Кримінально-процесуальний статус свідка

Право свідка на вільну розповідь про все відоме йому по справі надає йому можливість надати суду чи слідству всі необхідні докази, які підтверджують його покази. Ст.305 КПК України вказує на те, що свідок може зачитати документи, які він має і які відносяться до даного ним показання. Згідно ухвали суду ці документи можуть бути залучені до справи.

Здається можливим також, що свідку на його прохання може бути надана можливість спростувати докази, які його ганьблять як свідка. Наприклад, свідок має право просити про його повторний допит, проведення очної ставки із особою, показання якої суперечать показанням даного свідка, а при провадженні очної ставки свідок з дозволу слідчого чи суду може задавати питання особі, з якою влаштована очна ставка (ст. 173 КПК України).

Свідку, як і іншим особам, які беруть участь у справі та не володіють мовою, на якій ведеться судочинство, забезпечується право давати показання на рідній мові, користуватися послугами перекладача. При допиті німого чи глухого свідка запрошується особа, яка розуміє знаки німого чи глухого.

При допиті свідка з перекладачем свідку повідомляється прізвища та інші необхідні дані про перекладача, а також роз'яснюється право заявляти відвід перекладачу, коли у свідка є підстави сумніватися у тому, що перекладач може забезпечити точний переклад.

Протокол допиту свідка, складений на незрозумілій для нього мові, підписується перекладачем. Свідок своїм підписом у кінці протоколу стверджує, що зроблений йому в усній формі переклад протоколу відповідає даним показанням. Коли протокол допиту був перекладений на іншу мову у письмовому вигляді, то переклад в цілому і кожна його сторінка в окремо повинні бути підписані перекладачем та свідком.

Кримінально-процесуальне законодавство не містить прямої вказівки на право свідка відмовитися від дачі показань щодо обставин, які викривають його у здійсненні злочину. Таке право виходить із основного процесуального положення свідка. Обов'язок свідка давати показання має свої певні межі. Із тих обов'язків, які несе свідок при провадженні допиту, аж ніяк не виходить обов'язок обвинуватити самого себе, як не виходить обов'язок відповідати на запитання, які містяться у його викритті у вчиненому злочині. Подібного роду обов'язку закон не покладає навіть на обвинуваченого чи підозрюваного, не кажучи вже про свідка.

Заслуговує на увагу пропозиція про внесення в кримінально-процесуальне законодавство положення, яке відобразило би право свідка відмовитися від самообвинувачення, оскільки ст. 63 Конституції України в самому загальному вигляді закріплює право особи відмовитися давати показання чи пояснення проти себе.

Цікавий досвід закріплення цього права свідка простежується в кримінально-процесуальному законодавстві деяких країн.

У КПК Болгарії (ст. 56) свідок не повинен відповідати на запитання, відповіді на які викрили би його у злочині. Аналогічні статті містяться в КПК ФРН, Польщі. КПК Угорщини не тільки надає свідку право відмовитися від самообвинувачення, але й одночасно встановлює гарантії здійснення цього права. Коли, всупереч обґрунтованим посиланням свідка на своє право відмовитися від показань з мотивів самообвинувачення, на нього буде покладений обов'язок давати показання, такі показання не можуть бути прийнятими в якості доказів. Не приймаються в якості доказів показання свідка у тому випадку, коли не дотримана вимога закону про попередження свідка про його право на відмову від дачі показань з мотивів самообвинувачення.

Наша держава бере на себе відшкодування понесених свідком витрат по його явці за викликом в органи попереднього розслідування і суду (ст.92 КПК України). Свідкам відшкодовується також середній заробіток по місцю роботи, витрачений у зв'язку з явкою за викликом Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять., з урахуванням їх характеру занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. (Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710). Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 р. № 710 “Про завтердження “Інструкції про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів

Понесені свідком витрати відшкодовуються державою незалежно від того, з чиєї ініціативи був викликаний свідок. При цьому судово-слідчі органи не обмежені у виплатах, пов'язаних із викликом свідків. Таким шляхом забезпечуються об'єктивність та повнота розслідування справи та охорона прав та інтересів громадян, які залучені в справі в якості свідків. Свідок має право оскаржити кожне незаконне рішення чи дію. які обмежують його права. Скарга на рішення та дії органів дізнання та слідчого може бути подана безпосередньо прокурору, так і через особу, на дії якої приноситься дана скарга. Скарга може бути як письмовою, так і усною. В останньому випадку скарга заноситься до протоколу, який підписується заявником та особою, яка прийняла дану скаргу.

Особа, яка проводить дізнання, чи слідчий, отримавши скаргу, на протязі 24 годин направляють її прокурору із своїми поясненнями (ст. 234 КПК України). Прокурор не пізніше трьох днів після отримання скарги розглядає її та повідомляє результати скаржнику. При винесенні негативного рішення прокурор повинен викласти мотиви, з яких скарга визнана безпідставною (ст. 235 КПК України).

Пост кримінальний протидіючий правосуддю вплив на учасників процесу - вплив і забороненій законом формі, здійснюваний особами, які вчинили злочин, чи іншими особами стосовно жертв злочину, свідків чи інших осіб, що сприяють чи можуть сприяти правосуддю з метою примушування до відмови від такого сприяння, а рівно з метою помсти, набуває загрозливого розмаху Є. І Макаренко Л.М. Лобойко, В.М. Тертишник, В.В. Лі пінський А.Г. Шиян “Дізнання в міліції та митиних органах” Дніпропетровськ Ліра ЛТД 2003 с. 247

Актуальним в аспекті протидії цьому та розширення кримінально-процесуальних прав свідка та забезпечення ефективного використання показань свідка як джерела доказів є прийняття верховною Радою України 23 грудня 1993 року Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”. Цей закон розширює потенційні можливості для функціонування нового правового інституту і дозволяє перейти до вирішення проблем не з відомчих чи навіть міжвідомчих позицій, а в загайному контексті творення державно-правового механізму щодо захисту осіб , які беруть участь в кримінальному процесі. Цей закон до кола осіб які беруться під захист відносить і свідків. Як заходи безпеки застосовуються : особиста охорона, охорона житла та майна, видача спеціальних засобів індивідуального захисту зміна документів та зовнішності зміна місця роботи чи навчання, закритий судовий розгляд та інше Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” // Голос України.- 1994.- 2 березня

Поряд з цим, цей закон, на даний час, в повному об'ємі не діє в зв'язку з відсутністю належного фінансування утворених спеціальних підрозділів для забезпечення заходів безпеки.

