Юридичні факти в цивільному процесуальному праві

1.3 Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Вивчення природи і ролі юридичних фактів має дуже важливе значення як в області нормотворчості, так і у сфері правозастосування. Неможливо не помітити, що не тільки загальна теорія права, а й галузева наука проявляють пильну увагу до проблем, які належать до юридичних фактів, зокрема до їх функцій. Функції ж юридичних фактів, як відомо, проявляють себе практично у всіх галузях права.

Під функцією розуміється обов'язок, коло діяльності, призначення, роль. У правознавстві функції зазвичай розглядаються як напрямки правового впливу, виражають роль права в організації (впорядкування) суспільних відносин. Функції як напрям правового впливу характеризують зміст права, здійснення поставлених перед ним завдань.

Вивчення функцій цивільного процесуального права дає можливість більш ретельно і детально дослідити значення та роль даних фактів у процесі правового регулювання цивільних процесуальних відносин.

Функції процесуальних юридичних фактів відбивають у своєму змісті і функції цивільного процесуального права. Разом з тим вони мають і свої специфічні функції, що випливають з ролі юридичних фактів в правовому впливі.

Функції процесуальних юридичних фактів різні за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. У правовому регулюванні шляхом нормативної регламентації суспільних відносин юридичні факти виступають як елемент методу галузі права. Закріплення певних юридичних фактів у складі цивільно-процесуального методу регулювання суспільних відносин відображає особливості цивільного процесуального права як галузі права. Якщо в цивільно-правовому методі регулювання провідне положення займає угода-договір, то основними юридичними фактами цивільного процесуального методу регулювання виступають процесуальні дії суду. Дана обставина визначається характером і значенням судової діяльності в динаміці процесуальних відносин.[31, с.195]

Розглянемо і проаналізуємо функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві. Всебічне і докладне вивчення функцій процесуальних юридичних фактів створює можливість глибоко досліджувати їх роль і призначення в процесі правового регулювання у сфері цивільних процесуальних відносин. Функції юридичних фактів у своєму змісті відображають і функції цивільного процесуального права. У той же час для них характерні і свої специфічні функції, які безпосередньо випливають з юридичних фактів в правовому впливі.

Функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві відрізняються один від одного за своїм характером, змістом залежно від обраного напряму їх аналізу. Так, якщо в цивільно-правовому методі регулювання в центрі уваги знаходиться угода-договір,[32, с.37] то основними юридичними фактами цивільного процесуального методу регулювання є процесуальні дії суду. Як зазначає В.В. Ярков, «дана обставина визначається характером і значенням судової діяльності в динаміці процесуальних відносин».[4]

Під час закріплення законодавцем кола юридичних фактів відбувається встановлення правових наслідків за відповідну поведінку суб'єктів, визначення порядку реалізації суб'єктивних прав і здійснення обов'язків. Через категорію юридичних фактів проявляється відмінність галузевих методів правового регулювання, відбивається їх специфіка.

В області правозастосування, процесуальних відносин юридичні факти виконують інші функції. Юридичні факти в цивільному процесуальному праві, забезпечуючи дії учасників процесу, зумовлюють нормальний хід судочинства, дотримання процесуальної форми правосуддя у цивільних справах. В.В. Ярков зазначає, що «виникає постійний динамізм процесуальних відносин внаслідок послідовного здійснення процесуальних дій його суб'єктами ».[4]

Вивчаючи функції юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, на думку автора даного дослідження, неможливо обійти увагою наукові погляди В.В. Яркова на позначену проблему. Автор є противником традиційного підходу, згідно з яким настання процесуальних юридичних фактів пов'язується лише з трьома формами правових наслідків: виникнення, зміна та припинення правовідносин.[33, с.102] На його думку, при такому підході залишається абсолютно не ясним юридичне значення ряду процесуальних дій (призупинення провадження у справі, відкладення розгляду справи тощо). Він вважає, що необхідно враховувати все різноманіття наслідків, обумовлених настанням юридичних фактів.[33, с.103]

При розгляді функцій спеціальних юридичних фактів В.В. Ярков за правовими наслідками ділить функції процесуальних юридичних фактів на правоперешкоджаючу, правоутворюючу, правозмінюючу, правопризупиняючу, правозабезпечуючу, функцію припинення та правовстановлюючу, і приводить характеристику кожної з цих функцій.[4] Отже, один і той же юридичний факт цілком в змозі виконувати різні функції залежно від конкретної ситуації, яка складається в процесі реалізації норм процесуального права. Що стосується ролі судових визначень, що виконують всі вищевказані функції, то вона особливо багатозначна.

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві виконують не тільки правостворюючі функції. До інших відносяться функції, які не пов'язані безпосередньо з виникненням конкретних правових наслідків. Вони визначають характер діяльності учасників цивільного процесу. В основному ці функції забезпечують законність процесу правозастосування.

Будь-який юридичний факт, який закріплений в нормі права, виступає в ролі гарантії законності. Вже саме закріплення в нормах процесуального права здійснення правосуддя у цивільних справах, процесуальної діяльності суб'єктів, умов реалізації процесуальних норм являє собою гарантію законності. Наприклад, юридичні факти, що є підставою для залишення позовної заяви без руху, вказані в статті 121 ЦПК України.

В.В. Ярков у своєму дослідженні дуже точно вказав: «Чітко окреслена система процесуальних юридичних фактів гарантує здійснення суб'єктами цивільного процесуального права їхніх процесуальних прав і виконання покладених на них обов'язків. Регулюючи вчинення процесуальних дій, юридичні факти сприяють запобіганню порушень процесуального регламенту, встановлюючи санкції за процесуальні порушення ».[4]

З функцією забезпечення законності найтіснішим чином пов'язана і функція попереднього впливу на процесуальну діяльність суб'єктів цивільного процесу.[32, с.39] Норми права, встановлюючи відповідні правові наслідки після вчинення певних процесуальних дій, попередньо визначають можливу поведінку суб'єктів.

