Розслідування злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю

- розсилання повідомлень,

- широке висвітлення аспектів діяльності в ЗМІ,

- Інтернет як альтернативний традиційним спосіб звертання до громадськості.

Поразка віртуальних цілей для тимчасового переривання функціонування інформаційних систем і заподіяння економічного й іншого збитку.

Руйнування фізичних або віртуальних систем, що є цілями терористичних операцій.

Стратегія проведення терористичних акцій із тимчасового порушення функціонування інформаційних систем без руйнування відповідної інфраструктури має на меті справляння на супротивника тиску для припинення ним опору насильству без застосування фізичних форм насильницьких дій, що викликають стан страху. Так як потреба в конспірації диктується діяльністю сил правопорядку, кожному осередку й кожній колоні звичайно надається досить високий ступінь автономії. Таким чином, терористична організація - це децентралізована структура, і чим більше група, тим більше ступінь децентралізації.

Це викликано не бажаним типом організації, а операційною необхідністю. У випадку проникнення в централізовану структуру представників сил безпеки один інформатор зможе знищити цілу організацію. Децентралізація передбачає відносну безпеку, тому що дуже мало осіб знають інших членів організації. З одного боку, це певний захист від повного провалу, але з іншого - існують певні труднощі в керуванні.

На папері організаційна структура здається гранично логічною, на практиці ж ця логіка модифікується через потребу для кожного з'єднання будь-якими способами захищатися від можливого викриття. Отже, члени різних осередків і колон звичайно не мають уяви про те, хто є іншими членами ІРА й що вони роблять. Вони одержують накази тільки від однієї людини, і ця людина, напевно, представляє верховне командування. Дана ситуація може призвести до розколу або, принаймні, до певного непорозуміння серед діючих груп і керівників організації. Саме тому ІРА важко керована.

Внутрішня дисципліна може стати основною проблемою для терористичної організації, тому що тут простежуються дві динаміки: одна, що прагне до єднання й співробітництва під впливом страху, і інша, що прагне до автономії через децентралізацію й конспіраціюДругою, не менш важливою проблемою в керуванні подібними організаціями є наявність безпосередньої тактичної підтримки для здійснення операцій. Як уважає Дж. Фрайзер, найважливішим елементом будь-якої терористичної групи є кількість і структура активних прихильників. Без активних прихильників неможливо провести значиму кампанію. Тому більша частина часу повинна бути витрачена на створення мережі активних прихильників, а не на проведення безпосередніх операцій.

Таким чином, на наш погляд, можна говорити про головне протиріччя більшості терористичних груп і організацій - наявність політичної мети й неможливість її здійснення малим числом активних прихильників.

Терористичні організації найчастіше прагнуть ретельно регламентувати поведінку своїх членів. У спеціальних правилах поведінки, розроблених для членів італійських «Червоних бригад» («Норми безпеки й стиль роботи»), які будь-який член бригади повинен знати напам'ять, передбачені не тільки правила утримання зброї, автомашин тощо, але й даються детальні вказівки щодо місцезнаходження й утримання квартир, поводження на вулиці, будинку, у громадських місцях і т.д.

Характеристика системи даних про способи підготовки, учинення і приховування злочинів і типові наслідки їх застосування

Одним із ключових елементів оперативно-розшукової та криміналістичної характеристики є спосіб учинення злочину. Як відзначає О.М. Іщенко, для вдосконалення знань співробітників органів внутрішніх справ важливе значення має вивчення способів вчинення злочинів.

Відповідно до КПК України спосіб учинення злочину підлягає обов'язковому доказуванню в процесі дізнання, досудового слідства і судового розгляду. Саме поняття способу вчинення злочину в кримінально-правовій і криміналістичній науці має різні тлумачення. Заслуговує на увагу погляд М.Є. Короткевича, який вказує, що «спосіб учинення злочину не тільки служить кваліфікуючою ознакою, але й у ряді випадків є найважливішим елементом, що розмежовує злочин і адміністративне чи цивільне правопорушення»

П.П. Андрушко, розглядає спосіб учинення злочину як «сукупність окремих рис самої дії (бездіяльності), за допомогою яких досягається злочинний результат».

Безумовний пріоритет у визначенні поняття способу учинення злочину, безсумнівно належить Г.Г. Зуйкову, який присвятив аналізу цього питання дисертаційне дослідження. Він стверджує, що «спосіб учинення злочину є необхідним елементом кожного злочинного діяння, оскільки кожне з них здійснюється за допомогою певної поведінки суб'єкта, наміри якого не можуть бути реалізовані інакше…» Дослідження способів учинення злочинів і використання отриманих даних у науково-організаційній діяльності з боротьби зі злочинністю необхідно обґрунтовувати з урахуванням закономірностей, які визначають зміст і форми поведінки людей».

З наведеного вище можна зробити висновок, що з визначення поняття способу вчинення злочину, випливає і його службова роль в аналізі злочинів терористичної спрямованості. Він характеризує злочинне діяння з якісного боку, вказує, як учинено суспільно небезпечну дію (бездіяльність), які саме прийоми застосовані, їх порядок і послідовність, які сили і засоби були використані для вчинення злочину. Отже, спосіб учинення злочину виступає в ролі ознаки, що характеризує якісну своєрідність протиправного діяння, яка показує його індивідуальні особливості, властиві дії в конкретній злочинній ситуації, дозволяє виявити злочин, коло осіб, які причетні до нього, і задокументувати їх злочинні дії. Ці способи мають багатоступеневий характер, складаються з безлічі дій, прийомів, операцій.

Способи вчинення терористичних нападів дуже різні, але в діях злочинців проявляються характерні, типові закономірності при нападі на аналогічні за своєю природою об'єкти.

Як уважають В.А. Ліпкан, Д.Й. Никифорчук, слід чітко усвідомлювати механізм тероризму: вчинення злочину одними особами проти інших з метою впливу на третіх осіб. Тільки в цьому випадку, коли на створення цього стану занепокоєності були спрямовані дії злочинців з метою використати його для досягнення інших цілей може йтися про тероризм..

