Фізичні особи як суб’єкти цивільного права

При поверненні майна фізичній особі, яка була оголошена померлою, вона має право вимагати від того, хто володів майном, повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зроблених необхідних витрат на майно. Питання про долю поліпшень майна, зроблених тим, хто володів майном, вирішується залежно від того, чи можна відділити ці поліпшення без пошкодження майна. Якщо поліпшення можна відділити, той, хто володів майном, вправі залишити їх за собою. Якщо відділення їх неможливе, володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна. При цьому вказані витрати оцінюються як такі, що не перевищують розмір збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина, оголошеного померлим, може бути відновлений органами РАЦС та за спільною заявою подружжя, якщо жоден з них не уклав новий шлюб (ст. 118 СК).

Для задоволення вказаних вимог і повернення майна чи виплати зазначених сум, час появи фізичної особи, що була оголошена померлою, значення не має. [5]

4. Опіка та піклування

Опіка - це правова форма захисту особистих майнових інтересів неповнолітніх, які не досягли 15 років, та громадян, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства.

Піклування - це правова форма захисту особистих і майнових інтересів неповнолітніх, віком від 15 до 18 років, а також громадян, визнаних судом обмежено дієздатними або таких, які за станом здоров'я не можуть захищати свої права. [2]

Органи, на які покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами (ст. 56 ЦК). [1]

Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК).

Разом з тим, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі стосовно 2 груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, - неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих і майнових інтересів цих дітей.

Стосовно повнолітніх фізичних осіб опіка й піклування встановлюється для захисту їх особистих і майнових прав, якщо вони за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також піклуватися про створення необхідних їм побутових умов, здійснювати за ними догляд, забезпечувати їхнє виховання, навчання та розвиток, а у необхідних випадках і лікування (ст. ст. 67, 69 ЦК, ст. 249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які покладено здійснення опіки і піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

У даний час перелік органів опіки та піклування передбачений п. 1.3 і п. 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88. Відповідно до цього акту опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією районів, районів в містах Києві та Севастополі, виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Згідно зі ст. 58 ЦК опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, має врахувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.

Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна, яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном або передати його за договором в управління іншій особі. Опікун зобов'язаний дбати про збереження цього майна, може здійснювати за рахунок цього майна витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Проте опікуни не несуть обов'язків з утримання своїх підопічних. На такі цілі витрачається пенсія, що одержується на підопічного, аліменти, інші доходи від його майна тощо.

Опікун, як правило, має проживати разом з підопічним (п. 4.3 Правил опіки та піклування).

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і у його інтересах. Оскільки малолітні особи можуть самостійно вчиняти тільки дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти їх, від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, вчиняє будь-які правочини.

Разом з тим, закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договори, крім:

1) договорів дарування на користь підопічного (тобто тих, за якими йому безоплатно і безумовно передається майно у власність);

2) договорів позички на користь підопічного (тобто тих, за якими він безоплатно отримує майно у тимчасове користування).

Деякі правочини з майном підопічного опікун не може здійснювати без дозволу органів опіки і піклування:

1) відмовлятися від майнових прав підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують нотаріального посвідчення та

(або) державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна.

Аналізуючи ст. 71 ЦК, де містяться зазначені обмеження, можна зробити висновок, що тут зазначаються два випадки укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини, що характеризуються певними матеріальними фактами: факт відмови від майнових прав підопічного, факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного, факт укладання договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі фактичні обставини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно від їхньої форми).

У першому випадку достатньо встановлення факту вчинення правочину, передбаченого пунктами 1 - 3 ч. 1 ст. 71 ЦК. Його наявність свідчить про порушення закону і тягне недійсність правочину (ст. 215 ЦК).

У другому випадку суд має встановити, чи є майно “цінним”. Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв “цінності майна”. При вирішенні цього питання, очевидно, має враховуватися не лише його вартість у грошових, але й цінність як культурної, духовної спадщини тощо.

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст. 74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо у таких випадках:

1) якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, або над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст. 44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст. 59 ЦК).

Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними особами, тобто особами у віці від 14 до 18 років, що позбавлені батьківського піклування, і фізичними особами, обмеженими в дієздатності.

Оскільки неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти тільки правочини, зазначені в ч. 1 ст. 32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти тільки дрібні побітові правочини, піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, котрі вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч. 3 ст. 69 ЦК).

Опіка і піклування можуть встановлюватися судом або органами опіки і піклування.

Згідно зі ст. 60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою в разі визнання її недієздатною, а також над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування та піклування, над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності, над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування. Положення, відповідно до якого суд встановлює опіку у випадку визнання особи недієздатною і піклування у випадку визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи розглядаються в порядку окремого провадження судом з обов'язковою участю представника органів опіки і піклування (глава 2 розд. ІV ЦПК). При призначенні опікуна чи піклувальника суд повинний врахувати висновок органів опіки і піклування. Позбавлення батьківських прав також відбувається в судовому порядку. Тому суд, визнавши, що діти позбавлені батьківського піклування, установлює над дітьми до 14 років (малолітніми) опіку і над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) - піклування.

