2

Приватний Вищий Навчальний Заклад (Деснянсько Економіко-Правовий Технікум при Міжрегіональній Академії Управління Персоналом)

Циклова комісія суспільно-гуманітарних дисциплін

ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ТА ЇХ КУЛЬТУРНА ЦІННІСТЬ.

Курсова робота

студента 2 курсу,

групи ДТ-09-04,КП₂(З0д)

денної форми навчання

5.060,101 Правознавство

Заплавського Романа Вадимовича

Науковий керівник Викладач Бобокал Олена Миколаївна

Київ 2006

ЗМІСТ

ВСТУП...............................................................................................................3-4

РОЗДІЛ 1. Характеристика норм права як різновид соціальних норм....5-19

1.1. Поняття й ознаки правової норми......................................................5-9

1.2. Форма внутрішнього змісту правової норми..................................9-12

1.3. Основні критерії, за якими класифікуються правові норми.........12-19

РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика тлумачення норм права..................................................................................................................20-26

2.1. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу......................................................................................................20-23

2.2. Сутність і значення тлумачення норм права...................................23-25

2.3. Основні задачі тлумачення норм права...........................................25-26

РОЗДІЛ 3. Тлумачення норм права, як юридична діяльність...................27-43

3.1. Способи (методи) тлумачення норм права.......................................27-34

3.2. Основні види тлумачення норм права..............................................34-40

3.3. Основні функції тлумачення норм права..........................................41-43

Висновок.......................................................................................................44-46

Джерела та література..................................................................................47-48

Додатки

ВСТУП

Норма права -- це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального).

Норма права -- це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яка діяльність, плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також не буває без з'ясування змісту правових вимог.

Реалізація права, тобто перетворення правових норм у життя, досягаються свідомою діяльністю людей. Люди повинні усвідомлювати зміст норм, розкривати для себе їх, зміст. Тлумачення - складова частина процесу застосування правових норм, без нього неможлива їхня правильна реалізація.

Без усебічного й глибокого розуміння змісту правових норм неможливо правове регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення норм права є необхідною передумовою для правосуддя. Тому юристи велику увагу приділяють повному і все сторонньому аналізу сучасного стану норм права в державах із різними суспільно-політичним ладом, прагнуть передбачити шляхи подальшого вдосконалення розвитку державно-правових явищ.

Проблема тлумачення є однієї з традиційних проблем юридичної науки. Вона має самостійне значення в процесі наукового або повсякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого розуміння про зміст чинних норм виникає в ході правотворчої роботи. Процес тлумачення неминучий при реалізації правових норм органами суду прокуратури, арбітражу, інших державних органів, при укладанні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспільних об'єднань, при здійсненні цивільних юридичне значимих дій і так далі.

Цінність - це властивість, здатність задовольняти визначені потреби в процесі регулювання суспільних відносин на шляху досягнення мети. Культурна цінність норм права з часом не тільки не знижується, а навпроти, постійно зростає і нам доведеться довідатися, чому воно саме так.

При написанні даної роботи опрацьовані велика кількість літератури та джерел. У сучасній юридичній науці дослідження даної проблеми пов'язано з іменами Пиголкіна А.С., Вопленко Н.Н., Черданцева А.Ф., Хабриєвої Т.Я., однак єдиного підходу до питань тлумачення в авторів немає. Особливо суперечливі думки радянських і закордонних учених, але всі вони погоджуються, що норми права це велике надбання людства.

Ціль даної роботи проаналізувати й систематизувати існуючі думки і відповісти на запитання про те, яка актуальність тлумачення, хто є суб'єктом тлумачення, поняття й ознаки правової норми, яка форма внутрішнього змісту правової норми, критерії, за якими класифікуються правові норми, поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу, сутність і значення тлумачення норм права, задачі тлумачення норм права, способи (методи) тлумачення норм права, види тлумачення норм права, функції тлумачення норм права.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА НОРМ ПРАВА ЯК РІЗНОВИД

1.1. Поняття й ознаки правової норми.

Норма права -- це правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (або як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права -- це й не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системообразуючих процесів з іншими нормами складає зміст права в цілому.

Нормі права як частини системи в тім або іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.

Норма права -- це загальнообов'язкове, встановлене або санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їхнього упорядкування.

Будь-яке державне-організаційне суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).

По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.

Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів «прицінювався» покупець, вибираючи ту або іншу річ, який час він на це затратив. Усе це -- сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Або інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуткий до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає все індивідуальне, що не має відносини до характеристики даного діяння як такого.

Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (учинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.

По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який її характер: заборона, або дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що вона їм установлене, в передбачені і міри примуса у випадках його порушення.

По-третє, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.

По-четверте, норма права -- загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (або реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.

Норма права, звичайно, не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що утримується в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло повноважених зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і «захопити» у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.

По-п'яте, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такою, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, збитки, заподіяні громадянину або юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, у тому числі видання не

відповідного закону або іншому правовому акту акта державного органа або органа місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Україною. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного правила, що означає повноту й точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків громадянину або юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого завгодно.

Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права -- загальне й загальнообов'язкове правило поведінки.

По-шосте, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Вона формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної й правової культури, моральних і політичних установок, ориентації держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.

Норма права -- правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недалекій історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР (правда як ми вже знаємо з історії СРСР формально тільки все дозволяв, а на практиці все по іншому). Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. посередньо

Таким чином, норма права -- це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства й держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.

Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням -- моделлю суспільних відносин, що відображає інтереси суспільства в розвитку даного відношення.

Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній «істинності»; упорядкування їхньої структури й системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, що дозволяють домагатися удосконалювання норм права, є:

1) Точне відображення в правових розпорядженнях закономірностей розвитку державно-правової надбудови;

2) Відповідність норм права вимогам моралі й правосвідомості;

3) Дотримання вимог системності (несуперечності) і інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

4) Облік у процесі нормотворення загальних принципів регулювання й керування суспільними процесами.

Таким чином, підведемо короткі підсумки:

а) норма права може бути визначена в якості вихідних від держави й охоронюваного їм загальнообов'язкового правила поведінки, що закріплює за учасникам суспільних відносин даного виду юридичні права і накладає на них юридичні обов'язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поводження людей, їхніх колективів;

в) правова норма -- правило абстрактного, узагальненого характеру, первинний елемент права як системи;г) правова норма -- державно-владне розпорядження;

д.) правова норма -- явище широке, багатопланове й у те ж час конкретне по змісту.

1.2. Форма внутрішнього змісту правової норми.

Структура норм права - це внутрішня будова норм права, яка має свій вираз у її поділі на складові елементи частини, які пов'язані між собою.

Будучи "клітинкою" права, норма в той же час є складне утворення, що має власну структуру.

Традиційно вважається, що норма права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції й санкції.

Гіпотеза - така частина правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, при настанні яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу й межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. У залежності від кількості обставин, позначених у нормі, гіпотези бувають прості і складні. За ступенем визначеності змісту вони поділяються на:

1) Визначена гіпотеза - вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає у дію правило поведінки, що міститься в диспозиції правової норми.

2) Не повністю визначена гіпотеза - містить формулювання в загальній формі “у необхідному випадку”.

3) Відносно визначена гіпотеза - обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Диспозиція така частина правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов'язках суб'єктів. Це центральна, основна частина юридичної норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму поведінку суб'єкта.

Диспозиція містить саме правило поведінки, відповідно до якого повинні діяти учасники правовідносини. За складом вона буває: проста , або складна. По способі викладу диспозиція може бути:

1)Визначеною закріплює однозначне правило поведінки.

2)Неповністю визначеною - указує лише на загальні ознаки поведінки.

3)Відносно визначеною - указує на права й обов'язки суб'єктів, але надає можливість для їхнього уточнення залежно від конкретних обставин.

Санкція - частина правової норми, в якій закріплені заходи державного примусу, у разі невиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадку правопорушення (протиправної, винної, суспільно небезпечної - шкідливої діяльності чи поведінки). Призначення санкції - забезпечувати реалізацію диспозиції правової норми.

За складом вона поділяється на: просту, або складну. По ступені визначеності санкції підрозділяються на абсолютно визначені (точно зазначений розмір штрафу), відносно визначені (позбавлення волі на термін від трьох до десяти років), альтернативні (позбавлення волі на термін до трьох років, або виправні роботи на термін до одного року, або штраф).

Якщо звернутись до статей нормативно-правових актів (законів, нормативних актів виконавчої влади), то при аналізі їх ми не завжди виявимо всі три елементи правової норми. Так, у статтях Конституції містяться, як правило, диспозиція й гіпотез, санкція - відсутня. У статтях кримінального закону гіпотеза й санкція - у повному обсязі, а диспозиція може бути відсутня. Це підтверджує, що норма права й стаття нормативного акта не збігаються. Елементи правової норми (диспозиція, гіпотеза, санкція) можуть бути розміщені в різних статтях одного і того ж нормативного-правового акта, а інколи у статтях різних нормативно - правових актів. Такий стан, обумовлений тим, що норми права мають неоднакові форми, способи виразу, але вони при цьому зберігають логічну структуру.

Приклади гіпотези, диспозиції, санкції

1) “Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попередити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього застосовуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав покупця (санкція)”.

2) “Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх професійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпотеза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвокати, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція)”.

3) (Ст. 364 КК України): “Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (due-позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом інтересам або правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), -- карається виправними работами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)”.

1.3. Основні критерії, за якими класифікуються правові норми.

Проблема класифікації юридичних норм, як і багато інших питань теорії права, за своїм характером така, що її, справді, наукове рішення можливе лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих у результаті філософського суспільно соціологічного осмислення явищ правової дійсності.

