Правове становище фермерського господарства

Законом України "Про фермерське господарство" передбачено, що звернення стягнення на земельні ділянки, передані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення (п.2 ст.21 закону). Варто було би уточнити, які саме земельні ділянки має на увазі законодавець, адже, відповідно до п.1 ст.12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, власниками яких є саме господарство, його члени, а також із орендованих земельних ділянок. Однак ст.7 цього закону регламентує порядок надання (передачі) земельних ділянок у власність для ведення фермерського господарства лише громадянам - членам господарства, а не господарству як юридичній особі.

Фермерське господарство може стати суб'єктом права власності на землю лише з моменту державної реєстрації і придбати земельну ділянку виключно на підставі цивільно-правових угод, а щодо такої процедури не прийнято вживати термін "надання у власність для ведення фермерського господарства". Ймовірно, що йдеться про земельні ділянки, передані безоплатно у приватну власність членам фермерського господарства із земель, раніше переданих їм у користування, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Таке "наділення землею" здійснюється в адміністративному порядку, однак є підставою для виникнення у члена фермерського господарства права приватної власності на землю.

Земельний кодекс України серед підстав припинення права власності на земельну ділянку передбачає звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора (п.2 ст.140 Земельного кодексу), а п.1 ст.143 Земельного кодексу уточнює, що примусове звернення стягнень на земельну ділянку відбувається лише по зобов'язанням власника цієї земельної ділянки. Враховуючи це, доходимо висновку, що на вимогу кредитора може бути звернено стягнення на земельну ділянку, яка є власністю самого фермерського господарства, а не членів цього господарства.

Земельні ділянки, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка, інвентар, інші засоби виробництва, грошові засоби, які є власністю окремих членів фермерського господарства, майнові права передаються ними до складеного капіталу фермерського господарства і використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на термін, визначений у Статуті. Ці майнові об'єкти і майнові права не переходять у власність фермерського господарства як юридичної особи, однак у результаті їхнього використання фермерське господарство отримує дохід, який вже стає його власністю. Ващишин М. Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2004. Випуск 39. С. 389.

Зважаючи на суб'єктну характеристику складеного капіталу фермерського господарства, строковий і поворотний характер вкладів членів фермерського господарства для його формування, вважаємо за помилку включення його до складу цілісного майнового комплексу фермерського господарства. На наш погляд, до цілісного майнового комплексу фермерського господарства повинно входити усе майно, яке є власністю господарства як юридичної особи і його майнові та інші права й зобов'язання. Це майно може бути відчужене за рішенням членів фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод, а п.2 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство" чітко визначає тих суб'єктів, які вправі його придбати.

Цілісний майновий комплекс може бути відчужений на підставі цивільних правочинів юридичним особам України, в тому числі й фермерським господарствам, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва або громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства. Громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, розробляють і подають у встановленому порядку установчий договір та Статут фермерського господарства на державну реєстрацію.

Придбати цілісний майновий комплекс фермерського господарства можуть лише громадяни України, що мають право на створення фермерського господарства, або юридичні особи України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таке обмеження кола набувачів майна фермерського господарства повинно створити умови для збереження цільового використання цього майна в новоствореному фермерському господарстві або в іншому сільськогосподарському підприємстві Ващишин М. Правовий режим майна, що використовується фермерським господарством // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2004. Випуск 39. С. 391..

Відповідно до п.3 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство," громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, "подають у встановленому порядку статут фермерського господарства на державну реєстрацію". Ця норма не зовсім коректна - адже державній реєстрації підлягає не Статут, а фермерське господарство як юридична особа і крім Статуту для державної реєстрації фермерського господарства подаються інші засновницькі документи, реєстраційна картка встановленого зразка, копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.

Крім того, треба пам'ятати, що право на створення фермерського господарства мають дієздатні громадяни України, які мають достатній досвід роботи у сільському господарстві або необхідну сільськогосподарську кваліфікацію. Враховуючи юридичні ознаки цілісного майнового комплексу фермерського господарства, є підстави зробити висновок про його тотожність із майном фермерського господарства як юридичної особи, тому немає потреби в його окремому правовому регулюванні.

Крім землі, фермерське господарство може мати на праві власності та оренди й інше майно. До його складу можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Джерелами формування майнового комплексу фермерського господарства є внески членів господарства при його реєстрації, а також набуття майна фермерським господарством у процесі господарської діяльності.

