Главная
База знаний "Allbest"
Государство и право
Особливості правового регулювання економічних відносин в Україні
Особливості правового регулювання економічних відносин в Україні
Сутність і функції правового регулювання економічних відносин, місце у ньому галузей права. Співвідношення державного регулювання і саморегулювання ринкових економічних відносин. Визначення економічного законодавства України та напрями його удосконалення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 10.06.2011 |
| Размер файла | 183,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Якщо спробувати дослідити, які питання економіки найбільше врегульовані законодавчими актами, то побачимо, що це загальні засади економічного розвитку та діяльності різних галузей промисловості, сільського господарства та агропромислового комплексу. Їм присвячено понад 500 законів (27 % загальної їх кількості). Причому абсолютно нових законів було прийнято біля 200, а 300 законів стосувались питань внесення змін та доповнень до чинних.
Звертає на себе увагу те, що 110 - це закони про ратифікацію міжнародних договорів щодо економічного співробітництва.
Більшість (понад 2/3) законів, що регулюють нині суспільні відносини в економічній сфері, прийнято Верховною Радою України на основі Конституції України 1996 р. Проте, як уже йшлося, велика кількість законів, що регулюють відносини в економічній сфері, з моменту свого прийняття зазнала значних змін. Причиною цього, насамперед, є нестабільність економічної ситуації в країні [129].
Щоб визначити роль законів у правовому регулюванні майнових відносин, видається необхідним звернути увагу на зміст окремих законів України, що регулюють економічні відносини.
Так, норми Закону України "Про власність" визначили правову основу для формування відносин власності, які є основою виникнення і розвитку економічних відносин.
Цей акт закріплює головні постулати функціонування права власності в Україні на етапі реформування майнових відносин на ринкових засадах. В ньому, зокрема, встановлено, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. При цьому законодавець передбачив, що всі форми власності є рівноправними.
На державу покладено обов'язок створювати рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту, а отже, усунення примату державної форми власності, який було визначено законодавством України.
Неодмінною умовою розвитку відносин власності в ринкових умовах є закріплення за власником права на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Нормами Закону України "Про власність" визначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону, зокрема, він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.
У зв'язку з цим, особливого значення набуває Закон України "Про підприємництво", норми якого який створюють правову основу для вільного використання суб'єктами права власності належного їм майна для цілей підприємницької діяльності на засадах державної підтримки, створення сприятливих організаційних на економічних умов для розвитку підприємництва.
Стаття 3 Закону гарантує свободу підприємницької діяльності, що полягає в наданні підприємцям права без обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить актам законодавства України.
Базовим, з точки зору забезпечення формування ринкових перетворень є Закон України "Про підприємства в України", який визначає статус підприємства, як одного з основних учасників майнових відносин. Норми цього Закону визначають підприємство як основну організаційну ланку економіки України та активного учасника економічних відносин.
Законодавець визначає, що майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.
Досить важливе значення для здійснення підприємством прав та обов'язків як учасника економічних відносин має можливість реалізації щодо його майна прав власника. Згідно пункту 2 статті 10 Закону України "Про підприємства в Україні" майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності повного господарського відання або оперативного управління. Певні особливості має статус казенного підприємства як учасника економічних відносин. Обсяг його правосуб`єктності визначаються у статуті.
Як учасника економічних відносин підприємство характеризує та обставина, що підприємство бере участь у випуску та торгівлі цінними паперами.
Згідно статті 12 Закону України "Про підприємства в Україні" підприємство:
по-перше, має право на випуск власних цінних паперів та реалізацію їх юридичним особам і громадянам України;
по-друге, може бути співзасновником фондових бірж України та учасником фондових бірж України;
по-третє, підприємство має право на придбання цінних паперів юридичних осіб України, іноземних держав;
по-четверте, випускає, реалізує та купує цінні папери відповідно до законодавства України.
Таким чином, Закон стимулює розвитку ринку цінних паперів в Україні, сприяє формуванню і розвитку договірних відносин в цій сфері [130].
Варто зауважити, законодавець забезпечує низку гарантій щодо реалізації визначених законом прав підприємства. По-перше, держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства. По-друге, підприємство при здійсненні господарської та іншої діяльності має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. По-третє, втручання в господарську та іншу діяльність підприємств з боку держави допускається лише з підстав і у порядку, визначеному законом.
Прийняття значної кількості актів законодавства відбувалося на фоні глибокого падіння економіки, кризи влади, непростими колізіями навколо конституційного процесу. Ці та інші чинники негативно вплинули на наслідки практичної реалізації актів економічного законодавства, особливо тих, які були ухвалені в перші роки незалежності України. На це вказує також і та обставина, що велика кількість актів законодавства, що регулюють відносини в економічній сфері, з моменту їх прийняття зазнала значних змін.
Чи не найбільше змін зазнали норми Закону України "Про підприємництво". Так, за час дії цього акту, Верховною Радою України було прийнято сорок три закони про внесення змін та доповнень до нього. При цьому лише редакція статті 4 Закону, яка визначає обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності змінювалась понад тридцять разів.
Це, до речі, стосується і базового економічного закону - Цивільного кодексу Української РСР, який було увалено Верховною Радою Української РСР 18 липня 1963 року [131]. І хоча, починаючи з 1991 року Верховна Рада України намагалась пристосувати його до регулювання ринкових економічних відносин, внісши до нього понад п'ятнадцять поправок, все ж подальший розвиток ринкових відносин в Україні потребував створення цілком ринкового Цивільного кодексу України [126].
