Основи теорії держави і права

Особливим об'єктом спадкового права є авторське право. Авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. Але для творів, обнародуваних анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 50 років після того, як твір було обнародувано.

РОЗДІЛ V. ОСНОВИ СІМЕЙНОГО ПРАВА

Тема 1. Шлюб і сім'я.

Сімейне право - це галузь права, норми якої регулюють особисті і майнові відносини, що випливають з шлюбу і причетності до сім'ї.

Добровільний, рівноправний, укладений з виконанням умов і порядку, встановлених законодавством України, союз чоловіка та жінки, спрямований на створення сім'ї, називають шлюбом.

Шлюбно-сімейне законодавство передбачає укладення шлюбу в державних закладах запису актів громадського стану. Реєстрація шлюбу є офіційним підтвердженням часу виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя.

Для укладення шлюбу треба надати заяву в органи РАГСу. Умовами укладення шлюбу є взаємна згода сторін, досягнення ними шлюбного віку (для чоловіків - 18 років, для жінок - 17 років).

Перешкоди до укладення шлюбу - це укладення шлюбу між особами, одна з яких перебуває у шлюбі з іншою; між родичами; між усиновителями та усиновленими; між особами, одна з яких визнана судом недієздатною.

Шлюбний контракт - це нормативно-правовий акт, що регулює майнові права та обов'язки подружжя, а також немайнові, моральні чи особисті зобов'язання. Шлюбний контракт укладається до реєстрації шлюбу і набуває чинності з моменту його реєстрації.

Особисті права подружжя - це право обрання прізвища, право спільного вирішення питань життя сім'ї; право на вибір занять, професій, місця проживання.

Крім особистих, подружжя має майнові права та обов'язки. За сімейним законодавством розрізняють спільну і сумісну власність, а також роздільне майно подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен з подружжя за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю тобто кожен з подружжя у рівній мірі має право володіти, користуватись і розпоряджатись цим майном.

Роздільне майно подружжя - це таке, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ними під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони й були придбані під час шлюбу за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного. Уразі відмови від такої підтримки той з подружжя, який потребує матеріальної допомоги (непрацездатний, вагітна дружина), має право на аліменти.

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті, оголошення в судовому порядку померлими одного з подружжя чи через розлучення. Шлюб може бути розірваним шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або за спільною заявою; розлучення проводиться у судовому порядку. У ряді випадків розірвання шлюбу допускається в органах РАГСу (коли подружжя не має неповнолітніх дітей, один з подружжя вважається безвісно відсутнім, недієздатним внаслідок душевної хвороби, а також засудженим до позбавлення волі на строк не менше 3 років).

Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в РАГСі.

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей базуються на походженні дітей, засвідченому в установленому законом порядку. Батьки та діти зобов'язані надавати один одному моральну та матеріальну допомогу.

До особистих прав та обов'язків по відношенню до дітей слід віднести: право і обов'язок присвоїти дитині прізвище, ім'я, по батькові; виховувати і утримувати дітей; визначати місце проживання дитини, забезпечувати інтереси дітей при розгляді справ про них.

До майнових прав і обов'язків батьків і дітей слід віднести право і обов'язок батьків по управлінню майном дітей поважати спільну та роздільну власність. До того ж, батьки і діти мають взаємні аліментні обов'язки.

За сімейним законодавством України передбачене усиновлення (прийняття за дочку). Це правова форма забезпечення дитини, яка втратила батьків або одного з них, батьківським, сімейним оточенням та піклуванням.

Опіку і піклування встановлюють відповідні відділи і управління державної адміністрації, виконавчі комітети щодо осіб:

а) які не досягли 18 років і позбулися батьківського піклування;

б) визнаних судом недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства;

в) визначених судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами;

г) які потребують піклування за станом здоров'я.

Законодавство встановлює умови і порядок опіки і піклування, права і обов'язки сторін.

Опікуни і піклувальники можуть бути звільнені від своїх обов'язків на їх прохання або в разі неналежного виконання ними обов'язків і зловживання правами.