За загальним правилом, володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється в порядку, встановленому його Статутом. Однак, при створенні фермерського господарства його члени можуть встановити інший, ніж в Статуті, порядок здійснення права власності на майно фермерського господарства, уклавши між собою відповідну угоду Долинська М.С. Фермерські господарства України : землекористування, порядок створення, діяльність та припинення діяльності. - Х.: Страйд, 2005.с.110.. Однак, в будь-якому випадку член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

3.3 Господарські правовідносини фермерського господарства

Основним напрямом господарської діяльності фермерських господарств є виробництво сільськогосподарської продукції. Проте Закон “Про фермерське господарство” надає фермерам право займатися не тільки виробництвом, а й переробкою та реалізацією вирощеної продукції. Для цього вони можуть будувати чи орендувати відповідні виробничі підрозділи (переробні цехи, магазини тощо). Однак, не всі фермери мають змогу самостійно займатися переробкою та реалізацією вирощеної сільськогосподарської продукції. Тому Закон надав їм право створювати разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи. Створені за участю фермерських господарств обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи не є прибутковими організаціями. Фермерські господарства можуть бути засновниками (учасниками) господарських товариств.

Громадяни, які ведуть фермерське господарство, є підприємцями. Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку Науково-практичний коментар Господарського кодексу України .- К. : Юрінком Інтер, 2008. - 720 с..

Фермерське господарство має право використовувати не тільки працю членів господарства, але й працю найманих працівників. Трудові відносини членів фермерського господарства регулюються Статутом, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом), - законодавством України про працю. З особами, залученими до роботи у фермерському господарстві, укладається трудовий договір (контракт) у письмовій формі, в якому визначаються строк договору, умови праці і відпочинку (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо).

Фермерське господарство є особливим суб'єктом підприємницької діяльності Долинська М.С. Фермерські господарства України : землекористування, порядок створення, діяльність та припинення діяльності. - Х.: Страйд, 2005. с.120. . Специфіка цього аграрного суб'єкта полягає у виключно родинно-сімейному складі учасників фермерського господарства, які можуть бути лише громадянами України .

Фермерське господарство господарює самостійно і має спеціальну правоздатність. Цивільна правоздатність фермерського господарства зумовлена низкою факторів, в тому числі аграрною суттю такого господарства як суб'єкта правових відносин та особливостями його правового статусу.

У ст.24 Закону України “Про фермерське господарство” по суті констатується наявність у господарства спеціальної сільськогосподарської правоздатності, оскільки йдеться, насамперед, про організацію виробництва сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію. Господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, тобто може разом з сільськогосподарським виробництвом займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненої законодавством України. Це -- генеральне правило господарювання за умов ринкової економіки. Воно засвідчує значне розширення правоздатності фермерських господарств. Проте інші напрями діяльності фермерського господарства, на наш погляд, повинні носити доповнюючий, вторинний, а не профілюючий характер у діяльності господарства; інакше воно позбудеться своєї специфічної правової сутності.

Одним з головних принципів сільськогосподарської діяльності є принцип самоокупності, тобто всі витрати господарство покриває за рахунок власних коштів. Господарство здійснює свою діяльність на свій страх і ризик, і це спонукає фермера добре зважити всі можливі варіанти діяльності і обрати найоптимальніший стосовно свого господарства.

Реалізацію продукції фермерське господарство може здійснювати на підставі норм Цивільного кодексу України, зокрема за договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції. Договору контрактації присвячена ст.713 Цивільного кодексу України, відповідно до якої до договору контрактації застосовуються положення договорів купівлі-продажу та поставок. Детальне регулювання відносин контрактації сільськогосподарської продукції здійснюється на підставі статей 272 - 274 Господарського кодексу України Науково-практичний коментар Господарського кодексу України .- К. : Юрінком Інтер, 2008. - 720 с..

Договір за умов ринкової економіки є основною формою взаємозв'язків між господарюючими суб'єктами. За його допомогою здійснюється не лише реалізація сільськогосподарської продукції, а й забезпечується його постачання необхідною технікою, іншими матеріально-технічними засобами, а також проводиться обслуговування інших потреб фермерських господарств.

А.М.Статівка цілком обґрунтовано називає такі характерні ознаки аграрно-правового договору:

А) у багатьох випадках він безпосередньо виступає юридичною формою організації виробничого процесу;

Б) права та обов'язки в договорі визначаються специфікою аграрного виробництва;

В) він є правовою формою реалізації взаємних інтересів сторін з урахуванням юридичних, природно-кліматичних, економічних можливостей;

Г) договір є юридичною формою відносин, що опосередковано забезпечують розвиток аграрного виробництва з використанням науково-технічного прогресу, товарного обміну та інших аграрно-економічних способів Стативка А.Н. Договоры в агропромышленном комплексе Украины в условиях рынка / А.Н.Стативка. - Х.: Право, 1997. - С.40-41..

