Види цивільного судочинства

У ЦПК УСРР 1924 p., який був підготовлений за зразком ЦПК РСФРР 1923 p., була передбачена третя частина "Окремі провадження", тобто порядок розгляду таких справ, у яких немає спору про право цивільне між сторонами, а є одноособове звернення до суду за встановленням певних правовідносин або визнанням наявності тих чи інших прав. Це - провадження не ґрунтувалося на позові. У пояснювальній записці НКЮ УСРР до проекту ЦПК воно визнавалося безспірним.

Зміна у літературі назви "охоронне" на "окреме" провадження пояснювалася тим, що першим не охоплювалися всі види непозовного провадження, віднесені до компетенції суду. Назва "окреме провадження" підкреслювала окремий (особливий), відмінний від позовних справ характер як за суттю, так і за формою провадження. До окремого провадження належали справи: про видачу судових наказів; депозит; розпорядження судом майна померлих; видачу дозволу на звернення у безспірному порядку стягнень на поточні рахунки і вклади у кредитних установах; встановлення обставин, від яких залежить виникнення публічних прав громадян; звільнення від військової служби за релігійними переконаннями за скаргами на дії нотаріусів.

У новій редакції ЦПК УСРР 1929 р. з окремого провадження були виключені зазначені вище перші три категорії справ, однак додана справа про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника. До цього переліку вносилися зміни.

На початку 60-х років у порядку окремого провадження суд розглядав справи: за скаргами на помилки у списках виборців; про стягнення недоїмок і штрафів, за скаргами на дії нотаріусів та інших органів, які виконують нотаріальні дії; про встановлення юридичних фактів; про визначення осіб безвісти відсутніми і безвісно відсутніх померлими; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника (викликне судочинство); про розірвання шлюбу. Отже, у порядку окремого провадження розглядалися не тільки справи безспірного характеру, а й спірні, що виникли з державних, адміністративних, фінансових та сімейних правовідносин. ЦПК України 1963р. справи, що виникали з державних, адміністративних, фінансових правовідносин, були виділені у самостійний вид "Провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин", а справи про розірвання шлюбу віднесені до позовного провадження. Згідно зі ст. 254 ЦПК України 1963 р. справами окремого провадження є: справи про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Законом України "Про внесення доповнень до Цивільного процесуального кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (зміни щодо порядку усиновлення дітей)" від 12 липня 1996 р. № 329/96-ВР ЦПК України був доповнений главою 35-А, якою врегульовано порядок розгляду справ про усиновлення дітей. Статтею 234 ЦПК України 2004 р. цей перелік був значно розширений. До окремого провадження також належать справи: про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; про визнання спадщини відумерлою; про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до проти-туберкульозного закладу; про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб; про надання права на шлюб; про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей; про поновлення шлюбу після його розірвання; про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи, встановлені законом [12, 433].

Отже, окреме провадження - це самостійний вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони права та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК України). Залежно від характеру вимоги, переданої на розгляд суду, кожна зі справ окремого провадження має свої, лише їй властиві, особливості. Однак усі ці справи мають спільні риси, що відрізняють їх від справ позовного провадження і справ, які виникають з адміністративно-правових відносин. Справи останніх двох видів є однотипними. У своїй основі вони мають правову вимогу - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин, який передається на розгляд суду. У них беруть участь сторони з протилежними інтересами. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а вимогу до суду про встановлення певних обставин - юридичних фактів, зміну правового статусу громадянина або неправильність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав. Отже, метою розгляду судом справ окремого провадження є захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави. Однак у теорії цивільного процесу питання про правову природу цих справ є дискусійними. Як правило, їх характерною ознакою вважають відсутність спору про право [10, 27-42]. Це необхідна можливість судового розгляду справ окремого провадження у законодавчому порядку.

Так, у ч. 6 ст. 235 ЦПК України передбачено, якщо при розгляді справи у порядку окремого провадження виникне спір про право, який вирішується у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Отже, наявність спору про право, характерного для справ позовного провадження, є перешкодою для розгляду судом справи порядку окремого провадження. Проте ця умова не мала послідовного втілення, вона не є загальною для всіх справ окремого провадження, про що свідчить включення до його складу справ про надання неповнолітній особі цивільної дієздатності, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та інших (пункти 7-11 ч. 2 ст. 234 ЦПК України), які мають спірний характер. Тому положенню про відсутність спору про право цивільне у справах окремого провадження було протиставлено судження про наявність у цих справах спору про право або інтерес не конкретних осіб. Однак прийняте у юридичній науці розуміння спору про право як розбіжність між особами, які припускаються суб'єктами матеріальних правовідносин із приводу їх прав і обов'язків і неможливості внаслідок цього їх здійснення, виключає наявність спору без участі конкретних осіб [12, 434].

Наявністю спору про право характеризуються також справи про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану [7, 198] (глава 36 ЦПК України 1963 p.). Зі спірного характеру проаналізованих справ випливає питання: чи не суперечить їх розгляд у порядку окремого провадження правилу ч. 6 ст. 235 ЦПК України, за яким при виникненні спору про право, підвідомчого судам, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах? Очевидно, що на нього треба дати ствердну відповідь - не суперечить.

