Правове становище фермерського господарства

Земельна дієздатність - це здатність повнолітнього громадянина України своїми діями набувати не лише цивільні, але й мати права і створювати для себе обов'язки саме з використання й охорони земель. Н.І.Титова окреслює зміст земельної дієздатності наступними основними елементами : повноліття, громадянство України, цивільна дієздатність, бажання і можливість працювати на землі, використовуючи її як основний засіб сільськогосподарського виробництва Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : с.182..

Оскільки фермерське господарство є суб'єктом підприємницької діяльності, то його засновник повинен відповідати певним вимогам. Він не може бути військовослужбовцем, службовою особою органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, державним нотаріусом, працювати в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також мати непогашену судимість за скоєння корисливих злочинів.

Порядок створення фермерського господарства включає три послідовних етапи Ващишин М.Я. Еволюція правового статусу фермерського господарства.// Розвиток підприємництва в Україні: економіко-правове забезпечення.-Львів: НВФ, 2007.- 364 с., с. 51-52.:

організаційний (погодження складу засновників, розроблення установчих документів);

земельно-процесуальний (відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і отримання правовстановлюючих документів на землю);

реєстраційний (державна реєстрація фермерського господарства протягом 3 днів з дня подачі всіх необхідних документів).

Обов'язковою умовою отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства раніше була наявність позитивного висновку професійної комісії з питань створення фермерських господарств. Основним завданням професійної комісії була оцінка підготовленості громадян для зайняття веденням фермерського господарства і недопущення до фермерського господарювання випадкових людей, які не знають, як потрібно працювати на землі. Про підготовленість громадянина до такого роду діяльності могли свідчити: наявність у нього достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

За чинним законодавством претендент на створення фермерського господарства подає до відповідного органу документи, що засвідчують його досвід роботи в сільському господарстві, або спеціальну аграрну освіту. Поняття досвіду роботи в сільському господарстві можна трактувати як ведення протягом тривалого часу особистого підсобного (селянського) господарства; участь в діяльності сільськогосподарського підприємства як кваліфікованого, так і некваліфікованого працівника Долинська М.С. Фермерські господарства України : землекористування, порядок створення, діяльність та припинення діяльності. - Х.: Страйд, 2005. - 264 с., с.48..

Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації був обов'язковою умовою для надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності. Однак, якщо громадянин має намір використовувати для ведення фермерського господарства земельну ділянку, отриману шляхом виділення у натурі земельної частки (паю), то висновок професійної комісії не вимагався.

Разом з тим, слід підкреслити, що “проходження” професійної комісії було умовою отримання громадянином земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не умовою створення (державної реєстрації) фермерського господарства. Це означає, що громадянин, будучи у свій час членом колективного сільськогосподарського підприємства, отримав земельну частку (пай), виділив її у натурі у вигляді окремої земельної ділянки і отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, то для створення фермерського господарства він не повинен отримувати висновок професійної комісії зі створення фермерських господарств.

2.2 Отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства

Важливою передумовою створення фермерського господарства є наявність у його засновника чи членів земельної ділянки, придатної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому не має значення, на якому праві вона їм належить - на праві власності чи оренди. Слід пам'ятати, що якщо громадянин не має земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то він не має права на створення фермерського господарства Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005.-368с., с. 171..

Таким чином, основним кроком на шляху до створення фермерського господарства громадянином, який не має відповідної земельної ділянки, є її отримання. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадянин повинен звернутися з заявою до відповідної районної державної адміністрації, якщо він хоче отримати землю за межами населених пунктів, або до місцевої ради, якщо земельна ділянка перебуває в межах села, селища чи міста. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. у разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства це питання вирішується судом.

Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності, або укладання договору оренди.

Серед усіх суб'єктів права приватної власності на землі, визначених Земельним кодексом України саме фермерські господарства є пріоритетними суб'єктами. Порядок надання земельних ділянок для організації фермерського господарства врегульований земельно-процесуальними нормами Закону України “Про фермерське господарство”. Земельно-процесуальними нормами у теорії земельного права вважаються норми про порядок виникнення, зміни, припинення і реалізації земельних прав і обов'язків, про порядок вирішення конфліктних земельно-правових ситуацій Краснов Н.И., Иконицкая М.А. Процессуальные вопросы советского земельного права. - М., Наука, 1975, с.6. .

Закон України “Про фермерське господарство” досить детально врегулював процедуру надання земельних ділянок. Проте, на наш погляд, ця процедура має окремі неточності. Зокрема, саме формулювання надання земельних ділянок “для ведення” фермерського господарства” доцільно замінити терміном “для створення” фермерського господарства, оскільки отримання земельної ділянки є правовстановлюючим фактором при організації фермерського господарства.

