Тлумачення правових норм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття тлумачення права

2. Офіційне тлумачення права: поняття та види

3. Загальна характеристика неофіційного тлумачення норм права

Висновок

Список використано літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. Великого значення надається тлумаченню правових норм, адже на сьогоднішні день в Україні чи будь-якій іншій правовій державі досить великий відсоток прогалин в законодавстві, що призводить до некоректної реалізації права. На сьогоднішній день стало дуже актуальним та широковживаним в правовій системі слово "колізія". Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність.

Як зазначив фахівець у галузі права М. Мотузов, законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства. Тому особливо актуально стоїть питання, щодо подолання колізій в законодавстві України.

Найефективнішим способом подолання юридичних суперечностей є саме тлумачення, яке дає можливість точно виявити суперечливі і колізійні норми в нинішньому законодавстві, встановити зв'язок загальних і спеціальних норм, показати, як правильно зрозуміти сферу їх дії, коло осіб, на яких поширюється їх дія, зміст того чи іншого законодавчого терміну.

М. Мотузов також стверджував, що тлумачення, як спосіб подолання юридичних колізій, є самим ефективним і ставив його на перше місце серед інших.

Як зазначає М. Онищук, необхідність у тлумаченні правових норм виникає, по-перше, у зв'язку з тим, що норми права мають загальний і абстрактний характер і не завжди зрозумілий їх зміст, водночас як реальні суспільні відносини завжди конкретні, мають ряд індивідуальних особливостей. Отже, в кожному конкретному випадку реалізації норм права слід вияснити, чи належить даний випадок до того виду відносин, який законодавець передбачив у правовій нормі, чи ні. По-друге, недоліки законодавчої техніки, що зустрічаються інколи в правозастосовчій практиці, породжують юридичні колізії, що також сприяє виникненню необхідності в тлумаченні правових норм.

Тому тлумачення законодавства є дуже важливим в системі права, адже на основі тлумачення відбуваються майже всі судові процеси, тлумачення супроводжує нас пожиттю, підказує нам, допомагає точніше розуміти правові норми, незнання яких в подальшому не звільнить нас від відповідальності.

Джерельну базу роботи склали нормативно-правові акти (Конституція України станом на 12 березня 2013 року), посібники з дисципліни "Теорія держави й права" здебільшого таких авторів як: Костомаров С. А., Кельман М. С., Цвік М. В., Марченко М. Н., Крестовська М. Н., Скакун О. Ф. та ін..

Об'єктом в роботі виступає тлумачення права, а суб'єктом - особи, які це тлумачення здійснюють.

Мета роботи полягає в тому, щоб дослідити суть тлумачення, його роль, що воно собою являє та чи потрібне воно сьогодні. Дослідити його поділ на офіційне і неофіційне, в чому полягає відмінність між ними, яке з них важливіше в сучасному законодавстві.

Завдання роботи:

- з'ясувати, що собою являє тлумачення правових норм;

- дізнатися про поняття офіційного тлумачення та його підвиди;

- дослідити загальну характеристику неофіційного тлумачення правових норм;

Складається робота з вступу, трьох розділів та висновку. В першому розділі розповідається про поняття тлумачення, в чому воно полягає. В другому розділі розповідається про офіційне тлумачення, а саме: його поняття та поділ на підвиди. В третьому розділі розповідається про суть неофіційного тлумачення та розглядається його поділ на менші підвиди.

1. Поняття тлумачення права

Процес регулювання суспільних відносин завершується реалізацією права. Застосовувати норми права на конкретну життєву ситуацію не можливо без точного з'ясування, розуміння норм права, а це означає, що осмислення норм права є необхідними при реалізації правових норм органами суду, прокуратури, господарськими судами, іншими державними органами, при укладенні угод і договорів господарськими структурами , в діяльності партій, громадських об'єднань тощо.

