Право приватної власності за законодавством України

Якщо ж певна особа вкрала річ або купила її не у власника, а, наприклад, у громадянина, до якого ця річ перейшла за договором майнового найму, договором схову тощо, то така особа вважатиметься незаконним володільцем, позаяк продавець не міг передати покупцеві за договором купівлі-продажу права власності на річ, не маючи його сам.

Предметом віндикаційного позову може бути витребування індивідуально визначеної речі. В зв'язку з тим, що власник за віндикаційним позовом може вимагати повернення саме своєї речі, вона мусить бути індивідуально визначеною. Відносно родових речей не можна встановити, чи це саме ті речі, що належали власникові, чи якісь інші [16, С. 17]. Предметом віндикаційного позову може бути й річ, що визначається кількістю, мірою, вагою, за умови, що вони якось індивідуалізовані. власник якогось майна не може витребувати своє майно з незаконного володіння іншою особою тільки при наявності сукупності наступних трьох умов:

а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане набувачем за гроші, тобто повинно бути купленим;

в) власник повинен втратити володіння цим майном з власної волі, а саме, майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму тощо) іншій особі, яка продала його добросовісному набувачеві.

Порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред'явника встановлюється Цивільним кодексом.

Особливістю витребування грошей та цінних паперів на пред'явника є те, що вони в жодному разі не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.

Не можуть бути витребувані гроші та цінні папери на пред'явника від добросовісного набувача на тій підставі, що вони були загублені власником чи викрадені в нього.

Гроші та цінні папери на пред'явника в жодному разі не можуть витребувані власником від добросовісного набувача.

Від незаконного недобросовісного набувача гроші та цінні папери на пред'явника можуть бути витребувані в будь-якому разі. Порушення права власності не обов'язково пов'язано з позбавленням власника володінням річчю. Право власності, крім права володіння, містить у своєму складі право користування і право розпорядження. Ці права також можуть потребувати захисту.

Цивільно-правова практика знає випадки, коли власник здійснює своє право володіння річчю, але хтось перешкоджає йому користуватися або розпоряджатися нею.

Можливі випадки, коли за позовами власників будинків суди порушують справи щодо осіб, які самовільно зайняли те чи інше нежиле приміщення в їхніх будинках. В цих випадках право власника володіти будинком не порушено, але йому перешкоджають користуватися певною частиною будинку, а це може перешкодити власнику здійснити і право розпорядження.

Якщо хтось перешкоджає власникові користуватися або розпоряджатися річчю, власник може вимагати усунення порушення. «У наведених випадках власник може звернутися до суду з позовом про усунення порушень його прав. Цей процес називають негаторним» [23, С. 703].

Дії, якими порушується право власності, повинні бути протиправними, інакше немає підстав для негаторного позову. Наприклад, якщо власник за договором житлового найму передасть комусь приміщення для проживання у власному будинку, то хоч це і перешкоджатиме йому самому користуватися цим приміщенням, але він не може вимагати усунення таких перешкод у користуванні будинком, бо дії наймача в даному разі правомірні.

Витрати, пов'язані з усуненням порушень прав власника, несе порушник.

Захист права власності здійснюється і у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усуненння перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред'являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном у силу закону або договору з власником майна.

Віндикаційний та негаторний позови належать до позовів речового характеру. Вони мають у своїй основі речові правовідносини між власником та іншими особами. Цивільно-правовий захист права власності здійснюється й іншими засобами. Власник, що втратив володіння річчю, не завжди може пред'явити віндикаційний позов. Якщо в незаконного володільця вже немає речі, то не можна і вимагати її повернення. У певних випадках, передбачених Цивільним кодексом, річ взагалі не може бути витребувана у добросовісного набувача.

Але і в цих випадках власник може цивільно-правовим шляхом захистити свої інтереси. Він може використати зобов'язально-правові засоби захисту права власності. Наприклад, якщо власник за договором майнового найму передав майно іншій особі, а та особа продала це майно добросовісному набувачеві, то власник на підставі Цивільного кодексу не може витребувати своє майно від такого набувача. Проте власник може вимагати відшкодування завданих йому невиконанням договору збитків від наймача, як сторони у договорі майнового найму. Тут вимоги власника випливають із зобов'язальних відносин, які виникли між ним і наймачем на підставі договору.

