Особливості правового регулювання економічних відносин в Україні

Сутність і функції правового регулювання економічних відносин, місце у ньому галузей права. Співвідношення державного регулювання і саморегулювання ринкових економічних відносин. Визначення економічного законодавства України та напрями його удосконалення.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 10.06.2011
Размер файла 183,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Правове регулювання суспільних відносин здійснюється виключно за допомогою юридичних засобів, що обумовлюються специфікою методу правового регулювання суспільних відносин.

Сучасний стан наукових розробок стосовно методу правового регулювання в теорії права і в галузевих правничих науках вимагає уточнення позицій в частині самого розуміння методів правового регулювання, їх елементів та критеріїв класифікації.

Так, у відношенні розуміння і трактування терміну "методу правового регулювання" вчені в цілому відстоюють єдину позицію. Під методом правового регулювання прийнято розглядати сукупність прийомів та засобів правового впливу, направлених на регулювання правом суспільних відносин.

Таку позицію, зокрема, відстоюють С. Алєксєєв [48] та Л. Явич [49]. Вчені цілком обгрунтовано вказують на те, що зміст методу правового регулювання являє собою систему прийомів та засобів правового впливу на суспільні відносини.

В цьому проявляється одна з особливостей правового регулювання.

Отже, правове регулювання суспільних відносин обумовлюється особливостями його методу. Саме метод правового регулювання дозволяє найбільш повно охарактеризувати зміст і сутність регулюючого впливу норм права на суспільні відносини, а зрештою відповісти на питання в чому проявляються особливості правового регулювання суспільних відносин.

Слід відзначити, що оскільки метод правового регулювання являє собою сукупність прийомів, способів і засобів впливу за допомогою права на волю і свідомість людей, їх поведінку в правовідносинах, а зрештою є способом досягнення бажаного результату, то, безумовно, не можна не відзначити, що методи правового регулювання за своїм змістом можуть бути різні.

До головних способів та прийомів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання суспільних відносин, у вітчизняній юридичній науці відносять: дозвіл, зобов'язання та заборону [45].

Таким чином, в літературі виділяється два рівні правових засобів, що охоплюються методом правового регулювання: вольовий і матеріальний або змістовний [39]. Так, вольовий спосіб (рівень) реалізується за допомогою різних засобів впливу на поведінку людей. Йдеться, зокрема, про такі засоби, як зобов'язання до здійснення певних дій, надання суб'єкту певної можливості діяти певним чином, заохочення за певні дії, рекомендація щодо певних дій або заборону діяти певним чином.

Змістовний рівень методу проявляється через фактори, які обумовлюють можливості поведінки шляхом визначення статусу суб'єктів права, визначення відповідальності за порушення правових приписів. При цьому варто підкреслити, що ці чинники знаходять свій правовий вираз через вольові елементи методу. Тому варто зупинитись на визначенні саме вольових елементів методу правового регулювання.

Акцентуючи увагу на такому юридичному засобі правового регулювання, як дозвіл, необхідно вказати, що його особливість проявляється в наданні суб'єкту суспільних відносин права на здійснення певних юридичних дій.

Прикладом цього виду юридичного засобу є надання суб'єктам підприємницької діяльності права визначати напрями їх господарської діяльності. На відміну від дозволу, зобов'язання, полягає в закріпленні в нормах права необхідності певної поведінки суб'єкта суспільних відносин в тих чи інших обставинах.

Особливість заборони проявляється в юридично закріпленій необхідності утримуватись суб'єктам суспільних відносин від певних дій. Прикладом заборони є недопустимість необґрунтованої відмови у прийнятті особи на роботу.

Визначені юридичні засоби правового регулювання суспільних відносин досить тісно взаємозв'язані між собою, тому, що лише за такої умови вони є ефективні і досягають своєї мети. Так, наданий суб'єкту суспільних відносин дозвіл на здійснення певної поведінки буде реальним та ефективним, коли на іншого суб'єкта буде покладено зобов'язання задовільнити вимоги, які у зв'язку з цим, виражені уповноваженим суб'єктом.

Найбільш повно такі методи проявляються на рівні галузей права, де вони складають внутрішній комплекс прийомів, визначених законодавцем з урахуванням особливостей предмету правового регулювання, а зрештою - необхідності досягнення максимального соціально-економічного ефекту правового регулювання.

Найбільш повно метод правового регулювання, як доречно зазначається в літературі, можна дослідити через призму їх класифікації.

В основу класифікації методів правового регулювання можуть бути покладені різні критерії (наприклад, зміст методів, соціальне призначення права тощо) [50]. Проте дослідження методів в такому ракурсі можливе, коли йдеться про специфіку методів правового регулювання окремих галузей права.

Вказані особливості правового регулювання суспільних відносин є необхідною умовою визначення особливостей правового регулювання економічних відносин. Натомість для дослідження методів правового регулювання економічних відносин найбільш принципове значення мають саме міжгалузеві методи.

Вчені, зокрема, виділяють декілька критеріїв для класифікації міжгалузевих методів правового регулювання. По-перше, за типами правового регулювання виділяють загальнодозвільні та дозвільні методи; по-друге, за способами впливу на поведінку людей виділяють метод заборони, зобов`язуючий, уповноважуючий, рекомендуючий метод та метод заохочень; по-третє, за характером взаємовідносин учасників правовідносин, виділяють централізований та децентралізований методи правового регулювання [39].

Безумовно наявність різних методів правового регулювання обумовлена, насамперед, тим, що економічні відносини регулюються нормами різних галузей права.

Практична реалізація та співвідношення цих методів є однією з найскладніших проблем правової науки. Це пояснюється вченими складністю процесів пізнання і відображення в актах законодавства об'єктивних взаємовідносин права і економіки, предмету і методу правового регулювання, складністю суспільних процесів [39].

Однак, перш ніж розглянути це питання, видається необхідним певну увагу приділити сутності економічних відносин, що виступають предметом (об'єктом) правового регулювання.