Класифікація норм права переслідує кілька методів, у тому числі виявлення їхніх різних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм у механізмі правового регулювання, установлення системних властивостей норм, їхнього взаємозв'язку. Найбільш загальними підставами класифікації є їхній розподіл по наступних критеріях:

1) За галузевій приналежності, тобто по предметі й методу правового регулювання, усі норми класифікуються по інститутах і галузям права. Відповідно до цих об'єктивних розходжень законодавець видає кодифіковані акти, формуючи тим самим галузі законодавства, що відповідають галузям права: норми державного права, норми цивільного права, норми адміністративного права, норми карного права, сімейного права і так далі..

2) За юридичній чинності, тобто по актах, у яких норми права утримуються, вони поділяються на норми закону й норми підзаконних актів, причому за цією ознакою можлива подальша більш детальна класифікація.

3) За ступені спільності змісту норми права поділяються на норми-принципи, загальні норми і конкретні норми. Норми-принципи не містять явно виражених елементів норм права, вони є результатом нормативних узагальнень, виражають соціальний зміст усіх норм права даної групи. У деяких галузях права норми-принципи дозволяють безпосередньо регулювати відносини, спеціально не урегульовані конкретними нормами. Так, наприклад, принципи цивільного права є безпосередньою підставою для застосування аналогії права.

На відміну від норм-принципів загальні норми -- це загальні правила, що конкретизуються в інших нормах. Так, положення ч. 1 ст. 307 Громадянський Кодекс Російської Федерації, що містить поняття зобов'язання й підстави його виникнення, є загальною диспозицією до багатьох інших норм, що регулюють різні види зобов'язань, служить як би їх загальною частиною, а ч. 2 ці ж статті, що встановлює, що зобов'язання виникають із договору, унаслідок заподіяння шкоди і з інших основ, зазначених у дійсному Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, для багатьох наступних. Загальною нормою є ст. 45 Кримінального Кодексу Російської Федерації, що визначає види покарань, застосовувані до осіб, що здійснили злочин. Серед загальних норм ведуче значення належить конституційним нормам.

Близьким до розподілу норм по ступені формальної визначеності (ступеня спільності) є їхнє членування по формальних ознаках на норми закону й норми підзаконних актів. У літературі висловлене справедливе судження, що законодавчі норми по своїй структурній організації найбільш розвиті. По ступені узагальнення вони поділяються на конституційні, кодифіковані й окремі.

4) По характері (або складу) правил поводження, що наказуються, (формі регулювання) правові норми можуть бути зобов'язуючими (наказують здійснення дій, що утримуються в нормі,); управлінчими (дозволяють або дозволяють здійснення дій, що утримуються в нормі,); що забороняють (наказують стримування від дій, що утримуються в нормі, тобто є непрямою вказівкою на правило поведінки).

Ці види норм властиві різним галузям права. Перші дві групи -- специфічно регулятивні в позитивному змісті. В адміністративному, кримінально-виконавчому 'і інших галузях права переважне місце займають зобов'язуючі норми, у цивільному ж -- управлінні. Але немає таких галузей права, зміст яких вичерпувалося б однією групою норм. Навіть у карному праві -- системі норм, що забороняють, необхідним компонентом є зобов'язуючі норми загальної частини, а норми про необхідну оборону і крайню необхідність -- управлінні. (Не можна сказати, що норми, що забороняють, «зобов'язують не робити», вони забороняють робити.)

Специфіка норм, що забороняють, полягає в тому, що вони формулюються як напівдиспозиції, тобто прямо не встановлюють правил позитивного поводження, що характерно для зобов'язуючих і управлінні норм. Вони вказують лише на дії, що забороняються, які не можна робити, і тим самим -- диктують правила поведінки. Тому в нормах, що забороняють, немає прямо виражених диспозицій. Статті кримінального кодексу, що містять кримінально карні діяння, являють собою гіпотези,

які злилися з диспозиціями. Але якщо їх брати разом із положеннями загальної частини, то характер диспозицій-заборон вимальовується цілком. Особливості карного закону зводяться до того, що заборона в ньому словесно не сформульований, але він у силу своєї загальновідомості логічно передбачається.

Наприклад, карне покарання за розкрадання власності означає дія, що забороняється. Як повинний поводитися суб'єкт, які йому варто обирати установки, яким образом зорієнтувати себе в суспільній практиці -- він повинний вирішити сам.

Аналізуючи соціальну природу норм права, дійдемо висновку про ведуче значення дозволів, тому що вони припускають установлення державою зобов'язань і заборон. Це значить, що всі ці способи регулювання складають єдину систему, причому зміни в одній з норм права обов'язково волочуть коректування інших.

У соціальному плані домінуючий елемент правової норми складається в том. що вона що-небудь наказує, забороняє або дозволяє. Якщо що наказує визначене поводження норма одночасно щось забороняє, або дозволяє, що вирішує, найбільш істотним у ній усе-таки є те, що вона наказує. Цей домінуючий елемент правової норми завжди можна визначити. Можна виділити два змісти «дозволу»: у рамках зобов'язуючих або норм, що забороняють, і утримується в управлінні нормі.