«Власник може і не перебувати у договірних відносинах з особою, яка володіє його річчю.

Як вже зазначалося у вступі, відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Висновок

Підсумовуючи вищевикладене, варто відзначити важливість правового регулювання відносин приватної власності, що в умовах сучасного життя є надзвичайно актуальним. Адже дослідження правового регулювання відносин права власності дуже важливе для подальшого розвитку цивільного права та для побудови правової держави і громадянського суспільства.

У період переходу України до ринкових відносин в новому цивільному законодавстві набирає реального змісту формула: «дозволяється все, що не заборонено законом». Не заперечуючи можливість її застосування в інституті права приватної власності, на мій погляд, необхідно обов'язково враховувати ту обставину, що у цивільному законодавстві, як правило, прямо не перераховуються усі неправомірні дії власників. Практично це й неможливо передбачити. Тому звернення до загальних критеріїв визначення правомірності чи неправомірності дій власників є цілком виправданим і не суперечить закону.

Проте законодавство у повній мірі має відображати усю динаміку та статику відносин власності, оскільки без чіткого вираження у нормах права, неможливо повністю використати усі правомочності, весь «пучок прав» власника. Опрацювавши матеріал я з'ясувала, що першопочатково право власності закріплюється в Конституції України. Проте базову роль серед нормативних актів, що регулюють право приватної власності в Україні, відіграє Цивільний кодекс. Саме він визначає поняття права власності як суб'єктивного права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В Цивільному кодексі норми, що торкаються права приватної власності зосереджені не лише у кількох частинах, а наскрізно відображені у всьому тексті кодексу. Звичайно ж Цивільний кодекс є не єдиним джерелом, що регулює відносини приватної власності - значна кількість законів визначає або торкається володіння, користування та розпорядження майном приватними власниками. Розвиток ринкових відносин цілком природно вимагає своєрідної еволюції цивільного законодавства. Можна чітко прослідкувати і окремі етапи розвитку цієї галузі права: український законодавець від користування та зміни окремих положень радянського законодавства (наприклад, Цивільного кодексу УРСР) через прийняття проміжних законів (як от закон «Про власність», що втратив чинність 27.04.2007) перейшов до втілення у життя правового регулювання сучасних ринкових відносин (Цивільний кодекс України, такі закони, як, наприклад закон «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23.02.2006). Важливу роль у інституті права приватної власності відіграє захист права приватної власності. Держава через свої компетентні органи має забезпечувати юрисдикційну форму захисту, головним чином, через судову систему. Кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Закон закріплює положення про те, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися і розпоряджатися своїм майном. Таке право власника забезпечується можливістю звернення до суду за захистом свого права на власність. Це має сприяти утвердженню непорушності права власності в цілому і, в тому числі права приватної власності.

Отже у розвитку суспільства, держави, її економіки та соціальної сфери значну роль відіграють реалізація у законодавстві та втілення у життя правових норм, що регулюють право приватної власності.

Список використаних джерел

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - ст. 141.

2. Житловий Кодекс Української РСР вiд 30.06.1983 №5464-X // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 12.07.1983 р., №28. - Ст. 573.

3. Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III // Відомості Верховної Ради України вiд 25.01.2002 р., №3. - Ст. 27.

4. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 17.12.1971 р., №50. - Ст. 375.

5. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 №435-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003 р., №40. - Ст. 356.

6. Закон України «Про власність» (втратив чинність) вiд 07.02.1991 №697-XII // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 14.04.1991 р., №20. - Ст. 440.

7. Закон України «Про господарські товариства» вiд 19.09.1991 №1576-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 03.12.1991 р., №49. - Ст. 682.

8. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вiд 15.05.2003 №755-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 08.08.2003 р., №31. - Ст. 263.

9. Закон України «Про об'єднання громадян» (втратив чинність) від 16.06.1992 №2460-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 25.08.1992 р., №34. - Ст. 504.

