Особливості функціонування та правового статусу фермерських господарств
Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація. Правовий статус селянських (фермерських) та приватно-орендних підприємств. Агробіржа як суб'єкт аграрного права. Порядок створення селянського (фермерського) господарства, його державна реєстрація.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 11.10.2011 |
| Размер файла | 47,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ПЛАН
ВСТУП
- РОЗДІЛ І. СУБ'ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА
- 1.1 Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація
- 1.2 Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів
- 1.3 Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств
- 1.4 Порядок утворення, реорганізації і ліквідації підприємств кооперативного і корпоративного типу та державних і комунальних сільськогосподарських підприємств
- 1.5 Правовий статус селянських (фермерських) та приватно-орендних підприємств
- 1.6 Агробіржа як суб'єкт аграрного права
- РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА
- 2.1 Поняття та основні ознаки селянського (фермерського) господарства
- 2.2 Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державна реєстрація
- 2.3 Склад селянського (фермерського) господарства, права та обов'язки його членів
- 2.4 Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства
- 2.5 Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства
- 2.6 Умови та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства
- РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ОСОБИСТОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
- 3.1 Поняття особистого селянського господарства і суб'єкти на право його ведення
- 3.2 Право на присадибну земельну ділянку, умови й порядок її надання
- 3.3 Правовий режим майна особистих селянських господарств
- 3.4 Права та обов'язки сільськогосподарських підприємств по розвитку особистих селянських господарств
- ВИСНОВКИ
- СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Україна - одна з найбагатших держав світу на благодатну землю сільськогосподарського призначення. Сільське господарство України характеризується певними суспільними, політичними, економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право.
Аграрне право є галуззю права України, становить складову і невід'ємну частину правової системи України. Як галузь права воно характеризується власним предметом, принципами і методами правового регулювання. За допомогою аграрно-правових норм визначається правове становище всіх виробників сільськогосподарської продукції, регулюються їхня виробничо-господарська діяльність, суспільно-організаційні, майнові, управлінські, членські, трудові, соціальні, господарчо-договірні та інші аграрні відносини. Правові норми цієї галузі права залежно від особливостей предметів регулювання та правового забезпечення об'єднуються у відповідні правові інститути аграрного права. Ці норми в процесі виконання вимог закону і правозастосування зумовлюють виникнення, зміну або припинення аграрних правовідносин. Через систему аграрних правовідносин відбувається залучення правових норм, фінансового, земельного, адміністративного, цивільного, торговельно-підприємницького, трудового та інших галузей права. Таке поєднання норм ряду галузей права є закономірним правовим явищем, спрямованим на досягнення ефективного використання правових засобів регулювання специфічних аграрних відносин, реалізації правосуб'єктності учасників сільськогосподарського виробництва, правоохоронного і юридичного захисту їхніх майнових, земельних, трудових, аграрно-договірних, управлінських, соціальних та інших прав.
Актуальність роботи. Перехід до ринкової економіки в Україні позначений економічними перетвореннями, реформуванням законодавчої та виконавчої влади, необхідністю перебудови аграрного сектора на основі формування приватної та колективної власності, розвитку підприємництва, рівноправністю різних форм ведення сільськогосподарського виробництва. Здійснення цих перетворень, а також у цілому аграрної реформи викликає необхідність формування відповідних виробників сільськогосподарської продукції (продуктів харчування, сировини, рослинного і тваринного продовольства). Такими виробниками є аграрні підприємці, в основному нові їх види і типи, які раніше практиці господарювання в аграрному секторі були невідомі. Це - приватні виробничі формування, селянські (фермерські) господарства, орендні підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподарські товариства і спільні підприємства, міжгосподарські товариства і об'єднання та ін. Вони виступають носіями суб'єктивних прав та обов'язків і наділені спеціальною правосуб'єктністю. Право-суб'єктність надає правову можливість виробникам аграрного сектора брати участь в агарних правовідносинах, тобто бути їх суб'єктами. Аналіз основних ознак правосуб'єктності підприємців АПК дозволяє дати таке визначення поняття учасників аграрних правовідносин -- суб'єктів аграрного права.
Субґєктами аграрного права визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність на землі, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обовґязків) у сфері виробництва, переробки, реалізації сільськогосподарської продукції, аграрного сервісу, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобовґязаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Закон України «Про господарські товариства» - від 5 жовтня 2010р.
Учасниками відносин у сфері аграрного господарювання є аграрні підприємства, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені організаційно-господарською компетенцією.
Субґєктів аграрного господарювання можна класифікувати за різними критеріями, зокрема за юридичним статусом, за формою власності, спеціальною правоздатністю та функціями, субґєктним складом, способом утворення та формування статутного фонду, організаційно-правовою формою, кількістю працівників та обсягом валового доходу.
За юридичним статусом всі субґєкти аграрного господарювання поділяються на юридичних і фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції, надлишки якої реалізуються на ринках.
