Тактика судового допиту

Особливості та види судового допиту, тактичне значення його підготовки та стадії. Особливості конфліктної ситуації, її типові варіанти та вирішення. Тактичні особливості забезпечення належного змісту протоколу судового засідання, види питань допиту.

Рубрика Государство и право
Вид методичка
Язык украинский
Дата добавления 15.01.2010
Размер файла 68,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Перевіряючи показання підсудного, прокурор не може обмежитись дослідженням тільки однієї версії, висунутої ним і його захисником, або прийнятої за основу обвинувачення. Якщо в ході розслідування висувались інші версії, вони також повинні бути досліджені. Кримінально-процесуальний закон (ст. 74 КПК України) застерігає суд і прокурора від безмежної довіри показанням обвинуваченого, у яких він визнає себе винним: такі показання можуть бути покладені в основу обвинувачення лише при їх підтвердженні сукупністю наявних у справі доказів.
Прокурор зобов'язаний заявити клопотання про оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, досудового слідства або на суді при наявності істотних протиріч між показаннями, даними підсудним у суді і під час досудового слідства або дізнання, у випадку відмови підсудного давати показання на судовому слідстві, якщо справа розглядається у відсутності підсудного ( ст.301 КПК України).
Особливо глибокий аналіз потрібний у випадках відмови підсудного від раніше даних показань, у яких він визнавав себе винним і викривав у вчиненні злочину інших співучасників. Перевірка та оцінка цих показань також повинні провадитися в сукупності з іншими доказами.
Певні труднощі виникають перед прокурором і судом при оцінці показань потерпілого. Потерпілий, як правило, зацікавлений у вирішенні справи. Вказана цікавість пов'язана з чеканням покарання винного і повним відшкодуванням шкоди, заподіяного останнім. Цей його інтерес зрозумілий і природній. Але можуть бути й інші, ретельно сховані інтереси: приховати у суді (особливо якщо це вдалось на досудовому слідстві) свою провокуючу роль у кримінальному конфлікті або навпаки - «наговорити на себе» з метою зменшення вини підсудного. Останнє зустрічається у справах про злочин, скоєний у родині, серед родичів, а також при підкупі або погрозах з боку осіб, які представляють інтереси підсудного. Все це прокурору належить враховувати, визначати і, за можливістю, нейтралізувати у ситуаціях, коли показання потерпілого в суді зненацька і різко утрачають свій обвинувальний, викривний зміст.
Тому прокурор зобов'язаний особливо старанно перевіряти показання потерпілого, порівнюючи їх з іншими доказами у справі. Для правильної їх оцінки істотне значення має і характеристика особистості потерпілого.
Згідно ст.72 КПК України потерпілий зобов'язаний дати правдиві показання, повідомити все, що йому відоме у справі і відповісти на поставлені запитання. Його може бути притягнено до кримінальної відповідальності за дачу неправдивих показань. У випадку неявки в суд без поважних причин він може підлягати приводу. На відміну від свідка потерпілий є учасником процесу, присутній у залі судового засідання із самого початку судового розгляду.
У справах про зґвалтування, розбої і грабежі, нанесення тілесних ушкоджень показання потерпілого є іноді ледве не єдиним доказом вини підсудного. Це зобов'язує прокурора особливо старанно допитати потерпілого й оцінити отримані докази в точній відповідності з законом (ст. ст. 67 і 72 КПК України), з урахуванням всіх обставин справи. У разі потреби прокурор може внести клопотання про проведення очної ставки між потерпілим і підсудним або свідком.
Від прокурора потребуються такт і вміння допитати потерпілого, який часом глибоко приголомшений подією, що трапилась. До нього необхідно підійти особливо уважно, не ставити запитань, які б його травмували. Це вкрай важливо, коли в якості потерпілих виступають неповнолітні. Заявляючи перед судом клопотання про зняття запитань, що принижують особисту гідність потерпілого, прокурор, в той же час, не повинен перешкоджати підсудному і захиснику ретельно досліджувати обставини, пов'язані з поведінкою потерпілого, його взаємовідносинами з підсудним.
Показання свідків є найбільш поширеним джерелом доказів у кримінальній справі. Свідок може бути допитаний про будь-які обставини, що підлягають встановленню у справі. Попередження свідків, як і потерпілого, про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань є однією з умов, що забезпечують об'єктивність процесу. Прокурору варто звертати увагу на виконання судом порядку роз'яснення свідкам їх обов'язків. Неправильно діють головуючі судових засідань, коли попереджують свідків про відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу неправдивих показань у підготовчій частині судового засідання: тим самим втрачається безпосередній правовий і моральний вплив попередження, особливо у складних справах, коли свідки допитуються через кілька днів після їх попередження.
Допитуючи свідка, прокурор не повинен обходити запитання, відповіді на які можуть говорити на користь підсудного або суперечити обвинуваченню. Це особливо важливо в тих випадках, коли підсудний відмовився від захисника. За наявності істотних протиріч між показаннями свідка, даними в суді і на досудовому слідстві або на початку судового засідання, а також при відсутності з поважних причин у судовому засіданні свідка (ст.306 КПК України), прокурор зобов'язаний заявляти клопотання про оголошення раніше даних свідком показань. Оголошення цих показань сприяє з'ясуванню та усуненню протиріч у показаннях свідків.
Як відомо, свідок, який не досяг 16-літнього віку, не несе відповідальності за дачу неправдивих показань. Це не може не враховуватися при аналізі й оцінці показань неповнолітніх.
Ефективність допиту свідків залежить від багатьох факторів, у тому числі від суворого дотримання процесуального порядку його проведення. Свідки допитуються нарізно й у відсутності ще не допитаних свідків (ст.303 КПК України). Це процесуальне правило, як і вимога до головуючого вжити заходи до того, щоб допитані судом свідки не спілкувались з недопитаними свідками (ст. 293 КПК України), спрямоване на запобігання впливу на показання свідка з боку інших осіб.
