Позовна давність в цивільному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Юридичний факультет

КУРСОВА РОБОТА

Дисципліна: «Цивільне право України»

Тема: «Позовна давність в цивільному праві»

Київ - 2016



План

Вступ

1. Загальні засади строків у цивільному праві

2. Правові засади позовної давності за законодавством України

3. Обчислення строків позовної давності

4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми дослідження: Питання позовної давності в останні роки неодноразово обговорювалися в юридичній літературі. У зв'язку з прийняттям Цивільного КодексуУкраїни у 2003 році коло проблем, що підлягають вивченню і відносяться до позовної давності, значно розширилось. Тому і зараз дана тема залишається актуальною. Тим більше, що питання про поняття позовної давності в законодавстві має велике практичне значення при розгляді правозастосувальними органами спорів між суб'єктами цивільного права. Своєчасне здійснення та захист порушених прав сприяє досягненню тієї мети, яку суб'єкти переслідували, вступаючи в ті чи інші цивільні правовідносини. Дотримання термінів, в тому числі і строків позовної давності, сприяє стійкості правопорядку, стабільності. Необхідність дотримання строків, строків позовної давності обумовлюється тим, що ті чи інші обставини після закінчення тривалого часу не завжди можуть бути встановлені з необхідною достовірністю, що багато доказів (письмові докази) з часом втрачаються. Все це спонукає сторони в правовідносинах завчасно виявляти турботу про здійснення і захист своїх прав.

Об'єктом дослідження є цивільно-правові відносини, що складаються в процесі застосування на практиці строків позовної давності.

Для реалізації зазначеної мети необхідно вирішити такі завдання роботи:

проаналізувати поняття та види строків позовної давності;

вивчити наслідки спливу позовної давності;

визначити особливості обчислення строків позовної давності;

розглянути питання застосування позовної давності;

дослідити особливості зупинення, переривання та поновлення строків позовної давності.

Предмет дослідження - строки позовної давності.

Метою курсової роботи є дослідження правових засад позовної давності в цивільному праві, виявлення її юридичної природи та місця в системі цивільно-правових строків.

Структура роботи складається зі вступу,чотирьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У вступі розкрито актуальність теми, об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження роботи.

У першому питанні висвітлено поняття та види строків у цивільному праві.

Друге питання присвячене власне загальній характеристиці особливостей позовної давності.

Третє питання пояснює як обчислюються строки позовної давності.

У четвертому питанні висвітлено зупинення та переривання строків позовної давності.

Обсяг роботи: 29 сторінок

Література: Під час виконання даної курсової роботи були використані різноманітні нормативно правові акти, коментарі до них, різноманітні посібники з цивільного права та суміжних галузей тощо.

Методи дослідження: були використані такі методи науково-дослідницької роботи як літературний, порівняльний, метод аналізу та синтезу, узагальнення.

На мою думку, написання даної роботи дає змогу глибше дослідити окремі напрямки цивільного права, зокрема особливості позовної давності та використання строків у цивільному праві, дозволяє набути навички щодо наукової роботи, розвивати логіку мислення та викладення своїх думок у письмовому вигляді. Все це є вкрай потрібним для професії юриста.



1. Загальні засади строків у цивільному праві

Перебіг визначеного відрізка часу має велике значення в цивільному праві. Воно являє собою юридичний факт, з яким закон зв'язує різні цивільно-правові наслідки.

Встановлення і визначення тривалості строків має вольове походження. Адже строки в цивільному праві встановлюються законом чи підзаконними актами, чи угодами судовими рішеннями. Багато строків можуть бути припинені чи відновлені, що також говорить про їхню вольову природу.

Під строком у цивільному праві розуміють, звичайно, момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого законодавець пов'язує певні правові наслідки. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей проміжок часу (три роки) і є строком.

Строк може визначатися також указівкою на подію, що повинна неминуче наступити. Спадкування відкривається з дня смерті особи.