Згідно зі ст. 61 ЦК встановлення опіки та піклування у адміністративному порядку (органом опіки та піклування) має місце, коли йдеться про опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків встановлених частинами 1 та 2 ст. 60 ЦК.

Призначення конкретного опікуна або піклувальника проводиться органом опіки та піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень ст. 64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були відновлені;

2) поведінка та інтереси суперечать інтересам фізичної особи, яка

потребує опіки та піклування.(Випадки такої поведінки передбачені, наприклад, пунктом 3.2 Правил опіки та піклування, де зазначається, що не можуть бути опікунами чи піклувальниками особи, які є на обліку чи лікуються в психоневрологічних і наркологічних закладах; особи, які раніше опікунами чи піклувальниками, із їхньої вини опіка чи піклування були припинені; особи, засуджені за здійснення тяжкого злочину).

Окремими випадками опіки та піклування є встановлення цих відносин, коли опікун або піклувальник потрібні, але не призначені:

1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника). Їх до призначення опікуна або піклувальника над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки або піклування;

2) постійне виконання таких функцій замість опікуна або піклувальника. Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, і над якою не встановлено опіку або піклування або не призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст. 66 ЦК).

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з числа осіб, що знаходяться у родинних стосунках з підопічним. Тому, як правило, обов'язки з опіки і піклування виконуються безоплатно. Разом з тим ст. 73 ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їх виплати. У зв'язку з цим варто звернути увагу на колізію норм ЦК та СК, яка виникає у зв'язку з тим, що ч. 5 ст. 249 СК передбачає безоплатність виконання обов'язків опіки та піклування над дитиною (принагідно, тут виникає питання, чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним має бути оплатною).

Як здається, принциповий висновок має ґрунтуватися на врахуванні оцінки ЦК як основного акту цивільного законодавства (ст. 4 ЦК). Отже, при вирішенні цього, норми ЦК переважають над положеннями СК.

Звільнення опікуна та піклувальника від виконання їхніх обов'язків можливе за однією з 2 підстав:

1) за заявою опікуна або піклувальника;

2) за заявою органу опіки та піклування.

Крім того, піклувальник може бути звільненим від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

Залежно від підстав звільнення від обов'язків опікуна (піклувальника) закон визначає порядок такого звільнення.

1. Опікун або піклувальник можуть бути за їхньою заявою звільнені від виконання цих обов'язків органом опіки та піклування.

Така заява має бути розглянута протягом 1 місяця від дня її подачі. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

Пункт 5.1 Правил опіки та піклування передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків опікунів і піклувальників на їхнє прохання, за умови, що орган опіки і піклування за місцем проживання підопічного визнає, що прохання викликане поважною причиною. Припускається, що “поважність” причини встановлює орган опіки та піклування.

У разі, коли органи опіки і піклування відмовляють у задоволені прохання про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника, їхня відмова згідно ч. 2 ст. 79 ЦК може бути оскаржена до відповідного органу, якому підпорядковані органи опіки і піклування, або до суду.

2. За заявою органу опіки та піклування звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника може суд - у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

3. За заявою особи, над якою встановлено піклування піклувальник звільняється під виконання своїх обов'язків та повноважень органом опіки та піклування.

Припинення опіки можливе з таких підстав:

1. У разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), про що орган опіки і піклування приймає відповідне рішення.

2. У разі досягнення підопічним 14 років. При цьому особа, яка виконувала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

3. У разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. У цьому випадку рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи є підставою для рішення органу опіки і піклування про припинення опіки (ст. 76 ЦК).

4. У разі сперті опікуна або підопічного (п. 5.4 Правил опіки та піклування).

Підставами припинення піклування є:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрація шлюбу неповнолітньою особою;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення судом цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна

дієздатність якої була обмежена (ст. 77 ЦК);

5) смерть підопічного або піклувальника (п. 5.5 Правил опіки та піклування).

Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування.

Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду (ч. 2 ст. 79 ЦК, ст. 17 КАС).

Частина 1 ст. 79 ЦК передбачає право зацікавлених осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна до органів опіки і піклування або до суду. Слід вважати, що зацікавлені особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, але і піклувальника.

Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є передбачений ст. 78 ЦК “інститут помічників”, призначення яких полягає у наданні дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків. Специфіка цього інституту полягає в тому, що “помічник” не є піклувальником у точному значенні слова, оскільки призначається для надання допомоги повністю дієздатній фізичній особі і на її прохання (за її вибором).

За своїми ознаками, юридичними властивостями інститут “помічництва” ґрунтується на договорі доручення. Разом з тим, з врахуванням специфіки суб'єкта, якому надається помічник (це завжди дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки) та специфіки оформлення відповідних відносин у ЦК ці норми вміщені у главі “Опіка та піклування”.

Помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка внаслідок стану здоров'я має право обрати собі помічника. Ним може бути дієздатна фізична особа. За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належить фізичній особа, яка потребує допомоги.

Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади АРК, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено домовленістю сторін.

Помічник може бути в будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються. [5]

ВИСНОВОК

Правоздатність - закріплена у законодавстві і забезпечена державою можливість суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки.