На думку Т.Р. Орєхової визначити об'єкт правового регулювання - означає, насамперед, встановити внутрішню будову (структуру, склад і спосіб взаємозв'язків між структурними елементами тощо) об'єкта регулювання, принципи його функціонування і трансформації [51].

В якості об'єкта правового регулювання можна виділити суспільні відносини. Як правило, в літературі акцентується увага на трьох основних групах суспільних відносин, які окреслюють сферу правового регулювання [51].

Першу групу складають відносини людей з обміну цінностями (як матеріальними, так і нематеріальними). Тут найбільш яскраво виявляється можливість і необхідність правового регулювання майнових відносин, оскільки у взаємоприйнятному обміні майном заінтересовано і усе суспільство, і кожна окрема людина. Ці відносини будуються на основі загальновизнаних правил (наприклад, визнання виявлення цінності майна у грошовому еквіваленті).

Другу групу утворюють відносини з владного управління суспільством. Управління здійснюється для задоволення як індивідуальних, так і загальносоціальних інтересів. Зрозуміло, що провідну роль тут відіграють органи державної влади і управління.

Третя група включає відносини із забезпечення правопорядку, що мають забезпечити нормальний хід процесів життттєдіяльності і управління в суспільстві. Ці відносини спрямовані на забезпечення належної поведінки людей у двох зазначених сферах.

На думку Р.З. Лівшиця, суспільні відносини, які входять до цих груп, і складатимуть предмет правового регулювання [52].

Таким чином, виходячи з зазначеного можна зробити висновок, що об'єктом правового регулювання виступає соціальна сфера, яку складають щонайменше три компоненти:

а) люди (без них не було б ніяких суспільних відносин);

б) суспільні відносини (соціальні зв'язки, залежності розмежування);

в) поведінка людей.

Право регулює поведінку через впровадження у соціальну структуру особливих суспільних відносин - правових, котрі у взаємодії з іншими суспільними відносинами формують фактичну поведінку суб'єкта: усякий конкретний акт поведінки людини є результатом впливу на нього усього комплексу соціальних зв'язків, у яких він знаходиться.

У певних ситуаціях переважаюче значення для вибору суб'єктом варіанта поведінки має правове відношення, що зумовлюється нормами права. Право регулює різні соціальні сфери, і кожна сфера вимагає для себе різних комбінацій, різних сполучень юридичних прийомів впливу.

Зрозуміло, що відносини з еквівалентного обміну цінностями, наприклад майнові відносини, вимагають інших правових засобів і способів регулювання, ніж ті, які застосовуються для регламентації управлінських рішень.

Безумовно, визначальний вплив на економічні відносини здійснюють ринкові перетворення. Становлення ринкових відносин в економічній сфері обумовлює формування економічних відносин на якісно новій основі та принципах.

В літературі визначенню "ринок" приділяється велика увага [53]. Свого часу першу спробу трактування терміну "ринок" зробив французький економіст Круно, на думку якого він означає "будь-який район на якому взаємовідношення покупців та продавців настільки вільні, що ціни на одні і ті ж товари мають тенденцію легко і швидко вирівнюватись" [54].

З того часу увага до ринку та відповідно до економічних відносин, що формуються в ринковому середовищі, не спадає. Вчені по-різному оцінюють та характеризують ці важливі елементи світової цивілізації. Англійський економіст А. Марлаш, акцентуючи увагу на характеристиці "ринку", зауважив, що "чим більш досконалий ринок, тим сильніша тенденція до того, щоб у всіх його пунктах в один і той же час платили за одну і ту ж річ одинакову ціну" [53]. Серед інших визначень "ринку" певний інтерес представляють такі трактування, що характеризують ринок як “пункт, де здійснюється перехід товару з рук в руки. ” [55];. “будь-яку взаємодію, в яку вступають люди для торгівлі одне з одним" [56]; “один з ефективних способів регулювання відтворювального процесу, роздержавлення власності та реалізації економічної самостійності підприємств з метою отримання прибутку та задоволення потреб суб'єктів цього ринку" [57].

Отже, ринок розглядається не лише як місце, де відбувається зустріч продавців з покупцями товару, а систему складних зв'язків, відносин, пов`язаних з виробництвом та розподілом товарів, засіб регулювання та впливу та такі процеси.

У відомій книзі “Економікс”, ринок розглядається як “інститут або механізм, який зводить покупців з продавцями окремих товарів і послуг” [53].

Більш виважений підхід до визначення змісту ринку робить Д.В. Валовой, на думку якого, ринок можна розглядати принаймі у трьох аспектах:

по-перше, дослідник вказує, що ринок можна розглядати, як базар, тобто місце торгівлі та обміну товарами;

по-друге, ринок, розглядається ним як особливий сектор суспільного відтворення, тобто сфера, що поєднує виробників з споживачами і характерне для періоду становлення товарного виробництва;

по-третє, ринок, як пише автор, - це абстрактна теоретична економічна категорія.

На сучасному етапі перехід до ринку, на думку Д.В. Валового, означає заміну планових методів управління економікою, її стихійним регулюванням [57]. Зазначена позиція підкреслює безпосередній зв'язок ринку і економічних відносин. Формування ринку та ринкової інфраструктури є необхідною передумовою становлення ринкової економіки.

Отже, ринок являє собою сукупність економічних відносин між різними типами фірм (промисловими, торгівельними, індивідуальними, корпораціями, державними фірмами та іншими) та індивідами стосовно відчуження товарів та послуг відповідно до законів товарного виробництва.

Подібна точка зору щодо сутності ринку дається в юридичній літературі. Так, в юридичній енциклопедії під редакцією Ю.М. Тихомирова, ринок розглядається як сукупність соціально-економічних відносин у сфері обміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів та остаточно визнається суспільний характер закладеної в них праці.

