Перспективи філософії права у ХХІ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Формування нової правової реальності, поступове звільнення її від ідеологічних міфів і догм потребує глибокого філософсько-раціоналістичного осягнення морально-правового поля, системи цінностей та методів її дослідження. Кризовий період розвитку нашого суспільства, суперечливе, розірване духовне життя, поширення морального та правового нігілізму, руйнування однієї системи цінностей і становлення іншої, нової, що ґрунтується на плюралістичних засадах, відкриває нові можливості становлення загальнолюдських ціннісних орієнтацій і духовних перспектив. [3; 7]

Здійснювана нині в Україні політична реформа вимагає глибокого філософського осмислення складних суспільних процесів, які відбуваються в країні. Це стосується, зокрема, підвищення соціальної ролі права у регулюванні суспільних відносин. Ідеться про нові підходи до визначення самого поняття права і механізмів його ефективної реалізації. Для цього потрібна відповідна методологічна основа. На наш погляд, такою основою має стати філософія права, як синтетична наука світоглядного характеру. [20; 12]

Актуальність питання “Філософії права” зумовлена нагальною потребою в набутті європейського рівня правової освіти. Глибока розробка проблем філософії права сприяє розвитку всього комплексу юридичних наук, є необхідною передумовою підвищення їх теоретичного рівня, ефективності правового впливу на всі основні сфери життя суспільства. Тим самим філософія права набуває фундаментального значення для розвитку правознавства в цілому і кожної його галузі. Філософсько-правова думка має давню і багату традицію, вона бере початок у джерелах філософії і юриспруденції та супроводжує всю історію її розвитку. У сучасних умовах суттєво зростає роль філософії права в системі гуманітарних наук, а також значення цієї дисципліни в усьому процесі формування і становлення в нашому суспільстві цінностей права, свободи і справедливості.

Мета дослідження: дослідити історичний ракурс та перспективи розвитку філософії права у ХХІ ст.

Об'єкт дослідження: перспективи філософії права у ХХІ ст.

Предмет дослідження: проблеми філософії права та шляхи їх вирішення.

1. Сучасний стан та історичний ракурс дослідження проблеми

Слід добре собі уявляти, що філософія права, філософське мислення про право, є характерна і, можливо, специфіруюча риса західноєвропейської філософської думки. Всі філософи, починаючи з Платона («Держава»), захоплювалися і цікавилися ідеєю держави, її політичним і правовим пристроєм. Народжений в Стародавній Греції раціоналізм був, в першу чергу, спрямований на дослідження державно-правових відносин. Ця орієнтація мала цільове призначення - раціонально удосконалювати політико-правові режими, створити ідеальну державу. По-своєму це завдання в політико-філософському і юридичному плані представляли Аристотель («Афінська політія»), II. Макіавеллі («Государ»), Т. Гоббс («Левіафан»), І. Кант («Ідея історії у всесвітньо-історичному плані»), Гегель («Філософія» права »), Ф. Енгельс (« Походження сім'ї, приватної власності і держави ») і ін. [4; 9; 13]

У соціологічному плані ці проблеми досліджувалися Е. Дюркгеймом, О. Контом, М. Вебером, в юридично-філософському - Г. Кельзену, Д. Остіном.

У російській філософії, зверненої більшою мірою до проблеми педагогіки і виховання, ніж до політики і права, тим не менш відомі роботи Б. Кістяківського, А. Петражицького, П. Кропоткіна, Г.Ф. Шершеневича, В.Д. Каткова, Н.М., Коркунова, М.М. Ковалевського та ін.[5; 7; 14]

У сучасній західній та вітчизняній літературі проблеми філософії права піднімаються особливо активно. І це пов'язано як з онтологічними змінами соціальної дійсності в XX столітті, так і з тими метаморфозами, що сталися в способі філософського мислення. Сучасна філософія актуалізувала проблеми так званої приватної методології, коли погляд на філософію в цілому, як на загальну методологію (що має логіко-гносеологічний характер і який вважає методологічну жорсткість у поглядах на наукове пізнання), розсіюється, і робиться можливою робота філософії в окремих, приватних науках, допускається облік конкретної специфіки (специфіки науки, методичних умов, соціокультурного фону). У цій ситуації філософія, «зустрічаючись» з різними науковими дисциплінами, повідомляє їм свої, рефлексивні методи роботи, робить їх философическими, сама ж прибирає з себе характеристики загальності, руху до єдиного, метафізичного основи. Філософія працює в науках і тим самим санкціонує поява філософії фізики, філософії хімії, філософії медицини, філософії освіти тощо, філософії права в тому числі. [2;11; 19]

