Тлумачення норм права

Размещено на http://www.allbest.ru/

курсова робота

з дисципліни: "Теорія держави та права"

ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття тлумачення норм права
• 2. Способи тлумачення норм права
• 3. Види тлумачення норм права
• 4. Акти тлумачення норм права
• Висновок
• Список використаних джерел та літератури

Вступ

Ґрунтовне засвоєння теоретичних положень щодо тлумачення юридичних норм становить одну з необхідних умов правильного з'ясування змісту таких норм як при їх вивченні (зокрема, при здобутті юридичної освіти), так і при застосуванні або ж реалізації.

Знання теорії тлумачення права слугує інтелектуальною базою, основою для практичного оволодіння різноманітними методами, способами, прийомами встановлення точного змісту законів, інших нормативно- правових актів. правовий норма тлумачення юридичний

Отже, положення, ідеї, висновки даної теми курсу загальної теорії права і держави мають прямий вихід в юридичну практику, здатні позитивно впливати на неї.

Об'єктивна необхідність тлумачення юридичних норм зумовлюється насамперед тим, що вони формуються, виражаються за допомогою зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також полісемічних, багатозначних слів (термінів), які за різних умов різні суб'єкти можуть розуміти досить неоднозначно. Для того, щоб запобігти такому «різночитанню» закону або подолати його неоднакове тлумачення за одних і тих самих умов, якраз і необхідно вдаватися до тих чи інших видів, способів правотлумачення, котрого, як відзначалось, не можна уникнути при застосуванні будь-якої юридичної норми.

Під тлумаченням норм права розуміють діяльність, спрямовану на осмислення норм права, яка здійснюється за допомогою сукупності прийомів та способів. Наслідком тлумачення може бути роз'яснення змісту правових норм. Роз'яснення норм викликане потребами інтерпретатора і потребами юридичної практики. Таким чином, поняття «тлумачення» охоплює тільки інтелектуальну діяльність, що спрямована на осмислення змісту правових норм.

1. Поняття тлумачення норм права

Тлумачення правових норм -- найважливіша умова їх правильного розуміння та застосування. Не будь тлумачення, весь складний процес правореалізації був би вкрай утруднений, а у відомому сенсі неможливий. Необхідність тлумачення переконливо підтверджена багатовіковим правовим досвідом, юридичною практикою, долями конкретних людей.

Французький філософ Р. Декарт радив: "Вживайте правильно слова, і ви позбавите світ від половини непорозумінь". А його співвітчизник Вольтер сказав якось своєму співрозмовнику: "Перш ніж сперечатися, давайте домовимося про терміни". Незайві попередження.

Дійсно, зі словами іноді відбуваються справжні метаморфози. Цікаві в цьому зв'язку міркування одного з сучасних російських політологів -- Ф. Бурлацький, який, кажучи про реакцію Заходу на результати наших реформ, пише, що його зарубіжні колеги, з якими він спілкувався і спілкується, не могли навіть уявити собі, що в Росії слово "приватизація" буде зрозуміло як злодійство, демократія як маніпулювання, свобода як вседозволеність, торгівля як обман, президент як цар, парламент як місце для базікання та лобізму, а мафія як первинна організація однодумців .

Звичайно, в цих порівняннях відчувається неабияка частка іронії, але все ж вони досить показові і в принципі вірні. Слова як би вивернуті навиворіт. Але така роздвоєність абсолютно нетерпимим в юридичній сфері, де, як ні в якій іншій області, важлива однозначність, яка певною мірою досягається шляхом тлумачення.

Тлумачення -- найдавніший правовий інститут. Він є частиною більш широкого поняття -- герменевтики, яка в перекладі з грецького означає пояснення, роз'яснення, інтерпретація якого-небудь предмета, явища. У науковому плані герменевтика являє собою теорію і мистецтво тлумачення не лише законів, а й текстів літературних пам'яток, книг, рукописів, художніх творів, матеріальних об'єктів, реліквій, раритетів, інших історичних, релігійних і культурних цінностей.

У даному випадку під тлумаченням розуміється юридичне тлумачення-з'ясування точного сенсу, змісту толкуємої правової норми. Завдання і мета тлумачення полягає в тому, щоб встановити справжню волю законодавця, виражену у цій нормі, і правильно її застосувати. При цьому тлумачення, додаючи нове знання про норму, ні в якій мірі не змінює і не замінює її, тим більше -- не створює нової. Мова йде лише про аналіз, вивчення, розборі діючої норми. Інакше це було б порушенням законності.

Юридичне тлумачення є діяльністю, яка з практичного боку пов'язана із завершенням регулювання життєвих відносин законом. Юридичні норми в результаті тлумачення стають готовими до реалізації, до практичного здійснення.

Не менш важливо й інше. У тлумаченні з'єднуються разом, сходяться в єдиному фокусі й витонченість юридичних знаннь, і досвід, і правова культура, і юридичне мистецтво. З цієї точки зору, юридична герменевтика, тобто наука і мистецтво тлумачення юридичних термінів і понять, є свого роду вершина юридичної майстерності, кульмінаційний пункт юридичної діяльності. Саме тому одним із самих надійних показників високоякісної роботи юриста-професіонала є такий рівень його професійної підготовки, який дозволяє йому "з ходу", повно і точно тлумачити які завгодно закони, інші правові акти.