Злочинці можуть використовувати і можливість легендованого огляду житла, приміщення банку, фірми під виглядом співробітників телефонної, радіотрансляційної або електричної мережі, співробітників інших комунальних служб тощо.

Відповідно до розробленої нами оперативно-розшукової характеристики тероризму характерними ознаками підготовки до вчинення актів тероризму є:

- підшукування об'єктів для нападу, вивчення режиму їх роботи і охорони,

- періодичність надходження і порядок зберігання імовірних предметів нападу;

- вивчення злочинцями шляхів підходу та відходу до об'єкта нападу та детальне вивчення прилеглої території;

- навчання членів терористичного формування прийомам виготовлення та використання вибухових пристроїв, роботи з металорізальною апаратурою, способам учинення насильницьких дій, застосуванню зброї, виготовленню пристроїв для деблокування сигналізації, відпрацювання дій з використання спеціальної техніки, правилах конспірації;

- учинення іншого злочину (угони автотранспорту, заволодіння зброєю, крадіжка металорізальної апаратури, зброї тощо);

- попереднє моделювання дій кожного з учасників терористської групи в умовах різного рівня інтенсивності протидії з боку правоохоронних органів під час учинення акту тероризму;

- підготовка тайників для зберігання викраденого;

- установлення корумпованих зв'язків із працівниками правоохоронних органів;

- проведення підготовчої пропаганди;

- використання ЗМІ для ведення інформаційних війн;

- виготовлення документів прикриття (паспорти, посвідчення працівників правоохоронних органів тощо).

Характерними, типовими закономірностями при вчиненні актів тероризму також є те, що:

- члени терористських формувань порівняно рідко вчиняють злочини за місцем свого безпосереднього проживання (квартал, район);

- учинення актів тероризму трапляється, як правило, вдень, із застосуванням вибухових пристроїв, зброї та автомототранспорту, а також сучасних засобів зв'язку;

- перед учиненням акту тероризму злочинці попередньо вивчають маршрут руху майбутньої жертви та її охорони, правила і принципи зміни охорони об'єкта розташування нарядів патрульно-постової служби в даному районі і можливість їх реагування на сигнал тривоги, встановлюють спостереження за об'єктом злочинного посягання.

Для вчинення терористтичних нападів злочинці застосовують вогнепальну зброю, якою заволоділи до цього (при нападі на працівників міліції, військовослужбовців та інших посадових осіб, які мають право носіння табельної зброї), або купують зброю в осіб, які незаконно її зберігають, займаються контрабандою зброї, викрадають зі складів військових частин, тирів, шкіл; самостійно переоснащують або виготовляють зброю.

Про сталість злочинної діяльності терористських формувань свідчить і те, що члени групи застосовують:

- методи конспірації («маски», грим, парики, сонцезахисні окуляри і т. ін.);

- форму чи підроблені посвідчення працівників органів внутрішніх справ;

- перебувають на нелегальному становищі та використовують заходи контрнагляду за співробітниками правоохоронних органів.

Спосіб приховання злочинів - це причинно пов'язана зі здійсненням підготовки і виконання діяння система навмисних дій злочинця, спрямованих на протидію розкриттю, розслідуванню й запобіганню злочинам.

Значення визначення способу приховання злочину дуже важливе, тому що його встановлення нерідко є ключем до розкриття злочину. Установлення факту участі особи в прихованні злочину є непрямим доказом її провини у вчиненому злочині.

Криміналістикою вироблено комплекс методів і засобів викриття способу приховання злочину. Залежно від предмета вивчення їх можна розділити на методи й засоби, які вироблені криміналістичною технікою, тактикою й методикою розслідування окремих видів злочинів - розділами криміналістичної науки.

Тактичними методами й засобами викриття способу приховання злочину є тактично грамотно вчинені слідчі дії, спрямовані на доведення відповідних дій злочинця: допит, пред'явлення для впізнання, огляд, проведення експертиз.

При цьому головними способами приховання є такі:

- забезпечення маскування причетності конкретних осіб до терористичної діяльності;

- захист від проникнення під легендою до терористичного формування працівників оперативних підрозділів;

- забезпечення шифрування джерел доходів членів терористичного формування.

Найпростішою формою маскування діяльності терористичного формування є перебування його членів на нелегальному становищі. Це характерно для тих терористичних груп, що складаються з осіб, які втекли з місць позбавлення волі, ухиляються від відбуття кримінального покарання, переховуються від слідства та суду.

На відміну від терористтичних груп, які перебувають на нелегальному становищі, питання маскування для членів терористичних груп, які проживають легально, відрізняються виключною складністю. Останні повинні створювати серед оточуючих видимість законослухняного способу життя, своєю поведінкою не привертати до себе увагу працівників правоохоронних органів. Засобами досягнення цього є:

- намагання позитивно зарекомендувати себе перед органами внутрішніх справ, включно до участі в окремих заходах з охорони громадського порядку (громадські помічники по лінії ДАІ та інших служб міліції, позаштатні співробітники);

- влаштування на роботу в офіційно існуючі заклади, або використання підроблених документів реально існуючих установ, нібито з місця своєї постійної роботи;

- встановлення доброзичливих стосунків із сусідами та іншими знайомими за місцем проживання;

- ухилення від особистих контактів та спілкування з особами, які мають стійку кримінальну орієнтацію та не входять до кола близького оточення;

- надання фіктивної інформаційної допомоги оперативним підрозділам щодо викриття інших конкуруючих терористичних груп тощо.

Крім цього, щоб уникнути викриття, терористи вивчають засоби та методи, які використовуються правоохоронними органами в оперативно-розшуковій діяльності, впроваджують контрспостереження з використанням технічних засобів, влаштовують своїх членів на роботу в правоохоронні органи тощо. На нашу думку, застосування конспірації у сучасних терористичних організаціях є тією особливістю, що відокремлює терористів від інших злочинців.