Найбільш поширеними для фермерських господарств є такі договори: купівлі-продажу, міни, поставки, найму, підряду, комісії, оренди майна, кредитування, зберігання тощо. Окрім вищезгаданих, ці господарства можуть вступати в такі специфічні агрогосподарські договори, як оренда сільськогосподарських земель, лізинг сільськогосподарської техніки, агросервісне, агрохімічне чи меліоративне обслуговування та багато інших договорів.

Відповідно до чинного законодавства і з врахуванням існуючої практики фермерські господарства, як і всі аграрні підприємства, можуть реалізовувати вироблену та перероблену продукцію і сировину на підставі таких договорів: контрактації, купівлі-продажу, поставки, міни (бартеру), комісії, ф'ючерсної, форвардної чи опціонної угод. Новим проявом ринкових відносин у сфері агропромислового комплексу є створення аграрних бірж, оптових ринків, торгових домів, сільськогосподарських заготівельно-збутових кооперативів, оптово-роздрібних баз тощо. Вони повинні полегшити фермерам збут своєї продукції, але при цьому витримавши певні конкурентні умови. Договори від імені фермерського господарства укладає його голова, який може письмово доручати виконання своїх обов'язків одному з членів господарства, або особі, яка працює за контрактом. Укладення договорів, включаючи вибір партнерів по договорах є винятковою компетенцією самого господарства.

Важливою проблемою господарської діяльності фермерських господарств є збут вирощеної ними сільськогосподарської продукції. Досвід фермерського руху в розвинутих країнах Заходу свідчить, що ефективною формою допомоги в реалізації сільськогосподарської продукції є збутові фермерські кооперативи. Лише кооперування фермерських господарств дозволить організувати високоефективне виробництво.

У сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи об'єднані фермерські господарства Швеції і Японії -- понад 90 %, Данії і Норвегії -- 80 %, Франції -- 70-80 %, Голландії -- 60 %, у США в реалізації молока -- 80 %. Кооперативи фермерів насамперед цінні тим, що вони не поглинають низові фермерські структури, а зберігають їх юридичну і певною мірою економічну самостійність, допомагають долати природні для них труднощі Долинська М.С. Фермерські господарства України : землекористування, порядок створення, діяльність та припинення діяльності. - Х.: Страйд, 2005. с.112..

Актуальними напрямками розвитку фермерства в Україні є укрупнення фермерських господарств шляхом докупівлі земель чи їх оренди; об'єднання їх для здійснення окремих видів діяльності в кооперативи, товариства, спілки, зберігаючи при цьому свою господарську самостійність, а також вільного виходу з них.

Фермерські господарства повинні користуватися особливою державною підтримкою, яка спрямовується їм за посередництвом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств. Механізм використання бюджетних коштів у зазначеній сфері визначено у Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1102. Фермерське господарство несе відповідальність згідно із законодавством за нецільове використання одержаних коштів та своєчасне і в повному обсязі повернення до державного бюджету коштів фінансової підтримки, оскільки кошти фермерському господарству надаються як на поворотній, так і на безповоротній основі.

Однією з основних причин уповільнення створення фермерських господарств в Україні є, насамперед, відсутність стабільної системи фінансової, економічної, матеріально - технічної, соціально - дотаційної допомоги їх з боку держави; фактичне невиконання навіть тих конкретних норм та заходів, які епізодично фіксуються в нормативно - правових актах.

Законом України «Про фермерське господарство» передбачено підстави і порядок припинення діяльності фермерських господарств. До підстав припинення фермерського господарства можна віднести:

реорганізацію фермерського господарства;

ліквідацію фермерського господарства;

визнання фермерського господарства неплатоспороможним (банкрутом);

якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Рішення про припинення діяльності фермерського господарства приймається:

А) власником у разі реорганізації або ліквідації фермерського господарства - відповідно до закону і Статуту фермерського господарства;

Б) у разі якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства у порядку, встановленому законом;

В) у разі банкрутства фермерського господарства - відповідно до закону.

Кошти, одержані від продажу майна фермерського господарства, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому Законом «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом».

Якщо не залишилося жодного члена фермерського господарства, або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства, за заявою відповідного органу місцевого самоврядування рішення про визнання спадщини від умерлою відповідно до ст.1277 Цивільного кодексу України приймає суд, і вона переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини Аграрне право України: Навчальний посібник. Гаєцька - Колотило Я.З., Ільків Н.В. К.: Істина. - 2008., С.90..

