Предмет екологічного права Європейського Союзу

Головні проблеми формування предмету екологічного права Європейського Союзу, історія його становлення та етапи розвитку. Предметні сфери регулювання сучасного європейського права навколишнього середовища. Перспективи подальшого розвитку даної сфери.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.04.2016
Размер файла 42,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Предмет екологічного права Європейського Союзу

Вступ

екологічний європейський право навколишній

Актуальність теми дослідження. Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що екологічне право повинно захищати людей та довкілля, піклуватися про їх розвиток та збагачення.

Функціонування кожного з інститутів ЄС торкається екологічної проблематики. Таким чином, єдина екологічна політика ЄС може бути прикладом інституційно зрілої регіональної політики, а європейський досвід має бути обов'язково врахований при удосконаленні організаційно-правового механізму регулювання використання та охорони земель в Україні.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

Держави європейського регіону пильну увагу приділяють захисту навколишнього середовища. Аналіз формування і розвитку екологічної політики, компетенції та законодавства ЄС дає підставу говорити про наявність певного корисного досвіду у сфері охорони навколишнього середовища: наявність інституту, контролюючого законодавство держав-членів і практику виконання зобов'язань; наявність судового механізму вирішення спорів у цій сфері; наявність істотних гарантій для фізичних і юридичних осіб, а також неурядових організацій, щодо захисту порушених прав екологічного характеру і т.д.

Ступінь наукової розробки. Теоретичну основу роботи становлять насамперед праці вітчизняних та зарубіжних вчених, в яких досліджувалися питання біженців. Найбільшу увагу проблемі приділено у наукових працях Андрейцева В.І., Бачинського Г.О., Григорьева, Плотнікова О., Микiєвича М.М., Андрусевича Н.I., Будякова Т.О., рекомендації та висновки яких враховані в процесі цього дослідження. Важливим елементом реалізації предмета Екологічного права в Європі є включення проблем захисту навколишнього середовища в проект Конституції ЄС, незважаючи на те, що він був відхилений референдумами ряду провідних країн-учасниць ЄС.

Правова основа екологічної політики закріплено у ст. 2, 3, 6, 174-176 Римського договору 1957 р., вторинне право ЄС в екологічній сфері налічує понад 300 актів.

У той же час, у зв'язку з оновленням законодавства, деякі теоретичні положення цієї проблеми вимагають перегляду і подальшого дослідження, тому обрана тема залишається недостатньо розробленою у екологічному праві України. Викладене й зумовило вибір теми і актуальність дослідження.

Мета і завдання дослідження. Таким чином, метою статті є аналіз основних етапів становлення сучасної екологічної політики Європейського Союзу і пошук дієвих напрямів співпраці України і ЄС у напрямі забезпечення реальних умов сталості розвитку нашої держави, формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток і удосконалення екологічного законодавства України. Відповідно до мети поставлені наступні завдання:

- сформулювати поняття предмету екологічного права ЄС, розглянути історію становлення предмету екологічного права ЄС;

- розкрити перспективи розвитку екологічного законодавста України відповідно до екологічної політики ЄС;

- виділити основні пріорітети екологічної політики та механізм її реалізації

Об'єктом дослідження є предмет екологічного права Європейського союзу.

Предметом дослідження є аналіз досвіду ЄС щодо фомування і втілення інституцій і інструментів екологічної політики

Методологічну основу дослідження складає метод історичного аналізу використовувався при дослідженні становлення предмету екологічного права ЄС; порівняльно-правовий метод - при дослідженні співвідношення норм екологічного права України та екологічного права ЄС; формально-логічний метод - при обґрунтуванні необхідності внесення змін до чинного екологічного законодавства України.

1. Науково-методологічні проблеми формування предмету екологічного права Європейського Союзу: історія становлення

Суспільство не може існувати без задоволення життєво необхідних екологічних потреб, що проявляються у формі збереження (охорони) природного довкілля та його компонентів, раціонального використання природних ресурсів, а також захисту (охорони) людини від несприятливого стану навколишнього середовища. Це формує відповідні суспільні екологічні інтереси пов'язані з регулюванням природокористування, оптимізацією охорони природи і забезпеченням охорони життя і здоров'я громадян від небезпечного довкілля.

Еколого-соціальна форма взаємодії суспільства і природи вимагає постійної трансформації соціальних регуляторів розвитку екологічних відносин. Крім культури, ідеології, моралі та освіти, не останню роль тут відіграють юридичні чинники, що створюють передумови правового забезпечення екологічних інтересів. Різноманітні екологічні звичаї, племінні «табу», народне «священне» право здавна регулювали або обмежували негативний вплив архаїчного суспільства на природу. З часом з'явилися правові норми-закони, правила, регламенти, які виконували ту ж функцію обмеження й заборони, тим самим забезпечуючи вже екологічні інтереси технологічно розвинутого суспільства.

Таке розширення екологічних функцій держави вимагало формування відповідної екологічної політики, реалізація якої неможлива без дієвого механізму її правового забезпечення. Так виникає і розвивається екологічне право, покликане визначати і забезпечувати функції, форми та зміст діяльності держави в галузі природокористування, охорони природи та екологічної безпеки.

На відміну від вітчизняного правознавства, в США галузь, яка регулює правові відносини взаємодії суспільства з оточуючим його природним середовищем називається «право навколишнього середовища» («environmentallow»).

В Україні відомий еколог Г.О. Бачинський запропонував вживати назву «соціоекологічне право» (1991). Російський правознавець В.В. Петров виділяє три етапи в історії екоправових відносин:

1. Природноресурсний, на якому зародилось земельне, лісове, гірниче та інші види природноресурсового права (тривав до 60-х років ХХ ст.)