Процес тлумачення права розпочинається із з'ясування змісту норм права, її основної мети, соціальної спрямованості, можливих наслідків неправильного тлумачення правового акта, досліджується історія прийняття того чи іншого акта, умови, в яких відбувається тлумачення. Для встановлення точного змісту волі, яка виражені в нормативно-правовому акті, потрібно перш за все проаналізувати зміст нормативного акта, преамбулу, офіційне і не офіційне його роз'яснення.

"Тлумачення має особливе значення для працівників правоохоронних органів, оскільки застосування права для них є одним із основних обов'язків, тією формою, у якій втілюється їх діяльності."

Проте тлумачення є необхідним і для простого населення, адже в сучасному світі відомо, що незнання закону не звільняє від відповідальності. Тому основна мета тлумачення - це вірне і точне розуміння закону, яке в подальшому призведе до належної реалізації права.

Термін "тлумачення" (інтерпретація) багатозначний. Поняття "інтерпретації" (від лат. іnterpretation - роз'яснення) розкривається через аналіз сутності відповідного явища і застосовується неоднозначно. В гуманітарних науках тлумачення розуміється як спосіб пізнання різких об'єктів людської культури або розуміння письмових джерел. Саме в останньому аспекті застосовується цей термін, коли йдеться про тлумачення права.

Тлумачення норм права (інакше: інтерпретація норм права) -- це розумова інтелектуальна діяльність суб'єкта, пов'язана зі встановленням їх точного значення (змісту).

Альтернативні дефініції.

· Лучін В. визначає тлумачення як "вид правової діяльності Конституційного Суду, здійснюваний в особливій процедурі, спрямований на реалізацію норм Конституції, підвищення її авторитету, охорону її норм, запобігання конституційних правопорушень (деліктів)

· Під тлумаченням норм права слід розуміти діяльність органів держави, посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян, спрямовану на встановлення змісту норми права, на розкриття вираженої у них волі соціальних сил, що знаходяться при владі.

· В. Тихий розглядає тлумачення ще ширше - у двох наступних аспектах: як мету та результат самостійної діяльності з інтерпретації Конституції і законів України у випадках спеціального звернення певних осіб та як засіб обґрунтування, аргументацій рішень та висновків при розгляді справ.

Об'єктами тлумачення виступають юридичні нормативні акти як письмові акти-документи, що містять норму права.

Процес тлумачення правових норм складається з двох частин (елементів):

1) з'ясування змісту правових норм;

2) роз'яснення змісту правових норм;

Спочатку "інтерпретатор" з'ясовує зміст правової норми для себе, після чого роз'яснює зміст правового припису всім зацікавленим особам, з метою донесення змісту правових норм. Як зауважила Крестовська Н. М. з'ясування є розкриттям змісту юридичних норм "для себе". Роз'яснення є розкриттям змісту юридичних норм "для інших".

Перший елемент тлумачення -- з'ясування, яке спрямоване на пізнання та пояснення змісту права. З погляду Кельмана М. С. тлумачення-з'ясування виступає як внутрішній процес мислення, що не виходить за межі свідомості самого інтерпретатора. Під час з'ясування інтерпретатор використовує різні способи і прийоми тлумачення, що забезпечують процес пізнання. З'ясування є необхідною умовою реалізації права у всіх формах: при дотриманні, виконанні, використанні та застосуванні.

Другою складовою є роз'яснення. Роз'яснення не завжди є продовженням тлумачення права, хоча є продовженням розумової діяльності "інтерпретатора". Ця сторона щодо тлумачення, спрямована іншим учасникам відносин. "Тлумачення-роз'яснення обов'язково повинно бути зафіксованим або у формі офіційного акта державного органу, або іншого органу, наділеного владними повноваженнями, або у формі рекомендацій, що дають громадські організації чи окремі громадяни, і не мають формально юридичного обов'язкового характеру." Як ми бачимо "тлумачення" охоплює лише інтелектуальну діяльність людини, спрямовану на пізнання змісту норм права.