При з'ясуванні відносин свідка з підсудним і потерпілим необхідно не обмежуватися встановленням формальної сторони їх відносин (свідок родич підсудного чи потерпілого), а виявляти характер фактичних стосунків між ними.
Треба не забувати, що згідно зі ст.63 Конституції України та діючим кримінально-процесуальним законом свідку роз'яснюється судом, що він вправі не давати показання щодо підсудного, який є його родичем. Якщо він бажає давати показання, то попереджається судом про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Якщо свідок в силу поважних причин (утрата пам'яті, погане здоров'я, похилий вік і т.п. ) не в змозі дати показання у вигляді вільної розповіді, допит можна почати з постановки йому конкретних запитань.
Якщо свідок у вільній розповіді неповно освітив відомі йому обставини, чи не надаючи значення деяким з них, зовсім про них не згадав, то прокурор шляхом постановки запитань, зобов'язаний заповнити цю прогалину у показаннях.
При нечітких, викладених у загальній формі показаннях прокурор задає свідку уточнюючі запитання, з їх допомогою усуває протиріччя в його показаннях.
Коли свідок забув чи не може відтворити ті чи інші деталі, прокурор повинен вдатися до запитань, які нагадують та покликані допомогти свідку відновити в пам'яті забуті факти. У цих випадках за клопотанням прокурора допит може супроводжуватися пред'явленням свідку схем, планів, макетів, фотознімків, речових доказів, які сприяють пробудженню асоціацій і поновленню його пам'яті. Позитивний ефект дає також перегляд у суді відеострічок, на яких відтворено місце події.
Контрольні запитання задаються для перевірки правильності інформації, яка повідомляється свідком. За їх допомогою з'ясовується джерело інформації, яку має свідок. Якщо свідок не сам сприйняв подію чи факт, про які дає показання, то варто з'ясувати, від кого він довідався про це. Наступний допит цих осіб допоможе уточнити показання свідка. За допомогою судового експерименту встановлюється: чи міг свідок, знаходячись у визначеному місці, бачити чи чути те, про що він показує.
При допиті свідків, викликаних у суд за клопотанням захисту, у прокурора іноді виникає сумнів у повідомленому свідком. Тоді прокурор повинен з'ясувати у допитуваного, чим можна підтвердити дані показання.
Найчастіше за допомогою запитань, що деталізують, перевіряються показання свідків, покликаних підтвердити алібі підсудного. Максимальна деталізація другорядних обставин у показаннях несумлінного свідка нерідко допомагає викрити його в неправді.
Прокурор повинен завжди пам'ятати, що в основу обвинувального вироку може бути покладено тільки достовірно встановлені факти, які не викликають ніякого сумніву в їх істинності.
При істотних протиріччях між показаннями на суді і досудовому слідстві прокурор повинен заявити суду клопотання про оголошення протоколу його допиту на досудовому слідстві чи відтворення звукозапису на суді.
При допиті свідків, які по-різному пояснюють одні і ті ж обставини, прокурору, насамперед, необхідно вияснити умови, за яких формувались дані показання, ступінь впливу на процес сприйняття, запам'ятовування, індивідуальні особливості особи, її фізичні і психічні недоліків.
Іноді зустрічаються свідки, зацікавлені на користь підсудного або потерпілого. У зв'язку з цим їх показання можуть бути в більшій чи меншій мірі необ'єктивними. Знання про характер відносин свідка з підсудним чи потерпілим, а звідси -- чого від нього можна чекати на допиті, має велике тактичне значення. Особливо це важливо знати про «основні фігури» з числа свідків. Інформацію з цього приводу потрібно одержати й оцінити ще на етапі підготовки до судового процесу, а при необхідності уточнити її ще раз на початку судового допиту. Для подолання мотивів несумлінних показань припустиме звертання до правосвідомості свідка. Доречно також у ході допиту нагадати про його громадянський обов'язок, обов'язок давати правдиві показання і відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.
Якщо в ході судового розгляду виникає необхідність проведення експертизи, прокурор зобов'язаний поставити перед судом питання про її призначення. Повернення справи на додаткове розслідування при цьому не потрібно: судове засідання може бути відкладено на термін, необхідний експерту для дачі висновку.
У тих випадках, коли для дослідження обставин справи необхідні спеціальні пізнання в декількох галузях науки, прокурору слід заявити клопотання про призначення комплексної експертизи, яка проводиться одночасно експертами, різними за фахом.
Відповідно до ст.310 КПК України до постановки та обговорення запитань, які запропоновані експерту, суд приступає після з'ясування всіх обставин, що мають значення для дачі висновку. Отже, призначення експертизи припустимо в будь-який момент, а не тільки наприкінці судового слідства.
Запитання прокурора повинні бути конкретні, чітко і ясно сформульовані і викладені у відповідній логічній послідовності. Закон вимагає від прокурора подавати свої питання експерту в письмовому виді.
Відповідальним моментом участі прокурора в призначенні експертизи в суді є висловлення ним думки щодо запитань, поставлених експерту іншими учасниками процесу.
Виходячи з вимог закону і матеріалів конкретної справи, він повинен висловити думку про правомірність і необхідність їх постановки, ясність і точність, а також достовірність і якість об'єктів, що підлягають дослідженню, і про достатність вихідних даних.
Окремі прокурори, що підтримують державне обвинувачення, іноді ставлять перед експертами запитання правового характеру, що є цілком неприпустимим. Висновок експерта ні в якому разі не повинен стосуватися правових питань (доведеності злочину, юридичної оцінки злочинного діяння, характеру наміру і т.п.).