Очевидна умовність розподілу норм права на зазначені види. У процесі їхньої реалізації діючі суб'єкти завжди співвідносяться один з одним як носії прав і обов'язків. Без такого зв'язку норми права нездійсненні. Однак цей розподіл має і політичний, і правовий зміст. Воно дає можливість з'ясувати, на чому зроблений акцент у поведінковій спрямованості норми. Звідси реальність існування зобов'язуючих, що забороняють і управлінні норм. Не можна переходити об'єктивних

границь цього розмежування.

В адміністративному праві домінують зобов'язуючі норми, у цивільному, сімейному, трудовому, земельному і ряді інших регулятивних галузей -- управлінні, у карному -, що, забороняючи. Більшість норм кримінально-виконавчого законодавства -- зобов'язуючі, однак чимало і що забороняють; велику частину (права засуджених) складають управлінні норми.

Для зобов'язуючих і норм, що забороняють, характерна тісний взаємозв'язок, перехід одних в інші. Правомочності юридичних осіб по цивільному праву -- це в той же час і обов'язки їхніх керівників по адміністративному праву. Нерідко зобов'язання й управління, заборона й управління як форми регулювання зливаються в одній і тій же нормі.

Для приклада пошлемося на норму, що утримується в ст. 77 Уголовно Ппроцесуальний Кодекс Російської Федерації, що встановлює, що у виняткових випадках особи, уперше засуджені до позбавлення волі на термін не понад п'ять років, яким відбування покарання призначене у виправній колонії загального режиму, можуть бути рішенням начальника в'язниці або слідчого ізолятора залишені з їхньої письмової згоди у в'язниці або в слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.

Представляється, що в даній статті утримується дві диспозиції, причому перша словесно відсутнє, але логічно виражена через оборот «у виняткових випадках». Отже, вона може бути сформульована в такий спосіб: «Залишення засуджених до позбавлення волі в слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування забороняється». Друга диспозиція -- управління, але не зобов'язуюча, тому що у виняткових випадках і при наявності згоди засуджених вони можуть бути залишені для роботи з господарського обслуговування.

У законодавстві, у різних його галузях досить часто спостерігається вживання таких значеннєвих оборотів: «як правило, не дозволяється», «як правило, може бути дозволене», «у виняткових випадках», «як правило, повинне бути ...» і так далі.

Подібні технічні прийоми дозволяють охопити нормами права різноманітні відхилення від загальних правил, що часом неможливо заздалегідь передбачати у всіх деталях. Тим самим розширюються границі правового впливу, забезпечується його гнучкість у різних ситуаціях.

І все-таки таке з'єднання форм регулювання варто віднести скоріше до недоліків, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються широкі можливості для їхнього вільного тлумачення спеціальними суб'єктами, що виконують норми, тому що значеннєвий зміст подібних оборотів украй невиразно. Який випадок вважати винятковим, а який немає -- невідомо. Однак не випливає в цих технічних прийомах бачити промах законодавця. Компетентні органи свідомо йдуть на їхнє використання в законодавчій практиці, тому що розраховують на юридичну кваліфікацію, на досить високий рівень загальної й правової культури тих, хто безпосередньо причетний до реалізації відповідних норм. Інакше кажучи, право не може постійно залишатися в тих самих обкреслених, традиційних формах вираження своїх норм. Ці форми необхідно збагачувати.

Зобов'язуючі, що забороняють і управлінні норми у свою чергу можуть бути класифіковані і по інших різних підставах. Так, наприклад, заборони підрозділяють: по сферах громадського життя -- соціально-економічні, політичні, особисті; по функціональному призначенню -- заборони в широкому і вузькому змісті; по характері й обсягу правового матеріалу -- інформативні й елементарні; по ступені визначеності -- абсолютні і відносні й інші

Праву властивий особливий різновид норм, що виходять від державних органів, але наділених силоміць рекомендаційних норм. Учені по-різному оцінюють їхню природу. Одні виразно вважають їх нормами права (Л.С. Явич, П.Е. Недбайло), інші настільки ж категорично відносять їх до «проміжної стадії», визначеному етапу в створенні норми (Н.Г. Александров і інші.). Нарешті, є і більш стримані судження, що виключають крайності в оцінці рекомендаційних норм. Так, А. В. Міцкевич вважає, що в рекомендаціях, як правило, сполучиться метод суспільного регулювання з правовими формами впливу держави на суспільні відносини. Такі рекомендації одночасно встановлюють юридичні обов'язки по відношенню, наприклад, до органів місцевого самоврядування про дотримання наданих прав. Це і дозволяє вважати рекомендаційні норми, нормами правовими, управляючими, у кінцевому рахунку забезпеченими правовими санкціями.

