Поняття цивільного процесу та його стадії

Предмет, метод та система цивільного процесуального права. Джерела та принципи цивільного процесу, сторони та основні стадії. Особливості застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права. Види стадій цивільного судочинства.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.09.2016
Размер файла 37,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Поняття цивільного процесу та його стадії

Вступ

право цивільний судочинство

Особа, яка наділена певними суб'єктивними правами, вступаючи у правовідносини задля їх реалізації, може стикнутися із ситуацією, коли ці права зазнають різноманітних посягань. І для того, щоб поновити порушене, оспорене, невизнане право, законодавством встановлено відповідні механізми, які включаються в поняття "охорони права", що його частиною є захист права.

Конституція України у ст. 55 гарантувала судовий захист прав і свобод людини і громадянина, незважаючи на наявність або відсутність у правових нормах прямої вказівки на можливість такого захисту (ст. 8 Основного Закону України) Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. : офіц. вид. -- К., 2006. -- 224 с.. Тобто, будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть розраховувати на судовий захист. Причому за ст. 64 Конституції України таке право не підлягає обмеженню навіть у період надзвичайного та воєнного стану.

Можливість широкого застосування судової форми захисту грунтується на положеннях ст.ст. 55, 124 Конституції України, рішень Конституційного Суду України щодо тлумачення положень чч. 1, 2 ст. 55 Конституції України та постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року № 9ОВУ. -- 2003. -- Ні 28. -- Ст. 1377.Бюлетень Міністерства юстиції України. -- 2000. -- Ні 4. 3 ВВР. 2002. - Н> 27-28. -- Ст. 180..

Цивільне процесуальне право є складовою системи права України, тісно пов'язане з іншими його галузями, що взаємодіють між собою. Визначальним для цивільного процесуального права с встановлення конституційним правом основ органі ілції та принципів здійснення правосуддя в Україні. Цивільне процесуальне право розвиває ці положення в рамках цивільного судочинства.

Цивільне процесуальне право -- це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах територіальними судами загальної юрисдикції. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, встановлений Цивільним процесуальним кодексом та іншими законами України. Цей порядок складається з провадження по розгляду і вирішенню справ у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та інших правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження, тобто з провадження в цивільних справах Цивільний процес: Навч. посіб. /А.В. Лклрушко, Ю.В. Біло-усов, P.O. Стсфанчук, О.І. Угриновська та ін.-- За рсд. Ю.В. Бі-лоусова. - К.: Прецедент, 2005. - 293 с.

1. Поняття цивільного процесу та його значення

1.1 Предмет, метод та система цивільного процесуального права

Цивільне процесуальне право займає особливе місце в системі права України. Цивільний процес є своєрідною функцією держави, видом чисто державної діяльності. Норми матеріального права (наприклад, цивільного, сімейного) в основному регламентують відносини, що складаються між суб'єктами права в громадянському суспільстві. На відміну від них норми цивільного процесуального права регулюють один з видів державної діяльності, оскільки здійснення судової влади є функцією держави. Цивільне процесуальне право входить у систему процесуальних галузей права (поряд із кримінально-, адміністративно-процесуальним, а також господарським процесуальним). Його соціальне призначення полягає в тому, що за допомогою цивільного процесу примусово реалізується норма матеріального права Васильєв С.В. Цивільний процес України: «Одіссей», 2008.

Сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації становить зміст процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: судів -- по розгляду і вирішенню цивільної справи, по перевірці законності та обґрунтованості постановленого у справі рішення; осіб, які беруть участь у справі, -- по захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, державних і громадських інтересів; інших учасників процесу -- по сприянню судові і особам, які беруть участь у справі, в здійсненні покладених на них процесуальних функцій. Тим самим реалізовується закріплене в Конституції право особи на судовий захист.

Питання про предмет регулювання цивільного процесуального права в науці цивільного процесу вирішується неоднозначно. Деякі науковці вважають, що таким предметом є тільки процесуальні дії суду і учасників процесу. Але, на мою думку це дуже вузьке визначення, бо норми цивільного законодавства визначають ще й процесуальні права і обов'язки таких осіб. Також не вірно відносити до предмета цивільного процесуального права тільки права та обов'язки суб'єктів правовідносин, бо вони завжди визначаються процесуальними діями(ст. 143 тощо). Отже, предмет цивільного процесуального права становить сукупність прав, обов'язків суб'єктів, які реалізовуються через здійсниння ними певних процесуальних дій.

