Правове становище фермерського господарства

Размещено на http://www.allbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1. Законодавче визначення поняття та юридичні ознаки фермерського господарства

1.1. Розвиток законодавства про фермерське господарство

1.2. Поняття та юридичні ознаки фермерського господарства

Розділ 2. Порядок створення фермерського господарства

2.1. Право на створення фермерського господарства

2.2. Отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства

2.3 Державна реєстрація фермерського господарства як суб'єкта аграрного підприємництва

Розділ 3. Фермерські правовідносини

3.1. Земельні правовідносини фермерського господарства

3.2. Майнові правовідносини фермерського господарства

3.3. Господарські правовідносини фермерського господарства

Розділ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

Висновки

Список використаних джерел

Анотація

Вступ

Важливим напрямом соціально-економічних перетворень в аграрному секторі економіки після проголошення державної незалежності України було урізноманітнення організаційно-правових форм господарювання в АПК та створення сприятливих умов для їх ефективної діяльності.

Ринкові перетворення в економіці України обумовили формування багатоукладної системи господарювання, де поряд з державними, приватними, орендними підприємствами, господарськими товариствами, виробничими кооперативами отримали розвиток фермерські господарства. Вони повинні розглядатися не як альтернатива великотоварному виробництву, а як об'єктивно необхідне йому доповнення, що дозволить більш повно розкрити і використати потенціал сільського господарства.

Функціонування сучасних фермерських господарств створює передумови для підвищення ефективності аграрної економіки, розширюючи можливості раціонального використання природних і економічних ресурсів аграрного виробництва. Фермерські господарства в ринковій економіці повинні стати однією з основних організаційно-правових форм здійснення громадянами України (переважно селянами) їхніх земельних прав. Саме вони створюють можливість цим суб'єктам реалізувати свої права через родинно-сімейну форму господарювання для виробництва товарної сільськогосподарської продукції.

19 червня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Закон “Про фермерське господарство ”. Даний законодавчий акт прийшов на зміну Закону України від 20 грудня 1991 р. “Про селянське (фермерське) господарство ”, який, виконавши свою історичну місію забезпечення відродження після 70-річної заборони фермерського сектору сільського господарства нашої держави, застарів і не відповідав сучасним реаліям діяльності фермерських господарств в Україні. Закон України “Про фермерське господарство ” підготовлений на основі узагальнення практики діяльності більше 60 тис. фермерських господарств, створених в нашій державі в період 1991-2002 рр. Безперечно, він ввібрав у себе ті положення фермерського закону 1991 року, та його нової редакції 1993 року, які витримали випробування часом і сприяли становленню фермерського руху, зайняттю ним власної “ніші” у структурі агропромислового комплексу України. Разом з тим, в новому Законі знайшли відображення й нові положення, які спрямовані на забезпечення розширення сфери фермерського господарювання у сільськогосподарському виробництві, підвищення ефективності фермерського господарювання та росту конкурентоспроможності продукції фермерських господарств.

Дослідженню проблем становлення, функціонування та ефективного розвитку фермерських господарств як однієї з форм підприємницької діяльності у процесі ринкових перетворень в аграрному секторі економіки присвячені наукові праці Н.І.Титової, В.В.Устюкової, Г.В.Чубукова, О.О.Погрібного, Н.М.Оніщенко, Т.П.Проценко, М.С.Долинської, М.В. Шульги, В.П. Жушмана, П.Ф. Кулинича, М.Я.Ващишин, В.Ю.Уркевича, В.І.Лебідя, Л.В.Логуш, Г.А.Волкова та багатьох інших вчених. Однак основні дослідження правового статусу фермерських господарств припадають на кінець 90-х, початок 2000-х років, хоча й досі залишаються невирішеними окремі суперечності та прогалини фермерського законодавства.

Предметом дослідження є приписи нормативно-правових актів фермерського, аграрного, земельного, цивільного, господарського та іншого законодавства України, практика його застосування та спеціальна аграрно-правова й земельно-правова література з питань діяльності фермерських господарств.

Об'єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини за участю фермерських господарств як суб'єктів підприємницької діяльності.

Завдання дослідження :

Відстежити еволюцію правового статусу фермерського господарства;

З'ясувати поняття та юридичні ознаки фермерського господарства;

Охарактеризувати прядок створення фермерського господарства;

Проаналізувати внутрішні фермерські правовідносини: земельні, майнові, організаційні та господарські;

Виявити недоліки правового регулювання фермерських відносин та запропонувати способи їх усунення.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в можливості використання теоретичних положень та висновків даної роботи у навчальному процесі, при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій для студентів юридичних та аграрних вищих навчальних закладів. Структура дипломної роботи обумовлюється метою і завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, що розподілені на 8 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дипломної роботи становить 95 сторінок.