При цьому, авторами даного визначення підкреслюється, що ринок є формою зв'язку між товаровиробниками, а тому в його основі лежать економічні відносини породжені розподілом праці та форм власності на засоби виробництва [21].

Виходячи з цього, ринок слід розглядати як визначену сукупність економічних відносин між різними типами фірм і індивідів стосовно купівлі-продажу товарів та послуг, де відбувається остаточне визначення їх вартості та реалізації, завдяки чому посилюється конкуренція між товаровиробниками за зменшення витрат виробництва і підвищення суспільної користі товарів, покращуються пропорції розвитку народного господарства, забезпечується безперервність суспільного відтворення та формування цілісної економічної системи, а також здійснюється безпосередній контроль споживачів за виробництвом.

Отже, можна зробити висновок, що ринок, за своєю сутністю являє собою сукупність економічних відносин між різними видами суб'єктів стосовно купівлі-продажу різних товарів, робіт, послуг, в межах яких визначається остаточна вартість їх реалізації.

Таким чином, ринок справляє вагомий вплив на економічні відносини, їх форму і забезпечує розвиток. Під впливом ринку економічні відносини набувають якісно нової сутності і розуміння. Економічні відносини уособлюють і віддзеркалюють притаманні ринку риси та особливості. Саме тому економічні відносини, що формуються в умовах ринку має сенс розглядати як ринкові.

Багатоаспектність та багатогранність "ринку" як системи економічних відносин вказує і на багатогранність ринкових економічних відносин.

Щоб уявити комплексне (або системне) визначення сутності ринкових економічних відносин, необхідно з'ясувати їх основні функції. Ними є:

здійснення остаточного визначення вартості товарів та послуг і їх реалізація, перетворення продукту праці в товар;

забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення (зокрема, зв'язку між виробником і споживачем), формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку;

змушення виробників товарів та послуг знижувати індивідуальні витрати в порівнянні з суспільно необхідними і підвищення суспільної користі товарів та послуг, їх якості і споживчих якостей;

регулюючий вплив на економіку взагалі, на співвідношення між різними сферами і галузями економіки, приведення у відповідність платоспроможного попиту і пропозиції, накопичення і попиту та інших пропорцій;

посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах як окремих країн, так і світового господарювання.

Таким чином, під ринковими економічними відносинами слід вважати такі відносини, що виникають з приводу виробництва та розподілу матеріальних благ.

До ринкових економічних відносин належать і майнові відносини, учасники яких перебувають по відношенню один до одного в однаковому правовому становищі і податкові - учасники яких перебувають у нерівних правових умовах.

Слід відзначити, що ринкові економічні відносини, за своїм змістом, це також, по-перше, система товарно-грошових відносин; по-друге, система конкурентних відносин; по-третє, це система відносин вільного підприємництва. Безумовно такі чинники мають безпосередній вплив не лише на економічні відносини, а й на методи їх правового регулювання.

Отже, економічні відносини, що формуються на сучасному етапі мають ринковий характер. І головна їх мета забезпечити соціальну спрямованість економічного розвитку держави, поліпшення якісних показників життя наших людей [58], а, отже, забезпечити практичну реалізацію прав та свобод особи. В цьому проявляється їх головна особливість, що відрізняє їх від планово-командних, що будувались у радянські часи.

Для правового регулювання економічних відносин характерно використання усіх юридичних засобів, зокрема, дозволу, зобов'язання та заборони.

Усі юридичні засоби, за допомогою яких поведінка суб'єктів економічних відносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів, які містяться в правових нормах, об'єднуються в механізм правового регулювання економічних відносин.

Основою правового регулювання економічних відносин є правові норми. З їх прийняттям розпочинається вплив права на усі суспільні відносини.

Умовою виникнення правових норм є правотворча діяльність уповноважених органів держави, що полягає в їх прийнятті, зміні або скасуванні. В той же час, слід врахувати, що якісна сторона правового регулювання, значною мірою залежить від того, наскільки правові норми враховують закономірності суспільних відносин, які підлягають правовій регламентації.

До речі, в літературі сформована теорія щодо безпосередньої залежності економічних відносин від правових норм. Її прибічники пов'язують вирішення економічних проблем, а зрештою - накопичення національного багатства виключно в залежність від законодавчої діяльності держави.

Так, досліджуючи залежність норм права на економічні процеси Р. Барр вказував, що економіка є штучним механізмом, багаточисельні деталі якого можуть підтримуватися в рівновазі лише цілим набором постанов та указів [59].

Важливим елементом правового регулювання економічних відносин є правові відносини, тобто суспільні відносини, що врегульовані правовими нормами. Регулюючи економічні відносини, правові норми надають їм певної юридичної форми, а його учасникам статусу суб'єктів права, які наділяються суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.

Відтак, як справедливо, підкреслюється Р. Барром, правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормі модель поведінки суб'єктів набуває реального буття [45].

Серед інших елементів механізму правового регулювання економічних відносин варто також виділити акти реалізації прав та обов'язків, як дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм. Як правило, реалізація прав та обов'язків може провадитись в межах певних правовідносин, наприклад через укладення договору тощо.

Ефективність правового регулювання головним чином залежить від оптимального поєднання механізмів державного регулювання і ринкової саморегуляції. Тобто визначення меж і ролі держави та державного регулювання ринкових економічних процесів та ролі і місця господарюючих суб'єктів та інших учасників економічних відносин у процесах ринкових перетворень.

У зв'язку з цим, на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні є необхідність переосмислення ролі держави в правовому регулюванні економічних відносин. Адже включення ринкових механізмів в регулювання економічних відносин веде до звуження ролі держави як регулюючого суб'єкта.

В той же час держава має забезпечувати виконання соціально-економічних завдань, зокрема, зниження масштабів бідності, зниження заборгованості з соціальних виплат, підвищення мінімальної заробітної плати тощо [60].