Аналіз законів та інших актів, що покликані регулювати економічні відносини засвідчує, що майже в кожен з них після прийняття вносились зміни.
Особливість законодавчого регулювання економічних відносин проявляється в тому, що, з одного боку, ці відносини регламентуються за допомогою законів, ухвалених ще за радянських часів, які несуть відбиток командно-адміністративної системи радянського періоду, і законодавчими актами, які були ухвалені Верховною Радою вже незалежної України, а, отже, які спрямовані на регулювання економічних відносин з використанням ринкових принципів. Це одна з головних проблем правового регулювання економічних відносин.
З огляду на це видається вкрай необхідним прискорення процесу здійснення законодавчого регулювання економічних відносин виключно на основі ринкових принципів.
У зв'язку з цим, як доречно зазначається в літературі, особливого значення має прийнята Верховною Радою України Конституція України [132].
Основний Закон України визначив, по-перше, основні принципи правового регулювання ринкових економічних відносин; по-друге, засади становлення та подальшого розвитку економічного законодавства, а також закріпив найважливіші принципи - норми регулювання економічних відносин.
Так, статтею 8 Конституції України визнано принцип верховенства права і норм Конституції як Основного Закону, що має найвищу юридичну силу, а тому закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Оскільки Конституція України згідно зі статті 8 Основного Закону має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, необхідно оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Основному Закону і в необхідних випадках застосовувати Конституцію України як акт прямої дії.
Згідно статті 58 Основного Закону закони не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Забезпечення принципу незворотності дії законів є необхідною умовою забезпечення прав і законних інтересів усіх учасників економічних відносин, оскільки не допускається застосування норм законів до правовідносин, що виникли до набрання ними чинності.
Це дозволяє зробити висновок про головну роль Конституції у законодавчому регулюванні економічних відносин.
Слід підкреслити, що норми Конституції України як норми прямої дії є головним регулятором економічних відносин. З точки зору регулювання економічних відносин важливе місце посідають положення статті 13 Основного Закону України, на що вже акцентувалась увага в цій роботі. Варто нагадати, що норми цієї статті закріпили положення щодо державної підтримки і захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Так, стаття 41 Конституції України регулює відносини власності, які, як відомо, є основою для розвитку економічних відносин.
Згідно цієї статті кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. При цьому, норми цієї статті визначають, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, а тому право приватної власності є непорушним.
Принцип непорушності права власності полягає в тому, що по-перше, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості; по-друге, примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану; по-третє, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Стаття 42 Конституції України в розвиток норм, які регулюють питання власності передбачає, що кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. При цьому держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Також норми цієї статті не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Центральне місце в Конституції України займають права та свободи особи. В Основному Законі України вони містяться в другому розділі. І становлення в Україні соціально орієнтованої економіки означає ніщо інше як створення економічної основи для забезпечення їх реалізації та захисту. У першу чергу, це стосується таких конституційних прав, як право на працю, право на соціальний захист, право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї тощо.
Поряд з цим, варто підкреслити, що Конституція України значно посилила роль законів України в правовому регулюванні економічних відносин. Так, згідно статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади цивільно-правової відповідальності.
Крім того, виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків тощо.
Аналіз зазначених та інших норм Основного Закону України дає можливість зробити висновок, що він визначає досить широке коло економічних відносин, правове регулювання яких здійснюється Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом нашої держави.
Стержнем законодавчого регулювання майнових відносин являються Конституція та закони України, прийняття яких є виключною прерогативою парламенту. Це обумовлено тим, що усі інші акти законодавства України приймаються в розвиток і на виконання саме законів України. Такий висновок, наприклад випливає з статті 106 та 113 Конституції України, які відповідно визначають статус рішень Президента та Кабінету Міністрів України.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що Конституції та законам України належить провідна роль у законодавчому регулюванні економічних відносин.
Норми цих законодавчих актів створюють правові основи і визначають напрями розвитку економічного законодавства і правового регулювання економічних відносин. Разом з тим, слід відзначити, що на сучасному етапі законодавчого регулювання економічних відносин нагальною залишається проблема приведення положень законів України, що були прийняті до набуття чинності Конституцією України, до вимог визначених її нормами. При цьому варто врахувати, що законодавче регулювання економічних відносин має базуватись на законодавчих актах ринкового типу, тобто, які б враховували процеси ринкових відносин.
Немає сумніву, що вони мають покращити і посилити роль Верховної Ради України, а відповідно і актів, що вона ухвалює, у правовому регулюванні економічних відносин. Проте, на даний час необхідно чітко законодавчо визначити статус правових актів, що ухвалює парламент нашої держави.
Такі передумови вказують на необхідність удосконалення законодавчого регулювання економічних відносин, у першу чергу виходячи з принципів правового регулювання, які закладені в нормах Конституції України.
Отже, з огляду на зазначене можна зробити наступні висновки:
Важливу роль у правовому регулюванні економічних відносин відіграють закони України.
Особливістю правового регулювання економічних відносин на сучасному етапі є посилення ролі законів у цьому процесі і відповідно звуження ролі підзаконного нормативно-правового регулювання.