До тих авторам, хто розробляє проблеми філософії права в нашій літературі сьогодні, можна віднести B.C. Нерсесянца, Д.А. Керімова, Е.В. Гутова, JI. Петражицького, Ю.Г. Єршова (загальні питання філософії права), Д.В. Пивоварова, І. Покровського, С. Алексєєва (питання «природного права»). Цікаво, що позитивістська концепція філософії права слабо представлена в нашій літературі. Можна зустріти, скоріше, її критику, ніж позитивну розробку (BC Нерсесянц, Ю.Г. Єршов). В історії російської філософії права до цієї концепції зверталися В.М. Хвостов, Г.Ф. Шершеневич. Західну літературу з усіх цих питань представляють Д.Осін, Г. Кельзен, Р. Штаммлер, Г. Радбрух, О. Вайнбергер (загальні питання); Е. Ерліх, Р. Паунд, І. Бентам, Б. Констан, JI. фон Штейн, X. Вельцель, А. Райнах, Е. Фехнер, Г. Кон, В. Майхофер (концепції природного права, які сьогодні розробляються з позицій герменевтичного підходу). [15; 22; 10; 16]

Досліджуючи філософію права, багато авторів звертають увагу на характер співвідношення орієнтації цього роду знання на право в його загальному змісті, і в той же час ці ж автори не можуть не помічати його соціокультурний контекст (Ю.В. Тихонравов, BC Нерсесянц, О.Б. Пашуканіс, Д.А. Керімов, Г. Гуго, А. Кауфман, А. Фердрон, Г. Коінг, К. Брінкман, Г. Валендорф, Г. Хнекель, Г. Луфу та ін.).[6; 8; 14;20]

Філософія права має давню історію. Але сучасний її розвиток розпочався з XVIII ст. У ХІХ ст. вагомий внесок у цю справу зробили Г. Гегель, І. Кант та інші західноєвропейські мислителі.

Наука філософії права була шанована і в дореволюційній Росії. Вона викладалась у Київському, Харківському, Одеському та інших університетах як обов'язкова дисципліна. Проблеми цієї науки активно досліджували російські й українські вчені. Серед них Я. Козельський, Л. Петражицький, М. Коркунов, П. Лодій, К. Неволін, М. Ренненкампф, М. Ковалевський, Б. Кістяківський, М. Палієнко, С. Дністрянський, Ф. Тарановський, Є. Спекторський та інші. [1; 21; 17; 23]

За радянської влади філософії права не приділялось належної уваги. Вона отримала друге дихання з початком перебудови. Тепер у незалежній Україні філософія права знову читається у юридичних і філософських вищих навчальних закладах. Поновилися й теоретичні дослідження проблем цієї науки як філософами, так і юристами.

Але навколо філософії права точаться гострі дискусії. Поряд з її прибічниками є й такі, що взагалі не визнають філософію права за самостійну науку. Є проблеми у визначенні її предмету, зв'язку із загальною теорією держави і права тощо.

Філософію справедливо вважають квінтесенцією, рефлексією культури. Гегель писав, що "філософія - це епоха, уловлювана у думці". У ході творчого самоформування людина виступає і як суб'єкт діяльності, і як суб'єкт соціальності і у цілому - як суб'єкт культури.

Виступаючи у такій багатоаспектній якості предметом філософії, людина втілює для неї концентрацію культури. [18; 21]

Юридичні та філософські науки знаходять своє поєднання у філософії права. Філософське осмислення права покликане реалізовувати здобутки філософської думки, які пов'язують право з такими цінностями, як свобода, справедливість, рівність. Сучасна філософія права розглядає пра-во з погляду онтологічного аналізу його місця і ролі в загально-історичному поступі людства.

На цій основі можливе глибше розуміння і вдосконалення, і, навіть, перетворення, існуючих в Україні права та правової системи відповідно до потреб соціального поступу і реальних суспільних можливостей. Саме вітчизняна філософія права і правознавство покликані осмислити такі перетворчі процеси, зокрема процеси трансформації позитивного права, перетворення у сфері юридичної наукової та практичної діяльності. І ще хотілося б вказати на співвідношення філософії права та загальної теорії права. Вітчизняна філософсько-правова думка займається сьогодні проблемою демаркації філософії права - намагається встановити критерії, завдяки яким стало б можливим визначення міждисциплінарного статусу філософії права. Новітня західна філософія не знає такої проблеми, оскільки все більше тяжіє до системного розгляду проблем соціального. І все ж віддаючи данину вітчизняним пошукам "місця" філософії права під сонцем, хотілося б, перефразовуючи Б. Рассела, сказати, що філософія права займає нічийну територію між філософією і теорією права разом з юриспруденцією. Хоча сьогодні ми можемо констатувати про міждисциплінарне положення вітчизняної філософії права, поза її проблемно-предметний статус залишається нез'ясованим. Причинами такого стану речей у вітчизняній науці може бути і довготривале панування "істматівських" теоретичних і методологічних установок, і перервана культурна традиція, і дещо поки що учнівське "відкриття" і освоєння теоретичної спадщини та сучасної західної літератури. [3; 14]