Викликає заперечення концепція, за якою в предмет регулювання цивільного процесуального права включаються суспільні відносини, що виникають в процесі несудового порядку розгляду цивільних справ (в третейському, товариському судах та ін.). У діяльності по застосуванню права такими органами і організаціями реалізуються загальні із судочинством функції -- правозахисна, запобіжна і виховна, але способи і методи їх реалізації різні. Численні організаційні й функціональні принципи мають специфічний характер: третейське провадження не притаманне судочинству. Процесуальний порядок судочинства в цивільних справах виступає формою здійснення правосуддя, провадження в громадських судах не є правосуддям. Судочинству надано пріоритет перед іншими формами захисту права -- адміністративною і громадською -- суддя при розгляді заяви про видачу виконавчого листа перевіряє законність і обґрунтованість рішень третейського суду (ст. 18 Положення про третейські суди), встановлена підвідомчість судові всіх пов'язаних між собою вимог, якщо навіть деякі з них підвідомчі господарському суду.

Правовідносини, які складаються між територіальним судом загальної юрисдикції і учасниками цивільного процесу, відрізняються від правовідносин, що складаються між господарським судом (який також здійснює правосуддя) і учасниками господарського процесу. В господарському суді спори вирішуються суддею одноособово. Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями -- суддею, головуючим у засіданні (ст. 74 ГПК). Спрощений процесуальний порядок розгляду справ, встановлений обов'язковий претензійний порядок, інші правила підсудності, тощо. Отже, система норм права, які врегульовують цивільне судочинство, і система норм права, що врегульовують порядок провадження в інших юрисдикційних органах, відрізняються за предметом правового регулювання і не поєднані в одній галузі. Вони становлять самостійні процесуальні галузі права -- цивільно-процесуальну, адміністративно-процесуальну, господарсько-процесуальну, нотаріально-процесуальну, громадсько-процесуальну.

Таким чином, предметом цивільного процесуального права є суспільні відносини, що виникають у сфері цивільного судочинства, тобто цивільні процесуальні відносини. Ці відносини виникають у результаті діяльності суду, осіб, що приймають участь у процесі, органів виконання судових постанов, здійснюваної відповідно до норм цивільного процесуального права.

Цивільне процесуальне право України як самостійна галузь, поряд з предметом, характеризується також методом правового регулювання.

Метод цивільного процесуального права в науці визначається в загальних рисах, але вихідні їх положення можуть служити правильному розкриттю його змісту. Метод -- це сукупність закріплених у нормах цивільного процесуального права способів і засобів впливу на відносини, які регулюються, і поведінку їх суб'єктів. Він обумовлюється специфічними властивостями предмета регулювання цивільного процесуального права, соціальними функціями, які виконує ця галузь права, і органічним її зв'язком з галузями матеріального права. За змістом метод цивільного процесуального права є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: підстав виникнення, розвитку і припинення цивільних процесуальних правовідносин, характеру правових зв'язків між його суб'єктами; процесуально-правовим становищем суду, учасників процесу; цивільних процесуальних дій -- їх змісту, форми, порядку виконання; цивільних процесуальних санкцій.

Імперативний метод впливу на поведінку суб'єктів регульованих відносин закріплений у нормах права, що встановлюють зобов'язання, заборони і примус. Зобов'язання -- обов'язок конкретної активної поведінки (ст. 41 ЦПК -- свідок зобов'язаний з'явитись до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; статті 95, 217 та ін. ЦПК); заборони -- заборона виконання певних дій і бездіяльності (ст. 135 ЦПК) ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492, заборона суперечок між судами про підсудність; примус -- вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм цивільного процесуального права (статті 44, 48 ЦПК).