Та діяльність, яку нерідко називають юридичним аналізом, по суті справи, і полягає в юридичному тлумаченні. Причому тлумачення охоплює всі рівні або ступені юридичного аналізу, в тому числі:

— аналіз буквального тексту, тобто "Букви" закону, іншого правового акта, зовніiнього, словесно-документального викладу його змісту;

— догматичний аналіз, тобто аналіз юридичних особливостей норм, правових приписів, їх техніко-юридичного своєрідності, особливостей джерел права ;

— соціально-історичний (метаюридичний) аналіз моральних, економічних та інших передумов законів, інших правових актів[1].

Юридичне тлумачення (а також встановлення фактичних обставин справи при застосуванні права), -- це справжня дослідна робота. Тлумачення права є у відомому сенсі процес, зворотний тому, який здійснюється законодавцем при прийнятті законів. Свого роду, якщо використовувати аналогію із земляних, археологічним розробками, -- розкривні роботи, коли шар за шаром розкриваються шари землі, нерідко порожньої породи для того, щоб врешті-решт дістатися до бажаного, шуканого об'єкта. Думка особи, яка здійснює тлумачення (інтерпретатора), і тут йде від шару до шару юридичної матерії -- від аналізу буквального, мовного тексту до аналізу догми права, юридичних особливостей правових норм, а у зв'язку з цим і до моральних, соціальних та інших основ, передумов правових приписів. І все це -- з тим, щоб встановити справжній зміст правових установлень.

Тлумачення права розкриває своє високе юридичне призначення і в той же час в умовах демократії, правової держави, розвиненої правової культури не виходить за рамки законності. В обстановці ж тоталітарної держави, режиму самовладдя воно часом є вираженням юридичної казуїстики, маніпулювання правом та правовими категоріями, а часом і прямим під приводом нібито "тлумачення" нехтуванням чинного закону, в результаті -- свавіллям і беззаконням [2].

Проблема тлумачення -- це проблема співвідношення духу і букви закону, між якими, як правило, існують певні суперечності, розбіжності. Подібні колізії доводиться усувати саме шляхом тлумачення. Дуже важливо, щоб законодавець і виконавець розуміли один одного. Юридична діяльність (судова, прокурорська, слідча, адвокатська та інша), як ніяка інша, потребує скрупульозної точності, визначеності, однозначності. І, звичайно, уважності. Не дарма кажуть: закон -- це скальпель у руках судді і користуватися ним треба вміло і обережно. Не менш виразне прислів'я: "Не бійся суду -- бійся судді".

Тлумачення багато в чому залежить від рівня правосвідомості толкуючих осіб, їх професійної підготовки, компетентності, культури, ерудиції. Один і той же закон можна тлумачити по-різному, в залежності від того, хто і як тлумачить, в яких цілях.Велику роль тут відіграє суб'єктивне начало. Народне спостереження говорить: "Закон, що дишло, куди повернеш, туди й вийшло".

Суб'єкти тлумачення володіють різним політичним, моральним і правовою свідомістю, вони часом перебувають на різних полюсах ідеологічного спектру, мають свої соціальні пристрасті і переваги. А це не може не відбиватися на розумінні й тлумаченні права. Так що тлумачення може бути і упередженим.Особливо це стосується нечітких, двозначних законів, які дійсно при бажанні можна повернути по-різному, тобто вони допускають множинне тлумачення, можливість вкладати в них різний зміст. Подібних випадків у сучасній юридичній практиці чимало. Тлумачення носить як об'єктивний, так і суб'єктивний характер.

Навіть судді Конституційного Суду України, будучи першокласними професіоналами, наділеними виключним правом тлумачити Конституцію й інші нормативні правові акти, які не завжди розуміють предмет тлумачення однаково. Багато хто з них заявляють про свою особливу позицію, висловлюють думку, що не співпадає з думкою інших суддів. Зрозуміло, наводиться відповідна аргументація. І виходить, що "всі мають рацію". Буває, що той чи інший закон одним політичним суб'єктом визнається конституційним, а іншим (наприклад Президентом України) -- не відповідає Конституції України.

У літературі йде давня суперечка про те, чи всі юридичні норми підлягають тлумаченню або тільки неясні. Більшість правознавців вважають, що всі, бо "ясна" на перший погляд норма при більш уважному її розгляді виявляє в собі певні, часом ледь помітні некоректності, умовчання, нечіткість, що вимагають тонкого професійного аналізу. Існує також думка, згідно з яким у неофіційному тлумаченні потребують всі правові норми, в той час як офіційному тлумаченню підлягає лише невелика їх кількість. З цим теж важко погодитися.

Взагалі, тлумачення є обов'язковою стадією правозастосовчого процесу, про яку б нормі мова не йшла. Перш ніж застосувати ту чи іншу правову норму, її треба піддати всебічному тлумачення і переконатися в тому, що виражена в ній воля законодавця зрозуміла правильно. Крім того, необхідно з'ясувати дію норми в часі, в просторі і по колу осіб.

Слід сказати, що в недемократичних, тоталітарних державах свідомо практикується прийняття так званих "каучукових" або "гумових" статей (норм), що дають широкий простір для довільного їх тлумачення, наповнення потрібним змістом. Подібні норми використовуються владою для боротьби зі своїми політичними супротивниками. Наприклад, у радянському Кримінальному кодексі 1960 р. була стаття 70, карає за антирадянську агітацію і пропаганду. Чітких критеріїв такого "криміналу" не містилося. У результаті під цю статтю можна було підвести дуже багато "небезпечних" дій ("крамольний" вірш, розказаний анекдот, зберігання забороненої книги, навіть невдалий жарт), тобто відповідно до наведеного вище прислів'я повертати закон "куди треба". І дуже багато хто за подібні "злочини" отримували термін.