1.4. Відповідальність свідка.

Успішна діяльність правоохоронних органів значною мірою залежить від того, наскільки чесно і сумлінно будуть виконувати свій громадянський обов'язок особи, які покликані в цьому їм сприяти.

Виконання громадянами свідоцьких обов'язків закон забезпечує примусовими санкціями. Свідок, який не з'явився на допит без поважних причин, може, бути підданий приводу (ст.70 КПК України) крім того його дії кваліфікують відповідно до ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення як злісне ухилення свідка від явки до органів досудового розслідування і як наслідок на свідка може бути накладено адміністративне стягнення штраф від 3 до 8 неоподаткованих мінімумів доходів громадян Кодекс України про адміністративні правопорушення 7 грудня 1984.. Така відповідальність наступає, коли виклик був здійснений у відповідному до закону порядку. При винесенні рішення про привід свідка судові та слідчі органи не обмежені в діях місця його перебування.

Поважними причинами неявки свідка до слідчого у призначений термін визнаються: несвоєчасне отримання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.

Законодавство не подає вичерпного переліку /це практично неможливо/ поважних причин неявки свідка. Судові та слідчі органи при вирішенні питання про привід чи притягнення свідка до кримінальної відповідальності повинні з'ясувати, наскільки перешкоди для неявки були невідворотними. Відповідальність свідка за неявку наступає, коли він міг з'явитись, але ухилився від явки. З суб'єктивної сторони вимагається встановлення наміру зі сторони свідка ухилення від явки. У зв'язку з цим потребує уточнення твердження М.С. Строговича про те, що не є поважною причиною неявки зайнятість свідка службовою, професійною роботою, тому що інтереси останньої ' у даному випадку підпорядковані інтересам правосуддя. Строгович М.С. Курс советского утоловного процесса М, 1968. С.395.

Перш за все, неправильним є протиставлення діяльності одних державних органів іншим, Крім того, свідок може нести відповідальність за неявку, яка настала лише з його вини. У випадку, коли йому перешкоджали з'явитися на виклик /затримали на роботі, відрядження та ін /, свідок повинен бути звільненим від відповідальності за неявку, коли він повідомив адміністрацію чи власника підприємства про його виклик в якості свідка. У даних випадках відповідальність повинна бути покладена на відповідного начальника, власника, який, знаючи про виклик свідка, перешкодив його явці на допит.

Приводу свідка повинна передувати досконала перевірка причин його неявки. Необхідною умовою прийняття рішення про привід свідка повинна бути достатність відомостей про вручення йому повістки. Факт вручення повістки повинен бути затверджений розпискою свідка про отримання п, чи поясненням особи, яка отримала повістку для вручення її свідку У тих випадках копи свідок ухиляється від отримання повістки, це повинно бути розцінено як ухилення від явки для дачі показань і може стати підставою для приводу такого свідка.

Хвороба свідка чи члена його сім'ї, за яким вій здійснював догляд, що лишило його можливості з'явитися за викликом, повинна бути засвідчена відповідними документами медичного закладу. Такий документ є підставою для звільнення свідка від відповідальності.

На відміну від обвинуваченого, до свідка не може бути застосований привід без попереднього виклику та без з'ясування причин неявки.

Привід здійснюється органом міліції за місцем проживання свідка. З цією метою виноситься мотивована ухвала /постанова/.

Привід полягає в супроводженні свідка до особи, яка винесла постанову /ухвалу/ про привід. За наявності причин, які перешкоджали приводу, посадова особа, якій доручено здійснити привід, повинна скласти відповідний акт і а довести його до відома.

Порушення кримінальної справи щодо свідка, який дав завідомо неправдиві показання, у відповідності до ст.279 КПК України може мати місце лише одночасно з постановленням вироку суду, який в своїй ухвалі (суддя одноособово - постановою) вправі поставити перед прокурором питання про притягнення до відповідальності свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок або неправильний переклад. Змістом даної статті закону є те, що вона забороняє порушити кримінальну справу з ознак “лжесвідоцтва” до тих пір, поки не буде остаточно вирішена кримінальна справа, в якій свідок давав неправдиві показання, тобто поки його показання не отримають остаточної оцінки у сукупності зі всіма іншими доказами, які зібрані по справі. З другого боку, законодавець рахується і з цім, що порушення ухвалою (постановою) суду кримінальної справи проти свідка в процесі судового слідства може справити небажаний психологічний вплив на решту свідків.

У праві нашої країни примусові санкції ніколи не були єдиною гарантією, яка забезпечувала б дачу свідком повних та достовірних показань. Роль переконання особливо значна на сучасному етапі демократії, коли в житті різко зростає значення моральних факторів. Ця обставина має неабияке значений і в підвищенні достовірності свідоцьких показань. Тому, поряд із розробкою ефективних засобів боротьби з несумлінними свідками, доцільно звернутися і до засобів морального впливу на свідка з метою отримання повних та достовірних показань. Попередження свідка про відповідальність належало би супроводити принесенням присяги чи урочистої обіцянки. Введення такого урочистого акту особливо в суді - у присутності публіки з'явилося би моральним стимулом, який би підвищував відповідальність свідка за свої показання.

Присяга, як додаткова гарантія, покликана підкреслити важливість розуміння свідком сумлінного виконання своїх обов'язків, передбачена кримінально-процесуальним законом багатьох країн.