Попередній вплив на поведінку суб'єктів цивільного процесуального права може відбуватися у двох формах: пасивно попереджувальної і активно-стимулюючої. Перша здійснюється з метою невчинення суб'єктами певних процесуальних дій, друга - з метою спонукання суб'єктів цивільних процесуальних відносин до здійснення конкретних процесуальних дій. Ці форми і виділяє у своєму дослідженні В.Б. Ісаков.[32, с.21] Уточнюючи положення В.Б. Ісакова, В.В. Ярков зазначає, що «функція попереднього впливу властива не всім юридичним фактам, а тільки тим з них, які регулюють поведінку, діяльність суб'єктів правовідносин. Попередній вплив на події, які мають місце мимо волі і бажання зацікавлених осіб, виключається ».[32, с.22]

Відомо, що не тільки юридичні факти викликають правові наслідки, «існує і зворотній зв'язок - правові наслідки можуть спонукати до життя юридичні факти»,[32, с.22] однак не будь-якого характеру. Це можуть бути тільки такі юридичні факти, як волевиявлення, що відображають діяльність суб'єктів права. В контексті цього В.В. Ярков зазначає «причини і наслідки постійно міняються місцями: те, що є наслідком певної причини, саме виступає в ролі причини для іншого явища, але не того, яке його породило».[4]

Іншою важливою функцією, яку юридичні факти у цивільному процесуальному праві виконують у процесі правозастосування, є функція обмеження розсуду суду (судді) та осіб, які беруть участь у справі. Наявність юридичних фактів чітко визначає характер дій щодо застосування норм цивільного процесуального права. У відносно визначених та невизначених нормах юридичні факти цивільного процесуального права ясно вказують межі судового розсуду при застосуванні норм процесуального права. Юридичні факти, враховуючи принцип диспозитивності, встановлюють межі при здійсненні ряду дій сторонами (наприклад, при укладенні мирової угоди.[4]

Юридичні факти в цивільному процесуальному праві виконують і таку функцію, як індивідуальне нормативне регулювання (наприклад, акти суду (судді) - рішення, ухвали, постанови всіх судових інстанцій). У судових актах, як правило, вирішуються найрізноманітніші процесуальні питання, що виникають під час розвитку цивільних процесуальних відносин. Судові акти входять у фактичні склади, які породжують правові наслідки. У них конкретизується зміст процесуальних норм, оцінюється діяльність осіб, які беруть участь у справі і всіляко сприяють правосуддю.[4]

Всебічно розглядаючи і аналізуючи питання, що стосуються юридичних фактів у цивільному процесуальному праві, зокрема їх функції, не слід обходити увагою особливий вид судочинства, що дозволяє зацікавленій особі встановлювати в судовому порядку юридичні факти. Безумовно, встановлення юридичних фактів має велике значення і необхідне для осіб, які потребують підтвердження своїх прав відповідними доказами.

Справи окремого провадження розглядаються і вирішуються судом відповідно до правил позовного провадження з особливостями, встановленими ЦПК України.

Для справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, притаманні специфічні особливості. До їх числа належать відсутність спору про право, застосування спеціальних засобів і способів захисту. Однак окреме провадження не виключає спору про наявність юридичних фактів.

Особливістю для справ окремого провадження є, наприклад, і те, що справа відкривається за заявою, а не за позовною заявою. Однак у частині оформлення заяви, на ці справи поширюються загальні правила про форму і зміст позовної заяви.[34, c.543]

В окремому провадженні фігурують такі ж принципи, як і в цивільному судочинстві. Ними є змагальність, диспозитивність, відкритість судового розгляду. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, проходять характерні для цивільного процесу стадії: порушення справи за заявою, підготовка справи до слухання, слухання з обов'язковим веденням протоколу судового засідання, прийняття судового рішення і т.д. Разом з тим у таких справах відсутні позивач і відповідач, а присутні заявник та зацікавлені особи. Зауважимо, що в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не беруть участь треті особи, не мають місця визнання і відмова від позову. Це пояснюється тим, що немає позову, а має місце заява про встановлення того чи іншого факту. Якщо немає позову, то не вживаються заходи щодо його забезпечення, а справа не може бути завершена мировою угодою сторін.

До справ окремого провадження належать такі: про встановлення фактів, що мають юридичне значення; родинних відносин між фізичними особами; встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; а також інші справи, віднесені до розгляду в порядку окремого провадження законами України.

Як бачимо, вищенаведений перелік справ, які розглядаються в порядку окремого провадження, свідчить про їх особливу важливість.

Існує безліч прикладів, коли звернення до суду із заявою в порядку окремого провадження стає для громадян крайньою необхідністю. Дуже важливо знати, як це слід правильно зробити.

Встановлення наявності родинних відносин громадян необхідно для визначення кола осіб-спадкоємців, і для призначення пенсії.[35, с.183] В даний час коло осіб, що мають право на спадщину, істотно розширилось.

Якщо встановлюється факт родинних відносин з померлим з метою отримання пенсії, то суди керуються нормами пенсійного законодавства про коло осіб, які мають право на отримання пенсії (ЗУ «Про пенсійне забезпечення»).[36] Слід враховувати, що перелік таких осіб є вичерпним. При розгляді справ подібного роду для суду вкрай важливо залучити до участі в них всіх зацікавлених осіб.

Судова практика свідчить про те, що провадження про встановлення факту родинних відносин в більшості випадків відкриваються для спадкування майна після померлого родича.