Отже, закони, що допускають різне тлумачення, що містять двозначності, лазівки, різночитання, -- це недосконалі закони. Їх в принципі (в ідеалі) не повинно бути, але насправді вони є і в цьому далеко не обов'язково криється "злий умисел". Більш того, подібні акти або норми в якійсь мірі неминучі. "Законодавець повинен мислити як філософ, а говорити як селянин" (Г. Еллінек). Але це не завжди виходить. Звідси -- необхідність тлумачення права.

Основні причини такі:

— cкладність або нечіткість юридичних формулювань, скажімо, зайва їх стислість, абстрактність або, навпаки, розлогість;

— недосконалість законодавчої техніки, поспішність у прийнятті тих чи інших правових актів, їх слабка опрацьованість, декларативність, неконкретність;

— рзбіжність норм і статей правових актів, наявність бланкетних і відсильні норм, нетипових приписів;

— специфіка юридичних термінів і понять, інтерпретація яких вимагає спеціальних знань, високої кваліфікації;

— законодавцю не завжди вдається ясно і точно висловити свою волю в тій чи іншій нормі або акті, сумістити "дух" і "букву" закону;

— окрема норма права діє не ізольовано, а в системі інших норм і тільки в цьому взаємозв'язку її можна правильно витлумачити.

Два аспекти тлумачення. Тлумачення буває уяснювальним і роз'яснювальним.Іншими словами, слід розрізняти тлумачення-з'ясування і тлумачення-роз'яснення.Обидва ці процеси тісно взаємопов'язані. При цьому з'ясування завжди передує роз'яснення, а не навпаки. Але не завжди за з'ясуванням автоматично випливає роз'яснення. Останнє може і не настати. Це залежить від конкретних обставин.

При тлумаченні-з'ясуванні норма права тлумачиться суб'єктом для себе. Таке тлумачення являє собою певний розумовий процес, що відбувається у свідомості тлумача, і воно не отримує будь-якого зовнішнього виразу, не фіксується в будь-якому акті. Даний процес не є юридичною процесуальною дією. Подібне тлумачення може даватися не тільки офіційною посадовою особою, але й пересічним громадянином. Воно не є обов'язковим для інших.

При тлумаченні-роз'ясненні здійснюється не тільки розумовий процес, але і відбувається реальне юридичну дію, що знаходить зовнішнє вираження у спеціальних актах, які називаються актами тлумачення, тобто воно має документальне оформлення. Це тлумачення не тільки для себе, а й для інших.Причому воно має обов'язкове значення для всіх зацікавлених осіб. Роз'яснення норми вправі давати лише уповноважені на те органи та посадові особи. Рядові громадяни такої прерогативою не мають. Зрозуміло, що будь-яке роз'яснення може бути здійснено лише після з'ясування тлумачиться норми [1].

Тлумачення як специфічна юридична діяльність має важливе значення для правового регулювання, є необхідною умовою існування і розвитку права. Воно виконує наступні функції:

1. Пізнавальна функція. Вона випливає з самого змісту, суті тлумачення, в ході якого суб'єкти пізнають право, зміст правових приписів.

2. Конкретізаційна функція.При тлумаченні правові приписи часто конкретизуються, уточнюються з урахуванням конкретних обставин (особливо яскраво ця функція виявляється в процесі функціонального тлумачення).

3. Регламентуюча функція. Тлумаченням у формі офіційного роз'яснення як би завершується процес нормативної регламентації суспільних відносин. Це означає, що громадяни та організації, а також органи держави і посадові особи, які застосовують право, повинні керуватися не тільки юридичними нормами, а й актами їх офіційного тлумачення.

4. Правозабезпечувальна функція. Деякі акти тлумачення видаються для забезпечення єдності та ефективності правозастосовчої практики. Такі, наприклад, роз'яснення Центрвиборчкому про порядок застосування норм Закону про вибори.

5. Сігналізаторская функція. Тлумачення нормативних актів дозволяє виявити їх недоліки технічного і юридичного характеру. Це є «сигналом» для законодавця про необхідність вдосконалення відповідних норм.

У літературі була висловлена ??цікава думка про проспективне тлумачення, в ході якого здійснюються. тлумачення, інтерпретація, уявна «обкатка» норм права на стадії їх розробки.

У кінцевому рахунку тлумачення як юридична діяльність служить завданням забезпечення законності та підвищення ефективності правового регулювання. У сучасних умовах його актуальність значно зросла. Це пояснюється тим, що в останні роки законодавство грунтовно оновилося, в ньому з'явилися нові норми й цілі галузі, розділи права (наприклад, приватне право). Правотворчість тепер здійснюється на інших принципах, застосовуються нові юридичні терміни і конструкції, зовсім інший тип регулювання. У законодавчій практиці все ширше використовується зарубіжний досвід. У цих умовах тлумачення і повинно зіграти свою роль як найважливіший інструмент пізнання, реалізації та вдосконалення права [2].