З огляду на зазначене, можна зробити такі висновки:

Правове регулювання економічних відносин обумовлюється низкою різних чинників, серед яких центральне місце посідає специфіка методу правового регулювання та ринок, як механізм моделювання економічних відносин в нашому суспільстві.

Ринкові економічні відносини складають предмет правового регулювання і характеризуються як: по-перше, система товарно-грошових відносин; по-друге, система конкурентних відносин; по-третє, це система відносин вільного підприємництва.

Під правовим регулюванням економічних відносин, слід розглядати дію норм права на економічні відносини за допомогою загальнодозвільних та інших міжгалузевих методів правового регулювання через призму яких і забезпечується становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.

Основою правового регулювання економічних відносин є правові норми. З їх прийняттям розпочинається вплив права на економічні відносини. Умовою виникнення правових норм є правотворча діяльність уповноважених органів держави, що полягає в їх прийнятті, зміні або скасуванні.

1.3 Співвідношення державного регулювання і саморегулювання ринкових економічних відносин

Історичний досвід свідчить, що держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона в нормативно-правовому порядку встановлювала правила поведінки учасників економічних відносин. В державних судових органах розглядались не тільки кримінальні чи адміністративні справи, а й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, і встановлювала відносини між органами держави та платниками податків.

Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX сторіччя була гранично обмежена [61]. В той же час, слід вказати, що наслідки економічної кризи 30 - х років минулого сторіччя, яка охопила світову економічну систему, сприяла переоцінці ролі ринкового саморегулювання та переходу до активного державного регулювання економіки.

Актуальність такого досвіду важлива, якщо взяти до уваги те, що економічні відносини, формування яких на сучасному етапі обумовлено побудовою ринкової економіки, являють собою модель економічного розвитку.

Державне регулювання відіграє важливу роль у всіх країнах, у тому числі і країнах із високорозвинутою ринковою економікою. Держава і ринок поділяють між собою функції і сфери управління. Однак різні економічні системи суттєво відрізняються одна від одної по співвідношенню ролей держави і ринку в регулюванні економічних процесів. Як свідчить практика багатьох країн і наш вітчизняний досвід, сучасне суспільство вимагає з'єднання ринкового саморегулювання з державним, адміністративним і законодавчим механізмом за допомогою, насамперед, фінансово-економічних важелів.

У зв'язку з цим виникає питання про припустимі межі втручання держави, а отже використання нею наявних правових інструментів, у функціонуванні економіки. Це питання є надзвичайно актуальним для України, де довгий час домінувала практика понадмірного державного контролю, і зрештою адміністративно-правового впливу, за діяльністю усіх суспільних інститутів і кожної окремої людини.

В Україні ж сьогодні існує наявність певних обмежуючих розвиток ринкових відносин факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Йдеться передусім про обмеження ресурсного характеру (недостатність обігових коштів, енергоносіїв, обумовлена переважанням в структурі економіки енергоємних підприємств тощо), нерозвинену ринкову інфраструктуру (фінансово-банківська система, фондовий ринок та ін.).

Це також подекуди надмірний державний контроль над економічними процесами, що призводить до надмірного правового забезпечення відносин у сфері підприємницької діяльності, а отже, до обмеження свободи підприємництва.

З іншого боку, формування ринкового механізму без цілеспрямованої політики ефективно діючої влади, озброєної надійними джерелами інформації й науковим інструментарієм, приховує небезпеку утворення колоніальної, потворної за своїм характером структури національної економіки.

Яскравим прикладом є сучасний розвиток господарського комплексу України, в структурі експорту якого дедалі більшу питому вагу займає сировина та напівфабрикати і набули явно непропорційної ваги металургія та інші енергоємні та матеріаловитратні виробництва.

У той же час мають стійку тенденцію до регресу високотехнологічні галузі економіки (електроніка, точне машинобудування тощо). Подолати ці негативні тенденції можливо лише виваженим, науково-обгрунтованим державно-правовим регулюванням макроекономічних процесів.

Сьогодні в Україні спостерігається парадоксальне явище: з одного боку, існує надмірний державний контроль над економічними процесами, а з другого - недостатність ефективного державного управління господарським комплексом.

Виходячи з цього можна зробити висновок про те, що здійснювана нині в Україні адміністративна реформа не повинна зводитись лише до скорочення апарату органів виконавчої влади, а мати за мету якісне покращення й підвищення ефективності його роботи по здійсненню ринкових перетворень в економічній сфері. Причому перетворення в економічній сфері слід розглядати через призму вирішення соціальних проблем, оскільки саме тут закладається і зміцнюється підґрунтя для реалізації концепції соціальної держави, якою Україна проголошена у статті 1 Основного Закону України [62].

У літературі висловлюється думка, що в сучасній ринковій системі держава, як правило, покладає на себе функції, які ринок не здатний виконувати сам по собі або може їх виконувати недостатньо ефективно [63]. До числа таких функцій відносять:

1) утворення правової основи, яка сприяє ефективному функціонуванню ринкової економіки;

2) коригування розподілу економічних ресурсів у зв'язку з існуванням "зовнішніх ефектів" і "суспільних сил";

3) здійснення значних структурних змін в економіці, обумовлених НТР;

4) пом'якшення періодичних криз і стимулювання економічного росту;

5) вирішення екологічних проблем;

6) соціальний захист населення.

Характерною рисою всіх ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах є зведення до мінімуму директивно-адміністративного впливу держави на економіку з метою надання простору для самостійного розвитку.

Держава виконує вказані функції за допомогою права. Через правові механізми держава регулює економічні відносини, надаючи їм певної правової форми [64].

У цих умовах основним завданням держави стає контроль за станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових, кредитних та інших економічних важелів.

Тому відмова від централізованої системи керування не означає, що взагалі відпала необхідність у централізованому регулюванні, змінюються лише функції, методи і форми цього регулювання. Однак роль макрорегулювання в перехідний період не слабшає, а посилюється.

Отже, економіка цивілізованих країн є державно-регульованою.