Після вчинення злочину терористи знищують одяг, предмети, які використовували при нападі, забезпечують собі «алібі», чинять психологічний тиск на потерпілих і свідків, а також вживають активних заходів щодо інформаційного забезпечення власної протиправної діяльності.

На місці злочину терористи часто застосовують спеціальні та хімічні речовини з метою знищення слідів злочину. Наприклад, посипають підлогу у приміщеннях та свої сліди речовинами, які утруднюють застосування службово-розшукових собак та знаходження відбитків пальців рук. Також слід зазначити, що аналіз масиву таких злочинів свідчить про застосування вибухових пристроїв на дистанційному управлінні, що ускладнює роботу щодо пошуку осіб, які вчинили злочин.

Дуже важливим є розуміння щодо кількості нападів. Члени терористичних групи можуть об'єднатися як для вчинення кількох актів тероризму, так і для вчинення навіть одного. Ідеться про те, що одиничний акт тероризму за своїми масштабами та труднощами його реалізації (напад на установу або особу, яка особливо пильно охороняється) потребує створення на час підготовки та вчинення злочину стійкої озброєної трупи осіб.

При цьому слід ураховувати те, що в цьому випадку може і не бути одночасно усього комплексу зазначених ознак стійкості. Але наявність хоча б однієї з них дає підстави зробити висновок про можливість віднесення такої злочинної групи до терористичної.

За своєю озброєністю такі формування подекуди нагадують невеликі армійські підрозділи. Усе вищезазначене дає змогу зробити такий висновок:

- сутністю предметної оперативно-розшукової характеристики тероризму є опис характерних оперативно-розшукових ознак, які прямо чи непрямо вказують на створення терористичного формування та його протиправну діяльність;

- зміст предметної оперативно-розшукової характеристики тероризму становлять сукупність характерних оперативно-розшукових ознак (прикмет), які прямо чи непрямо вказують на виникнення (створення) терористичних формувань, їх злочинну діяльність, характеризують вчинення конкретних злочинних посягань, а також способи приховування слідів злочинної діяльності такого роду.

Конкретні форми терористичної діяльності трапляються як у «чистому», так і в «змішаному» вигляді.

Це по-перше, використання в терористичної діяльності вибухових пристроїв. Причини, з яких терористи віддають перевагу використанню підривних пристроїв, очевидні: у результаті вибуху забезпечується «ефективність» терористичного акту, тобто заподіюється значний збиток.

Виготовлення вибухового пристрою не вимагає значних фінансових і матеріальних витрат. Можливість використання вибухових пристроїв із дистанційним керуванням і годинниковим механізмом підвищує безпеку терористів. Крім того, вибухи незмінно широко висвітлюються засобами масової інформації, що має немаловажне значення для терористів.

Вибухові пристрої використовуються для руйнування транспортних засобів (повітряних і морських суден, об'єктів залізничного транспорту тощо), а також знищення інших цілей поза транспортом.

Розрізняють кілька видів вибухів, але в злочинних цілях здебільшого використовується так званий хімічний вибух, тобто миттєве виділення великої кількості енергії, пов'язане з раптовою зміною стану речовини (переважно з твердого в газоподібний). Цей вибух супроводжується руйнуванням і розкиданням навколишнього середовища, виникненням і розповсюдженням у ньому ударної хвилі. Вибухові речовини, що використовуються для здійснення вибухів, різні за своїми характеристиками, а, отже, і застосуванням

Необхідно відзначити особливу небезпеку розглянутого способу здійснення терористичного акту. Інформація про такі злочини, погроза їх повторення і висока ймовірність використання терористів-самогубців справляє серйозний психологічний вплив на різні групи населення.

Отже, проаналізувавши більш ніж 100 найвідоміших актів тероризму, ми виокремили тільки сім основних видів вибухів.

Вибух бомби безпосередньо у тому місці, яке терористи бажають знищити (наприклад у місті Фастів Київської області стався вибух гранати, прикріпленої із зовнішнього боку до ручки вхідних дверей квартири начальника відділу боротьби з організованою злочинністю).

Вибух бомби терористом-камікадзе (наприклад замах на прем'єр-міністра Індії Ганді у 1984 р., терористичний акт у США 11 вересня 2001 р.)

Вибух бомби, що надійшла поштою (так стався вибух бомби в Ізраїльській Раді в Лондоні 9 вересня 1972 р., коли загинула одна людина, яка розкрила листа, що надійшов до Ради). Ще одним прикладом є діяльність Теда Казінські, який мешкав у США. З 1978 р. він почав розсилати відомим американцям (вченим, бізнесменам) бомби-посилки. Усього розіслав 16 бомб. Унаслідок таких дій загинуло 4 особи, декілька осіб було поранено. Мотиви своєї діяльності він обґрунтовував необхідністю протистояння технологічному базису суспільства. Був виданий поліції рідним братом у 1996 р.).

Вибух бомби у повітряному судні (зокрема, вибух бомби у літаку американської компанії «Пан Амерікан» у Локербі (Шотландія), внаслідок чого загинуло 140 осіб).

Вибух бомби поруч з об'єктом, який необхідно знищити. (Так 5 лютого 1998 р. в м. Сімферополь стався вибух невстановленого пристрою поряд зі службовою автомашиною першого заступника голови Ради міністрів АРК, голови Керченського міськвиконкому О. Сафонцева, внаслідок якого отримали поранення О. Сафонцев, який 23 лютого внаслідок отриманих поранень помер, і міліціонер спецпідрозділу «Беркут» Р. Гаркуша, який його супроводжував. Пошкоджено також автомашину та розбито шибки 16 вікон приміщення турбази, де тимчасово проживав О. Сафонцев. Вибуховий пристрій було закладено в урні для сміття біля входу до будинку.