Земельно-процесуальний етап створення фермерського господарства охоплює декілька юридичних фактів: подання заяви до відповідної місцевої ради чи районної державної адміністрації з проханням надати земельну ділянку, розробка державною землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки, прийняття рішення відповідною місцевою радою чи районною державною адміністрацією про державне наділення землею для створення фермерського господарства. Земельно - процесуальний етап завершується відведенням земельної ділянки в натурі (на місцевості) і виданням відповідних документів, що посвідчують право власності на землю чи укладення договору оренди землі. Земельним кодексом України Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. - К.: Атіка, 2014. передбачено, що право оренди земель державної чи комунальної власності набувається виключно на конкурсних засадах.

Особа, яка бажає створити фермерське господарство, а нею може бути тільки повнолітній громадянин України, повинна мати не лише загальну (цивільну) дієздатність, а й спеціальну (земельну), тобто здатність своїми діями набувати прав і створювати для себе обов'язки по використанню і охороні земель.

За наявності рівних умов пріоритетне право для організації фермерського господарства повинні мати особи, які володіють правом на земельну частку (пай), що засвідчене сертифікатом. Необхідно передбачити додаткові пільги для сприяння створенню фермерського господарства колишніми членами колективного сільськогосподарського підприємства. Це забезпечить доступ до приватної підприємницької діяльності на землях тільки тих, хто професійно пов'язаний із сільськогосподарською працею і має намір займатися аграрним підприємництвом.

У випадку відмови відповідної ради чи районної державної адміністрації надати земельну ділянку для створення фермерського господарства громадяни можуть оскаржити таку відмову, якщо вона є необґрунтована. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), для видачі документа, що посвідчує право власності на землею, а також для укладення договору оренди земельної ділянки.

У цьому разі суд уповноважений вирішувати питання, які відносяться до компетенції органів місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади. У резолютивній частині рішення суду повинно бути зазначено місце розташування земельної ділянки, її розмір та межі Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996р. №13 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №1 (3)..

На наш погляд, рішення суду про задоволення позову не може бути безпосередньою підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки цьому факту обов'язково повинна передувати розробка державною землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки, а також процедура формування земельної ділянки відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України.

На відміну від досить чітко врегульованого порядку надання земельних ділянок для створення фермерського господарства, законодавством України взагалі не передбачено процедури надання земельних ділянок у процесі діяльності господарства для розширення його земельної площі. Крім того досі триває мораторій на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Продовження дії мораторію передбачене до 1 січня 2016 року, поки не буде прийнятий закон про ринок земель.

Додаткове отримання земельних ділянок для ведення фермерського господарства має здійснюватися у цивільно-правовому, а не в адміністративно-правовому порядку і полягати в оплатному придбанні земельних ділянок на підставі укладення договорів купівлі-продажу, оренди тощо. Визнанням законності придбаного права на землю повинен стати нотаріально посвідчений і належно зареєстрований договір купівлі-продажу чи міни земельної ділянки і отримання витягу із Державного реєстру речових прав: права приватної власності на землю, права оренди землі.

Для правового регулювання договорів, предметом яких виступають земельні ділянки, недостатньо загальних вимог зобов'язального права як інституту цивільного законодавства, оскільки земельна ділянка є особливим об'єктом природи - необхідно прийняти спеціальний закон “Про ринок земель”, що передбачений Перехідними положеннями Земельного кодексу України.

2.3 Державна реєстрація фермерського господарства як суб'єкта аграрного підприємництва

Важливою умовою набуття фермерським господарством правового статусу юридичної особи є державна реєстрація фермерського господарства. Для державної реєстрації фермерського господарства громадяни мають подати до реєструючого органу за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки необхідні документи, зокрема: 1) статут фермерського господарства; 2) установчий договір про створення фермерського господарства, якщо фермерське господарство створюється двома чи більше особами; 3) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства; 4) копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення; 5) документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства. Слід пам'ятати, що закон забороняє реєструючим органам вимагати від громадянина інші документи, наприклад, висновок професійної комісії з створення фермерських господарств тощо. При поданні на державну реєстрацію зазначених документів фермерське господарство має бути зареєстроване протягом не більше 3 днів ( раніше - протягом 5 днів).

Варто погодитися з Н.М. Оніщенко Оніщенко Н.М. Деякі проблеми правового регулювання створення та діяльності фермерських господарств // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 23. - К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. С.392-396, с.394., яка стверджувала, що немає об'єктивних підстав для встановлення більшого строку державної реєстрації для фермерських господарств, у порівнянні з загальним строком реєстрації юридичних осіб, який за законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не повинен перевищувати трьох робочих днів . Враховуючи це, абз. 1 ч. 4 ст.8 Закону України «Про фермерське господарство» був виключений.