Посилення ролі законів у правовому регулюванні економічних відносин має сприяти створенню гарантій у забезпеченні і реалізації прав та свобод особи, посиленню соціального впливу на ринкові реформи.
Норми Конституції України є основою правового регулювання економічних відносин, визначаючи принципи та засади розвитку в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
2.3 Визначення економічного законодавства. Напрями удосконалення економічного законодавства України
Констатуючи головну роль правових норм у регулюванні економічних відносин, варто зауважити, що основною формою відображення правових норм є акти економічного законодавства України. За своїм змістом акти економічного законодавства є зовнішньою формою існування та виразу правових норм.
У зв'язку з цим, варто відзначити, що термін "економічне законодавство" є комплексною категорією, оскільки об'єднує низку актів цивільного, фінансового, податкового, банківського, трудового, господарського законодавства, норми яких покликані здійснювати правове регулювання суспільних відносин, які за своїм змістом можна віднести до "економічних відносин". Тому економічному законодавству належить провідна роль не лише в регулюванні економічних відносин, а й визначенні особливостей їх правового регулювання.
Чинне законодавство України не містить чіткого визначення терміну "економічне законодавство". В той же час, необхідно вказати, що у пункті 1 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року, за наслідками розгляду справи за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну "законодавство"), Конституційний Суд України вирішив, що терміном "законодавство", охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України [133].
Безумовно, поширювати таке визначення на сферу економічного законодавства, видається не зовсім обґрунтованим, оскільки економічне законодавство охоплює не лише акти трудового, а й інших галузей законодавства.
Слід зауважити, що в літературі не має одностайного трактування терміну “законодавство” на що справедливо акцентує увагу Д. Лилак [134]. Дослідник вказує, що в його зміст вкладається сукупність законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють ту чи іншу сферу суспільних відносин.
У законах, залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що ними регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі тільки закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття “законодавства” включаються не лише закони, інші акти Верховної Ради України, а й акти Президента України та Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Більш повно трактування терміну “законодавство” розглядає Ю.С. Шемшученко, на думку якого термін “законодавство”, враховуючи його багатогранність, варто включати не лише нормативно-правові акти міністерств та відомств, а й нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій [135].
Врегулюванні економічних відносин важливу роль відіграють акти Національного банку України, Державної податкової адміністрації України, Фонду державного майна України, інших міністерств та відомств.
За своєю правовою суттю ці акти, як, до речі, і рішення Президента України та Кабінету Міністрів України, які в силу положень статей 106, 113 Конституції України, мають підзаконний характер, оскільки спрямовуються на виконання норм Конституції та законів України та мають відповідати їм.
Так, наприклад, відповідно до статті 56 Закону України від 20 травня 1999 року №679-XIV "Про Національний банк України" [136] Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. При цьому рішення Національного банку України не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України, що вказує на їх підзаконний характер.
Отже, до масиву нормативно-правових актів економічного характеру відноситься ціла система нормативно-правових актів, норми яких покликані регулювати економічні відносини.
Метою правового регулювання економічних відносин є досягнення певного позитивного результату, а тому суспільство зацікавлено, щоб акти, які регулюють економічні відносини, через правові норми яких головним чином здійснюється правове регулювання суспільних відносин, досягали мети, що була визначена при їх ухваленні. Аналіз цих питань і становить проблему ефективності правового регулювання економічних відносин і перспектив розвитку економічного законодавства. Значну роль у забезпеченні правового регулювання економічних відносин відіграють також декрети Кабінету Міністрів України.
Варто нагадати, що свого часу Законом України 18 листопада 1992р. № 2796-XII "Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання " [137].
Верховною Радою України, з метою оперативного вирішення питань, пов'язаних із здійсненням ринкової реформи, було делеговано Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 року, повноваження видавати декрети в сфері законодавчого регулювання економічних відносин: відносин власності, підприємницької діяльності, державної митної, кредитно-фінансової системи, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення.
На виконання покладених повноважень Кабінет Міністрів України постановив понад вісімдесят декретів. За допомогою їх було врегульовано комплекс економічних відносин, пов`язаних, зокрема: з оподаткуванням товарообмінних операцій в зовнішньоекономічній діяльності; управлінням майном, що перебуває у загальнодержавній власності.
Кабінетом Міністрів України також було видано декрети про акцизний збір, податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, податок на промисел, про державне мито, а також про стягнення невнесених у строк податків і неподаткових платежів.
Оскільки, на даний час, ціла низка відносин, які регламентувались на підставі декретів, вже законодавчо врегульована Верховною Радою України, то чинними залишається лише незначна частина декретів. До них, належить, Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян", яким встановлено порядок оподаткування доходів громадян України та інших фізичних осіб [138].
Режим здійснення валютних операцій на території України, а також загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначені Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 " Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [139].
Делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо законодавчого регулювання економічних відносин стало важливим етапом у формуванні економічного законодавства, своєрідним експериментом у пошуках дієвих шляхів правового регулювання економічних відносин.
Аналіз практичної дії декретів, інших актів, що регламентують економічні відносини, дозволяє зробити досить важливий висновок про необхідність запровадження правової, економічної експертизи проектів нормативно-правових актів з точки зору можливих практичних наслідків їх дії.
В умовах подальших ринкових економічних перетворень, важливого значення набуває проблема становлення в Україні ефективного економічного законодавства.