Строк - це визначений момент чи період у продовженні часу. Це юридичний факт, з яким зв'язується виникнення, зміна і припинення цивільних прав і обов'язків. Так, по досягненні півноліття громадянин самостійно може робити будь-які угоди і брати участь у зобов'язаннях. З моменту народження громадянин здобуває особисті немайнові права - право на життя і здоров'я, достоїнство, честь і добре ім'я. Перебіг після смерті автора встановленого законом 50-літнього строку припиняє виняткове майнове право його спадкоємців на використання створеного їм добутку науки, чи літератури мистецтва, але не припиняє особисті немайнові права автора (право авторства, право на ім'я і право на захист його репутації).

Роль строків у цивільних правовідносинах значна. Вони вказують початок і кінець дії правовідносини, зв'язують правовідносини з планами, установлюють необхідність здійснення передбачених дій, вносять визначеність у цивільні правовідносини, дисциплінують їхніх учасників. У договірних відносинах строки найчастіше служать їх зобов'язальним елементом.

Правильне застосування строків забезпечує здійснення й охорону прав учасників цивільних правовідносин.

Цивільно-правові строки дуже різноманітні. Їхня класифікація проводиться по різних підставах. Розрізняють нормативні строки, строки, визначені угодою, у тому числі договором, і строки, призначені судом.

Нормативні строки встановлюються чи законом іншими нормативними актами.

В односторонній угоді строк визначається по розсуду особи, що її зробила, а в двох - чи багатосторонніх угодах - угодою сторін (р.V, гл. 18 ЦК України).

Судові строки призначаються судом, господарським судом чи третейським судом. Наприклад, у рішенні про задоволення вимоги покупця про заміну недоброякісного товару суд призначає строк заміни.

Нормативні строки можуть бути імперативними (строки задавнення позову, здобутої давнини, авторських прав і ін.) і диспозитивними. Строк, передбачений диспозитивною нормою, застосовується у випадках, коли сторони своєю угодою не визначили інший строк (більший чи менший, у залежності від їхніх повноважень). В окремих випадках чи закон інший правовий акт встановлює або максимальний, або мінімальний строк (максимальний строк доручення - 3 роки).

У залежності від ступеня визначеності розрізняють абсолютно визначені, відносно-визначені і невизначені строки. Абсолютно визначені строки вказують початок, закінчення (шляхом указівки на чи момент подію) і їхній розмір.

Відносно визначені строки вказують лише приблизні орієнтири - розумний строк, нормально необхідний час, негайно, без зволікання.

Невизначені строки застосовуються у випадках, коли ні законом, ні договором строк узагалі не передбачений, або визначений моментом зажадання. Так, якщо строк оренди в договорі не зазначений, він вважається ув'язненим на невизначений строк.

По своєму призначенню розрізняють строки, що породжують цивільні права, строки здійснення цивільних прав, строки, що змінюють права, строки їхнього припинення, строки виконання обов'язків і строки захисту порушеного права.

Настання (перебігу) строків, що породжують права, волоче виникнення цих прав. Так, перебігу встановлених ЦК строків відкритого, безупинного і сумлінного володіння майном, власником якого особа не є, волоче виникнення в нього права власності на це майно.

Строки здійснення цивільних прав - це час, протягом якого управомочна особа може реалізувати приналежне йому право або зажадати від зобов'язаної особи зробити визначені дії по реалізації цього права. Сюди входять:

· строки існування цивільних прав (виключне право потентодателя);

· припинювальні строки (припинення поручительства);

· гарантійні строки, строки служби і придатності;

· претензійні строки (транспортні статути і кодекси передбачають обов'язковий досудовий порядок врегулювання споровши).

Зміна цивільного правовідносини унаслідок перебігу визначеного строку відбувається, наприклад, у випадках, передбачених ст. 263 ЦК України: до настання строку ризик випадкової загибелі речі несе одна сторона, після настання строку ризик може переміститися на іншу сторону.