Вибух бомби у вантажній машині (наприклад, вибух вантажівки у Бейруті позбавив життя 241 особу).

За способом вчинення, злочини, пов'язані із застосуванням кримінальних вибухів, є: 1) очевидними (засобом таких злочинів є гранати, фугаси, вибухові пристрої з дистанційним управлінням тощо, які застосовуються, як правило, в умовах очевидності і розраховані на раптове досягнення результату); 2) неочевидними (засобом таких злочинів є вибухові пристрої уповільненої дії в яких використовується часовий механізм).

Спосіб вчинення злочину вказує на особистість злочинця (його досвідченість), особливості потерпілого від злочинного посягання, характеризує засоби приховання (маскування) злочину, доставки засобів злочину - вибухових пристроїв, бойових припасів тощо. Наприклад, саморобні радіокеровані вибухові пристрої, сховані в інших об'єктах можна визначити тільки за допомогою спеціального радіоелектронного обладнання. Однак існують загальні демаскуючі ознаки, а саме: речі побутового вжитку, що знаходяться у незвичних місцях; залишені в громадських місцях коробки, сумки, пакети тощо; дитячі іграшки (макети літаків, автомобілів, військової техніки, плавучих засобів тощо); виносні електричні джерела живлення (акумулятори, сухі хімічні елементи); безпосередньо вибухові речовини або вибухові пристрої промислового виробництва.

Свої особливості мають і способи доставки вибухових речовин (пристроїв) чи бойових припасів, які залежать від багатьох обставин, до яких, в першу чергу, необхідно віднести такі: параметри вибухових пристроїв, можливість доступу до об'єкта, час необхідний для вчинення злочину.

Тематиці скоєння злочинів з використанням вибухівки значну увагу приділяє, у своїх працях С.В. Діденко.

По друге, викрадення повітряного судна або інше злочинне втручання у діяльність цивільної авіації.

Сьогодні боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації тісно пов'язана з міжнародною діяльністю по боротьбі з тероризмом. Явище, яке ЗМІ першими охрестили як «повітряний тероризм» справді стало одним із найефективніших «інструментів» сучасного тероризму. Взагалі, «акт незаконного втручання в діяльність цивільної авіації» - узагальнююче (родове) поняття, що стосується угону повітряного судна, незаконного захоплення повітряного судна, актів, що направлені проти безпеки цивільної авіації, повітряний тероризм, повітряне піратство та ін. Зазвичай поняття та тлумачення злочинних дій, що загрожують безпеці цивільної авіації, не мають чіткого розмежування. Вони мають бути належним чином висвітлені у міжнародних конвенціях та в національних законодавствах.

Нормативно-правові акти багатьох держав містять доволі широку типологію актів незаконного втручання в діяльність цивільної авіації. На наш погляд, це такі акти незаконного втручання:

- вибух повітряного судна;

- захоплення та угон повітряного судна;

- спроба захоплення та угону повітряного судна;

- диверсія (спроба диверсії);

- напад на землі (в тому числі із захопленням заручників);

- погрози на адресу суб'єктів цивільної авіації;

- блокування повітряного судна чи об'єктів цивільної авіації;

- несанкціоноване проникнення на повітряне судно;

- несанкціоноване проникнення на об'єкти цивільної авіації.

- інцидент, інші актів незаконного втручання.

Питання кваліфікації незаконних актів, направлених проти безпеки цивільної авіації, ускладнюється ще й тим, що зазвичай значно різниться у різних національних законодавствах з цього питання. В зарубіжних законодавствах одних держав можемо зустріти положення про «повітряне піратство», в інших - hijacking («хайджекінг») або aircraft hijacking, чи навіть skyjacking («скайджекінг»), третіх - незаконне захоплення повітряного судна, четвертих - про угон повітряних суден, що не завжди відповідає визначенню злочину за Токійською, Гаазькою та Монреальською конвенціями.

Ця форма терористичної діяльності (викрадення, знищення повітряних судів) приводить до значних людських жертв і приковує до себе увагу засобів масової інформації. Цим пояснюється те, що значну частину терористичних актів складають захоплення, викрадення, знищення повітряних судів і інші зазіхання на безпеку цивільної авіації.

Третя форма це захоплення і викрадення морського судна і інше злочинне втручання в діяльність міжнародного судноплавства.

Захоплення, затримки і пограбування морських торгових і інших цивільних суден, їхніх екіпажів і пасажирів (піратство) має багатовікову історію.

Морський тероризм, що почав загрожувати світу і безпеці на початку 60-х років XX ст., і піратство - явища не цілком ідентичні. Зміст цих двох понять частково збігається. Це має місце у випадках, коли одне і те ж діяння (захоплення морського судна) потрапляє під норми про піратство Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права і спрямованої проти міжнародного тероризму Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства.

Разом із тим, існують розходження в їхніх цілях і об'єктивній стороні. Піратство завжди відбувається в особистих (як правило, корисливих) цілях.

Об'єкт піратства - особа, яка є членом екіпажа чи пасажиром судна, а також майно, що знаходиться на борту судна і саме судно. Але за умови, якщо морське судно перебуває у відкритому морі. А для кваліфікації як акту «морського тероризму» відповідно до Конвенції і Протоколу, підписаних у Римі в 1988 р., не потрібно відповідності діяння цій вимозі.

Прикладом морського тероризму може служити захоплення терористами італійського морського лайнера «Акилле Лауро».

Четверта форма це захоплення заручників. З етимологічної точки зору в українській мові слово «заручник» тлумачиться як «особа, насильно ким-небудь затримана в забезпечення того, що державою або організацією, до яких особа належить, будуть виконані які-небудь вимоги, зобов'язання».

Планування операції із захоплення заручників характеризується такими діями:

1. Визначається мета захоплення, можливі шляхи її досягнення;

2. Підбираються співучасники;

3. Підшукуються необхідні засоби;

4. Здійснюється вибір об'єкта, здійснюється його розвідка;

5. Виявляється наявність охорони, засобів зв'язку, маршрути пересування;

6. Намічається місце нападу;

7. Ураховується ступінь ризику при захопленні об'єкта;

8. Виділяються учасники терористичної акції.