Свідок може нести кримінальну відповідальність за розголошення даних досудового слідства чи дізнання (ст.387 КК України). Така відповідальність для свідка виникне тільки у тому випадку, коли він був попереджений слідчим про недопустимість без його згоди розголошувати дані досудового слідства (ст. 121 КПК України).

Оголосити дані досудового слідства свідок має право тільки з дозволу прокурора чи слідчого і тільки в такому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Розділ 2. Показання свідка як джерело доказів. Процесуальний порядок допиту свідка.

2.1 Поняття та значення показань свідків.

Кримінально-процесуальним законодавством України зокрема ч. 2 ст. 65 КПК України передбачено перелік джерел доказів серед яких вказано на показання свідка.

Показання свідка - усне повідомлення особою, яка не несе відповідальності за вчинення даного злочину, відомостей про фактичні обставини справи, які мають значення для справи, зроблене та зафіксоване у відповідності із встановленими законом правилами.

Процесуальна природа показань свідка визначається тим, що їх основу складають особисте сприйняття подій чи дій, відомості, які мають значення для справи, чи знання про них, отримані від інших осіб чи із документів.

Оскільки змістом свідоцьких показань є відомості про факти, які були сприйняті безпосередньо чи із іншого конкретного джерела, не можуть бути доказами дані, які повідомлені особою, яка допитується, поки вони не може повідомити про джерело своєї поінформованості /ст.68 КПК України/.

Предмет допиту свідка визначається в ч 2 ст. 68 КПК України і охоплює різні підлягаючі встановленню у даній справі обставини ті, які входять до предмету доказування і ті, які необхідні для збирання та правильної оцінки доказів. Закон спеціально оговорює правомірність допиту свідка про обставини, які характеризують особу обвинуваченого. Він може бути допитаний про особу потерпілого, а також інших свідків, що може мати значення для оцінки їхніх показань. До предмету показань свідка можуть бути віднесені не тільки відомості про подію злочину, але і про супутні чи передуючі їй обставини. Постовой Д.А Доказательства УПК УССР. Научно-практический комментарий К.,1984,с.110.

Врешті решт, свідку можуть бути поставлені запитання, які направлені на встановлення його здатності правильно сприймати та відтворювати обставини, які складають предмет допиту.

Відомо, що показання свідка на допиті складеться із відтворювання у результаті випитування зі сторони слідчого чи судді раніше сприйнятих чи утриманих у пам'яті фактів, подій та явищ Коченов М.М., Осипова Н.Р Психология допроса несовершеннолетних свидетелей. М , 1984, с.19.

.

Ймовірно, що коли дефекти органів відчуттів перешкоджають правильному сприйняттю, це приводить до спотворення фактів при їх відтворюванні. Тому по може бути свідком особа, яка має дефект

того органу почуття, за допомогою якого сприймались обставини, які мають значення для справи, коли характер дефекту перешкоджав правильному сприйняттю. Не можуть бути доказами також показання осіб, які неправильно сприймають факти в силу психічного захворювання.

Таким чином, законодавець у рівній мірі турбується як про повноту використання свідоцьких показань, так і про ліквідування із їх числа завідомо недостовірних відомостей.

Враховуючи, що здатність правильно сприймати та відтворювати ті чи інші обставини залежить не тільки і не стільки від віку, скільки від характеру тих обставин та індивідуальних особливостей дитини, закон не обумовлює, з якого віку неповнолітній може бути допитаний в якості свідка чи потерпілого. Однак, у зв'язку із обмеженою здатністю дітей до сприйняття та відтворювання обставин, а також їх підвищеного нахилу до фантазування та навіювання, малолітніх допитують в якості свідків у тих випадках, коли обставини, які мають значення для справи не можуть бути встановлені іншим шляхом. У важких випадках питання про здатність малолітніх давати показання вирішуються за допомогою експертизи.

Закон не забороняє допит в якості свідків осіб, які заінтересовані у вирішенні справи в силу родинних відносин з обвинуваченим, приятельства, ворожнечі чи залежності від нього по службі. Сумнів в об'єктивності тих осіб повинен бути врахований при визначенні тактики допиту, при перевірці та оцінці отриманих показань.

Разом із тим, закон не забороняє допит обвинувачених в якості свідків по іншій справі. Необхідність у допиті таких осіб в якості свідків виникає, копи матеріали справи у відношенні даного обвинуваченого виділені в окреме провадження із-за відсутності зв'язку зі справою, із якої виділяється матеріал. Оскільки предметом їхніх показань є факти, які їм не інкримінуються по даній справі, то такі особи можуть бути допитані в якості свідків. Причому для цього не обов'язково, щоб справа про них була припинена.

За своїм змістом показання свідків можуть маги значення обвинувальних чи виправдувальних, прямих чи непрямих доказів.

Поряд із фактичними даними свідок нерідко повідомляє пропозиції, оціночні міркування про факти, коментує ті чи інші події. Пропозиції свідка про факти, не сприйняті ним чи забуті, не мають доказового значення Чи мають доказове значення висновки чи оціночні міркування свідків? Доказами по кримінальній справі є фактичні дані, а тому доказове значення мають відомості про присутність чи відсутність фактів Що торкається узагальнень та оціночних міркувань про сприйняті факти, то спроба виключити їх повністю із показань зробила би неможливим свідоцтво, інакше кажучи, описування фактів засобами мови завжди включає в себе деякі узагальнені поняття та оцінки.

Коли оціночне міркування засноване на фактичних даних і може бути конкретизовано вказівкою на факт, воно по-суті стає формою повідомлення тих даних.

2.2 Особливості фіксації, оцінки та перевірки показань свідка.