Припинення правовідносин случається внаслідок настання строку здійснення цивільних прав чи виконання обов'язків. У більшості випадків перебігу строків існування суб'єктивного права саме по собі не впливає на його припинення.

Закон установлює строки виконання обов'язків - це час, протягом якого зобов'язана особа повинна зробити дії, що складають зміст цього обов'язку. Для виконання обов'язків, особливо при триваючих відносинах (постачання, капітальне будівництво і т.п.), велике значення, поряд із загальними термінами, мають приватні строки. Загальними називаються кінцеві строки виконання, частками - виконання частини зобов'язання (постачання частини загальної кількості продукції); від них варто відрізняти проміжні строки - строки часткової готовності виконання (готовності будівлі, плаття і т.п.).

Приватні і проміжні строки забезпечують ритмічність роботи і контроль за виконанням зобов'язання. Зміна, подовження загального строку являє собою відстрочку виконання, зміна або встановлення раніше відсутніх приватних проміжних строків - розстрочку виконання.

Невиконання обов'язку в строк є простроченням (обов'язок зовсім чи не виконаний виконана з запізненням).

Під строками здобутої давнини розуміється час, розглянутий в якості перетворюючого юридичного фактора. Інші суб'єктивні права іноді здобуваються в результаті перебігу строку, що сполучиться з іншими юридичними факторами.

Строки захисту цивільних прав - це період, протягом якого порушене право, що заперечується, підлягає захисту. Ці строки складаються з претензійних строків і строків задавнення позову. Претензійний строк - це строк для звертання носія суб'єктивного права до іншої сторони правовідносини з приводу порушення нею своїх обов'язків. Строки пред'явлення претензій установлюються нормативними актами і договором.

Строки повинні встановлюватися не тільки конкретно для визначеного виду правовідносини, але і повинні бути реальними для їхнього виконання, що не зовсім відповідає Закону про виконавче виробництво.

Правильне числення строку припускає точне визначення його початкового і кінцевого моментів. Строк може бути визначений календарною датою, періодом чи часу вказівкою на подію, що неминуче повинне наступити. Календарною датою строк визначається у випадку, коли виникнення, зміна чи припинення цивільних прав і обов'язків необхідно зв'язати з визначеним моментом часу, або з конкретним числом кожного місяця, кварталу і так далі. У відповідності зі ст. 253 ЦК України плин строку починається наступного дня після календарної дати чи настання події, якою визначене його початок. Так, наймач зобов'язаний вносити квартирну плату за займане їм за договором житлове приміщення щомісяця, не пізніше 10 числа, що випливає за прожитим місяцем. Прострочення починається з 11 числа місяця, що випливає за прожитим. Отже, за загальним правилом, передбаченому цією статтею, перший день строку не враховується.

Періодом строк визначається, якщо необхідно вказати проміжок часу, у межах якого цивільні права й обов'язки повинні виникнути, існувати, чи змінюватися припинятися. У цьому випадку строк обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями, годинник, хвилинами, кварталами, декадами, цілодобово і т.п. Щоб визначити строк періодом часу, необхідно установити початковий момент його перебігу. Строки можуть визначатися шляхом указівки на події, що неминуче повинні наступити (початок сезону, досягнення визначеного віку).

Початок перебігу строку спеціальним законодавством може бути визначене й інакше. Так, при неможливості установити день одержання останніх зведень про відсутній початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим, у якому були отримані останні зведення про нього, а якщо неможливо установити цей місяць - 1 січня наступного року.

Строк, обчислювальний роками, минає у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислювальний місяцями, минає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, визначений у півмісяця, розглядається як строк, обчислювальний днями, і вважається рівним 15 дням. Строк, обчислювальний тижнями, минає у відповідний день останнього тижня строку. У випадках, коли останній день строку приходиться на неробочий день, удень закінчення строку вважається найближчий наступний за ним робітник день. Наприклад, якщо договір укладений 7 жовтня терміном на один місяць, то виконання, запропоноване боржником 9 листопада, повинне вважатися виконаним у строк.