Важливе юридичне значення мають факти реєстрації народження, усиновлення, шлюбу, розлучення і смерті. Однак саме існування цих фактів може бути поставлено під сумнів зацікавленими особами, а можливість пред'явлення суду документів, що об'єктивно засвідчують вищенаведені факти, безнадійно втрачена у зв'язку з яким-небудь лихом або в результаті крадіжки. Факт реєстрації тієї чи іншої з перерахованих вище подій засвідчується судом в тому випадку, коли органи реєстрації актів громадянського стану подали письмову заяву, в якій вказано, що в силу тих чи інших об'єктивних причин не можна видати дублікат необхідного документа.[35, с.185]

Факт смерті фізичної особи може бути встановлений в порядку окремого провадження, якщо органи РАЦСу відмовляють у реєстрації події смерті. Справа порушується за заявою осіб, яким посвідчення даного факту необхідно для реалізації своїх громадянських прав, пов'язаних з власністю громадянина, факт смерті якого потрібно засвідчити.[37, с.365]

В даний час у разі необхідності встановлюється факт визнання батьківства. Якщо передбачуваний батько дитини живий, то справа про встановлення батьківства підлягає розгляду в порядку позовного провадження з призначенням складних і дорогих генетичних і молекулярних експертиз, проведених на підставі ухвали суду висококваліфікованими фахівцями.

Велику важливість має встановлення факту належності правовстановлюючих документів. Судова практика показує, що в документах ім'я, по батькові та (або) прізвище громадянина можуть не збігатися з його ім'ям, прізвищем, по батькові, зазначених у паспорті. У таких випадках громадянин змушений звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності відповідного правовстановлюючого документа саме цій особі. Така необхідність може бути викликана тим, що громадяни іноді змінюють своє прізвище, іноді через недбалість діловодів державних установ в документах вказується скорочене або змінене ім'я, але найчастіше вона пов'язана з елементарними граматичними помилками.

Зауважимо, що громадянину, який звернувся до суду із заявою про встановлення факту належності йому правовстановлюючого документа, необхідно гранично уважно прочитати текст винесеного судом рішення. Суди нерідко допускають серйозну помилку, яка полягає в тому, що встановлюють замість факту приналежності конкретній особі даного документа факт тотожності осіб, по-різному іменуються в різних документах.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01.01.2012 р. «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.[38]

Встановлення факту прийняття спадщини може бути розглянуто судом в порядку окремого провадження в тому випадку, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не має права видавати заявникові свідоцтво про право на спадщину за причиною відсутності або недостатності відповідних документів, необхідних для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу у володіння спадковим майном.

18.08.2014 року Золочівський районний суд Харківської області, розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за заявою Марченко В.І. про встановлення факту прийняття спадщини прийняв рішення про задоволення заяви Марченка В.І. та встановив факт прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті бабусі. Оскільки судом було встановлено, що починаючи з 2004 року до дня смерті бабуся проживала разом з нею. Заявниця фактично спадщину прийняла, але протягом 6 місячного строку не звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, так як спадщина відкрилася в с.Прохори Борзнянського району Чернігівської області. Даний факт є юридичним, оскільки його встановлення надає право на отримання спадщини. В заявниці виникла необхідність встановити факт прийняття спадщини для оформлення права на спадщину, але вона не могла цього зробити. То суд керуючись ч. 3 ст. 1268 ЦК України, яка передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї, та, посилаючись, на п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», де передбачено, що заява про встановлення факту прийняття спадщини та місця її відкриття може бути розглянута судом у порядку окремого провадження, якщо орган, який вчиняє нотаріальні дії, не вправі видати заявникові свідоцтво про право на спадщину через відсутність або недостатність документів, що необхідні для підтвердження в нотаріальному порядку факту вступу в управління або володіння спадковим майном - прийняв відповідне рішення.[39]

Якщо необхідні документи надані, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено, заінтересована особа цілком може звернутися в суд не з заявою про встановлення факту прийняття спадщини, а зі скаргою на відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Таким чином, в даний час знання особливостей цивільного процесуального законодавства є надзвичайно важливим для кожного. Насамперед, це необхідно, щоб зуміти захистити свої законні права та інтереси. Юридичні факти мають величезне значення, тому що є підставою здійснення відповідних суб'єктивних прав зацікавленої особи. При відсутності можливості встановлення факту у позасудовому порядку громадянам необхідно звернутися за допомогою до суду.

Існують різні аспекти розгляду та аналізу функцій процесуальних юридичних фактів. У правовому регулюванні при правозастосуванні юридичні факти виступають як в якості елемента цивільно-процесуального методу, так і елемента механізму правового регулювання, що встановлює відповідні правові наслідки. Специфіка і якісні особливості цивільного процесуального методу регулювання суспільних відносин ясно відображаються в процесуальних юридичних фактах. Функції, що їх юридичними фактами в цивільному процесуальному праві України в правозастосуванні, дуже різноманітні. Так, функції, пов'язані з правовими наслідками, виражаються в здатності юридичних фактів обумовлювати виникнення, зміни, призупинення, припинення процесуальних прав, обов'язків і правовідносин, а також в правозабезпечувальній і правоперешкоджаючій функціях. Крім цього, юридичні факти забезпечують дотримання законності, попередній вплив на процесуальну діяльність суб'єктів, обмежують судовий розсуд, а також розсуд осіб, які беруть участь у справі, забезпечують індивідуальне нормативне регулювання процесуальних відносин.