Філософське та правознавче розуміння права сприяють більш точному визначенню парадигм, принципів, моделей, змісту та обсягу наукового поняття права, предмета і методів відповідних теорій права. Філософія права покликана осмислювати сенс права в його цілісності й водночас ефективності впливу права на людину та її розвиток. Теорія права - це теорія загального юридичного предмета, її призначення має полягати як у перенесенні результатів вивчення правових явищ з філософського рівня на рівень конкретного розкриття об'єктивної суті цих суспільних явищ, їхніх властивостей, внутрішніх зв'язків і суперечностей, так і в самостійному специфічному пізнанні реалій правового життя. Теорія права здатна досягнути фундаментальної значущості для людського буття, якщо буде у здійсненні своєї мети пов'язана з філософією права, котра вивчає правову реальність у цілому.

Філософія права визнається світоглядним, концептуально-методологічним фундаментом правознавства, що є передумовою поглиблених розробок його методологічних проблем. Методологія правознавства поряд з аналізом юридичного знання і безпосередньо правової реальності має поширюватися і на онтологічну проблематику, пов'язану з уявленнями про правову реальність, які виходять за межі юридичної науки і потребують для пояснення методів інших наук, у тому числі й філософії. [12; 19]

Філософія права також покликана виконувати функцію інтегратора знання не тільки про право, але й про людину в системі права, долаючи протистояння нормативістського, природно-правового, соціологічного та інших підходів до праворозуміння, зокрема через використання методу додатковості.

Зараз ми є свідками початку процесу прийняття нової парадигми вченими, які працюють у соціогуманітарних науках, у тому числі й у правознавстві.

Крім того, дедалі більше вчених погоджуються, що центральне місце у цій парадигмі має належати людині, її інтересам. Духовні якості людини, її прагнення знайти сенс буття, намагання актуалізувати свою особистість, почуття кохання, творчі здібності тощо не повинні розглядатися просто як похідні від примітивних інстинктів. Цим якостям слід віддати перші місця в ієрархії людських цінностей. Вони повинні бути пріоритетними у визначенні стратегії перетворення світу, в якому живе людина. Взагалі найбільшою цінністю є людина, яка (відповідно до положень синергетики) живе за законами цілісності, відтворюючи себе у просторі й часі як сутність, що самодетермінується, самовідтворюється, самопокладається. [17; 23]

Філософія права є складовою соціальної філософії, що досліджує природу соціального взагалі. Правова філософія не претендує на цілісне вивчення суспільства, але завжди виходить з того чи іншого розуміння соціального. З іншого боку, соціальна філософія не дає повного знання про явище суспільного життя, якщо не цікавиться справедливістю людських зусиль, які складають це явище. Тобто і соціальна філософія не розвивається без філософії права.

Аналізуючи право й суспільство взагалі, ми повинні враховувати принципи сучасної парадигми, відповідно до яких суспільство постає частиною матеріального світу, яка відособилася від природи і є формою спільної діяльності людей. Тоді його можна розглядати як систему, що самоорганізується, тобто функціонує і розвивається на власній основі, сама регулює своє життя, власне існування і розвиток. Правильніше вести мову не про розвиток суспільства, а про його саморозвиток.

Процес самоорганізації, саморозвитку суспільства потребує регламентації. Найефективнішим засобом цієї регламентації виступає право. [17; 19]

2. Проблеми дисциплінарного знання

Права людини, їх генезис, призначення - одна із довічних проблем історичного, соціально-культурного розвитку людства, утвердження правових засад у взаємовідносинах держави та особи. Людство у процесі свого розвитку виробило систему цінностей, одним із засобів реалізації яких є право. Філософське вчення про цінності (аксіологія) розглядає право як соціальну цінність та благо. Найвизначнішою цінністю, реалізувати яку покликане право, є існування суспільства і життя кожної окремої людини. У соціальному та особистому житті фундаментальну роль відіграють такі цінності: свобода, відповідальність, рівність, справедливість. Такі права, як право на життя, свободу, гідність, недоторканість особи, участь у політичному житті - є необхідними умовами влаштування життя людини у цивілізованому суспільстві і тому повинні бути визнанні та захищені державою. [7; 16]

Філософія права, як наукова теорія, що містить світоглядні, гносеологічні, онтологічні основи та сенс права, його сутність і поняття, засади й місце у світі, досліджує пізнавальні можливості та евристичний потенціал визначеної філософської концепції в особливій сфері права.