Якщо строк установлений для здійснення якої-небудь дії, воно може бути зроблене до 24 години останнього дня строку. Боржник, зобов'язаний повернути борг 3 червня, може зробити ця дія до 24 годин зазначеного дня. Правило це не застосовується, коли дії повинні бути зроблені в організації. У такому випадку особа обмежена часом роботи організації. Дії повинні бути зроблені до кінця робочого дня організації, а не до 24 годин останнього дня строку.

Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.

Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.

І. За правовими наслідками строки поділяються на:

-- правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

-- правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;

-- правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.

II. За підставами встановлення строки розрізняють:

-- законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні права привілеєвої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;

-- судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи арбітражним судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;

-- договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.

III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

-- імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

-- диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.

IV. За призначенням:

-- строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це -- строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

-- строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

-- строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

V. За способами визначення, а саме - строки, які визначаються:

-- календарною датою (строк повернення боргу);

-- певним періодом часу (поставка продукції -- поквартальна, щомісячна);

-- вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації -- за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

VI. За ступенем визначеності:

-- визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;

-- невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою").

строк позовний давність законодавство

2. Правові засади позовної давності за законодавством України

Можливість захисту цивільних прав у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених на цей випадок законом.

Зокрема для захисту прав важливе значення мають претензійні строки і строки позовної давності.

Претензійний строк - це встановлений законодавством проміжок часу, протягом якого особа у встановлених законом випадках має звернутися до порушника договору з вимогою (претензією) про врегулювання спору, що виник між ними, їх дотримання має важливе значення, оскільки надалі від цього залежить можливість позовного захисту. Водночас сфера застосування цих строків обмежена і за суб'єктним складом, і за колом відносин (деякі господарські відносини).

Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку особа, яка має відповідне право, може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише утому, щоб визнати таким, що існує, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або в інший спосіб захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.

У ст. 237 ЦК позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наведена норма є дещо невдалою, адже дає підстави вважати, що зі спливом позовної давності особа не може звертатися з позовом до суду. Однак її необхідно тлумачити в контексті змісту ст. 267 ЦК, за якою заява про захист цивільного права чи інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Словосполучення "позовна давність", з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з іншого - з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту - профспілковим органом тощо).

За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 268 ЦК).

По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банку (фінансової установи). Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначається принциповим положенням про те, що вклад або його частина підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, якщо з будь-яких причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин вкладника і банку.

По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законом. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення.

По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю громадянина крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.

По-четверте, не поширюється позовна давність на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми (страхового відшкодування).

По-п»яте, не поширюється позовна давність на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, які випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину

недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Сучасне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: а) загальну і б) спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава тощо.

Спеціальна позовна давність встановлена законодавчими актами для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю.

Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціальної позовної давності, до нього має застосовуватися загальна позовна давність.

Відповідно до ст. 258 ЦК законом може встановлюватися спеціальна позовна давність (скорочена або більш тривала порівняно із загальним строком). Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена для таких вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування вміщеної у засобах масової інформації недостовірної інформації;

3) про переведення на співвласника прав обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 681 ЦК);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

5) про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (ч. 2 ст. 1293);

8) про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачів за договором найму, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (ч. 1 ст. 786 ЦК);

9) щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду, крім вимог щодо неналежної якості будівель і споруд (ст. 863).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Такий договір укладається у письмовій формі. Подібна умова часто включається в договір кредитування банком або іншою фінансовою установою.

