної сили, обов'язкового характеру і формально є рекомендаціями щодо адекватного з'ясування дійсного змісту норм права. Зважаючи на тематику, курсового дослідження, з нашої точки зору, доцільно розглянути акти офіційного тлумачення норм права докладніше.

На думку, Л.М. Кривецької, акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) - це акт документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються [17, с. 26].

До ознак офіційного акта тлумачення норм права відносять:

- розкриває зміст (смисл, мету) правових норм, виражених в приписах відповідного юридичного акта;

- діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

- є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються;

- не виходить за межі норми, що роз'яснюється; являє собою уточнювальне судження про норму права, а не новий нормативний припис;

- в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;

- приймається лише нормотворчими чи спеціально уповноваженими суб'єктами, установами - національними (наприклад, Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрисдикцію визнала держава (наприклад, акти Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини);

- має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інформаційний лист та ін.);

- діє у просторі відповідно до простору дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили; межі його зворотної сили визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, який тлумачиться [32, с. 446-447].

Залежно від того, які головні елементи системи права виражають правові акти, розрізняють такі їх види:

- нормативні юридичні акти (акти компетентних правотворчих органів);

- інтерпретаційні акти нормативного або загального характеру, до яких належать і акти офіційного тлумачення;

- акти застосування права (державно-владні акти, що виражають індивідуально-правову діяльність компетентних органів);

- акти реалізації прав і обов'язків (акти-документи, що виражають автономні рішення окремих осіб, правомірні дії, які завершують функціонування механізму правового регулювання);

- конкретизаційні юридичні акти [17, с. 27].

Таким чином, підсумовуючи вище наведене, відмітимо, що акти офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) - це правові акти-документи, прийняті уповноваженими органами, що містять роз'яснення змісту норм права або порядку їх застосування та мають обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, котрі роз'ясняються.

Висновки

Дослідивши загальнотеоретичні та проблемні питання щодо тлумачення норм права, ми дійшли наступних висновків:

1. Тлумачення норм права - це спеціальна діяльність інтелектуально-вольового та консеквентивного (логічного) характеру офіційних і неофіційних суб'єктів суспільних відносин (органів держави, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян) з метою встановлення змісту норми права, розкриття вираженої в ній волі соціальних сил, що перебувають при владі.

2. До ознак тлумачення норм права відносять:

1) тлумачення - це діяльність;

2) юридична інтерпретація - це розумова (інтелектуальна) діяльність;

3) тлумачення норм права має телеологічний (цільовий) характер;

4) тлумачення юридичних норм має уточнюючий (конкретизаційний) характер;

5) тлумачення має опосередкований характер;

6) тлумачення - суб'єктивний процес пізнання.

3. Тлумачення норм права поділяється на види в залежності від наступних критеріїв:

1) за обсягом на: адекватне, обмежене та розширене тлумачення;

2) за юридичною силою, або в залежності від суб'єктів на: офіційне (легальне) і неофіційне. Офіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права. Неофіційне тлумачення - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке виходить від осіб, що не мають на те офіційних повноважень, а відтак, не володіє юридичне обов'язковою силою;

3) в залежності від співвідношення тексту норми та її змісту на: буквальне (адекватне), обмежувальне, розширювальне.

4. Існує два види актів тлумачення: акти-дії й акти-документи. Під актом-дією розуміється з'ясування і роз'яснення права. Акти-документи - це джерела, що містять результати інтелектуально-вольової діяльності щодо роз'яснення і з'ясування змісту правових норм.

норма право тлумачення припис

Перелік використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Рішення Конституційного Суду України в справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо офіційного тлумачення положення пункту 6 частини першої статті 106 Конституції України (справа про проголошення Президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою), 15 жовтня 2008 року №23-рп/2008, справа №1-38/2008 // Офіційний вісник України. - 2008. - №80. - Ст. 271.

3. Алексеев С.С. Общая теория права: учебник / С.С. Алексеев. - 2-е изд., перераб. и доп. - М., 2008. - 792 с.

4. Барак А. Судейское усмотрение: пер. с англ. / А. Барак. - М., 1999. - 289 с.

5. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права: Навчальний посібник / Ю.А. Ведєрніков, В.С. Грекул - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 490 с.

6. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права: Монографія / Ю.Л. Власов. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - 398 с.

7. Власов Ю.Л., Нагребельний В.П. Тлумачення норм права // Юридична енциклопедія: В 6 т. - Т. 6: Т-Я. // Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: "Укр. енцикл.", 2004. - 1087 с.

8. Вопленко И.Н. Официальное толкование норм права / И.Н. Вопленко. - М., 1996. - 478 с.