Закріплюючи коло юридичних фактів, законодавець тим самим встановлює правові наслідки за відповідну поведінку суб'єктів, визначає порядок реалізації суб'єктивних прав і здійснення обов'язків. За допомогою юридичних фактів дається оцінка тим чи іншим діям (бездіяльності) суб'єктів процесуальних відносин. Так, при нормальному ході судочинства процесуальні відносини розвиваються поступово, переходячи від здійснення однієї процесуальної дії до іншої. При процесуальному порушенні (наприклад, неявці свідка) наступають правові наслідки шляхом залучення конкретних суб'єктів до відповідальності. Таким чином, через категорію юридичних фактів проявляється відмінність галузевих методів правового регулювання, відбивається їх специфіка.

Інші функції виконують юридичні факти у сфері правозастосування, процесуальних відносин. Процесуальні юридичні факти забезпечують дії учасників процесу, разом з тим вони забезпечують нормальний хід судочинства, дотримання процесуальної форми правосуддя у цивільних справах. Звідси виникає постійний динамізм процесуальних відносини внаслідок послідовного вчинення процесуальних дії його суб'єктами.

В.Б.Ісаков виділяє основні, додаткові та спеціальні функції юридичних фактів. Хоча така класифікація функцій має певний сенс, навряд чи є необхідність у подібному їх підрозділі. Значення кожної групи юридичних фактів рівнозначне і має в своїй основі характеристику їх значення в правозастосуванні, зміст якого і створює цивільний процес.[32, с.24]

Крім того, не зовсім зрозумілий критерій виділення спеціальних функцій юридичних фактів, який пов'язаний, на думку В.Б.Ісакова, з включенням юридичних фактів в якості елементів в фактичні склади. Адже основні та спеціальні функції юридичних фактів в більшості випадків рівнозначні. Більшість процесуальних юридичних фактів виконують свої функції як самі по собі, так і у фактичному складі. Тому розмежування функцій юридичних фактів на основні та спеціальні є досить умовним. Так, зміна процесуальних відносини здійснюється в основному не одним, а системою юридичних фактів. Однак у спеціальній класифікації функцій юридичних фактів у В.Б.Ісакова для правозмінюючої функції місця не знайшлося.

Можна виділити наступні функції процесуальних юридичних фактів у правозастосуванні - викликати правові наслідки. Тим самим процесуальні юридичні факти забезпечують безперервну динаміку процесуальних відносин, а також їх стійкість, стабільність, створюють можливість для усунення перешкод в їх розвитку і вплив на суб'єктів, що порушують нормальний хід судочинства. Стало традиційним пов'язувати з настанням процесуальних юридичних фактів лише три форми правових наслідків; виникнення, зміну і припинення правовідносин. У такому випадку залишається не зовсім ясним юридичне значення таких процесуальних дій, як призупинення провадження у справі, відкладення розгляду справи і т.п. Необхідно враховувати все різноманіття наслідків, обумовлених настанням юридичних фактів.

Процесуальні юридичні факти виконують такі функції (за правовими наслідками):

Правоперешкоджаюча - ціла група процесуальних юридичних фактів, які або не дають виникнути процесуальним відносинам, або гальмують їх розвиток.

Правостворююча - тобто викликає виникнення суб'єктивних процесуальних прав і процесуальних відносин. Так, подача позовної заяви збуджує позовне провадження, апеляційної чи касаційної скарги - відповідно, апеляційне чи касаційне провадження та відповідні процесуальні відносини. Правостворюючі юридичні факти забезпечують реалізацію права на звернення до суду за судовим захистом, права на касаційне оскарження судового рішення та ін. Виникнення процесуальних відносин забезпечується юридичними фактами - діями, що носять, як правило, характер правомочності на одностороннє волевиявлення.

Хоча суперечки термінологічного характеру про назви пішли багато в чому у минуле, необхідна достатня точність вираження думки автора. Відмовлятися від сформованої термінології навряд чи вірно. Тому представляється не зовсім точною думка Н.Б.Зейдера і А.Ф. Козлова про наявність юридичних фактів, що створюють правовідносини.[40] Термін «створювати» не зовсім точно відображає процес формування процесуальних правовідносин. Юридичні факти самі по собі не створюють правовідносин, а виступають в якості однієї з передумов їх виникнення. Настання відповідного юридичного факту переводить суб'єктивне право, обов'язок в площину діючого права, в реальні правовідносини. Тому точніше говорити про виникнення правовідносин, що обумовлюється серед ряду різних фактичних передумов і настанням відповідних юридичних фактів.

Деякі вчені, наприклад, Н.О.Чечіна, заперечують наявність даного етапу функціонування процесуальних відносин. Оскільки, на думку Н.О.Чечіної, цивільний процес являє систему процесуальних відносин, які виникають і припиняються, то в її концепції і немає місця етапу зміни. Тим часом елементарні процесуальні відносини існують не самі по собі, а в рамках певного цивільного провадження, складаються і розвиваються по кожній конкретній справі. Зміна правовідносин представляє з себе один з можливих етапів їх розвитку.[29, с.53]

Під зміною правовідносини в літературі розуміється зміна їх змісту, суб'єктів, а також їх об'єкту, тобто зміна одного з елементів правовідносин. В якості критерію зміни правовідносин пропонується і ступінь збереження правового зв'язку суб'єктів, тобто її часткова, а не повна модифікація.

Вважається, що в якості правозмінюючих юридичних фактів виступають різні обставини. По-перше, зміни в суб'єктному складі, наприклад, в справу вступає третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, або відбувається заміна неналежної сторони на належну. Не зовсім точним є твердження В.Б.Ісакова про те, що заміна суб'єктів призводить завжди до зміни правовідносин. Так, заміна суб'єкта в порядку правонаслідування не змінює правовідносини. Тут триває розвиток і функціонування колишніх процесуальних відносин, які на період вступу правонаступника призупиняється.[32, с. 26] По-друге, зміни у змісті процесуальних прав і обов'язків сторін при здійсненні ними деяких розпорядчих дій, наприклад, зміна підстави або предмета позову.