Перед тим, як використовувати висновки експерта, прокурору варто переконатися в їх науковій обґрунтованості. Висновок експерта буде тоді обґрунтованим, коли він цілком відповідає результатам проведених досліджень. Обґрунтованість висновку визначається його повнотою, всебічністю й об'єктивністю. Тому прокурор зобов'язаний зіставити всі розділи акту, звернути увагу на долучені до висновку документи.
Експерт робить свій висновок у письмовій формі. Після оголошення його експертом, останньому можуть бути поставлені запитання для роз'яснення або доповнення даного ним висновку. Спочатку запитання експерту задає прокурор, інші учасники процесу, а потім суд (ст.311 КПК України).
Якщо ж прокурор переконається в тому, що висновок складений у суворій відповідності з вимогами закону, не виходить за межі компетенції даного експерта, науково обґрунтований, відповідає встановленим, перевіреним у справі доказам, у ньому є відповіді на всі поставлені запитання, містить ясні і чіткі висновки, то необхідність у допиті відпадає.
У випадку недостатньої ясності або повноти висновку експерта прокурор звертається до суду із заявою про призначення додаткової експертизи. Повторна ж експертиза призначається у випадку необґрунтованості висновків експерта або сумнівів щодо їх правильності. Проведення повторної експертизи обов'язково доручається іншому експерту або іншим експертам (ст. 75 КПК України). Клопотання прокурора про призначення додаткової або повторної експертизи, як і його думка щодо аналогічного клопотання інших учасників процесу, повинні бути докладно мотивовані.
5. Тактичні особливості забезпечення належного змісту протоколу судового засідання
Допит у суді на відміну від допитів на досудовому слідстві (дізнанні), окремим, самостійним протоколом не оформляється, а фіксується секретарем у єдиному протоколі судового засідання. Практика свідчить, що показання допитуваних осіб записуються в цьому протоколі занадто коротко, не завжди точно, а іноді спотворюються за змістом настільки, що пізніше стає дуже складно розібратись в суті їх показань. Зміст питань, заданих допитуваному, в протоколі не відображається зовсім. Звичайно зустрічається такий запис: «...на питання прокурора допитуваний відповів, що...» Який зміст питання -- невідомо. Залишається догадуватись за контекстом відповіді, але це вдається лише тоді, коли відповідь записана чітко.
Одним із способів подолання даного недоліку є фіксування судового процесу технічними засобами. Але не кожне засідання фіксується вказаними засобами.
У той же час, у зазначених цілях дуже рідко використовується такий простий тактичний прийом, як питання, що потребує повтору певної частини висловленого. Найбільш цінним для розгляду справи свідчень, що прозвучали у вільній розповіді допитуваного, потрібно за допомогою ряду питань «змусити» прозвучати ще, але вже не в загальному контексті розповіді, а окремими від неї самостійними фрагментами. При цьому формулювання питань повинно звучати просто - як прохання уточнити чи деталізувати що-небудь. Тоді у відповідях можна отримати не тільки повторення важливої інформації, але і додаткову, іноді нову інформацію.
Тактична задумка постановки таких питань є у тому, щоб і питання, і головне, точні, чіткі відповіді на них гарантовано містились у протоколі судового засідання. Більш того, одержавши у відповіді на питання особливо важливі для інтересів справи відомості, прокурор може відразу ж звернутися до секретаря судового засідання з проханням дослівно записати в протоколі і питання, і відповідь, що прозвучала.
6. Типові варіанти ситуацій, що складаються при судовому допиті
Звісно, що допит кожної людини по-своєму унікальний. Але при всіх особливостях кожного допиту є ситуації, що повторюються.
Типові варіанти ситуацій:
Неконфліктна - підсудний визнає свою вину в повному обсязі
Перелік питань для приклада, які з'ясовуються в даному випадку
в силу яких обставин, заради досягнення якої мети він скоїв злочин;
чи покаявся у скоєному, що зробив чи може зробити для пом'якшення своєї участі;
де, коли, в результаті чого у нього виник умисел на скоєння злочину;
що ним особисто і другими особами зроблено в порядку підготовки для скоєння злочину;
коли прибув на місце злочину, що його зв'язувало з цим місцем або предметом посягання;
що ним конкретно було скоєно на місці злочину;
яким чином і куди вибув після вчинення злочину;
який образ життя вів до скоєння злочину, чим безпосередньо займався, на які кошти жив, які його життєві плани, мета, наміри, інтереси та інше.
Інша справа - коли підсудний частково визнає свою вину або не визнає її зовсім.
Часткове визнання своєї вини підсудний обирає тоді, коли цілком заперечувати свою причетність до злочину (з різних причин) він не може і тому чинить опір на окремих обставинах справи, які важко встановити або перевірити. Найчастіше він спотворює у своїх показаннях мотив злочину, а також придумує обставини, що пом'якшують його покарання. У ряді випадків таку позицію можуть займати потерпілі і свідки, якщо вони спочатку чи пізніше стали зацікавленими в результаті розгляду справи на користь підсудного.
Повне заперечення своєї вини у скоєнні злочину (іноді усупереч фактам і здоровому глузду) виражається в завзятому опорі встановленню істини у справі за допомогою неправдивих показань або відмовлення від дачі показань.
Оскільки мотивів такого свого поводження підсудний не повідомляє, то одним з ймовірних тлумачень даного вчинку є те, що іншої захисної версії, крім раніше висунутої й спростованої, у нього нема, видумати нову переконливу версію, яка погоджувалась би з обставинами злочину, він не може, але і «здаватись» (визнати вину) не хоче. Таку поведінку треба вміло і вчасно використовувати в тактичних цілях.
При відмовленні від дачі показань підсудним застосовується метод переконання. При реалізації цього методу рекомендується з'ясувати причини відмови, загострити увагу на позитивних сторонах особистості або його поведінку у побуті, на роботі, в минулому чи теперішньому часі. Цей метод також може бути реалізованим на підставі роз'яснення можливих негативних наслідків відмови для нього самого або інших осіб, роз'яснення можливості результативного рішення незалежно від його показань.