Онтологія права - вчення про буття права у суспільстві, функціонування прав, феноменів у безперервній динаміці змін, з яких складається прав, реальність. У контексті онтології права пізнання сущого означає, що право (за твердженням І. Канта та неокантіанців) не може випливати з одних лише зовнішніх обставин об'єктивного характеру. Воно несе в собі також важливі риси людської суб'єктивності. Онтологічними підвалинами правової реальності виступають: пост, взаємопроникнення буття і небуття, взаємодія формального і абстрактного, розуму та інстинктів, ін. протилежних начал прав, розвитку; функціонування права як відмінного від закону явища [за судженням рим. юриста Ю. Павла, «не з правила (regula) виводиться право, а з існуючого права має бути створене правило»]; наявність соціально-прав. суперечностей, які виникають і розв'язуються людьми у процесі сусп. життєдіяльності. В онтології права прав, явища (правова норма, правове відношення, правова свідомість та ін.) - це різні форми вияву одного й того ж принципу права, «рівноцінні модуси (способи втілення та існування) однієї сутності права» (В. С. Нерсесянц). Онтологія права відображає функціонування і структуру соціально-правових процесів, конкретні форми їхньої реалізації у різних комбінаціях людської діяльності. В сучасному розумінні онтології права вибудовується через узагальнення суспільного досвіду, усвідомлення людьми всієї багатоманітності повсякденному житті практики та її систематизації. Онтологія права формує сукупний образ соціально-правовоих буття і в цій своїй функції здатна слугувати системою орієнтирів для здорового глузду, основою прав, світогляду. Право і синергетична концепція еволюції. Прояв закономірностей синергетики в правовій області. [14; 23] (Додаток А)

Правова гносеологія

В рамках правової гносеології осягаються теорія і методологія пізнання правової реальності, пов'язані з розмежуванням права на природне і позитивне, формуванням юридичного та легістского праворозуміння. Тут складаються підстави методології сучасної юриспруденції, формуються підходи, методи, концепції, що визначають напрямки дослідження правової реальності. Гносеологія права. Проблема істини у праві. Гносеологія права як поширення філософської теорії пізнання в область правових явищ. Специфіка права як соціального об'єкта пізнавальної діяльності. [6; 15] (Додаток Б)

Аксіологія права (правова аксіологія) формується на засадах аксіології та правознавства. Аксіологія - це філософська теорія або вчення про цінності, їх сутність і природу, типи й значення, яка з'ясовує якості та властивості предметів, явищ, процесів, здатних задовольняти потреби, інтереси і бажання людей. Дається короткий огляд історії філософської думки про цінності. Констатується зміна наукового ставлення до аксіології в країнах колишнього “соціалістичного табору”, пожвавлення інтересу до аксіологічної проблематики - на ширших (ніж у добу “соціалістичної науки”) методологічних засадах. (Додаток В)

Філософський аналіз сутності права вміщує й соціологічні методи, які відображають елементи політології, економіки та культурології права. Цього вимагає політичний і економічний стан суспільства, який є основою державної політики. Зрозуміти сутність політики й економіки дозволяє філософія, а також культурологія. Але політологія, економіка, культурологія покликані формувати право, його норми. Тобто, зрозумівши суть явища, треба переходити до збереження цілісності його врегулювання. В цьому - головний зміст здобутків людини у процесі опанування права, які назвемо правовою культурою людини, яка є частиною професійної культури юриста.

Більшість дослідників вважають, що правову культуру доцільно розглядати окремо - для суспільства, професійної групи, індивіда, між якими існує тісний зв'язок. При цьому вони наголошують на суттєвій відмінності між поняттями “юридична культура ” та “правова культура ”.