Показання свідка заносяться до протоколу, який складається слідчим з дотриманням правил, встановлених ст.ст.85, 170 КПК України. Протокол допиту свідка повинен відповідати всім тим вимогам, які пред'являються до протоколу будь-якої слідчої дії. В ньому зазначаються: місце і дата його складання; час початку та закінчення допиту; посада і прізвища особи, яка проводить допит, прізвище, ім'я та по-батькові свідка, його вік. громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим: посада та прізвища осіб, які брали участь у допиті; роз'яснення їх прав та обов'язків: адреси даних осіб.

У протоколі фіксуються відповіді свідка на запитання про його відносини з обвинуваченим та потерпілим. Запис у протоколі не повинен бути обмежений формулюваннями типу: "сусід", "товариш по службі", а показувати сутність даних відносин.

При заповненні протоколу допиту неповнолітнього у ньому повинні бути відображені відомості про батьків, навчання свідка, його роботу в тій чи іншій організації.

У протоколі робиться відмітка про те, що свідку роз'яснені його обов'язки і він попереджений про відповідальність за відмову від дачі та дачу завідомо неправдивих показань, Коли свідок попереджений про недопустимість розголошення даних попереднього слідства, то про це у нього відбирається підписка. Дана підписка може бути відібраною як у порядку допиту, так і у вигляді особливого процесуального документу.

Показання свідка записуються від першої особи і по можливості дослівно. Суслов Д.С. Допрос свидетеля й потерпевшего. УПК УССР. Научно-практический комментарий.. К., 1984. С.237.

Це означає, що слідчий повинен зберегти в протоколі не тільки суттєвий зміст показань, але і всі характерні вирази, звороти мови та інші індивідуальні особливості, притаманні показанням даного свідка Літературна обробка показань неминуче пов'язана із перекручуванням як змісту, так і особливостей стилю мови свідка. Тому вони не допустимі, тому що можуть привести до неправильної о висновку при оцінці доказів.

У протоколі допиту зі всією повнотою, об'єктивністю та все сторонністю повинні бути зафіксовані дані, повідомлені свідком. Протокол повинен максимально відобразити не тільки підсумок, але і увесь процес допиту, щоб було можливо правильно оцінити показання свідка.

Записуючи показання свідка, слідчий повинен передбачати судову перспективу. Як правильно визначає А Р.Ратінов від якості протоколу залежить можливість використання встановлених даних у ході подальшого розслідуваний та судового розгляду. Ратинов А.Р. Психологические основи расследования престуллений. М...1972.С.289.

Коли протокол складений слідчим у спілі, який не відповідає стилю свідка, то різниця, яка виявляється в суді між усними показаннями та протоколом допиту, може поставити під сумнів даний документ.

Показання записуються у такій послідовності, у якій вони були викладені свідком. Показання, отримані в процесі вільної розповіді та в результаті відповідей на запитання, фіксуються в протоколі окремо. У випадку необхідності до протоколу заносяться поставлені перед свідком запитання та відповіді на них.

Протокол допиту пред'являється для прочитання свідку чи на його прохання зачитується йому слідчим. Свідок має право вимагати доповненні протоколу та знесення в нього поправок. У протоколі робиться відмітка про те , чи особисто свідком був прочитаний протокол, чи він був зачитаний йому слідчим. Протокол допиту, а також власноруч по написані свідком показання підписуються свідком та слідчим. Коли протокол написаний на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо. Підписами свідка та слідчого засвідчуються всі доповнення та поправки, внесені до протоколу. Коли допит проводився за участю перекладача, то він також підписує протокол в цілому і кожну його сторінку в окремо, а свідок своїм підписом стверджує , що зроблений йому в усній формі переклад протоколу відповідає даним ним показанням.

Протокол підписується також і іншими особами, які були присутніми на допиті.

Під час долиту свідок може накреслити схему чи зробити малюнки для пояснення своїх показань. Дані матеріали повинні бути залучені до протоколу допиту.

Поряд з протоколом, який є основним та обов'язковим засобом фіксації свідоцьких показань, все більше знаходять своє застосування стенографування, звукозапис, кінозйомка та відеозйомка. Дані засоби фіксації показань надають можливість більш чітко, повно та об'єктивно закріпити показання свідка Рони дисциплінуючу, свідка, заставляють його більш відповідально відноситись до своїх показань. Застосування даних засобів полегшує працю слідчого. Взагалі, як показують експерименти, вивільнення слідчого від технічної праці дозволяє йому цілком та повністю зосередитися на проведенні допиту, що в жодній мірі підвищує якість даної слідчої дії Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса.Т.2. ДО., 1970 С 112.

.

Найбільш повне уявлення про зміст, обстановку та методи отримання показань, які були застосовані слідчим, дає звукозапис. Питання про застосування звукозапису як додаткового засобу фіксації показань знайшло вирішення у кримінально-процесуальному кодексі (ст. 85-1 КПК України).

Звукозапис може застосовуватись при допиті свідка при проведенні слідчих, дій під час досудового розслідування. При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.

Звукозапис допиту свідка надав додаткові можливості для перевірки та оцінки показань, які були отримані у ході попереднього слідства Використовуючи фонограму, суд має можливість перевірити умови та методи отримання показань, скласти уявлення про позицію, яку займав свідок на попередньому слідстві.

Особливо корисним є звукозапис показань неповнолітніх свідків, чиї особливості мови досить важко передати у протоколі допиту. Доцільно також застосування звукозапису при допиті свідків, по відношенню до яких є побоювання, що вони можуть не з'явитися до суду, при допиті свідка з перекладачем, при розслідуванні справи групою слідчих, при допиті на очній ставці.

Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватись при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій(ст.85-2 КПК України).

Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеозапису при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку закінченням попереднього, розслідування а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених ст.85-1 КПК України.