Що стосується впливу зміни об'єкта процесуальних правовідносин на їх динаміку, то вирішення даного питання залежить насамперед від поняття об'єкта, яке відноситься до числа найбільш дискусійних. Не розглядаючи докладно всі висловлені точки зору, можна погодитися з думкою про те, що в якості об'єкта окремих процесуальних відносин виступає поведінка як суду, так і будь-якого іншого учасника процесу. Адже процесуальні відносини виникають у зв'язку із здійсненням процесуальних дій, що виступають як форми реалізації процесуальних прав та обов'язків. Всі окремі елементарні відносини, виникають і припиняються, об'єднуються в рамках певного провадження, що має в якості об'єкта спір про право або вимогу про встановлення юридичних фактів, чи інших обставин у справах окремого провадження, або, точніше сказати, оспорюване суб'єктивне право чи охоронюваний законом інтерес, що захищаються в суді.

Зміна об'єкта сама по собі, на наш погляд, не може впливати на динаміку провадження, що виникає у справі. Це пов'язано зі значенням процесуальних дій суду та учасників судочинства, через які здійснюється в кінцевому рахунку вплив на динаміку процесуальних відносин. Якби не змінювався об'єкт процесуальних відносин, до тих пір, поки його зміна не буде опосередкована вчиненням процесуальної дії, безпосередній правостворюючий ефект не наступить. Тому зміна об'єкта тягне за собою зміну іншого елемента провадження - його змісту, який і створює в кінцевому рахунку вплив на динаміку цивільного процесу. Можливо і зворотний вплив зміни змісту провадження на зміну його об'єкта внаслідок розпорядчих дій сторін. Отже, зміна об'єкта, яка б не стосувалася зміни змісту правовідносин і самостійно впливала б на динаміку правового зв'язку неможлива, за винятком тих випадків, коли в результаті судової діяльності буде встановлено, що немає самого об'єкта судового захисту, внаслідок чого зацікавленій особі відмовлять у задоволенні заявленої вимоги. Виходячи з викладеного, можна прийти до висновку, що запропонований В.Б.Ісаковим критерій зміни правовідносин, пов'язаний у тому числі і зі зміною їх об'єкта, не є універсальним.[32, с.27]

Правозабезпечувальна функція процесуальних юридичних фактів проявляється, напевно, найчастіше в порівнянні з іншими. Юридичні факти забезпечують нормальний хід судочинства, тому цивільний процес являє собою безперервне чергування процесуальних дій - юридичних фактів. Вчинення одного юридичного факту створює можливість переходу до іншого юридичного факту. Правозабезпечувальні функції виконують юридичні факти в стадії судового розгляду і ін.

Функцію припинення процесуальних відносин виконує цілий ряд процесуальних юридичних фактів: судове рішення як акт застосування норм матеріального та процесуального права, ухвали суддів, акти суддів апеляційної та касаційної інстанцій. Припиняє по суті справи провадження ухвала суду про заміну неналежної сторони належною.[4]

Правовозупиняюча функція виражається в тому, що юридичні факти відновлюють значення інших фактичних обставин, наприклад, судове рішення про відновлення пропущеного процесуального строку.

Всі зазначені функції процесуальних юридичних фактів пов'язані між собою. Один і той же юридичний факт може виконувати різні функції залежно від конкретної ситуації, що складається в процесі реалізації норм процесуального права. Особливо багатозначна роль судових визначень, які виконують всі перераховані вище функції.

Крім правостворюючих процесуальним юридичним фактам властиві й інші функції. Вони не пов'язані безпосередньо з виникненням конкретних правових наслідків, а визначають характер діяльності учасників цивільного процесу. Здебільшого ці функції забезпечують законність процесу правозастосування.

Будь-який юридичний факт, що закріплений в нормі права, виступає гарантією законності. Саме закріплення в нормах процесуального права порядку здійснення правосуддя у цивільних справах, процесуальної діяльності суб'єктів, умов реалізації процесуальних норм є гарантією законності. Так, коло право перешкоджаючих юридичних фактів, які є підставою для повернення позовної заяви, обставини, при яких суд має право залишити заяву без руху окреслено в ст.121 ЦПК і т.д. Чітко окреслена система процесуальних юридичних фактів гарантує здійснення суб'єктами цивільного процесуального права їх процесуальних прав і виконання покладених на них обов'язків. Регулюючи вчинення процесуальних дій, юридичні факти сприяють запобіганню порушень процесуального регламенту, встановлюючи санкції за порушення.

З функцією забезпечення законності тісно пов'язана і функція попереднього їх впливу на процесуальну діяльність суб'єктів цивільного процесу. Встановлюючи відповідні правові наслідки після вчинення певних процесуальних дій або бездіяльності, норми права тим самим попередньо визначають можливу поведінку суб'єктів.

Уточнюючи положення В.Б. Ісакова, слід зазначити, що функція попереднього впливу властива не всім юридичним фактам, а тільки тим з них, які регулюють поведінку, діяльність суб'єктів правовідносин. Попередній вплив па події, які мають місце мимо волі і бажання заінтересованих осіб, виключається.

Вивчення характеру попереднього впливу юридичних фактів на діяльність суб'єктів процесуальних відносин має велике практичне значення при розробці пропозицій по вдосконаленню процесуального законодавства. Вивчення мотивів діяльності суб'єктів у процесуальному відношенні дозволить краще впливати на неї шляхом закріплення в праві відповідних правових наслідків.

Не тільки юридичні факти викликають правові наслідки. Існує і зворотний зв'язок - правові наслідки можуть викликати юридичні факти, але не всякого характеру, а тільки юридичні факти - волевиявлення, що відображають діяльність суб'єктів права. При цьому причини і наслідки постійно міняються місцями: те, що є наслідком певної причини, саме виступає в ролі причини для іншого явища, але не того, яке його породило.