Передбачені ч. 6 ст. 235 ЦПК України процесуальні наслідки настають за таких умов:

за наявності спору про право цивільне у широкому розумінні, який відповідно до ст. 15 ЦПК України виникає з цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин і вирішується у позовному порядку;

якщо суб'єктами такого спору є заінтересовані особи - суб'єкти цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних правовідносин, а не адміністративно- чи нотаріально-процесуальних правовідносин;

якщо спір про право підвідомчий суду.

У разі непідвідомчості спору суду останній повинен прийняти до свого розгляду справу про встановлення юридичного факту. Наприклад, він зобов'язаний розглянути справу про встановлення фактичних шлюбних відносин за наявності між заявником і заінтересованою особою спору про право на пенсію, непідвідомчого суду.

Розгляд справ окремого провадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. У зв'язку з цим виникає питання: чи буде спір про факти перешкодою для вирішення справи судом? Вважаємо, що не буде. Однак у літературі не допускається така можливість. Причому це обґрунтовується тим, що спір про факт обов'язково спричиняє спір про право [7, 186]. Унаслідок вони ототожнюються, що неправомірно, оскільки це взаємопов'язані, але не тотожні явища.

ЦПК України встановлює заборону щодо вирішення справ окремого провадження лише у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт. Отже, у випадках виникнення спору про наявність чи відсутність факту суд розглядає справу по суті. Однак здійснити правильне розмежування між спором про факт і спором про право складно. Судова практика вбачає зв'язок між фактом, що підлягає встановленню, і спором про право, який призводить до залишення заяви без розгляду, якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде порушено питання про вирішення спору про право цивільне, підвідомчого судам, або якщо сам суд дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право.

Відповідно до статей 3,15 ЦПК України спір про право цивільне стає перешкодою для реалізації суб'єктивних прав і виконання обов'язків, що виникають з цивільних, сімейних, трудових правовідносин, набуває процесуально-правового характеру з порушенням у суді справи позовного провадження і стає предметом його розгляду.

Справи окремого провадження виникають також унаслідок перешкод для реалізації суб'єктивних прав у зв'язку зі здійсненням органами державного управління діяльності, спрямованої на задоволення запитів і потреб громадян. На розгляд суду в одних випадках передається спір, який виник у процесі такої діяльності, в інших - тільки вимога про встановлення певної обставини, судове підтвердження наявності або відсутності якої призводить до усунення вказаних перешкод. Рішення суду стає преюдиціальним для настання певних наслідків. Так, від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим залежить здійснення суб'єктивних прав другим з подружжя на розірвання й припинення шлюбу, спадкоємцями - на одержання спадкового майна, банком - на одержання або зняття заборгованості з особи, якій було надано позику.

Отже, окреме провадження у цивільному процесі відіграє значну роль. Судові органи мають змогу розширити свою діяльність щодо виконання правоохоронної функції і сприяти зміцненню законності у діяльності органів держави і місцевого самоврядування, а громадяни та організації - використати судовий порядок для захисту своїх суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів.

Висновки

В результаті проведеного загальнотеоретичного дослідження чинного цивільного процесуального законодавства України на предмет особливостей видів цивільного судочинства можна зробити наступні висновки.

Цивільне судочинство - це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами - судом і учасниками процесу.

Вид цивільного судочинства - це обумовлений характером і специфікою матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, що захищається, процесуальний порядок порушення, розгляду і вирішення визначеної групи цивільних справ.

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ: позовного, наказного та окремого провадження.

Наявність у цивільному процесі трьох видів судочинства пов'язана з тим, що на розгляд суду надходять справи, які мають істотні матеріально-правові відмінності. Оскільки цивільне процесуальне право регулює порядок судового захисту різних прав і інтересів, матеріально-правова природа справ у ряді випадків суттєво впливає на форму розгляду.

Позовне провадження - у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних правовідносин (ч. 1 ст. 15 ЦПК України).

Наказне провадження - безспірний процесуальний порядок стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належать такі правові вимоги, без проведення судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень (статті 95-106 ЦПК України).

Окреме провадження - справи про: обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; надання неповнолітній особі повної дієздатності; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; встановлення фактів, що мають юридичне значення; відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі; передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; визнання спадщини від-умерлою; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку, обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб та інші справи у випадках, встановлених законом (ст. 234 ЦПК України).

Використана література.

Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30. - ст. 141.

Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 40-41, 42. - ст. 492.

Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. -- X.: ТОВ «Одіссей, 2008. - 480 с.

Гражданский процесс / Под ред. М.К. Треушникова. - М., 2000. - 480 с.

Гражданский процесс. Учебник / Под ред. В.В. Яркова.- М.,1999.- 594 с.

Гурвич М.А. Учение об иске. - М., 1981.

Жеруолис И. Сущность советского гражданского процесса. - Вильнюс "Минтис", 1969. - 203 с.

Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть. - М.: Юрист, 2004. - 668 с.

Сахнова Т.В. Курс гражданского процесса: Теоретические начала и основные институты. - М., 2008. - 676 с.

Фурса С.Я. Окреме провадження в цивільному процесі України. - К., 1999.

Цивільне процесуальне право: навчальний посібник / С. В. Сеник, Р. Я . Лемик. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2010. - 424 с.

Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2005. - 624 с.

Размещено на Allbest.ru