Удосконалення роботи як окремих слідчих, так і слідчих підрозділів необхідно здійснювати .на основі впровадження останніх досягнень науки та позитивного досвіду. В нових умовах діяльність слідчого уявляється як робота колективу у складі: слідчого, стенографіста, технічного помічника слідчого і консультанта з економічних питань. Необхідно повністю звільнити слідчого від усіх видів технічної роботи і спрямувати його творчі зусилля виключно на проведення слідства, тоді слідчий матиме змогу ретельніше готуватися до проведення слідчих дій, ретельно їх проводити, глибоко обдумувати версії та забезпечувати їх повне відпрацювання, якісно планувати роботу в кримінальних справах, застосовувати нові досягнення кримінальної науки і методики розслідування злочинів.

Оцінка показань свідка полягає у визначенні якостей та значенні відомостей про факти, які в них містяться для встановлення обставин, які підлягають доказуванню по справі.

Під оцінкою доказів в процесі доказування розуміють логічний процес -процес мислення визначення ролі та значення зібраних доказів для встановлення істини в справі. У літературі визначають оцінку доказів як логічний процес встановлення наявності та характеру зв'язків між доказами, визначення ролі, значення, достатності та шляхів використання доказів для встановлення істини. Для цього необхідно визначити їх допустимість, належність, достовірність, достатність, а також їх місце в системі доказів. Специфіка тут заключається в оцінці допустимості та достовірності показань, які визначаються у нерозривному зв'язку із оцінкою носія цих відомостей.

При цьому враховуються чотири основних фактори: умови формування показань /об'єктивні та суб'єктивні/, особливості особи допитуваного, його процесуальне положення, а також відношення до справи та осіб, які беруть участь в процесі.

Показання не випадково відносять до категорії “особистих доказів” ²¹ Давлегов А.А. Оценочная деятельность в уголовно-процессуальном познании. - Актуальньїе проблеми советского уголовного процесса, Сверддовск, 1987. с.76.

. Кожний із них відображає особливості особи допитуваного, які мають найбільший безпосередній вплив на сформування показань. Особливості органів почуттів індивідуальні. Тому при оцінці показань, коли виникає питання про здатність особи в конкретних умовах бачити, чути чи якось інакше правильно сприймати описуване явище, враховується стан органів почуттів, швидкість реакції, професійні та вольові якості, освіта, мотиви поведінки в тій чи іншій ситуації ²² Белкин А.Р.Теория доказьівания Моква. 1999, с.189

.

Саме дані, які характеризують особу допитуваного, у сукупності із фактами, які свідчать про його відношення до справи, допомагають визначити чи є він сумлінним та чи є достовірними його показання. При цьому поняття достовірності характеризує відповідність показань об'єктивній дійсності, обґрунтоване настільки повно, що не викликає сумнівів, а поняття сумлінності визначає суб'єктивне відношення допитуваного. Тому він може бути правдивим як у тому випадку, коли його показання відповідають дійсності, так і у тому, коли добросовісно помиляється.

Це не применшує значення правильного визначення правдивості свідка. Оцінка показів з цієї сторони допомагає встановити причину їх невідповідності дійсності (коли така невідповідність мала місце) і намітити шляхи для уточнення отриманих при допиті показань.

Коли, наприклад, неправильне визначення відстані та швидкості є результатом оптичної ілюзії, за участю свідка чи потерпілого може бути проведено відтворення обстановки та обставин події як уточнення обставини, яка встановлюється. У тих випадках, коли свідок навмисно створює відомості про відстань та швидкість, поперед всього слід вияснити причини дачі неправдивих показань і спробувати ліквідувати їх.

Особливості особи допитуваного враховуються і при оцінці достовірності та повноти показань із врахуванням сприйняття, оскільки повнота та точність інформації залежить від об'єктів та характеру уваги, емоційного сприйняття, змісту діяльності особи, яка сприймає, її нахилів та ін. Тривалість збереження інформації залежить від індивідуальних відмінностей та особливостей, від переваги у даного свідка того чи іншого виду пам'яті (образної, механічної, емоційного, словесно-логічної, цифрової),від його нахилу до механічного чи усвідомлюваного запам'ятовування, що в значній мірі обумовлено інтересами та професійними навичками.

Образи та уявлення, які збереглися в пам'яті, є якби основою дня відтворювання. На шляху формування певної думки вона розвивається, усвідомлюється та складається у певну словесну форму. Звідси повнота та точність повідомлення свідком відомостей, якими він володіє, залежить від рівня володіння усною та письмовою мовою, здатності свідка правильно висловлювати свої думки.

Врахування впливу особливостей особи свідка на формування його показань набирає особливо важливого значення при оцінці показань неповнолітніх свідків ²³Коршунов А.М. Познание й деятельность. М, 1984, с.121.

.

Різні періоди розвитку дітей та підлітків характеризуються" певними ступенями доступності для їхнього розуміння явищ зовнішнього світу, і від того залежить здатність до сприйняття та відтворювання сприйнятого у процесі допиту. У неповнолітнього ще не вистачає знань, не накопичений життєвий досвід, не розвинуті в необхідній мірі аналітичні здібності. Діти та підлітки більше ніж дорослі піддані навіюванню та самонавіюванню, а до своїх особистих спостережень вони нерідко додають фантазійні вигадки.

Значення цих особливостей тим важливіше, чим менше вік допитуваної дитини. Людина запам'ятовує лише те, що доступно для її свідомого сприйняття. Безперечно, що чим молодше допитуваний, тим менше він міг сприйняти і тим менше запам'ятати.

Дефекти сприйняття та відтворення у малолітніх пояснюються неповним розвитком їх розумових здібностей.

Вони досить часто ще не можуть розмежувати події, визначати відстані, годину. Діти не здатні до довгої зосередженості та уваги. Відтворення сприйнятого ними обмежено також недостатнім володінням мовою.

Активізації пам'яті дорослих сприяє, як відомо, логічне відновлення подій, на що неповнолітні здатні в меншій мірі. Часто не володіючи здатністю охоплювати описувану подію в цілому, неповнолітні разом із тим нерідко утримують у пам'яті окремі деталі даної події і досить точно відтворюють їх в показаннях.