5) По ступені активізації соціально корисної діяльності суб'єктів права норми права умовно можна поділяти на звичайні й заохочувальні. У принципі усі вони «заохочують» таку діяльність, але виділення заохочувальних норм доцільно тому, що вони найчастіше спеціально спрямовані на стимулювання правомірної діяльності, такий, котру суб'єкти юридично не зобов'язані робити. Це -- правова сприятлива реакція на правомірне діяння, що перевершує звичайні вимоги поводження (жінка, що має п'ятьох і більш дітей, має право на пенсію при досягненні 50-літнього віку).

Заохочувальні норми мають чітко виражену елементну структуру, причому диспозицією є заохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ.

Заохочувальні норми -- це різновид управлінних або зобов'язуючих норм. Діапазон їхньої дії у праві усе більш розширюється, причому заохочення нерідко передбачаються і за звичайне виконання обов'язків. Це спонукує ряд

учених убачати в заохоченнях не особливі заохочувальні норми права, а лише «заохочувальні санкції» до діючих норм. Цей термін є метафорою, відходом від звичайного розуміння санкції в юридичному змісті, перенесенням у право загальсоціологічного розуміння санкції як відповідної реакції на будь яку дію, що заслуговує на увагу.

Заохочувальні норми варто вважати нормами права, але виступаючі не як правила поведінки, а як державний заклик до визначеного поводження. При настанні відповідних умов у компетентного органа виникає не тільки право на застосування заохочення, але іноді й обов'язок заохочувати.

6) По способах установлення правил поведінки норми права поділяються на категоричні й диспозитивні. Перша формулює визначене правило поведінки, виключає який-небудь вибір, хоча може встановлювати як заборона, зобов'язання, так і дозвіл; друга надає суб'єктам самим визначати конкретний зміст своїх прав і обов'язків і встановлює правило на випадок, якщо суб'єкти не скористалися своєю правомочністю. Наприклад, ч. 1 ст. 223 Громадянського Кодексу Російської Федерації визначає, що право власності в набувача речі за договором виникає з моменту її передачі, якщо інше не передбачено законом або договором.

7) По технічних прийомах установлення правила поведінки норми права поділяються на визначені, бланкетні і відсильні.

Визначені -- безпосередньо містять опис правила поведінки в статті, у якій вона викладається. бланкетні -- роблять відсилання в самому загальному виді до нормативно-правового акта в цілому або до його частини. Відсильні -- містять посилання на правило поводження, що утримується в конкретних статтях даного нормативно-правового акта (наприклад, частина Ill Кримінального Кодекса Російської Федерації).

8) По безпосередньому предметі впливу правові норми можна класифікувати на соціально-технічні й соціальні. Соціально-технічні -- регулюють використання людиною технічних кошт, сил природи (правила експлуатації технічних кошт, технологічні режими, стандарти, норми витрати сировини, норми у сфері охорони природи і так далі..). Будучи затвердженими компетентними органами, вони стають юридично обов'язковими і тим самим виступають регуляторами відносин між людьми. Їхнє значення в епоху науково-технічної революції й зростання ролі права в зміцненні зв'язку науки з виробництвом усе більш зростає. Соціальні -- регулюють суспільні відносини, суб'єктами яких є люди, їхні колективи, громадські організації та інші.

9) Класифікацію норм права можна проводити і по ознаках, властивим гіпотезі, диспозиції, санкції .

Отже правові норми класифікуються за багатьма крітеріями: за галузевою приналежностю, юридичною чинностю, за ступенем спільності, за характером (або складом), ступенем активізації, способах установлення правил, технічних прийомах, безпосередньому предметі впливу по ознаках, властивим гіпотезі, диспозиції, санкції .

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

2.1. Поняття тлумачення правової норми і його необхідність як процесу.

Термін "тлумачення" (interpretatio) має багато значень. Під тлумаченням (тлумаченням) найчастіше розуміється любий пізнавальний процес, спрямований на пояснення явищ природи або суспільних явищ. У більш вузькому змісті слова під тлумаченням розуміються пояснення виражень, формул/символів, тобто знаків природної або штучної мови. Терміном "тлумачення" позначається також сукупність значень (змістів), що надається знакам природної або штучної мови. Таким чином, під тлумаченням розуміється, з одного боку, визначений розумовий (пізнавальний) процес, спрямований на пояснення знакової системи, а з інший результат цього процесу, виражений у сукупності висловлень природної мови, що надає зазначеній системі визначене значення (зміст).

У юридичній науці й практику аналогічно вживається термін "тлумачення права (або закону)". І тут, з одного боку, під тлумаченням права розуміється визначений розумовий процес, спрямований на встановлення змісту норм права шляхом виявлення значень і значення термінів і виражень (знаків природної мови), закладених у нормативних актах. Таке розуміння тлумачення позначається звичайним шляхом вираження "з'ясування значення (змісту) норм права". Воно знаходить свою характеристику в сукупності засобів тлумачення. З іншого боку, під тлумаченням права (норм права, закону) розуміється результат розумового процесу (з'ясування), що фіксується в сукупності мовних висловлень, що відбивають зміст норм права. Черданцев А. Ф. Толкование советского права, М., 1979. - С. 5-6.