Державне регулювання, як зазначають дослідники питання щодо визначення ролі держави в ринковій економіці, переслідує три мети:

мінімізація неминучих негативних наслідків ринкових процесів;

створення правових, фінансових і соціальних передумов ефективного функціонування ринкової економіки;

забезпечення соціального захисту тих шарів "ринкового суспільства", стан яких у конкретній ситуації стає більш защемленим" [65].

У реальному житті ніяка теоретична модель організації ринкової економіки не функціонує у чистому вигляді. Ринок завжди якоюсь мірою доповнюється й обмежується втручанням (регулюванням) державної влади. У сучасній економіці переплітаються, у різних пропорціях, елементи і механізми ринкової системи і державного регулювання.

Є.Л. Стрельцов з цього приводу наводить три основних взамопов`язаних блоки.

Так, перший блок представлений власно ринковими відносинами, для яких характерний вільний пошук взаємовигідних продавців і покупців, конкуренція, відповідна динаміка цін, нові види господарської діяльності і т.п.

Другий блок - це відношення, пов'язані з державним регулюванням економічних процесів. Інша справа, за допомогою яких засобів це може здійснюватuся: прямих чи непрямих. Але навіть у розвинутих в економічному плані країнах існує могутня система регулювання на основі банківської системи, кредитно-фінансової політики, податків, прийняття необхідного законодавства, боротьби з різними правопорушеннями та злочинами в економіці тощо.

Третій блок такої моделі - система соціального захисту тих прошарків населення, які потребують цього [66]. Такий підхід ґрунтується на поєднанні державного регулювання економічних відносин та надання права їх учасникам самостійно визначати свій статус.

З огляду на зазначене, слід вказати, що основним завданням держави стає контроль над станом ринку і вплив на нього за допомогою податкових, кредитних і інших економічних важелів.

Щодо прямих адміністративних важелів впливу, то вони мають застосовуватися лише у разі порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства або виникнення надзвичайної економічної ситуації.

За нормальних умов головну роль має відігравати макрорегулювання економічних процесів. Зокрема, важливого значення набуває створення ефективної і надійної податкової системи. Наприклад, швидке просування по шляху ринкових перетворень Польщі, Чехії, Угорщини, а також Словаччини, було обумовлено тим, що ці держави без затягувань реформували вже на самому початку 1990-х років податкове законодавство, забезпечили його стабільність і надійність, максимально наблизили його до європейських країн [67].

Разом з тим, слід відмітити, що в літературі не має одностайної думки щодо місця держави ринкових економічних відносин і саморегулювання ринку. В економічній теорії сформовано ціну низку вчень позицій щодо ролі держави в ринкових відносинах [68]. Безумовно, питання щодо моделей державного регулювання економічних відносин цілком заслуговує на окреме наукове дослідження.

В той же час, особливої уваги, з точки зору перспективи практичної реалізації, заслуговує так звана "змішана економіка". Саме її успішно втілює в життя більшість держав, які останнім часом досягли успіхів в економічній сфері.

На думку С. Мочерного, саме змішана економіка є однією з найкращих моделей ринкової економіки [69].

За своєю суттю змішана економіка являє собою таку модель соціального і економічного розвитку, яка передбачає:

по-перше, співіснування приватної і державної форм власності;

по-друге, поєднання планування і застосування ринкових методів регулювання економічних відносин. При цьому необхідною умовою провадження ринкових засад є соціальна злагода в суспільстві і державі.

Як справедливо вказується в літературі, злагода завжди була однією з найважливіших ознак цивілізованого суспільства [70].

Отже, змішана економіка поєднує в собі регулювання економічних відносин, як суто ринковими методами так і втручанням держави в економічні процеси.

Розбудова ринкової економіки змішаного типу найбільш повно відповідає тенденціям економічних перетворень, які закладені в Конституції України. В роботі вже акцентувалась увага на тому, що Основний Закон України визначає стратегічну мету економічного розвитку України - побудову соціально орієнтованої економіки ринкового типу. Саме така передумова є необхідною для становлення України як соціальної, правової держави.

При цьому, необхідно відзначити, що прибічники змішаної економіки не мають єдиного бачення щодо допустимих меж державного регулювання.

Окремі дослідники виступають за пряме втручання держави в економіку, розвиток саме державного сектору в економіці в суспільних інтересах. Дж. Кейнс розробив механізм активного державного регулювання економікою з використанням ринкових важелів [71].

В той же час, інші прибічники змішаної економіки, зокрема М. Фрідмен, вбачають перспективу її реалізації через обмеження втручання держави в макроекономічні процеси і створення, на цій основі, сприятливих умов [72].

Досвід держав з розвинутою ринковою економікою вказує, що в реальному житті ніяка теоретична модель організації ринкової економіки не існує в чистому вигляді. Як правило, ринок доповнюється й обмежується втручанням держави.

Сучасне суспільство вимагає поєднання ринкового саморегулювання з державним механізмом регулювання економічних процесів. І, головним чином, це стосується використання фінансово-економічних важелів впливу (наприклад, податкові, кредитні та інші економічні важелі).

В той же час, запровадження імперативного втручання держави можливе лише у виняткових випадках, коли, наприклад, йдеться про притягнення суб'єктів господарювання до юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства.

У зв'язку з зазначеним, варто вказати, що центральним важелем в регулюванні економічних відносин є податки. За допомогою податкового механізму держава не лише впливає на формування бюджету, а й на суспільне виробництво, його структуру, динаміку. Свого часу відомий англійський економіст Дж. Кейнс, який розробив концепцію державного втручання в економіку, відмічав, що податки існують в суспільстві виключно для регулювання економічних відносин [73].

Важливість правильного вибору юридичної моделі податкової системи обумовлена тим, що податки складають невід'ємний елемент ринкових економічних відносин, за їх допомогою можна стимулювати ефективну діяльність господарських суб'єктів, формувати сучасну структуру економіки.