Усе це необхідно враховувати при формулюванні питань, які належить вияснити. Тут є потреба попередньо проаналізувати із врахуванням особи допитуваного, якою складною є для нього обставина, котру потрібно вияснити, відношення до нього особи, яка проводить допит.

Більшість підлітків у віці 14-16 років нездатні тривалий час утримувати у пам'яті результати випадкового сприйняття. Відомо, що забування є не тільки результатом зникнення старих вражень та асоціацій, але і втручанням нового, стиранням набутої інформації під впливом нових вражень. Життя дитини та підлітка у значній мірі, ніж життя дорослого, переповнено новими враженнями, які відволікають його від раніше сприйнятого.

Звідси ймовірно, що перекручування при відтворюванні можуть статися них більш частіше, ніж у дорослих.

Особливістю відрізняється і мотивація неправдивих показань неповнолітніх у віці 10-12 років. Коли для дорослих та підлітків причиною недостовірних показань є запам'ятовування, помилкова думка чи неправда, то діти нерідко перемішують правду із вигадкою без усяких на те причин. Неправдиві показання у таких випадках є їхньою фантазією. Певна річ, що ї неповнолітні діти до 12 років і навіть малолітні можуть давати неправдиві показання із страху відповідальності /перед особою, яка допитує, чи батьками/, із-за сором'язливості, бажання помститися, під впливом заінтересованих осіб і т.д., однак, у показах дітей частіше зустрічається беззмістовна неправда ²⁴Коченов М.М., Осипова Н.Р. Психология допроса несовершеннолетних свидетелей. М., 1934, с.28.

.

Фантазуючи, діти здатні висвітлювати свої показання видумуванням подробиць, які звичайно будуть менш правдоподібнішим чим молодше допитуваний /із-за недостатньої здатності до розумового моделювання розвитку ситуації/, тому деталізація їх показань - ефективний засіб виявлення “лжесвідоцтва”.

Підвищена піддатливість дітей та підлітків до навіювання і привела до ствердження, що повторний допит неповнолітніх та малолітніх є нетканим -' такій категоричній формі це ствердження не можна визнати правильним

Необхідність у повторному допиті може виникнути із незалежних від слідчого причин, наприклад, у зв'язку із необхідністю вияснити нові обставини. Повторний допит у ряді випадків може мати бажані результати: неповнолітній може повідомити нові дані, про які він злякався сказати раніше чи забув Нарешті, до повторного допиту слідчий завжди краще підготовлений оскільки мас не тільки результати першого допиту неповнолітнього, але і, як “правил”, інші дані.

Від показань свідка нерідко залежить доля справи. Тому він досить часто буває під впливом зацікавлених осіб. А тому у всіх випадках, коли свідок у своїх показаннях навмисно перекручує дійсність, було б доречно перевірити, чи не учинений на нього вплив зі сторони зацікавлених осіб, оскільки практиці відомі випадки, коли поради чи умовляння зі сторони обвинувачених та їх родичів приводять до дачі неправдивих показань.

Слід зазначити, що у випадку повторного розслідування та розгляду справи свідок, який вже приймав участь у провадженні в даній справі, в значній мірі проінформований про всі обставини злочину. Таке спрямування у матеріалах справи накладає відбиток на його показання Він переймається впевненістю чи сумнівом у правоті своїх слів, співчуття чи антипатією до обвинуваченого чи потерпілого і все це впливає на його показання У зв'язку з цим з особливою обережністю слід підходити до оцінки достовірності показань неповнолітніх та малолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про певні обставини та інші чинники, що впливають на процес формування показань.

При оцінці доказів необхідно керуватись тільки законом. Це означає, що суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобов'язані постійно стежити за дотриманням в процесі доказування вимог кримінально-процесуального закону. Жодні докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка проводить дізнання, не мають наперед встановленої сили Цього правила повинні беззастережно дотримуватися усі посадові особи, які здійснюють оцінку доказів.

Важливе значення має зіставлення відомостей, що містяться в свідоцьких показаннях, з іншими доказами у кримінальній справі. При оцінці свідоцьких показань необхідно з'ясувати також їх конкретність і повноту. Адже чим конкретніші і детальніші показання, тим більше доказового матеріалу в них міститься. Зміст цих показань повинні складати відомості, які підлягають встановленню, мають відношення до обставин злочину, що розслідується, а інакше вони просто втрачають значення.

Оцінюючи покази свідка, потрібно враховувати умови формування, запам'ятовування й відтворення свідком показань.

Перевірка показань свідка починається ще у процесі допиту. Таким чином, допит, перевірка та оцінка показань представляють собою як би визначену систему дій, які об'єднані єдиною метою: отримання достовірних доказів.

У всіх випадках при допиті свідка повинно бути встановлено питання, звідки свідку відомо про згадані ним факти. Вияснення цього питання може полегшити оцінку показань свідка .

Перевірка включає як аналіз інформації, яка міститься в показаннях свідка, так і порівняння цієї інформації з доказами, які вже є у справі чи спеціально зібраними після допиту, в тому числі із повторними показаннями тієї ж особи.

При визначенні достовірності відомостей про факти, які містяться в показаннях, враховуються положення науки, психології, досвід, накопичений слідчою та судовою практикою.

Можливість того, що описане показаннями явище є достовірним, зростає у тих випадках коли при порівняльному аналізі різних елементів одного показання встановлюється, що його незалежні деталі відносяться до однієї і тієї ж події і при цьому підкріплюють одна одну.

При перевірці отриманих показань аналізуються не тільки кінцеві міркування свідка, але і реальність їхньої чуттєвості.

Для того, щоб перевірити повноту виявлення інформації, яка знаходиться у розпорядженні, необхідно прослідкувати увесь процес утворювання понять, міркувань та висновків свідка до їх джерел.