Розглянемо правову культуру юриста як суб'єкта права у двох полях - вищому й елементарному. Вище правове поле - суто індивідуальне для кожного правника. Воно є духовним орієнтиром формування правової культури юриста в елементарному полі, де діють норми позитивного права. Нехтування вищим правовим полем призводить до неправильного формування правової культури у сфері позитивного права. Саме тому найчастіше відбуваються правові деформації у юридичній практиці. [8; 11]

3. Шляхи розв'язання проблеми

У процесі здійснення політичної реформи в Україні не можна не бачити, що наша наука ще повільно впливає на розв'язання складних проблем сучасного суспільства, на втілення в суспільну практику своїх рекомендацій та висновків. Треба мати на увазі, що теоретико-методологічна спрямованість науки полягає не лише в ефективному застосуванні упорядкованої у мисленні сукупності філософсько-світоглядних, загальнонаукових, спеціальних підходів, методів дослідження державно-правових явищ, не тільки у глибокому оволодінні вченням про конкретні методи та методику правильної організації роботи мислення, доцільного шляху наукового пізнання, пошуку істини. Методологія юридичної науки передбачає й створення механізму реалізації її теоретичних засад, нормативно-правових актів. Найважливішою умовою формування громадянського суспільства та демократичної, соціально-правової держави є надійний захист прав і свободи людини. Мова йде про реальне виконання обов'язку держави по відношенню до людини, встановленого ст. 25 Загальної декларації прав людини, ст. 11 Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права та ст. 3 Конституції України.

В нашому суспільстві спостерігається глибокий розрив між конституційними нормами, що проголошують людський вимір права та держави та реальними суспільними відношеннями, станом відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України). [16; 18; 19]

Фактично вітчизняна юридична наука значно продовжує залишатися на державно центристських методологічних позиціях. Декларуючи принцип пріоритетності інтересів людини як найвищої соціальної цінності, наша наука не досліджує причини глибокої соціальної кризи та економічної розбалансованості, погіршення соціального становища у суспільстві.

Необхідно домагатися відповідності діючого законодавства та юридичної практики правовим принципам та цінностям, виходити за межі сталих вузько-юридичних форм осягнення відповідних об'єктів, явищ та процесів. Мусимо також подолати відставання юридичної науки від практичних потреб забезпечити розробку фундаментальних наукових ідей, науково обґрунтованої стратегії реформ, визначення критеріїв їх ефективності, пов'язаних перш за все з реалізацією прав і свобод громадян.

Філософія права розширює рамки правознавства за рахунок бачення загальної картини світу, дозволяє правознавцям ставити та вирішувати значно ширше коло питань у порівнянні з традиційною проблематикою. Правознавство конкретизує уявлення правової філософії про загальну картину світу, про правовий простір, про людський вимір права. При цьому потрібно долати помилкове судження, коли проводиться відокремлення "легальності", тобто сфери правової, що охоплює винятково зовнішні, формальні відносини людей та "моральності". Тобто моральної сфери, яка являє собою внутрішню здатність розумної істоти встановлювати для самої себе універсальний та необхідний "категоричний імператив". Цей імператив як загальний моральний закон в решті решт поширюється і на правову сферу лише як на свою часткову спадщину. Однак ця спроба пов'язати моральність з легальністю не увінчувалася успіхом, оскільки, за справедливим зауваженням російського правознавця П. Новгородцева, "коли Кант хоче представити право у зв'язку з моральністю, воно втрачає свої специфічні риси, коли ж він намагається підкреслити специфічні риси права, воно втрачає свій зв'язок з моральністю". [7; 12; 23]

На сьогодні пріоритетними є дослідження: предмета філософії права та предмета теорії права і держави, методології філософії права та філософія права як методологічної дисципліни; історії розвитку філософсько-правової думки в Україні; антології права; філософії прав людини, онтології права; аксіології права; гносеології права; прикладного застосування філософії права у сучасному правознавстві та державотворенні. Необхідно подолати вузько-нормативне розуміння права як суто державної законодавчої діяльності. Право є вираженням вимог справедливості, загальної міри (форми, норми), свободи і рівності.

В сучасний період вкрай важливо розвивати міжнародну співпрацю у сфері юридичної та філософської науки й освіти, проводити науково-практичні конференції, круглі столи, тематичні семінари, колоквіуми тощо. Міністерству освіти і науки України належить розглянути питання про можливість включення філософії права до переліку обов'язкових навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах України, які готують фахівців за спеціальностями "право" та "філософія". Необхідно організувати підготовку кадрів вищої кваліфікації - докторів і кандидатів наук з філософії права. [14; 19; 22]

Сучасний стан розвитку національного суспільствознавства тісно пов'язаний з процесом інтенсифікації та розширення досліджень з філософії права. Свідченням цього є поява нових навчальних посібників та підручників, публікацій, запровадження відповідних навчальних курсів у вищих навчальних закладах, підготовка кандидатських та докторських дисертацій, відкриття спеціалізованих вчених рад.