Після одержання засновником витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право приватної власності на земельну ділянку або про право оренди земельної ділянки фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб, тобто за Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

З моменту державної реєстрації фермерське господарство набуває прав юридичної особи і може здійснювати свою діяльність. В Законі ”Про фермерське господарство” визначена структура управління господарством, яка може бути деталізована в Статуті фермерського господарства.

Слід відмітити, що незважаючи на те, скільки членів є у фермерському господарстві - один чи більше - Закон не передбачає створення колективного органу управління таким господарством на зразок загальних зборів членів господарства. Згідно Закону, керівництво діяльністю фермерського господарства здійснює одноособово його голова, яким є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Слушно вважає Н.І.Титова Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005.-368с., с. 175., яка зазначає, що Статут фермерського господарства повинен бути конкретизуючим локально-правовим актом , який відображає всі особливості певного господарства, а не бути однаковим для всіх фермерських господарств району чи регіону.

Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об'єднаннями відповідно до закону. Він також укладає від імені господарства договори та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Наділення голови фермерського господарства повноваженнями одноосібного управління виробничою діяльністю господарства не означає, що інші його члени позбавлені будь-яких прав щодо господарства. Права членів господарства щодо землі та іншого майна, яке є власністю господарства, визначаються установчим договором та статутом і захищаються законом.

Як відомо, створення нового фермерського господарства є дуже складною справою, а без підтримки з боку органів влади - непосильною для більшості громадян України Кулинич П.Ф. Правові питання створення та діяльності фермерських господарств // Юридична Україна.- 2003. - № 11, с. 65.. Особливо це стосується тих з них, яким земельні ділянки для ведення фермерських господарств надані далеко за межами села. Таким фермерам доводиться, як кажуть, “роздвоюватися” між місцем постійного проживання та місцем постійної праці. Новий Закон про фермерське господарство врахував цю обставину. Згідно Закону, громадянин, який створив фермерське господарство, має право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства.

Це означає, що якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005.-368с., с.189.. Такій садибі надається поштова адреса і вона може служити місцем постійного проживання громадян.

Однак, цього може бути недостатньо для того, щоб фермер залишив село і оселився в “полі”. Адже, йому необхідно у виробничих справах підтримувати зв'язки з споживачами сільськогосподарської продукції, купувати для господарства необхідні засоби виробництва тощо. Саме тому Законом передбачено, що фермерським господарствам з відокремленими садибами та іншим новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після їх створення, а в трудонедостатніх населених пунктах - перші п'ять років) повинна надаватися допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами від 25 серпня 2004 р. № 1102 // Офіційний вісник України. - 2004. № 34.. Зокрема, для облаштування відокремленої садиби фермерському господарству повинна надаватися за рахунок бюджету допомога на будівництво під'їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіотелефонних мереж, газо - і водопостачальних систем.

Кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств надаються фермерським господарствам на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі. На безповоротній основі кошти надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень.

Поворотна допомога може надаватися для виробництва, переробки і збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої діяльності та інші передбачені Статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію повернення строком від трьох до п'яти років.

Крім цього, переселенцям, які створюють фермерське господарство в трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, надається одноразова грошова допомога за рахунок державного бюджету у розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділ 3. Фермерські правовідносини

3.1 Земельні правовідносини фермерського господарства

Важливим етапом створення ефективного фермерського господарства є формування його земельного масиву, достатнього для прибуткового господарювання. Фермерські господарства, як і інші сільськогосподарські товаровиробники, за умов ринкових відносин все більше використовують землі для одержання прибутку, забезпечення своєї підприємницької діяльності Долинська М.С. Фермерські господарства України : землекористування, порядок створення, діяльність та припинення діяльності. - Х.: Страйд, 2005. - 264 с., с.90.. Як вже зазначалося, наявність у громадянина земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва є обов'язковою умовою реєстрації його фермерського господарства. Отже, з моменту державної реєстрації фермерського господарства у його володінні вже є земельна ділянка, яка належить засновнику господарства на праві власності або оренди. Однак, згідно чинного земельного законодавства, фермерське господарство може використовувати й земельні ділянки, які: а) належать на праві приватної власності іншим (крім засновника) членам фермерського господарства; б) придбані у власність фермерським господарством як юридичною особою; в) взяті фермерським господарством в оренду.