Як зазначив Ткаченко В. Д. необхідність самого тлумачення обумовлена низкою особливостей предмета пізнання, тобто нормативних правових приписів, логічним, матеріальним і вольовим змістом правових норм, а саме:

1) нормативністю права (норми права поєднують абстрактне і конкретне, є результатом абстрагування і водночас мають конкретний зміст, модель поведінки; шлях від абстрактної норми до конкретної ситуації здійснюється завдяки тлумаченню і без інтелектуальної операції, осмислення змісту норми є неможливим);

2) формальною визначеністю права в певному тексті. Єдність тексту статті і змісту норми права не означає їх тотожності, бо термін нерідко буває більш вузьким і більш широким, ніж правове поняття, або поняття виражається різними словами-синонімами (наприклад, у тексті використані слова: "повинен", "зобов'язаний", "слід", "належить" і т. ін.); або текст статті містить певні словосполучення, які змінюють обсяг норми (наприклад, "як правило", "і в інших випадках", "крім випадків", "за винятком", "як мінімум", "незалежно від"); або в тексті застосовується терміни, які містять оцінювальні поняття (наприклад, "тяжкі наслідки", "моральна шкода" та ін.);

3) системністю правових норм, що зобов'язує суб'єкта застосування права урахувати зв'язок і взаємообумовленість норм права (наприклад, зв'язок між загальними і доповнюючими, конкретизуючими, спеціалізованими нормами);

4) необхідністю забезпечення органічної єдності духу і букви закону задля потреб підвищення ефективності юридичної практики нормотворчості, правозастосування та інших видів юридичної діяльності різних суб'єктів права.

Вище зазначенні особливості потребують від інтерпретатора високого рівня освіченості, досконалого знання державної мови, здатності орієнтуватися в правовій системі, знання повного обсягу засобів та прийомів законодавчої техніки, які були використані під час розробки тексту нормативно-правового акта. При цьому виникає необхідність знання способів тлумачення правових норм. Під способами тлумачення права розуміють сукупність однорідних правил тлумачення, певних засобів, що базуються на єдності, і аргументів. Найпоширенішими способами тлумачення визнають:

· Філологічне (мовне) тлумачення полягає в тому, щоб з'ясувати зміст закону на основі аналізу тексту із застосування правил граматики, орфографії, синтаксису і пунктуації. Прикладам такого тлумачення може слугувати відомий вираз "Стратити неможна помилувати" - від того, де саме буде стояти кома залежить життя людини.

· Історико-політичний (іноді його називають історичним) спосіб в теорії права покликаний виявляти конкретно-історичні умови прийняття нормативно-правового акта або умови його застосування.

· Систематичний спосіб тлумачення полягає у з'ясуванні тексту конкретної норми права шляхом дослідження зв'язків з іншими правовими нормами та правовими інститутами. Виявлення такого зв'язку шляхом співставлення норм та винайдення системо утворюючих чинників - основна мета систематичного тлумачення.

Як було вже вище зазначено, тлумачення - це діяльність, яка тісно пов'язана з осмисленням правових норм, яка може здійснюватися будь-яким суб'єктом-інтерпретатором ( на науковому, професійному чи побутовому рівні). Залежно від суб'єктів права тлумачення може бути офіційне або неофіційне, може зобов'язувати або не зобов'язувати до виконання певної поведінки через зроблені висновки.

2. Офіційне тлумачення права: поняття та види

Офіційне тлумачення норм права - це роз'яснення змісту і мети правових норм, яке сформульовано в спеціальному акті уповноваженим органом у рамках його компетенції і має юридично обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються. Наприклад, правом офіційного тлумачення Конституції України наділений лише Конституційний Суд України. Його тлумачення є загальнообов'язковим, легальним (узаконеним). У свою чергу офіційне роз'яснення норм права має різні форми тлумачення, а саме:

I. Письмова (різні документи)

II. Усна (використовується дуже рідко, здебільшого під час судових засідань, коли суддя роз'яснює права та обов'язки присутнім або під час прийому посадовими особами відвідувачів.