2. Способи тлумачення норм права

Спосіб тлумачення -- це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

За допомогою прийомів тлумачення досліджується норма права, інтерпретатор пізнає її зміст, отримує повне і вичерпне уявлення про норму. Знання таких прийомів здатне вберегти від помилок, поверхневого і одностороннього з'ясування сенсу норм, допомагає виробляти правильний підхід до їх аналізу.

Прийоми тлумачення доповнюють і обумовлюють один одного. Вони дають позитивні результати лише при їх використанні в сукупності.

Усвідомлюючи зміст і соціальне призначення правової норми, інтерпретатор досліджує: 1) саму норму; 2) її правові зв'язки, тобто взаємовідносини з іншими юридичними приписами та правовими принципами, 3) її позаправові зв'язки з іншими суспільними явищами. Це дає підставу виділити три самостійні прийоми з'ясування правової норми.Текстове тлумачення. Цей прийом тлумачення зазвичай називається граматичним, оскільки об'єктом дослідження в даному випадку є текст, так би мовити, зовнішній бік норми. Однак, як видається, цей термін не зовсім вдалий, оскільки він може наштовхнути на думку, що мова йде лише про використання правил граматики.Текстове тлумачення виділяється в якості самостійного прийому не в силу цього.В іншому випадку з тих самих підстав, за якими ми виступаємо проти самостійного існування логічного тлумачення (у багатьох підручниках виділяється подібний прийом тлумачноня), потрібно було б відкинути і "граматичне" тлумачення.Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно як лексичну і синтаксичну, так і смислову структуру тексту норми, застосовує правила і граматики, і логіки.

Текстове тлумачення починається з осмислювання відповідного тексту нормативного акту. Необхідно встановити основне значення окремих слів, їх смисловий відтінок у даному контексті, з'ясувати граматичну форму (відмінок, число, рід, обличчя і т.д.). Якщо в нормативному акті немає визначення терміна, йому дається загальновживані літературне значення. При тлумаченні інтернаціональних і іноземних слів їм надається те значення, яке вони придбали в рідній для законодавця мові.

Сенс досліджуваного слова тлумачиться так, як розумів його законодавець у момент видання норми. Основна лексична база, яка використовується в нормативних актах, постійна. Однак можливість зміни значення слів існує, і її не можна не враховувати при тлумаченні.

Наступне, не менш відповідальне завдання, що стоїть перед інтерпретатором, -- встановлення смисловий і граматичної структури тексту, вивчення взаємозалежності всіх пропозицій, що уточнюють, розвивають і конкретизують зміст і в сукупності складових норми права. Встановлення таких зв'язків особливо важливо у випадку, коли норма складається з кількох статей одного акта або різних актів (внесення змін і доповнень до статті, подальше її розповсюдження, скасування будь-якої частини, приміщення санкції в іншій статті або іншу дію).

Одночасно досліджуються техніко-юридичні засоби і прийоми вираження волі законодавця в нормі яка тлумачиться (розкриття змісту спеціальних юридичних і технічних термінів, особливих правових конструкцій, аналіз структури аналізованої норми, встановлення того, до якого виду норм права вона належить).Спеціальні юридичні знання і навички, високий рівень правосвідомості -- необхідні умови ефективності такої роботи.Законодавчий текст -- це не звичайний літературний твір. У ньому вживається цілий ряд спеціальних термінів. У законодавстві багато так званих буденних, загальновживаних термінів, які запозичуються з побутового мовлення і використовуються у своєму загальновживаному значенні. Часто застосовуються також загальновживані терміни, що мають у нормативному акті особливий сенс (наприклад, доказ, підозрюваний, скарга). Вони більш точно позначають необхідне поняття. Як правило, такі терміни, щоб уникнути надмірно широкого і, отже, неточного тлумачення визначаються в нормативному акті (наприклад, стаття 23 Кримінально-процесуального кодексу України вiд 28.12.1960 № 1001-05, де спеціально формулюються визначення багатьох вживаних в кодексі термінів).

Спеціальні юридичні терміни (наприклад, позивач, неустойка, дізнання) виробляються правознавством і створюються законодавцем. Знання судової та арбітражної практики -- необхідна основа правильного їх розуміння.

Широко використовуються в нормативних актах і так звані технічні терміни, запозичені з різних галузей техніки, науки, мистецтва. Без таких термінів обійтися дуже важко, оскільки право стосується безлічі різних сторін суспільного життя. Ці терміни зазвичай не визначаються в нормативних актах. Якщо виникають неясності при їх тлумаченні, то потрібно використовувати відповідні довідники, словники, звернутися до допомоги фахівців [3].