Спори про припинення діяльності фермерського господарства вирішуються господарським судом.

Розділ 4. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

Основним завданням даного розділу дипломної роботи є виокремлення та врахування особливостей проведення наукових правових досліджень, які ґрунтуються на поєднанні знань про охорону праці в галузі юриспруденції та охорону праці при підготовці кваліфікаційних робіт. Очевидно, що підготовка дипломних робіт з правознавства здійснюється в умовах праці, максимально наближених до умов праці в галузі професійної діяльності юристів. Відтак цей розділ містить аналіз умов праці в юриспруденції, обґрунтовує організаційно-технічні заходи, які гарантують безпеку виконання дипломної роботи, обґрунтовує можливі надзвичайні ситуації та заходи їх запобігання.

Стаття 6 Закону України «Про охорону праці» проголошує, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Обов'язок створити умови праці на робочому місці в кожному структурному підрозділі відповідно до нормативно-правових актів покладаються на роботодавців (ст. 13 вказаного Закону).

Саме поняття «умови праці» є складним об'єктивним суспільним явищем, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємозв'язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливає не тільки на здоров'я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці й інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини. Керб Л.П. Основи охорони праці: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2003

Гігієнічна класифікаціяГігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я N 528 від 27.12.2001 визначає умови праці як сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини.

Належним чином організовані умови праці мають надзвичайно важливе значення, оскільки впливають на здоров'я і працездатність людини, на ставлення до роботи і задоволення нею. Вони можуть зумовити ефективність праці, підвищення її продуктивності або, навпаки, суттєво погіршити можливості працівника виконувати свої трудові функції.

Умови праці працівників юридичних професій можна згрупувати в певні блоки, зокрема:

1) санітарно-гігієнічі умови, до яких належать мікроклімат (температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання), виробничий шум, освітлення (природне (відсутність або недостатність), штучне (недостатня освітленість, прямі і відбиті сліпучі відблиски, пульсація освітленості). Всі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог;

2) психофізіологічні, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, пов'язане з динамічною і статичною роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору -- точність роботи; нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження -- обсяг інформації, що опрацьовується, кількість важливих об'єктів одночасного спостереження; монотонність трудового процесу -- темп праці; різноманітність тощо.) Елементи цієї групи умов праці, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів;

3) естетичні (сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструментів, робочого одягу, допоміжних засобів, архітектурно-художнього оформлення інтер'єру, тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи також не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертної оцінки;

4) соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат). Вони поки що не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у формі усного опитування, анкетування створюють об'єктивну основу для їх формування. Керб Л.П. Основи охорони праці: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2003

Праця юриста - це постійний контакт з людьми, підвищена відповідальність, дефіцит часу та уваги для прийняття рішення, що зумовлює значну нервово-емоційну напругу. Це впливає на загальну працездатність працівників юридичних професій.

Працездатність - це потенційна можливість людини здійснювати фізичну (фізична працездатність) або розумову (розумова працездатність) роботу за певний проміжок часу. Працездатність залежить від багатьох факторів, у тому числі фізичного і психічного розвитку, тренованості організму та самопочуття працюючого, а також умов праці.

За рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять основних груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають у неї втому:

1) фізичне зусилля (пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо). Розрізняють чотири рівні фізичного зусилля: незначне, середнє, важке і дуже важке;

2) нервова напруга (складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров'я тощо). Виділяють три рівні нервової напруги: незначна, середня, підвищена;

3) темп роботи (кількість трудових рухів за одиницю часу). Розрізняють три рівні: помірний, середній, високий;

4) робоче положення (положення тіла людини щодо засобів виробництва). Розрізняють чотири види робочого положення: обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне;

5) монотонність роботи (багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів). Розрізняють три рівні: незначна, середня, підвищена;

6) температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Розрізняють п'ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений (знижений), середній, високий, дуже високий;

7) забрудненість повітря (вміст домішок в 1 куб. м або літрі повітря і вплив їх на організм людини). Розрізняють п'ять ступенів забрудненості повітря: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна;

8) виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в Децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

9) вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

10) освітленість у робочій зоні. Розрізняють два рівні значень цього фактора: недостатня і погана або осліплююча.