Розділ 1. Законодавче визначення поняття та юридичні ознаки фермерського господарства

1.1 Розвиток законодавства про фермерське господарство

Правову базу для створення, діяльності та припинення існування фермерських господарств створює законодавство, яке Н.І.Титова поділила на три групи:

загальне законодавство, що діє стосовно всіх господарюючих суб'єктів;

галузеве (земельне, аграрне, цивільне , трудове, фінансове та інше) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини і стосується фермерських господарств;

фермерське законодавство, як специфічна спеціалізована, комплексна галузь законодавства, що формується як галузеве утворення і яке присвячене лише ФГ Титова Н. Фермер і закон.- Львів. -1996., С.8..

Щодо загального законодавства, то провідна роль у ньому належить Конституції України. Її прийняття створило досить чіткий правовий фундамент для розвитку галузевого та спеціального, зокрема, фермерського законодавства.

Важливе значення для регулювання земельних і майнових відносин у сільському господарстві України, організації господарської діяльності, оподаткування сільськогосподарських товаровиробників, створення і функціонування господарюючих аграрних суб'єктів мають приписи Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення : монографія / [А.П.Гетьман, М.В.Шульга, А.М.Статівка та ін.] ; за ред. А.П.Гетьмана та В.Ю.Уркевича. - Х. Право, 2012. С.127.

Відродження аграрного підприємництва в Україні розпочалося з прийняттям Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991р. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991р. // ВВР, 1992р., №14, ст.186. Цей закон встановив правові умови і порядок одержання земельних ділянок для створення фермерських господарств і тим самим започаткував юридичну можливість їх виникнення вже на перших етапах проведення радикальної земельної реформи Шульга М.В., Жушман В.П., Кулинич П.Ф., Уркевич В.Ю. Фермерське господарство : правові засади створення, функціонування та припинення : Навчально-практичний посібник / За ред. М.В. Шульги.- Х. : ТОВ «Одіссей», 2004. с.3.. Фермерські господарства стали першим реальним втіленням свободи аграрної підприємницької діяльності в Україні. Правові засади фермерства були діаметрально протилежними принципам діяльності колгоспів і радгоспів, що десятки років займали монопольне становище у сфері сільськогосподарського виробництва Радянського Союзу.

Найбільш істотною відмінною рисою селянського (фермерського) господарства був і досі залишається родинно-сімейний характер його суб'єктного складу, який максимально сприяє формуванню почуття господаря і передачі досвіду з покоління в покоління у селянській сім'ї.

Важливим є відстеження еволюції правового статусу фермерських господарств в Україні на основі трьох редакцій Закону України «Про фермерське господарство» від 1991, 1993 і 2003 років і формулювання пропозицій по вдосконаленню чинного фермерського законодавства.

Варто відзначити, що запровадження фермерства відбувалося дуже обережно, як з точки зору законодавчого забезпечення, так і практичної реалізації. Основними причинами, що стримували «масову фермеризацію», були невпевненість селян у сталості землевикористання і недоліки першого фермерського закону. Цей закон передбачав три правові форми використання земель для ведення селянського (фермерського) господарства :

довічне успадковуване володіння землею;

приватну власність на землю;

оренду земельної ділянки.

При цьому право приватної власності на земельну ділянку могло набуватися лише після шести років володіння нею, а розміри обмежувалися 50 га сільськогосподарських угідь і 100 га усіх земель. Оренда земельної ділянки вважалася не основною, а додатковою правовою формою фермерського землевикористання. Особам, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, надавалися земельні ділянки із резервного фонду у розмірі середньої земельної частки, яка обчислювалася з розрахунку всіх працюючих у сільському господарстві і соціальній сфері села, а також пенсіонерів з їх числа.

Варто відзначити, що правові передумови паювання земель і майна колективних сільськогосподарських підприємств були вперше передбачені саме Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 року, однак стосувалися лише тих членів КСП , котрі побажали займатися фермерством. Як зазначала Н.І.Титова, більшість фермерських господарств були створені на перших етапах проведення радикальної земельної реформи в процесі реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Переважно вони організовувалися на землях колективної власності Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005.-368с. с.172. .

Характерною рисою першого фермерського закону була детальна регламентація земельних відносин у фермерському господарстві, яка була зумовлена відсутністю відповідних спеціальних норм у тогочасному Земельному Кодексі України. Підтвердженням тому є те, що половина норм цього закону мала земельно-правову природу, а шість із десяти підстав для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства були пов'язані із припиненням права власності на землю, довічного успадкованого володіння землею чи оренди земельної ділянки. Це свідчить про нерозривний зв'язок виробничої сільськогосподарської діяльності із процесом землевикористання.

Селянське (фермерське) господарство за законом 1991 року було своєрідною формою аграрного підприємництва громадян України, які виявили бажання здебільшого особистою працею членів цього господарства займатися товарним сільськогосподарським виробництвом, адже ведення господарства переважно працею найманих працівників вже було підставою для припинення діяльності селянського (фермерського) господарства. Тим самим законодавець обмежував доступ найманих працівників у фермерському господарстві, жорстко контролюючи їх трудову участь.