2. Природоохоронний, на якому відбулось становлення природоохоронного права (60-80-ті роки ХХ ст.)

3. Соціоекологічний, на якому найбільше уваги почали приділяти розвитку антропоохоронного законодавства або «права екологічної безпеки» (з кін.80-их років до наших днів).

Якщо не брати до уваги наукові дослідження проблем земельного, водного, лісового та гірничого законодавства (початок 20-х - кінець 50-х років ХХ ст.), які значною мірою обумовили початковий етап розвитку екологічного законодавства, то безпосереднім поштовхом для появи дискусії навколо його становлення та застосування необхідно вважати прийняття законів про охорону природи на теренах колишніх союзних республік (Закон «Про охорону природи УРСР» було прийнято 30 червня 1960 р.). У цей час вченими-юристами готується низка наукових робіт, присвячених проблемам правової охорони природи. Серед них необхідно виділити наукову статтю проф. В.К. Григор'єва «Правова охорона природи в СРСР», наукове видання проф. О.С. Колбасова «Охорона природи за радянським законодавством», навчальні посібники проф. М.Д. Казанцева «Правова охорона природи в СРСР».

Правове забезпечення охорони природи у наведених наукових дослідженнях розглядалося як законодавче визначення підстав і умов користування природними ресурсами з урахуванням їх збереження і відновлення, а також встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про охорону природи. Уперше в юридичній літературі була проголошена теза про те, що всі об'єкти природи взаємопов'язані.

Взаємозв'язок і взаємообумовленість, які існують між об'єктами природи, викликають необхідність проведення комплексної охорони природи. У науковий обіг вводиться термін «природоохоронне законодавство», яке на довгі роки стане домінуючим у науковій дискусії стосовно існування комплексної галузі права з назвою «природоохоронне право».

Самостійного значення набуває природоохоронне законодавство. Але поряд з уже існуючою диференціацією необхідна й інтеграція законодавства, що регулює використання й охорону природних ресурсів загалом, тобто необхідно об'єднати в одне ціле ті норми права, які є загальними для використання всіх природних ресурсів, а також регулювання їх охорони. Автор зазначеної статті першим серед науковців-юристів пропонує розробку та прийняття Закону «Про використання природних ресурсів та їх охорону». У цьому законі, на думку проф. М.Д. Казанцева, необхідно навести основні положення, які є вихідними і визначальними для конкретних галузей законодавства, спеціально регулюючих використання конкретних об'єктів природи (земля, вода, ліси, надра та ін.), а також їх охорону. Метою цього закону повинно стати раціональне використання природних ресурсів та їх охорона як загальнонаціонального надбання.

Об'єктивні передумови розвитку еколого-правових норм - реально існуючі природні та соціальні умови виникнення і становлення загальнообов'язкових правил у галузі використання природних ресурсів, збереження (охорони) навколишнього природного середовища та захисту людини від його несприятливого впливу.

Право і зовнішня форма його прояву - законодавство, регулюючи суспільні відношення, виконує політичну, економічну, ідеологічну та інші соціальні функції, висловлюючи державну волю та інтереси народу.

В здійсненні правом екологічних функцій можна виділити чотири етапи, які характеризують процес формування та матеріалізації в суспільних відносинах у галузі взаємодії суспільства і природи:

· формування державної волі на основі пізнаних законів суспільного та природного розвитку;

· реалізація державної волі в конкретних правових нормах, визначених на базі виявлених соціально-екологічних закономірностей, співвідношення економічних і екологічних інтересів у процесі регулювання господарської діяльності суспільства;

· спрямованість на організацію застосування та виконання приписів права;

· на досягнення відповідних еколого-правових результатів правового регулювання.

Форми задоволення екологічних потреб:

· використання природних ресурсів;

· збереження (охорона) навколишнього природного середовища та його компонентів;

· захист людини від несприятливого впливу навколишнього природного середовища.

Можна виділити п'ять етапів формування предмета Екологічного права

Європейського Союзу.

Перший етап (1957-1971) характерний відсутністю в ЄС правової компетенції у сфері навколишнього природного середовища. На цьому етапі проводилися лише одиничні факультативні заходи. Спочатку «навколишнє середовище» не було виділене Римським договором 1957 р. як сфера загальноєвропейської інтеграції. Однак, питання екології визначали границі правового регулювання створення загального ринку країн ЄС, що, наприклад, відбивається в статті 36 зазначеного Договору, що дозволяє державам - членам уводити обмеження на імпорт, експорт, транзит у товарному обороті з міркувань екологічної безпеки. В цілому, незважаючи на відсутність загальної політики в даній сфері в зазначений період, інститути ЄС були підготовлені до розширення своєї діяльності в екологічному напрямку.

Проблеми навколишнього природного середовища торкалися більшою мірою вторинним правом, особливо в документах, спрямованих на здійснення сільськогосподарської й енергетичної політики країн ЄС.

Другий етап (1972-1985) характеризується проведенням початкових

заходів щодо захисту навколишнього природного середовища країнами ЄС, появою перших програм дій у цій сфері, початковим розвитком правого регулювання у сфері екології.

Другий етап пройшов під знаком становлення політики Співтовариства відносно навколишнього середовища й розробки основних способів її правового регулювання.

Третій етап (1986-1991) можна охарактеризувати як етап закріплення

компетенції в області охорони навколишнього природного середовища за інститутами ЄС. Єдиний Європейський Акт 1986 року вніс зміни в Римський договір 1957 р. У ньому були визначені мета й завдання, принципи й напрямки політики ЄС і в сфері охорони навколишнього середовища. У відносинах між ЄС і державами-членами в сфері охорони навколишнього середовища був впроваджений принцип субсидіарності.