Водночас, позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

3. Обчислення строків позовної давності

Оскільки позовна давність є видом строків, при її обчисленні використовуються загальні правила ст.253-255 ЦК. При цьому правило про обчислення позовної давності сформульоване в ч.2 ст.260 ЦК як імперативне. Тобто, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Оскільки і загальна, і спеціальна позовна давність обчислюються роками, то при їх обчисленні використовуються правила щодо обчислення строків роками (ч.І ст.254 ЦК). Отже, позовна давність спливає у відповідні місяць та число останнього року строку о 24 годині. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Якщо закінчення позовної давності припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця. Крім того, письмові заяви (позовні заяви, тощо) та повідомлення, здані до установ зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 ЦК).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦК). Наприклад, повернувшись додому з роботи, особа виявляє нестачу речей. У цей момент вона дізнається про порушення її права власності. Можлива також ситуація, коли існує припущення (презумпція) стосовно того, що особа дізналася про порушення права, навіть якщо сам потерпілий не звернув на це уваги. Так, якщо гроші були позичені на два місяці і не повернуті до закінчення цього строку, то припускається, Що кредитор дізнався про порушення свого права на наступний День після закінчення строку договору, хоч сам він забув про існування боргу.

Крім того, для окремих випадків порушення цивільних прав законом встановлюються спеціальні правила визначення початку перебігу позовної давності.

Зокрема, в ч. 2-6 ст.261 ЦК зазначені такі випадки:

1)перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;

2) перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

3) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;

4) за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

5) за зобов'язаннями,строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;

6) за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Законом можуть бути встановлені винятки із загальних правил, встановлених ЦК для визначення початку перебігу позовної давності.

Слід звернути увагу на те, що згідно зі ст.262 ЦК заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності

Згідно зі ст. 261 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила право.

Існуючі підходи до визначення початку перебігу строку давності пояснюються тим, що при порушенні відносних (зобов'язальних) правовідносин особа дізнається про порушення свого права в момент закінчення строку виконання зобов'язання, тобто одночасно, а при порушенні абсолютних прав (права власності, інших речових прав, авторських прав тощо) можливий розрив у часі між самим фактом порушення права і моментом, коли особа, чиє право порушено, дізнається про це. Однак, як уявляється, є помилковим твердження законодавця про початок перебігу строку позовної давності з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права чи про особу, яка порушила право. Вказані обставини повинні застосовуватися лише в сукупності, оскільки, не маючи уявлень про порушника права (відповідача), потерпіла особа не має процесуальної можливості звернутися з позовом до суду, а отже, і захистити власні права й охоронювані законом інтереси.

Крім цього загального правила в законі закріплено низку спеціальних правил про початок перебігу строку позовної давності:

1) за зобов'язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

2) за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, - з дня припинення насильства;

3) за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину - з дня, коли почалося його виконання;

4) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої фізичної особи - від дня досягнення нею повноліття;

5) за регресними вимогами - з моменту виконання основного зобов'язання.

У цивільному праві існує ряд зобов'язань, які виконуються частинами (поставка, підряд, зобов'язання з відшкодування шкоди). Право заявити вимогу про виконання зобов'язання виникає в окремі часткові строки, за кожною вимогою окремо обчислюється і строк позовної давності. Слід також мати на увазі, що у разі, коли продукцію поставляють (відвантажують) вузлами, однак, по одній із відправок встановлено недостачу вузла або будь-якої його частини, строк позовної давності необхідно обчислювати не з моменту складання акта про недостачу цього вузла, а з дня складання акта про некомплектність продукції після закінчення відвантаження.

Зазвичай перебіг позовної давності є процесом безперервним. Однак протягом цього часу можуть виникнути обставини, що перешкоджають поданню позову. Ці обставини є підставами для зупинення (призупинення), переривання або відновлення перебігу позовної давності.

Зупинення перебігу позовної давності полягає в тому, що період часу, протягом якого діють обставини, передбачені законом, не зараховується в строк позовної давності. Тобто враховується лише час, що минув до і після зупинення перебігу позовної давності.