9. Демічева В.В. Правова свідомість як елемент правової системи в умовах демократичного розвитку України: Дис. канд. юрид. наук. /В.В. Демічева. - К., 2007. - 238 с.

10. Закон: создание и толкование / Под ред. А.С. Пиголкина. - М.: Спарк, 1998. - 593 с.

11. Капліна О. Проблеми тлумачення норм кримінально-процесуального права / О. Капліна // Актуальні проблеми тлумачення і застосування юрид. норм: зб. ст. учасн. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. пам'яті проф. П.О. Недбайла, 28-29 берез. 2008 р. - Львів, 2008. - С. 194-198.

12. Капліна О.В. Правозастосовне тлумачення норм кримінально-процесуального права: монографія / О.В. Капліна. - Х., 2008. - 219 с.

13. Кельзен Г. Чисте правознавство: Проблема справедливості / Г. Кельзен; пер. з нім. О. Мокровольського. - К., 2004. - 493 с.

14. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Курс лекций / С.А. Комаров. - М., 1996. - 538 с.

15. Краткий философский словарь / под ред. А.П. Алексеева. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М., 2002. - 427 с.

16. Крестовская Н.Н., Матвеева Л.Г. Теория государства и права: Элементарный курс / Н.Н. Крестовская, Л.Г. Матвеева - Х.: Одиссей, 2007. - 330 с.

17. Кривецька Л.М. Юридична природа актів тлумачення норм права / Л.М. Кривецька // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2011. - №4. - С. 25-33.

18. Кудрявцев В.Н. Правовое поведение: норма и патология / В.Н. Кудрявцев. - М.: Знание, 1982. - 558 с.

19. Лисенков С.Л. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. /С.Л. Лисенков. - К.: "Юристконсульт", 2006. - 490 с.

20. Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике) / И.П. Малинова. - Екатеринбург, 1995. - 584 с.

21. Михайлович Д.М. Офіційне тлумачення закону: Автореф. дис. к.ю.н. / Д.М. Михайлович. - Х., 2003. - 19 с.

22. Назаренко Г.В. Теория государства и права: Уч. пос. / Г.В. Назаренко. - М., 1998. - 530 с.

23. Новый энциклопедический словарь. - М., 2004. - 1275 с.

24. Общая теория государства и права. Академический курс: в 3 т. / отв. ред. М.Н. Марченко. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М., 2002. - Т. 2. - 753 с.

25. Общая теория права и государства: Учебник / Под ред. В.В. Лазарева. - М.: Юристъ, 2005. - 456 с.

26. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / О.І. Осауленко. - К.: Істина, 2007. - 572 с.

27. Осипов А.В. Толкование права // Теория государства и права / Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. - М., 2003. - 557 с.


Подобные документы

  • Поняття та сутність тлумачення норм права. Причини необхідності тлумачення правових норм та способи його тлумачення. Класифікація тлумачення юридичних норм: види тлумачення норм права за суб’єктами та за обсягом їх змісту. Акти тлумачення норм права.

    курсовая работа [57,3 K], добавлен 21.11.2011

  • Тлумачення - акт інтелектуально-вольової діяльності по з'ясуванню і роз'ясненню змісту норм права в їх найбільш правильній реалізації. Причини, характеристика, види і способи тлумачення правових норм; його роль і значення в практичній діяльності юристів.

    курсовая работа [37,7 K], добавлен 31.03.2012

  • Характеристика норм права як різновид соціальних норм; поняття, ознаки та форма внутрішнього змісту правової норми. Тлумачення норм права як юридична діяльність. Поняття, способи, види та основні функції тлумачення норм права; реалізація правових норм.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 05.10.2010

  • Характеристика, поняття, ознаки норм права як різновид соціальних норм. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу. Загальна характеристика, сутність і значення тлумачення норм права. Тлумачення норм права, як юридична діяльність.

    курсовая работа [59,7 K], добавлен 31.10.2007

  • Основні елементи процесу тлумачення правових норм в Україні. Способи тлумачення: філологічний, історико-політичний та систематичний. Загальна характеристика неофіційного тлумачення норм права: усне та письмове; доктринальне, компетентне та буденне.

    курсовая работа [33,2 K], добавлен 20.03.2014

  • Тлумачення права як вид юридичної діяльності. Доктринальне тлумачення права. Теоретичні і практичні погляди на тлумачення Конституційним Судом України норм законодавства.

    дипломная работа [40,4 K], добавлен 22.10.2003

  • Використання еволюційного тлумачення права. Динамічний підхід до тлумачення Конституції Верховного суду США. Проблема загальних принципів права в Україні, їх відмінність від західної традиції застосування права. Швейцарська практика розвитку права.

    реферат [21,5 K], добавлен 22.06.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.