Обчислення процесуальних строків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Обчислення процесуальних строків

процесуальний строк період час

Вступ

У сучасному цивільному процесуальному праві відсутні фундаментальні дослідження законодавчих основ інституту процесуальних строків. Найбільш детально інститут строків розглянутий у науці цивільного права. Тому ряд висновків про значення та сутність строків у цивільному праві ми можемо використати і для характеристики строків у цивільному процесуальному праві.

Ефективність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів залежить від його своєчасності. Саме тому законодавець виділив своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ як одне Із завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК України).

Для забезпечення виконання цього завдання важливе значення має правове регулювання порядку обчислення строків розгляду та вирішення цивільних справ, вчинення окремих процесуальних дій і виконання судових рішень, тобто процесуальних строків.

1. Поняття та значення строків у цивільному процесі

Процесуальний строк - це проміжок часу, протягом якого повинні або мають право бути вчиненні відповідні процесуальні дії чи закінчена певна частина цивільного судочинства.

По-перше, щоб визначити поняття «строк», варто звернутися до поняття «час», більш загального стосовно поняття «строк», оскільки без виявлення сутності даного поняття неможливо логічно визначити поняття «строк», а отже, і поняття «процесуальний строк».

Час тече незалежно від волі, бажань і діяльності людей. Сама людина існує і діє у часі. Вона не може зупинити перебіг часу і у цьому значенні не може протиставити свою діяльність об'єктивному перебігу часу.

Однак з того факту, що людина не може протиставити свою діяльність об'єктивному перебігу часу, зовсім ще не випливає, що відносно часу людина - істота абсолютно безпомічна. Здійснюючи свою діяльність, людина активно використовує час. Люди можуть пристосувати здійснення тієї або іншої діяльності до певного моменту в часі або до певного відрізка часу, вони можуть встановлювати певні строки для здійснення тих або інших дій.

У зв'язку з цим необхідно розрізняти час і строк. Строк -- це лише момент у часі або певний період часу. Співвідношення між часом і строком - це співвідношення загального та окремого. Разом з тим співвідношення часу і строку є також у відомій мірі співвідношенням об'єктивного та суб'єктивного.

По-друге, строки, пов'язані зі здійсненням цивільних прав і обов'язків, встановлюються людьми. Вони передбачені або безпосередньо нормами цивільного права, або самими учасниками цивільних правовідносин, або органами, які розглядають цивільно-правові спори. У законі, у договорі або в рішенні компетентного органу можуть бути точно встановлені початок і закінчення певного строку. Самі строки можуть бути більшими або меншими залежно від різних обставин. А це означає, що строк як юридичний факт у своєму виникненні носить вольовий характер.

По-третє, встановлені законом строки являють собою особливого роду процесуальні юридичні факти, забезпечують єдність і процесуальний розвиток процесу по конкретній цивільній справі.

Цивільне процесуальне законодавство не містить офіційного поняття інституту процесуальних строків, тому ми пропонуємо наступну дефініцію: процесуальний строк -- період часу, встановлений законом або судом, протягом якого повинна бути зроблена певна процесуальна дія судом, сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Значення процесуальних строків полягає у забезпеченні своєчасності розгляду і вирішення цивільних справ; створенні оптимального режиму здійснення правосуддя - при тому, що вони прискорюють процес провадження у справі, строки також надають учасникам цивільного судочинства реальну можливість скористатися своїми процесуальними правами і виконати покладені на них процесуальні обов'язки.

Як суд, так і інші учасники цивільного процесу повинні дотримуватись процесуальних строків, оскільки їх порушення призводить до негативних наслідків як для осіб, які беруть участь у справі, так і для суду. Якщо суд не дотримується процесуальних строків, це може призвести до затягування розгляду справи. Такі дії судді можуть викликати застосування до останнього дисциплінарної відповідальності. Якщо суд не може розглянути справу своєчасно з поважних причин, у ЦПК передбачено інститут зупинення провадження у справі. Підстави обов'язкового зупинення провадження у справі судом передбачено у ст. 201 ЦПК, а факультативні - у ст. 202 ЦПК. Як у першому, так і у другому випадках важливим є те, що на момент зупинення провадження у справі зупиняється перебіг процесуальних строків, тобто час, на який було зупинено провадження у справі не входить до загального процесуального строку.

Процесуальні строки забезпечують своєчасний розгляд справи, тим самим є процесуальною гарантією реалізації особами права на судовий захист, тобто їх встановлення законом або судом сприяє захисту прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, у розумні строки, тобто з мінімальною втратою часу.