Логічний спосіб тлумачення правових приписів є таким тлумаченням, яке базується на використанні законів і правил логіки для осмислення їх змісту. При цьому інтерпретатор не виходить за межі тексту закону. Зміст логічного способу тлумачення роз кривають і конкретизують певні прийоми, а саме:

а) логічне перетворення, або перебудова тексту з відновленням членів речення, що їх бракує, для того, щоб уникнути двозначності чи невизначеності тексту. Наприклад, текст «напад з метою заволодіння майном громадян ... карається позбавленням волі...» слід змінити на такий: «особа, що скоїла напад з метою заволодіння майном громадян... карається...». Завдяки застосованому логічному прийому перетворення в тексті тепер йдеться не тільки про об'єктивну сторону, а й про суб'єкта злочину;

б) виведення норм з норм (їх логічний розвиток). Цей прийом зводиться до індукції, що використовується для виведення приватних положень (висновків) з загальних норм. Наприклад, з тексту «організація повинна відшкодовувати шкоду, заподіяну з вини її працівників» (стаття 441 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV) випливає, що будь-яка установа, підприємство чи організація (ательє, фабрика, мале підприємство та інші) зобов'язані відшкодувати шкоду;

в) аналогія; цей прийом застосовується тоді, коли законодавець не дає вичерпаного переліку обставин, ознак і вживає при цьому звороти «та інші», «в аналогічних випадках». Наприклад, у Загальній частині Кримінального кодексу України вказується, що при призначенні покарання суд має право враховувати і інші об ставини, які пом'якшують вину;

г) висновки з понять, зокрема з обсягової інтерпретації (тлумачення у висновках, що вказують на належність предметів та явищ на підставі застосування поняття до певного класу правових явищ). Наприклад, ознаки, що відбиті в понятті «юридична особа» (стаття 23 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV), у сукупності вказують не певний клас правових явищ, які охоплює зміст цього по няття, що, у свою чергу, дозволяє відносити невизначену безліч державних та недержавних організацій до даного класу суб'єктів права, тобто до класу юридичних осіб, і відповідно враховувати в правотворчій та правозастосовній практиці особливості юридич ного режиму таких суб'єктів.

Використовуються й інші прийоми логічного способу тлумачення норм права.

Систематичний спосіб тлумачення правих приписів застосо вується для того, щоб краще зрозуміти їх зміст, що пов'язано з особливостями їх розташування в різних частинах і підрозділах системи права, а також необхідністю врахування різних за характером логічних зв'язків між нормами права. Такий спосіб використовується з урахуванням місця нормативно -- правового припису в нормативно -- правовому акті, інституті, галузі законодавства. При цьому враховуються зв'язки норми, що тлумачиться, з нормами інших статей того самого акта, інших нормативно -- правових актів різних інститутів і галузей права. На приклад, у тексті «суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності...» (стаття 323 Кримінально-процесуального кодексу України вiд 28.12.1960 № 1001-05) наведена норма повинна бути пов'язаною з іншими нормами Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів -- про загальні положення судочинства, про порядок дослідження доказів, про допит підсудного, свідків, потерпілого та ін. У такий спосіб враховуються логічні зв'язки залежності, доповнення, конкретизації, уточнення, обмеження тощо, які існують між різними нормами. Цими зв'язками є:

а) зв'язки між нормою, що тлумачиться, та нормами, що роз кривають зміст терміна, який у ній вживається. Це або легальне визначення (дефініція), або норма, яка перелічує коло суб'єктів, предметів, явищ, що складають це поняття. Наприклад, коло прав і обов'язків будь-яких осіб, організацій, що займаються під приємницькою діяльністю, визначається поняттям «суб'єкт підприємницької діяльності» (стаття 2 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991 № 698-XII).

б) зв'язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть припиняти дію норм, чи остаточно скасовувати чинні нормативні приписи, чи поширювати їхню дію на нове коло відносин, суб'єктів, територій, чи пролонговувати їхню дію на новий термін;

в) зв'язки відсилочних та інших статей. Застосування суб'єктом нормотворення відсилочного способу викладення норми, як відомо, створює такий нормативно-правовий припис, який не повністю перелічує ознаки діяння, а відсилає до інших статей то го ж нормативно-правового акта. Норма, що тлумачиться, може бути повністю зрозуміла інтерпретатору тільки за умови «поєднання» змісту відсилочної статті із змістом таких статей нормативного акта, до яких вона відсилає [4].

Історичний спосіб тлумачення. При допомозі цього спо собу необхідно встановити зміст норми права, виходячи із соціально-економічних і політичних умов прийняття нор масивно-правових актів. При цьому інтерпретатор поси лається на факти, пов'язані з історією виникнення норм, які підлягають тлумаченню. З однією сторони це тлума чення веде до стабілізації застосування правових норм, з другої -- воно може вести до пристосування нових суспіль них відносин старим нормативно-правовим актам. В ре зультаті такого тлумачення інтерпретатор може прийти до висновку, що деякі нормативні акти чи окремі норми відста ли від суспільного розвитку і потребують відміни чи уточнення.

В даному випадку інтерпретатор може використовувати джерела, які знаходяться за межами системи права і законо давства, з'ясовує конкретно-історичні умови, причини, мо тиви, які обумовили прийняття нормативних актів, а також їх цілі і завдання. Такими джерелами можуть бути різні по літичні документи, історичні, соціально-економічні і полі тичні дослідження. Інтерпретатор повинен використовува ти їх, як основу для розуміння змісту норм права. Інтерпре татор, досліджуючи конкретно-історичні умови прийняття закону, може прийти до таких висновків:

— що дана норма закону фактично не діє, так як відпали,зникли відносини, які нею регулювались;

— що не діє певне положення норми в силу тих же причин;

— що певна норма, яка видана в інших умовах, протирічить економічним і політичним обставинам часу її інтерпретації, хоча відносини, що регулюються нею збереглись.В цьому випадку можна зробити висновок на підставі історичного і систематичного тлумачення правових норм;

— що дана норма, яка видана в інших умовах, не відповідає повністю завданням і цілям правового регулювання, тому вимагає певного пристосування до нових умов.

