Герменевтика права

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

юридичний факультет

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

РЕФЕРАТ на тему:

«Герменевтика права»

ВИКОНАВЕЦЬ:

Чорний Р.В.

Чернівці - 2010

ПЛАН

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ГЕРМЕНЕВТИКИ ПРАВА

2. РОЛЬ ГЕРМЕНЕВТИКИ ПРАВА

ВИСНОВОК

ВСТУП

ГЕРМЕНЕВТИКА ПРАВА - (грец.) -- мистецтво тлумачення, розуміння, від -- пояснюю, тлумачу) -- одна з доктрин теорії природного права. Її прихильники (А. Кауфман, В. Хассемер та ін.) трактують це право як таке, що історично розвивається і є «справедливим для даного часу». На їхню думку, природне право випливає з ідеї права, або справедливості, яка передбачає форм, рівність індивідів, їх безпеку, відсутність щодо них сваволі тощо. Ідея права (сфера належного), тобто основні правоположення і принципи, які є загальними, надпозитивними, істотними для даного часу, приводиться у відповідність із можливим фактичним (життєвим) порядком речей (сферою реального). Це досягається в процесі пошуку права, в межах якого і створюються позитивні правові норми (закони, звичаї, прецеденти). З іншого боку, у цьому ж процесі виникають і розвиваються реальні життєві явища. Результатом є правові рішення, або ж право у матеріальному розумінні, тобто «конкретне, матеріально-позитивне, значуще для даної ситуації історичне право». З цього погляду право трактується як відповідність належного та реального. Категорія праворозуміння -- першоджерельна у герменевтиці права. Це поняття означає не просто пізнання права, а процес, завдяки якому на фунті «живої історичної мови» відбувається становлення конкретної історії права.

Герменевтика права тлумачить право як продукт герменевтеичного право розуміння, яке конструюється засобами мови. Отже, вказана теорія спирається не на норми, а на правовідносини, правові рішення, правову поведінку. А «конкретно-історичне право», що створюється відповідно до герменевтичного природного права, є мережею подій та актів поведінки. У процесі герменевтичного праворозуміння щоразу, в кожній конкретній дії, досягається відповідність належного та наявного, закону і факту. У результаті норма позитивного права і «фактичний порядок речей», належне і наявне приводяться у відповідність і виникає «конкретне, реальне, історичне право». Розуміння та реалізація позитивного права суддями й адміністраторами є не лише його застосуванням -- своєю діяльністю вони практично створюють правові норми. Завдяки цій діяльності та праворозумінню і функціонує «конкретне історичне право».

герменевтика право тлумачення

1. поняття герменевтики права

Проблема тлумачення - одна з фундаментальних гносеологічних проблем юридичної науки. Однак при її розв'язанні перевага завжди надавалася дослідженню інтерпретаційних процедур, спрямованих на з'ясуван-ня й роз'яснення смислу законодавчих текстів як позитивної основи юридичної діяльності. Водночас у затінку залишалися інтерпретаційні процеси у сфері самої юридичної практики. Проте ще в XIX ст.один з засновників історичної школи права Г. Пухта наголошував, що “вся юриспруденція має бути герменевтикою ”. Справді, гносеологічний потенціал герменевтичної константи права значно зростає, коли мова йде вже не про правовітексти, а про юридичний дискурс, під яким у вузькому смислі можна розуміти правову комунікацію. Правовідносини - це передусім врегульовані нормами правовідносини між людьми, це людське спілкування стосовно прав і обов'язків, це переконання в своїй правоті або невинуватості. Вимога або переконання завжди передбачає певну інтерпретацію відповідних ситуацій, тобто неминуче містить у собі герменевтичні елементи. І якщо факт укладання цивільно-правової угоди можна вважати таким, що підтверджує відносну однаковість розуміння сторонами умов її реалізації, то під час допиту в кримінальному розслідуванні або в судовому слідстві, коли відбувається безпосереднє усне спілкування, (особливо значуще,екзистенціально вирішальне для підозрюваного), тоді найвитонченіша гра і балансування смислами у правовій інтерпретації дій суб'єктів стає основною формою здійснення цих юридичних процедур. Саме тут, в екстремальній ситуації правового дискурсу, відбувається справжня динаміка регулятивних механізмів права, і саме тут найбільшою мірою проявляється така властивість, як тотальна й фундаментальна залежність їх ефективності від пізнавальної насиченості у формі герменевтичних процесів. Більше того, герменевтична константа настільки істотно впливає на сам хід і результати правового дискурсу,що це дало підстави деяким західним дослідникам взагалі визначити право як юридичну мову та її наслідки. Головним у слідстві стає інтерпретація, в судовому процесі - переконання сторін, а не виявлення дійсних обставин справи, які використовуються тільки як матеріал інтерпретації.