У зв'язку з цим, саме через податковий механізм державою провадиться:

по-перше, стимулювання ділової активності, а отже, розвитку усіх сфер підприємницької діяльності;

по-друге, зменшення витрат виробництва;

по-третє, підвищення конкурентоздатності суб'єктів господарювання на внутрішньому та світовому ринку.

Серед інших фінансово-економічних важелів (інструментів) державного регулювання, професор Г. Волинський, виходячи з досвіду країн, які мають досить розвинену ринкову економіку, називає:

по-перше, регулювання податкових ставок та їх диференціація (вчений, зокрема, коментуючи вітчизняну політику високих ставок, яка в умовах глибокого спаду виробництва була підпорядкована фіскальним інтересам, не тільки не мала достатніх підстав, а пригнічувала виробників і змушувала їх приховувати свої доходи);

по-друге, регулювання процентних ставок по кредитам комерційних банків (вчений, зокрема, вказує, що в період економічного спаду зниження процентних ставок веде до збільшення підприємницького доходу і в цілому сприяє зростанню виробництва);

по-третє, стимулювання інвестицій у виробничу та соціальну сферу, розширення державного замовлення (закупівлі);

по-четверте, регулювання грошової маси (на думку вченого, механізмом реалізації цього інструменту є наділення центрального банку функцією регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримання тим самим, твердої купівельної спроможності паперових грошей, що є необхідною умовою функціонування ринкових економічних відносин) [61].

Безумовно, зазначені фінансово-економічні важелі є важливим і необхідним елементом в становленні і розбудові змішаної ринкової економіки, яка матиме соціально орієнтоване спрямування.

Отже, вирішення питання щодо допустимих меж втручання держави в економічні процеси припускає наступний підхід: держава обумовлює правила поведінки учасників економічних відносин через систему економічно обґрунтованих законів і забезпечує їх виконання.

Загальновідомо, що відсутність належного обґрунтування при складанні проектів законів економічного спрямування, аналізу практики застосування та дії діючих законів веде до ускладнення функціонування всіх елементів ринкової інфраструктури, а зрештою і процесу регулювання державою їх діяльності.

Проте, ефективне здійснення зазначених умов можливе через відповідне конституювання механізму державної (публічної) влади, тобто практичну реалізацію норм Основного Закону України, який покликаний встановити параметри, в межах яких здійснюватиметься законодавче регулювання відносин державного владарювання [74].

Не вдаючись до детального аналізу усіх чинників реформування економіки на ринкових засадах, зазначено, що перехід до ринкової економіки завжди і повсюди передбачає певний стандартний набір заходів.

По-перше, фінансова стабілізація, зменшення бюджетного дефіциту і скорочення грошової емісії Центральним банком. Податкова реформа (перехід від податку на прибутки до податку на додаткову вартість, жорсткий контроль над витратами, зокрема, скорочення субсидій).

По-друге, дерегулювання, скорочення неймовірного числа державних регуляторів і спорудження фундаменту для вільних договірних відносин, зменшення ролі центрального планування та надання більшої свободи для власної ініціативи та підприємництва.

По-третє, реформування і приватизація великих державних концернів. Реформа банківської системи та зміна планових критеріїв банківської діяльності комерційними. Будь-яка життєдіяльна правова і регулююча інфраструктура, що лежить в основі ринкової економіки, базується на недоторканності приватної власності, виконанні контрактів та відповідальності за нанесений збиток.

Серед зазначених чинників реформування економіки особливе місце займає дерегулювання процесів управління економікою шляхом впровадження регуляторної реформи.

Дерегулювання економіки передбачає, в першу чергу, дерегулювання підприємницької діяльності, яке слід розуміти як сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва.

Як важливий елемент (механізм) взаємовідносин держави та економічної системи дерегулювання застосовується для зменшення і, в окремих випадках, для посилення впливу держави. Введення в економіку підойм дерегулювання викликане необхідністю її реформування, в результаті чого мають бути досягнуті зрушення в процесах подолання економічної кризи, зниження втрат від некерованості процесів перебудови економіки.

Реалізація зазначених заходів можлива лише за умов усунення адміністративних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємницької діяльності, скорочення масштабів прямого державного втручання у механізм суспільного виробництва.

Для цього необхідно вжити заходів щодо здійснення глибокої приватизації з метою скорочення частки державної власності, що забезпечить зменшення державних витрат на утримання державного сектора економіки; фінансування розвитку державного підприємництва лише у тих сферах, де застосування інших форм власності є неефективним або може призвести до негативних наслідків; поступового зменшення прямої державної підтримки окремих підприємств, що здійснюється через надання їм товарів та послуг за низькими цінами або державних субсидій, виділення централізованих інвестицій (капіталовкладень) тощо.

Особливого значення для реалізації політики дерегулювання, як видається, набуває послідовне проведення у життя адміністративної реформи, яка має забезпечити створення ефективної системи державної виконавчої влади. В зв'язку з цим слід зазначити, що ефективність є однією з центральних проблем людської діяльності. Вона торкається усіх сфер, видів, форм, методів, організації життєзабезпечення людини. Як підвищити соціальну життєдіяльність суспільства, ефективність усіх його інституційних структур - першочергової важливості проблема [75].

Відомо, що в доктрині поділу влади закладена одна з основних цілей - більш ефективне функціонування державного механізму і кожної гілки влади зокрема.

Розподіл та спеціалізація праці завжди ефективні. Найбільш повно це відобразилось у сфері виконавчої влади, де ієрархія водночас із децентралізацією управління дали суспільству найбільший економічний і соціальний ефект. Критерій ефективності у соціальній практиці надто великий, щоб недооцінювати цю проблему і наслідки управлінських рішень, особливо нормативного характеру, у сфері державного управління.