Суб'єктами права власності на майно, яке використовувалося для ведення фермерського господарства були всі члени господарства, бо це майно належало їм на праві спільної сумісної власності. Недоліками першого фермерського закону були: відсутність власного відокремленого майна у фермерського господарства як юридичної особи і включення до переліку об'єктів спільної сумісної власності членів фермерського господарства предметів особистого користування і домашнього господарства, адже вони не завжди проживали разом.

Другою редакцією Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22 червня 1993р. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22.06.1993 р. // ВВР, 1993 р., № 32. був дещо змінений правовий режим земель, однак не були ліквідовані недоліки правового режиму майна у фермерському господарстві. Великим прогресом у правовій регламентації трудових відносин стала лібералізація участі найманих працівників у діяльності фермерського господарства.

Правовий інститут довічного успадкованого землеволодіння проіснував недовго, натомість було запроваджено право постійного користування на землю як різновид речового права і право тимчасового користування землею як різновид зобов'язального права. Другий фермерський закон конкретизував суб'єкта фермерського землевикористання - ним визнавався голова фермерського господарства, адже лише на його ім'я видавався Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею, з ним укладався договір тимчасового користування землею чи оренди земельної ділянки. У разі смерті голови селянського (фермерського) господарства право приватної власності на земельну ділянку чи право постійного користування землею переоформлялося на іншого члена цього господарства, або іншого родича, який виявив бажання продовжити ведення фермерського господарства, або з ним укладався договір тимчасового користування земельною ділянкою чи договір оренди землі. фермерське господарство аграрний правовідносини

Другий фермерський закон скасував надмірну деталізацію земельно-правових підстав припинення діяльності селянського (фермерського) господарства, об'єднавши їх в одну, уникнувши дублювання Земельного кодексу України. Важливою новелою цього закону стало запровадження конкурсного відбору осіб, які бажають займатися фермерством. Спеціальна конкурсна комісія з'ясовувала потенційні можливості кандидатів займатися сільськогосподарським виробництвом, що підтверджувалося відповідною сільськогосподарською освітою (підготовкою) чи досвідом роботи в сільському господарстві. Конкурсний відбір був покликаний не допустити дилетантів до зайняття фермерством і унеможливити набуття ними земельних ділянок сільськогосподарського призначення у приватну власність.

У третій редакції фермерського закону було передбачено, що перевірку здатності громадянина займатися фермерством проводить професійна комісія з питань створення фермерського господарства. П.Ф. Кулинич Організаційно-правові питання аграрної реформи в Україні : Монографія / Кол. авторів. За ред. В.І. Семчика. - К.: Інститут держави і права ім. М.Корецького НАН України, 2003. -280с. с.84. вважає, що право на створення фермерського господарства повинен мати кожен дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання та має на праві власності або оренди земельну ділянку сільськогосподарського призначення розміром не менше 2 гектарів, а у разі відсутності землі - пройшов професійний відбір на право створення фермерського господарства. Крім того, він пропонував, щоби склад професійної комісії формувала не районна (міська) рада, а районна (міська) або обласна Асоціація фермерів та приватних землевласників України.

Ці пропозиції безперечно заслуговують на підтримку і дивує, чому законодавець не врахував їх в третій редакції фермерського закону. Адже запропоновані зміни сприяли би підвищенню професійного рівня фермерів і, водночас, спростили процедуру створення фермерського господарства та зменшили при цьому адміністративний вплив. Натомість, змінами до Закону України «Про фермерське господарство» від 16.06.2011р. було взагалі скасовано професійний відбір бажаючих створити фермерське господарство.

Аналогічно як і за попереднім законом, рішення про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства приймалося районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, радою за місцем розташування земельної ділянки. Передбачено, що у разі відмови відповідної ради надати земельну ділянку, це питання вирішується судом, а рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або користування землею, а також для укладення договору оренди земельної ділянки. У цьому випадку суд перебирає на себе функції власника земельної ділянки, хоча вправі здійснювати виключно юрисдикційні функції. М.Я.Ващишин Ващишин М.Я. Еволюція правового статусу фермерського господарства // М. Ващишин / Розвиток підприємництва в Україні: економіко-правове забезпечення.-Львів: НВФ, 2007.- 364 с., с.50. вважає, що за цим юридичним нонсенсом криється прагнення законодавця захистити майбутнього фермера від необґрунтованої відмови в наданні земельної ділянки зі сторони відповідної місцевої ради чи районної державної адміністрації.

Земельні спори громадян з органами державної влади та органами місцевого самоврядування з питань надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у випадках, передбачених законодавством, розглядаються за правилами цивільного судочинства відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 р. «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду № 2 від 19.03.2010 р.