10. Закон України «Про приватизацію державного майна» вiд 04.03.1992 №2163-XII // Відомості Верховної Ради України вiд 16.06.1992 р., №24. - Ст. 348

11. Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» від 23.02.2006 №3480-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - №31. - Ст. 268.

12. Постанова Верховної Ради України «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1991 року (з наступними змінами та доповненнями) // Відомості Верховної ради України. - 1992. - №35. - Ст. 517.

13. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регламентує право власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року №7 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 року №13 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1995. - №1. - Ст. 485.

14. Конституція (Основний Закон) України (УРСР) (втратив чинність), Закон вiд 20.04.1978 №888-IX // Відомості Верховної Ради УРСР вiд 11.07.1978 р. - №18. - Ст. 268.

15. Цивільний кодекс Української РСР (втратив чинність) вiд 18.07.1963 №1540-VI // Сайт ВР України. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=1540-06

16. Безсмертна Н.В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні: Автореф. дис… канд. юрид. наук: (12.00.03) /Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - Київ, 2001. - С. 19.

17. Гутьєва В.В. Ємфітевзис у римському праві та його рецепція у праві України: Автореферат дис. к.ю.н. (12.00.01) / Львівський Національний університет ім.І. Франка. - Львів, 2008. - С. 19.

18. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Автореферат дис. д.ю.н. (12.00.03) / Київський ун-т ім. Т. Шевченка. - Київ, 2002. - С. 10.

19. Николайчук Н.М. Цивільно-правові договори як підстави виникнення права приватної власності громадян: Автореф. дис… юрид. наук: (12.00.03) / Нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 20010. - С. 16.

20. Михайленко О.О. Речово-правові обмежання права приватної власності за стародавнім римським та сучасним цивільним правом України: Автореферат дис. к.ю.н. (12.00.03) / Національна юридична академія України ім. Я. Мудрого. - Харків, 2003. - С. 32.

21. Воробйов Є.М., Гриценко А.А., Кім М.М., Лісовицький В.М. Економічна теорія. - Харків, Консул, 2007. - С. 389.

22. Дзера О.В., Боброва Д.В., Догверт А.С. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. - Київ: Юрінком Інтер, 2011. Кн. 1. - С. 736.

23. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Підопригора О.А. Право власності в Україні: Навчальний посібник - Київ: Юрінком Інтер, 2009. - С. 816.

24. Галунько В. Власність як юридична та економічна категорія, об'єкт протиправного посягання. // Журнал «Персонал». Вид. МАУП №9/2006 за вересень 2006 р. - №6. - С. 12-15.

25. Жаров В. Адміністративний порядок захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні // Право України. - 2006. - №5.

26. Заіка Ю.О. Право власності. спадкове право: Навчальний посібник / Ю.О. Заіка, В.М. співак. - Київ: Наукова думка, 2007 р. - С. 152.

27. Ковальчук А. Хто відпустить землю в ринок // Газета «Економічні відомості». №176 (709) від 10 жовтня 2006 р. - С. 148.

28. Мичурин Е.А. Гражданское право в схемах. / Учебное пособие. - Харьков: Юрсвит, 2006. - С. 320.

29. Підопригора О.А., Харитонов Є.О. Римське право: Підручник. - Київ: Юрінком Інтер, 2003. - С. 512.

30. Підопригора О.А., Боброва Д.В., Дзера О.В. Загальна теорія цивільного права - Київ: Вища шк., 2005. - С. 454.

31. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. - Москва: Юридическая Литература, 2000. - С. 240.

32. Харитонов О.Є., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручник. Київ: Істина, 2003. - С. 776.

33. Шевченко Я.М., Венецька М.В., Кучеренко І.М. та ін. Власник і право власності. - Київ, 2010. - С 1051 - С. 17.

34. Шевченко Я.М. Цивільне право України: Академічний курс: підруч.: У двох томах/ - Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. - С. 520.

35. Шульга А.М. Теория государства и права. (Учебное пособие для подготовки к государственному экзамену). - Харків: НУВД, 2006. - С. 190.

36. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та ф-тів. - Київ: Вентурі, 1997. - С. 480.

Размещено на Allbest.ru