Призначення процесуальних строків полягає в тому, що вони створюють оптимальний часовий режим для здійснення правосуддя: з одного боку прискорюють провадження по справі, а з іншого боку -- допомагають уникнути поспіху в реалізації процесуальних прав та обов'язків. Метою правосуддя є своєчасність, а не швидкість розгляду і вирішення справи.

2. Види процесуальних строків

Відповідно до ст. 67 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, встановлюються судом. Виходячи із цього, залежно від способу встановлення процесуальних строків, їх можна поділити на строки, встановлені:

1) законом. Їх ще називають нормативними. Ці строки передбачені у нормах цивільного процесуального законодавства.

У ЦПК України встановлено строки розгляду і вирішення цивільних справ, строки для вчинення найбільш важливих процесуальних дій. Так, у разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК України); справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування суд розглядає не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 285 ЦПК України).

Визначені цивільним процесуальним законом строки, у свою чергу, за чіткістю визначення поділяють на:

- абсолютно визначені - коли у законі встановлюється конкретний часовий проміжок. Зокрема, попередній розгляд справи судом касаційної інстанції має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем (ч. 1 ст. 332 ЦПК України);

- відносно визначені -- якщо строк конкретно у законі не встановлюється, а прив'язується до певного діяння чи події. Наприклад, ухвала про відмову у відкритті провадження у справі має бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами (ч. 5 ст. 122 ЦПК України); особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження (ч. 1 ст. 300 ЦПК України).

Залежно від тривалості розрізняють такі види процесуальних строків, встановлених законом:

- до одного дня - для повернення до суду розписки про одержання судової повістки (ч. 2 ст. 76 ЦПК України); для розгляду заяв про забезпечення позову (ч. 1 ст. 153 ЦПК України), про госпіталізацію у примусовому порядку особи до психіатричного закладу (ч. 1 ст. 281 ЦПК України) тощо;

- два дні, зокрема для розгляду судом заяв про забезпечення позову (ч. 2 ст. 153 ЦПК України), про скасування заходів забезпечення позову (ч. 4 ст. 154 ЦПК України);

- три дні, наприклад, для видачі судового наказу (ч. 1 ст. 102 ЦПК України), для розгляду заяви про примусовий психіатричний огляд (ч. 1 ст. 281 ЦПК України), для вирішення суддею-доповідачем питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду апеляційним судом (ч. 1 ст. 297 ЦПК України);

- п'ять днів - для розгляду судом заяви боржника про скасування судового наказу (ч. 1 ст. 106 ЦПК України), зауважень щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання (ч. 4 ст. 199 ЦПК України); для розгляду справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю (ч. 1 ст. 289 ЦПК України); для подання заяви про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції (ч. 2 ст. 294 ЦПК України) тощо;

- сім днів, наприклад, для подання до суду особами, які беруть участь у справі, письмових зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання та записів у журналі судового засідання (ч. 1 ст. 199 ЦПК України); для повернення справи до суду першої інстанції, що її розглядав, після закінчення апеляційного провадження (ст. 322 ЦПК України);

- десять днів - для вирішення суддею питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі (ч. 3 ст. 122 ЦПК України); для розгляду заяви про роз'яснення рішення суду (ч. 3 ст. 221 ЦПК України); для подання заяв про перегляд заочного рішення (ч. 2 ст. 228 ЦПК України), про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, та апеляційної скарги на ухвалу суду (частини 1, 2 ст. 294 ЦПК України) тощо;

- п'ятнадцять днів, зокрема для призначення справи до розгляду в апеляційному суді (ч. 2 ст. 302 ЦПК України), для вирішення питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами (ч. 1 ст. 356 ЦПК України);

- двадцять днів - для подання апеляційної скарги на рішення суду (ч. 1 ст. 294 ЦПК України);

- один місяць - для призначення і проведення попереднього судового засідання (ст. 129 ЦПК України), для розгляду справ про поновлення на роботі та про стягнення аліментів (ч. 1 ст. 157 ЦПК України), для подання скарги у зв'язку з винятковими обставинами (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) тощо;

- два місяці, наприклад, для розгляду майже всіх (за окремими винятками) цивільних справ (ч. 1 ст. 157 ЦПК України), для пред'явлення позову заявником до держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя (ч. 2 ст. 265 ЦПК України), для подання касаційної скарги (ч. 1 ст. 325 ЦПК України);

- три місяці - для повідомлення суду держателем цінного папера на пред'явника або векселя про свої права на них (ч. 1 ст. 263 ЦПК України), для подання заяви про перегляд у зв'язку з ново-виявленими обставинами (ч. 1 ст. 362 ЦПК України) тощо;

- три роки, зокрема для пред'явлення рішення іноземного суду до примусового виконання в Україні (ст. 391 ЦПК України);

2) судом. Цивільне процесуальне законодавство не регламентує строків проведення всіх процесуальних дій, надаючи суду право керувати рухом цивільної справи, зокрема встановлювати певні строки для вчинення окремих процесуальних дій учасниками цивільного процесу, якщо вони не визначені законом. Наприклад, суддя надає строк позивачеві для усунення недоліків позовної заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК України); встановлює строки подання доказів (п. 4 ч. 6 ст. 130 ЦПК України).