Залежно від кількості небезпечних та шкідливих чинників та факторів, умови праці можна поділити на чотири основних класи:

1) оптимальні умови праці - при яких зберігається стан здоров'я працюючих і їх працездатність підтримується на досить високому рівні;

2) допустимі умови праці - такі, при яких параметри факторів виробничого середовища не перевищують установлених гігієнічних нормативів;

3) шкідливі умови праці, які характеризуються наявністю фактів середовища і процесу праці, рівні яких перевищують гігієнічні нормативи і можуть мати негативний вплив на організм працюючого;

4) небезпечні умови праці, що характеризуються таким рівнем небезпечності факторів, коли їх вплив протягом робочої зміни створює великий ризик виникнення важких форм гострих професійних захворювань, отруєнь, ушкоджень, загрози для життя та здоров'я працівника.

Безпечні та здорові умови праці створюються шляхом забезпечення працівника:

- зручним робочим місцем;

- чистим повітрям, необхідним для нормальної життєдіяльності;

- захистом від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити в робочу зону;

- нормованою освітленістю;

- захистом від шуму та вібрацій;

- засобами безпеки при роботі з травмонебезпечним обладнанням;

- робочим одягом і засобами індивідуального захисту;

- побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні та нормальні санітарні умови праці;

- медичним обслуговуванням і санітарно-профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров'я.

Підготовка дипломної роботи з правознавства дозволяє змоделювати основні організаційно-технічні заходи з безпеки праці в галузі юриспруденції, оскільки переважна більшість параметрів робочого місця юриста та студента, який готує дипломну роботу, ідентичні.

Санітарні норми визначають робоче місце як місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99 затверджені МОЗ України

Організація праці на робочому місці - це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці.

Робоче місце юриста можна розглядати як зону, що оснащена технічними засобами і в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників.

Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розміщення у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв і та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку. Основи охорони праці: Підручник. /За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. -- К.:Основа, 2006

Значна частина робочого часу юриста, зокрема, прокурора, адвоката, слідчого проходить в закритому приміщенні. Крім того, скажімо слідчий, періодично заступає на чергування та може виїжджати на місце події. Провадження деяких слідчих дій (допит свідків, огляд місця події, слідчий експеримент, тощо) може відбуватися як у кабінеті, так і в іншому місці. Корсун С.І. Професіографічний опис діяльності слідчого податкової міліції//www.psyh.kiev.ua

Справедливо зауважує Ю.Ф. Кравченко, що характерним для працівників органів внутрішніх справ майже усіх посадових категорій є виконання ними трудових обов'язків як в службових кабінетах, так і в інших, найрізноманітніших місцях: на місцях подій, маршрутах патрулювання, в квартирах громадян і таких специфічних установах, як місця позбавлення волі, слідчі ізолятори, медичні витверезники і т. ін. Ця обставина потребує розробки засобів, що створюють умови для праці поза службовими кабінетами, зокрема: спеціального одягу, взуття, засобів зв'язку, виявлення та фіксування слідів злочину, оргтехніки, транспорту і т. ін.

Організація робочих місць передбачає здійснення комплексу організаційно-технічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності й привабливості праці, збереження здоров'я працівників. Конкретний зміст таких заходів для працівників різних юридичних професій має багато спільного, але чимало й специфічного, обумовленого характером праці. Вихідним моментом в організації та обслуговуванні робочих місць є визначення предмета праці й характеру використовуваних засобів праці.

Обладнання (оснащення) робочого місця поділяється на основне і допоміжне, постійне і тимчасове. Обладнання і оснащення, котрі не використовуються в основному трудовому процесі, належать до допоміжного (наприклад, шафа для одягу). Постійними предметами обладнання є все те, що знаходиться на робочому місці незалежно від виконуваних в даний момент трудових процесів і операцій. Тимчасовими предметами обладнання виступають різного роду пристосування, графіки, таблиці, діаграми, засоби оргтехніки і зв'язку, що застосовуються тільки для здійснення певного трудового процесу або конкретної операції.

Підбір основного і допоміжного обладнання робочого місця працівника потрібно проводити з урахуванням конкретних умов його діяльності, а також індивідуальних фізіологічних даних. До обладнання кабінетів осіб, які займаються розумовою працею, доцільно включати м'яке крісло для короткочасного відпочинку протягом робочого дня. Досвід багатьох людей свідчить про те, що 10-15 хв. відпочинку в розслабленому стані допомагає повністю усунути стомлення і відновити працездатність без вживання різних тонізуючих засобів, надлишковий прийом котрих є шкідливим для здоров'я.