Таким чином, законодавство надає фермерському господарству кілька можливих способів формування земельного масиву. В зв'язку з цим виникає питання: якому з них віддати перевагу? Відповідь на дане питання залежить від деяких обставин. З юридичної точки зору, фермерському господарству безпечніше використовувати земельну ділянку, отриману у власність його членами. Адже у випадку звернення за рішенням суду стягнення на майно фермерського господарства (наприклад, у зв'язку з неповерненням господарством боргу тощо) така ділянка є захищеною від загрози відчуження, оскільки за загальним правилом, засновник юридичної особи не відповідає за борги юридичної особи. Проте з фінансової точки зору, зазначений варіант не завжди має переваги. Так, наприклад, громадянин-член фермерського господарства може придбати у власність земельну ділянку для ведення фермерського господарства лише за власні кошти. Якщо ж земельна ділянка набувається у власність за кошти, що є на рахунку фермерського господарства, то в такому випадку земельна ділянка реєструється як власність фермерського господарства як юридичної особи.

Крім цього, використання не одного, а кількох способів формування земельного масиву фермерського господарства має переваги і з точки зору дії мораторіїв на відчуження земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Так, як вже зазначалося, особи, яким Земельний кодекс Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. - К.: Атіка, 2014. дозволяє мати на праві приватної власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення, не можуть набувати у приватну власність такі землі площею більше 100 га. в умовах дії зазначеного обмеження фермерське господарство, на відміну від інших сільськогосподарських товаровиробників, фактично може використовувати приватні земельні ділянки значно більшої площі. Так, наприклад, якщо фермерське господарство складається з 3-х осіб (голова господарства та два його члени), то фактично площа приватизованої ділянки такого фермерського господарства може складатися з 400 га, з яких 100 га належатиме на праві приватної власності фермерському господарству як юридичній особі, і ще по 100 га землі може мати на праві приватної власності кожен з трьох членів господарства.

Виникає питання: чи повинні фермерські господарства та їх члени платити за придбання землі у приватну власність? Загальна відповідь на це питання є ствердною: так, повинні. Що стосується приватизації земельних ділянок фермерськими господарствами як юридичними особами, то вони однозначно можуть набувати землю у власність тільки за плату. Інша справа - приватизація землі членами фермерських господарств. Із загального правила про платність приватизації земельних ділянок для них Земельним кодексом зроблені певні виключення, обумовлені міркуваннями соціальної справедливості.

Як відомо, в результаті паювання земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств кожен їх член отримав безоплатно земельну частку (пай), яку можна виділити у натурі. Саме тому Земельним кодексом передбачена безплатна приватизація членами фермерських господарств частини земельних ділянок. Згідно ст. 32 Земельного кодексу громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок саме у розмірі земельної частки (паю). Їм мають передаватися безоплатно у приватну власність надані їм у користування до введення Земельного кодексу у дію земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Тобто, розмір земельної ділянки, яка безоплатно передається членові фермерського господарства у приватну власність, повинна дорівнювати розмірові земельної частки (паю), яку отримали колишні члени сусіднього колективного господарства. Однак, повинен зазначити, що якщо член фермерського господарства раніше перебував у членах колективного сільськогосподарського підприємства і отримав у ньому земельну частку (пай), то він позбавляється права на безплатну приватизацію земельної ділянки у складі фермерського господарства.

Якщо раніше (за фермерським законодавством 1991 - 2001 років) право безоплатного одержання у приватну власність земельної ділянки (у розмірі середньої земельної частки) мав лише голова селянського (фермерського) господарства, то, за новим Земельним кодексом України, таким правом може скористатися кожен член фермерського господарства, який раніше не набув права на земельну частку (пай). Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" 1993 р. пов'язував безоплатну передачу земельної ділянки з етапом створення СФГ, а чинний Земельний кодекс не встановлює жодних часових обмежень для реалізації членами фермерського господарства права на безоплатну приватизацію земельної ділянки. На відміну від Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 року про паювання землі, які ставили у пряму залежність право на земельну частку (пай) з членством у колективному сільськогосподарському підприємстві, Земельний кодекс України 2001 року такої вимоги для членів фермерського господарства не ставить.

Цілком очевидно, що члени фермерського господарства, які скористаються правом безоплатної приватизації земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) стануть їхніми повноправними власниками лише після формування земельної ділянкишляхом внесення даних про неї до державного земельного кадастру і одержання витягу із Державного реєстру речових прав: права приватної власності на відповідну земельну ділянку.

Враховуючи те, що члени фермерського господарства приватизують земельні ділянки із тих земель, які до цього використовувалися у господарстві, постає запитання - де відводити в натурі (на місцевості) ці ділянки і як це узгодити із планом внутрішньогосподарського землеустрою фермерського господарства .

Таким чином, шлях до приватизації земельних ділянок для ведення фермерських господарств у розмірах, достатніх для ведення прибуткового товарного сільськогосподарського виробництва, є відкритим. Але, як відомо, далеко не всі фермерські господарства мають в даний момент грошові кошти, необхідні для викупу у приватну власність земельних ділянок, наданих їм у постійне користування.