Спільна сумісна власність на майно членів фермерського господарства не тільки суперечила правовому статусу господарства як юридичної особи, але і дозволяла далеким родичам, які стали членами фермерського господарства після його створення і на короткий проміжок часу, претендувати на рівну частку в усьому майні, що використовувалося для ведення фермерського господарства. Перелік об'єктів права спільної сумісної власності, передбачений ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» був аж занадто широкий. До нього належали : земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї , посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення фермерського господарства і заняття підсобними промислами.

Іншим можливим негативним аспектом такого правового режиму майна була загроза втрати майнових об'єктів, які належали на праві приватної власності одному членові фермерського господарства або подружжю у випадку банкрутства фермерського господарства. Дещо виправив цю ситуацію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999р. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999 р. // Голос України, 1999 р., 31 серпня., ст.50 якого присвячена особливостям банкрутства фермерського господарства. Нею передбачено, що у разі визнання господарським судом селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси включається нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуте для селянського (фермерського) господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать господарству і мають грошову оцінку. Фактично це і було тим майном, яке могло належати фермерському господарству як юридичній особі, тобто відокремленим майном.

Актуальною є пропозиція змінити ст. 50 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», привівши її у відповідність із сучасним фермерським законодавством. Варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства включається лише те майно, яке є власністю юридичної особи, а не членів фермерського господарства, а звернення стягнення на земельні ділянки допускається у випадку, коли у фермерського господарства немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення Ващишин М. Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2004. Випуск 39. С.385-391, с.390..

Обидва закони України «Про селянське (фермерське) господарство» містили положення про те, що після державної реєстрації фермерське господарство набуває статусу юридичної особи, а нині чинний Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р. // Офіційний вісник України. - 2003 - № 29. чітко вказує, що господарство є юридичною особою, а не лише користується її правами. Новий Закон України «Про фермерське господарство» увібрав у себе всі позитивні моменти, які витримали випробування і перевірку часом і сприяли становленню фермерства в період 1991-2002 років. Разом з тим, в новій редакції закону знайшли своє закріплення низка нових принципових положень, які спрямовані на забезпечення розширення сфери фермерського господарства в аграрному секторі та зростання конкурентоспроможності продукції фермерських господарств на вітчизняному та зарубіжних ринках, а також забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств Шульга М.В., Жушман В.П., Кулинич П.Ф., Уркевич В.Ю. Фермерське господарство : правові засади створення, функціонування та припинення : Навчально-практичний посібник / За ред. М.В. Шульги.- Х. : ТОВ «Одіссей», 2004.-464с., с.4..

Третьою редакцією фермерського закону передбачено такі правові форми використання земель у фермерському господарстві : право власності господарства на землю, право приватної власності членів господарства і оренда земельної ділянки. Ці зміни правового режиму земель у фермерському господарстві були продиктовані Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року, який обмежив коло суб'єктів права постійного користування землею (лише державні та комунальні підприємства, а дещо згодом і громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації, а також релігійні організації, статути яких зареєстровані в установленому законом порядку виключно для спорудження та обслуговування культових споруд) і зобов'язав постійних землекористувачів, у тому числі й фермерські господарства, переоформити це право на право приватної власності на землю або за договором оренди земельної ділянки. Однак Конституційний Суд України своїм Рішенням № 5 - рп /2005 від 22.09.2005р. визнав це положення неконституційним і ті фермерські господарства, яким було надано землю в постійне користування до 1 січня 2002 року можуть продовжувати її використовувати без зміни земельно-правового титулу, а члени господарства мають право на безоплатну приватизацію таких земельних ділянок в розмірі земельної частки (паю) , середньої по відповідному населеному пункту.

Членство у фермерському господарстві може набуватися з 14-річного віку, за умови, що батьки теж працюють в цьому господарстві (за попереднім законодавством членство допускалося лише з 16-річного віку).

Правовий статус фермерського господарства, вперше закріплений у 1991 році коригувався з кожною новою редакцією Закону України «Про фермерське господарство» - від 22 червня 1993року і від 19 червня 2003 року. Найсуттєвіших змін зазнав правовий режим земель і майна у фермерському господарстві, ліберальнішими стали норми щодо участі найманих фермерських працівників, три рази змінювався порядок створення фермерського господарства як юридичної особи. Законодавство про фермерство має тенденцію до подальшого розвитку, вдосконалення та узгодження з земельним, цивільним, господарським та іншими галузями законодавства.