Тема 2. Акти громадського стану.

Народження, смерть, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміна прізвища, імені, по батькові підлягають державній реєстрації у відповідних органах. Заявник повинен бути ознайомлений із даними, внесеними до запису акта, який засвідчується печаткою і підписом керівника відповідного органу чи посадової особи, й отримати свідоцтво згідно із записом. Реєстрація акту здійснюється в присутності заявника, вся інформація є конфіденційною.

Обов'язково надаються документи, що підтверджують факти, які підлягають реєстрації і пред'являються паспорти чи паспортні документи.

Реєстрацію народження дитини проводять за місцем проживання її батьків або одного з них за заявою. Якщо батьки не вступили в шлюб, то народження дитини можна зареєструвати за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини.

Якщо батьки чи один з них не досягли 18-річного віку, то народження дитини реєструється у звичайному порядку.

Народження реєструється при пред'явленні медичного свідоцтва про народження, паспорта або паспортних документів батьків.

Реєстрацію встановлення батьківства здійснюють органи РАГСу за місцем проживання одного з батьків або за місцем реєстрації народження дитини, чи за місцем постановляння рішення суду про встановлення батьківства.

Встановлення батьківства реєструється на підставі спільної заяви батьків або рішення суду.

До заяви батьків додається свідоцтво про народження дитини. Реєстрацію проводять в день надання заяви.

Реєстрація одруження.

Особи, які вирішили взяти шлюб, надають письмову заяву до органу РАГСу за місцем проживання однієї з них або їхніх батьків. Особи, які хочуть зареєструвати одруження, зобов'язані пред'явити паспорти.

Шлюб укладається по закінченні місячного терміну після надання заяви особами, які бажають одружитися.

Новий шлюб можна зареєструвати лише при наявності документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу.

Орган РАГСу зобов'язаний ознайомити обидві сторони з умовами й порядком реєстрації шлюбу; переконатися, що заявники взаємно обізнані зі станом здоров'я і сімейними справами, а також роз'яснити їм права й обов'язки як майбутнього подружжя та батьків і попередити про відповідальність за приховання перешкод до вступу в шлюб.

Реєстрацію розірвання шлюбу проводять за місцем проживання подружжя або одного з них.

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду здійснюється за письмовою заявою. Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення у книзі записів актів про розірвання шлюбу, тобто датою припинення шлюбу є не дата постановляння рішення суду про припинення шлюбу.

РОЗДІЛ VI. ОСНОВИ ТРУДОВОГО ПРАВА.

Тема 1. Загальні засади трудового права.

Трудове право є однією з галузей права в цілому, яка регулює трудові відносини. Одне з соціально-економічних прав громадян України є право на працю. Для реалізації своєї здатності до праці людина повинна зайняти певне місце в суспільного поділу праці. Це зумовлює правове регулювання праці. Основи цього регулювання визначаються як основі принципи. До них належать:

- право на гарантовану державою заробітну плату;

- право на відпочинок;

- право на здорові та небезпечні умови праці;

- право на безкоштовну професійну підготовку;

- право на об'єднання у професійні спілки;

- право на участь в управлінні виробництвом;

- право на матеріальне забезпечення, обов'язок додержання трудової дисципліни, обов'язок бережливого ставлення до народного добра, обов'язок виконання встановлених державою з участю профспілок норм праці.

Конституція і законодавство України закріплюють і регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності.

Особливості правовідносин в умовах кооперативних, орендних, комерційних та деяких інших підприємствах і установах визначаються їх статутами і чинним законодавством.

Право на працю громадяни реалізують шляхом укладання трудового договору з підприємствами, установами, організаціями

Тема 2. Трудовий договір.

Це угода між власником підприємства, установи, організації чи уповноважених ними органом та працівником, що визначає роботу, яку повинен виконувати працівник і в якій працівник зобов'язується дотримуватись правил внутрішнього розпорядку, а власник - виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати належні умови праці.