Призначаючи процесуальний строк, суд повинен враховувати обставини конкретної справи, особливості кожної процесуальної дії, щоб особи, для яких він встановлюється, мали реальну можливість вчинити відповідну процесуальну дію. Але при визначенні процесуального строку суд не може забувати про встановлені законом строки розгляду цивільних справ і вчинення окремих процесуальних дій. Тому він має їх також ураховувати.

Процесуальні строки можна класифікувати і за іншими підставами. Так, залежно від суб'єктів, яким вони адресовані, строки бувають встановленими для:

1) суду (наприклад, ч. 1 ст. 102, ч. 3 ст. 122, ст. 129, ст. 157, ч. 1 ст. 301, ст. 302 ЦПК України). Особливістю цього виду процесуальних строків є те, що вони встановлюються лише законом;

2) осіб, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 104, ч. 1 ст. 199, ч. 2 ст. 228, ст. 294 тощо);

3) інших учасників цивільного процесу (наприклад, ч. 3 ст. 50, частини 6, 7, 9 ст. 53);

4) суб'єктів, які не беруть участі у справі (ч. 4 ст. 137, ч. 1 ст. 211 та ін.).

Інколи, визначаючи процесуальний строк, законодавець зазначає, що він має бути розумним (ч. 1 ст. 157, ч. 2 ст. 302 ЦПК України). Однак при цьому у законі не встановлено, який строк є «розумним».

За аналогією до поняття, закріпленого у п. 11 ч. 1 ст. З Кодексу адміністративного судочинства України, можна стверджувати, що розумний строк - це найкоротший строк розгляду і вирішення цивільної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів у цивільно-правових відносинах.

Крім того, Верховний Суд України у своєму Листі від 25 січня 2006 р. № 1-5/45 визначив критерії оцінювання розумності строку, правда, лише для строку розгляду справи. Такими критеріями є складність справи, поведінка заявника та органів державної влади (насамперед суду).

3. Обчислення процесуальних строків

Залежно від способу визначення всі процесуальні строки (встановлені і законом, і судом) можна поділити на такі, що визначаються:

1) конкретною календарною датою. Хоча про такий спосіб визначення процесуальних строків нічого не сказано у ст. 68 ЦПК України, його наявність випливає із інших норм цивільного процесуального законодавства (ч. 2 ст. 73, п. З ч. 1, ч. З ст. 75, п. 4 ч. 4 ст. 122, п. 9 ч. 6 ст. 130, ч. 2 ст. 140 тощо);

2) проміжком часу. Відповідно до положень ст. 68 ЦПК України ці строки обчислюються роками, місяцями і днями (наприклад, статті 157, 352, 391 ЦПК України). У такому разі процесуальні дії можна вчинювати у будь-який день протягом усього встановленого проміжку часу, але не пізніше останнього його дня, тобто до дня закінчення процесуального строку.

Однак законодавець встановив також кілька процесуальних строків, що обчислюються годинами (ч. 4 ст. 280, ч. 1 ст. 281, ч. 2 ст. 284 ЦПК України);

3) вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Взагалі, подія - це різновид юридичних фактів, які виникають незалежно від волі суб'єктів правовідносин. Проте стосовно визначення початку та закінчення перебігу процесуальних строків законодавець розуміє під подією також і обставини, які залежать від волі осіб, тобто їхні дії або бездіяльність.² Так, у разі перебування сторони у тривалому службовому відрядженні суд може зупинити провадження у справі до припинення цього відрядження (ст. 203 ЦПК України); особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження (ч. З ст. 330 ЦПК України).

Відповідно до ст. 69 ЦПК України, за загальним правилом, перебіг процесуального строку, який визначається проміжком часу, а також такого, початок якого залежить від відповідної події, починається з наступного дня відповідно:

1) або після конкретної календарної дати. Наприклад, 5 березня суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання встановлених законом вимог, надав позивачу три дні для усунення недоліків відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України. Перебіг такого строку починається з 6 березня;

2) або після настання зазначеної події. Наприклад, заяву про перегляд заочного рішення можна подати протягом десяти днів з дня отримання його копії (ст. 227 ЦПК України). Відповідач отримав таку копію 17 червня. Отже, першим днем встановленого десятиденного строку буде 18 червня.