7. Особливості конфліктної ситуації

Визначивши з більшим чи меншим ступенем імовірності характер ситуації, що може скластися при допиті кожного з викликаних у суд осіб, прокурор повинен розробити загальну тактичну схему допиту кожного з них і підібрати тактичні прийоми для досягнення цілей допитів.

Конфліктна ситуація в суді (невизнання або часткове визнання вини), має одну з двох типових особливостей -- вона або вже була такою на досудовому слідстві і повторюється в суді, або раніше була безконфліктною (визнання вини в повному обсязі), а при розгляді справи у суді стала конфліктною.

Головне в першій особливості те, що прокурор вже знає суть конфлікту (за матеріалами вивчення справи) і намітив тактичні засоби його нейтралізації. Дана особливість у певній мірі полегшує задачі прокурора у спростуванні неправдивих показань суб'єкта, що раніше давались на досудовому слідстві. Однак слід враховувати, якщо допитуваний, з самого початку наполягав на своїй неправдивій позиції на досудовому слідстві, пройшов тактичну боротьбу зі слідчим (а можливо і декількома), знає обвинувальну аргументацією слідчого. Тому він і у суді, буде завзято заперечувати обвинувачення. Не виключається і висування нових, додаткових аргументів у захист своїх попередніх показань.

Інша особливість конфліктної ситуації, навпаки, характеризується несподіваним відмовленням допитуваного в суді від своїх попередніх, найчастіше правдивих показань, і дачею нових - неправдивих. В цій ситуації є два негативних моменти для державного обвинувача:

фактор несподіваності самої зміни в показаннях;

новизна неправдивої інформації;

Непередбачена зміна попередніх показань, особливо “основною” фігурою, завдає удару по системі вже підготовлених до використання доказів обвинувачення, вибиваючи з неї істотні ланки, а нова інформація ставить перед прокурором інші задачі, вирішувати які він повинен без підготовки, експромтом, підбираючи аргументи, що спростовують нові показання.

З урахуванням тих чи інших особливостей конкретної конфліктної ситуації і будується, як загалом, так і в подробицях, тактика судового допиту.

8. Класифікація питань при судовому допиті і її тактичне значення

Загальна тактична схема проведення в суді стадії конфліктного допиту повинна виглядати як система з трьох груп (блоків) питань, що задаються в наступному порядку.

Спочатку ставляться питання (перша група), що уточнюють чи деталізують фрагменти вільної розповіді допитуваного, утримуючі неправдиву інформацію. Тактичне значення даного блоку питань визначається тим, що відповіді на них інформаційно збагачують вільну розповідь допитуваного, додаючи їй закінченість, всебічність висвітлення предмета показань, і одночасно дають прокурору додатковий матеріал для майбутньої тактичної боротьби. Поряд з цим зазначені питання прив'язують суб'єкта до висловленого. Ці питання мають на меті глибше вивчення «супротивника», одержання від нього максимум інформації, відшукання в ній протиріч і намітити найкращий план наступного допиту.

В другу групу входять питання, що констатують протиріччя в показаннях допитуваного і які потребують від нього пояснення (внутрішні протиріччя). Цими питаннями державний обвинувач починає «атакувати» показання допитуваного, усуваючи протиріччя, що виявлені. Умілим використанням питань даної групи іноді можна похитнути, а потім і зруйнувати психологічну установку допитуваного на неправдиві показання і примусити його говорити правду.

Якщо названі питання не привели до успіху, то обійтися без питань третьої групи, що констатують протиріччя між показаннями допитуваного й інформацією, яка отримана з інших джерел (зовнішні протиріччя) та потребує від допитуваного їх вирішення. Якщо внутрішні (самому собі) протиріччя суб'єкт ще може якось пояснити (але при цьому повинний зробити остаточно вибір одного твердження і відмовитись від іншого), то розумно обґрунтувати протиріччя ряду своїх тверджень іншими матеріалами досудового та судового слідства йому буде нелегко.

Матеріальною базою для формування питань вказаної групи є реальна невідповідність окремих тверджень допитуваного системі об'єктивних даних, установлених досудовим і судовим слідством. Тому будь-яке питання третьої групи припускає посилання на ті чи інші докази як на антитези тому, про що говорить допитуваний. Докази ці можуть бути як особистими, так і речовинними.

Питання другого і третього блоків -- це засоби логічного впливу (за допомогою конкретних особистих і речових доказів) на допитуваного, що дає неправдиві показання, з метою дискредитації останніх і одержання правдивих показань.

З наведеного вбачається, що комплекс питань, які заздалегідь формулювались державним обвинувачем для допиту конкретного суб'єкта в суді, варто додатково розбити на три групи (по їхній цільовій спрямованості) і вирішити -- чи забезпечать ці «групові» питання досягнення мети всього допиту. Якщо ні, то відповідну їх групу варто доповнити новими питаннями. При такому підході ні одне істотне питання на етапі підготовки упущено не буде.

9. Тактичні прийоми допиту підсудного у зв'язку зі зміною показань, даних на досудовому слідстві

Отже, у суді пролунала нова - неправдива, на думку прокурора, інформація. Які тактичні задачі прокурора в подібній ситуації?

Насамперед -- це всебічна оцінка нової інформації допитаного: виявлення в ній «білих плям», провалів у сюжетній лінії, протиріч між окремими положеннями розповіді (внутрішніх протиріч), а також між окремими тезами допитуваного та об'єктивними обставинами досліджуваного судом злочину.