Історичний спосіб тлумачення повинен використовуватись інтерпретатором поряд із іншими способами тлумачення, оскільки застосовувати потрібно нормативно--правові акти, а не історичні умови їх прийняття [5].

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення нормативно-правових актів полягає в аналізі змісту правової норми шляхом виявлення й розкриття її цілей у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Як найбільш раціональний спосіб регулювання суспільних відносин норма права завжди потребує осмислення її змісту з боку різних осіб, зміст же, у свою чергу, -- це не тільки внутрішній логічний зміст (поняття, явища, що осягаються розумом), а й розумна підстава регулювання суспільних відносин. Тобто в процесі тлумачення мають одночасно розкриватися обидва аспекти змісту.

Отже, призначення інтерпретації полягає також і в з'ясуванні цільової спрямованості нормативно-правових приписів, міжнародно-правових документів тощо. Відо мо, що ступінь зрозумілості закону не може бути однаковим для різних суб'єктів права: для осіб, що мають багаторічний про фесійний досвід тлумачення й застосування норм, і для усіх інших. Так, зміст нормативно-правового акта, що містить важливі загально-соціальні, політичні, соціально-культурні та інші завдання (наприклад, конституційні акти), звернутого до багатьох суб'єктів, з преамбулою, що роз'яснює цілі регулювання, його необхідність, є більш доступним для розуміння громадян, ніж прикладні ціль та зміст акта, призначеного для вузького кола суб'єктів (наприклад, інструкції та інші нормативні акти для службового користування) [4].

В окремих випадках, в результаті тлумачення норми виявляється, що вона недосить ясна або викликає сумніви. Неясність норми може виявлятися в розпливчастості формулювань, недостатньої точності того чи іншого терміну або виразу, в двусмисленості, неповноті. Неясність може виникнути також із-за суперечностей всередині самої норми в силу недосконалості законодавчої техніки.

У таких випадках дуже важливо використати все те, що об'єднується під умовним найменуванням "додаткові матеріали до правової норми": спеціальні роз'яснення органу, який видав норму яка тлумачиться, акти Верховного суду та його колегій, офіційні роз'яснення арбітражних та інших державних органів. Необхідно також використовувати підручники з правових дисциплін, коментарі законодавства, монографічну літературу, думки знаючих людей (наприклад, роз'яснення працівників кодифікаційних бюро) та інші матеріали.

При виявленні дійсної неясності норми найбільш вірним є той варіант тлумачення, який: 1) більш повно і правильно відображає загальні принципи права; 2) найбільш відповідає вимозі охорони прав і законних інтересів громадян; 3) оптимально, повно і всебічно відображає цілі прийняття тлумачення акта, його призначення.При цьому висновки, отримані за допомогою використання додаткових матеріалів, не повинні усувати неясність норми за рахунок зміни або скасування її положень.

У результаті тлумачення у інтерпретатора повинне з'явитися внутрішнє переконання в тому, що отримані висновки вірні, відповідають змісту і меті норми яка тлумачиться. Внутрішнє переконання формулюється як впевненість в тому, що все необхідне враховано при встановленні її змісту [3].

3. Види тлумачення норм права

Тлумачення правових норм відбувається за різними видами, формами і способами. Класифікувати його можна по різним підставам: по юридичній силі (в залежності від суб'єктів тлумачення), по цілям, по об'єму.

По юридичній силі, або в залежності від суб'єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення -- це роз'яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення.

По формі офіційне тлумачення виражається в інтерпретаційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб'єктами і повинні використовуватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообов'язковий характер. Суб'єкти офіційного тлумачення нормативно-правових актів визначаються законом або їх правовим статусом в системі органів державної влади. Юридична сила офіційного тлумачення визначається суб'єктами, які давали роз'яснення нормативно-правових актів. Офіційне тлумачення виражається, як правило, в письмовій формі, хоча іноді може бути і в усній формі.

Офіційне тлумачення характеризується також особливим порядком здійснення і виражається в правороз'яснювальному процесі. Цей процес складається з п'яти стадій: 1) правороз'яснювальна ініціатива суб'єктів суспільних відносин; 2) узагальнення практики і перевірка необхідності надання роз'яснення законодавства; 3) розробка і обговорення текс ту (проекту) роз'яснення; 4) прийняття або затвердження проекту роз'яснення; 5) публікація акту роз'яснення нормативно-правових актів.

Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юридичним наслідкам поділяється на нормативне і казуальне. Нормативне тлумачення відрізняється від казуального тим, що воно є загальнообов 'язковим для всіх суб'єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Таке значення,наприклад, мають інтерпретаційні акти Верховної Ради України і її Президії, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України , Вищого Арбітражного Суду України,тощо

Казуальне тлумачення -- це таке тлумачення, коли норма права роз 'яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб'єктивні права і обов'язки та інші юридичні факти і обставини в рамках конкретних правовідносин. Воно розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ. Найбільш розповсюджене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України по конкретним справам. Казуальне тлумачення є обов'язковим для осіб, відносно яких воно приймається. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним. Наприклад, Верховний Суд України, розглядаючи цивільну справу про визнання дійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на жилий будинок, роз'яснив, що договір довічного утримання підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Недодержання нотаріальної форми, якщо відсутні підстави, передбачені частина 2 стаття 47 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV, тягне за собою недійсність угоди.