Що краще - приватна власність чи оренда? Відповідь на це питання випливає зі змісту Земельного кодексу України, який надає більше можливостей саме власникам земельних ділянок, а не їх орендарям. Тому ми рекомендуємо громадянам-фермерам переоформлювати право постійного користування земельними ділянками у право приватної власності на них. Тим більше, що Законом “Про фермерське господарство” введені пільгові умови для викупу землі фермерами. Так, згідно ст. 13 Закону, громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років. Проте, якщо фермер не матиме фінансових можливостей для викупу землі у приватну власність, то йому можна буде переоформити право постійного користування землею у право оренди, уклавши договір оренди земельної ділянки з її власником - державою в особі відповідного органу виконавчої влади.

Однак, і при переоформленні права постійного користування у право оренди землі фермерські господарства можуть скористатися певними привілеями, наданими їм Земельним кодексом. Так, згідно того ж п. 6 Перехідних положень Кодексу при здійсненні зазначеного переоформлення саме фермерське господарство в односторонньому порядку визначає строк оренди. Як відомо, Закон України від 6 жовтня 1998 р. «Про оренду землі» дозволяє оренду земельних ділянок на строк до 50 років. Отже, фермерському господарству належить право визначення строку оренди земельної ділянки в межах максимального строку, дозволеного Законом про оренду землі. Орендодавець землі не має права диктувати в таких випадках свої умови щодо строку оренди землі. Крім цього, орендодавець не має права вимагати сплати орендарем-фермером великої за розміром орендної плати. Розмір орендної плати за такі землі не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Аналіз п. в ст. 31 Земельного кодексу України дає підстави зробити висновок, що фермерське господарство виступає стороною в договорі оренди земельної ділянки, тобто договір оренди укладається не з головою фермерського господарства, а з самим господарством як юридичною особою. Щоби знівелювати розбіжності права постійного користування земельною ділянкою і довгострокової оренди, законодавець встановив обмеження розміру орендної плати за земельні ділянки - він не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Чинне земельне законодавство дозволяє фермерським господарствам набувати на праві приватної власності не тільки земельні ділянки сільськогосподарського призначення, але й лісогосподарського призначення й водного фонду. Так, ст.56 Земельного кодексу України передбачає, якщо у складі угідь фермерських господарств є замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення площею до 5 га, то за рішенням органів місцевого самоврядування чи органів державної виконавчої влади вони можуть передаватися у власність цих господарств. Крім того, фермерські господарства у такому ж порядку можуть безоплатно одержувати у власність замкнені природні водойми загальною площею до 3 гектарів. На умовах оренди фермерським господарствам можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми для сінокосіння, рибогосподарських потреб тощо. Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005., С.183.

Не витримує критики ні з формального погляду, ні з погляду юридичного змісту норма ст. 89 Земельного кодексу, яка передбачає, що земельні ділянки членів фермерського господарства перебувають у спільній сумісній власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Така редакція статті дає підстави вважати, що коли немає угоди між членами фермерського господарства про використання земельної ділянки, всі землі у фермерському господарстві перебувають у спільній сумісній власності всіх членів господарства. Ця норма дисонує із ст. 31 цього ж Земельного кодексу, яка має назву "Землі фермерського господарства", однак не передбачає право спільної сумісної власності серед форм землевикористання фермерського господарства Ващишин М.Я. Форми землевикористання у СФГ за новим Земельним кодексом України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - 2002. -Вип. 37. - С. 385. .

З урахуванням родинно-сімейного характеру членських відносин у фермерському господарстві важко передбачити, що члени господарства укладатимуть між собою угоду про використання земельної ділянки, тому праву спільної сумісної власності членів фермерського господарства на земельну ділянку варто відводити не головну, а другорядну роль. Надання пріоритетного характеру праву спільної сумісної власності на земельну ділянку серед інших можливих форм землевикористання у фермерському господарстві (право власності фермерського господарства як юридичної особи, оренда земельної ділянки) суперечить намаганням законодавця привести у повну відповідність статус фермерського господарства статусу юридичної особи. Тому необхідно внести відповідні зміни до законодавства і виключити п. б ч. 2 ст. 89 Земельного кодексу України.