Раціональне планування робочого місця полягає в тому, щоб звести до мінімуму зайві рухи та переміщення; створити такі умови праці, які б сприяли підвищенню її продуктивності та зниженню стомлюваності людини; економно використовувати наявні площі. Вказані цілі будуть досягнуті при погодженому плануванні робочих місць, яке враховує рухи взаємодіючих працівників, потоки інформації і т. ін. Співробітники, які найбільш часто вступають в контакти між собою, мають розташовуватися поблизу один від одного.

Для успішної діяльності управлінського персоналу велике значення має дотримання принципу "вільного столу", тобто утримання робочого місця в такому стані, щоб ніщо не відволікало від питання, яке вирішується в даний момент. Теорія управління органами внутрішніх справ./За ред. Ю.Ф. Кравченко. - Київ, 2009

Конструкція робочого столу має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуваного обладнання (дисплея, клавіатури, принтера) і документів. Висота робочої поверхні робочого столу з ВДТ має регулюватися в межах 680...800 мм, а ширина і глибина - забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600...1400 мм, глибина - 800...1000 мм). Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше ніж 600 мм, завширшки не менше ніж 500 мм, завглибшки (на рівні колін) не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги - ніж 650 мм.

Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом і нахилу сидіння та спинки і за відстанню від спинки до переднього краю сидіння поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим.

Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Крок регулювання елементів стільця має становити: для лінійних розмірів - 15….20 мм, для кутових - 2...5 град. Зусилля регулювання має не перевищувати 20 Н. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400 ..500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння - до 15 град. вперед і до 5 град. назад. Висота спинки стільця має становити (300 ± 20) мм, ширина - не менше ніж 380 мм, радіус кривизни горизонтальної площини - 400 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1…30 град. від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260...400 мм.

Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки 50...70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230…260 мм і відстанню між підлокітниками в межах 350...500 мм. Поверхня сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.

Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг завширшки не менше ніж 300 мм, завглибшки не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки до 20 град. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю заввишки 10 мм.

Важливим елементом робочого місця юриста є комп'ютерна техніка. Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 23.03.2010 р. №65 затверджено Правила охорони праці під час експлуатації електоронно-обчислювальних машин Правила охорони праці під час експлуатації електоронно-обчислювальних машин затверджені Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 23.03.2010 р. №65..

Відповідно до цих правил, площа приміщення, в якому розташовано ПК має бути не меншою 6,0 кв.м з розрахунку на одне робоче місце. У приміщеннях з персональними комп'ютерами слід щоденно проводити вологе прибирання. Також в цих приміщеннях повинні бути медичні аптечки першої допомоги та система автоматичної пожежної сигналізації з димовими пожежними оповіщувачами та переносними вуглекислотними вогнегасниками.

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з наступними ергономічними характеристиками: ступні ніг - на підлозі або на підставці для ніг; стегна - в горизонтальній площині; передпліччя - вертикально; лікті - під кутом 70 - 90 град. до вертикальної площини; зап'ястя зігнуті під кутом не більше 20 град. відносно горизонтальної площини, нахил голови - 15 - 20 град. відносно вертикальної площини. Якщо користування ПК є основним видом діяльності, то ПК і його периферійні пристрої (принтер, сканер тощо) розміщується на основному робочому столі, як правило, з лівого боку. Якщо використання ПК є періодичним, то він, як правило, розміщується на приставному столі, переважно з лівого боку від основного робочого столу. Монітор та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифрових знаків та символів.

Облаштування робочих місць, обладнаних персональними комп'ютерами, повинно забезпечувати:

- належні умови освітлення приміщення і робочого місця, відсутність відблисків;

- оптимальні параметри мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху, рівень іонізації повітря);

- належні ергономічні характеристики основних елементів робочого місця;

Також працюючи з персональним комп'ютерами потрібно враховувати такі небезпечні і шкідливі фактори:

- наявність шуму та вібрації;

- м'яке рентгенівське випромінювання;

- електромагнітне випромінювання;

- ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання;

- електростатичне поле між екраном і оператором;

- наявність пилу, озону, оксидів азоту й аероіонізації Хоміцька О. Cанітарія та гігієна робочого місця в офісі// http://trudovepravo.com.uaроботи

Заходи безпеки під час експлуатації інших електричних приладів передбачають дотримання таких правил:

- постійно стежити за справним станом електромережі, розподільних щитків, вимикачів, штепсельних розеток, лампових патронів, а також мережевих кабелів живлення за допомогою яких електроприлади під'єднують до електромережі;

- постійно стежити за справністю ізоляції електромережі та мережевих кабелів, не допускаючи їхньої експлуатації з пошкодженою ізоляцією;

- не тягнути за мережевий кабель, щоб витягти вилку з розетки;

- не закривати меблями, різноманітним інвентарем вимикачі, штепсельні розетки;

- не підключати одночасно декілька потужних електропристроїв до однієї розетки, що може викликати надмірне нагрівання провідників, руйнування їхньої ізоляції, розплавлення і згоряння полімерних матеріалів;

- не залишати включені електроприлади без нагляду;

- не допускати потрапляння всередину електроприладів крізь вентиляційні отвори рідин або металевих предметів, а також не закривати їх та підтримувати в належній чистоті, щоб уникнути перегрівання та займання приладу.