Офіційне тлумачення займає вузьке специфічне коло осіб, при цьому залежно від кількості учасників на яких розраховане тлумачення правових норм, воно може бути двох видів:

ь Нормативне

ь Казуальне

Нормативне тлумачення не призводить до виникнення нових правових норм, воно лише з'ясовує та роз'яснює зміст інших, уже існуючих. В основі нормативного тлумачення норм права лежить те, що воно є загальнообов'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і можуть повторюватися не визначену кількість разів.

Нормативне тлумачення містить такі характерні риси, як:

- державна обов'язковість;

- поширюється на велику кількість осіб суспільних відносин;

- мають не визначену кількість повторення та використання в юридичній практиці.

Нормативне тлумачення застосовується у випадках, коли норми за своєю формою є не дуже досконалі, тяжкі для розуміння, мають не вірну, суперечливу практику застосування. Та має на меті одноманітне забезпечення в розумінні та застосуванні норм права. В нормативному тлумаченні можна виділити наступні підвиди тлумачення, а саме:

a) Аутентичне

b) Легальне

c) Відомче

Аутентичне тлумачення полягає в тому, що тлумачення норм проводить той орган, який цю норму і створив. Таке тлумачення є найбільш точним та авторитетним, адже орган який створив правову норму, може найточніше розкрити зміст цієї норми. При цьому органові тлумачення не потрібно ніяких спеціальних дозволів на тлумачення власних норм. Слугують підтвердженням слова Рабіновича П. М. "У ряді випадків нормативний акт, що потребує роз'яснень, тлумачить сам орган, що його видав (аутентичне тлумачення)."

Легальне тлумачення (іноді його називають ще делеговане) - це загальнообов'язкове тлумачення норм, яке проводиться спеціально на те вповноваженим державним органом, який цієї норми не встановлював, але за законом має всі права на її тлумачення, яке може здійснювати одноразово або на постійній основі. Право тлумачити закони є в усіх, але повноваження органів та посадових осіб, які мають право на офіційне тлумачення норм права закріплено в відповідних нормативно-правових актах. Наприклад в п. 2 ст. 150 Конституції України зазначено: "До повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України". Відповідно до Закону України "Про судоустрій України" Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення судам, щодо застосування чинного українського законодавства. Згідно з Законом України "Про господарські суди України" Президія Вищого господарського суду України дає роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, що регулює відносини в господарській сфері і порядок розв'язання господарських спорів.

На основі цього потрібно зазначити наступні принципові положення, щодо результатів офіційного тлумачення, результати яких здійснюється вищими судовими органами:

А) судові органи не наділенні законодавчою функцією;

Б) Джерело, яке дає причину до видання актів офіційного тлумачення та є центром узагальнення практики роз'яснення справ судовими органами (згідно з вищенаведеними законами Пленум Верховного Суду "розглядає матеріали узагальнення судової практики і статистики…"; Президія Вищого господарського суду "розглядає матеріали узагальнення практики та аналізує статистику");

В) Головними причинами видання актів роз'яснень вищими судовими органами держави є типові помилки кваліфікованості, типові порушення, щодо застосування процедури укладання нормативно-правових актів, нерідко зумовлені відсутності єдності змісту законів, що застосовуються;

Г) зміст судових роз'яснень зазвичай зводиться до рекомендації того, як потрібно розуміти термінологію.

Д) Акти тлумачення містять спеціальні правила, які вказують на певне розуміння закону; вони не можуть містити в текстах нічого нового; за їх допомогою не можуть доповнювати, змінюватися чи скасовуватися закони, а повинні мати на меті лише точне розкриття змісту правової норми у повному її обсягу. Кельман Н. С. крім аутентичного і делегованого виділив ще таке тлумачення, як відомче. Відомче тлумачення - це тлумачення, яке здійснюється керівництвом центрального органу того чи іншого міністерства, комітету, відомства, коли воно дає офіційну відповідь на запити підвідомчих установ і підприємств із приводу трактування і застосування окремих положень нормативних актів. Сила, якого обмежується сферою діяльності відповідного міністерства, комітету, відомства.