Серед офіційного нормативного тлумачення слід виділити аутентичне тлумачення. Це таке роз'яснення нормативно-правових актів, яке дає офіційно той державний орган, який приймав нормативно-правовий акт.

В практичному житті можна зустріти також делеговане тлумачення. В цьому випадку норми права роз'яснюються тим органом, який держава уповноважила давати обов'язкове тлумачення.

Таблиця.

Сфера дії норми, що тлумачиться, залежить від правомочностей суб'єкта тлумачення.

Неофіційне тлумачення виходить від суб'єктів, діяльність яких не є офіційною, державною, а отже, воно не має юридичної сили і ніяких правових наслідків не тягне. Таке тлумачення може бути як усним, так і письмовим. Важливою його особливістю є те, що воно не пов'язане з владою, примусом, покаранням. Будь-які санкції тут виключені. Неофіційне тлумачення поділяється на доктринальне (наукове), професійне і повсякденне. Доктринальне тлумачення дається вченими, представниками науки. Цінність його -- в аргументованості, доказовості, обгрунтованості. Типовим прикладом такого тлумачення є періодично видаються наукові коментарі до чинного російського Кодексів -- кримінального, цивільного, трудового та ін У цих коментарях, а також у різних статтях, доповідях, монографіях фахівці роз'яснюють, тлумачать відповідні положення, норми, статті -- як їх треба розуміти і використовувати. І хоча думки вчених не обов'язкові для офіційних осіб і органів (суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів), тим не менше їх погляди та рекомендації можуть надати і дійсно надають істотну допомогу правозастосовчій практиці, впливають на неї. Чим вище авторитет вченого, тим вагомішим його думку. Однак, як справедливо відзначається в літературі, наукове (неофіційна) тлумачення не можна протиставляти офіційним як ненауковим. Офіційне тлумачення, особливо роз'яснення вищих судових органів, теж базується на науковій основі. До розробки найбільш важливих правотолкующіх документів, наприклад постанов Пленуму Верховного Суду України, звичайно залучаються великі вчені. Різниця лише в тому, що в цих документах (актах тлумачення) містяться в основному лише підсумкові висновки і установок, у той час як суто доктринальне (неофіційна) тлумачення припускає розгорнуті докази, аналіз, розкриття змісту тих чи інших юридичних положень, волі законодавця.

Професійне тлумачення, як це видно з його назви, дається юристами-професіоналами -- суддями, прокурорами, слідчими, адвокатами, іншими фахівцями, взагалі особами з вищою юридичною освітою, які добре знають чинне законодавство і практику його застосування. Таке тлумачення може бути як усним (у вигляді консультації, відповідей на конкретні запитання), так і письмовим (у формі довідки, висновки, виступи у пресі). Цінність професійного тлумачення -- в глибоких знаннях і компетенції толкующих осіб.

Повсякденне тлумачення -- це первинний, життєвий рівень розуміння права, його інтерпретація рядовими громадянами. Таке тлумачення відображає правосвідомість основної маси населення. Його характерною рисою є те, що воно може бути невірним, суто емоційним. Тим не менш подібне правоощущеніе має важливе значення при вчиненні громадянами юридично значущих дій, здійсненні ними своїх прав і обов'язків, дотримання законів, правопорядку, юридичних норм.Зрозуміло, ніякого зовнішнього (письмового) вираження буденне тлумачення не отримує [1].

По цілям тлумачення може бути: 1) тлумачення-з'ясування тільки для себе; 2) тлумачення-роз'яснення для інших суб'єктів; 3) тлумачення для себе і для інших суб'єктів. На приклад, слідчий, як правило, з'ясовує зміст норми для себе. Верховна Рада України чи Конституційний Суд України дають роз' яснення для інших, а загальний суд може з'ясовувати зміст норми права для себе і для інших.

Офіційне і неофіційне тлумачення можна класифікувати залежно від об'єму (способів) роз'яснення правових норм: буквальне, обмежене і розширене.

Буквальне тлумачення правових норм відбувається тоді, коли текст правової норми роз'яснюється без будь-яких уточнень її змісту, оскільки вона точно виражає волю законодавця і не виникає ніяких розбіжностей в розумінні її змісту. Наприклад, в стаття 332 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV (договір підряду) вказується, що за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій ризик певну ро боту за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконану роботу. В даному випадку не потрібно тлумачити розширено або звужено, оскільки в статті чітко сформульовані права і обов'язки сторін.

Розширене тлумачення відбувається тоді, коли норми права потрібно тлумачити трохи ширше буквального тексту. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно, і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст. Наприклад, за договором доручення (стаття 386 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 № 435-IV) одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й зарахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. В даному випадку розширеному тлумаченню підлягають терміни «повірений» і «довіритель», оскільки не вказано, хто може бути ними. Такому ж тлумаченню підлягає термін «певні юридичні дії», тобто дії, які передбачені Цивільним кодексом України відповідно до правоздатності і дієздатності суб'єктів даного договору. Розширене тлумачення потрібно здійснювати тоді, коли дається незавершений перелік об ставин, умов реалізації норм права. Такий перелік, як пра вило, завершується виразами «і тому подібне», «інші», «в аналогічних випадках».