Інтерпретаційно-пізнавальні процеси, які відбуваються у правозастосовній діяльності, мають неабияке значення, від них залежать долі людей і тому роль герменевтичної константи тут проявляється особливо рельєфно. З цього приводу П.М. Рабінович зазначає, що положення герменевтики можна застосувати також і для розуміння смислу правозастосувальних актів, яке - порівняно з тлумаченням актів нормативно-правових - має ряд особливостей. Так, якщо з'ясування нормативно-правових актів у процесі їх застосування має своїм безпосереднім результатом, як правило, дію інтелектуальну (правозастосувальне рішення), то з'ясування правозастосувальних актів закінчується найчастіше діями фізичними (реалізація права). Тому в таких випадках, коли практичному втіленню закону в життя передує його застосування, належна реалізація права залежить, вочевидь, від адекватної інтерпретації не стільки нормативного акту, скільки акту правозастосувального”

Герменевтика права -- це наука про розуміння, тлумачення і застосування змісту законодавчого тексту, що визначає семантичні прийоми його формулювання і сприйняття. Ця наука є одним із видів пізнання, в результаті якого відбувається процес від розуміння до пояснення. Такий вид пізнання можна віднести до спеціального і виділити ряд різновидів даного аналізу: філологічний, спеціально-юридичний, логічний, систематичний й історико-політичний.

Філологічне тлумачення -- це з'ясування змісту правових норм шляхом дослідження їх словесного формулювання. Таке тлумачення не звертає уваги ні на мету, ні на обставини, за яких була написана норма, ні навіть на предмети, про які в ній трактується, а тільки на слова та їх взаємний зв'язок, як ними виражаються думки. Інакше кажучи, зміст норми викладається виключно на підставі об'єктивного значення мови, тобто змісту, який мають слова у зв'язку з правилами останньої. Оскільки призначення такого тлумачення полягає у тому: щоб з'ясувати зміст правової норми шляхом аналізу тексту нормативно-правового акта застосовуються прийняті у мовознавстві методики аналізу тексту відповідно до рівнів мови: лексико-семантичний (значення слова, співвіднесеність з відповідним юридичним поняттям), морфологічний (граматичне значення, граматична форма слова, частини мови), синтаксичний (поєднання слів у словосполучення й речення, а також простих речень у складні, надфразну єдність), які охоплюють особливості термінологічно-мовного оформлення тексту нормативно-правового акта. З урахуванням методики аналізу таких текстів визначається два наступні етапи їх тлумачення: дослідження кожного конкретного слова і висловлювання, які містяться в тексті нормативно-правового акта, що тлумачиться; дослідження загальної граматичної та змістової структури речень, з яких складається текст нормативно-правового акта, а також вивчення взаємозалежності усіх речень

Практикою вироблені наступні поради при проведенні філологічного тлумачення:

-- легальна дефініція є обов'язковою при тлумаченні правової норми; при неповних переліках поширення правового правила на випадки, які прямо не вказані в переліку, потребує з'ясування загальних ознак усіх чинників, зазначених у ньому, а потім підведення під ці ознаки тих випадків, які малися на увазі словосполученням "інші"; врахування контексту нормативно-правового акта є обов'язковою умовою правильного тлумачення неповних переліків;