Для початку перебігу процесуального строку не має значення припадає його перший день на робочий чи на неробочий день.

Якщо початок процесуального строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, то він все одно починає обчислюватися із цього дня, а не з найближчого робочого.

Якщо строк визначається певним проміжком часу, то він має не тільки початковий, але і кінцевий момент свого перебігу. Для того, щоб не рахувати календарні дні, які складають рік або місяць, законодавець у ст. 70 ЦПК України передбачив правила встановлення моменту закінчення процесуальних строків залежно від того, чим вони обчислюються або визначаються.

Отже, строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Припустимо, що початком перебігу трирічного строку для пред'явлення до примусового виконання рішення іноземного суду (ст. 391 ЦПК України) буде 10 вересня 2006 р. Тоді цей процесуальний строк закінчиться у відповідні місяць, тобто у вересні, і число, тобто 10 числа, останнього року строку, тобто 2009 р. Але за умови, що 10 вересня 2009 р. не припаде на неробочий день, оскільки тоді застосовуватиметься правило, передбачене у ч. З ст. 70 ЦПК України.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку.

Так, у разі, коли місячний строк на подання скарги у зв'язку з винятковими обставинами (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) розпочнеться 11 вересня, закінчиться він 11 жовтня (звичайно, якщо 11 жовтня є робочим днем).

Однак може трапитися, що у місяці, на який припадає закінчення строку, немає відповідного числа (наприклад, процесуальний строк повинен закінчитися 31 квітня, а у цьому місяці тільки ЗО днів). У такому разі строк закінчується в останній день цього місяця, тобто 28 (29) лютого, 30 квітня, червня, вересня або листопада.

Хоча це положення закріплене у нормі, яка присвячена закінченню процесуальних строків, які обчислюються місяцями, за аналогією воно підлягає застосуванню і при встановленні останнього дня строку, обчислюваного роками.

Строк, який обчислюється днями, закінчується через відповідну кількість днів, тобто у цьому разі не передбачено спеціальних правил визначення останнього дня строку і потрібно рахувати календарні дні. Так, якщо десятиденний строк на повернення після закінчення касаційного провадження справи до суду, який її розглядав (ст. 352 ЦПК України), розпочнеться 11 вересня, то закінчиться він 20 вересня (але за умови, що 20 вересня є робочим днем).

Процесуальний строк перебігає безперервно, із зарахуванням усіх неробочих днів. Однак, коли закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Відповідно до ст. 67 Кодексу законів про працю України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідні дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

У разі, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Однак свої особливості має визначення вихідних днів на підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв'язку із необхідністю обслуговування населення, зокрема у магазинах, на підприємствах побутового обслуговування, у театрах, музеях тощо (ст. 68 Кодексу законів про працю України); і на підприємствах, в установах, організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту (ст. 69 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу законів про працю України святковими днями є: 1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.

Робота також не провадиться у дні релігійних свят, тобто іншими неробочими днями є: один день (неділя) - Пасха (Великдень); один день (неділя) - Трійця (ч. 2 ст. 73 Кодексу законів про працю України).

Крім того, на підставі відповідних нормативно-правових актів керівники підприємств, установ та організацій для створення сприятливих умов для святкування, а також раціонального використання робочого часу можуть переносити робочі дні (наприклад, у 2008 р. одним із таких актів є Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перенесення робочих днів у 2008 році» від 28 листопада 2007 р. № 1059-р).

Отже, у разі, коли закінчення строку припадає, наприклад, на 1 травня (як зазначалося вище, 1 і 2 травня є святковими днями), то останнім днем строку є 3 травня, однак якщо цей день не є також неробочим.

Деякі процесуальні дії можуть або мають бути вчинені у строк, закінчення якого пов'язане з подією, яка повинна неминуче настати. Відповідно до ч. 4 ст. 70 ЦПК України перебіг такого процесуального строку закінчується наступного дня після настання відповідної події.

Проте законодавець встановлює і винятки із цього правила. Наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 299 ЦПК України заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суді. Таким чином, у момент відкриття судового засідання у суді апеляційної інстанції закінчується строк на приєднання до апеляційної скарги.

За загальним правилом, останній день процесуального строку триває до 24-ї години.

При цьому потрібно враховувати, що вчиняти дії в судах можливо лише протягом робочого дня, а вони закінчують свою роботу раніше. Тому, якщо особі необхідно вчинити певну процесуальну дію саме в суді, то строк закінчується у момент закінчення у ньому робочого часу.