Диспозитивний спосіб характеризується дозволом і визначається правами суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених нормами ЦПК (статті 99, 103). Імперативний спосіб проявляється в процесуально-правовому становищі суду. Він як орган держави, що здійснює правосуддя, наділений активністю і виконує керівну роль у цивільному процесі, спрямовує дії учасників процесу, які повинні підпорядковуватися судові, забезпечує здійснення ними прав і виконання обов'язків. Суд вирішує цивільну справу і окремі питання, які виникають у процесі її розгляду, виносить рішення, яке має обов'язковий характер. Перелічені та інші встановлені законом процесуальні права суду мають істотну особливість -- вони водночас є його обов'язками. Разом з тим у деяких нормах права визначається дозволена поведінка суду. Від його розсуду залежить прийняття зустрічного позову з пропущенням встановленого строку для його пред'явлення (ст. 140 ЦПК), забезпечення позову (ст. 149 ЦПК), зупинення провадження (ст. 222 ЦПК).

Спосіб дозволу широко використовується в нормах цивільного процесуального права, в яких визначено процесуально-правове становище сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Сторони наділені широкими процесуальними повноваженнями для захисту суб'єктивних матеріальних прав, реалізація яких можлива за їх розсудом на основі вільного волевиявлення і забезпечується системою необхідних процесуальних гарантій.

Правове становище експертів, свідків, перекладачів, інших осіб, котрі не відносяться до осіб, які беруть участі у справі, визначається в основному не дозволеністю поведінки, а обов'язком таких осіб діяти певним чином (статті 41, 58 ЦПК).

Метод цивільного процесуального права характеризується також окремим видом юридичних фактів -- процесуальних дій суду і осіб, які беруть участь у справі, від яких залежить виникнення і розвиток процесуальних правовідносин і які є засобами здійснення процесуальних прав і виконання обов'язків. Гарантіями їх реалізації виступають цивільні процесуальні санкції. Ними встановлені правові наслідки за порушення прав і невиконання обов'язків. Це -- примусове припинення неправомірних процесуальних дій, скасування незаконних і необґрунтованих рішень, застосування способів забезпечення доказів і позову, процесуальних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, примусовий привід, видалення із залу судового засідання. В санкціях впроваджено позитивне зобов'язання і примушування, що характеризує їх імперативність.

Отже, в цивільному процесуальному праві використовуються два основних підходи правового регулювання - імператив та дозвіл. Така форма регулювання (змішана) притомана не тільки цивільному процесу, а й, наприклад, господарському. Крім того деякі інші галузі права також мають змішаний метод правового регулювання (наприклад, трудове право).

Таким чином, метод правового регулювання цивільного процесуального права є за змістом імперативно-диспозитивним і забезпечується такими способами впливу на правові відносини, що регулюються, і поведінку його суб'єктів, як дозвіл, зобов'язання, заборона і примус.

Як самостійна галузь цивільне процесуальне право України характеризується певною системою.

Система цивільного процесуального права -- сукупність цивільних процесуальних норм, що регулюють правосуддя в цивільних справах, і завдань цивільного судочинства, що забезпечують виконання, і складається із двох частин: загальної й особливої. Загальна частина включає основні положення: склад учасників, систему захисту їхніх процесуальних прав, предметну компетенцію суду, строки, видатки, судове доказування і його засоби. Загальна частина будується в точній відповідності із Загальними положеннями ЦПК України. Особлива частина регламентує рух справи по процесуальних стадіях судочинства від порушення до завершення цивільної процесуальної діяльності. У цій частині виділяються позовне, наказне і окреме провадження суду першої інстанції, а також провадження по перегляду судових рішень, ухвал і постанов у апеляційних, касаційних провадженнях і у зв'язку з винятковими чи нововиявленими обставинами.

На основі викладеного, можемо зробити висновок, що цивільному процесуальному праву належить значна роль в управлінні суспільством, в забезпеченні соціально-економічних і політичних перетворень у країні, оскільки ним закріплений процесуальний порядок захисту соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян та їх інтересів, гарантованих Конституцією України й іншими законами, а також прав і охоронюваних законом інтересів приватних, колективних, державних підприємств, установ, організацій і держави. Цивільне процесуальне право забезпечує зміцнення законності, запобігання цивільним правопорушенням і формування в правовій свідомості громадян та посадових осіб принципу справедливості.