Четвертий етап (1992-2002) виділяється серед інших удосконаленням екологічної політики співтовариства. За цей час були позначені основні рамки поточної екологічної політики за рахунок інституціонального закріплення

питань охорони навколишнього середовища в Договорах ЄС.

Важливо відзначити, що політика ЄС в сфері охорони екології носить «наскрізний» характер. Не було закріплено Маастрихтським договором 1992 р. (Декларація No 20). Діяльність ЄС в області охорони навколишнього природного середовища обумовлена тим, що екологічна компетенція ЄС є спільною з державами-членами і нерозривно пов'язана з іншими напрямками європейської інтеграції.

Амстердамський договір 1997 р. вніс ряд змін у договори, що засновують ЄС, і заклав основу для подальшої трансформації й розвитку екологічного законодавства. Амстердамський договір підтвердив прихильність принципам «сталого розвитку», включаючи питання охорони навколишнього середовища. Крім того, екологічна інтеграція стала обов'язковою для всіх членів і кандидатів на вступ у ЄС.

Таким чином, середина 1990-х рр. характеризується виділенням політики в сфері охорони навколишнього природного середовища в якості одного із пріоритетних напрямків діяльності ЄС.

П'ятий етап (2003 р. і по теперішній час). Сьогодні екологічна діяльність ЄС здійснюється на основі екологічної компетенції, передбаченої статтями Договору про ЄС. На сучасному етапі в ЄС проводиться удосконалення правового регулювання охорони навколишнього природного середовища.

Отже, можна зробити висновок, що із часу підписання Маастрихтського договору ЄС поступово перетворюється в «екологічний союз». Держави-члени ЄС зобов'язані інтегрувати завдання охорони навколишнього середовища в нормативно-правові акти, що діють у всіх сферах політики. ЄС приймає численні директиви про охорону навколишнього середовища, які держави-члени повинні інкорпорувати в національне право.

Функціонування кожного з інститутів ЄС торкається екологічної проблематики. Таким чином, єдина екологічна політика ЄС може бути прикладом інституційно зрілої регіональної політики, а європейський досвід має бути обов'язково врахований при удосконаленні організаційно-правового механізму регулювання використання та охорони земель в Україні.

Європейський Союз за останні 50 років здійснював власну політику в сфері охорони навколишнього природного середовища та охорони земель. Проведені значні за масштабом заходи природоохоронного характеру, створена правова база для регулювання й координації екологічної діяльності держав - членів ЄС, розроблені й впроваджені нові підходи до захисту й поліпшення якості навколишнього природного середовища.

Екологічне право є відносно молодою, але швидко прогресуючою галуззю правничої науки, яка спрямована на законодавче забезпечення екологічної діяльності держави та захист прав людини на сприятливе довкілля. Механізм формування екологічного права розглядається правниками як складна сукупність історичних, соціальних, екологічних, юридичних та інших передумов і чинників, що регулюють виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

Хоча окремі елементи законодавчого закріплення певних екологічних норм простежуються ще з античних часів, лише у ХХ ст. екологічне право стає самостійною галуззю екологічних і правових наук. Це викликано надзвичайним загостренням та глобалізацією екологічної кризи, що змусила суспільство виробити такі закони і норми поведінки людей, які були б спрямовані на збереження довкілля від подальшого руйнування та забезпечили гідні умови проживання всім і кожному жителю планети. На думку В.І. Андрейцева (1996), предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

2. Предметні сфери регулювання сучасного європейського права навколишнього середовища

Предметні сфери регулювання європейського права навколишнього середовище - це ті питання, стосовно яких Європейський Союз здійснює свою політику і правове регулювання у сфері навколишнього середовища. Виходячи з цілей політики Співтовариства в сфері захисту навколишнього середовища, які закріплені Договором про заснування Європейського Співтовариства, можна виділити такі групи питань, що регулюються на рівні ЄС:

- стан навколишнього середовища;

- здоров'я людей;

- природні ресурси;

- міжнародні екологічні питання регіонального та глобального масштабу.

Такий поділ був впроваджений лише із прийняттям Єдиного Європейського Акту, до того часу предметні сфери регулювання визначалися Програмами дій Європейських Співтовариств і формувалися відповідно до прийняття директив, регламентів та інших документів.

Після створення Європейського Економічного Співтовариства, у зв'язку з необхідністю створити спільні стандарти захисту споживачів для забезпечення вільного пересування товарів у межах ЄЕС, приймається законодавство Європейського Співтовариства у сфері навколишнього середовища, що стосується товарів (Предмет і структура європейського права навколишнього середовища від шкідливого впливу небезпечних хімічних речовин, моторних двигунів і миючих речовин).

У кінці 60-х - на початку 70-х рр. через різкий економічний розвиток гостро постала проблема забруднення навколишнього середовища, тому приймаються нормативно-правові акти, спрямовані на охорону та захист від забруднення окремих компонентів довкілля (вода, ґрунти, повітря та ін.).

Згодом виникає питання інтеграції екологічних чинників у інші сфери регулювання суспільних відносин.

Найновішою сферою правового регулювання європейського права навколишнього середовища можна вважати екологічні права людини. Вона почала активно розвиватись після підписання Європейським Союзом Оргуської конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя із питань навколишнього середовища. Єдиного підходу до того, які саме предметні сфери регулювання існують і які питання входять до тих чи інших сфер, поки що немає.