Ефективність дії норм економічного законодавства - ключовий напрям його розвитку. Ефективність економічного законодавства України забезпечується відповідністю його нормам Конституції України. Реалізація і забезпечення конституційних норм та принципів є головним стратегічним напрямом його удосконалення.
Насамперед, економічне законодавство має створювати правову основу для забезпечення конституційних прав та свобод особи. І у першу чергу має забезпечувати їх відповідні гарантії. Адже проблема гарантій прав та свобод особи залишається найбільш важливою [140].
Безумовно в економічному законодавстві мають знайти віддзеркалення і інші положення Основного Закону. Адже, варто не забувати, що Конституція України, як справедливо відзначає В. Костицький, є моделлю Української держави [141], а, отже, і вітчизняного законодавства, яке формується під впливом її органів. Крім того, питання ефективності економічного законодавства, варто розглядати з точки зору, по-перше, відповідності норм актів економічного законодавства рівню економічного розвитку суспільства, змісту економічних відносин; по-друге, рівня досконалості економічного законодавства; по-третє, рівня правової культури громадян та інших учасників економічних правовідносин.
Ґрунтовне пізнання цілісної системи економічного законодавства, найважливіших тенденцій становлення, подальшого розвитку та вдосконалення господарського механізму - важливе завдання науки економічного права і неодмінна умова розвитку економічного законодавства [142].
Центральним питанням розвитку економічного законодавства є його систематизація.
Головним чином, вона спричинена потребою його вдосконалення, звільнення від застарілих і суперечливих правових норм та усунення правових прогалин. У зв'язку з цим, особливого значення набуває проблема кодифікації економічного законодавства. На відміну від інкорпорації, яка передбачає лише зовнішнє упорядкування нормативно-правових актів, кодифікація означає зміну їх змісту [45].
Разом з тим, варто зауважити, що відкидати ідею проведення систематизації економічного законодавства видається необґрунтованим. Не слід ігнорувати і такий вид систематизації нормативно-правових актів, якщо взяти до уваги такий вид систематизації актів законодавства, як консолідація, який полягає в об'єднанні (поєднанні) декількох актів, що діють в одній і тій же галузі суспільних відносин, в єдиний нормативно-правовий акт без зміни його змісту.
Результатом консолідації нормативного матеріалу можна вважати Звід законів Юстініана. Вітчизняна юридична практика знає спроби систематизації нормативно-правових актів у вигляді Зібрання місцевих законів західних губерній (Україна, XIX ст.), Зводу законів Російської імперії в 16-ти томах, Зводу законів СРСР. Такі зібрання законів стали популярними в наш час: прийнято Звід законів у Росії, Зібрання федерального права ФРН та ін. [143]
Кодифікація, як справедливо підкреслює Я. Шевченко, передбачає якісно новий рівень законодавства, що досягається завдяки корінному переробленню діючих нормативних положень на базі нової стратегії правотворчості, звільнення від застарілих норм, єдину цілеспрямованість і внутрішню узгодженість норм, що входять в єдиний нормативний акт, позбавляє їх суперечності і викладу в єдиній системі, яка відповідала б певним конкретним цілям правового розвитку, розрахованим на тривалий час [144].
В умовах безсистемного регулювання економічних відносин, на думку проф.Я. Шевченко, варто звернути увагу на світову правову культуру, яка має глобальну правотворчу орієнтацію на загальнолюдські цінності і наближення міжнародної і національної правових систем [144].
На сучасному етапі в Україні окреслено два напрями систематизації економічного законодавства кодифікаційного типу. По-перше, систематизація на основі ухваленого Цивільного кодексу. По-друге, - це систематизація на основі ухваленого Господарського (Комерційного) кодексу.
Головними передумовами прийняття Верховною Радою цих кодексів є формування в Україні якісно нових за своїм змістом економічних відносин внаслідок здійснення ринкових перетворень, правове регулювання яких здійснюється великою кількістю нормативно-правових актів, більшість з яких не завжди достатньо обґрунтовані.
Тому їх значення полягатиме у сприянні інтеграції найважливіших положень економічного законодавства, у визначені принципів правового регулювання ринкових економічних відносин. Крім того, якщо прийняття Верховною Радою Цивільного кодексу України, обумовлено закріпленням в ньому інститутів приватного права, то головне завдання Господарського (Комерційного) кодексу - надання ринковим перетворенням соціальної спрямованості, що проявляється у здійсненні державного впливу на процеси господарювання, гармонізацію приватних і суспільних інтересів і на основі норм про порядок та межі впливу держави на регулювання економічних відносин в суспільних інтересах [145].
У зв'язку з цим, варто зауважити, що в юридичній літературі висловлювались неоднозначні думки щодо необхідності прийняття Господарського кодексу. На думку проф. Я.М. Шевченко Господарський (Комерційний) кодекс не є таким, що відповідає потребам економіки. Я.М. Шевченко вказує на те, що цей акт за своєю сутністю і структурою не є кодифікацією законодавства, яке має предметом певну сферу суспільних відносин, а є кодифікацією порядку управління певною діяльністю певного виду, а саме - господарською [144].
Небезпека ухвалення Господарського (Комерційного) кодексу, як вказала Н.С. Кузнєцова, не тільки в тому, що об'єктивно виникає можливість і досить висока вірогідність, як прогалин, так і дублювання в регулюванні відносин, а звідси - і наявність численних суперечностей [43].