1.2 Джерела та принципи цивільного процесу

Джерелами цивільного процесуального права є способи або форми вираження державної волі українського народу, щодо яких ця воля стає правом. Ними є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах. Таким джерелом, насамперед, є Конституція України, якою встановлені основи організації і діяльності суду (розд. VIII), правовий статус громадян (розд. II), у тому числі і в цивільному судочинстві (статті 55, 59, 24, 29, 31, 31, 32).

Дослідження системи джерел цивільного процесуального права неможливе без використання наукових розробок загальної теорії права по питаннях поняття, змісту та взаємозв'язку «системи права», «системи законодавства», «системи джерел права».

Під системою права слід розуміти об'єктивно обумовлену, історично складену відповідно до структури і характеру регульованих суспільних відносин, внутрішню структуру права, його внутрішню організацію.

Систему законодательства можна визнати як сукупність нормативних правових актів, що розташовані відповідно до системи права і цілями державного управління в тій або іншій сфері суспільного життя.

Визначаючи систему джерел цивільного процесуального права, слід виходити з поняття джерела цивільного процесуального права, під яким розуміють форми встановлення і виразу загальнообов'язкових або специфічних правил поведінки, прийнятих або санкціонованих правотворчими органами держави, що регулюють суспільні відносини, які складають предмет цивільного процесуального права. Таким чином, сукупність вказаних форм встановлення і виразу загальнообов'язкових або специфічних правил поведінки і складає систему цивільного процесуального права.

Система джерел цивільного процесуального права виражає положення конкретного джерела в загальній системі, віддзеркалення в ньому об'єму повноважень відповідного суб'єкта права, співпідпорядкованість по юридичній силі, цілісний і функціональний зв'язок між джерелами, адекватну міру правового регулювання. Чітка системність джерел цивільного процесуального права упорядковує процес правотворчості і правозастосування, забезпечує доступність реалізації права громадян на судовий захист.

В теорії цивільного процесуального права існують різні позиції щодо змісту системи джерел цивільного процесу. Пов'язано це з цілим рядом причин, до яких, слід віднести такі: поперше, у чинному ЦПК це питання врегульоване у декількох статтях. Так, у ст.2 ЦПК закріпилося положення, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК та Закону України «Про міжнародне приватне право». У ч.1 ст.8 ЦПК це положення доповнене правилами, що «суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України». Крім того, ч.2 ст.8 ЦПК закріплює, що суд застосовує інші нормативноправові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; подруге, на теоретичному рівні та у судовій практиці не знімається цілий ряд проблем, серед яких важливе місце посідають питання про природу рішень Конституційного Суду України та про відокремлення як самостійного виду джерела цивільного процесу - судової практики. Це впливає на формування самого поняття джерела права; залишує проблему співвідношення правотворення, правозастосування і правотлумачення у судовій діяльності; чітке визначення системи джерел цивільного процесу дасть можливість вирішити питання про те, які саме акти (чи норми), яких саме органів, у яких межах може застосувати суд при вирішенні цивільної справи. На мій погляд проблема може бути вирішена тоді, коли законодавство буде відповідати реаліям життя суспільства, не «відставати» від нього, коли максимально будуть усунені прогалини та колізії в праві і норми вітчизняного права будуть приведені до міжнародних стандартів.

Класифікація джерел права можлива по різних підставах залежно від мети дослідження: по юридичній силі, по предмету регулювання, по сфері дії, за змістом і т. п. У той же час, для джерел цивільного процесуального права більш притаманна класифікація за способом виразу (формування) права.

Як вказує аналіз правової літератури, більшість авторів асоціюють систему джерел цивільного процесу з системою цивільного процесуального законодавства (наприклад, М. Й. Штефан, В.В.Комаров та ін.). Існують деякі інтерпретації такого положення, коли до системи джерел включають тільки закони і підзаконні акти (С.І. Кобзєва), або первинні і вторинні (формальноюридичні) джерела (В. А. Толстик).

Однак, на наш погляд, система законодавства є лише складовим елементом системи джерел цивільного процесуального права. Цю думку підтримують і інші науковці.

Так, одні автори виділяють три види джерел, що входять до системи: 1) матеріальноорганізаційні; 2) процесуальні (процесуальне законодавство, договір); 3) матеріальні (законодавство, договір, звичай) (наприклад, Р. Б.Прилуцький).