Казуальне тлумачення (індивідуальне) - ( казус - випадок) - це офіційне тлумачення, роз'яснення правових норм, яке здійснюється лише для окремого, конкретного випадку та стосується окремої особи, щодо якої воно провадиться. Має місце там, де в процесі правозастосування ставиться за мету роз'яснити норму, для належного вирішення тієї чи іншої справи. Казуальне тлумачення поширює свою дію тільки на конкретну ситуацію, але може використовуватися і в аналогічних судових справах. Найбільш поширене таке офіційне тлумачення знаходить своє відображення в рішеннях Верховного Суду України, щодо конкретних справ. Казуальне тлумачення є обов'язковим для суб'єктів суспільних відносин, щодо яких воно провадиться.

У свою чергу Казуальне тлумачення поділяється на:

- Судове;

- Адміністративне.

Судове тлумачення - це тлумачення, яке здійснюється судовими органами при розгляді конкретних справ та втілюють свою сутність у вироках або в рішеннях цих справ.

Адміністративне тлумачення у свою чергу здійснюється міністерствами, відомствами, місцевою державною адміністрацією та містить вказівки відповідним органам, як останні повинні вирішити ту чи іншу справу.

3. Загальна характеристика неофіційного тлумачення норм права

Неофіційне тлумачення норм права - це таке тлумачення, яке здійснюють не вповноважені органи. Таке тлумачення не є обов'язковим до виконання, тому і немає закріпленої юридичної сили, яка могла б призвести до юридичної відповідальності.

Рабінович П. М. у своєму посібнику "Основи загальної теорії держави та права" вказав дещо простіший варіант визначення неофіційного тлумачення. "Неофіційне тлумачення - це тлумачення правової норми, що здійснюється будь-яким суб'єктом і не є формально-обов'язковим". Притому не можна применшувати значення ролі неофіційного тлумачення, і в аспекті його впливу на офіційне тлумачення.

Наприклад, роз'яснення певної статті закону професором права допомагає юридичній практиці і здатне в подальшому вплинути на рішення, яке потім здійснюватиметься офіційним органом. Воно не є загальнообов'язковим і не є легальним. Сила та значення такого тлумачення полягає в переконливості, обґрунтованості, науковості, авторитетності тих осіб, якими дане тлумачення видається.

В системі неофіційного тлумачення провідне місце займає компетентне тлумачення, але в юридичній літературі воно визнане не всіма і часто ототожнюється з доктринальним.

"В дійсності зв'язок компетентного тлумачення з доктринальним і професійним вельми тісне, оскільки види пізнавальної і роз'яснювальної діяльності в реальній практиці переплітаються і виступають в якості комплексних, які мають багато якостей інтерпретаційних актів. Проте немає підстав ототожнювати дані види тлумачення."

Неофіційне тлумачення норм права може бути як усне так і письмове. Його також поділяють на:

· Доктринальне;

· Компетентне;

· Буденне.

Його суб'єктами зазвичай виступають: вчені, професори в галузі права, громадяни, практичні працівники, науковці, громадські організації та багато інших.

"Доктринальне тлумачення - це наукове роз'яснення правових актів, змісту і цілей правових норм, яке здійснюється в ході наукового аналізу права в монографіях учених, науково-практичних коментаріях, на лекціях, конференціях. Його значення визначається переконливістю й авторитетом тих суб'єктів, які здійснюють це тлумачення. Базується воно на знаннях, закономірностей впливу права на суспільні відносини, створення законодавства, на узагальненні практики застосування правових норм. Таке тлумачення здійснює значний вплив на правове життя суспільства." За звичай воно реалізується вченими-юристами, використовуючи досягнення юридичної науки.

Доктринальне у свою чергу поділяється на:

1. систематизоване

2. несистематизоване

Систематизоване тлумачення - це тлумачення більш високої якості і точності, ніж несистематизоване та має більш високий рівень розробки правових питань.

Несистематизоване тлумачення - це таке тлумачення, яке ґрунтується на гіпотезах, міркуваннях, здогадках, які в свою чергу потребують перевірки, уточнення, потребують додаткових аргументацій.