Крім того, ще одна небезпека, як зазначила Н.С. Кузнєцова, криється у тому, що в межах кодифікованого акту мають сполучатися норми приватно-правового і публічного характеру, якими регулюються відносини, що мають різногалузеву природу.
Безумовно, викладені аргументи варті уваги і заслуговують на окреме наукове дослідження та вивчення.
В той же час, слід зазначити, що можливість співіснування Цивільного і Господарського кодексів має бути апробована на практиці.
Дискусія навколо цих двох кодексів сколихнула питання дерегулювання економіки, яке досить грунтовно розглядається в літературі [146]. У зв`язку з цим, викликає як науково-теоретичний і практичний інтерес розроблена Л. Мініним та Г. Білоусом Концепція дерегулювання економіки, а тому її розгляду варто приділити певну увагу у цій роботі.
Дослідники розглядають дерегулювання економіки як сукупність заходів державного впливу на механізм суспільного репродукування та зменшення адміністративно-правового регулювання економічних відносин. Дерегулювння передбачає поступовий відхід від прямої регулюючої ролі держави. Методи, якими воно впроваджується, збігаються з регулюючими функціями держави.
До таких напрямів, погоджуючись з дослідниками проблем дерегулювання економіки, можна віднести:
здійснення регулятивної реформи, спрямованої на зменшення впливу адміністративно-правового регулювання на розвиток економічних відносин і вибір його найоптимальніших форм. Дерегулювання підприємницької діяльності є складовим елементом регулятивної реформи;
скорочення масштабів прямого державного втручання в механізм суспільного репродукування [146].
Отже, дерегулювання економіки має забезпечити створення гнучкої та ефективної системи втручання держави в економічні процеси, зменшення державного впливу на механізм суспільного репродукування і адміністративно-правового регулювання економічних відносин.
Дерегулювання має здійснюватися на основі принципів: системності і комплексності, цілеспрямованості у відборі напрямів дерегулювання, послідовності і передбачуваності його заходів, уникнення кроків, що можуть різко змінити господарські відносини в державі.
В процесі здійснення дерегулювання економіки слід враховувати дію факторів, пов'язаних з трансформацією національної системи права. Цей період характеризується співіснуванням старого і нового права, яке тільки формується, старого законодавства і нового, що створюється, природним наслідком чого можуть бути суперечності в системі правового регулювання, які зумовлені як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами; можливість переходу від одного правопорядку як якісно сталого стану певної правової системи до іншого лише через правовий хаос, котрий можна розуміти як надлишок норм, процедур, інституцій, концепцій тощо, які, з одного боку, відтворюють цінності старої правової культури, успадковані правове мислення і правосвідомість, а з іншого - формують нову правову культуру, правове мислення і правосвідомість як певні духовні засади суспільного буття та інструменти перетворення соціальної дійсності [147]. За цих умов, зрозуміло, здійснювати заходи щодо дерегулювання економіки дуже складно, що потребує задіяння значного адміністративного ресурсу.
У зв'язку з цим, особливого значення для реалізації політики дерегулювання, як видається, набуває послідовне проведення у життя адміністративної реформи, яка має забезпечити створення ефективної системи державної виконавчої влади [148].
В той же час, удосконалення економічного законодавства має провадитись через вирішення проблеми підвищення соціальної життєдіяльності суспільства, ефективності усіх його інституційних структур - це є проблема першочергової важливості.
Реалізація заходів дерегуляції можлива лише за умов усунення адміністративних та організаційних перешкод на шляху розвитку підприємницької діяльності, скорочення масштабів прямого державного втручання у механізм суспільного виробництва. Для цього пропонується вжити заходів щодо здійснення глибокої приватизації з метою скорочення частки державної власності, що забезпечить зменшення державних витрат на утримання державного сектора економіки; фінансування розвитку державного підприємництва лише у тих сферах, де застосування інших форм власності є неефективним або може призвести до негативних наслідків; поступового зменшення прямої державної підтримки окремих підприємств, що здійснюється через надання їм товарів та послуг за низькими цінами або державних субсидій, виділення централізованих інвестицій (капіталовкладень) тощо.
Виходячи з реальної ситуації, що сформувалася в країні, та необхідності впровадження процесів дерегулювання, автори пропонують вжити першочергових заходів у сфері адміністративної реформи, реформи фінансової сфери, інвестиційної, зовнішньоекономічної і торговельної діяльності, системи створення (реєстрації) підприємницьких структур та ліцензування.
При цьому варто вказати, що удосконалення економічного законодавства має провадитись через забезпечення законності як ключового елементу в державно-правовому регулюванні суспільних відносин [149]. Це також стосується і державно-правового регулювання економічних відносин.
Варто відзначити, що свого часу П.М. Рабінович, акцентував увагу на тому, що призначення законності - слугувати засобом забезпечення правового регулювання [150].
У зв`язку з вказаним, певного реформування вимагає фінансова сфера, яка має бути спрямована на створення стабільної стимулюючої системи оподаткування, організацію фінансової підтримки малих і середніх підприємств шляхом застосування прямих і непрямих методів підтримки.