Сторони - працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа.

Зміст трудового договору - права й обов'язки сторін. Сторони укладають угоду, в якій обумовлюється зміст (умови) договору. Їх поділяють на:

а) безпосередні, що визначаються сторонами;

б) похідні, що передбачені в законодавстві.

Безпосередні умови поділяють на необхідні, без досягнення домовленості, за якими договір не буде укладено.

До них належать: узгодження місця роботи, спеціальності, кваліфікації, посади та розміру заробітної плати.

Додаткові - випробування при прийнятті на роботу, суміщення професій, інші соціально-побутові пільги (житло, дитячий садок та ін.).

До похідних умов належать: охорона праці, матеріальна і дисциплінарна відповідальність та інші умови.

Строк випробування при прийнятті на роботу установлюється ст..27КЗпП:

а) для робітників - не більше одного місяця;

б) для інших - не більше трьох місяців;

в) в окремих випадках за погодженням з комітетом профспілки - до шести місяців.

Строки трудового договору:

а) безстроковий, що укладається на невизначений строк;

б) на певний строк, встановлений за погодженням сторін;

в) такий, що укладається на час виконання певної роботи.

Трудовий договір укладається, як правило, у письмовій формі. Ст.. 24КЗпП установлюється перелік умов обов'язкового додержання письмової форми. Особливою формою трудового договору є контракт.

Трудовий договір оформлюється наказом. Якщо наказ не було видано, а особа фактично стала до роботи, то договір вважається укладеним.

Власник або уповноважений орган не має права вимагати від працівника виконання роботи не обумовленої трудовим договором.

За згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статтях 33 і 34 КЗпП України, допускається переведення на іншу роботу.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Законодавство допускає роботу тимчасову і сезонну, а також сумісництво.

Сумісництвом вважається виконання працівником крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час, на тому ж або іншому підприємствах, в установі, організації або у громадянина( підприємця, приватної особи) за наймом.

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Підставами припинення трудового договору (ст.. 36КЗпП) є :

1) угода сторін;

2) закінчення строку дії договору;

3) розрив договору з ініціативи власника, працівника або профспілкового органу;

4) призов працівника до лав збройних сил України;

5) переведення працівника за його згодою на іншу роботу;

6) відмова працівника від переведення;

7) набрання чинності вироку суду, яким працівника засуджено до позбавлення волі;

8) підстави, передбачені контрактом.

Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють понад 5 днів. Працівникам, що стають на роботу вперше, трудова книжка оформлюється не пізніше п'яти днів після прийняття на роботу.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення иа нагороди за успіхи в роботі; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається інструкцією, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 29 липня 1993 року №58 із змінами внесеними наказом від 26 березня 1996 року №29.

Правові, економічні, організаційні основи зайнятості населення і його захист від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації права на працю в умовах ринкової економіки визначає Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 року.

Тема 3. Робочий час і час відпочинку.

Робочий час - це час виконання роботи працівником відповідно трудового договору. Норма тривалості робочого часу не має перевищувати 40 годин на тиждень. Організації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено законом. Скорочена тривалість робочого часу: неповнолітні 16-18 років - 36 годин;

15-16 і 14-15 років - 24 години на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу не більш як 36 годин на тиждень для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці.

Крім того, скорочена тривалість робочого часу встановлюється для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках проводиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже існує скорочений робочий час.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються ст..62 КЗпП України.

На безперервно діючих підприємствах, в установах, організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях і на деяких видах робіт допускається за погодженням з профспілковим комітетом запровадження підсумованого обліку робочого часу.

Час відпочинку - це час, коли працівник не виконує трудові обов'язки (перерва, вихідні дні, святкові і неробочі дні, відпустка).

Право на відпочинок забезпечується встановленням для робітників та службовців робочого тижня, що не перевищує 40 годин. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як 42 години.

Перерва для відпочинку і харчування надається тривалістю не більше двох годин. Вона не включається в робочий час, як правило, повинна надаватися через чотири години після початку роботи. На цей час працівники можуть відлучатися з місця роботи.