Сьогодні ми є свідками глобальних процесів, які відбуваються у вітчизняному суспільствознавстві. Вважаємо, що Причиною такого стану речей є усвідомлення необхідності перегляду попередньої світоглядної доктрини та пошуки нових соціально-філософських парадигм, а відповідно до цього плюралізація методологічних підходів до розв'язання філософсько-правових проблем. Спробуємо окреслити основні питання сучасної вітчизняної філософії права.

Визначальною для сучасної філософії права є ідея гуманізації. Розробка цієї проблематики є нагальною потребою сучасності. Право набуває людиномірного характеру, що проявляється у визнанні людини точкою відліку філософії, яке проектується у визнанні філософією права своїм ядром права людини, оскільки уявлення про право, які панували донедавна у вітчизняній науці і які ґрунтувалися на нормативістському праворозумінні та на єдності права і держави привели до імперативності права, бачення права як позитивного (в розумінні приписів законодавця), а звідси - до ігнорування правових механізмів захисту прав людини (суд, адвокатура).

Ще Кант вказував на таку специфіку філософського знання, як його зорієнтованість на людині. Незалежно від того, як ми розглядаємо філософію - як знання, як переконання, незалежно від набутої нею форми, незалежно від матеріалу, який аналізується, - вихідною і кінцевою метою філософії є людина. Тому предметом філософії права є людина, її буття в контексті соціального. Тоді як об'єктом філософії права є ідея права, яка супроводжувала людство протягом всього його існування, та специфічні вияви цієї ідеї в реальності в той чи інший період часу.

Що стосується проблеми предмета філософії права, то вона окреслюється в межах понять справедливість, рефлексність, гуманність (тобто людських вимірів правових істин). Тому відповідь на питання про предмет філософії права передбачає відповідь на питання: “Що таке право?” і залежить від філософської Орієнтації дослідника, яка, в свою чергу, пов'язана з онтологією і сутністю права. Стан розвитку філософсько-правового знання в межах пострадянського простору, в основному, відображає світову тенденцію розвитку філософії права. Суть цієї тенденції полягає у відсутності одного магістрального теоретично-методологічного напрямку дослідження та наявності онтологічного плюралізму, зумовленого потребою сучасної людини в розробці нових метафізичних горизонтів буття. Тому наукова література з філософсько-правових питань являє собою широку палітру поглядів, думок і настанов, тому сьогодні і не існує загальновизнаного предмета філософії права.

Найхарактернішим напрямом вітчизняної філософії права є феноменологічний напрямок, який за предмет дослідження бере феномен людського життя, а предметом філософії права вважає стан духовного життя людини. Реалізація духовності людини передбачає її вихід за межі обмеження людського буття. Один з крайніх варіантів цього напрямку постулює “монадність” людини, яка здатна на самодостатнє, ізольоване існування. Так Л.В. Петрова у “Нарисах з філософії права” сутність права вбачає у свободі волі людини, а сама ідея свободи волі розглядається нею як предмет філософії права. [8; 13; 21]

С.І. Максимов в межах екзистенційно-феноменологічного напрямку розглядає право як спосіб співіснування людини із собі подібними. Для П. Рабіновича “філософія права - це система найзагальніших знань про онтологічну природу і соціальну сутність права”.

Відчутним є сьогодні і гносеологізм в філософії права, який знаходить своє вираження у співвідношенні гносеології правознавства та філософії права. Не можна погодитися з Д.А. Керімовим, який у “Предметі філософії права” стверджує, що загальна теорія права складається із двох складових - соціології права та філософії права, а філософію права представляє як “симбіоз загальної філософії і соціології права”. Виходячи з такого розгляду міждисциплінарного положення філософії права, Д.А. Керімов дає визначення і предмету філософії права: “… визначення її (філософії права - Авт.) предмета передбачає з'ясування співвідношення і взаємодії з цими науками (соціології права і загальної філософії), що дозволяє виявити спільність і відмінність їх призначення та ролі в пізнанні права”, і ще “предмет філософії права можна охарактеризувати як розробку логіки, діалектики і теорії пізнання правового буття. Ця наука має не тільки те важливе значення, що розкриває механізм регуляції пізнавальної діяльності вченого, спрямовує правильним шляхом дослідницький процес, оптимізує і раціоналізує його, але в контексті культури, що історично розвивається, є показником досягнутого рівня самосвідомості загальної теорії та її пізнавальних потенцій” подумати про подвійне джерело філософії права - як самоусвідомлення теорії права і як частина філософії. Отже, Д.А. Керімов визнає за філософією права тільки методологічно-пізнавальну функцію.