Як приклад захоплення заручників, можна навести випадок у Ростові-на-Дону, коли відповідно до заздалегідь розробленого плану чотири терористи, попередньо захопивши автобус із водієм, увірвалися в будинок школи і, погрожуючи зброєю, вивели дітей і вчительку з класу, посадили в автобус і оголосили заручниками. Злочинці висунули вимогу надати їм вертоліт Ми-8 для перельоту в Іран. Істотне значення мають мотиви і цілі злочинців. У ряді випадків особи, які захоплюють заручників, висувають «комбіновані» вимоги: виплата викупу і виконання вимог політичного характеру. Тим часом, терористи, психіка яких порушена, здатні на ірраціональні, непередбачені вчинки, що повинне враховуватися при переговорах з ними, підготовці і проведенні акцій звільнення заручників.

Останнім часом у СНД і багатьох країнах Заходу часто згадується така форма тероризму, як захоплення заручників для шантажу державних, правоохоронних органів.

Можна також відзначити інші форми тероризму: «ядерний тероризм», «хімічний тероризм», «екологічний тероризм», «біологічний тероризм». Широке поширення одержав так званий «психологічний тероризм».

Терористи прекрасно розуміють, що в них не завжди є необхідність у масових убивствах людей. Бажаного результату можна досягти, якщо буде створена ілюзія, наприклад, володіння смертоносною зброєю і готовності її застосування. Таким чином, шляхом психологічного шантажу, вчиняється тиск на громадськість.

У практиці правоохоронних органів почастішали випадки такого явища, як відправлення на адресу посадових осіб, державних установ анонімних листів із погрозами диверсійних актів у випадку невиконання вимог про виплату великих грошових сум.

Останнім часом занепокоєння співробітників правоохоронних органів і вчених, що займаються проблемами протидії терористичної діяльності, викликає така нова форма терористичної діяльності, як кібертероризм (електронний, комп'ютерний тероризм). Під кібертероризмом розуміють навмисну мотивовану атаку на інформацію, оброблювану комп'ютером, комп'ютерну систему чи мережі, що створює небезпеку для життя і здоров'я людей, настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту.

Виникнення такої форми тероризму пов'язано з інтенсивним розвитком мережі Інтернет і розширенням кількості її користувачів. Так у США їх нараховується 158 млн. осіб, у Європі - 95, в Азії - 90, у Латинській Америці - 14, в Африці - 3. Мережа Інтернет охоплює сьогодні 150 країн світу.

Особливу стурбованість у правоохоронних органів викликають терористичні акти, пов'язані з використанням глобальної мережі Інтернет.

Кібертерористи під виглядом програм захисту поширюють віруси, одержуючи, таким чином, контроль над комп'ютерами поліції, лікарень, аеропортів. Використовуючи інформацію в цих системах, вони збивають з курсу літаки, змінюють історії хвороби пацієнтів, убиваючи, таким чином, людей.

З метою організації протидії «комп'ютерному тероризму», в тому числі поширенню через глобальні та національні мережі зв'язку ідеології тероризму, пропаганди насильства, війни і геноциду Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. №1694 заплановано розробити з урахуванням рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо боротьби з міжнародним тероризмом проекти Законів України «Про моніторинг телекомунікацій», «Про захист інформації в мережах передачі даних», «Про регулювання українського сегменту мережі Інтернет».

У цілому, шлях точного перерахування усіх можливих способів вчинення тероризму ми вважаємо безперспективним, оскільки:

- неможливо і недоцільно перераховувати всі способи та засоби вчинення тероризму;

- із часом будуть удосконалюватися способи та засоби вчинення тероризму, що необхідно постійно відображати у диспозиції;

- постійні внесення змін до кримінального закону призведуть до хиткості та розбалансованості системи кримінально-правових заходів по боротьбі з тероризмом;

- перерахування способів та засобів вчинення актів тероризму змістить акценти не на характерні ознаки цього злочину, які ми аналізували раніше, а на способи та засоби його вчинення, які набудуть домінуючого становища (бо тероризм буде визначатися способами та засобами вчинених дій) і, як наслідок, стануть визначити те чи інше діяння як тероризм.

Викладене, на наш погляд, є одним із суттєвих резервів підвищення ефективності діяльності оперативних підрозділів із протидії злочинам, пов'язаним із терористичною діяльністю.

2. Основні організаційні напрямки вдосконалення протидії злочинам, пов'язаним з терористичною діяльністю

2.1 Деякі організаційні засади виявлення злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю

Тероризм, як і будь-яка інша злочинна діяльність, потребує відповідного організаційного та матеріально-технічного забезпечення, що, у свою чергу, зумовлює взаємопов'язаність угруповань терористичної спрямованості з іншими суб'єктами кримінального середовища. Такий взаємозв'язок проявляється, перш за все, у придбанні терористами зброї, вибухівки, спеціального спорядження тощо, що обумовлює тісні контакти терористичних угруповань з іншими злочинними групами та організаціями. Зазначене обумовлює участь у виявленні злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю, наряду з іншими і органи внутрішніх справ.

Міністерство внутрішніх справ України у Законі України «Про боротьбу з тероризмом» серед суб'єктів, покликаних здійснювати боротьбу з тероризмом, посідає особливе місце. Мета їх діяльності у сфері громадської безпеки випливає із загальних цілей, що сформульовані й закріплені в чинному законодавстві. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» вона покликана захищати життя, здоров'я, права й свободи громадян, інтереси суспільства й держави від протиправних посягань. Ці цілі деталізуються до рівня, на якому кожна конкретна мета виступає як завдання. Тому під завданнями міліції у галузі боротьби з тероризмом необхідно розуміти реальні, конкретні цілі. Деталізація цілей діяльності органів внутрішніх справ у сфері боротьби з тероризмом знаходить своє вираження в завданнях, сформульованих у ст. 2 Закону України «Про міліцію». Зокрема, основними завданнями міліції є: запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона та забезпечення громадського порядку; виявлення та розкриття злочинів, розшук осіб, які їх учинили тощо.