Юридичні факти в процесі правозастосування виконують важливу функцію обмеження розсуду суду (судді) та осіб, що беруть участь у справі. Наявність юридичних фактів чітко і ясно визначає характер дій по застосуванню норм цивільного процесуального права. У відносно-визначених і невизначених нормах процесуальні юридичні факти окреслюють межі судового розсуду при застосуванні норм процесуального права. Юридичні факти (з урахуванням принципу диспозитивності) встановлюють рамки при здійсненні ряду дій сторонами, наприклад, при укладенні мирової угоди.

Юридичні факти виконують також функцію індивідуального під нормативного регулювання, наприклад, акти суду (судді) - рішення, ухвали, постанови. В судових актах вирішуються різні процесуальні питання, що виникають в ході розвитку процесуальних відносин. Судові акти входять у фактичні склади, породжують правові наслідки. В них конкретизується зміст процесуальних норм, дається оцінка діяльності осіб, що у справі і сприяють правосуддю.

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що можливі різні аспекти аналізу функцій процесуальних юридичних фактів. У правовому регулюванні при правонаданні юридичні факти виступають як елемент цивільно-процесуального методу і елемент регулювання правового механізму, що встановлює відповідні правові наслідки. В процесуальних юридичних фактах відбивається специфіка і якісні особливості цивільного процесуального методу регулювання суспільних відносин. В правозастосуванні процесуальні юридичні факти виконують функції, пов'язані з наявністю правових наслідків їх настання і інші функції. Функції правових наслідків виражаються в здатності юридичних фактів обумовлювати виникнення, зміну, припинення процесуальних прав і обов'язків і правовідносин, а також в правозабезпечувальній і правоперешкоджаючій функціях. Крім того, юридичні факти забезпечують дотримання законності, попередній вплив на процесуальну діяльність суб'єктів, обмежують судовий розсуд, а також розсуд осіб, які беруть участь у справі, забезпечують індивідуальне піднормативне регулювання процесуальних відносин.

РОЗДІЛ 2.СИСТЕМА ЮРИДИЧНИХ ФАКТІВ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ПРАВІ

2.1 Класифікація юридичних фактів у цивільному процесуальному праві

Вченими-цивілістами під юридичними фактами прийнято розуміти певні життєві обставини (одну або декілька обставин), з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Акти цивільного процесуального законодавства не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками.

Усі численні юридичні факти в цивільному процесуальному праві потрібно класифікувати залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і більш чітко відмежовувати їх один від одного. Побудова цілісної науково обґрунтованої системи юридичних фактів в цивільному процесуальному праві сприяє правильному розумінню та застосуванню цивільного процесуального законодавства на практиці.

Класифікацію юридичних фактів у юридичній літературі, що стосується цивільного процесуального права розроблено на підставі певних критеріїв. Зазвичай процесуальні факти поділяються залежно від волі суб'єктів на події та дії. У теорії права такий поділ не є беззаперечним. Деякі автори мають думку, що до цієї групи потрібно включати ще стан і строки. Інші вважають, що за вольовою ознакою юридичні факти у цивільному процесуальному праві поділяються на три види: дії, події, стан. Дії відбуваються за волею суб'єктів -- фізичних і юридичних осіб. До них належить більшість процесуальних фактів (подання позовної заяви до суду, клопотання, тощо). Наприклад, така подія, як смерть сторони, може спричинити численні правові наслідки, включаючи процесуальне правонаступництво.

Смерть сторони у справі про визнання недійсним шлюбу, заповіту, договору дарування чи іншої угоди про відчуження майна, не може розглядатись як підстава для закриття провадження у справі за наявності інших заінтересованих осіб, що є правонаступниками у майнових правовідносинах, з якими пов'язана вирішувана справа.[41, с.324]

В спеціальній юридичній літературі пропонуються різні підходи до класифікації юридичних фактів. Але як вже згадувалося, зазвичай, юридичні факти поділяють за вольовим критерієм, тобто поділ на дії та події.

Найважливішим компонентом у системі юридичних фактів цивільного процесуального права є процесуальні дії - це основний, визначальний вид юридичних фактів даній системі.

Дії - це конкретні життєві обставини, що залежать від волі людини та безпосередньо нею втілюються. Вони є різновидом правомірної свідомої поведінки суб'єкта правовідносин, яка своїм вольовим характером відрізняється від інших проявів існування особи (рефлексів, інстинктів тощо). Разом з тим, неправомірна поведінка суб'єкта правовідносин також може обумовлювати настання юридичних фактів.[42]

У процесуально-правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони служать підставами виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, з іншого - є здійсненням суб'єктами процесуальних правовідносин свого процесуального права або виконанням своїх процесуальних обов'язків. Процесуальні дії виступають одним з елементів процесуальних правовідносини. Але юридичне значення в процесі мають не тільки процесуальні дії його суб'єктів, а й усе провадження в цілому. У цьому полягає найважливіша особливість процесуально-правового механізму, взаємоперетворення одних його компонентів в інші. У цивільному процесуальному праві юридичні факти і правовідносини можуть мінятися місцями, правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів. Це обумовлено тим, що юридичний процес є нерозривний ланцюг у якому виникають, розвиваються і припиняються процесуальні дії і відповідні відносин в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості.[42]

Дії в цивільному процесуальному праві точніше називаються процесуальними, тому вони являють собою здійснення суб'єктами процесуальних відносин своїх процесуальних прав і виконання обов'язків. Процесуальні дії є результатом вольової діяльності різних суб'єктів цивільного процесуального права. Звідси випливають більш широкі можливості регулюючого впливу на поведінку учасників процесуальних відносин через визначення характеру процесуальних дій, з'єднання їх з інтересами відповідних осіб.[42]

Поняття «процесуальні дії» можна визначити, як основні юридичні факти в цивільному процесуальному праві. При цьому слід мати на увазі, що не всі дії в цивільному процесуальному праві є процесуальними Так, акти органів державного управління виступають як процесуальні юридичні факти-дії, але не є процесуальними діями в загальноприйнятому розумінні даної категорії. В якості процесуальних виступають такі дії, які є результатом здійснення суб'єктивних процесуальних прав і виконання процесуальних обов'язків.