Щодо підтримки суб'єктів малого підприємства варто було б, як видається, більш послідовно втілювати у практику господарського життя положення Закону України "Про державну підтримку малого підприємства" від 19 жовтня 2000 р. щодо спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності, створення регіональних та місцевих фондів підтримки підприємництва [151].
Кардинального реформування потребує і сфера інвестиційної діяльності. На сучасному етапі є потреба у низці заходів щодо покращення інвестиційного клімату в Україні. Щодо цього слід було б, як на мене, окремо виділити блок питань щодо стимулювання іноземного інвестування. Ця болюча для України проблема потребує особливої уваги і має вирішуватись відповідно до апробованих міжнародною практикою принципів інвестування.
З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що розробка і прийняття Концепції дерегуляції економіки є важливим і стратегічним напрямком удосконалення як правового регулювання економіки, так і економічного законодавства. Безумовно, сучасний стан економічного законодавства вказує на необхідність більш чіткого визначення статусу нормативно - правових документів, зокрема, програм, концепцій, засад тощо.
В юридичні літературі, удосконалення, наприклад, правового регулюванні лізингових операцій пов'язують в контексті прийняття Цивільного та Господарських кодексів [152].
На сучасному етапі виникає низка і інших проблем, які доводять нагальну потребу в удосконаленні економічного законодавства. Так, необхідності приведення в єдину систему законодавства про інтелектуальну власність. Лише з питань патентного регулювання протягом останніх 5 років прийнято 56 нормативно-правових актів. Існує гостра потреба удосконалення чинних законів, зокрема, стосовно визначення порядку реалізації захисту права інтелектуальної власності.
Не вирішена у чинному законодавстві проблема державної реєстрації права власності на певні види майна (передусім, нерухомість), що є однією з умов реалізації гарантій прав на майно.
Тому для створення належних умов функціонування в державі цивілізованого ринку нерухомого майна, вдосконалення системи оподаткування слід розробити і запровадити єдині правила реєстрації прав на таке майно.
Важливою гарантією реалізації права власності є його надійний захист, але норми про захист права власності розпорошені по різних законодавчих актах. У них не повністю вирішені, зокрема, питання про визнання права власності, захист права власності у випадку аварій та за інших обставин надзвичайного характеру, при втручанні державних органів у здійснення власником правомочностей тощо.
Не врегульована у законодавчому порядку і проблема погашення заборгованості приватизованих підприємств, зокрема щодо виплати заробітної плати їх працівникам. Тому слід передбачити в законі обов'язкове спрямування частини коштів, одержаних від продажу державного майна, на цільове кредитування приватизованих підприємств для погашення їх боргів.
Особливості діяльності підприємств, що створюються внаслідок приватизації державних підприємств, потребують належного правового врегулювання, для чого слід внести доповнення, наприклад, до Закону України "Про господарські товариства". Актуальним у зв'язку з цим є і прийняття спеціального закону "Про акціонерні товариства".
З огляду на вказане видається необхідним прийняти закон про принципи та основні засади управління економікою, де визначити можливість і порядок контролю за функціонуванням економіки з боку держави, уникаючи загальних формулювань, які дають змогу довільного їх тлумачення, чітко розмежувати сфери державного втручання у господарську діяльність підприємств з недержавною формою власності.
Норми про адміністративну відповідальність за порушення законодавства, яке регулює господарську діяльність, розпорошені по окремих нормативно-правових актах, тому доцільно було б зосередити їх у Кодексі України про адміністративні правопорушення, внісши до нього відповідні доповнення.
Поглиблення ринкових економічних процесів на становлення ринкових економічних відносин на сучасному етапі неможливе без кардинального поліпшення законотворчої практики, прийняття таких атів, які б відповідали сучасним реаліям, так і перспективам розвитку економіки. Законодавство у сфері регулювання підприємницької та господарської діяльності вимагає якісно нових підходів.
Ринковий механізм ніколи не був системою, що не потребувала державного регулювання, однак у чинному законодавстві немає однозначного підходу до вирішення питань щодо меж втручання держави у господарську діяльність. Нагальним є прийняття закону, який би визначав такі межі та принципи державного регулювання економіки (індикативне регулювання, квотування або визначення контрольних цифр).
Не вирішені чинним законодавством (зокрема, Законом України "Про підприємства в Україні") всі проблеми, пов'язані з діяльністю державних підприємств. З цього випливає необхідність прийняття закону про державні підприємства, де було б встановлено їх правовий статус, види, принципи функціонування, управління майном та були б розв'язані інші питання.
Окремі галузі економіки також не знаходять належного правового врегулювання. Це стосується аграрного сектору, зокрема удосконалення правового статусу селянських (фермерських) господарств [153]. Питанням розвитку промисловості, наприклад, присвячено лише три закони ("Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні [154]", "Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними [155]", "Про видобування і переробку уранових руд [156] "). Поза увагою залишаються такі важливі галузі, як енергетична, вугільна, металургійна, хімічна, металообробна, оборонна та ін. Не досить визначені також відносини, що виникають при поставці товарів народного споживання та продукції виробничого призначення.
Значне місце в структурі економіки України посідає промислове, житлове, соціальне будівництво тощо. Однак законів, які б чітко регламентували цю сферу з урахуванням нинішніх реалій, поки що немає. Суспільні відносини регулюються в основному підзаконними нормативно-правовими актами. Тому необхідно прийняти закони "Про промислове будівництво" та "Про житлове будівництво".