У цій ситуації береться до уваги як досвід національного, так і міжнародного права. Кісс і Шелтон у підручнику європейського права навколишньогосередовищавиділяютьтакісферирегулюванняєвропейськогоекологічного права:

· біорізноманіття і захист природи;

· охорона ґрунтів; питна вода;

· охорона морського середовища;

· атмосферне забруднення.

У Збірнику законодавства з навколишнього середовища Європейського Співтовариства, що є офіційним виданням Європейського Союзу, виділяються такі предметні сфери:

- повітря (атмосферне забруднення з 1980-х рр. Відіграє важливу роль у політиці з навколишнього середовища після ратифікації Співтовариством у 1979 р. Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великі відстані. Встановлення обмежень на викиди певних забруднюючих речовин, захист озонового шару, шкода лісам від атмосферного забруднення та ін.);

- хімічні речовини, промисловий ризик і біотехнології (промислові аварії; обмеження на продаж і використання небезпечних речовин; імпорт та експорт небезпечних хімічних речовин; батареї та акумулятори; ГМО);

- природа (на початку 1980-х рр. Співтовариство почало займатися захистом флори і фауни. Торгівля видами, що знаходяться під загрозою знищення; збереження видів дикої флори і фауни; природні середовища існування; біорізноманіття; охорона лісів (від пожеж, атмосферного забруднення).

- шум (законодавствопрозабрудненняшумомбазуєтьсянасистемігармонізаціїстандартіввикидів. Автотранспортні засоби; виробництво обладнання; побутова техніка; авіація.)

- відходи (токсичні і небезпечні відходи; переміщення відходів; поводження з відходами).

- вода (підземні води; забруднення моря; забруднення рік; якість наземної води; вода для купання; питна вода).

Європейська Комісія у своєму Четвертому щорічному дослідженні зімплементаціїі застосування екологічного права Співтовариства виділяє такі предметні сфери своєї діяльності в охороні довкілля:

· свобода доступу до інформації;

· оцінка впливу на навколишнє середовище;

· повітря;

· вода;

· природа;

· хімічні речовини та біотехнології;

· шум;

· відходи;

· навколишнє середовище і промисловість;

· захист від радіації.

За основу виділення певних предметних сфер регулювання можна брати не лише окремі компоненти довкілля, а й спосіб регулювання: охорона, захист, обмеження впливу та ін. Використовуючи даний підхід, у європейському праві навколишнього середовища можна виділити такі предметні сфери регулювання:

- охорона певних елементів довкілля (ґрунтів, водних ресурсів, флори та фауни, природних середовищі існування та ін.);

- запобігання забрудненню (шумове забруднення, атмосферне забруднення та ін.);

- раціональне використання природних ресурсів;

- екологічна безпека (оцінка впливу на навколишнє середовище; стандарти якості; ГМО та ін.)

- захист екологічних прав людини (право на екологічну інформацію, право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, право на участь громадськості).

Предметні сфери регулювання створюються та розвиваються у тісному зв'язку з виникненням та загостренням певних екологічних проблем: з'являється певна екологічна проблема - створюються нові нормативно-правові акти - виникає нова предметна сфера регулювання чи розширюється зміст вже існуючої предметної сфери.

Предмет і структура європейського права навколишнього середовища останнім часом поява нових сфер правового регулювання європейського права навколишнього середовища тісно пов'язана з вирішенням глобальних екологічних проблем, регулювання яких можна віднести до окремих сфер, наприклад зміна клімату, біорізноманіття та ін. Актуальність окремих питань можна визначити, беручи до уваги те, які з них розглядалися на зустрічах Ради (самітах) на рівні міністрів з питань навколишнього середовища останнім часом. Тут можна виділити генетично модифіковані організми (можливість контролю і маркування; біонезпека); викиди парникових газів, зміну клімату та застосування Кіотського протоколу; поводження з відходами, зокрема пакування відходів та відходи пакування; якість води; використання пестицидів; небезпечні хімічні речовини.

ЄС вже в 2010 р. приступив до обговорення основних параметрів майбутньої сьомий екологічної програми, розрахованої на наступні 10 років (2012-2022 рр.). Основний внесок у це обговорення вносить Європейське екологічне бюро, засноване в 1974 р., яке об'єднує представників з більш ніж 140 екологічних організацій, зареєстрованих у державах - членах ЄС, у більшості держав-кандидатів на вступ та деяких сусідніх країнах.

В даний час Сьома програма дій у галузі навколишнього середовища має наступні пріоритетні цілі:

(a) захищати, зберігати та збільшувати природний капітал Союзу;

(б) перетворити Союз на ресурсоефективну, «зелену» та конкурентоспроможну низьковуглецеву економіку;

(в) оберігати громадян Союзу від пов'язаних із навколишнім середовищем навантажень і ризиків для здоров'я та добробуту;

(ґ) максимально збільшити вигоди від екологічного законодавства Союзу шляхом покращення його дотримання;

(г) поліпшити базу знань і доказів для політики Союзу в галузі навколишнього середовища;

(д) забезпечити інвестиції для реалізації екологічної та кліматичної політики й усунути зовнішні екологічні наслідки економічної діяльності;

(е) покращити екологічну інтеграцію та послідовність екологічної політики;

(є) посилити сталість міст Союзу;

(ж) підвищити ефективність розв'язання Союзом екологічних і кліматичних проблем міжнародного характеру.

Єдиний європейський актякий доповнив Римський договір 1957 р., з'явився першим документом, який юридично відніс проблему збереження навколишнього середовища до сфери інтересів Спільноти. У ст. 130 (r-t) цього правового акта були визначені цілі, принципи та основні напрями політики Співтовариства в сфері природокористування та збереження навколишнього середовища.