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні може визначатися графіком роботи підприємства.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається з дозволу профспілкового комітету лише у виняткових випадках (ст..71 КЗпП України). Стаття 73 КЗпП визначає святкові і неробочі дні.

Всім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку. Цей час відпочинку регулюється статтями 75 і 76 КЗпП і Законом України від 15 листопада 1996 року “Про відпустки”.

Законодавство визначає види відпустки:

1) Щорічні (основні та додаткові); щорічна відпустка надається тривалістю не менш як 24 календарних дні.

2) Додаткові відпустки працівникам, які навчаються.

3) Творчі відпустки.

4) Соціальні відпустки.

Законодавством встановлюється порядок надання відпусток (ст..79 КЗпП), допустимі випадки перенесення відпусток.

Заміна відпустки грошовою компенсацією не допускається, крім випадку звільнення працівника, який не використав відпустки.

Тема 4. Трудові спори.

Індивідуальні трудові спори - це непорозуміння між працівником і власником (уповноваженим ним органом) у процесі трудових правовідносин.

Індивідуальні трудові спори розглядаються:

а) комісіями з трудових спорів (КТС);

б) районним (міським) судом.

У комісії з трудових спорів розглядають усі трудові спори за винятком:

а) спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників;

б) спорів, що підлягають безпосередньому розгляду в місцевих судах.

Ці випадки регулюють статті 231 і 232 КЗпП.

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про нарушення свого права.

У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити.

КТС зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня надання заяви. Порядок розгляду трудового спору в КТС регулює ст..226 КЗпП.

Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження.

У разі невиконання рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк працівникові КТС видається посвідчення, що має силу виконавчого листа.

Посвідчення не видається, якщо працівник чи власник або уповноважений ним орган звернувся у встановлений строк (в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії) із заявою про вирішення трудового спору до районного (міського) суду.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Цей орган одночасно вирішує вимоги про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника органом, який розглядає трудовий спір, виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) регулює Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 року.

Ці спори вирішуються шляхом ведення переговорів, використовуючи спеціальні процедури та засоби. Якщо сторони не можуть дійти згоди, то вони складають протокол суперечностей, в якому відображають кінцеві варіанти пропозицій.

Для детального вивчення пропозицій сторони зі свого складу формують спеціальну комісію для вироблення практичних рекомендацій по суті спору. Водночас сторони ведуть консультації. Якщо згоди не було досягнуто, закон передбачає можливість звернутися до посередників. І, як крайній захід, для підтримання своїх вимог колектив має право на страйк, у порядку і формах, передбачених чинним законодавством.

Тема 5. Заробітна плата. Гарантії та компенсації. Поняття заробітної плати.

Основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку виплачують працівникові за виконану ним роботу. Питання регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та її захисту визначається КЗпП, Законом України “Про оплату праці” та іншими актами.

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може проводитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Норми праці встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Вони встановлюються на невизначений строк і діють до моменту їх перегляду у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

При відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розглядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). Порядок визначення встановлюється ст..90-92 КЗпП України.

Про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення працівника повідомляють не пізніше як за два місяця до їх запровадження або зміни.

Законодавство регулює порядок оплати праці у випадку відхилення від нормальних умов праці, передбачених тарифами (праця в надурочний час, у святкові дні, у нічний час, при простої, при виготовленні продукції, що виявилась браком).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць, через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Заробітна плата виплачується напередодні у разі, коли день виплати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем.

Виплата всіх сум, що належать працівникові при звільненні, проводиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст..116 КЗпП України, вони повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статті 127-129 КЗпП регулюють обмеження відрахувань із заробітної плати. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятидесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

Законодавство України передбачає гарантії для працівників, обраних на виборчі посади ( надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота, а, при її відсутності, інша рівноцінна); працівникам на час виконання державних або громадських обов'язків, при переїзді на роботу в іншу місцевість; для працівників - донорів та ін.