Невирішеним залишається ряд проблем агропромислового комплексу, що зумовлює потребу розробити Аграрний (сільськогосподарський) кодекс, де, зокрема, визначити загальні правові межі державного регулювання в сільському господарстві; правові основи діяльності сільськогосподарських підприємств та сільськогосподарської власності; структуру ринку, заходи щодо підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, збільшення її експортної здатності, поліпшення умов для землевласників шляхом стимулювання розвитку сімейних господарств; встановити принципи кредитування та ін. Також слід прийняти закон про закупівлю та поставку сільськогосподарської продукції, сировини та продовольства для державних потреб.
Правове регулювання фінансових відносин в останні роки було спрямоване на визначення і забезпечення функціонування податкової, бюджетної, грошово-кредитної та банківської систем. Сьогодні в даній сфері правового регулювання накопичилась значна кількість законодавчих актів, які покликані вирішувати значне коло питань, щоб забезпечувати просування України по шляху ринкових реформ.
Низку важливих проблем, які виникають у процесі нарахування та сплати податкових платежів вирішує Закон України “Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [157], який упорядковує порядок погашення зобов`язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами по сплаті податків та інших обов`язкових зборів, забезпечує більш чітку процедуру застосування до платників податків пені та штрафних санкцій, визначає порядок оскарження дій органів стягнення.
Але процес розвитку фінансового законодавства все ще не задовольняє потреби практики. Насамперед, це стосується його податкової сфери. Досі всупереч вимогам Закону України "Про систему оподаткування" не прийняті закони про податок на нерухоме майно, про рентні платежі, про збір до державного фонду.
Тому нагальним є питання впровадження Податкового кодексу України. Його норми мають усунути наявні суперечності норм податкового законодавства, забезпечувати його розвиток на основі положень чинної Конституції України (в цій галузі діє приблизно 30 законів, декретів Кабінету Міністрів України), а також уніфікувати, спростити чинну податкову систему.
В бюджетній сфері головним є Бюджетний кодекс України [158], який регулює бюджетний устрій та бюджетний процес. Сьогодні має бути посилений процес приведення у відповідність його нормам бюджетного законодавства.
Багатьма нормативно-правовими актами регулюються в Україні грошові відносини. Проте роль законів серед них мала. Для підвищення рівня законодавчого регулювання грошових відносин необхідно прийняти Закон України "Про грошову систему України", де визначити правові засади функціонування грошової системи України, порядок емісії грошей, організації та регулювання грошового обороту тощо. Слід також прийняти закон "Про валютне регулювання", який має замінити Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. і впорядкувати валютне законодавство, яке складається з 350 нормативно-правових актів, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України.
Цілісна, науково обгрунтована система законодавства, забезпечення логічної і комплексної послідовності підготовки, розгляду та прийняття актів законодавства, ведуть до підвищення ефективності законодавчого регулювання всіх сфер нашого життя, зокрема економічної. А це, в свою чергу, сприятиме розбудові України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, якою вона повинна бути за своєю Конституцією.
Важливим напрямком розвитку економічного законодавства є запровадження такого порядку, за яким прийняття нових нормативно-правових актів було б можливе при умові їх відповідності нормативно-правовим актам, що мають вищу юридичну силу (наприклад, Конституція, міжнародні договори, закони України тощо), а також вивчення ефективності у досягненні поставлених цілей.
На сучасному етапі потребує вдосконалення нормотворча робота державних органів, яка головним чином спрямована на формування окремих елементів ринкового економічного механізму та відповідного правового забезпечення функціонування економічних відносин.
Впровадження ринкових засад в економічні процеси здійснюється сьогодні переважно за допомогою відповідних відомчих інструкцій, положень, правил, які не завжди відповідають вимогам закону, що безумовно веде до ускладнення процесу ринкових перетворень, а також роботи господарюючих суб`єктів по їх застосуванню.
Ці та низка інших причин вказують на необхідність переходу від регулювання окремих аспектів економічних відносин на підставі підзаконних актів до врегулювання їх виключно законами.
Така тенденція сприятиме, по-перше, стабільності у правовому регулюванні економічних відносин, по-друге, усуненню наявних протиріч у нормах економічного законодавства.
З огляду на зазначене, можна визначити наступні перспективи розвитку і удосконалення економічного законодавства.
Легалізація сутності терміну економічного законодавства з метою його подальшого однозначного трактування
Стратегічним напрямком у розвитку економічного законодавства є його розбудова на основі принципів та норм визначених Конституцією України, розвиток економічного законодавства в сторону правового забезпечення процесів становлення в Україні соціально орієнтованої економіки.
Необхідне посилення процесів систематизації та кодифікації економічного законодавства.
Потребує посилення роль наукової, економічної та правової експертизи проектів актів економічного законодавства на предмет їх відповідності чинному законодавству України, відповідності їх тенденціям розвитку економічних відносин, цілям, які мають бути досягнуті в разі набрання чинності зазначених документів.
Має бути посилена роль ринкових законів у правовому регулюванні економічних відносин, тобто таких, які б враховували особливості функціонування ринкових економічних відносин.
Необхідне прийняття Закону України "Про нормативно-правові акти", який би чітко визначив правовий статус та юридичну силу актів законодавства України. Це стосується також статусу правових актів Верховної Ради України. Тому необхідним є також прийняття Закону України “Про закони та законодавчу діяльність”.