На жаль, у Законі України «Про боротьбу з тероризмом» законодавець не здійснив конкретизацію цілей діяльності органів внутрішніх справ, як і інших суб'єктів, до рівня завдань. Загальним завданням суб'єктів антитерористичної діяльності, визначених указаним законом, є боротьба з тероризмом. Цілі та завдання, певною мірою, визначають функції органів внутрішніх справ у боротьбі з тероризмом згідно з Законом України «Про міліцію». Основні функції органів внутрішніх справ у боротьбі з тероризмом умовно можна розділити на дві групи.

До першої групи варто включити ті функції, які виконуються органами внутрішніх справ самостійно. До другої групи належать функції, які є допоміжними, чи здійснюються ОВС у взаємодії з іншими суб'єктами антитерористичної діяльності.

До основних напрямів антитерористичної діяльності органів внутрішніх справ, відповідно до повноважень, якими вони наділені чинним законодавством, слід віднести:

- самостійну реалізацію оперативно-розшукових та оперативно-службових функцій щодо запобігання, виявлення та припинення злочинів терористичної спрямованості у межах визначених чинним законодавством;

- участь у проведенні спільних (з іншими суб'єктами) антитерористичних заходів і, у першу чергу, антитерористичних операціях.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» органи внутрішніх справ України здійснюють боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів терористичного характеру, розслідування яких віднесено законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ. Таким чином, пріоритетним напрямом в антитерористичній діяльності органів внутрішніх справ мають бути попередження терористичної діяльності, виявлення та припинення злочинів терористичної спрямованості до моменту реалізації злочинних планів і настання суспільних шкідливих наслідків.

До ознак, які в комплексі можуть свідчити про терористичну направленість діяльності злочинної групи чи організації слід віднести:

- наявність у розпорядженні злочинців вогнепальної зброї, вибухових пристроїв та їх компонентів, інших засобів масового ураження, а також відповідного спорядження (засоби зв'язку, візуального та технічного спостереження, індивідуального захисту, транспорту тощо); залучення до злочинної діяльності відповідних фахівців і спеціалістів із числа осіб, які володіють знаннями та практичними навичками диверсійно-підривної роботи (снайпери, підривники), розвідувальної та контррозвідувальної діяльності;

- здійснення професійної підготовки виконавців. Відповідно, у терористів виникає потреба у фахівцях з «функціональної» підготовки (інструкторів з рукопашного бою, підривної справи тощо), вирішення питань щодо організації умов її проведення - створення спеціально обладнаних місць для підготовки (полігонів, стрільбищ, таборів казарменого типу, тренувальних майданчиків, смуг перешкод тощо), витратних матеріалах для забезпечення життєдіяльності та тренування «особового складу»;

- зв'язки з представниками екстремістських або терористичних організацій, опозиційних політичних рухів тощо.

Важливе значення для забезпечення виявлення ознак зазначеної категорії злочинної діяльності має налагодження чіткої взаємодії оперативних підрозділів різних структур та відомств між собою, а також з відповідними підрозділами Служби безпеки України та іншими суб'єктами антитерористичної діяльності. Порядок такої взаємодії може бути врегульований шляхом прийняття відповідного міжвідомчого нормативно-правового акту. Такий документ повинен передбачати: основи організації взаємодії підрозділів, основні напрями оперативного пошуку, порядок передачі отриманих результатів за підвідомчістю; нормативне закріплення підстав та порядку використання оперативних можливостей; порядок та форми взаємодії суб'єктів щодо усунення причин та умов, що сприяють терористичній діяльності.

Крім того, міжвідомча нормативно-правова база суб'єктів антитерористичної діяльності повинна передбачати:

- визначення сфери здійснення ініціативної роботи органів внутрішніх справ у виявленні ознак діяльності терористичних угруповань самостійно або з іншими суб'єктами антитерористичної діяльності, підстави та порядок взаємодії з спеціальними підрозділами СБУ - передачі їм отриманої інформації для подальшого використання, здійснення спільних заходів тощо;

- закріплення порядку виконання підрозділами органів внутрішніх справ окремих доручень СБУ щодо розкриття та розслідування злочинів, безпосередньо або опосередково пов'язаних з терористичної діяльністю.

Таким чином, з урахуванням викладеного, можна говорити про власну антитерористичну діяльність органів внутрішніх справ і їх діяльність, спрямовану на сприяння іншим суб'єктам антитерористичної діяльностіт в межах своєї компетенції. Серед напрямів діяльності органів внутрішніх справ України особливе місце займають питання про їх роль і місце у проведенні антитерористичних операцій.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зазначений захід проводиться виключно за «…наявності реальної загрози життю та безпеці громадян, інтересам суспільства або держави, у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливими».

Підстави проведення антитерористичної операції визначені у статті 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», і відповідно вони повинні бути розвинуті та закріплені у міжвідомчій нормативній базі. На їх основі можна зробити висновок, що в кожна така операція носить вузько - або широкомасштабний, регіональний, державний або міжнародний характер. Так, антитерористична операція проводиться в разі коли терористичний акт загрожує загибеллю багатьох людей й іншими серйозними наслідками або якщо його вчинено одночасно на території кількох областей, районів чи міст; ситуація, пов'язана із вчиненням або загрозою вчинення терористичного акту, є невизначеною щодо причин та обставин її виникнення і подальшого розвитку; вчинення терористичного акту зачіпає міжнародні інтереси України та її відносини з іноземними державами реагування на вчинення дій з ознаками терористичного акту належить до компетенції різних правоохоронних та інших центральних органів виконавчої влади, очевидною є неможливість відвернення або припинення терористичного акту силами правоохоронних та місцевих органів виконавчої влади окремого регіону.