Компенсаційні виплати - це грошові виплати працівникові, що відшкодовують витрати в зв'язку з виконанням трудових обов'язків

Це компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість, при службових відрядженнях, за зношування інструментів, належних працівникам.

Тема 6. Трудова дисципліна. Матеріальна відповідальність працівників.

Трудову дисципліну характеризують: чесна і сумлінна праця, своєчасне і точне виконання розпоряджень власника (уповноваженого ним органу), підвищення продуктивності праці, поліпшення якості продукції, виконання технологічної дисципліни, додержання вимог з охорони праці, дотримання техніки безпеки та виробничої санітарії, збереження і зміцнення власності.

Трудова дисципліна забезпечується створенням умов для нормальної високопродуктивної праці, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю, неухильно дотримуватись законодавства, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Трудовий розпорядок визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Це розпорядок на підприємстві, який затверджується трудовим колективом. Такі правила передбачають: початок і закінчення робочого дня, час відпочинку, основні обов'язки сторін, заохочення, відповідальність за порушення трудової дисципліни.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Заохочення за успіхи в роботі затверджуються трудовим колективом в правилах внутрішнього трудового розпорядку (подяка, цінні подарунки, матеріальне стимулювання та ін.).

За особливі трудові заслуги працівники представляються у вищі органи до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до присвоєння почесних звань.

За порушення дисципліни працівник може бути притягнутий до відповідальності. Так, на працівника може бути накладено одне з дисциплінарних стягнень:

1) догана;

2) звільнення.

Дисциплінарні стягнення можуть бути накладені:

а) органом, якому надано право прийняття на роботу;

б) вищестоящим органом для працівників, що несуть відповідальність за статутом.

Строк накладення дисциплінарного стягнення:

а) не пізніше одного місяця з дня розкриття проступку (не враховуючи часу тимчасової непрацездатності чи відпустки);

б) не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Порядок застосування стягнень:

1) письмове пояснення правопорушення;

2) за одне правопорушення тільки одне стягнення;

3) при обранні виду стягнення слід враховувати ступінь тяжкості і заподіяної шкоди, попередню роботу працівника;

4) стягнення оголошується наказом (розпорядженням) і повідомляється працівникові під розписку.

Якщо протягом року працівник зазнав нового стягнення, то він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. За сумлінну роботу з нього може бути знято стягнення і до закінчення одного року.

Дисциплінарне стягнення не може бути оскаржене у комісії по трудових спорах.

Матеріальна відповідальність полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Цей вид відповідальності регулюється нормами цивільного і трудового права.

Види матеріальної відповідальності:

а) обмежена ( у межах середньомісячного заробітку працівника);

б) повна ( у випадках, передбачених ст..134 КЗпП).

Як правило, матеріальна відповідальність має індивідуальний характер. Але існують випадки й колективної матеріальної відповідальності.

РОЗДІЛ VII. ОСНОВИ ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ.

Тема 1. Загальні засади права соціального забезпечення.

Систему законодавства про соціальне забезпечення в Україні становлять Конституція, закони та деякі інші нормативно-правові акти.

Система соціального забезпечення та соціального страхування забезпечують право на гідний людині життєвий рівень.

Соціальне забезпечення - це система матеріального забезпечення та обслуговування громадян в випадках соціальної потреби (досягнення пенсійного віку, втрати працездатності, хвороби, втрати роботи).

Видами соціального забезпечення є державні пенсії та соціальні допомоги.

Тема 2. Види державних пенсій і допомог.

Право на пенсії громадян передбачено Конституцією України, де записано, що громадяни мають право на соціальний захист. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги є основними джерелами існування.

Виплата пенсій здійснюється з Пенсійного фонду України.

Види пенсій:

а) трудові;

б) соціальні.

Трудові пенсії надається:

а) за віком;

б) по інвалідності;

в) в разі втрати годувальника;

г) за вислугу років.