Процесуальні дії діляться на правомірні і неправомірні. Правомірні процесуальні дії є результатом здійснення процесуальних прав та виконання обов'язків, що відповідає нормам цивільного процесуального права. Неправомірні процесуальні дії (або бездіяльність) являють собою порушення норм цивільного процесуального права, встановленого процесуального регламенту. Неправомірними процесуальними діями порушуються чиї-небудь процесуальні права, не виконуються обов'язки. Вони викликають настання специфічного різновиду юридичної відповідальності - процесуальної.

Серед неправомірних дій виділяється об'єктивно-протиправна дія, тобто такий акт вольової поведінки, який має чисто зовнішній характер. Відмітною ознакою такої дії є його невинність внаслідок різних обставин. Наприклад, всі обставини, які згідно ст.361 ЦПК тягнуть перегляд рішень, ухвал і наказів за нововиявленими обставинами, не були відомі суду при розгляді справи. Винесення незаконного судового рішення з причин, від суду незалежних, представляє по суті справи об'єктивно-протиправну дію. Наслідком виявлення юридичних фактів, що свідчать про незаконність і необґрунтованість судового акту, є його скасування.

Так, наприклад, 25 червня 2008 року Летичівський районний суд Хмельницької області виніс рішення про стягнення з Полуденного Андрія Вікторовича аліменти на користь Полуденної Марини Олександрівни на утримання дочки Полуденної Ірини Андріївни. В листопаді 2014 року Андрій Вікторович отримав висновку про біологічне батьківство в якому було зазначено, що вірогідність його батьківства по відношенню до Полуденної І.А. повністю виключається і становить 0,0000%.

25 грудня 2014 року Летичівським районним судом хмельницької області було прийняте рішення про виключення відомостей про Полуденного Андрія Вікторовича 05.07.1986 року народження, уродженця смт. Летичів Хмельницької області, як батька з актового запису №56 від 05.06.2008 року про народження Полуденної Ірини Андріївни, яка народилася 20.05.2008 року в смт Летичів Хмельницької області, вчиненого Відділом реєстрації актів цивільного стану Летичівського районного управління юстиції Хмельницької області. Але дані обставини не звільнили його від сплати аліментів, тому 5 лютого 2015 року Полуденний Андрій Вікторович звернувся до Летичівського районного суду Хмельницької області з позовною заявою про перегляд судового рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами.

На думку В.В.Бутнєва, невірним є розподіл юридичних фактів на правомірні і протиправні дії, так як не будь-яке порушення норми права, юридичного обов'язку і суб'єктивного права є правопорушенням.[43] Останнє твердження В.В.Бутнева є цілком переконливим, але воно не може заперечувати значимість даної класифікації. Адже як було показано вище, протиправні дії можуть бути різними за характером і викликати різні наслідки. У цьому сенсі пропонована В.В.Бутневим класифікація юридичних фактів на регулятивні та охоронні цілком укладається, на наш погляд, в традиційний підрозподіл фактичних обставин на правомірні і протиправні.

У формі правовідносин, пише В. Б. Ісаков, виступають найважливіші, найбільш значимі, суттєві зв'язки. Тому немає нічого дивного в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент реальності, як правові відношення.[44, с.47]

Закріплення в нормах процесуального права фактів-правовідносин обумовлено вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв'язків.

Процесуальні дії і процесуальні факти-правовідносини займають в системі юридичних фактів цивільного процесуального права центральне місце, це основні і необхідні юридичні факти в процесуальному фактичному складі. Крім функції забезпечення виникнення, зміни та припинення процесуальних правовідносин, вони виконують в процесуально-правовому механізмі функцію гарантій законності. Ці юридичні факти - свого роду «ключові точки» процесуально-правового регулювання. Так, законне прийняття позовної заяви, зумовлює правомірність всіх наступних дій.

У системі юридичних фактів цивільного процесуального права особливе місце займають юридичні події. Юридичні події - це фактичні обставини, які на відміну від юридичних дій не залежать від волі людей.[45, с.213]

Події - це конкретні життєві обставини, що виникають та існують незалежно від волі людини та непідвладні їй. Життєві обставини у вигляді подій можуть набувати юридичного значення у випадках прямого посилання на них у законодавчих актах.[43]

В контексті нашої роботи, доцільно зазначити, що події часто виступають підставами виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Настання певної події як життєвої обставини обумовлює настання процесуальних юридичних наслідків. Також подія зазвичай є підставою для вчинення відповідних процесуальних дій суду, зокрема, смерть позивача або відповідача при розгляді цивільної справи, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, є підставою для закриття провадження у справі (п. 6 ч. 1 ст. 205 Цивільного процесуального кодексу України).