Таким чином, поправки до початкового тексту Римського договору 1957 р. привнесли в природоохоронну політику нові важливі положення. Будучи за своєю спрямованістю багатообіцяючими, нові положення Єдиного європейського акту, по суті, досить абстрактні. Деякі фахівці кваліфікують ці положення в якості формують «конституційну» основу екологічної політики ЄС.

Маастрихтський договір надав вплив на політику і повноваження ЄС в галузі охорони навколишнього середовища. У Преамбулі Договору держави-члени висловили прагнення «сприяти економічному та соціальному прогресу своїх народів, виходячи з принципу сталого розвитку і в контексті завершення формування внутрішнього ринку, зміцнення згуртованості та охорони навколишнього середовища, а також втілювати в життя політику, що гарантує паралельно розвиток економічної інтеграції, прогрес в інших областях».

В рамках Амстердамського договору прийнятий Протокол та Декларацію про застосування принципів субсидіарності та пропорційності, які відіграють велику роль у виборі правових підходів до вирішення проблем природокористування та збереження навколишнього середовища. Крім того, прийнятий Протокол про захист і умови утримання тварин, згідно з яким ЄС і держави-члени повинні при розробці і здійсненні політики в сфері сільського господарства, транспорту, внутрішнього ринку і наукових досліджень цілком брати до уваги вимоги про утриманні тварин.

Ніццький договір не вніс істотних змін в екологічну політику ЄС. В рамках Ніццького договору була підписана Декларація щодо ст. 175 Римського договору 1957 р., в якій сторони підтвердили рішучість бачити ЄС грає провідну роль в справі захисту навколишнього середовища в Союзі і в міжнародних зусиллях у цьому плані на глобальному рівні. Як підкреслюється в документі, в цих цілях повинні бути цілком використані можливості, що надаються за Договором, включаючи механізми, орієнтовані на використання умов ринку і спрямовані на досягнення сталого розвитку. Зазначимо, що саме такого роду правові механізми розглядаються як пріоритетні в п'ятій і, особливо, шостий екологічних програмах Співтовариства.

Останнім часом існує тенденція до використання інтегрованого чи комплексного підходу щодо регулювання питань, пов'язаних із навколишнім середовищем. Наприклад, охорона біорізноманіття регулюється разом із охороною флори, фауни, природних середовищі існування, охороною лісів та ін.

Права і обов'язки щодо управління сферами суспільного життя, які входять у компетенцію Європейського Союзу, можна поділити на:

- законодавчі (полягають у здійсненні правового регулювання суспільних відносин за допомогою прийняття нормативних актів. Такі повноваження є важливими в сфері охорони довкілля, адже ці питання регулюються, в основному, вторинним законодавством ЄС.).

- фінансові (повноваження зі встановлення доходів і видатків Співтовариства, фінансування окремих програм та проектів.

- виконавчо-розпорядчі (повноваження зі здійснення поточного управління суспільним життям. Вони покладені, в основному, на Комісію ЄС, яка вважається головним виконавчим органом Співтовариства.).

- юрисдикційні (повноваження з вирішення правових спорів).

- контрольні (повноваження щодо перевірки виконання норм права ЄС та інших рішень Співтовариства).

- зовнішньополітичні (повноваження щодо підписання міжнародних договорів і здійснення інших заходів у сфері відносин ЄС із третіми країнами і міжнародним організаціями).

- повноваження із прийняття рекомендаційних заходів (полягає у прийнятті актів, які не мають обов'язкової юридичної сили).

Сьогодні в Україні реалізовується концепція широкого розуміння екологічного права, як інтегрованої спільності і комплексної галузі права, що об'єднує такі складові як природно-ресурсне право, природоохоронне (середовище охоронне) право і комплексний міжгалузевий інститут правової екології людини, право екологічної безпеки або антропоохоронне право), норми яких регулюють екологічні суспільні відносини в галузі природокористування, охорони довкілля та екологічної безпеки.

3. Перспективи розвитку предмета екологічного права України з урахуванням європейського досвіду

Екологія - це наука, яка висвітлює проблеми взаємодії живих організмів з тим природним середовищем, в якому вони перебувають. Екологія вивчає питання взаємодії людини і природи, взаємодії суспільства і природи, тобто ті екологічні відносини, які регулюються й охороняються нормами права. Система таких норм і становить екологічне право.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України1. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Норми права носили декларативний характер і не стримували занепад екологічного стану України, зараз, з прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, все рівно, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове і безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

Екологічне законодавство належить до молодих, але як свідчить теорія і практика правового регулювання, складних галузей законодавчої системи України. Юридична спільнота усвідомлює потребу в необхідності подальшого розвитку та вдосконалення цієї вкрай важливої для суспільства та держави галузі законодавства.

Потребують свого наукового дослідження поняття екологічного законодавства, його сучасний стан, фактори, що мають вплив на розвиток екологічного законодавства, об'єкти екологічних відносин, предмет та метод правового регулювання екологічних відносин, співвідношення екологічного та інших галузей законодавства, розвиток екологічного законодавства в глобалізаційному контексті, принципи екологічного права. Заслуговує на увагу аналіз концепції правового закону в екологічній сфері, правил екологічної нормотворчості, систематизації екологічного законодавства, основних напрямків та етапів його розвитку, механізму правового регулювання екологічних відносин та низка інших питань. З урахуванням наведеного слід зазначити, що екологічне законодавство, існування якого на сьогодні не викликає жодних сумнівів, пройшло досить складний та суперечливий шлях свого зародження, становлення та розвитку. Його поява на теренах правового поля - це заслуга вчених-юристів, які не лише спрогнозували на майбутнє необхідність цієї галузі права, але й формували ідеологію відповідної галузі, обґрунтовували методологічні засади та доктринальні положення право - вого регулювання суспільних відносин у сфері взаємодії «суспільство-людина-природа», створювали наукове підґрунтя для започаткування державою правових засад охорони навколишнього природного середовища, забезпечення раціонального природокористування та відтворення природних ресурсів.