-- при наявності понять в текстах нормативно-правових актів, які мають неоднозначне розуміння і застосування в різних галузях права, використовувати положення Конституції України та чинних нормативно-правових актів різних галузей права, в яких вживаються терміни, що підлягають тлумаченню; користуватися довідковою літературою;

-- при тлумаченні спеціальних технічних термінів дотримуватися такого їх розуміння, яке закріплено за ними у певній галузі знань, звертатися до відповідних спеціалістів, а також до можливої довідкової літератури; розуміння і правильне застосування правової норми полегшується, якщо технічний термін має роз'яснення в акті тлумачення або в спеціальному коментарі;

-- брати до уваги таку обов'язкову рису термінів, як однозначність, тобто один і той же термін позначає одне юридичне поняття протягом тексту одного нормативно-правового акта, разом з тим припускати випадки недотримання однозначності вжитих термінів через недосконалість мовного вираження;

-- враховувати всі слова норми, не вважати зайвим жодне з них, оскільки правотворець вибагливо ставився до формулювання норм права, а також брати до уваги можливий недостатній рівень мовного оформлення правових приписів;

-- при з'ясуванні значення словосполучень і речень норми права аналізувати їх будову, залежність між словами й реченнями у надфразній єдності, виявляти значення розділових знаків, сполучників, прийменників їх смислову роль у реченні;

-- звертатися до тексту-першоджерела, оскільки порівняння тексту, звіряння його з перекладеним може виявити помилки перекладу і сприяти адекватному тлумаченню текстів нормативно-правових актів.

Спеціально-юридичне тлумачення -- це з'ясування змісту правової норми з використанням юридичних знань. Цей спосіб тлумачення має певну схожість з філологічним тлумаченням. Тут також, як і при останньому, досліджується словесне формулювання правової норми. Разом з тим є своя специфіка: зміст норм права розкривається на базі певної юридичної підготовки інтерпретатора, розуміння ним певних юридичних термінів та різних правових конструкцій. Деякі юридичні терміни, наприклад, „хуліганство", „пеня" та інші, в нормативних актах мають свій смисловий відтінок або навіть свій зміст, що відрізняється від їх звичайного слововживання.

Разом з тим терміни-визначення однієї галузі права можуть мати інший зміст в іншій галузі так, під поняття „посадова особа" в кримінальному праві підпадають майже всі службовці. До посадовців в науковій літературі з адміністративного права прийнято відносити ту частину державних службовців, яка в межах своєї компетенції здійснює дії, що спричиняють виникнення, зміну і припинення правових відносин. Отже, не можна механічно переносити поняття, дане нормотворчим органом для однієї галузі права, на інші.

З'ясування змісту багатьох правових термінів неможливе у відриві від навколишньої дійсності. Лише вивчаючи і зважуючи обставини конкретної справи, що підлягає вирішенню, можна дійти висновку, чи маємо ми справу з „необхідним випадком", „поважною причиною" тощо. Тут нерозривно пов'язані з'ясування терміна і оцінка фактів.

Логічне тлумачення. Тлумачення норм з погляду формальної логіки з'ясовує зміст норми з боку її логічної структури. Особливо цінну допомогу у виявленні змісту норми надає логічне тлумачення в тих випадках, коли норма не містить конкретного переліку всіх можливих умов її застосування.

У тлумаченні широко застосовуються правила діалектичної і формальної логіки. Можуть бути використані й такі закони, як закон тотожності, закон виняткового третього та ін. При логічному тлумаченні досліджується не словарний склад правових норм, а виражені в них поняття, логічні зв'язки.

Якщо закони формальної логіки складають основу логічного тлумачення, то закони діалектичної логіки використовуються в процесі систематичного й історичного тлумачення.

Систематичне тлумачення -- це з'ясування змісту правової норми в її зв'язку з іншими нормами. Необхідність з'ясування правових норм в їх зв'язку з іншими нормами випливає з найважливіших положень. Назване тлумачення полягає, головним чином, у зіставленні досліджуваної норми з іншими нормами права даного або іншого нормативного акта. При цьому досягається уточнення її змісту, усунення суперечностей, розмежування сфер дії схожих норм права тощо. Крім того, систематичне тлумачення полягає в з'ясуванні змісту правової норми залежно від місця її в нормативному акті. Сенс і зміст деяких правових норм визначається тим, в який нормативний акт або в якій його розділ дані норми включені.