Обмежене тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права необхідно тлумачити трохи вужче тексту відповідної статті нормативно-правового акту. Це означає, що норма права сформульована досить широко або викладена в декількох статтях нормативного акту. Наприклад, в Законі «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 р. в статті 2 дається визначення «безробітних». «Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність відповідної роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці». Це положення необхідно тлумачити трохи вужче тексту норми, оскільки в ч. 2, 3 цієї статті даються виключення сто совно громадян, які не можуть бути безробітними, в т.ч. які вперше шукають роботу і не мають професії, які мають право на пенсію [5].

Деякі загальні принципи тлумачення:-- всякий сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого;-- закон зворотної сили не має;-- що законом не заборонено, те дозволено;-- надзвичайні закони тлумачаться обмежено;-- закони, що пом'якшують покарання, тлумачаться розширено;-- виключення із загального правила підлягають обмежувальному тлумаченню;-- пізніше виданий закон скасовує попередній у всьому тому, в чому він з ним розходится;-- тлумачення не повинно скасовувати, змінювати чи створювати нову норму права. Зазначені постулати вироблені світовою юридичною практикою. Їх важливо мати на увазі як загальні орієнтири у всьому процесі тлумачення і застосування права, в утвердженні ідей законності і правопорядку в даній сфері [1].

4. Акти тлумачення норм права

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) -- правовий акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, що сформульоване уповноваженим органом (національним і міжнародним) у межах його компетенції, та має обов'язкову силу для усіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення -- своєрідна «тінь» норми, яка тлумачиться; вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі.

Ознаки акта тлумачення норм права:

розкриває зміст (смисл) правових норм, виражених в приписах відповідного юридичного акта;

діє в єдності з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться; залежить від нього і, як правило, поділяє його долю;

є формально-обов'язковим для усіх, хто застосовує норми, що роз'яснюються;

не виходить за межі норми, що роз'яснюється; являє собою уточнююче судження про норму права, а не новий нормативний припис;

в ієрархії юридичних актів слідує за актом, положення якого розтлумачено, його місце серед юридичних актів визначається компетенцією органу чи установи, які його ухвалили;

приймається лише правотворчими чи спеціально уповноваженими суб'єктами, установами -- національними (наприклад, Конституційним Судом України) і міжнародними, чию юрисдикцію визнала держава (наприклад, Європейського суду з прав людини, Комітету Організації Об'єднаних Націй з прав людини);

має.спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інформаційний лист);

8) діє у просторі відповідно до дії витлумаченої норми права, а у часі може набувати як прямої, так і зворотної сили; межі його зворотної сили визначаються моментом набрання чинності юридичним актом, що тлумачиться.

Об'єктами тлумачення в залежності від сфери дії суб'єкта тлумачення можуть бути:

нормативні акти;

правозастосовні акти (інакше: казуальні, піднормативні, індивідуальні).

Нормативні акти можуть бути об'єктами правотворчого і об'єктами правозастосовного тлумачення.

Таблиця.

Акти нормативного правотворчого тлумачення -- видаються правозастосовним суб'єктом (як правило, вищим органом правосуддя) у результаті розгляду конкретної справи, пов'язаної з певним нормативно-правовим спором. Його тлумачення є казуальним, а під сумкове рішення має нормативне значення і може розглядатися як прецедент судового тлумачення (наприклад, рішення Конституційного Суду України про скасування страти)

Акти як автентичного, так і делегованого тлумачення мають самостійне значення. Між актами нормативного правотворчого тлумачення (автентичного і делегованого) і актами нормативного правозастосовного тлумачення існують більш принципові відмінності, ніж між актами автентичного і делегованого тлумачення [6].

Висновок

Тлумачення нормативних актів завжди пов'язано з правосвідомістю і політикою того колективу, інтереси якого виражає інтерпретатор.

При цьому: посадові особи та окремі громадяни пізнають, які вимоги пред'являються до них, інших індивідів, у чому суть їх права, які дії їм дозволені чи забороняються правом, які мають бути результати недодержання вимог правових норм; з'ясовуються питання про соціально-політичне значення норми, яка досліджується, як ця норма закріплює завдання, що стоять перед суспільством, висвітлюються її роль у зміцненні правопорядку, її місце у загальній системі права; є необхідним і важливим елементом юридичної діяльності, хоч здебільшого цей процес зовні показний, оскільки відбувається «автоматично» без явно вираженої мети щодо тлумачення словесного виразу правової норми; є тим засобом, за допомогою якого перекидається місток між загальним абстрактним приписом правової норми і окремим конкретно викладеним випадком, що підлягає правовому вирішенню, яке є необхідною сполучною ланкою між ними; є невід'ємною частиною єдиного процесу застосування права, його не можна розглядати як окрему стадію цього процесу; необхідне як передумова і для перевірки законності норми, для встановлення меж її дії; є особливо важливим для осіб і органів, які застосовують правові норми до конкретних життєвих фактів, оскільки застосування права до цих осіб і органів є їх головним обов'яз ком, тією формою, в якій втілюється зміст їх діяльності; необхідне не лише там, де виникають правовідхилення, а й там, де право вимагає від людей відповідної поведінки незалежно Від того, чи вчинено правопорушення, чи їх дії є правомірними; є одним із засобів зміцнення режиму законності, її забезпечення, тому що який би не був конкретний закон, без повного й глибокого його тлумачення неможливо зміцнювати законність і послідовно проводити у життя правову політику; має особливо важливе соціальне значення з позиції виховного впливу.