Такого погляду дотримуються і вітчизняні представники філософії права В. Чефранов та Л. Петрова, які, продовжуючи аристотелівську традицію розуміння статусу філософії щодо інших наук, стверджують, що “філософія права, будучи основоположною наукою, тобто системним поєднанням принципових логіко-гносеологічних, онтологічних тощо знань, також надає досліднику-юристу можливість і засіб перевірити, чи придатний вибраний ним метод для дослідження мети. Філософія права підтримує в юриспруденції живий критичний дух”.

Варто згадати ще про одного прихильника точки зору Д. Керімова - А. Козловського, який у праці “Гносеологічна природа правознавчого процесу” зводить пізнання до сутності права та визнає його глибинною характеристикою останнього. Внаслідок цього онтологічна субстанція права є результатом того, яким методом це право досліджувалося. Для А. Козловського метод є моделлю права, бо “метод визначає все”. “Ми завжди отримуємо право таке, яким методом ми його відкрили та дослідили”.

І ще хотілося б вказати на співвідношення філософії права та загальної теорії права. Вітчизняна філософсько-правова думка займається сьогодні проблемою демаркації філософії права - намагається встановити критерії, завдяки яким стало б можливим визначення міждисциплінарного статусу філософії права. Новітня західна філософія не знає такої проблеми, оскільки все більше тяжіє до системного розгляду проблем соціального. І все ж віддаючи данину вітчизняним пошукам “місця” філософії права під сонцем, хотілося б, перефразовуючи Б. Рассела, сказати, що філософія права займає нічийну територію між філософією і теорією права разом з юриспруденцією. Хоча сьогодні ми можемо констатувати про міждисциплінарне положення вітчизняної філософії права, поза її проблемно-предметний статус залишається нез'ясованим. Причинами такого стану речей у вітчизняній науці може бути і довготривале панування “істматівських” теоретичних і методологічних установок, і перервана культурна традиція, і дещо поки що учнівське “відкриття” і освоєння теоретичної спадщини та сучасної західної літератури. [16; 23]

Висновок

право філософія гносеологія онтологія

Філософія права має давню історію. Але сучасний її розвиток розпочався з XVIII ст. У ХІХ ст. вагомий внесок у цю справу зробили Г. Гегель, І. Кант та інші західноєвропейські мислителі.

Наука філософії права була шанована і в дореволюційній Росії. Вона викладалась у Київському, Харківському, Одеському та інших університетах як обов'язкова дисципліна. Проблеми цієї науки активно досліджували російські й українські вчені. Серед них Я. Козельський, Л. Петражицький, М. Коркунов, П. Лодій, К. Неволін, М. Ренненкампф, М. Ковалевський, Б. Кістяківський, М. Палієнко, С. Дністрянський, Ф. Тарановський, Є. Спекторський та інші.

За радянської влади філософії права не приділялось належної уваги. Вона отримала друге дихання з початком перебудови. Тепер у незалежній Україні філософія права знову читається у юридичних і філософських вищих навчальних закладах. Поновилися й теоретичні дослідження проблем цієї науки як філософами, так і юристами.

Але навколо філософії права точаться гострі дискусії. Поряд з її прибічниками є й такі, що взагалі не визнають філософію права за самостійну науку. Є проблеми у визначенні її предмета, зв'язку із загальною теорією держави і права тощо. [12; 15]

Філософію справедливо вважають квінтесенцією, рефлексією культури. Гегель писав, що "філософія - це епоха, уловлювана у думці". У ході творчого самоформування людина виступає і як суб'єкт діяльності, і як суб'єкт соціальності і у цілому - як суб'єкт культури. Виступаючи у такій багатоаспектній якості предметом філософії, людина втілює для неї концентрацію культури.

Юридичні та філософські науки знаходять своє поєднання у філософії права. Філософське осмислення права покликане реалізовувати здобутки філософської думки, які пов'язують право з такими цінностями, як свобода, справедливість, рівність. Сучасна філософія права розглядає право з погляду онтологічного аналізу його місця і ролі в загально-історичному поступі людства. На цій основі можливе глибше розуміння і вдосконалення, і, навіть, перетворення, існуючих в Україні права та правової системи відповідно до потреб соціального поступу і реальних суспільних можливостей. Саме вітчизняна філософія права і правознавство покликані осмислити такі перетворюючі процеси, зокрема процеси трансформації позитивного права, перетворення у сфері юридичної наукової та практичної діяльності.