Інші автори, розвиваючи теорію різноджерельного права та використовуючи плюралістичну концепцію джерел права, пропанують включати до системи джерел закони та інші юридичні приписи недержавного походження (звичай, договір, правову доктрину, результати суддівської правотворчості) (наприклад, Л.О. Корчевна, Р.Б. Тополевський, Н.А. Гураленко та ін.).

Я погоджуюсь з позицією науковців, які оцінюючи тенденції трансформації українського права в напрямі євроінтеграції, появу джерел права, що раніше не були притаманні національній правовій системі, пропонують наступну модель системи джерел цивільного процесуального права: система складається з двох видів джерел - традиційних (цивільне процесуальне законодавство) та нетрадіцийних (наприклад, правозастосовна практика, правовий звичай) Васильєв С. В. До питання про систему джерел цивільного процесуального права України http://www.reallook.com.ua/4838/do-pitannya-pro-sistemu-dzherel-civilnogo-procesualnogo-prava-ukra%D1%97ni/.

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium -- основа, начало, засади). У принципах відображені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосудця тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можливість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасному етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного процесуального права виступає важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного процесуального права в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших Інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефективність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими нормами і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм та їх удосконалення.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11 ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя; як основні ідеї, положення, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню цивільних справ; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, нормативно-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властивості процесуального права і відображають перспективи його розвитку.

В наведених й інших визначеннях принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають суті й змісту їх та потребують додаткових пояснень. Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає поза увагою, що являють собою такі засади, положення, основи. Чиї вони і що відображають? Я погоджуюсь з думкою, що помилковим є визнання функціонування принципів цивільного процесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин. Бо саме на підставі принципів будується весь цивільний процес.

Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі права. Таким чином, принципами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень суду та процесуально-правового становища учасників процесу -- громадян, підприємств, установ, організацій".

Принципи характеризуються такими ознаками: 1) принцип включає (виражає) в собі певну ідею (погляд), яка складає його зміст; 2) така ідея має бути закріплена в нормі(ах) цивільного процесуального права; 3) принцип повинен бути безпосередньо пов'язаним з цивільним процесом, визначаючи його основні властивості; 4) принцип повинен мати загальне значення для всього цивільного процесу; 5) принцип визначає типові риси цивільного судочинства і може мати винятки, які не є принципом; 6) принципами не можуть бути звичайні вимоги (правила), які не складають одну з відомих альтернативних вимог; 7) принципами не можуть бути положення, які дублюють інші принципи або які з них виходять.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійснення правосуддя суддею одноособове і колегією суддів (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та, у визначених законом випадках, народними засідателями (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. З ст. 8, ч. 4 ст. 32, чч. 1,2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32).

До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єктивна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність, оперативність (відповідно статті 99, 103; 15, ЗО, 99; 103; 104; 146, 160; 148 ЦПК та ін.) Штефан М.Й.Цивільний процес, 2004.

2. Сторони цивільного процесу

Для того, щоб суд прийняв цивільну справу до свого провадження, розглянув її і постановив рішення, необхідно, щоб заінтересована особа реалізувала своє право і звернулася до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

Такою заінтересованою особою є громадянин чи юридична особа, яка має юридичний інтерес у справі, прагне захистити своє юридичне становище, примусити іншу особу виконати певну дію на свою користь або утриматись від такої, захистити право чи законний інтерес інших осіб у передбачених законом випадках. Зацікавленими особами, між якими виник спір про право, що переданий на розгляд суду, називаються сторонами.

Отже, сторонами (partes) у цивільному процесі будуть юридичне заінтересовані особи (громадяни і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній справі позовного провадження, без яких неможливий сам процес. Поняття сторони в цивільному процесі має безпосередній зв'язок з матеріальними правовідносинами. Ними виступають переважно його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) -- внаслідок порушення чи оспорювання їх суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Сторін примушує шукати захисту в суді спірність та невизначеність матеріальних правовідносин. Але спір може мати місце при відсутності таких відносин у дійсності, тому правосуб'єктність сторін можуть мати особи, які лише вважають, що між ними існують матеріально-правові відносини. Становище сторін у процесі тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок помилки про наявність між ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу порушення. Таким чином, сторони мають у переданій на розгляд судові справі особистий юридичний інтерес, який буде протилежним за матеріальним і процесуальним характером. Матеріально-правовий -- визначається спірними цивільними, трудовими, іншими матеріальними правовідносинами сторін. Процесуально-правовий -- наслідками розв'язання матеріально-правового спору, одержання певного за змістом рішення суду.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ст. 30 ЦПК). Позивач (actor) -- особа, на захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів якої порушується цивільна справа в суді і розпочинається цивільний процес. Вона може заявити про це вимогу судові особисто або в її інтересах, у передбачених законом випадках, можуть звернутися із заявою до суду прокурор, органи державного управління, профспілки, інші особи (ст. 5 ЦПК). Відповідач (reus -- особа, яка обороняється) -- особа, котра на заяву позивача притягається до відповідальності за порушення чи оспорен-ня його права і охоронюваних законом інтересу.