Предметом екологічного права є загальні (екологічні) відношення в галузі взаємодії суспільства та природи, які поділяються на дві групи:

· галузеві - земельні, водні, лісові тощо.

· комплексні - відношення до природних територій, комплексів, рекреаційних зон (що охороняються) тощо.

Специфіка - вони виникають та розвиваються з охорони навколишнього природного середовища в цілому.

· На думку В.І. Андрейцева, предметом екологічного права три групи суспільних відносин: природоресурсні (земельні, лісові, з приводу об'єктів рослинного світу, з приводу об'єктів тваринного світу, водні, гірничі, з приводу атмосферного повітря); природоохоронні (з проводу охорони навколишнього природного середовища); антропоохоронні, або відносини із забезпечення екологічної безпеки.

Предметом екологічного права є суспільні екологічні відносини, що складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони довкілля.

Екологічні правовідносини - це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення та охорони різних об'єктів природи. Залежно від об'єктів природи, їх можна поділити на сім груп: відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр і рослинного світу.

Сьогодні можна говорити, що в Україні склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи. Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається тим, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, атмосфероохоронне, заповідне законодавство, які або уже сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче), або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування у галузі права триває.

Комплексний характер екологічного права виражається не тільки в тому, що воно об'єднує зазначені вище галузі права, кожна з яких включає як норми, що регулюють відносини щодо охорони і використання конкретного природного ресурсу, так і норми права, спрямовані на охорону довкілля в цілому. Наприклад, норми земельного права, що регулюють порядок вибору земельної ділянки є нормами більш широкої дії і мають середовищно-регулюючий характер. Поряд з цим екологічне право включає цілий блок законодавства, яке регулює відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища. Це, зокрема. Закон про охорону навколишнього природного середовища, постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. №18, яка встановлює порядок стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища, та ін., які визначають можливість самого носія суб "єктивного права діяти певним способом, і примусово забезпечити виконання юридичних обов'язків.

Екологічне право об'єднує правові норми, які регулюють правовідносини на основі спільного предмета правового регулювання. Предметом правового регулювання екологічного права є відносини в галузі охорони та використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища в цілому, цінних природних об'єктів і комплексів, екосистем і ландшафтів, клімату, життя та здоров'я людей від негативного впливу забрудненого довкілля.

З моменту набуття Україною незалежності у 1991 році Європейський Союз та Україна динамічно розвивають відносини один з одним. Україна - це держава, яка є пріоритетним партнером ЄС у рамках Європейської політики сусідства (ЄПС) та Східного партнерства. Серед іншого, ЄПС вказує на важливість охорони довкілля, як одного з напрямів співпраці ЄС із сусідніми країнами. У Стратегії Європейської політики сусідства зазначено, що «забруднення навколишнього середовища не знає кордонів і ця проблема найкраще може вирішуватись за допомогою поєднання міжнародних, регіональних і національних дій». Договірні відносини між Україною та ЄС були вперше запроваджені у 1994 році: тоді було укладено Угоду про партнерство і співробітництво, яка набула чинності у 1998 році. На основі цієї Угоди у лютому 2005 року було прийнято План дій Україна - ЄС. У Плані дій Україна - ЄС питанням охорони навколишнього середовища присвячено окремий розділ, що передбачає три групи заходів:

забезпечення створення умов якісного управління у сфері навколишнього середовища та започаткування їхнього впровадження (це включає, серед іншого, забезпечення стратегічного планування, процедури на виконання Орхуської конвенції, процедури для здійснення оцінки впливу на довкілля, включаючи транскордонні питання);

запобігання погіршенню стану навколишнього середовища, захисту здоров'я людей, досягнення раціонального використання природних ресурсів, відповідно до зобов'язань Йоханесбурзького саміту (законодавство, плани і програми в ключових підсекторах навколишнього середовища та їх виконання);

розширення співробітництва у сфері навколишнього середовища (впровадження положень Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, участь у робочій групі Дунай-Чорне море, у діяльності Європейського агентства з охорони навколишнього середовища, Робочої групи Україна - ЄС з питань зміни клімату).

Реалізація Плану дій відслідковувалася - і щодо неї складалися відповідні звіти - до листопада 2009 року, коли його було замінено на Порядок денний асоціації Україна - ЄС. Порядок денний асоціації базується на значному прогресі, що його було досягнуто у процесі переговорів щодо Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Обидві сторони розглядають Угоду як найбільш сучасний та амбіційний підхід до бачення асоціації в рамках програми Східного партнерства, включно з розділом про глибоку та всебічну зону вільної торгівлі та комплексною програмою наближення до права ЄС (acquis).

Відповідно до Загальнодержавної програми, адаптація законодавства України здійснюється не шляхом прямого перенесення законодавчих актів права ЄС у правову базу України, а шляхом врахування норм права ЄС у процесі законотворення та реформування вже існуючих нормативних актів. До адаптації законодавства України залучені як центральні органи виконавчої влади України, так і Верховна Рада України (Комітет з питань Європейської інтеграції). Координація цієї діяльності покладена на Координаційну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу під головуванням Прем'єр-міністра України. Оцінка ступеню відповідності нормативних документів до acquis ЄС належить до компетенції Міністерства юстиції України, а саме Державного департаменту з питань адаптації законодавства Мін'юсту. Щороку, не пізніше 1 березня на пленарному засіданні Верхової Ради України оприлюднюється доповідь про стан виконання Програми адаптації, що готується Координаційною Радою.