Історико-політичне тлумачення полягає у: а) з'ясуванні мети ухвалення відповідної норми, її призначення, завдань, які ставив перед собою нормотворчий орган при її виданні; б) аналізі соціально-економічних і політичних обставин, історичних умов і причин, що викликали видання норми. Одним із прийомів цього тлумачення є зіставлення текстів нового і старого нормативного акта. Воно особливо корисне при вступі в силу і початковій дії нового нормативного акта.

У практиці застосування правових норм важливого значення має з'ясування співвідношення дійсного змісту норми з її текстуальним виразом, тобто тлумачення за об'ємом, що є логічним продовженням і завершенням з'ясування змісту правових норм. Адекватне, розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення -- результат застосування одного або одночасно декількох способів тлумачення. Цей результат залежить від уміння правильно використовувати способи тлумачення, від того, наскільки вірно вдалося за допомогою способів тлумачення виявити волю нормотворчого органу.

При тлумаченні дійсний зміст правової норми розуміється у точній відповідності з його текстуальним виразом (словесним формулюванням). Проте у ряді випадків текстуальний вираз правових норм не відповідає їх дійсному змісту. Тоді постає необхідність вдаватися до розповсюджувального або обмежувального тлумачення.

При розповсюджувальному тлумаченні дійсний зміст правової норми розуміється ширше за його текстуальний вираз (словесне формулювання). Дане тлумачення використовується тоді, коли буквальний зміст правової норми вужче її дійсного змісту, тобто коли словесне формулювання норми вужче, ніж та думка, яка виражена в ній. Подекуди нормотворчий орган в самому тексті нормативного акта вказує на можливість названого тлумачення. Це зустрічається в актах, норми яких висловлюються казуїстичним способом. Перелік випадків, що підпадають під дію норми, нерідко супроводжується виразами: „та ін.", „і т.п.". Розповсюджувальне тлумачення допустиме лише в тих випадках, коли воно з очевидністю випливає зі змісту самої норми.

В результаті обмежувального тлумачення дійсний зміст правової норми розуміється вужче його текстуального виразу. Суб'єкт правозастосування здійснює цей вид тлумачення тоді, коли буквальний зміст правової норми ширше за її дійсний зміст, тобто коли словесне формулювання правової норми ширше, ніж та думка, яка виражена в ній. Обмежувальне тлумачення, також як і розповсюджувальне, вимагає від інтерпретатора уміння правильно визначити дійсну думку нормотворчого органу. Інакше можливе необґрунтоване звуження сфери дії норми або розширення з іншого боку.

Класифікація тлумачення за об'ємом носить умовний характер в тому сенсі, що вона не припускає внесення змін в державну волю, яка міститься в нормі. Йдеться про найбільш точне з'ясування змісту норми. П. Недбайло зазначав, що „розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення не вносить ніяких змін в дійсний зміст норми"[8]. Разом з тим, деякі положення у його праці можуть бути розцінені інакше. Так, у числі причин такого тлумачення він допускав зміну обстановки, коли „розширюється або звужується коло юридично значущих фактів, передбачених гіпотезою норми". На його думку, розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення „можуть мати місце і в тих випадках, коли буквальний зміст норми правильно виражає її справжній зміст, але дія норми при цьому розширюється або обмежується внаслідок обстановки, що змінилася...". У той же час П. Недбайло справедливо критикує позицію тих авторів, які пропонують при тлумаченні доводити зміст закону до бажаного, диктованого політичними міркуваннями. Автор прямо відкидає формулу „нові умови -- новий зміст закону".

Розповсюджувальне і обмежувальне тлумачення не означають довільного розширення або обмеження сфери дії правових норм. За допомогою їх встановлюється тільки дійсний зміст. Ці види тлумачення не суперечать принципу законності, а, навпаки, сприяють її зміцненню. Вони дозволяють враховувати окремі недоліки нормативних актів і тим самим створюють можливість правильно розуміти дійсну державну волю, виражену в нормах права.