У справах з трудових правовідносин та відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою, незалежно від того, хто звернеться до суду, позивачем буде працівник або утриманці померлого, а відповідачем -- організація, яка оспорює ці вимоги. В основу визначення таких сторін покладена обставина, хто первісне порушив вимогу про захист права в комісії по трудових спорах і хто за цією вимогою притягається до відповідальності. Звернення працівника з вимогою про розв'язання спору до комісії по трудових спорах заздалегідь визначає їх можливу правосуб'єктність у цивільному процесі в цій справі, оскільки спірна правова вимога, передана спочатку на розгляд даного органу, переноситься на вирішення суду. На думку окремих авторів, при пред'явленні і прийнятті судом зустрічного позову сторони набувають подвійної правосуб'єктності, але це не так -- кожна з них не стає позивачем і відповідачем, оскільки згідно зі ЦПК зустрічним позовом буде заявлена в процесі розгляду справи вимога відповідача до позивача.

Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками: ними є особи, між якими виник спір про право цивільне; вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правові наслідки законної сили судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне правонаступництво. Процесуально-правове становище сторін визначається принципом рівноправності.

Для забезпечення виконання процесуальних функцій сторони наділяються численними цивільно-процесуальними правами, які можуть бути класифіковані на такі групи:

1. Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі -- права на пред'явлення позову, зустрічного позову, вимоги про виправлення недоліків рішення судом, який його постановив; права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал, про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими обставинами на пред'явлення вимоги про поворот виконання .

2. Права на зміни в позовному спорі -- права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права відповідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди; доповнення, зміна апеляційної і касаційної скарги або відмова від них.

3. Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні -- права сторін подати до суду свої пояснення, подавати письмові та речові докази, вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи. При розгляді справи -- ставити питання один одному, свідкам, експертам, представникам органів державного управління і громадськості; знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо.

4. Права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтересованих осіб -- права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора.

5. Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов -- права сторін заявляти клопотання про відводи суддів, прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання .

6. Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, в провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за нововиявленими і винятковими обставинами; на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника, на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача; на одержання виклику та повідомлення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій.

7. Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності, забезпечення доказу і позову, приєднання співучасників до апеляційної і касаційної скарги сторони, передання справи на вирішення третейського суду та ін. Права сторін можна класифікувати залежно від змісту реалізованих у них принципів: диспозитивності, змагальності, державної мови судочинства, гласності, усності та ін. На сторони покладаються також процесуальні обов'язки -- загальні й спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами. Спеціальні -- у виконанні певних процесуальних дій: суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів; кошти на оплату свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання; повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи; позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники -- копії апеляційних і касаційних скарг та ін.

Відповідно до ст. 32 ЦПК, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:

1. предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

2. права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

3. предметом спору є однорідні права і обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести справу одному зі співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Відповідно до ст. 33 ЦПК, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розглядається спочатку.

Відповідно до ст. 38 ЦПК, сторона, третя особа, особа, яка захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

Крім цього, згідно із ст. 39 ЦПК, права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.

Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Цивільне процесуальне представництво -- це такі юридичні відносини, за якими одна сторона -- представник -- виконує на підставі наданого йому повноваження процесуальні дії в інтересах особи, яку представляє, внаслідок чого в останньої виникають права та обов'язки.

Представництво в суді допускається на будь-якій стадії та по будь-яких справах (крім справ про усиновлення).