За формою власності аграрні товаровиробники, згідно з Законом України «Про власність», поділяються на приватні, колективні, державні та змішані, а згідно з ЦК -- на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК). Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів, як правило, на договірних засадах. Юридичні особи публічного права створюються розпорядчим способом на підставі акта органу державної влади або органу місцевого самоврядування.
За спеціальною правоздатністю та функціями субґєкти аграрного господарювання поділяються на субґєктів у сфері товарного виробництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, субґєктів у сфері агровиробничого сервісу, субґєктів у сфері фінансування, кредитування, страхування, торгівлі. До перших належить більшість субґєктів аграрного господарювання (виробничі сільськогосподарські кооперативи, товариства, спілки селян, фермерські господарства, державні аграрні підприємства тощо). До других -- товариства, кооперативи та інші, які здійснюють агрохімічне, меліоративне, виробничо-технічне та інше обслуговування аграрних підприємців. До третіх -- банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії тощо.
Мета роботи -- розкрити особливості функціонування та правового статусу фермерських господарств.
Об'єкт даної курсової роботи -- це суб'єкти аграрного права, засновані на приватній формі власності (селянські (фермерські) господарства, спілки селян).
РОЗДІЛ І. СУБ'ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА
1.1 Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація
Суб'єкти аграрного права -- це виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб'єктністю), господарська діяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобу виробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктами харчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження Аграрне право України. За ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жумшана. Видання: Х.: Право, 2003.
Виробників сільськогосподарської продукції, як правило, законодавство називає «підприємствами» і «підприємцями». В умовах ринкової економіки вони можуть бути засновані на будь-якій формі власності і самостійно вибирати організаційно-правову форму (Закони України «Про власність», «Про підприємства в Україні»). При цьому аграрному підприємству (підприємцю) притаманні такі основі риси і принципи діяльності:
- основним предметом їх діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції; усі інші види сільськогосподарської діяльності (в тому числі переробки і реалізації продукції) мають допоміжний характер;
-- основним засобом виробництва є, передусім, земля, а також інші природні ресурси.
Виробництво сільскогосподарської продукції (крім тваринництва) має сезонний характер. З урахуванням цих та інших ознак можна дати таке його визначення.
Аграрне підприємство -- це суб'єкт аграрних правовідносин, що самостійно володіє і розпоряджається відособленим майном, у комплексі якого основним засобом виробництва є природне тіло -- земля, що використовується ним для виробництва сільськогосподарської продукції (предмета його діяльності), а також переробки сировини рослинного і тваринного походження, виконання інших робіт і надання послуг для задоволення потреб побутового і соціально-культурного характеру як безпосередньо своїх працівників, так і працівників сфери обслуговування.
Основна ознака суб'єктів аграрного права, як і суб'єктів інших галузей права (господарського, цивільного та ін.) -- наявність відособленого майна. Правовою формою такого відособлення є самостійний баланс, наявність якого дає власнику можливість займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю.
Оскільки суб'єкти (підприємці) аграрних правовідносин засновуються на різних формах власності, класифікувати їх слід саме за критерієм форм власності, що лягли в основу 'їх створення. Звичайно, це не єдиний критерій класифікації, її можна проводити за іншими ознаками, наприклад, за сферою і предметом, а також залежно від того, як визначається їх правовий статус, на базі якого закону.
За формами власності суб'єкти аграрного права поділяються на чотири взаємопов'язані групи.
До першої групи слід віднести суб'єктів, заснованих на приватній власності (селянські (фермерські) господарства тощо).
Другу становлять суб'єкти, засновані на колективній формі власності, тобто спілки селян, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо, а також виробники (підприємці) корпоративного типу: акціонерні товариства, асоціації, концерни, товариства з обмеженою відповідальністю, орендні формування та ін.
До третьої групи належать засновані на державній формі власності і такі суб'єкти, як державні підприємства (науково-дослідні організації, сільськогосподарські радгоспи-технікуми і т. ін.).
Четверту групу суб'єктів аграрного права становлять формування, засновані на змішаній формі власності, тобто на декількох формах власності в їх поєднанні: приватної і державної, державної і колективної, приватної, державної і колективної, в тому числі з іноземним інвестором тощо. До останніх можна віднести, зокрема, суб'єктів сфери сервісу, які можуть бути засновані на будь-якій формі власності (аграрні підприємства агротехнологічного та іншого сервісу, а також фінансово-кредитного, комерційного і страхового сервісу). Наприклад, сервісні підприємства по технологічному обслуговуванню і виконанню ремонтних робіт можуть засновуватись на приватній, державній або змішаній формах власності. Аграрне право України. За ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жумшана. Видання: Х.: Право, 2003
1.2 Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів
Залежно від організаційно-правових форм суб'єкти аграрного права розмежовуються на дві групи: підприємства кооперативного та підприємства корпоративного типу.