Також виділяють офіційне тлумачення, яке, у свою чергу, поділяється на автентичне, коли роз'яснення виходить від органу, що видав даний нормативний акт, і не автентичне, коли роз'яснення дають інші компетентні органи.

Тлумачення - роз'яснення правових норм, яке має обов'язковий характер (офіційне тлумачення), здійснюється великою кількістю органів і осіб. Інтерпретаційні акти, що належать до норм права, може видавати орган, що встановлює ці норми. Тлумачення однієї і тієї ж норми при необхідності провадиться декількома компетентними органами. Згідно з п. 4 ст. 13 Закону[9], Конституційний Суд України уповноважений надавати офіційне тлумачення Конституції та законів України. Провідну роль у роз'ясненні законодавства здійснює Міністерство юстиції України. Так, відповідно до підп. 14 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України[10], Мін'юст України, відповідно до покладених на нього завдань, Дає роз'яснення чинного законодавства державним органам, підприємствам, установам і організаціям. Офіційне тлумачення підзаконних актів дають органи або посадовці, що їх видали. Дане тлумачення нормативно-правових актів носить обов'язковий характер при реалізації правових норм, що містяться в них, зокрема при їх застосуванні.

Отже, перед тим як почати тлумачити норму, яка підлягає застосуванню у конкретному випадку, юрист повинен впевнитись, чи має вже така норма обов'язкове роз'яснення.

Неофіційне тлумачення підрозділяють на буденне, компетентне і доктринальне. Назване тлумачення у більшості випадків передує офіційному, випереджає його. Авторитет такого тлумачення різний залежно від рівня правових знань і професійних навиків. Слід підкреслити, що неофіційне тлумачення не має загальнообов'язкового значення прийнятої офіційної форми виразу і може провадитися усно. Навіть у тих випадках, коли воно оформляється в певному письмовому, вигляді, як, наприклад, коментар кодексів матеріального і процесуального права, воно не володіє ніяким ступенем загальнообов'язковості.

На особливу увагу заслуговує казуальне тлумачення. Казуальне тлумачення права -- це тлумачення у зв'язку з конкретним випадком. Кінцева мета такого тлумачення -- вирішення питання про розповсюдження дії тлумачної норми права на певну ситуацію. Воно може носити як офіційний, так і неофіційний характер. Офіційне казуальне тлумачення права здійснюється суб'єктами правозастосування у ході вирішення ними юридичних справ. Причому, це робиться у всіх випадках, що вимагають правового рішення. Неофіційне ж казуальне тлумачення права дається особами, на це не уповноваженими.

Здійснюючи казуальне тлумачення, правозастосовний орган спочатку з'ясовує відповідні правові розпорядження. Причому, він робить це через призму того випадку, який вимагає правозастосовного рішення. Результати даного тлумачення зрештою знаходять свій вираз в акті застосування права.

Норма права завжди абстрактна. У ході її застосування до обставин юридичної справи неминуче постає ряд питань (чи охоплюється той або інший предмет (явище, умова і т.п.) використовуваним у тексті акта поняттям, чи входить відповідна обставина юридичної справи в перелік обставин і т.д., що міститься в акті). Знаходячи відповіді на ці питання, правозастосовець повинен паралельно вивчати і норму права, і відповідний випадок, оскільки, як справедливо наголошується в спеціальній літературі: „найчастіше тільки тісне переплетіння і взаємне проникнення тлумачення з дослідженням фактичних обставин справи, яка підлягає вирішенню, дає можливість до кінця зрозуміти зміст окремих правових положень і термінів, їх застосовність до певної категорії справ". Потрібно лише пам'ятати, що правова норма не повинна бути залежна від випадку, що виник.

З'ясування змісту норми права у ході правозастосування завершується здійсненням такої правозастосовної дії, як правова кваліфікація. Правова кваліфікація -- це юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин юридичної справи шляхом віднесення даного випадку до певних норм права. Лише остаточно визначившись з правовою кваліфікацією юридичної справи, правозастосувач завершує пізнання норми права.