При аналізі показань дуже важливо відрізняти в них висновки та факти, а останні у свою чергу розмежовувати на факти, безпосередньо сприйняті допитуваним, та факти, відомості про які він отримав з іншого джерела.

Відомості, які повідомив свідок зі спів інших осіб, частіше бувають неточними, а в деяких випадках можуть відповідати тому, про що розмовляли дані особи. Свідок міг не зрозуміти їхньої розповіді, міг перекрутити її, допустити перебільшення і т.д. Тому перевірка свідоцьких показань, які являють собою похідні докази, як правило, здійснюється '. шляхом допиту осіб чи огляду документів, на які свідок посилається як на джерело повідомлених ніж відомостей. При втраті початкового джерела чи його недоступності, встановлюється факт його існування та факт передачі відомостей допитуваній особі. Тетерин Б.С. Трошкин Е.З. Возбуждение й раследование уголовных дел. Москва, 1997год, с 57

Показання свідка сприймаються особою, яка проводить допит, і яка перероблює отримані відомості у своїй свідомості, а опісля фіксує їх у встановленому процесуальному порядку. Тому потрібно враховувати можливу втрату чи перекручування інформації, яка міститься у свідоцьких показаннях при їх фіксації. Слідчий чи секретар суду досить часто переказує покази своїми словами, вкладаючи у вуста свідка промову, яка не відповідає рівню його розвитку, містить непритаманні йому вирази. Правильному розумінню змісту показань може перешкоджати неправильне розуміння сказаного слідчим, упередженість, захоплення певною версією, що приводите до того, що людина часто чує: не те, що було сказано в дійсності, а те, що вона очікувала почути.

Помилки при фіксації можуть бути викликані особливостями мови показань. Причиною непорозуміння виявляється застосування свідком спеціальних термінологій, жаргонних слів, чи неточних виразів. Все це обумовлює необхідність аналізу не тільки змісту оцінюваних показань, але і всієї дії допиту, формулювання питань та характеру використаних тактичним прийомів. Можливості перевірки значно підвищуються, коли допит супроводжується звукозаписом.

Порівнювання магнітофонних записів різних допитів однієї і тієї ж особи сприяє виявленню змін в показаннях. Визначення причин даних змін є важливим елементом оцінки показань.

Достовірність показань перевіряється при порівнюванні з результатами інших слідчих дій.

Показання можуть бути уточнені і в результаті їхньої перевірки у ході процесу на місці пригоди, пред'явлення для впізнання і т.д.

За допомогою огляду чи обшуку можуть бути перевірені показання свідка про місцезнаходження слідів та предметів, а при допомозі експертизи - показання про походження та особливості слідів та предметів.

Належить вияснити, чи володіє суб'єкт необхідними якостями, які дозволяють належним чином сприйняти ті події, про які він повідомляє у своїх показаннях, а також з яких об'єктивних умовах сталося це сприйняття. Здатність свідка до сприйняття тих чи інших обставин може бути з успіхом перевірена за допомогою відтворення обставин та обстановки події, що дозволяє, наприклад, встановити, чи має можливість він бачити чи чути те, про що повідомив у своїх показаннях.

Перевірка правильності відтворення досягається у процесі допиту шляхом постановки перед допитуваним контрольних питань та отримання від нього максимально деталізованих показань про обставини, які можуть бути перевірені за допомогою інших доказів.

Зазначений прийом допомагає не тільки виявити та усунути помилки, які були допущені добросовісним свідком, але і викрити особу, яка дала неправдиві показання. Важливе значення мають повторні допити свідків з обставин, достовірність повідомлень про які викликає сумнів.

Примусивши допитуваного через деякий час, постановивши йому відповідні запитання, ще раз повторити свої показання про ті чи інші обставини, слідчий тим самим має можливість в деякій мірі визначити, що в них є правдою, а що неправдою.

Як правило, та частина показань, яка відповідає дійсності, у своїй основі залишається незмінною, в той же час, як видумані деталі постійно знаходяться у варіаціях, в них з'являються протиріччя. Дані протиріччя повинні бути ліквідовані, оскільки показання, які не узгоджуються із фактичними обставинами справи, не можуть бути використаними для обґрунтування обвинувального висновку ²⁶ Теория доказательств в советском уголовном процесе. Под ред. Н.В.Жогина й др. Москва, 1973, с. 596

.

Якщо наявні протиріччя дають можливість запідозрити неправду, то їх відсутність ще не є свідченням про достовірність показань через те, що у повторних показаннях досить часто спостерігається явище, яке називається "репродукцією" /відтворенням/, коли свідок відтворює не те, що в свій час він сприйняв, а свої первинні покази. Про прагнення свідка зберегти минулі показання без змін говорять текстуальні повтори, небажання вийти за межі викладеного, ухилення від оголошення обставин, які не були предметом першого допиту. При оцінці повторних показань присутність подібної репродукції завжди повинна спонукати до порівняльного аналізу змісту покаянь, а при необхідності і до доповнення інформації у ході нового допиту.

Виявивши під час порівнювання оціночних показань з іншими матеріалами справи які-небудь протиріччя чи їх невідповідність іншим доказам, потрібно вияснити дійсну причину цього, без чого неможливо правильно оцінити показання, а отже, і визначити їх значення для справи.

У тому випадку, коли протиріччя усунути не виявляється можливим, слідчий та суд повинні прийняти одні та відкинути інші показання.

Крім цього перевірка показань здійснюється за допомогою слідчих дій. Однією з слідчих дій, за допомогою якої визначається достовірність свідоцьких показань, є очна ставка. Для перевірки показань широко використовуються відтворення обстановки і обставин події за участю свідка. Дана слідча дія дає можливість краще з'ясувати обстановку події та перевірити на місці відповідність показань свідка дійсним обставинам справи. З цією ж метою можуть здійснюватись й інші процесуальні дії.