Філософське та правознавче розуміння права сприяють більш точному визначенню парадигм, принципів, моделей, змісту та обсягу наукового поняття права, предмета і методів відповідних теорій права. Філософія права покликана осмислювати сенс права в його цілісності й водночас ефективності впливу права на людину та її розвиток. Теорія права - це теорія загального юридичного предмета, її призначення має полягати як у перенесенні результатів вивчення правових явищ з філософського рівня на рівень конкретного розкриття об'єктивної суті цих суспільних явищ, їхніх властивостей, внутрішніх зв'язків і суперечностей, так і в самостійному специфічному пізнанні реалій правового життя. Теорія права здатна досягнути фундаментальної значущості для людського буття, якщо буде у здійсненні своєї мети пов'язана з філософією права, котра вивчає правову реальність у цілому.

Філософія права визнається світоглядним, концептуально-методологічним фундаментом правознавства, що є передумовою поглиблених розробок його методологічних проблем. Методологія правознавства поряд з аналізом юридичного знання і безпосередньо правової реальності має поширюватися і на онтологічну проблематику, пов'язану з уявленнями про правову реальність, які виходять за межі юридичної науки і потребують для пояснення методів інших наук, у тому числі й філософії.

Філософія права також покликана виконувати функцію інтегратора знання не тільки про право, але й про людину в системі права, долаючи протистояння нормативістського, природно-правового, соціологічного та інших підходів до праворозуміння, зокрема через використання методу додатковості. [4; 10; 17]

Список літератури

1. Алексеев С.С. Право. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА М. 1998.

2. Алексеев С.С. Философия права. Часть 3

3. Афонасин Е.В., Дидикин А.Б. Философия права: Учеб. пособие / Новосиб. гос. ун-т. Новосибирск, 2006. - 92 с.

4. Бачинин В.А., Сальников В.П. Философия права. Краткий словарь. - СПб.: Издательство «Лань», 2000.

5. Бибихин В.В. Введение в философию права. - М., ИФ РАН, 2005. - 345 c.

6. Большая юридическая энциклопедия - М.: Изд - во Эксмо, 2005.

7. Данильян О.Г. (ред.) и др. Философия права. Учебник. - М.: Изд-во Эксмо, 2005. - 416 с.

8. Ершов Ю.Г. Философия права (Учебное пособие) Изд. - Уральская академия государственной службы 2011 г. - 240 с.

9. Жуков В.Н. Философия права (теоретико-методологический аспект. Государство и право. 2009. №3, с. 21-30.

10. Кальной И.И. Философия права. Учебное пособие. - Симферополь, 2004. - 160 с.

11. Костицький М.В., Чміль Б.Ф. Філософія права. Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 336 с.

12. Малинова И.П. Классическая философия права. Материалы лекций. Екатеринбург: Изд-во УрГЮА, 1997. 47 с.

13. Мальков Б.Н. Основы философии права. Альбом схем. - Эксмо, 2008. - 128 с.

14. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. - М.: Норма, 2005. - 656 с.

15. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. - М.: Норма, 1998. - 648 с.

16. Рабінович П.М. (ред.) Філософія права: проблеми і підходи. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. -332с.

17. Теория государства и права: Учебник для вузов / отв. Ред. В.Д. Перевалов - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: НОРМА, 2007.

18. Трубецкой Е.З. Труды по философии права. - СПб.: Издательство РХГИ, 2001. - 543 с.

19. Философия права в начале XXI столетия через призму конституционализма и конституционной экономики / Пред. Миронов В.В., Солонин Ю.Н.; издание Московско-Петербургского философского клуба. - М.: Летний сад, 2010. - 320 с.

20. Философия права: Учебник / О.Г. Данильян, Л.Д. Байрачная, С.И. Максимов и др., под ред. О.Г. Данильяна. - М.: Академический проект, 2005.

21. Философский энциклопедический словарь. М.: «Советская энциклопедия», 1989.

22. Фуллер Лон Л. Мораль права. - Пер. с англ. Т. Даниловой, под ред. А. Куряева. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - М.: ИРИСЭН, 2007. - 306 с.

23. Юридический энциклопедический словарь / под общей ред. В.Е. Крутских. 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ИНФРА - М, 2000.

Додаток А

Проблеми онтології права

Додаток Б

Проблеми гносеології права

право філософія гносеологія онтологія

Додаток В

Проблеми аксіології права

Размещено на Allbest.ru