Висновки

Фермерські господарства стали першим реальним втіленням свободи аграрної підприємницької діяльності в Україні. Правові засади фермерства були діаметрально протилежними принципам діяльності колгоспів і радгоспів, що десятки років займали монопольне становище у сфері сільськогосподарського виробництва Радянського Союзу.

Правовий статус фермерського господарства, вперше закріплений у 1991 році коригувався з кожною новою редакцією Закону України «Про фермерське господарство» - від 22 червня 1993 року і від 19 червня 2003 року. Найсуттєвіших змін зазнав правовий режим земель і майна у фермерському господарстві, ліберальнішими стали норми щодо участі найманих фермерських працівників, однак ускладнився порядок створення фермерського господарства як юридичної особи.

Фермерське господарство - це суб'єкт аграрного підприємництва, сільськогосподарське підприємство з відокремленим майном, власною або орендованою земельною ділянкою, створене родинно-сімейним об'єднанням громадян України з правом вільного найму робочої сили.

Важливою ознакою фермерського господарства є визнання його сільськогосподарським товаровиробником. Сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції за наявності сільськогосподарських угідь ( ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень ) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, у якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

Фермерське господарство повністю відповідає вимогам, які ставить законодавець до сільськогосподарських товаровиробників, адже виробництво сільськогосподарської продукції є основним предметом їх діяльності, а землі сільськогосподарського призначення є основним засобом сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарська продукція виробляється як товар, тобто для реалізації, а не для власного споживання, тобто метою діяльності фермерського господарства є отримання прибутку, що характерно усім суб'єктам підприємницької діяльності.

Право на створення фермерського господарства мають виключно громадяни України. Це означає, що іноземні громадяни та особи без громадянства, а також юридичні особи не можуть бути ні засновниками, ні членами фермерського господарства. Нині іноземні громадяни можуть узаконити свої відносини, працюючи в фермерському господарстві лише як наймані працівники. Вони не мають права брати участь у розподілі прибутків фермерського то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби. господарства, за винятком того випадку, коли в установчих документах господарства буде передбачено можливість їх участі в розподілі прибутків.

Порядок створення фермерського господарства включає три послідовних етапи:

організаційний (погодження складу засновників, розроблення установчих документів);

земельно-процесуальний (відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і отримання правовстановлюючих документів на землю);

реєстраційний (державна реєстрація фермерського господарства протягом 3 днів з дня подачі всіх необхідних документів).

Немає об'єктивних підстав для встановлення більшого строку державної реєстрації для фермерських господарств, у порівнянні з загальним строком реєстрації юридичних осіб, який за законом «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не повинен перевищувати трьох робочих днів. Враховуючи це, абз. 1 ч. 4 ст.8 Закону України «Про фермерське господарство», який передбачав 5 днів для державної реєстрації було виключено і державна реєстрація фермерських господарств здійснюється за загальною процедурою.

Громадянин, який створив фермерське господарство, має право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об'єктів господарства. Це означає, що якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, такій садибі надається поштова адреса і вона може служити місцем постійного проживання громадян.

Правова регламентація майнових відносин фермерських господарств здійснюється нормами Закону України "Про фермерське господарство", а не Цивільного кодексу України.

З прийняттям Закону України "Про фермерське господарство" відбулися такі зміни в правовому режимі майна, яке використовується фермерським господарством:

на відміну від права спільної сумісної власності членів фермерського господарства запроваджено право власності фермерського господарства як юридичної особи;

з переліку майнових об'єктів, які використовуються в процесі господарської діяльності фермерського господарства, вилучені предмети особистого користування та домашнього господарства.

У структурі правового режиму майна, яке використовується фермерським господарством, виділимо два елементи:

- майно, власником якого є фермерське господарство (відокремлене майно юридичної особи);

- майнові об'єкти, які передаються членами фермерського господарства до складеного капіталу фермерського господарства на визначений у Статуті термін.