Приступаючи до питально-відповідної фази допиту, прокурор повинен використовувати відразу два тактичних прийоми.

Перший полягає в тому, що прокурор робить вигляд, що він вірить неправдивим показанням допитуваного, тобто допускає, що все так і було як він розповідає. Звичайно, це виражається у схвалюванні допитуваного репліками, прохання продовжити розповідь. Коли розповідь скінчиться, прокурор застосовує другий прийом -- деталізацію показань. Виявляючи до них підкреслений інтерес, він задає безліч питань, спрямованих на уточнення і деталізацію розповіді, причому головним чином, його опорних положень, які підкріплюють неправдиву версію допитуваного.

Прийомом деталізації показань прокурор тактично ставить допитуваного в критичний стан. З однієї сторони, той не може заявити, що на деталі «не звернув уваги», «не помітив» чи «уже забув» про них і т.п., так як розуміє: такими відповідями він відразу ж підірве довіру до своїх нових показань. Якщо ж він усе ж таки піде цим шляхом, то після трьох-чотирьох подібних негативних відповідей прокурор повинен, узагальнивши їх, відкрито поставити під сумнів показання, а з ними і версію допитуваного як голослівну.

З іншого боку, неправдивому допитуваному ніде взяти реальні деталі до придуманої версії. І тоді йому залишається одне -- “на ходу” винаходити їх і пристосовувати до теми показань. Але це змушений і тому “слабкий хід противника”. Саме в силу своєї нереальності ці деталі неминуче повинні суперечити фактичним обставинам злочину. Цими протиріччями прокурору і слід тактично грамотно скористатись при постановці питань підсудному.

Крім двох зазначених прийомів в ситуації несподіваної зміни в суді показань можна з успіхом використовувати і такий прийом, що у криміналістичній літературі називається як «обмеження діапазону можливих помилкових показань».

Суть прийому у наступному. Якщо особа говорить неправду і прокурор бачить, що дані неправдиві показання він може переконливо спростувати, то в цій ситуації проміжною тактичною задачею для прокурора стає необхідність «зв'язати» допитуваного саме цими показаннями, щоб не дати йому можливості перейти на інші неправдиві показання, коли ці будуть спростовані.

Одержавши вичерпну інформацію з неправдивої версії допитуваного, прокурор повинен (з цього і починається розглянутий прийом) поставити перед ним ряд таких запитань, що одночасно і «прив'яжуть» його до цих показань, і тактично змусять заперечувати, відкидати інші варіанти неправдивого опису події чи окремих його елементів.

Перше і головне з цих питань таке: « Чи є правдою все те, що Ви тільки що розповіли учасникам процесу?» Відповідь, зрозуміло, повинна бути стверджувальною.

Інші питання стосуються центральної помилкової тези і тих інших тверджень, від яких, як тільки вони будуть спростовані прокурором, допитуваний може відмовитись і дати інші, більш влучні неправдиві пояснення, спростувати які буде набагато складніше, а то й зовсім неможливо.

Наприклад, Б. в повному обсязі визнав на досудовому слідстві свою вину в убивстві С. з помсти за образу. У суді Б. змінив показання, заявив про необхідну оборону і показав, що близько 23 годин 8 жовтня, повертаючись додому через невеликий пустир на окраїні міста, зустрів незнайомого йому С. у нетверезому стані. Той загородив Б. дорогу, нецензурно обізвав його і вдарив кулаком по обличчю, але відразу одержав відповідний удар по обличчю. Тоді С. схопив цеглу, що лежала у бруді, зі словами: «Зараз по голові дам»,- замахнувся нею, наміряючись ударити Б. у голову. У цей момент Б. і наніс С. смертельний удар ножем у груди, після чого, злякавшись того, що скоїв, втік додому. Свідків події не було.

Наведене є типовим випадком несподівано зміненої у суді ситуації, у якій прокурор повинен був би негайно зорієнтуватись і знайти вихід із критичного стану, яке погрожувало виправданням.

Добре знаючи деталі злочину і його обставини, він зіставив об'єктивні дані про злочин з головними аргументами підсудного про необхідну оборону (брудна цегла, погроза «вдарити у голову») і дійшов до висновку, що ці неправдиві аргументи Б. спростовуються об'єктивними даними (на місці події ніякої цегли і бруду не було, руки потерпілого були чистими, він не був агресивним і т.д.). Але при цьому прокурор врахував, що тактично правильним буде не поспішати зі спростуванням, що спочатку потрібно “прив'язати” підсудного до цих показань і таким чином змусити відмовитись від інших можливих варіантів необхідної оборони.

З цією метою він задав підсудному рекомендоване вище перше питання, а потім наступні питання (у дужках даються відповіді підсудного на кожний з них):

- Чим С. замахнувся на Вас? (Цеглою.) - Де він її взяв? (Цегла лежала на стежині, у калюжі бруду.) Що С. зробив з нею далі? (Замахнувся на мене, піднявши її високо над своєю головою.) -А, може це була не цегла, а інший предмет, наприклад камінь? (Ні, це була цегла, я це добре бачив.) - Але ж було темно - 23 година. Ви не помиляєтесь? (Ні, очі вже звикли до темряви і в піднятій над головою руці С. було добре видно обриси цегли.) - Але Ви і самі були в нетверезому стані. Чи не могло Вам тільки показатись, що це була цегла? (Ні, незважаючи на те що я небагато випив, я добре орієнтувався в обстановці і бачив саме цеглу.) -Чи правильно я Вас зрозумів, що ніякого іншого знаряддя в руках С., крім цегли, не було? (Так, саме так.)

Щоб використовувати ефект приклада до кінця, спробуємо припустити, як повів би себе підсудний після спростування його показань «про цеглу», якби не були задані приведені вище питання.