Відповідно до ст. 40 ЦПК, представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у ст. 41 ЦПК.

Заборонено одній тій самій особі одночасно бути представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами (ст. 42 ЦПК):

1. довіреністю фізичної особи;

2. довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3. свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи. Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись ордером, виданим відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. Повноваження представника в суді визначені ст. 44 ЦПК, зокрема, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається ст.ст. 248-250 ЦК.

Відповідно до ст. 248 ЦК представництво за довіреністю припиняється у разі:

1. закінчення строку довіреності;

2. скасування довіреності особою, яка її видала;

3. відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4. припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5. припинення юридичної особи, якій видано довіреність;

6. смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності;

7. смерті особи, якій видано довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.

У разі відмови представника від наданих йому повноважень він не може бути представником іншої сторони у цій самій справі.

Таким чином, будь-яка особа має право і можливість відстоювати свої порушені права та захищати законні інтереси в суді. Якщо, відповідно до закону, особа не має достатньої дієздатності, компетентності, фізичної можливості самостійно представляти себе у суді, закон визначає способи та умови надання їй такої можливості через представництво. Це ще раз доводить дієвість конституційної гарантії права особи на судовий захист.

3. Стадії цивільного процесу

3.1 Поняття та сутність стадій цивільного процесу

Цивільне судочинство -- це врегульований нормами цивільного процесуального права порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав та обов'язків і цивільних процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб'єктами -- судом і учасниками процесу.

Завданням цивільного судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством (ст. 2 ЦПК)

Законодавство про цивільне судочинство встановлює єдиний порядок розгляду цивільних справ, об'єднаних за матеріальними ознаками в три види:

позовного провадження -- у спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин (ст. 15 ЦПК);

провадження у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин (точніше -- з конституційних, адміністративних, фінансових) -- по скаргах на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; по скаргах на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявах про скасування рішення виборчої комісії; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничої виборчої комісії по виборах Президента України та заявах про скасування реєстрації кандидатом у Президенти України; по скаргах, заявах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій по виборах народних депутатів України; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії; по заявах про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з іншими видами діяльності; по скаргах на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень; по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних або службових осіб у сфері управлінської діяльності; по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; по скаргах на рішення, прийняті щодо релігійних організацій; по заявах прокурора про визнання незаконними правового акта органу чи дії посадової особи; про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і обов'язковому державному страхуванню. Суд розглядає й інші справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, віднесених законом до їх компетенції (ст. 236 ЦПК);

окремого провадження -- у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим; встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; встановлення фактів, що мають юридичне значення; встановлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні; про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами.

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Цивільне судочинство складається з окремих частин або стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою В теорії процесу судочинство поділяється на п'ять, сім, вісім стадій. Першою є порушення цивільної справи в суді за заявою заінтересованої особи (ст. 3 ЦПК), другою -- підготовка справи до судового розгляду, третьою -- судовий розгляд -- розгляд і вирішення справи в судовому засіданні, четвертою -- апеляційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої інстанції; п'ятою -- касаційне оскарження і перевірка рішень, ухвал суду першої і апеляційної інстанції; шостою -- перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами; сьомою -- звернення судового рішення до виконання.

Цивільне судочинство -- процесуальний порядок (форма) здійснення правосуддя в цивільних справах, захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У великій за обсягом і складній за змістом діяльності можна виявити три частини або стадії: розгляд і вирішення справи по суті, перевірка законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, звернення рішення до виконання. В першій стадії виражений зміст правосуддя, визначений Законом «Про судоустрій». Разом з цим завдання цивільного судочинства по захисту прав і охоронюваних законом інтересів будуть реалізовані тоді, коли суд постановить у справі законне і обґрунтоване рішення. Процесуальним засобом, що забезпечує досягнення таких результатів, названа друга стадія, завдання і мета якої реалізуються трьома способами: апеляційним провадженням, касаційним провадженням, переглядом рішень у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами. Але захист прав та інтересів не обмежується визнанням судом прав за однією особою, а обов'язку -- за іншою, а включає діяльність, спрямовану на звернення судового рішення до виконання, гарантує реалізацію рішень, повноту, своєчасність і реальність їх виконання.