Тлумаченні правової норми являє собою складне явище інтелектуально-волевого характеру, спрямоване на пізнання й пояснення змісту права з метою їх найбільше правильної реалізації. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. М.. 1976. - С.5.

Тлумачення є необхідним і дуже важливим елементом юридичної діяльності, хоча в багатьох випадках цей процес зовнішньо непомітний, оскільки відбувається найчастіше автоматично, як саме собою, що розуміється, без ясно вираженої цілі тлумачити словесне вираження правової норми. Це пояснюється тим, що, тлумачення нормативного акта звичайно, є не самоціллю, а лише засобом для того, щоб правильно зі знанням справи здійснювати правові норми в реальному житті, а також видавати підзаконні нормативні акти. Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР, М., 1962, С. 25

Тлумачення у своєму першому значенні, внутрішній розумовий процес, що відбувається у свідомості особи, що застосовує правову норму, - це необхідний підготовчий етап, передумова для правильного рішення конкретної справи, проведення кодифікаційної роботи, упорядкування зборів і картотек законодавства, урахування нормативних актів. Тлумачення ж, як виражене зовні роз'яснення сенсу правової норми, об'єктивується як у формі офіційного акта державного органа, так і у формі, що даються громадськими організаціями або окремими особами рекомендацій і порад, що не мають формально обов'язкового характеру. Пиголкин А.С. Толкование нормативных актов в СССР, М., 1962. - С. 8. Його ціль забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачення норми у усіх випадках, на який вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки при її застосуванні. Зазначені аспекти найбільше чітко проглядаються при застосуванні права: особа або орган, що застосовують юридичну норму, повинні усвідомити їхній зміст і ознайомитися з роз'ясненнями, що даються офіційними органами, наукою права. З'ясування норм передбачає ціль установити її зміст у повному обсязі, у той же час роз'яснення має, як правило, більш конкретне призначення - розкрити зміст того або іншого терміна, пояснити на кого поширює своя діяльність, що тлумачить норма.

Необхідність тлумачення норм права обумовлено їхніми ознаками, особливостями форм вираження зовні і функціонування. Неясність правової норми може зовнішньо проявитися в таких формах: недостатня визначеність; недостатня точність тих або інших слів і виражень у нормативному акті; неповнота норми, коли законодавець не взяв до уваги деякі сторони суспільних відносин, що він хотів врегулювати; внутрішнє протиріччя самої правової норми. Спасов Б.П. Закон и его толкование, М., 1986. - С. 169.

Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер (нормативність), поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. Тому в ході реалізації, і правозастосування, зокрема, виникає необхідність конкретизувати ті або інші змістовні елементи норм права, виражені в загальній і абстрактній формі, і в такий спосіб наблизити зміст норм права до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми перекладаються на мову більш конкретних висловлень, що не викликають сумніву про відносність, що тлумачиться норми саме до даної ситуації, що підлягає юридичному дозволові.

Кожна норма права регулює визначений вид суспільних відносин, обкреслений у нормах права в самих загальних рисах. Конкретні ж відношення визначеного виду, регульовані нормами права, не тільки багато чисельні, але і мають індивідуальні ознаки, особливостями, хоча і містять, зберігають істотні риси, властивому усьому виду відношень. Ця індивідуальність відношень у процесі застосування до них норм права породжує різноманіття питань, відповіді на який можна одержати тільки шляхом тлумачення.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх, мовно-логічною і юридичною формою. правовідносин законодавець при оформленні норм права використовує також формальну, діалектичну й інші види логік, що також вимагає роз'яснення змісту правових норм.

Необхідність тлумачення норм права обумовлена і тим, що норми права взаємопов'язані. Це означає, що норми права діють не ізольовано одна від одної, а в певній системі. Вони регулюють певну систему однорідних суспільних відносин, якщо брати певні правові інститути. вузах

Встановлюється однозначному тлумачення не повинно вносити поправок у діючому нормативно-правові акти. Воно не повинно підміняти правотворчий процес.

Тлумачення пов'язано з необхідністю з'ясувати загальні й спеціальні юридичні терміни.

Правильне тлумачення норм права необхідне для всіх форм реалізації правових норм -- при дотриманні, використанні, виконанні й особливо при застосуванні норм права.

В юридичній науці склалось три підходи до розуміння й визначення тлумачення правових норм. По-перше, тлумачення -- це є з'ясування значення і змісту правових норм для себе; по-друге, це є роз'яснення правових норм для інших, по-третє, це є одночасний процес -- з'ясувати й роз'яснити зміст і значення правових норм, понять і термінів як для себе, так і для інших.

2.2. Сутність і значення тлумачення норм права.

Сутність тлумачення як специфічної діяльності укладається в особливостях самого права як суспільного явища. Дані властивості такі,що викликають необхідність тлумачення. Це нормативність, загальобов'язковість, системність, формальна визначеність, державна примусовість.