Соціальні пенсії призначаються:

а) непрацюючим непрацездатним громадянам;

б) громадянам, у яких немає права на трудову пенсію.

За віком пенсії призначаються:

а) на загальних підставах;

б) на пільгових умовах.

Пенсії по інвалідності надаються:

а) при наявності групи інвалідності;

б) в разі трудового каліцтва;

в) при наявності певного стану роботи;

г) в результаті загального захворювання.

Закон України “Про пенсійне забезпечення” гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання.

Соціальна захищеність пенсіонерів гарантується встановленням пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярним переглядом їх розмірів у зв'язку зі зміною соціально-економічної ситуації в країні.

Види соціальних допомог: у разі тимчасової непрацездатності, безробіття, цільові допомоги громадянам з мінімальними доходами, допомога на поховання, допомога по вагітності і родах, допомога на дітей.

Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року, установлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми з урахуванням складу сім'ї, її прибутків, віку, стану здоров'я дітей .

РОЗДІЛ VIII. ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО І ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ.

Тема 1. Порядок розгляду цивільних справ.

Порядок провадження в цивільних справах встановлює цивільний процесуальний кодекс України.

Цивільний процес розрахований на здійснення правосуддя в широкій сфері правовідносин, які характеризуються юридичною рівністю їх учасників (цивільних, сімейних).

Крім того, в порядку цивільного судочинства здійснюється правосуддя і по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (наприклад, справа по скаргах на дії органів державного управління і службових осіб, що обмежують у правах громадян).

Підсудність цивільних справ - це система норм права, яка регулює загальні відносини, що виникають у зв'язку з визначенням певного суду, при пред'явленні позивної заяви.

Законодавство передбачає захист прав як особисто так і через представника, тобто представництво в суді.

Важливим етапом порядку розгляду цивільних справ є такі поняття, як судові витрати (державне мито та інші витрати - свідкам, експертам, по розшуку відповідача, тощо) та процесуальні строки.

Це проміжок часу, який відведено для здійснення процесуальних дій.

Строки рахуються днями, місяцями, роками.

Після прийняття позову суддя починає підготовку справи до судового розгляду. Цей етап є обов'язковим і включає:

1) питання про учасників цивільного процесу;

2) докази;

3) особливості даної цивільної справи;

4) призначення справи до розгляду.

Наступною стадією цивільного процесу є розгляд її в суді, яка дуже важлива, бо в ній відбувається остаточне вирішення справи і винесення ухвал, постанов, рішення суду.

Рішення суду - це важливий документ суду, який є владним актом. Але кожний громадянин має право оскарження судового рішення в порядку касаційного оскарження до вступу рішення в законну силу й порядку судового нагляду рішень, що набрали законної сили.

Останнім етапом порядку розгляду цивільних справ є виконання судового рішення.

Тема 2. Порядок розгляду господарських справ.

Розгляд господарських справ є компетенцією господарських судів.

Господарським судам підвідомчі спори, що виникають:

1) при укладанні, зміні, розірванні договорів між організаціями;

2) про визнання недійсними акті ненормативного характеру, крім спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов спорів про встановлення цін на продукцію, а також тарифів на послуги.

Порядок розгляду господарських справ регулюється Господарським процесуальним кодексом України від 6 листопада 1991 року і змінами від 21 червня 2001 року.

Учасниками господарського процесу є суддя, позивач, відповідач, представники сторін та інш.

Законодавство установлює досудове врегулювання господарських спорів шляхом подачі претензії.

Господарський процес має такі ж стадії, що і цивільний (порушення справи, вирішення господарських спорів, прийняття рішення, виконання рішення, перевірка рішень у порядку нагляду).

Тема 3. Нотаріат в Україні.

Це система органів і посадових осіб на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси), або приватних нотаріусів.

В населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчиняються уповноваженими на це посадовими особами виконавчих комітетів рад. За кордоном нотаріальні дії вчиняють консульські установи України.

Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може проводитись особами, названими у ст..40 Закону України “Про нотаріат”.