Зрозумівши, що його версія з «цеглою» розбита, підсудний у своїй подальшій (після спростування) розповіді замінив би «цеглу» на «важкий камінь чи щось подібне» (необхідної оборони він при цьому не втрачав би). Сам факт такої зміни в показаннях він пояснив би або темрявою («не розглянув у темряві»), або станом сп'яніння («був п'яний і не намагався визначити знаряддя»).

Об'єктивно оцінюючи даний варіант, треба відмітити, що за даних обставин (Б. і С. не були знайомі, очевидців не було, мотив ситуативний, на місці події було декілька великих камінь) версію Б. про напад на нього С. з каменем і, отже, необхідну оборону спростувати було б надзвичайно важко.

Однак тактична майстерність прокурора дозволила нейтралізувати як рятівні для Б. аргументи - і темряву, і стан сп'яніння, - так і виключити можливість в показаннях заміну цегли на що-небудь інше та успішно подолати критичну ситуацію при підтриманні державного обвинувачення.

Наведемо ще один приклад, коли деталізація показань допомогла спростувати погоджені помилкові показання підсудних. У справі з декількома епізодами притягнуті троє -- М. і два брати Т.

При вивченні справи прокурор звернув увагу, що під час ознайомлення зі справою старший із братів, раніше неодноразово судимий, відмовився від свого попереднього визнання в крадіжці разом з М. великої суми грошей з бухгалтерії підприємства. Він проходив у цій справі тільки по даному епізоду, тоді як його молодший брат і М. -- по декількох. Ретельно продумавши можливі причини відмови, прокурор обґрунтовано припустив, що між братами, швидше за все, є домовленість і що молодший, звичайно, візьме вину у скоєнні вказаної крадіжки на себе, намагаючись вигородити старшого. Вирішуючи питання про тактично найкращу послідовність допиту підсудних, обвинувач виніс клопотання перед судом про допит першим М., вважаючи, що він не охоплений змовою братів. При цьому прокурор просив провести допит М. у відсутності братів, що і було зроблено.

М. дав повну, до дрібних подробиць інформацію про крадіжку. Потім допитали молодшого брата, який, як і передбачалось, заявив, що це він а не старший брат разом з М. скоїли дану крадіжку. Але розроблений обвинувачем і реалізований у суді план допиту молодшого Т., а також застосований при допиті прийом деталізації обставин крадіжки поряд з показаннями М. зробили очевидною неспроможність його стверджень. Зокрема, він не зміг докладно описати приміщення бухгалтерії, розташування столів, неправильно вказав місцезнаходження сейфа, число і локалізацію зроблених отворів на його дверцятах.

При виборі тактичних прийомів допиту у конфліктній ситуації повинні враховуватись і такі фактори, що раніше розглядались, як стать, вік, рівень освіти, родинний стан і стан здоров'я допитуваного, наявність (відсутність) у нього судимостей, а також його процесуальне положення. Поряд з цим важливо визначити і вміло тактично використовувати дані про сильні і слабкі сторони особистості допитуваного, і насамперед, про його інтелект, моральні позиції.

Так, іноді може привести до успіху використання прийому «запобігання неправди». Його варто застосовувати в тому випадку, коли допитувана особа дає в суді неправдиві показання невпевнено, з очевидними коливаннями, паузами в розповіді.

Оцінивши ситуацію як сприятливу для використання даного прийому, прокурор прагне припинити неправдиві показання допитуваного на самому початку та не дати йому зайти в неправді занадто далеко (до кінця), тому що пізніше буде нелегко повернутись до правдивих показань.

Суть прийому складається в несподіваному спростуванні вже перших помилкових стверджень допитуваного конкретними доказами (логічний вплив). При цьому корисно доповнити спростування емоційним впливом - констатацією його позитивних властивостей, переліком його заслуг у якій-небудь області діяльності, вказівкою на авторитет у трудовому колективу, колі родини і знайомих.

Розглянемо приклад використання даного прийому.

Водій автомашини, який зробив наїзд на дівчинку, у суді заявив, що наїзд зробив тому, що дівчинка зненацька вискочила на проїзну частину попереду автомобіля. Прокурор відразу ж вказав на неспроможність його заяви, пославшись на показання свідків, які стверджували, що дівчинка вибігла на проїзну частину не попереду, а позаду автомобіля. При цьому були відзначені позитивні відгуки про роботу водія і той факт, що на початку розслідування ним були дані правдиві показання. Незабаром він відмовився від спроб змінити ситуацію події і знову став говорити правду.

З метою емоційного впливу на допитуваного добре зарекомендував себе тактичний прийом, названий «актуалізацією боротьби мотивів». Ідея вказаного прийому очевидна - зіштовхнути позитивні і негативні орієнтації суб'єкта, надати при цьому підтримку першим і спростувати другі. Особа в такому випадку стоїть перед вибором між моральним і порочним вчинком у такій ситуації, коли відкласти чи ухилитись від цього рішення вже не можна. Вміло обігруючи цю гостру психологічну ситуацію, прокурор може домогтись від підсудного правдиві показання, а щодо потерпілого чи свідка -- ще і попередити драму, пов'язану з неминучим притягненням кожного з них до кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення.

Одним з найефективнішим із тактичних прийомів боротьби з неправдивими показаннями є пред'явлення доказів. Послідовно пред'являючи допитуваному докази, роз'ясняючи значення кожного з них окремо, а потім і в комплексі як інформацію, що спростовує певне ствердження допитуваного, а щодо підсудного -- які викривають його в скоєнні злочину, можна переконати кожного в безплідності спроб виправдати когось чи себе очевидно необґрунтованими засобами.