Правову основу співробітництва України із Європейським Союзом складає Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами від 14 червня 1994 року (далі Угода). Здійснення такого співробітництва та реалізація положень Угоди вимагає прийняття заходів із гармонізації законодавства України до законодавства ЄС, що передбачено пунктами 1 і 2 статті 51 Угоди та частиною 1 статті 9 Конституції України, де визначено, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України».

Європейський Союз підтримав процес економічних перетворень в Україні та поступового наближення законодавства України до законодавства ЄС у визначених сферах, у схваленій Європейською радою на Гельсінському саміті 11 грудня 1999 р. - Спільній стратегії Європейського Союзу щодо України.

Україна активно адаптує національне законодавство до законодавства Європейського Союзу, про що свідчить прийняття цілої низки законодавчих та нормативно-правових актів, спрямованих забезпечити даний процес у всих пріорітетних сферах. Так, Стратегією інтеграції України до Європейського Союзу затвердженою Указом Президента України від 11 червня 1998 р., співробітництво у галузі охорони довкілля визнано пріорітетом даржавної політики та предметом підвищеної уваги громадськості в європеських державах, одним з головних напрямів діяльності ЄС і актуальною проблемою для У країни, зумовленою не лише наслідками аварії на ЧАЕС, а й загальним станом довкілля в Україні. Правовою основою співробітництва у галузі охорони довкілля визнано, крім Угоди про партнерство і співробітництво, також міжнародні договори та угоди щодо безпеки навколишнього природного середовища, сторонами яких є Україна та ЄС. Метою такого співробітництва в галузі охорони довкілля має стати створення безпечного і сприятливого для людини загальноєвропейського екологічного простору.

Програмою інтеграції України до Європейського Союзу, схваленою Указом Президента України від 14 вересня 2000 р., визначено шляхи і темпи реалізації окремих пріоритетів на шляху наближення України до Європейського Союзу.

Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Єврейського Союзу» від 18 березня 2004 року №1629-VI, передбачено здійснення системи організаційно-правових заходів щодо здійснення процесу адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, за одним із пріоритетних напрямків - охорона довкілля. Здійснення процесу адаптації, в свою чергу, вимагає підготовки фахівців - юристів в сфері права Європейського Союзу, зокрема, в сфері екологічного права Європейського Союзу.

Висновки

Предметом правового регулювання екологічного права є відносини в галузі охорони та використання природних ресурсів, охорони довкілля в цілому, цінних природних об'єктів і комплексів, екосистем і ландшафтів, клімату, життя та здоров'я людей від негативного впливу забрудненого довкілля. Екологічне право взаємопов'язано з іншими галузями права і може бути реалізовано тільки в такій взаємодії. У цьому виявляється єдність як правової системи загалом, так і екологічного права зокрема. Таким чином, екологічне право - це комплексна галузь права, яка об'єднує правові норми, що регулюють різноманітні відносини в сфері охорони довкілля. Екологічне право існує і реалізується в тісному взаємозв'язку з іншими галузями права.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Особливість екологічного права як комплексної галузі визначається тим, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, атмосфероохоронне, заповідне законодавство, які або вже сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче), або ж існують як галузі законодавства, але процес їх формування в галузі права триває.

Екологічні відносини існують лише при наявності природних об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища. Так, наприклад, добуті корисні копалини, виловлена риба, зрубана деревина перестають бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони відокремились від природного середовища, стали майновими об'єктами й перейшли у сферу майнових відносин, які регулюються цивільним правом.

На екологічні відносини, зміст яких складають природні об'єкти, що розвиваються за законами природи, впливають ці закони, тому вплив людей і права на дані відносини є обмеженим. Крім того, природне середовище є більш або менш сталим, що забезпечує стабільність екологічних відносин. Майнові відносини базуються на соціально-економічних законах і це обумовлює їх динамічність.

Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватися екологічних стандартів, нормативів і вимог, а також лімітів при використанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об'єктів, що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. У майнових відносинах в умовах ринку суб'єкти більш вільні у своїй діяльності.

Сьогодні в Україні реалізовується концепція широкого розуміння екологічного права, як інтегрованої спільності і комплексної галузі права, що об'єднує такі складові як природноресурсне право, природоохоронне (середовищеохоронне) право і комплексний міжгалузевий інститут правової екології людини, право екологічної безпеки або антропоохоронне право), норми яких регулюють екологічні суспільні відносини в галузі природокористування, охорони довкілля та екологічної безпеки

В екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин. Це стосується, перш за все, таких сфер, як відтворення природних об'єктів, надзвичайних екологічних ситуацій, які призвели до забруднення природного середовища, тощо. Причому ці заходи здійснюються незалежно від того, вигідні або невигідні вони з точки зору економічної. Тут діє пріоритет екологічних вимог. У майнових відносинах в умовах ринку використання імперативних приписів - явище рідке.

Сьогодні екологічна діяльність ЄС здійснюється на основі екологічної компетенції, передбаченої статтями Договору про ЄС. На сучасному етапі в ЄС проводиться удосконалення правового регулювання охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, відновленню піддалися акти, що закладають правову базу системи збору й обробки екологічної інформації, моніторингу навколишнього середовища, екологічної сертифікації, проведення оцінки впливу на навколишнє середовище, механізму фінансування екологічних заходів. Вживаються спроби кодифікації численних норм в області екологічної стандартизації й сертифікації.