Істотною ознакою норм права є їх загальний і абстрактний характер (нормативність),поширення їхньої дії на широке коло суб'єктів і ситуацій. У той же час норми права реалізуються в конкретних діях суб'єктів, застосовуються до конкретних ситуацій. У ході тлумачення загальні й абстрактні норми переводяться на мову конкретних висловлень, що не викликають сумніву про відносини тлумачного нормативного акта до ситуації, що підлягає юридичному дозволу. Індивідуальність відносин, випадків, суб'єктів породжує в процесі застосування до них норм права питання, на котрі можна одержати відповіді тільки шляхом тлумачення.

Необхідність тлумачення, обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права. Правовий акт являє собою думку законодавця, а будь-яка думка не може існувати без матерії. За допомогою мови вона знаходить матеріальну, почуттєво сприйману форму, стає безпосередньої дійсністю.

Необхідність тлумачення нормативних актів викликається також застосуванням спеціальних юридичних термінів або термінів інших галузей знання, що не мають аналогів у повсякденній мові. Особливості формулювання пропозицій, що містять норму права, теж обумовлюють необхідність тлумачення.

Необхідність тлумачення права може бути викликано й можливими протиріччями між його формою й змістом. У таких випадках тлумачення є умовою пізнання щирого змісту юридичних розпоряджень.

Необхідність тлумачення норм права випливає з такої їхньої властивості, як системність. Правові акти регулюють суспільні відносини не ізольовано друг від друга, а спільно, між ними існують визначені зв'язки. Дійсний зміст норм права в значній мірі залежить від інших, логічно зв'язаних норм. Вони можуть звужувати або розширювати зміст тлумачної норми.

Тлумачення права необхідно також у силу протиріччя між формальним характером правових норм і динамікою суспільних відносин. У силу формальної визначеності правові розпорядження залишаються незмінними, у той час як громадське життя змінюється постійно. Тому досить часто закон застосовується істотно переробленим з моменту його видання.

По питанню про необхідність тлумачення в літературі існує кілька різних точок зору. Висловлювалася думка, що побудовані на раціональних початках закони доступні розумінню всякого. Для їхнього застосування досить одного лише здорового глузду. Ця точка зору особливо була поширена в епоху панування природного права і “освіченого абсолютизму”. Відповідно до іншого погляду, тлумаченню повинні піддаватися тільки неясні норми, ясні ж, зрозумілі тлумачення не вимагають. Ця думка представляється спірним. Адже для визначення, чи є цей нормативний акт зрозумілим, потрібно його усвідомити, зрозуміти, витлумачити. Найбільш розповсюдженим є думка, що повинні тлумачитися всі норми права,тому що занадто велика розмаїтість життєвих явищ, щоб самий закон міг бути застосований на практиці без його тлумачення.

2.3. Основні задачі тлумачення норм права.

Задача тлумачення норм права може бути визначена наступним чином : “тлумачення повинне відтворити ті представлення й поняття, які зв'язував із даною нормою її творець “.Згідно з цим, задача тлумачення норм може бути визначена найбільш точним образом так: тлумачення повинне відтворити ті представлення і поняття, що зв'язував з даною нормою її творець. Ці представлення і поняття складають зміст і зміст норми й у той же час передають думку і волю автора. Тому задачу тлумачення можна ще формулювати, як «.розкриття змісту норми», або «розвиток її змісту», або «з'ясування думки і волі законодавця». Можна навіть, уособлюючи норму, говорити про «з'ясування думки або волі самої норми», але не слід забувати, що це не більш, як фігуральне вираження. Норма сама по собі не має ні волі, ні думки: вона являє собою сукупність слів, тобто відомих умовних знаків, за допомогою яких її творець повідомляє громадянам те, що він думає і чого бажає.

Задача тлумачення :

1)розкрити зміст правового акта, то, що виразив у ній законодавець

2) тлумачення повинне забезпечити правильне й однакове здійснення тлумачної норми у всіх випадках, на яких вона розрахована, усунути неясності і можливі помилки, що можуть виникнуть при застосуванні цієї норми.

3) воно повинно охопити юридичними нормами фактичні умови життя

4) установлювати дію правового акта

Сформулюємо висновки:

1)Тлумачення права - це специфічна інтелектуально-вольова діяльність по встановленню справжнього змісту правових актів з метою їхньої реалізації.

2)Необхідність тлумачення норм права, обумовлена їхніми ознаками, особливостями форм вираження й функціонування.

3)Задачею тлумачення права є одержання знань, у яких відображається дійсний зміст норм права

РОЗДІЛ 3. ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА, ЯК ЮРИДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

3.1. Способи (методи) тлумачення норм права

Специфіка тлумачення норм права вимагає використання в цьому процесі спеціальних процедур,технологій, прийомів. Під прийомами тлумачення розуміється сукупність кошт, використовуваних для встановлення змісту норм права. У літературі немає єдиного погляду на класифікацію прийомів тлумачення.