Інколи не обов'язково передавати особисто адресату певні документи (заяву, скаргу тощо), матеріали чи грошові кошти. У таких випадках, якщо до 24-ї години останнього дня строку зазначені документи, матеріали або кошти здано на пошту чи передано іншими відповідними засобами зв'язку, то строк не вважається пропущеним. У зв'язку із цим не має значення, коли суд отримає заяву або скаргу, коли грошові кошти надійдуть до адресата тощо. Хоча це фактично відбудеться уже після закінчення процесуального строку, правила, встановлені у ст. 72 ЦПК України, до таких випадків не застосовуються.

Установити факт вчинення процесуальної дії у відповідний строк можна за поштовим штемпелем, квитанцією, випискою із реєстру поштових відправлень і т. п.

Процесуальні строки встановлюються законом або судом для використання особою наданого їй права на вчинення певної процесуальної дії чи для виконання покладеного на неї обов'язку. У зв'язку із цим наслідки пропущення процесуальних строків залежать від того, для здійснення права чи для виконання обов'язку їх було встановлено.

Якщо процесуальний строк встановлено для виконання обов'язку, то з пропущенням строку особа не звільняється від його виконання. Крім того, ця особа може бути притягнена до відповідальності або для неї можуть настати інші несприятливі наслідки. Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус суддів» судді зобов'язані при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків. За порушення цього обов'язку суддя притягується до дисциплінарної відповідальності (ч. 1 ст. 31 Закону України «Про статус суддів»).

У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановления ухвали про забезпечення доказів. Якщо у зазначений строк особа не подає позовної заяви, вона зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, завдані у зв'язку із забезпеченням доказів (ч. 4 ст. 133 ЦПК України).

За неповідомлення суду про неможливість подати докази взагалі або у встановлені судом строки, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом. При цьому, притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази (частини 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Із закінченням же строку, встановленого для вчинення процесуальної дії за розсудом самої особи (незалежно від того, встановлений він законом або судом), втрачається право на її вчинення (наприклад, на подання апеляційної скарги, на приєднання до неї). Це означає, що особи, які не скористалися наданим їм правом і не вчинили певну процесуальну дію, більше не мають права її вчиняти. Хоча у них залишається право клопотати перед судом про поновлення або продовження пропущеного процесуального строку.

Ще одним негативним наслідком пропущення процесуальних строків, встановлених для використання особою наданого їй права на вчинення певної процесуальної дії, є те, що документи, подані після закінчення строків, за загальним правилом, залишаються без розгляду.

Але суд може задовольнити клопотання особи, яка подала такі документи, про поновлення або продовження строку за наявності для цього підстав (ч. 2 ст. 72 ЦПК України). Зрозуміло, що розглядати подані документи можна тільки після того, як буде поновлено (продовжено) процесуальний строк.

Інколи законодавець додатково наголошує на застосуванні цього наслідку пропущення процесуальних строків (наприклад, ч. 2 ст. 106, ч. З ст. 294 ЦПК України).

Таким чином, у разі пропущення процесуального строку для осіб настають несприятливі наслідки, а саме:

1) вони втрачають право на вчинення процесуальних дій;

2) у встановлених законом випадках до них можуть бути застосовані визначені законом санкції.

Але при застосуванні наслідків пропущення процесуальних строків потрібно мати на увазі, що:

1) у будь-якому разі особи не позбавляються покладених на них процесуальних обов'язків, навіть при пропущенні строку для їх виконання, тобто особа зобов'язана виконати відповідну процесуальну дію і після закінчення процесуального строку;

2) ці наслідки не поширюються на випадки, коли процесуальні строки поновлено або продовжено.

4. Зупинення, поновлення та продовження процесуальних строків

Як відомо, після зупинення провадження у справі не можна вчиняти жодної процесуальної дії до його відновлення. У зв'язку із цим зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Проте лише тих, які ще не закінчилися до моменту, з якого ці строки зупиняються.

Із зазначеного положення випливає, що підстави для зупинення процесуальних строків є такими самими, як і для зупинення провадження у справі (статті 201, 202 ЦПК України). Строки, на які зупиняється провадження у справі, визначено у ст. 203 ЦПК України.

Про зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу. Процесуальні ж строки зупиняються автоматично, тому не потрібно постановляти ухвалу про їх зупинення або спеціально зазначати про це в ухвалі про зупинення провадження у справі.

При цьому слід пам'ятати, що зупинення процесуальних строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження, а не з моменту постановлення відповідної ухвали.

Процесуальні строки зупиняються на весь час зупинення провадження у справі. Із дня відновлення провадження у справі відновлюються і процесуальні строки, тобто їх перебіг продовжується (ч. 2 ст. 204 ЦПК України). Це означає, що час, на який було зупинено провадження у справі, не входить до процесуального строку.