Ні в кого не викликає сумніву необхідність проведення систематизації сучасного аграрного законодавства України, оскільки такий прийом здатен підвищити ефективність його впливу на суспільні аграрні відносини. Варто погодитися з авторитетною позицією провідних представників аграрно-правової науки, які вважають, що основним комплексним кодифікаційним актом, предметом правового регулювання якого мають бути аграрні відносини, в Україні повинен стати Аграрний кодекс України. Нормативний матеріал Особливої частини Аграрного кодексу України має містити розділи про особливості правового статусу учасників аграрних відносин, зокрема, фермерських господарств Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення : монографія / [А.П.Гетьман, М.В.Шульга, А.М.Статівка та ін.]; за ред. А.П.Гетьмана та В.Ю.Уркевича. - Х. Право, 2012. - 448 с..

1.2 Юридичні ознаки фермерського господарства як суб'єкта аграрного підприємництва

Сучасні фермерські господарства України віддзеркалюють головну сутність і скерованість аграрної реформи на вирішення найскладнішої економічної проблеми - продовольчої через забезпечення господарського використання землі її приватним власником (або орендарем) як самостійним аграрним товаровиробником. Це відповідає ринковим засадам у економіці сільского господарства Титова Н. Фермер і закон. Львів.- 1996., С.16..

Закон України «Про фермерське господарство» визначає фермерське господарство як форму підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку. Таке визначення не є досконалим з точки зору юридичної техніки, адже не дозволяє вирізнити фермерське господарство з поміж інших сільськогосподарських товаровиробників, оскільки не вказує на його істотні юридичні ознаки.

Крім Закону України «Про фермерське господарство» визначення фермерського господарства містить Господарський кодекс України, який відносить фермерське господарство до окремого виду підприємств, що діють на основі приватної власності громадян. Однак не витримує критики визначення фермерського господарства, закріплене у ч.1 ст.114 Господарського кодексу України відповідно до якого - це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. Ст. 462.. Таке нечітке формулювання також не дозволяє «ідентифікувати» фермерське господарство, а виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції є не метою, а предметом діяльності суб'єкта. Крім того, сучасною назвою відповідного суб'єкта є не селянське (фермерське), а фермерське господарство. Позитивно, що у 2005 році до Господарського кодексу були внесені зміни, якими було визначено, що відносини, пов'язані із створенням та діяльністю фермерських господарств регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами. Дана норма засвідчує пріоритет спеціального фермерського перед галузевим господарським законодавством в регулюванні фермерських відносин.

Вперше детальний аналіз юридичних ознак фермерського господарства був проведений професором Н.І.Титовою Титова Н.І. Фермер і закон. Львів, 1996. - 126 с., С.18-21. , а згодом дещо конкретизований М.С. Долинською Долинська М.С. Правове становище селянських (фермерських) господарств в Україні. Львів, 1999. - 184 с.. Ці автори виділяють такі юридичні ознаки поняття фермерського господарства:

окремий, самостійно господарюючий аграрний суб'єкт ;

своєрідна форма підприємництва, яка може здійснюватися лише громадянами України;

добровільність;

змістом діяльності є виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції, яка має товарний характер;

членський характер відносин;

сімейно-трудове об'єднання;

суб'єкт сільськогосподарського землевикористання;

своєрідний різновид індивідуальної трудової діяльності;

землі належать на праві приватної власності, а майно на праві спільної сумісної власності;

статус юридичної особи.

На основі цих ознак ними були сформульовані визначення поняття селянського (фермерського) господарства. Більшість з цих ознак є актуальними й досі. Однак згодом відбулися зміни у фермерському й аграрному законодавстві, що потребують перегляду окремих доктринальних положень стосовно правового статусу фермерського господарства в сучасних умовах.

Фермерське господарство, як встановлено ст.114 Господарського кодексу України, належить до підприємств, а за вимогами аграрного і фінансового законодавства, є сільськогосподарським підприємством. Всі інші суб'єкти господарювання, які не є підприємствами (банки, страхові компанії, інші фінансові установи, біржі тощо), по суті, обслуговують підприємства, створюючи їм належні умови для здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.

Серед суб'єктів господарювання домінуюче місце належить підприємствам. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Як зазначає В. С. Щербина Щербина В.С. Суб'єкти господарського права : монографія. - К. : Юрінком Інтер,., поняття «підприємство» є узагальнюючим, або збірним. Воно визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств) і є загальногалузевим поняттям. Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як суб'єкт господарювання і суб'єкт права. За допомогою цих ознак, систематизованих ч.1ст.62 Господарського кодексу України, уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами. Фермерське господарство як юридична особа приватного права створюється за рішенням засновників -- громадян України.

Підприємство є самостійним суб'єктом господарювання. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що фермерське господарство при здійсненні своєї господарської діяльності має право приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України.

Підприємство -- це статутний суб'єкт господарювання. Статут фермерського господарства, як локальний внутрішньогосподарський акт, обов'язково подається при державній реєстрації фермерського господарства і нормативно визначає його цілі і предмет діяльності, відхилятися від яких без зміни статуту заборонено. Статут також визначає межі спеціальної компетенції господарства.