Аграрні підприємства кооперативного і корпоративного типу мають як спільні риси, так і відмінні. Спільними їхніми рисами є те, що це -- юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність і Дієздатність, можуть набувати прав та юридичних обов'язків, бути позивачами і відповідачами в суді. Особливість аграрних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що вони, передусім, об'єднують трудову діяльність, тобто кожен член такого підприємства повинен особисто в ньому працювати. Всі члени такого підприємства мають право брати участь в управлінні діяльністю підприємства (за принципом: один член кооперативу - один голос). Від кожного працівника такого підприємства залежить застосування заходів заохочення і стягнення. Це і відрізняє риси підприємства кооперативного типу від підприємств корпоративного типу.
Фізичні та юридичні особи, які беруть участь у діяльності сільськогосподарського товариства, повинні обов'язково зробити особистий майновий внесок у статутний фонд товариства. Внесками учасників можуть бути не тільки грошові кошти, а й будинки, обладнання, цінні папери, право на користування природними ресурсами, а також право на інтелектуальну власність людини. Цим аграрні підприємства корпоративного типу відрізняються від підприємств кооперативного типу.
Суттєвою особливістю правосуб'єктності підприємств корпоративного типу є те, що вони насамперед об'єднують капітал, а не свою трудову участь.
Господарські товариства створюються на основі укладення установчого договору, який має вирішальне значення для учасників такого підприємства у зв'язку з тим, що установчий договір регламентує відносини між учасниками господарського товариства залежно від їх частки у статутному фонді підприємства. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» вони виступають власниками переданого їм майна, учасниками виробленої продукції, отриманих прибутків.
1.3 Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств
Державні сільськогосподарські підприємства - це такі підприємства, які не є власниками закріпленого за ними майна. Воно перебуває в державній власності і надається їм на праві повного господарського відання або оперативного управління не тільки для виробництва найважливіших видів сільськогосподарської продукції, а й спеціальних видів рослин, наприклад для потреб медичної, парфумної та інших галузей народного господарства.
Основна частина державних підприємств -- це підприємства, які в першу чергу забезпечують науково-технічний прогрес у сільському господарстві і обслуговують підприємців -- виробників сільськогосподарської продукції. Державними є різноманітної спеціалізації племінні заводи, дослідно-селекційні станції, звірорадгоспи, тваринницькі комплекси, підприємства по відтворенню цінних видів риб та тварин, радгоспи-технікуми та коледжі, різноманітні навчально-дослідні чи навчально-виробничі господарства і т. ін.
Держава, як власник майна, зберігає за собою право вирішення таких питань, як: право створення, реорганізації та ліквідації підприємств, визначення їх спеціалізації, здійснення контролю за цільовим використанням майна, одержанням частки прибутку тощо.
Водночас, маючи такі повноваження щодо державних підприємств, держава, ЇЇ органи не вправі втручатись у господарську діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, предмету та цілям діяльності цих підприємств.
З урахуванням спеціалізації, природно-кліматичних та інших умов вони самостійно визначають і встановлюють внутрішньогосподарську виробничу структуру. За узгодженням з координаційними та регулюючими галузевими органами державні підприємства мають право брати участь у різноманітних науково-виробничих об'єднаннях, акціонерних та інших господарських товариствах, а також різного виду кооперативах.
Підприємства, засновані на праві повного господарського відання, мають право самостійно регулювати режим праці і відпочинку, встановлювати їх тривалість у напружені періоди, зверх обсягів, передбачених трудовим законодавством, але відповідно до його конституційних принципів, розробляти і застосовувати форми і системи оплати праці відповідно до конкретних видів та ділянок виробництва. Проте це не виключає необхідності здійснення контролю за правильною витратою коштів на оплату праці та інші Цілі споживчого характеру.
Для трудових відносин на цих підприємствах характерні певні особливості. Особи, які працюють у державних сільськогосподарських підприємствах, за соціальним станом є робітниками та службовцями, їх правовий статус визначається такими нормативними актами: Кодексом законів про працю, а також законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про страхування».
Юридичні права, обов'язки та законні інтереси працівників становлять основу правового статусу працівників сільськогосподарського підприємства. За обсягом основних прав і обов'язків правовий статус працівників державних сільськогосподарських підприємств не відрізняється від правового статусу працівників і службовців підприємств інших галузей народного господарства. Тобто вони володіють всім обсягом трудових прав і обов'язків, передбачених Конституцією України для громадян нашої країни. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових
осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування
обмежується законом.
Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на
ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна
конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.
Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю
і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє
діяльності громадських організацій споживачів. Конституція України: Прийнята на п'ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.
Але праця в цій галузі має певну специфіку. Сезонний характер багатьох робіт у рослинництві і тваринництві обґрунтовує в різні періоди господарського року різну потребу в сільськогосподарських кадрах. Саме тому в державних сільськогосподарських підприємствах розрізняють постійних, сезонних і тимчасових працівників. Обсяг їх трудових прав і обов'язків різний.
У період напружених польових робіт потреба сільськогосподарських підприємств у трудових ресурсах значно збільшується, в інші періоди -- скорочується. Ця закономірність визначає особливості правового регулювання режиму робочого часу і часу відпочинку працівників сільського господарства.