Однак процесуальний строк містить час, який сплинув до зупинення провадження. Тому після його відновлення строк обчислюється у межах часу, що залишився до закінчення цього строку. У зв'язку із цим після відновлення провадження необхідні процесуальні дії повинні або можуть бути вчинені тільки протягом часу, що залишався до зупинення провадження у справі.

Наприклад, суд задовольнив заяву позивача про забезпечення позову і постановив ухвалу про вжиття відповідних заходів стосовно відповідача-юридичної особи без повідомлення останнього. Відповідно до ч. 4 ст. 154 ЦПК України особа, стосовно якої вжито заходів забезпечення позову без її повідомлення, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування. Через три дні після отримання копії ухвали юридичну особу-відповідача було реорганізовано, що стало підставою для зупинення провадження до залучення до участі у справі правонаступників. Після відновлення провадження перебіг строку продовжився, тому у юридичної особи-правонаступника відповідача залишилося лише сім днів для подання заяви про скасування забезпечення позову.

Про відновлення провадження у справі також постановляється відповідна ухвала.

Незважаючи на те, що процесуальний строк зупиняється з моменту настання події, яка стала підставою для зупинення провадження у справі (а не з моменту постановления відповідної ухвали), відновлюється він тільки з наступного дня після постановления ухвали про відновлення провадження у справі (а не з моменту, коли обставини, що зумовили зупинення провадження у справі, відпали).

Залежно від того, хто встановив процесуальний строк, суду надається право його поновити або продовжити: строки, встановлені законом, можна тільки поновлювати, а строки, встановлені судом, - продовжувати.

Взагалі, поновлення строку передбачає відновлення первісного строку для вчинення певної процесуальної дії, а продовження - надання додаткового часу для вчинення процесуальної дії. Проте, виходячи із положення, закріпленого у ч. З ст. 73 ЦПК України, поновлення (продовження) строку -- це визнання права особи на вчинення певної процесуальної дії після закінчення процесуального строку, якщо його було пропущено з причин, визнаних судом поважними.

Для вирішення питання щодо продовження чи поновлення процесуального строку важливе значення має поважність причини, внаслідок якої він був пропущений. Поважною є причина, що об'єктивно унеможливлювала або ускладнювала вчинення певної процесуальної дії у визначений строк. Так, це може бути тимчасова непрацездатність, службове відрядження, у певних випадках несвоєчасне отримання копії судового рішення, неможливість отримання необхідних документів, стихійне лихо тощо. Однак визнання причини поважною залежить тільки від розсуду суду.

Наприклад, ухвалою районного суду в прийнятті заяви О. про перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами було відмовлено. На цю ухвалу, пропустивши встановлений законом строк, О. подала апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення такого строку.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду встановила, що з матеріалів справи вбачається, що О. була відсутня в судому засіданні, в якому було постановлено ухвалу про відмову про перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами. Даних про вручення копії цієї ухвали О. в матеріалах справи немає.

За таких обставин апеляційний суд вирішив, що строк оскарження ухвали суду О. пропущений з поважних причин, а тому його слід поновити.

Із клопотанням про поновлення або продовження процесуального строку може звернутися будь-яка особа, яка не встигла вчинити певну процесуальну дію з поважних причин, або її представник.

У клопотанні обов'язково потрібно зазначити причини, що перешкоджали вчиненню процесуальної дії у встановлений строк. Ці причини мають бути підтверджені відповідними засобами доказування (зокрема, письмовими доказами: листком непрацездатності, посвідченням про відрядження тощо).

Існування права на подання клопотання про поновлення або продовження строку законодавець не обмежує певними строками.

Клопотання про поновлення (продовження) процесуального строку слід подавати до суду, в якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.

Особи, які беруть участь у справі, мають бути повідомлені про місце і час розгляду питання про поновлення (продовження) пропущеного процесуального строку, хоча їх присутність не є обов'язковою.

Обов'язково одночасно із клопотанням про поновлення (продовження) процесуального строку потрібно вчинити ту дію або подати той документ (заяву, скаргу тощо) чи доказ, стосовно якого заявлено це клопотання (ч. З ст. 73 ЦПК України). Встановлення такого положення пов'язано із тим, що суд при поновленні (продовженні) пропущеного процесуального строку не надає нового строку для вчинення процесуальної дії, а вважає її уже вчиненою.