Підприємство має необхідне для суб'єкта господарювання майно -- основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, господарського відання чи оперативного управління). Фермерське господарство має майно, що належить йому на праві власності. Це майно юридично відмежоване від майна членів господарства і закріплене за ним як суб'єктом права. Однак фермерське законодавство не є послідовним при визначенні правового режиму майна у фермерському господарстві і допускає двояке його тлумачення. Досі немає єдності у розумінні складеного капіталу і цілісного майнового комплексу фермерського господарства.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як суб'єкта господарювання, з другого -- зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ч. 4, 5 ст. 62 Господарського кодексу України). Цим підприємство суттєво відрізняється від об'єднань підприємств, до складу яких входять юридичні особи. Засновниками і членами фермерського господарства не можуть бути юридичні особи. Фермерське господарство, як і кожне підприємство, має печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

На відміну від особистого селянського господарства, яке також є родинно-сімейною формою господарювання сільських мешканців, фермерське господарство є юридичною особою і потребує відповідної державної реєстрації. За попереднім законодавством фермерське господарство лише користувалося статусом юридичної особи, оскільки всім ознакам юридичної особи не відповідало Ващишин М.Я. Розвиток фермерського законодавства України // Вісник Львівського ун-ту. Серія юрид. 2008. Випуск 46. С. 152 - 158. . Так, зокрема, фермерське господарство не мало відокремленого майна, оскільки майно належало членам фермерського господарства на праві спільної сумісної власності. Закон України “Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 року передбачає, що майно належить фермерському господарству як юридичній особі.

Правовий інститут підприємства як суб'єкта господарювання є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою. Усі основні закони та інші нормативно-правові акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства, його ролі в економіці України Щербина В.С. Суб'єкти господарського права : монографія. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 264 с. ,С.54..

Підприємство -- це суб'єкт господарювання. Суть визначення «суб'єкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (у вигляді промислу) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як суб'єкт господарювання підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу господарську діяльність. Фермерське господарство є сільськогосподарським товаровиробником, що здійснює виробництво продукції тваринництва та рослинництва. Як правило, підприємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток організацій (на відміну від неприбуткових організацій -- релігійних, об'єднань громадян тощо), хоча можуть створюватися і для некомерційної діяльності (ч. 2 ст. 62 Господарського кодексу України). Фермерське господарство належить до комерційних організацій, оскільки має на меті отримання прибутку.

Питання організаційно-правової форми ведення фермерського господарства досліджувались у аграрній юридичній науці. Т.П.Проценко вважає, що фермерське господарство не потребує статусу юридичної особи і відповідні зміни мають бути внесені до законодавства України, за якими фермерське господарство набувало статусу юридичної особи за власним бажанням Проценко Т.П. Проблеми права власності селянських (фермерських) господарств та особистих підсобних господарств громадян і порядок їх ведення // Проблеми права власності та господарювання у сільському господарстві. Монографія. К.: 2001, с.52.. В.І.Лебідь вважає, що встановлення імперативності щодо наявності організаційно-правової форми виключно у вигляді юридичної особи при веденні фермерського господарства не можна вважати виправданим, оскільки законодавство України дозволяє виступати учасником земельних, майнових, виробничо-господарських, фінансових, податкових, трудових правовідносин не лише юридичним, а й фізичним особам. Крім того, при веденні фермерського господарства фізичною особою, яка зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, наявні певні переваги щодо звітності та оподаткування Лебідь В.І. Організаційно-правова форма фермерського господарства : чи потрібна імперативність ? // Бюлетень Міністерства юстиції України. № 4 (54), 2006, С.68-74. .

На нашу думку, варто погодитися з Н.М.Оніщенко, яка пропонує визнати фермерське господарство особливою організаційно-правовою формою юридичної особи Оніщенко Н.М. Деякі проблеми правового регулювання створення та діяльності фермерських господарств // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. с.392., адже фермерському господарству властиві всі ознаки сільськогосподарського підприємства, визначені Податковим кодексом України, а також характерні власні, спеціальні ознаки. За законодавством Російської Федерації фермерське господарство -- це форма підприємництва без створення юридичної особи. Однак останнім часом дедалі частіше в російській науково-теоретичній літературі висловлюються пропозиції щодо надання селянському (фермерському) господарстві статусу юридичної особи Устюкова В.В. О возможности признания крестьянского (фермерского) хозяйства юридическим лицом // Современные приоритеты в развитии аграрного, земельного и экологического права. Москва, Институт государства и права РАН, 2 марта 2012 г. С. 26-31..

Важливою ознакою фермерського господарства є визнання його сільськогосподарським товаровиробником. Визначення сільськогосподарського товаровиробника пропонує Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.// Голос України. - 1997. - № 150. - 13 серпня., відповідно до якого сільськогосподарським товаровиробником є фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції за наявності сільськогосподарських угідь ( ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень ) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, у якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 % загальної суми валового доходу.