Згідно зі ст.263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Такою подією може бути стихійне лихо (наприклад, землетрус) або соціальні явища (наприклад, страйки);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений стосовно якогось окремого виду зобов'язань або за всіма зобов'язаннями в цілому. На відміну від непереборної сили, мораторій створює не фактичні, а юридичні перешкоди для подання позову;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. В цьому разі позовна давність зупиняється, якщо законодавчий орган виносить рішення про зупинення дії закону або іншого нормативного акта на якийсь, як правило, визначений час, або до прийняття іншого нормативного акта, що регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан (наприклад, у складі миротворчих сил ООН). Проте проходження військової служби в мирний час не зупиняє перебігу строку позовної давності.

Слід зазначити, що вказана обставина є підставою зупинення позовної давності лише у відносинах, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа. Що стосується відносин між юридичними особами, то для них підставами зупинення позовної давності можуть бути лише непереборна сила, мораторій та зупинення дії закону або іншого нормативного акта.

У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Слід звернути увагу на те, що на відміну від ЦК 1963 р., який передбачав, що обставини, які спричиняють зупинення позовної давності, мають настати або продовжуватися в останні шість місяців її перебігу, ЦК 2003 р. такого обмеження не встановлює. Тобто зазначені в ст.263 ЦК обставини можуть виникнути в будь-який момент перебігу позовної давності і це не впливає на визнання їх підставами зупинення перебігу позовної давності.

Переривання перебігу позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов'язує переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу [8,с.7-10].

Згідно зі ст.264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:

1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо);

2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;

3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позов має бути поданий з дотриманням встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, то позов не приймається судом до розгляду або залишається без розгляду і не Перериває позовну давність (ст.265 ЦК).

Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без Розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч.2 ст.265 ЦК).

Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.

Водночас ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.

Вони полягають, зокрема, в такому:

1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;

2) заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;

3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;

4) сплив позовної давності про застосування якої стороною в спорі є підставою для відмови у позові;

5) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Оскільки позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).

Додатковою гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію (наприклад, ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);

4)на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) - ст.990 ЦК.

Наведений перелік згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.

Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Якщо при розгляді справи з'ясовується, що позивачем пропущений строк позовної давності, суд повинен відмовити в позові, навіть не дивлячись на те, що позивач має відповідне право й це право порушене відповідачем. Дане питання однозначно вирішене в законі й дискусій не викликає.

Довгі роки й між багатьма юристами-правознавцями ведеться суперечка навколо питання про те, зникає витіканням позовної давності саме приналежне позивачеві суб'єктивне цивільне право чи ні. На думку однієї групи учених, з витіканням строку давності припиняється. З погляду В. П. Грибанова суб'єктивне право втрачається лише з моменту винесення судом рішення про відмову в позові на підставі пропуску позивачем позовної

давності. Нарешті, на думку багатьох авторів, з витіканням позовної давності суб'єктивне право не погашається, а продовжує існувати, хоча й не може бути реалізоване в примусовому порядку.

Найбільш переконливої представляється остання крапка зору яка найбільшою мірою, що узгодиться із правилами, установленими чинним законодавством. Так, у випадку виконання обов'язку боржником після закінчення строку позовної давності він не вправі вимагати зворотнього виконання, хоча б у момент виконання він і не знав про сплив давності. Закріплюючи подібне правило, закон виходить із того, що боржник виконує правовий, а не тільки моральну обов'язок.

Підтвердженням збереження в позивача суб'єктивного права служить також надана суду можливість визнати причини пропуску давності поважними. Якщо виходити з того, що сплив строку давності автоматично погашає суб'єктивне право, довелося б констатувати, що у цьому випадку суд наділяє особу суб'єктивним правом, що не входить, а його повноваження й суперечить основним принципам цивільного судочинства. Крім того, необхідно враховувати, що позовна давність застосовується судом, арбітражним і третейським судом тільки за заявою сторін у суперечці.

Якщо зв'язувати із спливом і саме існування суб'єктивного права, а не тільки можливість його примусового здійснення, необхідно було б укласти, що питання про право позивача залежить від розсуду відповідача, що також не узгодиться із принципами цивільного права.