Зміна правового режиму майна фермерського господарства потребує внесення адекватних змін до законів, окремі норми яких також регулюють фермерські майнові відносини. Першою чергою це стосується Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в якому варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства вилучається лише те майно, яке є власністю фермерського господарства як юридичної особи, а звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерському господарстві немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення

Складений капітал - це сукупність майнових об'єктів, переданих членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Члени фермерського господарства мають право отримати частку майна господарства при його ліквідації або в разі припинення членства в ньому. Розмір частки й порядок її отримання визначається статутом даного господарства. У статуті фермерського господарства слід встановлювати відповідні приписи, що в разі припинення членських правовідносин його члени вправі отримати частку майна господарства пропорційно розміру їх внеску до його складеного капіталу (фактично - пайового фонду).

При вирішенні питання про розподіл майна фермерських господарств слід чітко виокремлювати майно фермерського господарства як юридичної особи від особистого майна його членів, оскільки їх правовий режим різниться, а члени господарства не можуть претендувати на особисте майно інших членів господарства.

Закон України "Про фермерське господарство" не містить превентивної норми, яка б запобігала "дробленню" майна фермерського господарства і сприяла б забезпеченню стійкості, стабільності діяльності фермерських господарств. Обмежувальна норма повинна бути встановлена навіть зважаючи на те, що вагомим джерелом формування майна фермерського господарства є кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, які спрямовуються на розвиток і зміцнення фермерства в Україні, а не на підтримку осіб, які припиняють членство у фермерському господарстві.

Основним напрямом господарської діяльності фермерських господарств є виробництво сільськогосподарської продукції. Разом з тим, Закон “Про фермерське господарство” надає фермерам право займатися не тільки виробництвом, а й переробкою та реалізацією вирощеної продукції.

Важливою проблемою господарської діяльності фермерських господарств є збут вирощеної ними сільськогосподарської продукції. Досвід фермерського руху в розвинутих країнах Заходу свідчить, що ефективною формою допомоги в реалізації сільськогосподарської продукції є збутові фермерські кооперативи. Лише кооперування фермерських господарств дозволить організувати високоефективне сільськогосподарське виробництво.

Однією з основних причин уповільнення створення фермерських господарств в Україні є, насамперед, відсутність стабільної системи фінансової, економічної, матеріально - технічної, соціально - дотаційної допомоги їх з боку держави; фактичне невиконання навіть тих конкретних норм та заходів, які епізодично фіксуються в нормативно - правових актах.

Список використаних джерел

Законодавство

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991р. // ВВР, 1992р., № 14, ст.186.

3. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 22.06.1993р. // ВВР, 1993р., № 32.

4. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р.// Голос України. - 1997. - № 150. - 13 серпня.

5. Закон України «Про оренду землі» від 8 жовтня 2008 року. //Відомості Верховної Ради України. - 2008. - № 48. -Ст. 358.

6. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» від 30 червня 1999р. // Голос України, 1999 р. 31 серпня.

7. Закон України «Про стимулювання розвитку сільського господарства України на період 2001-2004 років» від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №11. - Ст.52.

8. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. - К.: Атіка, 2014.

9. Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003 - №29.

10. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. Ст. 461.

11. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року// Офіційний вісник України. - 2003. - № 11. Ст. 462.

12. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року. - К. : Юрінком Інтер, 2010. - 496 с.

13. Закон України « Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15 травня 2003 року.// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 31-32. -Ст. 283.

14. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 29. -Ст. 232.

15. Закон України «Про кооперацію» // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 5. -Ст. 35.

16. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 року. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 49. -Ст. 527.

17. Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» //Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 18. -Ст. 141.

18. Закон України «Про державний земельний кадастр» від 7 липня 2011 року. - К. : Алерта; 2011. - 40 с.

19. Указ Президента України « Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва » від 10 листопада 1994 року // Голос України. - 1994. - № 171.

20. Указ Президента України « Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям » від 8 серпня 1995 року // Голос України - 1995. - № 152.

21. Наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства праці та соціальної політики України № 542/335 від 17 грудня 2003 року Про затвердження Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств // Офіційний Вісник України. - 2004. - № 4.

22. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам та фермерським господарствам з відокремленими садибами від 25 серпня 2004 р. № 1102 (у редакції постанови від 1 березня 2007 року № 349) // Офіційний вісник України. - 2004. - № 34. Ст. 2269.

23. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується" від 10 грудня 2003 р. №1908.// Офіційний вісник України. - 2003. - № 51. Ст. 2682.

24. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. №13 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №1 (3).