За результатами розгляду клопотання про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє одну із таких ухвал, а саме ухвалу про:

1) задоволення клопотання і поновлення (продовження) пропущеного процесуального строку. Таку ухвалу не можна оскаржувати окремо від рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Єдиним винятком із цього правила є можливість оскарження ухвали про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (п. 19 ч. 1 ст. 293 ЦПК України);

2) відмову у задоволенні клопотання, якщо зазначені у ньому причини, на думку суду, не перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії. Ухвалу щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду (п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

В ухвалі про поновлення (продовження) пропущеного процесуального строку суд також має зазначити про виконання відповідної процесуальної дії або прийняття документа чи доказу.

Задача 1

У зв'язку з перебуванням позивача в тривалому службовому відрядженні суд з власної ініціативи зупинив провадження по справі. З поверненням з відрядження (через 3 роки) провадження по справі було поновлене. У судовому засіданні відповідач просив суд відмовити в позові, посилаючись на пропуск строку давності.

Які правила зупинення і обчислення процесуальних строків.

Для того, щоб обчислити процесуальний строк, необхідно встановити початок і закінчення його перебігу.

Процесуальні строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

У відповідності зі ст. 69 ЦПК перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, обчислювального місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, строк минає в останній день цього місяця.

Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

У зв'язку з викладеним необхідно звернути особливу увагу ще на одну особливість обчислення процесуальних строків, що полягає в наступному. Процесуальний строк тече безупинно з моменту свого обчислення, тобто із зарахуванням вихідних і неробочих святкових днів. Причому якщо початок строку доводиться на неробочий день, то на відміну від його закінчення строк починає текти саме з неробочого, а не наступного за ним робочого дня.

Перебіг строку, закінчення якого пов'язано з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку (ст.70 ЦПК).

Закінчення процесуального строку означає, що:

1) юридично зацікавлені в результаті справи особи, що пропустили процесуальні строки, втрачають права на здійснення процесуальної дії (ч. 1 ст.72 ЦПК);

2) документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку;

3) для інших осіб, зобов'язаних виконати припис суду (судді), обчислення процесуального строку, протягом якого особа зобов'язана зробити конкретну процесуальну дію (подати наявні в неї письмові докази, виконати рішення суду тощо), не звільняє від виконання покладеного на неї процесуального обов'язку і служить підставою для застосування передбачених законом процесуальних санкцій;

4) недотримання судом процесуального строку не припиняє його права (і обов'язку) зробити необхідну процесуальну дію. Суд зобов'язаний, хоча й із запізненням, зробити відповідну дію і вирішити справу по суті.

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження (ст.71 ЦПК).

Перелік обставин, з якими закон пов'язує припинення провадженя по справі, закріплений у ст.ст. 201-202 ЦПК (смерть або оголошення фізичної особи померлою; злиття, приєднання, поділ, перетворення юридичної особи; перебування сторони у тривалому службовому відрядженні; розшук відповідача тощо).

Особливості зупинення процесуальних строків полягають в наступному:

1) зупиняються лише такі процесуальні строки, які не минули до того моменту, коли виникла обставина, що послужила підставою зупинення провадження по справі;

2) зупинка в обчисленні процесуальних строків відбувається в момент виникнення обставини -- підстави зупинення провадження, а не в момент постановления судом або суддею ухвали про зупинення провадження по справі;

3) якщо початок зупинення процесуальних строків збігається з моментом виникнення обставини, що викликала зупинення провадження по справі, то закінчення зупинення процесуальних строків (продовження їхнього обчислення) визначається по даті постановления судом ухвали про поновлення зупиненого провадження;

4) при обчисленні строків, ускладнених зупиненням провадження по справі, до уваги приймається лише строк, що минув до моменту настання відповідної перешкоди. Час, що минув за період зупинення провадження по справі, юридичного значення не має, тому що не приймається до уваги при обчисленні процесуального строку. Тому з моменту поновлення припиненого провадження мова може йти тільки про продовження перебігу строку і, отже, про право зацікавленої особи вчинити процесуальні дії в строк, що залишився.

Задача 2

До місцевою суду надійшла позовна заява від Деркач про розірвання договору з Погорілим про найм гаражу й стягнення плати за його користування.

У зв'язку з тим, що позовна заява не відповідала вимогам ст. 119 ЦПК України, суд повідомив про це позивача, надавши йому строк для виправлення недоліків.

У зазначений строк позивач з поважних причин не виправив недоліки заяви й звернувся до суду з проханням продовжити встановлений для цього строк.

У яких випадках можливе продовження i поновлення процесуальних строків?

Продовження процесуального строку означає надання суддею (судом) нового строку для здійснення процесуальної дії, не виконаної з поважної причини в призначений строк.