Фермерське господарство повністю відповідає вимогам, які ставить законодавець до сільськогосподарських товаровиробників, адже виробництво сільськогосподарської продукції є основним предметом їх діяльності, а землі сільськогосподарського призначення є основним засобом виробництва. Сільськогосподарська продукція виробляється як товар, тобто для реалізації, а не для власного споживання, тобто метою діяльності фермерського господарства є отримання прибутку, що характерно усім суб'єктам підприємницької діяльності.

Ризиковість є ознакою підприємницької діяльності, однак фермерському господарству властивий підвищений ризик, який зумовлений значним впливом природно-кліматичних факторів на біологічні процеси сільськогосподарського виробництва. До негативних факторів, що супроводжують сільськогосподарське виробництво, можна також віднести : сезонний характер виробництва, сповільнений оборот капіталу, низьку норму прибутку. Ці фактори знайшли своє закріплення у Законі України «Про стимулювання розвитку сільського господарства України на період 2001-2004 років» від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства України на період 2001-2004 років» від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №11. - Ст.52., як такі, що зумовлюють необхідність надання сільськогосподарським товаровиробникам державної фінансової та іншої підтримки. Одним із проявів такої підтримки є пільгова система оподаткування сільськогосподарських підприємств у формі фіксованого сільськогосподарського податку, передбаченого Податковим кодексом України, об'єктом оподаткування якого є площа сільськогосподарських угідь, а не прибуток підприємства. До речі Податковим кодексом України збережений діючий досі порядок оподаткування сільськогосподарських підприємств. Крім того, передбачені додаткові пільги тим підприємствам, які функціонують у гірських та поліських зонах, де є складні кліматичні умови Податковий кодекс України.- К. : Юрінком Інтер, 2010. .

Сільськогосподарське підприємство має отримати у відповідному органі державної податкової служби свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування. Проблеми розвитку аграрного та земельного права України : монографія / В.І.Семчик, П.Ф.Кулинич, В.М.Єрмоленко [та ін.] ; за заг. ред. В.І.Семчика, П.Ф.Килинича. - К.: Ред. журн. «Право України»; Х. : право, 2013., С.121.

Фермерські господарства користуються особливою державною підтримкою, яка спрямовується їм за посередництвом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. За рахунок коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств оплачуються роботи по розробці землевпорядної документації для фермерських господарств, закуповується сільськогосподарська техніка тощо.

Якщо фермерське господарство організовується у місцевості, яка віддалена від населеного пункту, то за рахунок коштів Українського державного фонду підтримки фермерських господарств та коштів місцевого бюджету облаштовується відокремлена фермерська садиба з наданням їй окремої поштової адреси та підведенням необхідних комунікацій.

Запровадження фермерства є поверненням до історичних українських традицій господарювання сільських сімей з наступністю поколінь, передачею досвіду від батька до сина. Тому логічним є зниження вікового цензу для членства у фермерському господарстві з 16-річного до 14-річного віку, за умови якщо батьки таких дітей є засновниками чи членами фермерського господарства. До членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини ( її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти). Таким детальним переліком роичів - членів фермерського господарства Закон України «Про фермерське господарство» був доповнений 21 жовтня 2009 року.

Громадянство України є обов'язковою умовою членства у фермерському господарстві. Це зумовлено тим, що землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві приватної власності лише громадянам України. Земельна ділянка може належати фермерському господарству на праві приватної власності, за договором оренди, а також бути приватною власністю членів фермерського господарства.

Як і кожен суб'єкт підприємницької діяльності, фермерське господарство має право найму робочої сили. Нагадаємо, що за попереднім фермерським законодавством участь найманих працівників у роботі фермерського господарства була суттєво обмежена. Сьогодні жодних обмежень у цьому не передбачено.

Як справедливо зазначає В.В. Устюкова, визначальною є “сімейна” ознака фермерського господарства, яка і відрізняє його від інших організаційно-правових форм господарювання Устюкова В.В. Правовое положение крестьянского (фермерского) и личного подсобного хозяйства в условиях аграрной реформи. М., 2000. - 193 с., С.33.. Вона вважає, що доцільно було би відобразити в законі й “професійну” ознаку фермерського господарства, зазначивши, що хоча би для одного з його членів (голови господарства) ведення такого господарства повинно бути основним “місцем роботи”. Опосередковано професійний характер зайняття фермерством був закріплений у ст.6 Закону України “Про фермерське господарство”, що встановлювала вимоги щодо проходження професійного відбору громадян, які виявили бажання створити фермерське господарство. Позитивний висновок професійної комісії засвідчував наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації. За чинним законодавством скасовано імперативну вимогу щодо проходження професійного відбору засновниками фермерського господарства. Проте вони не позбавлені обов'язку подавати документи, що підтверджують їх професійну придатність до зайняття сільськогосподарським виробництвом.