Цивільна правоздатність - здатність особи мати цивільні права і обов'язки (див. ч. 1 ст. 25 ЦК України). Розрізняють цивільну правоздатність фізичних і юридичних осіб.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України).

Дієздатність - закріплена законом можливість суб'єкта права (фізичної або юридичної особи) своїми діями набувати для себе прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг дієздатності фізичної особи залежить від віку та стану здоров'я. Так, розрізняється цивільна дієздатність фізичної особи, яка не досягла 14 років (часткова), цивільна дієздатність фізичної особи у віці від 14 до 18 років (неповна), цивільна дієздатність повнолітньої особи (повна). Дієздатність фізичної особи може бути обмежена судом, якщо особа страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне становище. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (глава 4 ЦК України).

Безвісна відсутність - встановлений у судовому порядку факт тривалої відсутності фізичної особи у місці постійного проживання. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою за заявою зацікавленої особи, якщо протягом 1 року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Цей строк починається з дня, коли були одержані останні відомості про відсутнього. За неможливості встановлення зазначеного дня початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому одержані такі відомості, а у неможливості встановити цей місяць - 1 січня наступного року (ст. 43 ЦК України). Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється ЦПК України. Не можна визнати безвісно відсутньою особу, яка приховує своє місце перебування. При визнанні особи безвісно відсутньою над її майном на підставі рішення суду встановлюється опіка нотаріусом за останнім місцем проживання після його опису. Якщо фізична особа, яку визнано безвісно відсутньою, з'явиться, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання з участю цього громадянина, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім або про оголошення його померлим. Копію рішення суд надсилає органам опіки та піклування для зняття опіки над майном громадянина, який повернувся (ст. 265 ЦПК України).

Опіка - засіб захисту особистих і майнових прав та інтересів малолітніх осіб (дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до 14 років), та фізичних осіб, визнаних недієздатними. Передбачає призначення опікуна, який зобов'язаний дбати про підопічного. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного, зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного (глава 6 ЦК України, глава 19 СК України). Припинення опіки: у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам); у разі досягнення підопічним 14 років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.; у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною.

Піклування - засіб захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років, які залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, визнаних судом обмежено дієздатними, і полягає у призначенні піклувальника, який дає згоду на вчинення підопічним певних право чинів, вживає заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного тощо (ст. ст. 32, 37, 69 та ін. ЦК України).

Відмінність піклування від опіки полягає в тому, що піклувальник особисто не здійснює від імені підопічного тих правочинів, які громадянин, який знаходиться під піклуванням не має права здійснювати самостійно. Піклувальник тільки дає згоду на їх здійснення підопічним, натомість як опікун такі правочини здійснює особисто від імені підопічного. Піклувальники надають підопічним допомогу в здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також захищають їх від зловживань з боку третіх осіб, виступають на захист прав та інтересів своїх підопічних у відносинах з будь-якими особами, в т. ч. судах як законні представники, без спеціальних повноважень. Піклувальники в Україні призначаються в тому ж порядку, що й опікуни (ст.60, 63 ЦК України). Припинення піклування: досягнення фізичною особою повноліття; реєстрація шлюбу неповнолітньої особи; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Цивільний кодекс України: - К.:Велес, 2010р. - 272с.

2. Правознавство: Навч. посіб. Для абітурієнтів і студ./ Веприняк Д., Госедло В. К.: Діал , 2007 р. - 424 с.

3. Маляр І.В. Основи правознавства: Навч. посіб. - Вид. 2-е, доп. і перероб. - Х.:

Країна мрій , 2005 р. - 392 с.

4. Конституція України, Х.: Весна, 2007 р. - 48 с.

5. Харитонов Є.О., Харитонова О.І., Старцев О.В. Цивільне право України:

Підручник. - Вид. 2, перероб. і доп. - К.: Істина, 2009 р. - 816 с.

6. Сучасна правова енциклопедія / О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко [та ін.]; за заг. ред. О.В. Зайчука; Ін-т законодавства Верхов. Ради України. - К.: Юрінком Інтер, 2010 р. - 384 с.

7. Великий енциклопедичний юридичний словник / За редакцією акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ “Видавництво “Юридична думка””, 2007 р. - 992 с.

8. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Т. 1. - 480 с.

9. Правила опіки та піклування // Офіційний вісник України. - 1999. - № 26. - Ст. 1252.

10. Сімейний кодекс України: - К.: Велес, 2010. - 64 с.

11. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб у цивільному праві: монограф. - К.: КНТ, 2008.

12. Ромовська З.В. Українське сімейне право: підручник [для студ. вищ. навч. закл.] / Зорислава Ромовська. - К.: Правова єдність, 2009. - 500 с.

13. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ За ред.. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. - К.: КНТ, 2010. - 480 с.

14. Цивільне право України: навч. посіб. / За ред.. Р.О. Стефанчука. - К.: Наук. Думка, Прецедент, 2008 р.

15. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України / За ред. Є.О. Харитонова - Х.: Одісей, 2010 р.

16. Цивільне право України. Академічний курс. - Т. 1: Загальна частина / За ред. Я.М. Шевченко. - К., 2006 р.

Размещено на Allbest.ru