У цих випадках антитерористична операція проводиться Антитерористичним центром при Службі безпеки України. В інших випадках, як зазначено у ч. З ст. 11 вказаного закону, антитерористична операція проводиться самостійно координаційною групою відповідного регіонального органу Служби безпеки України або органом виконавчої влади відповідно до їх компетенції за погодженням з керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Відповідно, антитерористична операція в залежності від мети, масштабів та умов її проведення може комплексно включати заходи оперативно-розшукового, пошукового, профілактичного, режимного та силового характеру.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» при проведенні антитерористичної операції використовуються сили та засоби суб'єктів боротьби з тероризмом, які на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу такої операції. Отже, відповідно до масштабів та характеру антитерористичної операції, підрозділи органів внутрішніх справ України використовуються як елементи оперативного угруповання сил та засобів, призначені для безпосереднього здійснення заходів антитерористичної операції. Завдання, які ставляться при цьому перед ними керівництвом операції безпосередньо пов'язані з метою її проведення і корелюються із Законом України «Про міліцію».

Аналіз статей 14 та 15 зазначеного закону надає змогу визначити напрями практичної участі підрозділів органів внутрішніх справ у тих чи інших заходах антитерористичної операції. Так, відповідно до плану проведення операції та оперативної обстановки, що складається, підрозділи органів внутрішніх справ можуть залучатися до участі у організації патрульної охоронної служби, виставлення оточення та здійснення пропускного режиму в районі проведення операції. При цьому, на підрозділи органів внутрішніх справ, працівники яких наділяються відповідно до ст. 15 вказаного закону відповідними правами, можуть бути покладені задачі щодо організації та практичного проведення режимних та фільтраційних заходів оперативно-профілактичних відпрацювань територій та об'єктів тощо. В умовах проведення антитерористичної операції підрозділи органів внутрішніх справ (частини внутрішніх військ) також можуть бути використані для посилення охорони адміністративних будівель, промислових та стратегічних об'єктів, конвоювання затриманих осіб.

Разом з тим, слід враховувати, що в умовах проведення антитерористичної операції у сфері компетенції органів внутрішніх справ виникають завдання, які підрозділи мають вирішувати самостійно. Насамперед це стосується повсякденних обов'язків органів внутрішніх справ щодо боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку. Відповідно, підстави проведення такого масштабного заходу як антитерористична операція потребують встановлення та підтримання у межах території її проведення особливого режиму, пов'язаного з контролюванням окремих сфер громадського життя (наприклад, обмеження свободи пересування і т.д.), а у порядку передбаченому ч. З ст. 12 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» і Законом України «Про надзвичайний стан». Крім іншого, встановлення такого стану зумовлює потребу у посиленні охорони громадського порядку та підвищення оперативності реагування на повідомлення про скоєння кримінальних злочинів та інших правопорушень. Виконувати свої основні завдання органам внутрішніх справ доводиться в особливих умовах, викликаних проведенням на території їх обслуговування антитерористичної операції. У зв'язку з цим особовий склад міліції переходить на посилений варіант несення служби. При цьому діяльність ОВС супроводжується обмеженням прав і свобод громадян в межах, передбачених Законодавством України.

Слід зазначити, що одним із завдань органів внутрішніх справ є своєчасне реагування на надзвичайні події, пов'язані з необхідністю розшуку та затримання озброєних злочинців, чи осіб, які представляють підвищену суспільну небезпеку.

Домінуючими функціями органів внутрішніх справ у зазначеній сфері суспільних відносин, повинні бути функції сприяння Службі безпеки України у протидії тероризму, оскільки, як зазначалося, по-перше, законодавцем керівництво антитерористичними операціями покладено на Антитерористичний центр при Службі безпеки України, по-друге, провадження у справах про злочини терористичного характеру віднесено до компетенції слідчих Служби безпеки України, по-третє, СБУ має відповідні достатні сили і засоби, а також певний практичний досвід, в-четвертих, він здійснює загальну координацію дій всіх суб'єктів антитерористичної діяльності.

Ефективність виконання функцій органами внутрішніх справ щодо протидії терористичної визначається: досконалою організаційною і функціональною структурою; відповідним кадровим забезпеченням; достатнім матеріально-технічним забезпеченням.

Діяльність по запобіганню терористичній злочинності передбачає виконання завдань організаційного, правового, інформаційного та оперативно-розшукового характеру при взаємодії з іншими суб'єктами боротьби з тероризмом, а саме: профілактику злочинності, що має терористичну спрямованість; виявлення та усунення причин та умов, що сприяють виникненню злочинів, пов'язаних з терористичної діяльністю; встановлення контролю за діяльністю різних структур, які мають зв'язки з терористами, або сприяють їх діяльності.

Основою ефективності координації та взаємодії правоохоронних та інших державних органів у боротьбі з тероризмом є чітке визначення місця і ролі кожного із суб'єктів антитерористичної діяльності, спеціфикі їх окремих структурних підрозділів, а також і у міжнародному співробітництві. Особливе місце у даному процесі займає взаємодія з основним суб'єктом боротьби - з СБ України.