Наприклад, в ст.. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. На сьогодні всім зрозумілі ці терміни, такі як суверенна та незалежна, більш-менш всі розуміють яка країна демократична, соціальна та правова. Зараз вчені, науковці, вивчаючи різні доктрини, досвід інших країн, їхнього законодавства, що стосується піклування та забезпечення держави, про людину, розробляють цілісну концепцію соціальної держави. В цьому полягає суть доктринального тлумачення.

Другим по рахунку є Компетентне тлумачення, яке ґрунтується на професійних знаннях в галузі права, особами провідними в області права та діяльність яких, немає юридичного закріплення. Суб'єктами тлумачення можуть бути всі, хто користується визнанням у суспільстві. Компетентне тлумачення не завжди правильне і не завжди несе точне роз'яснення норми. Головне в компетентному тлумаченню те, що воно походить від суб'єкта, який володіє визначеним соціальним визнанням, і тому тлумачення саме цього суб'єкта буде авторитетним для населення.

Професійне тлумачення завжди компетентне, але не завжди компетентне тлумачення зводиться до професіоналізму. Суб'єктами компетентного роз'яснення можуть бути: філософи, наковці, психологи, журналісти, соціологи, письменники, педагоги, юристи, суспільні, юридичні та некомпетентні організації, фірми, кооперативи.

Останнім, але не менш важливим є Буденне тлумачення, яке проявляється у всіх проявах суспільного життя, зазвичай таке тлумачення здійснюють суб'єкти, які не мають юридичної освіти. Та їхня діяльність, щодо тлумачення не входить в діяльність їхніх професійних обов'язків. За словами Кравчука буденне тлумачення - це тлумачення не юристів, тобто всіх суб'єктів права на основі життєвого досвіду. Його значення для правозастосовної діяльності пов'язане з виявленням правової свідомості широкого кола суб'єктів правовідносин.

З точки зору Г. Ф. Шерменевича, не правильно розглядати тлумачення права як наукову діяльність. Роз'яснювати закони можуть і повинні усі. Якість буденного тлумачення залежить, на сам перед, від рівня правової культури особистості , яка здійснює таке тлумачення. На підставі того, що "правова культура - це не лише розвиток нормативних та індивідуальних юридичних актів, але й розвиток усієї правової діяльності, права, правової свідомості, це правові цінності, ідеали, традиції ,побут, а самим головним виступає статус особи в державно-організаційному суспільстві, рівень прав та свобод, гарантованих державою"

Якщо ж порівняти буденне тлумачення з компетентним на прикладі термінів "юридична особа" та "фізична особа" у положенні: "право власності на землю належить фізичним, юридичним особам, а також державі", то виявиться наступне: на основі буденного тлумачення для більшості осіб поняття юридична та фізична особа буде поєднуватися з освітою. Виходячи з цього більшість визнає юридичною особою юриста, а фізичною - фізика, фізико-математика чи фізкультурника. В зазначеному прикладі суб'єкт буденного тлумачення буде розуміти, що право володіти землею мають лише особи з юридичною освітою та фізики (чи спортсмени), ну й звісно органи держави. В рамках же компетентного тлумачення, особи з юридичною освітою, ніколи не прийдуть до думки, що фізична особа це - фізик чи спортсмен, а юридична - юрист. Тому в даному прикладі вони нададуть вдале роз'яснення, що на право власності на землю мають фізичні особи (люди), юридичні особи (підприємства, організації) та держава в особі її органів.

Висновок

Дослідивши дану тему, ми можемо узагальнити вище написане.

Отже, тлумачення правових норм - розумова діяльність інтерпретатора, спрямована на з'ясування тексту правової норми для себе, та в подальшому роз'яснення її змісту для всіх інших зацікавлених осіб.

Існує багато різноманітних способів, які допомагають здійснювати тлумачення інтерпретаторові (морфологічний, історичний, логічний, систематизований та ін.). Тлумачення права також поділяється на усне та письмове.