Однією з прогалин Закону України «Про фермерське господарство» і надалі залишається сфера спадкування земельних ділянок. Розширивши коло суб'єктів земельних фермерських правовідносин на користь членів фермерського господарства, законодавець обмежився лише однією спеціальною нормою стосовноспадкування земель, що перебувають у їх власності Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005., С.188.. У ч.2 ст.23 Закону України «Про фермерське господарство» встановлена заборона поділу земельної ділянки між двома і більше спадкоємцями, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для певного регіону. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року були затверджені мінімальні розміри земельних ділянок, які утворюються у результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується" від 10 грудня 2003 р. №1908.// Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. Ст. 2682. . Ці науково обґрунтовані регіональні мінімальні розміри земельних ділянок були визначені Міністерством аграрної політики та українською академією аграрних наук з урахуванням наявних земельних площ і кількості фермерських господарств у кожній з областей України і становлять від 2 га у західних областях України і до 7 га у південних.

Регламентуючи особливості відповідальності фермерського господарства, законодавець у ст. 21 Закону України «Про фермерське господарство» відокремлює земельні ділянки із загального масиву майна, на яке може бути звернене стягнення. Звернення стягнення на земельні ділянки допускається лише у виключному випадку - якщо у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення. Оскільки відповідальність за своїми зобов'язаннями несе фермерське господарство як юридична особа, то на вимогу кредитора може бути звернене стягнення на земельну ділянку, яка є у власності самого фермерського господарства, а не членів цього господарства Землі сільськогосподарського призначення : права громадян України. Науково-практичний посібник / За ред. проф. Титової Н.І. - Львів : ПАІС, 2005., С.189.. З цим твердженням варто погодитися, оскільки не можна ототожнювати право власності на земельну ділянку фермерського господарства як юридичної особи і право приватної власності членів фермерського господарства.

Загалом, правовий режим земель фермерського господарства є найповніше регламентований земельним і фермерським законодавством, у порівнянні з іншими сільськогосподарсткими товаровиробниками, що свідчить про особливу увагу законодавця до цієї важливої сфери фермерських відносин.

3.2 Майнові правовідносини фермерського господарства

Правовий режим майна фермерського господарства законодавчо встановлювався з врахуванням родинно-сімейного характеру членських фермерських відносин і пройшов еволюційний шлях розвитку від права спільної сумісної власності членів фермерського господарства до права власності самого господарства як юридичної особи.

З прийняттям Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. проблема вдосконалення майнових правовідносин у фермерському господарстві не втратила своєї актуальності, оскільки цей закон, усунувши існуючі досі недоліки правового режиму майна фермерського господарства містить низку норм, які допускають двояке їх тлумачення або суперечать цивільному законодавству.

Серед представників російської аграрно-правової науки відзначимо вагомий внесок В.В. Устюкової у дослідження проблеми правового режиму майна фермерських господарств у Російській Федерації Устюкова В.В. О возможности признания крестьянского (фермерского) хозяйства юридическим лицом // Современные приоритеты в развитии аграрного, земельного и экологического права. Москва, Институт государства и права РАН, 2 марта 2012 г. С. 26-31., проте російське законодавство, яке регулює ці відносини, вже значною мірою відрізняється від відповідного українського.

Український законодавець пішов по шляху зміцнення правового статусу фермерського господарства як юридичної особи. Вперше на законодавчому рівні визнано фермерське господарство суб'єктом права власності, що дає підстави говорити про наявність у фермерського господарства відокремленого майна як однієї з істотних ознак юридичної особи Яворська О. Поняття і сутність юридичної особи в сучасних умовах // Вісник Львів. ун-ту. - Серія юрид. - 2001. - Вип. 36, c. 293.. Зворотна тенденція спостерігається у законодавстві Російської Федерації. Так, відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу Російської Федерації, голова селянського (фермерського) господарства здійснює діяльність без утворення юридичної особи, а земельна ділянка, що використовується у господарстві, належить його членам на праві спільної сумісної власності (ст. 257 ЦК РФ) Гражданский кодекс Российской Федерации. - М.: Проспект, 1999..

Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року запровадив зміни в правовому режимі майна, яке використовується фермерськими господарствами. Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 року було передбачено, що майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, тобто членів СФГ, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Право спільної сумісної власності членів фермерського господарства суперечило правовому статусу самого СФГ як юридичної особи, оскільки за господарством не визнавалося право мати відокремлене майно, а саме ця ознака є однією з визначальних для всіх юридичних осіб. Очевидно, саме тому в законі "Про селянське (фермерське) господарство" зазначалося, що СФГ "набуває статусу юридичної особи", а не є "юридичною особою", як це зараз закріплено в нині діючому законі "Про фермерське господарство".