Потрибують приведення акти економічного законодавства, що були ухвалені до 28 червня 1996 року, у відповідність до вимог Конституції України.
Прийняття закону про принципи, методи регулювання економічних відносин та управління ринковою економікою, який має окреслити сутність економічного законодавства, розкрити основні елементи цього правового явища, межі та форми управління та регулювання державою економічних процесів.
Висновки
Проблема правового регулювання економічних відносин, перспектив розвитку економічного законодавства є однією з найбільш важливих і складних у вітчизняній правовій науці.
В умовах побудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, розвитку підприємництва та недержавних форм власності особливої актуальності набули питання визначення співвідношення права і економіки, сутності правового регулювання економічних відносин, з'ясування ролі права у ринкових перетвореннях, зокрема, вдосконалення методів правового регулювання економічних відносин.
Слід вказати, що методи правового регулювання посідають центральне місце у визначенні моделей функціонування ринкових економічних відносин, визначення та окреслення напрямів удосконалення і перспектив розвитку економічного законодавства. Така увага саме до методів правового регулювання економічних відносин зумовлена недостатнім рівнем дослідження їх у правовій літературі.
Дослідження правового регулювання економічних відносин та перспектив розвитку економічного законодавства дало можливість:
визначити співвідношення права і економіки та напрями їх взаємодії, встановити, що право впливає на економіку,
по-перше, як чинник упорядкування економічних відносин та економічних процесів;
по-друге, як інструмент здійснення економічної політики, як зі сторони держави, так і зі сторони господарюючих суб'єктів;
по-третє, право закріплює економічні відносини, що складаються в державі, гарантує їх стабільність;
по-четверте, право стимулює формування нових економічних відносин;
по-п'яте, право підтримує і охороняє економічні відносини, а, отже праву належить провідна роль у становленні соціально орієнтованої ринкової економіки.
охарактеризувати сутність економічних відносин, як предмета правового регулювання та визначити, у зв`язку з цим, зміст правового регулювання та механізм його впливу на суспільні, включаючи і економічні, відносини;
відзначити, що правове регулювання економічних відносин має забезпечувати становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки;
визначити співвідношення державного регулювання економічних відносин та регулювання економічних відносин за допомогою ринкових механізмів;
запропонувати систему фінансово-економічних важелів регулювання економічних відносин, а також підкреслити, що держава, здійснюючи нормативно-правове регулювання економічних відносин, має діяти відповідно до повноважень визначених Конституцією та законами України;
Подобные документы
Поняття дії права і правового впливу. Підходи до визначення правового регулювання. Його ознаки та рівні. Взаємодія правового впливу і правового регулювання. Інформаційна і ціннісно-мотиваційна дія права. Поняття правового регулювання суспільних відносин.
лекция [24,9 K], добавлен 15.03.2010Поняття та мета правового регулювання, його предмет та методи, засоби та типи. Співвідношення правового регулювання та правового впливу. Складові елементи механізму правового регулювання і стадії його реалізації, ефективність в сфері суспільних відносин.
курсовая работа [29,3 K], добавлен 28.10.2010Загальні положення про регулювання земельних відносин в Україні. Предметом регулювання земельного права виступають вольові суспільні відносини, об'єкт яких - земля. Регулювання земельних відносин. Земельне законодавство і регулювання земельних відносин.
реферат [19,2 K], добавлен 09.03.2009Ідеї судді, професора права В. Блекстона в трактаті "Коментарі за законами Англії". Особливості правового статусу дитини, правове регулювання відносин батька й дитини в Англії в XVIII ст. Ступінь відповідності правового регулювання фактичному станові.
статья [33,7 K], добавлен 11.09.2017Поняття завдання правового регулювання в сфері інформаційних відносин. Поняття правового регулювання і комп'ютерної програми. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права. Проблеми в законодавчій регламентації інформаційних відносин.
презентация [70,6 K], добавлен 19.02.2015Поняття об’єкта правовідносин та його юридичного змісту (суб’єктивних прав і юридичних обов’язків). Механізм правового регулювання як цілісний процес упорядкування, закріплення суспільних відносин, що виникає через взаємодію його системних елементів.
статья [22,9 K], добавлен 11.09.2017Юридична сутність поняття орендних відносин. Обґрунтування комплексу проблем цивільно-правового регулювання орендних відносин. Розробка пропозицій щодо удосконалення цивільного законодавства, практика його застосування. Порядок укладання договору оренди.
курсовая работа [44,3 K], добавлен 30.01.2013Сфера правового регулювання. Управління та право як фундаментальні суспільні явища. Загальні вимоги до форм правового регулювання. Способи правового регулювання управління. Варіанти покращення правового регулювання державного управління в Україні.
реферат [23,0 K], добавлен 28.05.2014Земельні відносини в Україні в минулому. Розвиток земельних відносин у незалежній Україні. Поняття, зміст і функції управління. Земельний фонд України як об'єкт правового регулювання. Система органів управління у галузі використання та охорони земель.
курсовая работа [60,8 K], добавлен 27.05.2014Цивільне правове регулювання суспільних відносин. Сторони цивільно-правових відносин. Спори між учасниками цивільних відносин. Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбувається не стихійно, а з допомогою певних способів та заходів.
доклад [9,6 K], добавлен 15.11.2002