Технічно пред'явлення доказів здійснюється:

- оголошенням необхідних фрагментів показань допитаних осіб, демонстрацією різних документів (схем, у тому числі і місця події, фотознімків, відеоматеріалів, довідок, протоколів і інших документів);

- пред'явленням речовинних доказів, особливо знарядь злочину чи предметів, які належали підсудному (залишених їм на місці події) чи потерпілому (знайдених під час обшуку за місцем роботи чи мешкання підсудного), або - що найчастіше і буває - послідовно всіма цими засобами.

При тактичній необхідності підсилити ефект спростування такої інформації необхідно використати «шаховий допит» і повторно повернутись до вже допитаної особи з питанням, відповідь якої, на думку прокурора, і повинна спростовувати будь-яке ствердження того, хто дає неправдиві показання. Дуже допомогти у тактичному плані може повторний допит особи, яка дала неправдиві показання. Особливість цього прийому міститься в тому, що даний суб'єкт, залишившись після першого його допиту у залі суду, чув показання інших, пізніше його опитаних осіб. У залежності від того, викривають вони неправдиві показання чи ні, і виникає потреба вирішити питання про необхідність повторно допросити особу що свідчить неправду. Мета такого допиту -- примусити його дати правдиві показання, посилаючись на дані, отримані в суді з інших джерел, які спростовують його перші показання.

Починається такий допит із пропозиції раніше опитаної в суді особи знову, і вже остаточно, повернутись до показань за суттю справи з уточненням іншої інформації, що пролунала в суді, і дати правдиві показання. Якщо вони залишаться колишніми, прокурор, переконаний у їхній хибності, переводить допит у питально-відповідну фазу і намагається пред'явленням конкретних доказів похитнути позицію допитуваного. У фінальній частині допиту, на додаток до прийомів логічного (за допомогою доказів) впливу на допитуваного, варто вдатись і до значного емоційного впливу, додавши особливе тактичне значення аргументу «останнього шансу» для підсудного поліпшити свій стан перед розв'язкою, що наближається, а для свідка -- уникнути кримінальної відповідальності за дачу неправдивих показань.

При висуванні допитуваним у суді нових версій і відповідних їм показань однією з найважливіших задач прокурора та одночасно одним з тактичних засобів її вирішення є перевірка цих нових показань самостійно і за допомогою інших учасників судового процесу - без направлення справи на додаткове розслідування.

Найбільш складною є перевірка несподівано заявленого підсудним алібі. У рамках проведеної в таких випадках перевірки показань використовуються всі тактичні прийоми, що розглядались раніше.

Розглянемо приклад.

Підсудний Д., відмовившись від колишніх показань, заявив алібі. Прокурор при допиті докладно з'ясував, у якому місці знаходився підсудний у день злочину, з якою метою, що робив, кого бачив. Потім з метою перевірки зазначених обставин заявив клопотання перед судом викликати до суду названих підсудним свідків, витребувати документи, що підтверджують його перебування в конкретний день у зазначеному місці. Допитані свідки показань підсудного не підтвердили, на підприємстві ніяких документів, які підтверджують його перебування в зазначений день на робочому місці, не було. Переконавшись у тому, що всі його заяви ретельно перевіряються і спростовуються, Д. повернувся до колишніх правдивих показань.

При зміні допитуваним правдивих показань на нові (неправдиві) потрібно не тільки спростувати останні, але і підтвердити відповідність істині старих, що давались на досудовому слідстві.

Аналізуючи попередні показання, потрібно звернути особливу увагу на ті чи інші обставини скоєння злочину, що могли бути відомі тільки його учаснику. До таких деталей відносяться: точний опис обстановки місця події, особливо її елементів, що змінюються протягом дня чи декількох годин, одяг, пози трупа, заподіяних потерпілому ушкоджень, речей що пропали та інше. Збіг деталей, описаних у попередніх показаннях допитаного, з реально встановленими особливостями місця події і скоєння злочину може свідчити як мінімум про його причетність до скоєння злочину, а як максимум -- про скоєння ним злочину.

П., який зізнався на досудовому слідстві у вбивстві Т., у суді відмовився від цих показань і заявив, що він Т. узагалі ніколи не бачив. Прокурор заявив клопотання перед судом, щоб були оголошені показання, дані П. на досудовому слідстві, де він докладно описував одяг Т. Його опис відповідав даним, що містилися в протоколі огляду місця події, показаннях матері і дружини потерпілого. Спроба пояснити такий збіг з урахуванням своїх нових стверджень призвела П. до того, що він заплутався в протиріччях і повернувся до попередніх показань.

Інший, більш складний випадок.

На досудовому слідстві К. і С. визнавали свою вину у скоєнні крадіжки грошей та речей із квартири А. Під час судового розгляду К. раптово заявив, що він раніше обмовив себе під впливом працівників карного розшуку. Що стосується основного, доказу, що його викривав, а це був осколок шибки зі слідами пальців його руки, вилучений на місці події, то він нібито був узятий з його двору С. і підкинутий на місце злочину. Останній підтвердив заяву К. і показав, що крадіжку він зробив не з К., а з невідомим хлопцем на прізвисько Зек і що раніше він давав неправильні показання, побоюючись розправи з боку цього хлопця. Він (С.) і хлопець узяли в дворі К. осколок скла зі слідами пальців руки К. і залишили його на місці крадіжки. Прокурор з'ясував, де конкретно в дворі К. був узятий даний осколок, а потім заявив клопотання перед судом про проведення огляду названої ділянки. У результаті було встановлено, що осколки скла, виявлені в зазначеному місці в дворі К., і осколок з пальцевими відбитками К., вилучений на місці крадіжки, різні по товщині. Разом з тим останній по товщині відповідав іншим осколкам скла розбитого вікна потерпілої А. Переконавшись, що аргументи, висунуті С. і К., про непричетність останнього до крадіжки спростовані перевіркою, ініційованої обвинувачем, обоє підсудних повернулися до колишніх показань.

