Принцип верховенства права визначає умови життєдіяльності усього соціального організму, тобто створення функціонування державних органів та громадських організацій, ставлення до них, а також стосунки між окремими громадянами. У нашій державі наукове осмислення і аналіз цього принципу розпочалися лише після його закріплення у ст. 8 Конституції України. З урахуванням цього Верховна Рада України повинна приймати закони, що мають відповідати принципам справедливості, гуманізму забезпечувати права, свободи і законні інтереси громадян відображати суспільні відносини, як склалися у нашій країні. Доводиться констатувати, що поки що у нашій державі не досягнуто панування принципу верховенства права. Зокрема, приймаються нестабільні та недосконалі закони, видаються підзаконні нормативно-правові акти, які суперечать вимогам законів.

Відповідно до принципу поділу влади остання має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з гілок влади повинна бути незалежною, що має виключати можливість узурпації влади якоюсь особою чи окремим органом. Проте, нині в Україні спостерігається протистояння між законодавчою та виконавчою гілками влади.

Чим же поясняться відсутність взаємодії між органами виконавчої влади та Верховною Радою України. Причин декілька, але основні такі: недостатній рівень політико-правової культури та професіоналізму парламентарів та урядовців, мітингово-популістський характер роботи Верховної Ради та занадто заформалізований, бюрократичний процес прийняття важливих економічних рішень, амбіціозність окремих народних депутатів України під час здійснення контактів з урядовими структурами.

Принцип реальності прав свобод людини та громадянина передбачає, що вони мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені та гарантовані усіма соціальними суб'єктами, насамперед державою. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України: людина, життя, здоров'я, честь гідність, недоторканність безпека визнаються у нашій державі найвищою соціальною цінністю. Однак нині в Україні через об'єктивні та суб'єктивні причини існує проблема реальності прав та свобод людини та громадянина, яка має не тільки правовий аспект, а й тісно пов'язана з політичним та економічним станом суспільства, рівнем його духовності та консолідованості.

Важливим принцип законності, який означає, що державою керує закон, усе здійснюється згідно з законом, ніхто не підноситься над ним. Закон сам панує, виражаючи загальну волю. Наслідком реалізації цього принципу стає правопорядок, тобто система правовідносин, яка складається в результат реалізації режиму законності. Ефективним засобом підтримання в суспільстві законності та правопорядку як елементів правової держави юридична відповідальність та вживання у межах закону справедливих заходів у разі вчинення того або іншого правопорушення. А будь-яка несправедливість викликає невдоволення людей може призвести до соціальних конфліктів.

Державний суверенітет України визначається не стільки юридичним закріпленням на конституційному рівні положення про те, що Україна є суверенною державою, скільки забезпеченням цього політико-правового стану державної влади економічними, дипломатичними та іншими засобами. Особливо важливо, щоб суверенітет України базувався на міцній економічній основі. Для зв'язків з іншими державами це досить важливий фактор. Тому утвердження України як суверенної держави передбачає прийняття мір щодо забезпечення реальної економічної самостійності та незалежності.

Я вважаю, що після здобуття незалежності нашої держави керівництво та вся українська нація повинна всякими засобами зміцнювати суверенітет, авторитет на міжнародній арені, а також добробут та незалежність власної країни.

Висновки

Прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 року Конституції України стало не тільки формальним завершенням довготривалого "конституційного марафону", а й актом закріплення (фіксації) на найвищому рівні основних політико-правових параметрів (конституційних характеристик) сучасної української держави та визначення шляхів її розвитку на ближчу та дальшу перспективу. Україну проголошено суверенною i незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1 Конституції України), державою унітарною з республіканською формою правління (ч.2 ст.2, ч.1 ст.5 Конституції України), національною державою (ч.3 Преамбули, ч.2 ст.133 Конституції України), а також державою світською (ст.35 Конституції України).

Відповідно в інших статтях Конституції України затверджено низку фундаментальних положень, спрямованих на деталізацію та розвиток перелічених конституційних характеристик української держави. Зокрема, це такі положення:

· суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цiлiсною i недоторканною, носієм суверенітету i єдиним джерелом влади в Україні є український народ;

· в Україні визнається i діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України i повинні вiдповiдати їй;

· людина, її життя i здоров'я, честь i гідність, недоторканність i безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, при цьому права i свободи людини та їхні гарантії мають визначати зміст i спрямованість діяльності держави;

· український народ здійснює свою владу як безпосередньо, так i через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

· державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, водночас у державі визнається i гарантується місцеве самоврядування;

· право визначати i змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові i не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами;

· ніхто не може узурпувати державну владу;

· Україна сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свiдомостi, традицій i культури, дбає про задоволення національно-культурних i мовних потреб українців, які проживають за межами держави;

· державною мовою в Україні є українська мова;

· Україна сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів i національних меншин України;

· церква i релiгiйнi організації в Україні вiдокремленi від держави, а школа - від церкви, кожному гарантовано право на свободу світогляду i вiросповiдання;

· суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Усе це фактично становить, на наш погляд, сутність та зміст сучасної (офіційної) конституційно-правової доктрини України, яку в літературі визначають за змістом як ліберально-демократичну.

Список використаної літератури:

1. Азаркин Н.М. Монтескье. - М., 1988г.

2. Большой юридический словарь / Под ред. А. Я. Сухарева, В. Д. Зорькіта, В. Е. Крутсшх.- М.: ИНФРА, 1998.-- С. 304.

3. Головко С. Конституція України в системі європейського конституціоналізму // Право України. - 2006. - №8. - с. 15-17

4. Государственное право Германии: В 2-х томах.- Т. 1.- М., 1994.- С. 65.

5. Заєць. П. А. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с.

6. Коментар до Конституції України: Науково-популярне видання.- К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996.- С. 44.

7. Конституційне право України / За редакцією В.Ф. Погорілка, Ю.М.Тодики. -- К., 1999. -- С. 21.

8. Конституційне право України / За редакцією Ю.М. Тодики і В.С.Журавського. -- К., 2002. - С. 26.

9. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, про-фесора В. С. Журавського.- С. 187.

10. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.- Вид.4-те, випрвл. Та доповн.- К.:Атіка,2007.-568 с.

11. Михалева Н. А. Конституционпое право зарубежньїх стран СНГ: Учебное пособие.-М.: Юрисгь, 1998.-С. 140.

12. Правові проблеми суверенітету і незалежності України // П.У.,-1992-№10,С. 10-22.

13. Тодыка Ю.Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина. -- X., 1998. -- С. 118--120;