Поділяється тлумачення на такі види, як офіційне та неофіційне. Офіційне в свою чергу поділяється на ще менші підвиди (казуальне та нормативне). Неофіційне ж поділяється на доктринальне, компетентне та буденне. Офіційне тлумачення, на мою думку, важливіше на сьогоднішній день, адже таке роз'яснення являється більш точним і справедливим на відмінну від неофіційного.

Тлумачення правових норм, на сьогоднішній день має дуже важливе значення та є одним з головних етапів реалізації права. Важливо сьогодні знати суть законів, а за допомогою тлумачення ми точніше про них дізнаємося. Як уже було вказано в даній роботі у країні виникає дуже багато колізії, які знижують ефективність правового регулювання в правовій державі і в змозі які подолати лише за допомогою застосування тлумачення права.

Тлумачення норм права покликане з метою захистити права громадян, ти самим, що на основі роз'яснень здійснюється справедливе правосуддя, особа, яка знає суть закону не побіжить зразу ж його порушувати. А як ми знаємо не знання закону, не звільняє від відповідальності. Від правильного, точного, глибокого тлумачення нормативних актів багато в чому залежить зміцнення законності, охорона населення.

У ході написання курсової роботи були розкриті суть та поняття тлумачення, досліджено найпопулярніші способи тлумачення, детально показано поділ на офіційне і неофіційне тлумачення та поділ на ще менші їх підвиди. Встановлено відмінність між офіційним і неофіційним тлумаченням, значення кожного з них в суспільстві та в правовій державі в цілому.

При дослідженні була використана чисельна кількість літератури та декілька нормативно-правових актів, курсова робота була написана здебільшого на основі збірників по даній дисципліні.

тлумачення правовий норма доктринальний

Список використаних джерел

Нормативно-правові акти

1. Конституція України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 12 березня, 2013 р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: ПАЛІВОДА А. В., 2013.- ( Закон України )

Література

1. Вісник Академії правових наук України №2 (25). Заснований в 1993. - Харків.: Право, 2001.

2. Єзеров А. А. Тлумачення Конституції України: способи, межі, зміст. // Часопис Київського університету права., 2011/3.

3. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права. - Київ: КОНДОР, 2006.

4. Комаров С. А. Общая теория государства и права. - СПб.: Питер, 2004.

5. Кравчук М. В. Теорія держави та права. Проблеми теорії держави та права: Навчальних посібник. -3-є вид., змін, й доп. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002.

6. Крестовська М. Н., Матвеева Л. Г. Теорія держави та права: Елементарний курс. Видання друге. - Х.: ТОВ "Одиссей", 2008.

7. Лучин В. О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. - М.: ЮНИТИ-ДАНА. 2002.

8. Марченко М. Н. Теория государства и права в вопросах и ответах. - М.: Юристь, 2001.

9. Матузов Н.И. Коллизия в праве: причины, виды и способы разрешения // Правоведение. - 2000. - № 5

10. Онищук М.В. Колізії у законодавстві України: причини та шляхи подолання. - Правова держава. - Вип.7. - К., 1996.

11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права. - К.: Атіка, 2001.

12. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Навчальний посібник. Вид. 9-е, зі змінами. - Львів: Край, 2001.

13. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник/ Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001.

14. Соцуро Л. В. Неофициальное толкование права.: Москва, 2000.

15. Сырых В. М. Теория государства и права. - М., 1998.

16. Тацій В. Я., Бурчак Ф. Г. Завдання правової науки у світлі реалізації Конституції України // Вісник Академії правових наук України. - 1997. - №4.

17. Теорія держави та права. Академічний курс: Підручник / За ред.. О. В. Зайчука. Н. М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006.

18. Теорія держави та права. Навчальний посібник: Підручник/ За ред.. В. М. Корецького, О.В. Зайчука, О.В. Петришина. - Суми.: Українська академія банківської справи / Юридичний факультет, 2005.

19. Тихий В. Правотлумачення Конституційним Судом України та правова природа його рішень // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - №1.

20. Цвік М. В., Ткаченко В. Д., Петришина О. В., Загальна теорія держави та права. - Харків: Право, 2002.

Размещено на Allbest.ru