Продовженню підлягають лише строки, встановлені судом (суддею). Строк, встановлений законом, може бути продовжений лише у випадку прямої вказівки ЦПК. Так, згідно з ч.2 ст.157 ЦПК у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити розгляд справи, але не більш ніж на один місяць.

Поновлення процесуального строку означає визнання судом юридичної дійсності за процесуальною дією, зробленою після закінчення процесуального строку.

Особливості поновлення процесуальних строків полягають в наступному:

1) поновленню підлягають тільки строки, встановлені законом;

2) юридичною підставою поновлення процесуального строку є пропуск його з поважних причин;

3) питання про поновлення пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ (ч.2 ст.73 ЦПК);

4) про місце і час розгляду питання про поновлення процесуального строку сповіщаються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою;

5) одночасно з клопотанням про поновлення строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно до якого заявлено клопотання (ч. 3 ст.73 ЦПК);

6) відповідь суду (судді) на заяву про поновлення строку дається в ухвалі, якою цей строк або поновлюється, або в його поновленні відмовляється (ч.4 ст.73 ЦПК);

7) згідно зі ст.293 ЦПК окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк.

Висновки

Процесуальний строк -- це проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені ЦПК, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.

Класифікація процесуальних строків:

1) за способом (порядком) встановлення строки поділяються на:

- встановлені законом;

- встановлені судом.

2) за суб'єктним складом осіб, для яких строки встановлюються законом, а для яких - судом.

Законом встановлюються процесуальні строки для здійснення процесуальних дій судом, особами, які беруть участь у справі, та особами, які сприяють суду у здійсненні правосуддя (або особами, які не беруть участі у справі). Строки для вчинення процесуальних дій судом встановлюються тільки законом.

Судом встановлюються процесуальні строки, які передбачені для здійснення процесуальних дій особами, які беруть участь у справі, та особами, які не беруть участі у справі;

3) за чіткістю визначення строки поділяються на:

- абсолютно визначені - ті, тривалість яких чітко визначена законом або судом (один день, три дні);

- відносно визначені - ті, тривалість яких пов'язана з настанням якоїсь події (ч. 2 ст. 221, ст. 381 ЦПК);

- невизначені - строки, які не мають ознак чіткої визначеності (скасування заходів щодо забезпечення лозову - ст.154 ЦПК, завчасно, розумний строк).

4) за тривалістю. У ЦПК передбачено строки, які також визначаються місяцями (ч. 2 ст. 265, ст. 129 ЦПК), роками (ст. 325 ЦПК, п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону «Про виконавче провадження»), днями, можуть бути меншими одного дня, визначатися в два дні (ч. 2 ст. 153, ст. 200 ЦПК), три дні (ч. 1 ст. 102, статті 105,106 ЦПК), п'ять днів (ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 222 ЦПК), сім днів (ч. 4 ст. 74, ч. 1 ст. 199 ЦПК), десять днів (ч. З ст. 221 ЦПК), п'ятнадцять днів (ч. 2 ст. 156 ЦПК), двадцять днів (ст. 294 ЦПК). Аналогічне положення має місце щодо строків, які обчислюються місяцями - місячний (ст.129 ЦПК), двомісячний (ч. 1 ст. 325 ЦПК), тримісячний (ст.362 ЦПК), роками - річний (ст. 325 ЦПК), трирічний (ст.391 ЦПК).

Стаття 68 ЦПК регламентує порядок обчислення процесуальних строків.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються днями, а також годинами, тобто менше одного дня (негайно, невідкладно), місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Оскільки строк -- це проміжок часу, то він має певний початок та закінчення.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Підстави для зупинення процесуальних строків є такими самими, як і для зупинення провадження у справі (статті 201, 202 ЦПК України). Строки, на які зупиняється провадження у справі, визначено у ст. 203 ЦПК України.

Залежно від того, хто встановив процесуальний строк, суду надається право його поновити або продовжити: строки, встановлені законом, можна тільки поновлювати, а строки, встановлені судом, - продовжувати.

Використана література

1. Андрійчук О. Суть та значення строків у цивільному процесуальному праві України // Вісник прокуратури. - 2007. - № 7. - C. 103-108.

2. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. - X.: ТОВ «Одіссей», 2007. - 480 с.

3. Рожнов О. В. Деякі питання регламентації строків у цивільному судочинстві // Проблеми законності. - X., 2004.- Вип. 67.- С. 55-61.

4. Фурса С.Я., Щербак СВ., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. - 448 с.

5. Цивільне процесуальне право України: Підручник / Бичкова С. С, Бірюков І. А., Бобрик В. І. та ін.; За заг. ред. С. С. Бичкової. - К.: Атіка, 2009. - 760 с.

Размещено на Allbest.ru