2. РОЛЬ ГЕРМЕНЕВТИКИ ПРАВА

Правильно інтерпретувати закон, значить правильно зрозуміти його в конкретній ситуації і конкретний час. Оскільки закон написаний, як правило, не до якогось окремого випадку, то, через деякий час, при схоронності власне закону, суспільна ситуація починає змінюватися і на якомусь етапі може змінитися до прямо протилежного. Тому інтерпретація закону з необхідністю повинна включати в себе «поправки» щодо суспільної ситуації, яка змінилась.

Герменевтика, застосовувана до правових досліджень, дозволяє по новому поглянути на старі проблеми, розглянути їх у нових аспектах. Герменевтика ставить питання про розуміння права, правового мислення і правового простору з позиції їх соціокультурної обумовленості. Проблема розуміння виступає тут не як аналіз окремих суб'єктивних «розумінь», а як дослідження парадигмальних основ, базисних установок, у певному сенсі «стандартних шляхів» текстуального аналізу. Саме виявлення загальності та універсальності методів розуміння текстів ставиться за мету герменевтичного дослідження.

Герменевтичний метод дозволяє зробити це не попередньо, не з заздалегідь конкретизованої підстави (економічної, політичної, релігійної, та ін.), А виходячи з тексту самої юридичної норми. Сенс філософської інтерпретації полягає в тому, щоб перейти до соціокультурних основ, виходячи від норми, спираючись на текст самої норми і на положення норми в соціокультурному просторі. Зрозуміти, в яких умовах народжувалося право, значить, багато в чому зрозуміти, які його цілі і завдання, зрозуміти підстави, від яких можна відштовхуватися в тлумаченні норм.

Традиційно вважається, що наука про тлумачення юридичних текстів, що володіє власною системою і методами роботи, виникла в рамках філософської та юридичної схоластики, коли треба було пристосувати розуміння знову відкритого римського приватного права до проблем середньовічного суспільства. Перші тлумачі римського права займалися складанням так званих «Глосс», тобто пояснень, збірник яких, і становив власне середньовічне право. Такі люди називалися «глосаторами», оскільки планували, що вони тільки коментують незрозумілі пасажі римського права, не додаючи нічого нового від себе. Однак, щоб прокоментувати статтю древнього закону, треба було осмислити його в рамках соціальних реалій того часу, що, природно, вимагало своєї методології і свого наукового апарату. Так виникла власне християнська правова екзегеза, що представляє, зрештою, правовий текст, розглянутий з позиції християнської ідеології.

Питання про основи і інтенції юридичного тексту породжував проблему тлумачення, вирішувати яку, щоб уникнути розбіжності у розумінні та аплікації, слід було суворими і певними методами. Так, вимога до однозначного тлумачення юридичних норм породила проблематику засобів і методів для інтерпретаційної діяльності. Подальший розвиток розуміння природи правового мислення призвів до відокремлення низки суміжних дисциплін, зайнятих проблемами правової свідомості суспільства.

Герменевтика права має справу, перш за все, з готовими текстами. Сутність герменевтичного підходу полягає в його здатності звернутися від тексту до його основ, розглянути сукупність тексту і його підстав його прийняття в якомусь герменевтичному універсумі »(Г.-Г. Гадамер).

Одним з основних правил герменевтики права є те, що зрозуміти текст можна тільки вийшовши за межі даного тексту, звернувшись до контексту. Розуміння тексту та його інтерпретація, таким чином, пов'язані із зверненням до контексту. Розуміння грунтується на зв'язку тексту і контексту. Сенс тексту для інтерпретатора виникає там, де існує який-небудь вихід на контекст.

Контексти в загальному можуть бути поділені на лінгвістичні (інший текст, а також інтертекст) і нелінгвістичні (соціальний контекст, прагматичний контекстa, та ін.) Особливе значення для нас у даному випадку мають праці Т.О. ван Дейка, що виявив значущість прагматичного контексту для інтерпретації та розуміння різних текстів побутового характеру.