З метою підтвердження істинності попередніх показань особи, що відмовилась від них у суді, дуже корисно привести докази, отримані лише завдяки цим його показанням. Це можуть бути і показання інших людей, названих допитуваним, документи, предмети, на місцезнаходження яких указав допитаний. Водночас з відповідним викривним ефектом використані, такі докази найчастіше ставлять особу, що говорить неправду в тупик і приводять до дачі правдивих показань.

Підсудний Г. обвинувачувався в тому що прийшов у гості до А. і у ході сварки скоїв його умисне вбивство ножем, а через 5 днів прийшов у гості до Т. і на очах у вагітної жінки останнього у ході сварки скоїв його умисне вбивство також ножем. В ході досудового слідства Г. визнавав свою вину у скоєнні вбивства А. і Т., а в суді вину у скоєнні вбивства А. не визнав, мотивуючи тим, що показання про скоєння злочину дав під тиском працівників міліції.

Свідків вчинення вбивства А., і те що Г. в той день приходив до вбитого у гості не було.

Вивчивши уважно справу, державний обвинувач звернув увагу на те, що кримінальна справа спочатку була порушена в зв'язку з вчиненням Г. умисного вбивства Т. Протокол огляду житла та виявлення трупа А. було здійснене після явки з повинною Г.

В зв'язку з цим державний обвинувач заявив клопотання перед судом про виклик до суду працівника міліції, який відібрав явку з повинною від підсудного. При допиті він розповів, що Г. був затриманий в зв'язку з убивством Т. і одразу ж райвідділі міліції дав явку з повинною про вбивство А. і Т. Так як про вбивство А. на той час працівникам міліції не було відомо, то він написав рапорт прокурору для перевірки цього факту. В цей же день за тією адресою, яку вказав у явці з повинною підсудний був виявлений труп А.

Крім того, за клопотанням державного обвинувача у судовому засіданні був досліджений протокол виїмки ножа з рукояткою зеленого кольору, який знаходився у тому місці де вказав сам Г. при дачі явки з повинною.

Після перегляду відеозйомки відтворення події та обставин вчинення злочину, де Г. в подробицях показав, як він скоював вбивство А., підсудний зрозумів, що його аргументи про непричетність до вчинення вбивства спростовані і він визнав свою вину.

Підводячи підсумок розгляду тактичних прийомів при допиті в судовому засіданні, слід зазначити, що державний обвинувач повинен постійно удосконалювати свій тактичний потенціал, вивчати тактичні прийоми, що розроблюються наукою та напрацьовані практикою.

Складач методичних рекомендацій:

старший прокурор відділу участі

прокурорів у кримінальному

судочинстві Немченко Л.А.


Подобные документы

  • Правова характеристика статусу потерпілого. Визначення вмісту і значення допиту в криміналістиці: підготовка, тактика, вибір часу і місця допиту. Основні особливості допиту окремих категорій потерпілих. Фіксація і способи перевірки свідчень потерпілого.

    курсовая работа [34,0 K], добавлен 21.02.2011

  • Визначення місця, цілі і ролі допиту свідка в сучасному кримінальному процесі. Аналіз психологічних особливостей формування показань свідків. Характеристика тактичних прийомів проведення допиту і особливості допиту неповнолітніх, глухих і німих свідків.

    курсовая работа [30,1 K], добавлен 21.02.2011

  • Особливості проведення тих чи інших слідчих дій по відношенню до умов розслідування конкретних видів злочинів. Поняття, загальні правила та різновиди допиту. Психологічний контакт під час допиту як система взаємодії людей в процесі їх спілкування.

    контрольная работа [101,4 K], добавлен 22.02.2008

  • Поняття, мета та завдання стадії підготовки справи до судового розгляду в структурі цивільного процесу. Одноособові і колегіальні дії суду як процесуальна форма підготовки справи до судового розгляду. Попереднє судове засідання та порядок його проведення.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 16.02.2013

  • Поняття, значення і види підсудності. Особливості проведення вступної (підготовчої) частини та завершальної стадії судового засідання. Загальні правила розгляду касаційних скарг і подань прокурора колегією суддів. Приклад оформлення касаційної скарги.

    реферат [34,8 K], добавлен 21.07.2011

  • Поняття та основні завдання допиту неповнолітніх та малолітніх осіб відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства України. Використання спеціальних знань при проведенні допиту неповнолітніх та малолітніх осіб. Підготовка до допиту.

    курсовая работа [51,0 K], добавлен 28.11.2013

  • Поняття, значення та види пред'явлення для впізнання; заходи для забезпечення правильності його виконання та оцінки. Тактика пред'явлення для впізнання окремих об'єктів до і під час судового слідства, особливості фіксації його ходу і результатів.

    курсовая работа [49,5 K], добавлен 21.02.2011

  • Допит як регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, його призначення та цілі. Підготовка, проведення допиту не неповнолітніх. Дитина згідно норм міжнародного права.

    реферат [19,4 K], добавлен 28.09.2014

  • Загальна характеристика розгляду справи судом першої інстанції. Позивач як учасник судового розгляду справи. Взаємодія позивача з іншими учасниками судового процесу. Тактика допиту свідків, постановки запитань експерту, взаємодії позивача з відповідачем.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 07.04.2012

  • Проблемні питання поняття й змісту судового контролю за проведенням негласних слідчих дій. Аналіз підходів вчених до предмета судового контролю, його форм. Особливості судового контролю за розшуковими діями як однієї з форм контролю за розслідуванням.

    статья [21,3 K], добавлен 17.08.2017

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.