Загальні результати роботи трудового колективу сільськогосподарського підприємства визначають підсумки господарського року, коли зібрано врожай і завершено природно-біологічний цикл виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Така закономірність передбачає застосування своєрідних видів, систем і форм оплати сільськогосподарської праці і заохочення трудівників у досягненні кінцевих результатів. Нині в сільськогосподарських підприємствах застосовується підрядно-преміальна, акордно-преміальна системи оплати праці, додаткова оплата та різні форми преміювання (грошима і натуральною продукцією), які відповідають специфіці сільськогосподарської діяльності.
Застосування сільськогосподарських машин та обладнання, мінеральних добрив, пестицидів, використання тварин, інших живих організмів у процесі суспільного виробництва визначає особливі правила охорони здоров'я працівників сільського господарства, правила інструктування щодо безпечних методів праці, встановлення своєрідних правил контролю за дотриманням вимог техніки безпеки та виробничої санітарії.
Ураховуючи особливості функціонування сільськогосподарського виробництва, законодавство надає працівникам державних сільськогосподарських підприємств додаткові права і покладає на них обов'язки, що характеризують професійно-галузеві умови їх праці. Тим самим їх правовий статус набуває рис, які відрізняють його від статусу працівників інших галузей народного господарства.
Разом з тим обсяг статутних прав і обов'язків працівників сільського господарства досить широкий. Працівники державних господарств мають право ведення особистого підсобного господарства, певні пільги і переваги в переселенні, користуванні громадським житловим фондом, комунально-побутовими установами сільськогосподарського підприємства. Наявність прав і обов'язків, пов'язаних з їх участю у сільськогосподарському виробництві і проживанням у сільській місцевості, визначають ті особливості, які надають правовому статусу працівників державних сільськогосподарських підприємств рис особливої правової категорії.
1.4 Порядок утворення, реорганізації і ліквідації підприємств кооперативного і корпоративного типу та державних і комунальних сільськогосподарських підприємств
Сільськогосподарські підприємства кооперативного і корпоративного типу утворюються їх засновниками на принципах добровільності членства фізичних і юридичних осіб, безперешкодному виході з них, обов'язковій трудовій участі членів у господарській Діяльності виробничих кооперативів, демократичному характері управління, розподілу прибутків між членами кооперативу відповідно до їх участі в діяльності підприємства.
Сільськогосподарські підприємства кооперативного типу вважаються створеними і набувають прав юридичної особи з дня державної реєстрації, вони мають самостійний баланс, рахунки в банківських установах, печатку з 'їх найменуванням, діють на основі статуту, який приймається на загальних зборах членів підприємства. Закон України “Про господарське товариство” - від 5 жовтня 2010р.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» в основі порядку створення та дії підприємств кооперативного типу, крім статуту, лежить установчий договір. Цим вони відрізняються від підприємств корпоративного типу.
Державні сільськогосподарські підприємства створюються відповідно до ст. 5 Закону «Про підприємства в Україні» за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу.
Всі сільськогосподарські підприємства припиняють свою діяльність шляхом реорганізації або ліквідації. Реорганізація або ліквідація підприємства проводяться за рішенням власника із дотриманням вимог антимонопольного законодавства.
Реорганізація підприємства відбувається шляхом злиття з іншим підприємством, приєднання одного підприємства до іншого, поділу підприємства, у разі виокремлення з підприємства одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства на інше.
При реорганізації підприємства всі його права та обов'язки переходять до його правонаступників.
Підприємство ліквідується у разі:
1) закінчення терміну, на який воно створювалось, або досягнення мети, що ставилася при його створенні;
2) за рішенням власника або вищого органу управління підприємства;
3) на підставі рішення суду або господарського суду;
4) на інших підставах, передбачених законодавством України. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією.
Ця комісія вміщує в офіційній пресі публікацію про його ліквідацію, оцінює наявне майно, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс.
Якщо ліквідується недержавне сільськогосподарське підприємство, то його грошові кошти розподіляються між членами цього підприємства після розрахунків з найманими працівниками, бюджетом, банківськими установами, власниками облігацій.
1.5 Правовий статус селянських (фермерських) та приватно-орендних підприємств
Селянське (фермерське) господарство є одним із видів підприємницької діяльності громадян України. Створити селянське (фермерське) господарство може кожний дієздатний громадянин по досягненню 18 років, маючи відповідні документи, які підтверджують його здатність займатися сільським господарством. Селянське господарство є сімейним господарством, його членами можуть бути подружжя, їхні батьки, діти по досягненні 16 років та інші родичі.
Громадяни отримують для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку. Вони вирощують на ній сільськогосподарську продукцію, якою самостійно розпоряджаються, сплачують податки згідно з чинним законодавством України. Закон України «Про селянське (фермерське ) господарство - від 14 січня 1992р.