1. Особа, яка виконала зобовязання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Та обставина, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову згідно із ст.80 ЦК України є причиною відмови в позові, тобто породжує правові наслідки, дала підстави відомим науковцям вбачати в давності ознаки юридичного факту. Професор Зорислава Ромовська вважає, що “закінчення позовної давності - правоприпиняючий юридичний факт”. Думки про те, що “позовна давність - це юридичний факт” дотримуються також інші вчені.

Отже, правова природа давності в цивільних правовідносинах полягає в тому, що вона є юридичним фактом



Висновок

Кожна особа, приватне право якої порушено, має в своєму розпорядженні позовний захист. Скористатися ним чи ні, тобто пред'являти позов чи ні, повністю залежить від особи, право якої порушено. Однак держава не може залишати за уповноваженим на пред'явлення позову вирішувати це питання без будь-якого обмеження в часі. Стан невизначеності, який створюється через непред'явлення позову протягом тривалого часу після того, як виникла підстава для його пред'явлення, стврює шкідливу з господарського погляду невпевненість, нестійкість відносин. Для попередження таких несприятливих наслідків державою встановлюється певний максимальний строк, протягом якого уповноважена особа може вимагати розгляду її позову. Такий встановлений законом строк, протягом якого особа може звернутися за захистом порушеного права в суді, називається позовною давністю.

Позовна давність -- це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.

У матеріальному розумінні право на позов -- це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.

Право на позов у процесуальному розумінні -- це право на подачу позовної заяви з метою захисту порушеного права, і це право строками позовної давності не обмежується. Вимоги щодо захисту порушеного права розглядаються судом незалежно від строку позовної давності, але закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

На мою думку, якби законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувало б дієвість матеріальної відповідальності за порушення договірних зобов'язань, створювало б перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорення.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо в ЦК або в інших нормативних актах.

У даній роботі була здійснена спроба більш глибше розкрити тему "Позовна давність", однак це питання і на майбутнє потребує всебічного вивчення та вдосконалення.



Список використаної літератури

1. Азімов Ч. Н., Сібільов М. М., Борисова В. 1. та ін Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти]; За ред. проф. Ч. Н. Азімова, доцентів С. Н. Приступи, В. М. Ігнатенка. від 2000р.

2. Білоусов Ю. В., Лозінська С. В., Русу С. Д. та ін. Цивільне право України: Навч. посібник - За ред. Р.О. Стефанчука від 2005р.

3. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Цивільне право України. Загальна частина. Навчальний посібник від 2006р.

4. Бобров Д. В., Дзера О. В., Довгерт А. С., За ред. Дзери О. В., Кузнєцової Н. С. Цивільне право України від 1999р.

5. Борисов В. І., Баранов Л. М., Жилінков І. В. та ін.; Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / За заг. ред. В. I. Борисової, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцькоговід 2004р.

6. Вахонєва Т. Деякі питання дії та застосування позовної давності в Україні // Підприємництво, господарство і право від 2005р.

7. Вахонєва Т. Поняття та юридична природа строків (термінів) за новим цивільним законодавством // Право України від 2003р.

8. Єфімов О. Позовна давність від 2004р.

9. Конституція України від 1996 р.

10. Луць В.В. Строки у цивільних правовідносинах: Конспекти лекцій з спецкурсу від 1992р

11. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. від 2005р.

12. Підопригора О. А. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів від 1997р.

13. Харитонов Є.О., Старцев О.В.. Цивільне право України. Підручник., від 2007р.

14. Цивільний кодекс України від 2003р.

15. Цивільний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар/ Авт. Комент. В.І.Терешніков від 2003р.

16. Цікало В. Імперативність та диспозитивність при застосування правових наслідків закінчення строку позовної давності від 2001р.

17. Шевченко Я. М., Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах. - Т. 1. Загальна частина від 2003р.

Размещено на Allbest.ru