Список джерел та літератури

1. Закон України «Про охорону навколишнього середовища» // Відомості Верховної Ради. - 1991. - №18. - Ст. 120

2. Договір про заснування Європейської Спільноти. - 1957 -2005 р.

3. Постанова ВРУ «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». // Стан довкілля // Київ - 05.03.1998 р.

4. Рішення №1386/2013/EU ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ від 20 листопада 2013 р. про Загальну програму дій Союзу з охорони навколишнього середовища до 2020 року «Жити добре в рамках обмеженості ресурсів нашої планети»

5. Документ спільної робочої групи // Реалізація Європейської політики сусідства у 2010 році // Звіт про хід реалізації проекту в Україні на додаток до Спільного повідомлення Комісії Європейському Парламенту, Раді Європи, Комітету з економічних та соціальних питань та Комітету регіонів // 25.05.2011

6. Андрейцев В.І. «Екологічне право проблеми удосконалення» - Київ Юрінком, 1990. - 56 с.

7. Бачинський Г.О. - Основи соціальної екології. К.: Наукова думка, 1991. - 152 с.

8. Григорьев В.К. Правовая охрана природы в СССР // Сов. гос-во и право. - 1960. - №3. - 77 с.

9. Екологічне право України: навчальний посібник для вищих навчальних закладів / О.С. Баб'як, П.Д. Біленчук, Ю.О. Чирва. - К.: АТІКА, 2000. - 216 с.

10. Екологічне право України: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін.; за ред. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги. - Х.: Право, 2005. - 69 с.

11. Плотнікова О. Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства. - Одеса: «Університет», 1997 - 324 с.

12. Пилипчук В.Р. Екологія: погляд у майбутнє // Юридичний Вісник України. - 1997. - №7. - с. 33-37.

13. Казанцев Н.Д. О научных основах дифференциации и интеграции законодательства, регулирующего использования и охрану природных ресурсов // Вестник МГУ. СерияX. Право. - 1965, №2. - 4 с.

14. Костицький В. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації // Право України - №1 - 1998 - с. 68

15. Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Видавничий Дім «Юридична книга», 2001. - с. 162-163.

16. Микiєвич М.М., Андрусевич Н.I., Будякова Т.О. 2004 - Європейське право навколишнього середовища // - 27 с.

17. Труш А.О., Андрієнко Н.В., Ломовских Г.А. // Формування та реалізація спільної екологічної політики Європейського Союзу в умовах сучасних інтеграційних процесів // - 2013 р. - 3 с.

18. Чаусова Л. Система принципів екологічного права // Право України - 1996

19. Федорович В.І. Правове регулювання экологических отношений. Львов, 2003, - 15 с.

20. Шомпол О.А. Навчально-методичний комплекс з спецкурсу: «Екологічне право Європейського Союзу» - с. 5 -6

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Формування правової системи Європейського Союзу, її поняття, джерела, принципи та повноваження. Принцип верховенства та прямої дії права Європейського Союзу. Імплементація норм законодавства Європейського Союзу до законодавства його держав-членів.

    контрольная работа [18,5 K], добавлен 21.11.2011

  • Судовий прецедент у праві Європейського Союзу як результат діяльності Європейського Суду, утвореного Римським договором. Абстрактивність у нормах Конвенції. Дебати довкола можливостей реалізації рішень. Доктрини дії прецеденту у праві Європейського Суду.

    доклад [20,2 K], добавлен 19.11.2010

  • Правова природа Європейського Союзу, його організаційна структура. Джерела і особливості права ЄС. Економічне та соціальне співробітництво в рамках цієї організації. Спільна закордонна та безпекова політика. Співробітництво в галузі кримінальної юстиції.

    контрольная работа [70,9 K], добавлен 08.11.2013

  • Передумови виникнення, становлення та розвиток інституційного права Європейського Союзу. Інституційна структура, загальна характеристика, види інституцій Євросоюзу, їх склад, функції та повноваження. Юридична природа актів, огляд Лісабонської угоди.

    курсовая работа [81,7 K], добавлен 30.04.2010

  • Розглянуто перспективи розвитку адміністративного права. Визначено напрями розвитку галузі адміністративного права в контексті пріоритету утвердження й забезпечення прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина в усіх сферах суспільних відносин.

    статья [20,4 K], добавлен 07.08.2017

  • Дослідження та аналіз особливостей угоди про асоціацію, як складової права Європейського Союзу відповідно до положень Конституції України, як складової законодавства України. Розгляд і характеристика правового фундаменту узгодження норм правових систем.

    статья [29,7 K], добавлен 11.09.2017

  • Принципи та засади функціонування міжнародного екологічного права. Стокгольмська декларація з навколишнього середовища і Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку містять спеціальні (галузеві) принципи. Право людини на життя.

    реферат [10,9 K], добавлен 24.01.2009

  • Аналіз історичних передумов та факторів, що вплинули на юридичне закріплення інституту громадянства Європейського Союзу. Розмежовувався правовий статус громадян та іноземців. Дослідження юридичного закріплення єдиного міждержавного громадянства.

    статья [46,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Історія становлення правової системи ЄС, її обов'язкової сили для членів ЄС. Види правових джерел. Перспективи та розвиток українського законодавства в контексті підписання угоди про асоціацію з ЄС. Вплив і взаємодія міжнародного права з правом Євросоюзу.

    курсовая работа [67,4 K], добавлен 28.07.2014

  • Поняття екологічного права. Предмет та методи екологічного права України. Принципи екологічного права. Об'єкти і суб'єкти екологічного права. Система екологічного права. Екологічне право як галузь права.

    курсовая работа [21,8 K], добавлен 12.08.2005

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.