Аналіз положень ст. 10 Закону України «Про міліцію» свідчить, що місце органів внутрішніх справ у системі антитерористичної діяльності визначається відповідно до їх законодавчо визначених основних обов'язків, а також підслідності, яка визначена кримінально-процесуальним законом. До такої діяльності у сфері боротьби з терористичною діяльністю можна віднести:

- виявлення, припинення злочинів, пов'язаних з терористичною діяльністю;

- здійснення оперативно-розшукової діяльності. Як самостійно, так і сумісно з оперативними підрозділами інших відомств;

- забезпечення безпеки громадян і громадянського порядку під час проведення антитерористичних операцій, охорона свідків, потерпілих, інших громадян;

- проведення оперативної профілактики злочинів терористичної спрямованості, вживання інших спеціалізованих профілактичних заходів, особливо серед маргінальних контингентів (на міжетнічній, міжконфесійній, міжклановий, соціальній тощо основі);

- розшук осіб, які переховуються від слідства та суду, причетних до терористичної діяльності;

- забезпечення в межах своєї компетенції безпеки дорожнього руху, реєстрація та облік автотранспортних засобів у зв'язку з антитерористичною діяльністю;

- організація та проведення фінансових перевірок діяльності організацій, стосовно яких є підстави вважати, що вони причетні до фінансування терористичних організацій або проведення терористичного акту;

- контроль у галузі паспортно-реєстраційної та дозвільної діяльності;

- сприяння забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану (в разі їх оголошення), проведення карантинних заходів при епідеміях і епізоотіях; надання у межах наявних можливостей невідкладної допомоги населенню, в тому числі медичної - особам, які потерпіли від терористичних акцій, перебувають у безпорадному або небезпечному для життя і здоров'я стані.

- охорона, конвоювання та тримання затриманих, взятих під варту, зокрема у зв'язку з їх терористичною діяльністю тощо.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» МВС України як суб'єкту боротьби з тероризмом надано повноваження здійснювати запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ. Слід зазначити, що запобігання, виявлення та припинення злочинів віднесені Законом України «Про міліцію» до основних обов'язків міліції (ст. 10). Враховуючи те, що законодавець обмежив коло повноважень органів внутрішніх справ щодо злочинів терористичної спрямованості саме запобіганням, виявленням та припиненням, то такі завдання, як розкриття та розслідування цих злочинів, покладені на Службу безпеки України.

Серед заходів запобігання злочинам терористичної спрямованості, які здійснюють органи внутрішніх справ України, можна виділити наступні.

Профілактичний облік щодо: осіб, які мають знання з хімії, підривної справи (вибухівка), проходили службу у Збройних Силах, де набули спеціальні знання та навички поводження з вибухівкою та боєприпасами, і своїми діями привернули до себе увагу правоохоронних органів; раніше засуджених за злочини, пов'язані з вибуховими речовинами, зброєю; викраденням та продажем зброї, вибухівки тощо. Необхідно виявляти їх зв'язки з іншими і особами, особливо з кримінальними елементами, пов'язаними з терористичною діяльністю; осіб, які висловлюють терористичні наміри, встановлюють контакти з терористичними угрупованнями або з непередбаченими законодавством воєнізованими формуваннями, групами чи організаціями.

З метою усунення криміногенних детермінант тероризму доцільно: виявляти та аналізувати явища, процеси, обставини, які протікають у суспільстві, що можуть бути пов'язані з причинами й умовами терористичної діяльності; здійснювати антитерористичну та правову пропаганду серед населення. Так, наприклад, у Москві після терактів громадяни стали більш уважними, спостережливими, що допомогло уникнути декількох терактів. У Вінниці після терактів у маршрутних таксі різко зменшилась кількість пасажирів. З часом, після звернень до населення, пасажири знову почали користуватися цим видом транспорту. При цьому, водії маршрутних таксі почали попереджати пасажирів про заходи безпеки, робити менше непередбачених зупинок. Періодично поїздки на маршрутних таксі стали супроводжувати працівники міліції.

Важливим засобом профілактики тероризму у практиці органів внутрішніх справ є адміністративний нагляд. Ефективність адміністративного нагляду досягається завдяки перевірці інформації про відновлення піднаглядним старих злочинних зв'язків або налагодження нових; відстежуванню за придбанням піднаглядним предметів та речовин, що можуть бути використані у терористичній діяльності; аналізу повсякденної діяльності піднаглядного з метою виявлення можливих заходів конспірації злочинної діяльності.

При здійсненні профілактики терористичної діяльності потрібно пам'ятати, що терористи всіляко популяризують свої угруповання та ідеї, але остерігаються найменшого натяку на виявлення їх причетності до вказаної злочинної діяльності. Таким чином, доволі ефективним заходом у цій сфері є так звана «легалізація» терористичної групи. Так, учасників групи, що підозрюється у причетності до терористичної діяльності, під різними приводами можна викликати до міськрайоргану г внутрішніх справ або до дільничного інспектора міліції з тим, щоб створити у групі обстановку недовіри, певної паніки, впевненості у неминучості притягнення до кримінальної відповідальності у разі вчинення злочинів.

Важливе значення має правильне комплексне планування заходів по запобіганню злочинів терористичної спрямованості, головними елементами чого слід вважати:

- попереднє визначення основних завдань і мети таких заходів, раціональний розподіл і тактично правильне використання наявних сил і засобів, що можуть бути залучені в цьому напрямі;

- розробку форм взаємодії підрозділів органів внутрішніх справ при виконанні запланованих заходів, а також у виявленні причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів терористичної спрямованості;

- установлення персональної відповідальності керівного складу підрозділів органів внутрішніх справ за виконання зазначених заходів.

План повинен передбачати конкретні результати, які потрібно досягнути; термін виконання, обсяг та вид роботи; сили та засоби, що необхідні для цього; відповідальних та безпосередніх виконавців тощо.

Заходи плану повинні бути логічним результатом аналізу й оцінки стану, структури і динаміки злочинів терористичної спрямованості, особистісних характеристик осіб, які їх учинили, особливостей їх докримінальної поведінки, інших даних, що характеризують відповідну оперативну обстановку, наукових рекомендацій з проблем попередження вказаних злочинів.

До обставин, на підставі яких можна зробити висновок про наявність терористичних груп на території обслуговування органу внутрішніх справ, відносяться:

- збільшення кількості вчинених злочинів терористичної спрямованості;

- вчинення кількох таких злочинів одним способом, із використанням одних й тих самих або схожих засобів;

- інформація про факти придбання чи розкрадання певними особами вогнепальної зброї, вибухових та бойових отруйних речовин тощо;