Перевірка показань свідка може здійснюватись і не процесуальним шляхом, за допомогою оперативно-розшукової діяльності. Матеріали цієї діяльності можуть сприяти як перевірці наявних доказів та їх джерел, так і вказати шляхи одержання нових, тобто вони здатні реально вплинути на прийняття певних процесуальних рішень у справі. Таким чином, перевірка свідоцьких показань провадиться, як правило, не одним якимось способом, а цілим комплексом заходів і здійснюється протягом всього періоду розслідування. Логічним завершенням перевірки показань є оцінка доказової інформації, що в них міститься.

Слідчий та суд приходять до висновку про достовірність чи недостовірність показань не відразу, а в результаті аналітичної діяльності, яка має ряд етапів. Дана діяльність починається з моменту, коли слідчий приймає рішення про виклик свідка, тому що в основу даного рішення покладена пропозиція, яка витікає із матеріалів справи, що особа, яка викликана на допит, знає про обставини, які мають значення для справи. Оцінка супроводжує отримання показань та їх перевірку, а завершується співставленням відомостей про факти, які містяться в показаннях, із всією сукупністю доказів Дані докази разом із отриманою від даної особи інформацією повинні складати єдину систему фактичних даних. Суд, який має справу із матеріалами закінченого попереднього слідства, відразу може оцінити кожне показання у сукупності з іншими доказами, але це не спрощує завдання, яке стоїть перед ним, оскільки ця сукупність доказової" інформації у ході судового розгляду справи може зазнати суттєвих змін.

2.3: Процесуальні правила допиту свідка.

Встановлені законом процесуальні правила допиту свідка мають за собою мету отримання повних та достовірних показань. Вони є організуючим моментом роботи слідчого та суду, виховують повагу до закону, підкреслюють важливість виконуваної свідком функції щодо його участі у відправленні правосуддя.

Важливим аспектом у проведенні допиту свідка - як слідчої дії є моральні норми Саме з урахуванням їх оцінюються і вибираються тактичні прийоми проведення цієї слідчої дії. Парасюк М.В. Професійна етика слідчого органів внутрішніх справ. Навчальний посібник, Львівській інститут внутрішніх справ при НАВС України. - Л., 2004, с. 40 Свідки, викликані в одній і тій же справі, допитуються окремо та у відсутності інших свідків. Слідчий приймає заходи для того, щоб свідки в одній і тій же справі не могли спілкуватися між собою до закінчення допиту /ст.167 КПК України/ У судовому засіданні свідки до початку їх допиту видаляються із залу судового засідання. Головуючий приймає заходи до того, щоби допитувані на суді свідки не спілкувалися з недопитаними свідками. В суді свідки також допитуються окремо та у відсутності ще не допитаних свідків /ст. 303 КПК України/, дані процесуальні правила направлені на те, щоб зробити неможливим вплив на показання свідка зі сторони інших осіб.

Перш ніж приступити до допиту, слідчий та суд повинні переконатись в особі свідка /ст.ст. 167, 302 КПК України/, а також вияснити інші необхідні відомості про його особистість. Крім прізвища та ім'я, по-батькові до необхідних відомостей відносяться - рік народження, місце проживання, місце праці та інші відомості, які характеризують особу свідка. На початку допиту встановлюється також відношення свідка до обвинуваченого та потерпілого.

Щоб забезпечити результативність допиту та отримання докладних та достовірних показів, свідку роз'яснюються його обов'язки, а також робиться попередження про відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань. Закон не встановлює, в якій формі свідку роз'яснюються його обов'язки та відповідальність. В одному випадку може бути достатнім ознайомити його із нормою закону,, в іншому - може бути потрібним більш досконале пояснення значення його показань для правильного вирішення справи та здійснення правосуддя, а також відповідальності за несумлінне виконання свідоцьких обов'язків.

Названа частина допиту - це не тільки виконання формальних вимог закону, але і важливий тактичний етап отримання свідоцьких показань. Вже на даній стадії слідчий повинен знайти правильний підхід до свідка, встановити з ним психологічний контакт.

Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується потерпілому розповісти все, що йому відоме про обставини., у зв'язку із якими він викликаний на допит (ст.. 303 КПК України). Свідок починає свої показання у формі вільної розповіді про те, що та із яких джерел йому відомо про дані обставини. Вислуховуючи вільну розповідь від свідка, слідчий та суд не тільки отримують відомості по справі, але і складають враження про особу свідка.

Однією із гарантій отримання повних та об'єктивних показань в процесі вільної розповіді є правильна постановка запитань до свідка. Пропозиція до свідка розповісти все відоме йому по справі повинна бути продуманою та сформульованою ще в процесі підготовки до допиту та остаточно скоректована при знайомстві із свідком на попередній стадії допиту. Визначаючи мету вільної розповіді свідка, слідчий повинен у розумних межах інформувати його яро справу, по якій він викликаний на допит. Іноді має зміст підказати свідку методику розповіді: викласти події в їх хронологічній послідовності та логічному розвитку з максимальними подробицями; при розповіді робити посилання на джерело інформованості; повідомляти про додаткові джерела доказів, які підтверджують його показання Осмислов В.Й. Свидетель в совстском уголовном процессе.М., 1971,С 129. 1ЗО

.

Вільна розповідь є органічною частиною допиту і від неї не можна відмовитися, якою би стислою чи великою вона не була Навіть тоді, коли свідок сам бажає відразу перейти до відповідей на запитання, йому повинен бути роз'яснений обов'язок дати показання у формі вільного викладення відомостей.

У даній частині допиту є недоречною постановка свідку запитань, як і недоречним є оголошення показань вже допитаних осіб з метою ліквідування протиріч в їхніх показаннях після вільної розповіді. Як відзначав Верховний Суд, оголошення свідку показань інших осіб може спонукати його пристосувати свої відповіді до того, що вже знайдено по справі, наводити його на визначену відповідь, і за своєю суттю рівнозначно постановці заборонених законом навідних питань.