Таким чином, з урахуванням загального правового статусу підприємства, особливого правового статусу сільськогосподарського товаровиробника формується спеціальний правовий статус фермерського господарства.

До юридичних ознак фермерського господарства варто віднести, насамперед, наступні:

фермерське господарство є самостійним статутним суб'єктом господарювання - підприємством;

фермерське господарство є юридичною особою, а не користується її статусом;

фермерське господарство є сільськогосподарським товаровиробником, зокрема сільськогосподарським підприємством;

предметом діяльності фермерського господарства є сільськогосподарське виробництво, переробка та реалізація власновиробленої сільськогосподарської продукції в обсязі , що перевищує 75 % валового доходу;

метою діяльності фермерського господарства є отримання прибутку, що характеризує його як суб'єкта підприємницької діяльності;

діяльність фермерського господарства характеризується підвищеним ступенем виробничого підприємницького ризику;

фермерське господарство користується особливою державною підтримкою;

фермерське господарство є родинно-сімейним об'єднанням членів однієї сім'ї, або інших родичів;

ведення фермерського господарства здійснюється на професійній основі;

10) членами фермерського господарства можуть бути лише громадяни України;

11) ведення фермерського господарства здійснюється, як правило, в сільській місцевості;

12) фермерське господарство має право найму робочої сили;

13) фермерське господарство має право облаштування відокремленої фермерської садиби.

Підсумовуючи ознаки фермерського господарства, необхідно зазначити, що фермерське господарство - це сільськогосподарське підприємство з відокремленим майном, власною або орендованою земельною ділянкою, створене на професійній основі родинно-сімейним об'єднанням громадян України з правом вільного найму робочої сили та можливістю облаштування відокремленої фермерської садиби.

Розділ 2. Порядок створення фермерського господарства

2.1 Право на створення фермерського господарства

У аграрно-правовій літературі справедливо зазначається, що заснування сільськогосподарських підприємств здійснюється з використанням диспозитивного методу правового регулювання аграрних відносин. Зокрема, це стосується створення фермерського господарства Правове регулювання екологічних, аграрних та земельних відносин в Україні: сучасний стан і напрями вдосконалення : монографія / [А.П.Гетьман, М.В.Шульга, А.М.Статівка та ін.] ; за ред. А.П.Гетьмана та В.Ю.Уркевича. - Х. Право, 2012., С.117., адже при створенні такого господарства визначальним є добровільне волевиявлення громадян. Важливим правовим аспектом процедури створення фермерського господарства є дотримання спеціальних законодавчих вимог щодо засновництва фермерського господарства.

Право на створення фермерського господарства - це суб'єктивне право громадян України, яке може бути реалізоване ними за певних умов, що безпосередньо пов'язано з їх цивільною та земельною дієздатністю. Як зазначає М.С.Долинська, ці умови зумовлені специфікою сільськогосподарської праці, яка у фермерському законодавстві визнана як необхідна юридична умова створення такого господарства Долинська М.С. Фермерські господарства України : землекористування, порядок створення, діяльність та припинення діяльності. - Х.: Страйд, 2005. - 264 с., с.45..

Право на створення фермерського господарства мають виключно громадяни України. Це означає, що іноземні громадяни та особи без громадянства, а також юридичні особи не можуть бути ні засновниками, ні членами фермерського господарства. Нині іноземні громадяни можуть узаконити свої відносини, працюючи в фермерському господарстві лише як наймані працівники. Вони не мають права брати участь у розподілі прибутків фермерського господарства, за винятком того випадку, коли в установчих документах господарства буде передбачено можливість їх участі в розподілі прибутків.

Фермерське господарство може бути створене як одним громадянином України, так і двома чи більше особами, які мають українське громадянство. Слід особливо наголосити, що засновником фермерського господарства не може бути юридична особа, навіть вітчизняна. Отже, фермерське господарство ніколи не може бути дочірнім підприємством. Цим воно вигідно відрізняється від інших юридичних осіб, які створюються і функціонують у сфері сільськогосподарського виробництва, оскільки фермерське господарство не може застосовуватися при формуванні так званих “холдингових” пірамід, які нерідко створюються з метою “тінізації” підприємницької діяльності.

Засновником фермерського господарства може бути дієздатний громадян України, який досяг 18-річного віку. Однак, членами фермерського господарства можуть бути громадяни і значно молодшого віку. Так, ними можуть бути діти засновника господарства, які досягли 14-річного віку, а також інші члени сім'ї та родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства. Разом з тим, членами фермерського господарства не можуть бути особи, які не перебувають у сімейних чи родинних стосунках з його засновником або які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Цивільна дієздатність громадянина настає з 18-річного віку, або з моменту укладення шлюбу, запису батьком або матір'ю дитини , з моменту реєстрації фізичної особи суб'єктом підприємницької діяльності чи укладення трудового договору.