Е.В. Васьковский виділив дві стадії тлумачення : розкриття словесного,або буквального,змісту норми й визначення дійсного, внутрішнього змісту. Відповідно до цього він виділяв два види тлумачення : словесне, котре також називається філологічним, буквальним, граматичним, і реальне, або логічне діалектичне, філософське, телеологічне, ідеологічне.

А.Ф. Черданцев виділив самостійні способи граматичне, систематичне, логічне, історичне й функціональне тлумачення. Він ґрунтується на тому, що самостійний спосіб тлумачення складається із сукупності конкретних специфічних прийомів. Процес тлумачення є визначений процес пізнання змісту правової норми, особливість якого складається в його об'єктах -думках законодавця, закріплених за допомогою мови в нормативних актах. На даній думці і спрямована пізнавальна діяльність у процесі тлумачення. Тлумачення - це процес одержання достовірних знань про зміст норми права. Правові норми як визначені думки законодавця насамперед існують у мовній формі. Звідси для розуміння змісту норми неминуче використання граматичного тлумачення. Норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано, а у взаємодії з іншими нормами. Таким чином, зміст норми права можна пізнати через знання систем права,тобто за допомогою систематичного тлумачення. Норми права мають визначене походження, їхнє видання обумовлене суспільними факторами.
Знання цих факторів можуть використовуватися в процесі пізнання змісту норми права, тобто необхідно використовувати історичне тлумачення. Норми права,нарешті, створені для визначеного функціонування, для регулювання суспільних відносин. Знання про те, як діють норми права, як вони застосовуються, як розуміються суб'єктами права також можуть допомогти в пізнанні їхнього змісту. Звідси необхідність функціонального тлумачення. Знання про форми прояву норм права використовуються інтерпретатором на основі правил і законів логіки. У процесі тлумачення інтерпретатор оперує матеріалом норми права за допомогою логічних прийомів, що не охоплюються жодним із зазначених способів. Тому сукупність таких прийомів називається логічним способом.

Інші автори, ґрунтуючись на те, що процесі будь-якого тлумачення використовуються всі закони й прийоми логіки не розглядають логічне тлумачення як самостійний прийом. Нелогічних тлумачень немає і бути не може.

С.С. Алексєєвим як самостійний прийом висуває спеціально-юридичне тлумачення. Інші автори виділяють також телеологічне (цільове ) тлумачення.

Таким чином, у юридичній науці й практиці розрізняють наступні прийоми тлумачення : граматичний, систематичний, логічний, історико-політичний, спеціально-юридичний, телеологічний і функціональний. Розглянемо кожний з них.

Граматичне тлумачення. З'ясування змісту тлумачної норми необхідно починати з її тексту, його морфологічної й синтаксичної структури. Цей прийом називається граматичним тлумаченням.

Усякий правовий акт являє собою виражену словами думку законодавця. Слова, що виражають думку, мають самостійне значення, і в той же час знаходяться у визначеному логічному зв'язку з іншими словами, унаслідок чого здобувають обмежений і підлеглий загальному ладі зміст.

Починати граматичне тлумачення треба з дослідження кожного слова в нормативному акті. Необхідно установити основне значення слова, його значеннєвий відтінок у даному контексті, граматичну форму.

Особливо важливе значення при тлумаченні норм права має дослідження спеціальних термінів, уживаних у законодавстві. У нормативних актах варто розрізняти наступні терміни:

загальновживані,повсякденні.

загальновживані терміни, що мають у нормативному акті особливий зміст.

спеціальні терміни,особливе значення мають юридичні терміни.

Після з'ясування змісту окремих слів і термінів установлюється зміст пропозицій, за допомогою яких сформульована норма, дослідження їх загальної граматичної й значеннєвої структури. Для цього розглядаються граматичні й синтаксичні зв'язки усередині пропозиції (розділові знаки, союзи, їхня значеннєва роль).Недостатнє знання правил граматики, неправильна їхня інтерпретація може привести до неточного розуміння змісту норми, а отже, і до порушення в процесі реалізації. У результаті граматичного тлумачення встановлюється зміст текстуального вираження правової норми. Вивчення дійсного змісту правової норми повинне бути продовжене за допомогою інших прийомів

Логічне тлумачення - це тлумачення правового акта по його змісту з використанням логічних прийомів, інтерпретатор оперує матеріалом тільки самої норми, не звертаючи до інших матеріалів. За допомогою цього прийому установлюється весь обсяг змісту норми,усуваються наявні в ній неясності. Логічне тлумачення має на меті за допомогою правил формальної логіки виявити те, що законодавець хотів виразити в тексті закону, але не виразив. При логічному тлумаченні застосовуються всі закони формальної логіки (тотожності, не протиріччя, виключеного третьої, достатньої підстави), логічні операції (аналіз і синтез, побудова силогізму й ін.).Особливістю цього прийому тлумачення є те, що приходиться враховувати специфіку викладу думки законодавця в тексті закону, що містить і образні вираження, і спеціальні терміни. Тому тексти нерідко підлягають логічному перетворенню з позиції так називаного здорового глузду.