Кожна стадія має три фази (підстадії) розвитку, які послідовно змінюються одна одною: 1) порушення судочинства -- по розгляду і вирішенню справи, по перевірці законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, по зверненню рішення до виконання; 2) підготовка: до розгляду справи та її вирішення, до перевірки законності і обґрунтованості постановленого по ній рішення, до звернення рішення до виконання; 3) вирішення по суті -- розгляд і вирішення справи, перевірка законності і обґрунтованості рішення, звернення рішення до примусового виконання.

3.2 Види стадій цивільного судочинства

Стадіями цивільного процесу є:

Порушення цивільної справи в суді. Для захисту порушених прав та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави вони наділені правом звертатися до суду. Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду з метою здійснення правосуддя виступає позов, заява чи скарга. Справа розпочинається за волевиявленням особи, права та інтереси якої порушені.

Підготовка цивільної справи до судового розгляду. Метою стадії підготовки справи до судового розгляду є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи, сприяння найповнішому і реальному захисту прав та інтересів заінтересованих осіб. Для досягнення мети підготовки справи до судового розгляду суддя повинен виконати такі завдання: визначити характер спірних правовідносин сторін; уточнити обставини, що підлягають встановленню; з'ясувати коло доказів, необхідних для вирішення справи; визначити склад осіб, які повинні брати участь у справі. Процесуальні дії осіб, які беруть участь у справі, виконуються, як правило, на вимогу судді. Але вони можуть виконувати процесуальні дії, спрямовані на підготовку справи до розгляду, за власною ініціативою (подавати докази, заявляти клопотання та ін.).

Судовий розгляд справи: 1) підготовча частина; 2) розгляд справи по суті; 3) судові дебати; 4) винесення рішення, ухвали. Значення цієї стадії визначається змістом діяльності суду першої інстанції і виконуваних ним функцій. Шляхом розгляду цивільних справ здійснюються функції правосуддя і виконуються завдання цивільного судочинства -- захист прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб та держави. Розглядаючи цивільні справи, суд покликаний спрямовувати свою діяльність на всебічне, повне та об'єктивне вирішення цивільних справ у повній відповідності з чинним законодавством.


Подобные документы

  • Поняття принципів цивільного процесуального права. Сутність і зміст принципу змагальності в різних стадіях цивільного судочинства. Здійснення правосуддя виключно судами. Зв’язок принципу змагальності з іншими принципами цивільного процесуального права.

    курсовая работа [65,9 K], добавлен 14.09.2016

  • Особливості визначення стадій цивільного процесу. Дослідження поняття процесуальної стадії - елементу, який відображає динамічну характеристику юридичного процесу. Відмінні риси видів проваджень у суді першої інстанції: апеляційне, касаційне провадження.

    реферат [18,0 K], добавлен 09.11.2010

  • Сукупність норм і принципів, що встановлюють процедуру розгляду і розв'язання цивільних справ при здійсненні правосуддя. Принципи цивільного процесуального права. Суд як суб'єкт цивільного процесу: сторони, треті особи, органи прокуратури, представництво.

    презентация [10,1 M], добавлен 20.04.2017

  • Основні засади системи цивільного права України. Поняття інститутів права. Поняття системи цивільного права. Єдність і розмежування інститутів цивільного права. Система цивільного права України. Реалізація цивільного права.

    дипломная работа [113,8 K], добавлен 11.01.2003

  • Теоретико-правові аспекти цивільного права як науки. Концепція приватного та цивільного права. Предмет та методологія науки цивільного права. Сучасні завдання цивілістичної науки в Україні. Місце цивільного права в сучасній правовій системі України.

    курсовая работа [52,5 K], добавлен 16.05.2017

  • Поняття, предмет і система цивільного процесуального права, види та стадії судочинства. Процесуальні правовідносини та їх суб’єкти, методи оцінки правоздатності та дієздатності. Передумови та порядок призначення цивільної процесуальної відповідальності.

    учебное пособие [2,4 M], добавлен 06.12.2009

  • Основні засади системи цивільного права України. Єдність і розмежування інститутів цивільного права. Система цивільного права України. Загальна частина цивільного права. Спеціальна, особлива частина цивільного права.

    курсовая работа [60,3 K], добавлен 02.06.2006

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.