У попередньому Законі України "Про селянське (фермерське) господарство" суперечливою була не лише форма власності на майно, але і той перелік майнових об'єктів, які могли перебувати у спільній сумісній власності членів фермерського господарства, враховуючи те, що членами господарства могли бути не лише члени однієї сім'ї, але й інші родичі, часом і досить далекої спорідненості, які не проживали разом. Цього законодавчого недоліку вже позбавлений Закон України "Про фермерське господарство", і у переліку майнових об'єктів, які можуть перебувати у власності фермерського господарства, закріплене лише те майно, яке необхідне йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Загалом, фермерський закон 2003 року значно досконаліший від попереднього Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". До позитивних новел Закону України "Про фермерське господарство" відносимо такі:

фермерське господарство є юридичною особою, яка діє на підставі Статуту;

фермерське господарство є суб'єктом права власності на землю і на майно;

частина майна, яке використовується у процесі фермерської господарської діяльності, залишається у власності членів господарства, які передали його на визначений у Статуті термін до складеного капіталу фермерського господарства Ващишин М.Я. Розвиток фермерського законодавства України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2008. Випуск 46. С. 152. .

Складений капітал є зручною правовою конструкцією частини майна, яке використовується фермерським господарством. Важливим є те, що не відбувається переходу права власності від окремих членів господарства до всіх членів господарства (у спільну сумісну власність) чи до статутного фонду фермерського господарства. Отже, для члена фермерського господарства зникає загроза втрати свого майна (чи його частини) у випадку виходу інших членів зі складу господарства і необхідності виділення йому рівної частки зі спільної сумісної власності чи банкрутства господарства і включення відокремленого майна юридичної особи до ліквідаційної маси. Правова конструкція складеного капіталу, введена у правове поле фермерських відносин, вигідно відрізняється від права спільної сумісної власності членів фермерського господарства і має певні переваги навіть порівняно з правом власності фермерського господарства як юридичної особи.

Підсумовуючи юридичні ознаки складеного капіталу фермерського господарства, можна погодитися із запропонованим М.Я.Ващишин Ващишин М. Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2004. Випуск 39. с.390. таким визначенням: складений капітал - це сукупність майнових об'єктів, переданих членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На думку В.Ю.Уркевича, додаткових пояснень потребують внутрішні майнові правовідносини, що виникають між фермерським господарством та його членами. Закон України «Про фермерське господарство» чітко не регламентує необхідності внесення будь-яких внесків до складеного капіталу такого господарства. Проте його ст.19 вказує, що до складу майна (складеного капіталу) фермерського господарства може входити широке коло майнових об'єктів, які й можуть бути передані фермерському господарству його членами (засновниками). Звідси члени такого господарства вправі робити внески у створення майна господарства на будь-якому етапі існування членських правовідносин Проблеми розвитку аграрного та земельного права України : монографія / В.І.Семчик, П.Ф.Кулинич, В.М.Єрмоленко [та ін.] ; за заг. ред. В.І.Семчика, П.Ф.Килинича. - К.: Ред. журн. «Право України»; Х. : Право, 2013., С.104.. Між фермерським господарством і його членами, які зробили майнові внески, виникають зобов'язальні майнові правовідносини.

Принципове значення для розуміння сутності внутрішніх аграрних майнових правовідносин за участю фермерських господарств та їх членів має припис ч.6 ст.20 Закону України «Про фермерське господарство»: члени фермерського господарства мають право отримати частку майна господарства прийого ліквідації або в разі припинення членства в ньому. Розмір частки й порядок її отримання визначається статутом даного господарства. Звідси слушною є пропозиція В.П.Жушмана: «у статуті фермерського господарства слід встановлювати відповідні приписи, що в разі припинення членських правовідносин його члени вправі отримати частку майна господарства пропорційно розміру їх внеску до його складеного капіталу (фактично - пайового фонду)» Жушман В. Правове регулювання майнових аспектів діяльності фермерських господарств за новим законодавством України: окремі проблеми / В.Жушман, В.Уркевич // Право України. - 2004. - №6. - С.48.. При вирішенні питання про розподіл майна фермерських господарств слід чітко виокремлювати останнє від особистого майна його членів, оскільки їх правовий режим різниться, а члени господарства не можуть претендувати на особисте майно інших членів господарства Проблеми розвитку аграрного та земельного права України : монографія / В.І.Семчик, П.Ф.Кулинич, В.М.Єрмоленко [та ін.] ; за заг. ред. В.І.Семчика, П.Ф.Килинича. - К.: Ред. журн. «Право України»; Х. : Право, 2013., С.105..

На відміну від фермерського законодавства України, в якому спостерігається тенденція до зміцнення правового статусу фермерського господарства як юридичної особи, у законодавстві Російської Федерації відбулося перетворення фермерського господарства в індивідуальну підприємницьку діяльність голови фермерського господарства без створення юридичної особи (ст.23) Гражданский кодекс Российской Федерации. - М.: Эксмо, 2009..