Діяльність селянського (фермерського) господарства може бути припинена в разі:
1) рішення членів господарства про припинення його діяльності;
2) визнання господарства банкрутом;
3) якщо не залишилося жодного члена господарства або спадкоємця, який бажав би продовжувати діяльність господарства;
4) припинення права власності на землю чи права користування земельною ділянкою.
У сільському господарстві можуть утворюватися також приватноорендні підприємства. Такі підприємства засновуються і діють на базі як власних, так і орендованих майна та землі з метою отримання прибутку. Установчими документами такого підприємства є засновницький договір між учасниками і схвалений ними статут підприємства.
Це підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, яка здійснюється за явочним принципом.
1.6 Агробіржа як суб'єкт аграрного права
правовий статус селянський фермерське господарство
До суб'єктів аграрного права належать також агробіржі, які засновуються згідно з Указом Президента України «Про заходи щодо реформування аграрних правовідносин» з метою створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарського виробництва, забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами.
Міністерством сільського господарства та продовольства, Міністерством економіки, Міністерством фінансів України затверджені Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Ці правила визначають порядок проведення біржових торгів сільгосппродукцією.
До торгів допускається сільгосппродукція відповідної якості. Замовлення на купівлю-продаж продукції подають на біржу брокери. На основі замовлення формується бюлетень купівлі-продажу продукції.
Коли покупців буде декілька, то брокери проводять конкурентний торг на збільшення ціни товару. Після досягнення узгодження між брокерами воно реєструється й оформляється як біржовий контракт.
Оплата біржових контрактів проводиться через біржу.
У разі невиконання контракту винна сторона сплачує штраф в установленому біржовим комітетом розмірі на користь біржи та потерпілої сторони.
Спори, які виникають у процесі виконання Правил біржової торгівлі, вирішуються залежно від компетенції -- дирекцією, біржовим комітетом, біржовим арбітражем, загальними зборами членів біржі.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СЕЛЯНСЬКОГО (ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА
2.1 Поняття та основні ознаки селянського (фермерського) господарства
Селянське (фермерське) господарство слід розглядати як організаційно-правову форму ведення сільськогосподарського виробництва громадянами, суб'єктами аграрних правовідносин.
Селянське (фермерське) господарство з прийняттям 22 червня 1993 року Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в новій редакції (з подальшими змінами та доповненнями) стало визначатись як форма підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатись її переробкою та реалізацією (ст. 2).
Селянське (фермерське) господарство має такі ознаки:
- це форма аграрного підприємництва, яка здійснюється за самостійною ініціативою, на власний ризик і систематично;
- ця форма ведення сільськогосподарського виробництва виникає виключно на добровільних засадах, за суб'єктивним особистим волевиявленням громадян;
- ця діяльність здійснюється тільки громадянами України;
- це, в основному, сімейно-трудове об'єднання, до складу якого входять подружжя, батьки, діти, що досягли 16-річного віку, пов'язане з особистою працею, внаслідок якої виробляється певна товарна маса продуктів харчування, сировини для промисловості, що дає можливість одержувати доходи;
- трудові відносини в селянських (фермерських) господарствах виникають на основі членства в них, а також на засадах трудового Договору (контракту);
-- для членів селянського (фермерського) господарства їх індивідуальна праця повинна бути головною для них суспільно корисною формою праці;
- діяльність членів цих господарств за своїм головним змістом є процесом використання земель як основного засобу виробництва;
-- майно селянського (фермерського) господарства належить його членам за правом спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між членами господарства;
-- селянське (фермерське) господарство має статус юридичної особи.
Все це дозволяє селянське (фермерське) господарство розглядати як добровільно створений, самостійний суб'єкт господарювання з правами юридичної особи, представлений окремим громадянином, сім'єю або групою осіб, які використовують землі сільськогосподарського призначення на приватній основі для вирощування, переробки й реалізації аграрної продукції, що є спільною сумісною власністю осіб, які ведуть це господарство.
При створенні селянського (фермерського) господарства його члени мають на меті брати активну участь у формуванні продовольчого фонду держави шляхом реалізації продукції споживачам, забезпечення добробуту сім'ї фермера на основі їх трудової участі у виробничій і підприємницькій діяльності. Будучи економічно самостійним, селянське (фермерське) господарство визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, обсяг виробництва, організовує виробництво сільськогосподарської продукції та її реалізацію. Закон України «Про селянське (фермерське ) господарство - від 14 січня 1992р.
До основних завдань селянського (фермерського) господарства треба віднести:
- забезпечення більш повної зайнятості сільського населення суспільно необхідною діяльністю, використання трудових ресурсів;
- виробництво, переробку і збут сільськогосподарської продукції;
- участь у розвитку інфраструктури місцевості, де розташоване фермерське господарство;
- раціональне використання переданої йому земельної ділянки у власність або наданої в користування.
Оскільки селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, кооперативними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами, то виробничо-економічні відносини цього господарства з зазначеними організаціями, окремими громадянами будуються на основі договорів.
Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів селянського (фермерського) господарства, створює пільгові умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріально-технічного постачання на період його трирічного становлення.
Втручання в господарську або іншу діяльність фермерського господарства з боку державних, інших органів, посадових осіб не допускається. Збитки, заподіяні такому господарству неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають відшкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування збитків вирішуються судом, господарським судом, третейським судом, а в деяких випадках судом загальної юрисдикції. Але це не виключає права державних органів щодо здійснення контролю за діяльністю селянських (фермерських) господарств.
2.2 Порядок створення селянського (фермерського) господарства і його державна реєстрація
Право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний громадянин України. Іноземні громадяни такого безпосереднього права не мають, хоча вони можуть брати участь у діяльності селянського (фермерського) господарства.
Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (статті 2-5) встановлює простий явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадянин самостійно приймає рішення про створення фермерського господарства і йому не треба на це одержувати дозвіл.
Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких правових умов:
- досягнення 18-річного віку, тобто повної дієздатності;
- виявлення власного бажання створити фермерське господарство;
- наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством (це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін );
- проходження конкурсної комісії, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова відповідної ради.
Закон закріпив положення, відповідно до якого першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ст. 4).
Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.
Безоплатно у приватну власність передаються земельні ділянки в межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання (ст. 116 Земельного кодексу). За плату передаються у приватну власність громадян для фермерського господарства земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство (ст. 121 Земельного кодексу).
У постійне користування для ведення фермерського господарства надаються землі, що перебувають у державній або комунальній власності, а в тимчасове - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Ерозовані, переволожені, з підвищеною кислотністю або засоленістю земельні ділянки підлягають консервації, як і інші дегра-довані та малопродуктивні землі. Консервація здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок на певний термін та в разі залуження або заліснення.
Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними до існуючих доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Землі лісового і водного фондів, що входять до угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.
Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації в районних державних адміністраціях.
Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
2.3 Склад селянського (фермерського) господарства, права та обов'язки його членів
Селянське (фермерське) господарство - це сімейно-трудове господарство, до складу якого входять у першу чергу особи, що перебувають між собою в сімейно-родинних відносинах, а саме: подружжя, їхні батьки, діти, що досягли 16-річного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві.
Склад фермерського господарства може збільшуватись або зменшуватись у зв'язку з народженням дітей чи вибуттям окремих його членів. Нові родичі можуть вступати до господарства за згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно вирішує питання про вихід із нього, для цього не потрібен дозвіл інших членів.
Закон «Про селянське (фермерське) господарство» закріпив положення (ст. 23), відповідно до якого фермерське господарство разі виробничої потреби має право залучати до роботи в ньому Інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою), ними можуть бути як сторонні особи, так і родичі членів фермерського господарства. Особи, які працюють в господарстві за трудовим договором (утому числі й родичі), не є його членами, їх правові відносини з господарством базуються не на засадах членства, а на засадах трудового договору. Тому трудові відносини регулюються законодавством про працю.
Трудові спори в селянському (фермерському) господарстві вирішуються судом загальної юрисдикції. Кодекс законов о труде Украины/ Утвержден Законом Украины от 10 декабря 1971 г.//ВедомостиВерховной Рады Украмны. - 1971. - N50. - Ст.375.
З особами, залученими до роботи в селянському (фермерському) господарстві, укладається трудовий договір (контракт, угода) у письмовій формі, в якому визначається термін договору, умови праці (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці, її розміри та ін.). Трудовий договір (контракт, угода) підлягає реєстрації в місцевій раді, що передала земельну ділянку у власність або надала в користування, якщо селянське (фермерське) господарство є основним місцем роботи цих осіб.
Усі члени фермерського господарства, починаючи з 16-річно-го віку, і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), підлягають державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню нарівні з працівниками сільського господарства відповідно до чинного законодавства (ст. 28). Селянське (фермерське) господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків.
2.4 Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства
Під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його формування (придбання), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів. Закон України «Про селянське (фермерське ) господарство - від 14 січня 1992р.
У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно для ведення фермерського господарства тощо.
Майно цих осіб належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності. Господарський кодекс України ( Відомості Верховної ради України(ВВРУ) від 16 січня 2003р. із змінами і доповненнями на 2 жовтня 2011р.
Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право при-дбавати, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян.
Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Майнові спори між членами селянського (фермерського) господарства вирішуються судом.
2.5 Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства
Селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Виходячи із економічної доцільності воно визначає напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, самостійно організує виробництво продукції, її переробку та реалізацію з метою одержання прибутку і розширення виробництва; на власний розсуд підбирає партнерів з економічних зв'язків, в тому числі іноземних; з метою забезпечення своєї господарської та іншої діяльності має право вступати в договірні відносини з будь-якими підприємствами, установами та організаціями, з окремими громадянами. Спори, що виникають під час виконання договорів, вирішуються судом або господарським судом.