Загальні правила вчинення нотаріальних дій названі у розділі III Закону України “Про нотаріат”, який був прийнятий Верховною Радою 2 вересня 1993 року. Ці правила передбачають місце вчинення нотаріальних дій - це приміщення державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщення, яке є робочим місцем приватного нотаріуса чи приміщення виконавчого комітету ради.

В окремих випадках нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями.

Нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу громадянина за паспортом або іншими документами

Обов'язково з'ясовується дієздатність громадян і перевіряється правоздатність юридичних осіб. У випадках, передбачених законодавством, перевіряється справжність підписів учасників угод та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Не приймаються для вчинення нотаріальних дій документи, що мають підчистки або дописки, закреслені слова чи інші не застережені виправлення, документи, текст яких неможливо прочитати (інші правила дивись ст..46-53 Закону України “Про нотаріат”).

Нотаріальні дії треба виконувати при посвідченні угод про відчуження та заставу майна, посвідчення заповітів, доручень, засвідчення вірності копій документів і виписок з них, справжності підписів і вірності перекладу, посвідчення фактів та інші.

РОЗДІЛ IX. ОСНОВИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.

Тема 1. Загальні засади кримінального права.

Кримінальне право, як галузь законодавства, охоплює дві основні інституції і злочин, і покарання.

Ця галузь законодавства знаходить свій вияв у цілісному і єдиному законодавчому акті - кримінальному кодексі України, який прийнятий 5 квітня 2002 року.

Кримінальне право - це сукупність юридичних норм (правил поведінки), що визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинними і які покарання слід застосовувати до осіб, що їх вчинили.

Злочином, за кримінальним кодексом, визнається як суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність) вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину: суспільна небезпека, кримінальна протиправність, вина й покарання діяння.

У ст..2 КК України розкриваються підстави кримінальної відповідальності, які полягають у тому, що кримінальна відповідальність і покарання несе тільки особа, винна у скоєні злочину, тобто яка умисно чи необережно вчинила діяння, що передбачене кримінальним законом як суспільно небезпечне.

Сукупність ознак, які визначають діяння як злочин, називається складом злочину, тому часто стверджують, що єдиною підставою кримінальної відповідальності є склад злочину.

Під складом злочину мають на увазі сукупність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають суспільно небезпечне діяння як злочин. Виділяють такі елементи складу злочину: об'єкти злочину, об'єктивну сторону, суб'єкти злочину, суб'єктивну сторону.

Об'єкти злочину - це суспільний лад України, його політична і економічна система, власність, особа, права і свободи громадян.

Об'єктивна сторона - це зовнішня сторона злочину, яку складають діяння, викликані ними суспільно небезпечні, шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням і його наслідками.

Суб'єкти злочину - це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня психічна діяльність особи, що вчинила злочин.

Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мета, мотив злочину.

Покарання - це засіб державного примусу, який призначається лише за споєння злочину і застосовується тільки за вироком суду.

Метою покарання є:

а) кара за скоєний злочин;

б) виправлення та виховання засуджених;

в) запобігання скоєнню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

Покарання діляться на три групи:

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскації майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

Тема 2. Відповідальність за окремі види злочинів.

Особливо небезпечними є злочини проти основ національної безпеки України. Це злочини, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, державна зрада, посягання на життя державного чи громадського діяча, диверсія, шпигунство.

Злочин проти життя, здоров'я, волі, честі та гідності особи.

Охорона особи є найважливішим завданням держави. Посягання на особу, її життя, здоров'я, честь та гідність є найпоширенішими та найтяжчими злочинами. На життя особи посягає убивство.

Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють життя - ст..115-120 КК України.

Найбільш поширеними злочинами проти здоров'я є тілесні ушкодження.

У кримінальному кодексі України передбачено статті, що захищають волю, честь та гідність громадян - це покарання за незаконне позбавлення волі або викрадення людини, захоплення заручників, торгівля людьми, підміна дитини.

Майнові злочини.

Розділ VI кримінального кодексу України передбачає відповідальність за всі види посягань на власність.