Юридична норма має як лінгвістичний, так і не лінгвістичний контексти. Виявляючи соціокультурні основи норми (екстралінгвістичний контекст) в руслі герменевтики слід перш за все звертатися до самої норми, вдаватися до аналізу її складових, шукати можливі шляхи виходу на екстралінгвістичний контекст даної норми. Проблема соціокультурних основ юридичної норми, таким чином, може бути представлена як проблема послідовної інтерпретації самої норми. Герменевтичний метод дозволяє інтерпретувати текст норми, доводячи його до соціальних відносин, представлених цією нормою, не порушуючи зв'язки між текстом і його соціокультурними основами.

Сьогодні герменевтика права -- це вже не просте тлумачення закону: об'єктивно її поле дослідження значно розширилося. У зв'язку з цим варто заперечити тезу про те, що предмет юридичної герменевтики обмежується лише текстом писаного права, як на цьому наполягає російський дослідник І. Кравець. Так, категорично відкидаючи таку позицію, американський науковець Дж. Л. Брунс підкреслює наступне: «Що стосується закону, необхідно почати з того, що герменевтика не розглядає його з точки зору концептуальних або методологічних інтересів правового теоретика, -- і ще менше -- з точки зору стратегічних інтересів юридичної практики; але її завданням виступає аналіз умов, в яких здійснюються ці інтереси. Звідси зрозуміло, що інтереси герменевтики є більш онтологічними, аніж технічними. Тому правова герменевтика в цьому розумінні не є такою ж, як правова теорія. Звідси герменевтика є більш розкутою і вільною в своєму мисленні стосовно законів (та й взагалі щодо будь-якого питання). Ці положення в обов'язковому порядку випливають з питань про право і мову, і чи можна назвати герменевтику правовою лінгвістикою». Як доводить цей мислитель, визначальним моментом поділу даних дисциплін є те, що «закон має, так би мовити, зовнішню сторону, яка належить галузі загальної лінгвістики... Якщо б це було не так, ми могли б говорити про анархію... юридичних текстів».

Юридична норма виступає як виявлена зовні форма права, як певне уявлення про правильність і неправильність тієї або іншої дії. Одним із завдань інтерпретації є задача визначення соціокультурних основ юридичної норми. Це дозволяє вирішувати питання інтерпретації та аплікації юридичної норми відповідно до контекстуальних основ такої норми, тобто інтерпретувати юридичну норму більш гнучко, ніж якщо б це відбувалося по відношенню до права в цілому.

ВИСНовок

Юридична герменевтика - це поняття означає не просто пізнання права, а процес, завдяки якому на ґрунті «живої історичної мови» відбувається становлення конкретного історичного права. Юридична герменевтика тлумачить право як продукт герменевтичного праворозуміння, яке конструюється засобами мови. З точки зору П. Рабіновича, юридична герменевтика набуває особливої актуалізації, оскільки у деяких сучасних працях з філософії права герменевтичному підходу надається мало не визначальне значення в обґрунтуванні, оцінці природних явищ. Науковець підтримує думку, що герменевтика має стати так званою «універсальною мовою». П. Рабінович вказує, що герменевтика - загальна теорія розуміння і має «виходи» чи не на всі етапи та зони правового регулювання, що є підставою для застосування цієї науки у загальнотеоретичному правознавстві. Крім того, в герменевтиці нині вироблено такі поняття, положення, методики, процедури, використання котрих дозволяє піднести наукову і практико-прикладну розробку тлумачення юридичних норм на якісно новий рівень. Йдеться, наприклад, про поняття смислу, поняття інформативності тексту та класифікацію текстів залежно від цієї ж властивості, а також про такі поняття, як адекватність смислової інтерпретації, інтерпретаційна модель, інтерпретаційний «зсув» (здвиг), переосмислювання («перекодовування») тексту, рівень семіосоціопсихологічної підготовки суб'єктів, семіосоціопсихологічне групування. Наведені поняття дозволяють, зокрема, виявити ступінь відповідності тлумачення закону задуму (волі) законодавця, рівень інформативності закону, ступінь підготовленості, здатності адресатів законів до його адекватного тлумачення і т.п..

Размещено на Allbest.ru