Наприклад, 22 серпня 2011 р. Золочівським районним судом Львівської області під час розгляду у судовому засіданні цивільної справи за позовом позивача - спілки "Крез-Капітал" до відповідача Клименко Л.Л. про стягнення коштів, було прийнято ухвалу про закриття провадження, оскільки на час розгляду справи в судовому засіданні з'ясувалось , що відповідачка Клименко Л.Л. померла 28.07.2011 року . Це було підтверджено копією свідоцтва про смерть серії 1-СГ № 251544 , яке суду представила її дочка Бойчук В.М. Тому своєю ухвалою суддя закрив провадження у зв'язку зі смертю відповідачки по справі.[46]

У юридичній літературі склалися різні думки щодо природи і місця юридичних подій в системі юридичних фактів цивільного процесуального права. Позиція однієї групи авторів найбільш чітко проявляється в дослідженнях Н. А. Чечіної, яка вважає, що дії, що здійснюються в процесі судової діяльності, можуть перебувати в певній залежності від фактів-подій. Однак процесуальні відносини завжди виникають не з цих подій, а завжди з дій, навіть якщо останні обумовлені подіями і не можуть відбуватися без настання або ненастання подій. Події можуть служити лише приводом до скоєння дії чи бездіяльності осіб, що беруть участь у процесі. Дії ж служать допоміжною ланкою між подіями і можливістю виникнення процесуального прав відношення.[47]

Інша група авторів розглядає події на рівні самостійних компонентів у юридичних складах. Так, А. Ф. Козлов вважає, що винесення судом відповідної ухвали повністю залежить від виниклої раніше правомочності: обставиною, що породжує останнє, є якраз смерть позивача або відповідача, яку за своїми наслідками можна кваліфікувати не інакше як процесуальний юридичний факт. По-перше, наслідки, з нею пов'язані, досить значні. Вони стосуються не тільки суду, а й громадян, організацій. Смерть зацікавленої особи може безпосередньо породити у громадянина право на вступ у процес як правонаступника, з нею пов'язується припинення правоздатності. Лише це останнє, - пише автор, - дає всі підстави вважати події самостійними процесуальними юридичними фактами.[48]

Здається, що роль юридичних подій в динаміці цивільних процесуальних правовідносин не варто перебільшувати, так само як і применшувати. Юридичні події породжують процесуальні правові наслідки тільки в сукупності з діями, в межах єдиних фактичних складів.

Таким чином впевнено можна сказати що в праві існують своєрідні юридичні факти-події, які самостійно або спільно з іншими юридичними фактами зумовлюють виникнення правовідносин, призводять до зміни прав та обов'язків, або припиняють правові відносини.

Другий різновидом процесуальних юридичних фактів виступають події, тобто не залежні від волі людей явища дійсності. За ознакою взаємозв'язку з діяльністю людини події поділяються на дві групи: абсолютні і відносні.

Абсолютні події - це явища, виникнення і розвиток яких не пов'язані з вольовою діяльністю суб'єктів. Абсолютні події не залежать від волі людини, наприклад, землетрус, повінь можуть спричинити за собою неявку особи, що є у справі свідком в судове засідання. Тому до числа абсолютних подій відносяться стихійні лиха та інші природні явища (повінь, посуха, землетрус тощо). До абсолютних юридичних подій слід віднести такий юридичний факт, як природна смерть особи. Вказаний вид абсолютних, тобто не обумовлених ні в якій мірі вольовою діяльністю людей, юридичних подій може бути об'єднано в групу явища, що виражають прояв сил природи незалежно від дій та свідомості людини.[49, с.208]

Абсолютні юридичні події у своєму складі не вичерпуються тільки цією групою юридичних фактів. Говорячи про події, які є значущими для цивільного процесуального права, не слід забувати про такий важливий юридичний факт як закінчення часу, в тому числі встановленого для вчинення відповідних процесуальних дій.[4]

Відносні події - це явища, що виникають з волі суб'єктів, проте розвиваються і виникають незалежно від їх волі. [40]

Походження відносних подій визначається діяльністю людини, але їх правові наслідки перебувають поза залежністю від обставин, що зумовили їх появу. До них можна віднести, наприклад, перебування у складі Збройних Сил на строковій військовій службі, тривале службове відрядження і т.д., які тягнуть різні наслідки (визнання поважних причин неявки в судове засідання, відкладення розгляду справи або призупинення провадження у справі і інші).

Так, смерть обумовлена вбивством людини є відносною подією, адже сама подія (смерть) виникла в результаті вольових дій вбивці. Разом з тим, ця подія (смерть) стала наслідком патологічних змін в організмі потерпілого, вже не залежать від волі вбивці.

В праві загальноприйнятим вважається той факт, що народження людини є юридичною подією. Проте, проектуючи це припущення на поняття «подія» виходить, що народження людини або не обумовлено вольовою діяльністю людей, або незалежно від волі осіб може призводити до виникнення правовідносин. Народження особи є відносною юридичною подією, при якій діяльність деяких суб'єктів майбутнього правовідношення хоча й існує, проте юридично байдужа.

Відносні юридичні події є явищами, причиною виникнення яких є вольова людська діяльність, що впливає на подальший розвиток даного явища тільки до певного моменту, після якого явище виступає і розвивається самостійно і на своєму заключному етапі розвитку призводить до виникнення юридичних наслідків. Так, народження людини є підставою для виникнення у цивільної процесуальної дієздатності передбаченої ст. 28 ЦПК України.

Події в динаміці цивільних процесуальних відносин виступають в якості безпосередньо правостворюючих юридичних фактів. Правові наслідки вони тягнуть спільно з процесуальними діями суду (судді) та осіб, що є у справі.

Отже, юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до вчинення відповідних дій учасниками процесу.

В якості окремого юридичного факту-події можна розглядати недієздатність з причини захворювання сторони у справі або заявника у справах окремого провадження. Зазвичай захворювання особи розглядають як юридичний факт-подію, який не залежить від волі людини. Для цивільного процесуального права в даному аспекті має значення тривалість та стан захворювання. З позицій Цивільного процесуального кодексу України захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу може бути підставою для застосування судом права на зупинення провадження у справі (п. 2 ч. 1 ст. 202 ЦПК України).[11]