На сучасному етапі розвитку науки управління слід звернути увагу на наукові методи пізнання, припинити практику пристосування до політичних рішень, які не ґрунтуються на наукових дослідженнях. Треба шукати нові підходи до досконалішої управлінської організації майбутньої України. Інтенсифікація, підвищення якості діяльності органів державної влади, переведення їх системи управління у відповідність з рівнем розвитку соціальних відносин, досягненнями науки, з вимогами економічної доцільності не можуть бути успішно здійснені лише на основі інтуїції та набутого досвіду. Зміни у механізмі державного управління слід починати з удосконалення основоположних джерел, з принципів державного управління.

Поліпшення рівня управління є наслідком побудови сильної правової держави, а це можливо тоді, коли сильні гілки влади - законодавча, виконавча, судова [76].

В Україні проводиться інтенсивна робота по створенню нового апарату державного управління, підвищенню ефективності його діяльності. Їй потрібно надавати планомірний, цілеспрямований і конкретний характер. При цьому важлива не стільки організаційна перебудова існуючого апарату управління, хоча і це передбачається, скільки підвищення якості й ефективності повсякденної управлінської праці, що головним чином зводиться до більш чіткого визначення нових завдань і методів їх вирішення, до підвищення культури роботи, організованості та дисципліни.

Нині стає все більш очевидним, що соціально-економічний розвиток країни можна забезпечити лише при зростаючому використанні управлінських ресурсів. У протилежному випадку не можна реалізувати об'єктивні можливості нового суспільства.

Шлях до досягнення високої якості і ефективності будь-якого виду соціальної діяльності людини лежить через підвищення ефективності та поліпшення якості управління. Ось чому різке підвищення якості і ефективності управлінської діяльності, функціональної результативності роботи державного апарату стало важливим політичним, економічним і організаційним завданням сучасного періоду [77].

В контексті проблематики, що розглядається в даній роботі, питання забезпечення ефективної роботи державного апарату набуває особливого значення, оскільки насамперед органи виконавчої влади мають здійснювати на практиці державну економічну політику, керуючись настановами щодо дотримання в управлінні економічними процесами певного, відповідного наявному стану розвитку суспільства, співвідношення директивних методів державного регулювання і дерегулювання.

В той же час, формування регуляторних відносин, як і регулювання економіки державою, на думку А. Бейкун, має виходити з єдиних теоретичних і методологічних положень, що базуються на використанні об'єктивних економічних законів у практиці державного впливу. При цьому акцентується увага на необхідності, при визначенні меж втручання держави в економічну сферу, окреслити співвідношення державного управління та державного регулювання, межі їх взаємодії [78].

В контексті вказаного, слід відзначити, що в літературі висловлюються різні думки щодо предмету і меж державного регулювання економічних процесів залежно від особливостей секторів економіки. Так, на думку вчених, в аграрному секторі економіки концептуальні засади формування регуляторної політики держави повинні мати такі елементи як:

створення багатоукладної економіки, застосованої на різних формах власності;

проведення галузевої законодавчої реформи;

визначення найбільш ефективних форм організації державного регулювання відповідним сектором економіки або відповідними галузевими правовідносинами [79].

Така точка зору є досить важливою, оскільки дозволяє окреслити межі державного регулювання залежно від особливостей, які притаманні окремим секторам економіки. І, до певної міри, видається користною позиція про включення до державного регулювання економічних відносин елементів державного управління, особливо, коли йдеться про ті сфери, де участь держави є необхідною (наприклад, щодо казенних підприємств, природніх монополій тощо) [78].

З огляду на зазначене, досить актуальною залишається точка зору В. Авер'янова, який акцентував увагу на взаємозв'язку органів, які здійснюють вплив на суспільні процеси, на підставі яких моделювались відносини конкретних суб'єктів та об'єктів тощо [80].

В той же час, природа и обсяг державного регулювання досить неоднозначно трактуються в літературі.

Як зазначає Ю. Тихомиров, обсяг державного регулювання розглядається, з однієї сторони як визначення і забезпечення державою загальних правил поведінки суб'єктів суспільних відносин і їх коригування [81], з іншого боку, обсяг державного регулювання розглядається через призму імперативних, переважно адміністративно-правових способів регулювання [82].

Становлення так званої змішаної форми ринкової економіки вказує на необхідність поряд з державним регулюванням, як його елемент, впроваджувати державну підтримку окремих галузей, видів діяльності чи господарюючих суб'єктів.

Призначення, цього елементу державного регулювання, на думку Ю. Тихомирова - цільове та ситуативне і покликане сприяти підтримці тих сфер і господарюючих суб'єктів, які мають важливе значення [83]. У першу чергу це стосується нормативно-правової бази, фінансово-кредитних засобів, інформаційного забезпечення [84].

Державне регулювання економіки має забезпечити пропорційний розвиток усіх сфер економіки, сприяти досягненню балансу інтересів між різними соціальними прошарками суспільства, справедливому розподілу національного доходу, а також підтримці секторів економіки, які в силу своєї специфіки є збитковими.

Безумовно, розвиток економіки залежить від ефективного її державного регулювання.

Головним "представником" держави в ринковій соціально-економічній системі є інститут адміністративно-правового регулювання, проте, варто погодитися з тим, що в межах адміністративно-правового регулювання виконавча влада не вправі втручатись в господарську діяльність господарюючих суб'єктів, натомість зобов'язана регулювати та контролювати основні аспекти їх діяльності, а також захищати права та законні інтереси учасників економічних відносин [85]. Такі передумови є необхідними при формуванні соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Держава через механізми правового регулювання створює правову основу для формування і розвитку економічних відносин.

Досвід свідчить, що, наприклад, регулювання заробітної плати на основі договорів передбачає існування розвинутої законодавчої основи, відпрацьованого механізму виявлення і узгодження інтересів, відповідних навичок ведення переговорів, а передусім необхідною є наявність двох сторін - профспілок і роботодавців [86].