Переважну більшість злочинів проти цього майна складають розкрадання.

Це корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність.

Корисливі злочини проти власності відрізняються, головним чином, способом їх вчинення: таємно, відкрито, із застосуванням насильства і погрози, обману (крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство, вимагання).

В наш час особливої актуальності набули ст.. 261-269 ККУ, що передбачають кримінальну відповідальність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення та збут вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів.

Тема 3. Поняття та значення кримінального процесу.

Кримінальний процес - це діяльність органів дізнання, слідчого, прокуратури, суду, а також інших осіб, яка спрямована на швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, захист суспільства та громадян від злочинних посягань та здійснення правосуддя.

Кримінальний процес складається з шести основних стадій (порушення кримінальної справи, попереднє розслідування, віддання до суду, судовий розгляд, касаційне провадження, виконання вироку) та двох виключних (провадження у порядку нагляду та відновлення справ у зв'язку з ново виявленими обставинами).

Органічна частина кримінального процесу - правосуддя.

Основні принципи правосуддя викладені у Конституції України. Зокрема, в ній (ст..62) закріплено принцип презумпції невинності обвинуваченого. Всі сумніви у справі тлумачаться і розв'язуються на користь обвинуваченого. У ст.63 Конституції України закріплено принцип недопущення примушування давати покарання проти самого себе, членів сім'ї та близьких родичів.

Особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину є учасниками кримінального процесу. Вони можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання, суд (суддя), прокурор.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси “третіх осіб”: захисник, представник цивільного відповідача.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, поняті, експерт, секретар судового засідання.

Касаційне провадження - стадія кримінального процесу, в якій суд касаційної інстанції за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає кримінальну справу, за якою винесений судом вирок ще не набрав законної сили, з'ясовує об'єктивну істину та вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, першої інстанції, виправляє допущені помилки.

РОЗДІЛ X. ОСНОВИ ЕКОЛОГІЧНОГО ПРАВА.

Тема 1. Загальна характеристика правового регулювання охорони

навколишнього природного середовища.

Охорона навколишнього середовища - складова частина раціонального природокористування. Вона здійснюється різними, у тому числі й правовими засобами. В правових формах захищаються переважно всі компоненти, які утворюють природне середовище.

Основу правової охорони навколишнього природного середовища становлять норми земельного, водного, лісового законодавства., законодавства про надра та іншого екологічного законодавства.

Право власності на природні ресурси - це система правових норм, які закріплюють, регулюють та охороняють відносини власності та природні ресурси у державі.

Право природокористування - це процес раціонального використання людиною природних ресурсів для задоволення різних потреб та інтересів. Право загального природокористування закріплене у ст..13 Конституції України.

Об'єктами правової охорони є земля, вода, надра, тваринний і рослинний світ, атмосферне повітря, але також навколишнє природне середовище.

Суб'єктами екологічного права є український народ, держава, органи влади, екологічні, громадські організації, юридичні особи і громадяни.

Важливу роль в регулюванні екологічних відносин мають принципи екологічного права. Це загально правові (гласність, демократизм та інші), а також спеціальні (гарантії якості природного середовища, узгодження інтересів та ін.).

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються у судовому порядку.

Тема 2. Управління в галузі охорони навколишнього середовища.

Загальне державне управління охорони навколишнього природного середовища здійснюють державні органи загальної (Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Державний комітет земельних ресурсів) і спеціальної компетенції (міністерства, відомства).

Контроль у сфері природо використання і охорони навколишнього природного середовища здійснюється шляхом перевірки, нагляду, обстеження, інвентаризації та експертизи. Він може здійснюватись як уповноваженими державними органами, так і громадськими формуваннями.

Державний контроль покладається на Ради народних депутатів, державні адміністрації та Міністерство охорони навколишнього природного середовища і його органи на місцях.

Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища, порядок діяльності яких визначено Положенням.

Згідно з законодавством України, порушення використання природних ресурсів тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.