Селянське (фермерське) господарство має право самостійно розпоряджатися виробленою ним продукцією, на добровільних засадах укладати з підприємствами, установами і організаціями, що здійснюють заготівлю і переробку аграрної продукції, договори на продаж своєї продукції, реалізувати її на власний розсуд будь-яким іншим споживачам.
Селянське (фермерське) господарство зобов'язане дотримуватись діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог.
Селянське (фермерське) господарство діє на умовах самоокупності, де всі витрати покриває за рахунок власних доходів. Доходи селянського (фермерського) господарства формуються за рахунок виручки від реалізації продукції, виконання робіт, наданих послуг і використовуються членами господарства на власний розсуд Аграрне право України. За ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. Видання: X.: Право, 2003.
Оподаткування доходів селянських (фермерських) господарств провадиться в порядку, встановленому для сільськогосподарських підприємств. Необхідно звернути увагу на те, що відповідно до Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001--2004 років» (ст. 6) селянське (фермерське) господарство на період до 1 січня 2004 року сплачує фіксований сільськогосподарський податок згідно з Законом України «Про фіксований сільськогосподарський податок». Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від оподаткування на 3 роки, а в тих селах, де не вистачає робочих рук, -- на 5 років. Члени господарства звільняються від сплати прибуткового податку з доходів, одержаних ними від роботи в цих господарствах.
Верховна Рада Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради за клопотанням районних і міських рад можуть установлювати пільги щодо плати за землю і часткове звільнення на певний термін, відстрочення сплати, зниження ставки земельного податку.
Для більш ефективного здійснення господарської та іншої діяльності селянське (фермерське) господарство може бути засновником або членом різного роду об'єднань, кооперативів, асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, спільних підприємств із виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції; засновувати несільськогосподарські підприємства та організації, в тому числі за участю іноземних партнерів; брати участь у створенні або бути членом комерційних банків (за умови, що це сприятиме належній господарській діяльності).
2.6 Умови та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства
Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється в разі:
- рішення членів селянського (фермерського) господарства про припинення його діяльності. При цьому враховується як намір голови господарства добровільно відмовитися від земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, так і бажання всіх членів господарства припинити подальше його функціонування;
- припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ст. 140 Земельного кодексу України (добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду), а також ст. 141 Земельного кодексу України (при добровільній відмові від права користування земельною ділянкою;
- вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом; при використанні земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; при використанні земельної ділянки не за цільовим призначенням;
- систематичної несплати земельного податку або орендної плати;
- визнанні селянського (фермерського) господарства банкрутом, тобто його неспроможності задовільнити претензії кредиторів і виконати свої зобов'язання перед бюджетом (державою);
- коли не залишається жодного члена селянського (фермерського) господарства або спадкоємця, який хоче продовжувати діяльність господарства.
Припинення діяльності селянського (фермерського) господарства здійснюється за рішенням районної або міської ради, а в разі його банкрутства -- господарським судом.
Спори про припинення діяльності селянського (фермерського) господарства вирішуються судом. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр, 2001, № 211-212.
Майно селянського (фермерського) господарства, що припинило свою діяльність, використовується в першу чергу для розрахунків по оплаті праці найманих працівників, а також для виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається в колишніх членів господарства на праві спільної сумісної власності або ж розподіляється між ними, якщо є на це 'їх згода. Якщо така згода відсутня, то спір вирішується судом.
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ОСОБИСТОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
3.1 Поняття особистого селянського господарства і суб'єкти на право його ведення
Особисте селянське господарство -- це форма організації індивідуального аграрного виробництва на основі приватної власності, побудоване на праці членів сім'ї. На відміну від селянського (фермерського) господарства воно не є юридичною особою і не може застосовувати працю найманих осіб за контрактом чи договором.
Особисте селянське господарство слід розглядати як форму сільськогосподарського виробництва аграрної продукції і отримання додаткового прибутку (до заробітної плати працюючих, пенсії) на основі приватної власності, де задовольняються інтереси громадян, які ведуть таке господарство, та суспільства.
Особистому селянському господарству як формі аграрного виробництва властиві соціальні та економічні функції. До соціальних функцій належать: формування господарського бережливого ставлення до землі, природи; виховання любові до сільськогосподарської праці, трудове виховання та професійна орієнтація молоді; формування професійних якостей сучасного підприємця (ініціативність, діловитість, самостійність, навички економічного і дбайливого ведення господарства). До економічних функцій цього господарства слід віднести: отримання за рахунок високої якості робіт більшої кількості продукції з одиниці площі або голови продуктивної худоби; більш оперативна реалізація малими партіями свіжої продукції, що швидко псується; підвищення якості земельних ділянок, уніфікація виробничих і побутових відходів, які не можуть використовуватися у великому виробництві; можливість повного використання в інтересах суспільства трудових ресурсів, не зайнятих у суспільному виробництві; заощадження затрат на виробниче будівництво за рахунок використання дрібних господарських будівель; вироблення продукції, яку неможливо за існуючими технологіями виготовляти в умовах великого виробництва.
Суб'єктами на право ведення особистого селянського господарства є громадяни, які не пов'язані трудовими та членськими відносинами із сільськогосподарськими підприємствами, а також ті громадяни, що перебувають у таких відносинах. Особисте селянське господарство ведуть працівники сільського господарства, інші громадяни, які здійснюють господарсько-трудову діяльність в особистому господарстві у вільний від основної праці в суспільному виробництві час.
3.2 Право на присадибну земельну ділянку, умови й порядок її надання
Земельна ділянка являє собою засіб виробництва як основну базу для ведення особистого селянського господарства громадян і територіального розташування житлових і господарських будівель. Згідно з Конституцією і Земельним кодексом України носієм земельних і пов'язаних з ними прав та обов'язків у особистому господарстві є громадяни України. Ними можуть бути також іноземці, особи без громадянства. Іншими словами, безпосереднім носієм земельних прав у особистому селянському господарстві є фізичні особи, яким надано земельні ділянки для ведення такого господарства.
Набуття права власності на земельну ділянку відбувається згідно з чинними нормативними актами за наявності підстав, передбачених ст. 81 Земельного кодексу України.
Для ведення такого господарства громадянам за рішенням органів місцевої влади та органів місцевого самоврядування передаються безкоштовно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів, вказаних у земельно-облікових документах, у розмірі не більше 0,2 га (ст. 121 Земельного кодексу України).
Указом Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено надання громадянам на основі земельної частки (паю) можливості розширювати особисті господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок.
Громадянин, який веде підсобне господарство і перебуває в договірних відносинах з сільськогосподарським підприємством щодо вирощування або відгодівлі молодняка худоби, птиці, реалізації молока та іншої аграрної продукції, може отримати додаткову земельну ділянку в користування із земель сільськогосподарського підприємства за відповідним рішенням вищого органу управління або адміністрації такого підприємства.
Слід зазначити, що громадянам, які мають у власності худобу, надаються в користування земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби відповідним органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування.
Чинним законодавством (ст.140 Земельного кодексу України) право приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється в разі: добровільної відмови від неї; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; відчуження земельної ділянки для суспільних потреб та ін. Припинення права власності на земельну ділянку в разі добровільної відмови власника землі або землекористувача проводиться за його заявою. В цих випадках функція державних органів полягає в юридичному оформленні припинення такого права.
Подобные документы
Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств. Визначення їх місця розташування при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Землі фермерського господарства. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств.
реферат [13,5 K], добавлен 19.03.2009Поняття суб'єктів аграрного права та їх класифікація. Правосуб'єктність аграрних підприємств кооперативного та корпоративного типів. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств. Порядок утворення, реорганізації і ліквідації підприємств.
реферат [22,2 K], добавлен 09.11.2010Огляд законодавства про фермерське господарство. Право на створення та отримання земельної ділянки для його ведення. Державна реєстрація фермерського господарства як суб’єкта аграрного підприємництва. Його земельні, майнові та господарські правовідносини.
дипломная работа [105,8 K], добавлен 21.06.2014Загальна характеристика суб’єктів трудового права: поняття, види, зміст статусу. Головні повноваження трудових колективів усіх видів підприємств. Професійні спілки: обов’язки, завдання. Паритетні, дорадчі, самостійні та погоджувальні права профспілок.
курсовая работа [40,9 K], добавлен 30.09.2014Понятие и значение аграрного права. Классификация источников аграрного права. Конституция РФ как источник аграрного права. Основные тенденции развития аграрного законодательства субъектов Российской Федерации. Система и основные принципы аграрного права.
курсовая работа [23,8 K], добавлен 13.12.2014Поняття та особливості правового статусу іноземців в Україні. Права, обов’язки та правовий режим іноземців. Порядок в’їзду в Україну і виїзду з України. Правила та особливості адміністративної відповідальності іноземців та осіб без громадянства.
курсовая работа [41,7 K], добавлен 06.05.2014Державна реєстрація організації, що є обов'язковою юридичною дією при його створенні та має за мету надати підприємству формально-юридичних ознак суб'єкта права. Органи державної реєстрації підприємства. Позбавлення його статусу юридичної особи.
презентация [536,4 K], добавлен 16.10.2014Поняття та порівняння загального та адміністративно-правового статусу людини і громадянина. Види адміністративно-правового статусу громадянина та характеристика його елементів: правосуб’єктність, громадянство, права та обов’язки, юридичні гарантії.
реферат [31,2 K], добавлен 21.06.2011Поняття та характерні риси приватного підприємництва. Основні етапи створення приватного підприємства. Державна реєстрація як спосіб легітимації приватного підприємства. Порядок реорганізації приватних підприємств. Державна реєстрація реорганізації.
дипломная работа [104,4 K], добавлен 15.12.2009Загальна характеристика суб’єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб’єктів права на землю в Україні.
реферат [29,4 K], добавлен 21.10.2008