У зв'язку з цим, необхідно також звернути увагу на особливості державного регулювання економічних відносин. Японія, Франція, Німеччина, Тайвань, Корея й інші країни досить широко користуються плановими основами в регулюванні своєї економіки. При цьому необхідно відзначити, що ті країни, які користуються плановими началами, за останні десятиліття досягли найбільш істотних результатів у економічному розвитку.

Практика розвинутих країн свідчить про те, що обов'язкове планування ставить державу і підприємства в рамки рівності сторін, де кожна сторона обов'язково враховує інтереси іншої сторони, а при їхньому порушенні - несе відповідальність за свої дії.

Обов'язкове планування - це планування на основі контракту між державою і суб'єктом підприємницької діяльності. У плановому контракті кожна із сторін бере на себе зобов'язання по виконанню планових показників - держава створює умови для їхнього виконання, аж до фінансування. А підприємство - своїми діями досягає результатів планового контракту.

Невиконання сторонами своїх зобов'язань означає не тільки можливість розірвати контракт в односторонньому порядку, але й можливість притягти винну сторону до майнової відповідальності за свої дії. Можливо, такий варіант державного регулювання економічних процесів у пострадянський період є найбільш ефективним у становленні істинних ринкових відносин і може сприяти з'єднанню ринкового саморегулювання з державним. До речі, такий варіант знаходить і відображення у чинній Конституції України, яка закріплює соціальну спрямованість економіки України.

Основний Закон України не тільки закріпив основні засади державного і суспільного устрою в нашій державі, а став політико-правовою базою подальшої розбудови Української державності, визначив правові основи функціонування економічних відносин.

В Конституції України закладена ідеологія державотворення, сутність якої полягає в побудові суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою суспільною цінністю. [87]

Свого часу, цитуючи ці положення, Президент України Леонід Кучма зазначав, що тепер українське суспільство одержало чітку і вичерпну відповідь на питання, що ми будуємо і куди ми йдемо [88].

Приклади успішного соціально-економічного відродження і розвитку можна знайти у тих країнах, котрі пережили другу світову війну і вийшли з неї з демократичними ринковими структурами. Реконструкція Європи в післявоєнний період базувалася на ринкових силах, але не всі вищезгадані компоненти перетворень були реалізовані там одразу, а поступово, протягом приблизно 40 років.

Процес реконструкції базувався на розвинутій системі контрольно-регулюючих заходів, стримуючих ріст інфляції і заробітної платні, вони допускають управління курсами валют і відсотковими ставками, рівно як і цінами на основні товари, а також на наявності державної власності. Ця система повільно демонтувалася протягом кількох десятиліть по мірі того, як ринкові сили довели свою здатність вирішувати існуючи проблеми.

Разом з тим, аналіз практики державного регулювання вказує на наявність певних недоліків в використанні механізму державного регулювання. Ю. Тихомиров зауважує, що така ситуація пов'язана з одностороннім застосуванням окремих методів державного регулювання, в той час, як державне регулювання вимагає поєднання та комплексного їх використання. Вчений досить слушно виділяє шість головних груп способів державного регулювання [83]. Дещо конкретизуючи і деталізуючи його позицію, державне регулювання можна окреслити через виділення шести головних груп регулювання.


Подобные документы

  • Поняття дії права і правового впливу. Підходи до визначення правового регулювання. Його ознаки та рівні. Взаємодія правового впливу і правового регулювання. Інформаційна і ціннісно-мотиваційна дія права. Поняття правового регулювання суспільних відносин.

    лекция [24,9 K], добавлен 15.03.2010

  • Поняття та мета правового регулювання, його предмет та методи, засоби та типи. Співвідношення правового регулювання та правового впливу. Складові елементи механізму правового регулювання і стадії його реалізації, ефективність в сфері суспільних відносин.

    курсовая работа [29,3 K], добавлен 28.10.2010

  • Загальні положення про регулювання земельних відносин в Україні. Предметом регулювання земельного права виступають вольові суспільні відносини, об'єкт яких - земля. Регулювання земельних відносин. Земельне законодавство і регулювання земельних відносин.

    реферат [19,2 K], добавлен 09.03.2009

  • Ідеї судді, професора права В. Блекстона в трактаті "Коментарі за законами Англії". Особливості правового статусу дитини, правове регулювання відносин батька й дитини в Англії в XVIII ст. Ступінь відповідності правового регулювання фактичному станові.

    статья [33,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Поняття завдання правового регулювання в сфері інформаційних відносин. Поняття правового регулювання і комп'ютерної програми. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права. Проблеми в законодавчій регламентації інформаційних відносин.

    презентация [70,6 K], добавлен 19.02.2015

  • Поняття об’єкта правовідносин та його юридичного змісту (суб’єктивних прав і юридичних обов’язків). Механізм правового регулювання як цілісний процес упорядкування, закріплення суспільних відносин, що виникає через взаємодію його системних елементів.

    статья [22,9 K], добавлен 11.09.2017

  • Юридична сутність поняття орендних відносин. Обґрунтування комплексу проблем цивільно-правового регулювання орендних відносин. Розробка пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства, практика його застосування. Порядок укладання договору оренди.

    курсовая работа [44,3 K], добавлен 30.01.2013

  • Сфера правового регулювання. Управління та право як фундаментальні суспільні явища. Загальні вимоги до форм правового регулювання. Способи правового регулювання управління. Варіанти покращення правового регулювання державного управління в Україні.

    реферат [23,0 K], добавлен 28.05.2014

  • Земельні відносини в Україні в минулому. Розвиток земельних відносин у незалежній Україні. Поняття, зміст і функції управління. Земельний фонд України як об'єкт правового регулювання. Система органів управління у галузі використання та охорони земель.

    курсовая работа [60,8 K], добавлен 27.05.2014

  • Цивільне правове регулювання суспільних відносин. Сторони цивільно-правових відносин. Спори між учасниками цивільних відносин. Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів.

    доклад [9,6 K], добавлен 15.11.2002

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.