Хоча Цивільний кодекс Російської Федерації визнає підприємцем лише голову, фермерського господарства однак в аграрно-правовій літературі висловлюються інші думки. Так, зокрема, З.С. Беляєва стверджує, що "фермерське господарство - сукупний підприємець" Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть первая. Научно-практический комментарий. - М., 1996 (Автор комментария - З.С. Беляева). С.55., а В.В. Устюкова зазначає, якщо фермерське господарство вважати сімейно-трудовим об'єднанням, а за діючим в Російській Федерації законодавством і дрібногруповим партнерським об'єднанням осіб, що спільно здійснюють сільськогосподарську діяльність, то підприємцями є всі його члени Устюкова В.В. Гражданско-правовое регулирование создания и функционирования крестьянских (фермерских) хозяйств как суб'ектов предпринимательской деятельности // Предпринимательская деятельность в сельском хозяйстве России. Правовые вопросы. - М., 1998, - С.31..

З метою збереження цілісності майнового комплексу фермерського господарства, російським законодавством встановлені обмеження щодо поділу земельної ділянки і засобів виробництва, що належать селянському (фермерському) господарству у випадку виходу одного члена з господарства. Вибуваючий з фермерського господарства має право лише на отримання грошової компенсації, пропорційної його частці в спільній власності на це майна. Відповідно до ст.258 ЦК РФ, поділ майна селянського (фермерського) господарства може відбуватися лише у разі припинення діяльності господарства у зв'язку з виходом з нього всіх його членів чи з інших підстав.

Закон України "Про фермерське господарство" не містить подібної превентивної норми, яка б запобігала "дробленню" майна фермерського господарства і сприяла б забезпеченню стійкості, стабільності діяльності фермерських господарств. Обмежувальна норма повинна бути встановлена навіть зважаючи на те, що вагомим джерелом формування майна фермерського господарства є кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, які спрямовуються на розвиток і зміцнення фермерства в Україні, а не на підтримку осіб, які припиняють членство у фермерському господарстві.

Попереднім Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" було передбачено, що земельні ділянки громадян, які ведуть СФГ, поділу не підлягають. Нині діючий закон "Про фермерське господарство" встановлює заборону поділу земельної ділянки лише у випадку спадкування двома або більше спадкоємцями, якщо в результаті їхнього поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше від мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюють в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується", від 10 грудня 2003 року в усіх областях Західної України цей розмір становить 2 гектари Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується" від 10 грудня 2003 р. №1908.// Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. Ст. 2682. .

За умов існування спільної сумісної власності членів СФГ, варто було б погодитися з професором О.О. Погрібним, який висловлювався про доцільність встановлення у законодавстві норми про можливість відкриття спадщини на це майно лише в разі смерті останнього члена селянського (фермерського) господарства Погрібний О.О. Селянські господарства і оренда. Організаційно-правові питання. - К.: Урожай, 1992, c. 100. . Однак сьогодні така норма вже не є актуальною з огляду на зміни в правовому режимі майна фермерського господарства, зокрема визнанні самого господарства суб'єктом права власності на майно і на землю.

Проте, Закон України "Про фермерське господарство", окрім уже зазначених позитивних новел, має й низку недоліків. Зокрема, спостерігається непослідовність законодавця у трактуванні поняття "фермерське господарство". Наприклад у ст.1 цього закону фермерське господарство визнається формою підприємницької діяльності - юридичною особою, тобто суб'єктом права, а у ст.22 фермерське господарство розглядається як об'єкт майнових прав - цілісний майновий комплекс.

Крім того, структура цілісного майнового комплексу фермерського господарства вміщує майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання (п.1 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство"). Знову закон суперечить сам собі - адже ст.19 і 20 цього закону окремо містять перелік майна, яке може бути у власності фермерського господарства, і майна, яке передається членами господарства до його складеного капіталу, а, розглядаючи фермерське господарство як майновий комплекс, закон не включає до його складу майно, яке перебуває у власності фермерського господарства як юридичної особи.

На наш погляд, доцільно чітко розмежовувати три поняття: майно фермерського господарства як юридичної особи, складений капітал членів фермерського господарства і цілісний майновий комплекс фермерського господарства. Так до складу майна, власником якого є фермерське господарство як юридична особа входять ті майнові об'єкти, які придбані чи отримані самим господарством як самостійним суб'єктом (придбані на запозичені кошти, або виручені в результаті реалізації власновиробленої сільськогосподарської чи іншої продукції, або отримані на безоплатній основі за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств чи з інших джерел). Важливо зазначити, що саме в межах цього майна, яке є власністю фермерського господарства, нестиме відповідальність за своїми зобов'язаннями саме господарство як юридична особа. Тому необхідно внести зміни до п.10 ст.50 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 року Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999р. // Голос України, 1999 р. 31 серпня., і викласти його в такій редакції: "У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включається майно, яке перебуває у власності фермерського господарства, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку".