Розмежування договору лізингу і оренди

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з курсу: Господарське право України

на тему: Розмежування договору лізингу і оренди

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що в останні десятиріччя серед українських промислових підприємств стрімко зростає популярність лізингу виробничих верстатів, обладнання тощо. Лізинг є одною з найцікавіших форм інвестування, що здатна значно пожвавити процес оновлення виробництва через розширення та оновлення матеріально-технічної бази лізингоодержувача. Альтернативним шляхом досягнення вказаних цілей є оренда. На практиці дуже часто лізинг та оренду вважають синонімами, хоча насправді це не так. Правове регулювання лізингових операцій є спеціальним та відрізняється від правового регулювання орендних відносин. Саме тому, на нашу думку, необхідне чітке розмежування цих видів договорів.

Науково-теоретичну основу дослідження проблем сутності та лізингових та орендних операцій займалися такі вчені: Голов С., Губа Є, Савчук В., Самуельсон П., Чумаченько М., Горемикін В. А., Грищенко О., Ментух Н., Іларіонов Ю. В., Вінник О. М., Ладюк О. Д., Січко Д. С, Капроні Р. Та інші. Однак, на нашу думку, понятійний апарат все одно потребує уточнення.

Метою дослідження є проведення аналізу правової природи договорів оренди та лізингу з метою їх розмежування для подальшого удосконалення господарського та цивільного законодавства.

За результатами проведеного нами дослідження серед юристів та економістів на сьогодні нема одностайності щодо визначення сутності лізингу. Одні науковці розглядають лізинг як спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші - повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка, в свою чергу, зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи прав користування чужим майном.

В широкому сенсі лізинг є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Саме про це йдеться у визначенні лізингу, що наводилось в попередній редакції Закону України «Про фінансовий лізинг»: лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням із лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів [4].

Вважаємо наведене визначення поверхневим, оскільки воно не містить специфічних ознак лізингу та не дає можливості відмежувати його від оренди.

Це ж саме можна сказати й про визначення оренди, наведене в Положенні (Стандарті) бухгалтерського обліку (П(С)БО) України 14 «Оренда»: оренда - це угода, за якою орендар набуває право користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку [5]. Проведемо сутнісний аналіз лізингу та оренди й виділимо спільні між ними та специфічні риси.

Поняття та загальна характеристика договору лізингу як різновиду договору оренди

Господарський кодекс України, визначаючи, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання становить право власності, закріплює також їх право здійснювати господарську діяльність на основі інших речових прав, зокрема володіння, користування. Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено відповідно до умов договору (оренди та ін.) з власником майна (ст. 133) [1]. З іншого боку, власник майна має дбати про те, щоб належне йому майно використовувалося з найбільшою ефективністю. Одним із засобів підвищення є саме договір оренди та інші договори, за якими державне чи комунальне майно передається в строкове платне користування суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Закон України від 14 березня 1995 року “Про оренду державного та комунального майна” так і визначає його покликання: забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам [3]. Відповідно до цього і поняття „оренда” (від пізньолат. оrrendare - здавати в найом, наймати) в господарському законодавстві визначається як договір, за яким одна сторона (орендодавець) передає майно другій стороні (орендаторові) за плату на певний строк у користування для здійснення господарської діяльності (ст. 283 ГКУ). Тобто договір оренди є одним із різновидів договору майнового найму. Відмінність цього договору від інших видів найму майна полягає в тому, що при наймі наймач має право лише користуватися майном, а при оренді - ще й здобувати і споживати наслідки його використання в господарській діяльності [2]. Ця відмінність досить суттєва в господарських відносинах. Об'єктом оренди є таке майно, яке за своєю природою може бути використане для одержання прибутку.

Багато спільного з орендою має договір лізингу ((англ. leasing, big lease - здавати в оренду, орендувати). Лізинг -- це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів (ст. 292 ГКУ). Лізинг давно відомий і широко використовуваний за кордоном, в Україні набув визнання порівняно недавно. Закон України “Про лізинг” був прийнятий 16 грудня 1997 року, але лізингова діяльність у вітчизняній економіці почала розвиватися ще до його прийняття. Це пояснюється закладеними в ній можливостями стати значним імпульсом до технічного переоснащення виробництва. Нині чинним є Закон України “Про фінансовий лізинг” [4]. Нова назва та нова редакція внесені Законом від 11 грудня 2003 року “Про внесення змін до Закону України “Про лізинг”. Фінансовий лізинг, полягає в наданні лізингодавцем у користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів. Лізингові відносини відбуваються на основі лізингового договору, що укладається у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Договір має бути укладений у письмовій формі (ст. 6 ГК України). Крім фінансових розрізняють лізинг оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотнім, пайовим тощо. Суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець, який передає в користування предмети лізингу за цим договором; лізингоодержувач, що одержує в користування предмета лізингу, та продавець лізингового майна, в якого лізингодавець набуває його для передачі лізингоодержувачу.

Предметом цього договору може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, віднесене до основних фондів. Зазначене майно, яке є в державній або комунальній власності, може бути предметом лізингу, якщо щодо нього відсутня заборона передачі в користування чи володіння.

Отже, договір лізингу має спільні риси з договором оренди, особливо тоді, коли його укладають як двосторонню угоду між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Різниця полягає в тому, що лізингодавець передає в оренду майно, яке він для цієї мети і закуповує. Крім того, за цим законом, не можуть бути предметом лізингу майнові комплекси державних та комунальних підприємств та їх структурних підрозділів. Відрізняється договір лізингу від договору оренди тоді, коли він є багатосторонньою угодою (за участю і продавця об'єкта лізингу).

Стосовно правової природи лізингу поки що не існує єдиної думки серед науковців [6]. Його зміст і роль в теорії та практиці трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою або з однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до найманих чи підрядних відносин; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва чи права користування чужим майном; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

Сучасне розуміння лізингу бере початок ще від класичних принципів Римського права про розмежування понять "власник" і "користувач" майна. Виникнення і саме існування його в якості особливого виду бізнесу засновані саме на можливості розділення компонентів власності на дві важливі правочинності -- користування річчю, тобто застосування її згідно з призначенням з метою дістати прибуток та інші вигоди, і саме право власності як правове панування особи над об'єктом власності. Багатовіковим досвідом доведено, що багатство в кінцевому рахунку полягає не просто у володінні власністю безпосередньо, а у ефективному її використанні.

Звідси передусім випливає, що лізинг -- це спосіб реалізації відносин власності, що виражає певний стан виробничих сил та виробничих стосунків, з якими він знаходиться в тісному взаємозв'язку. Особливість лізингової діяльності полягає в тому, що, з одного боку, вона сприяє становленню приватної власності на засоби виробництва, а з іншого -- веде до її подолання, зміні власника та розпорядника. В процесі лізингу відбувається також саморозвиток державної власності, а при певних умовах -- і перетворення її загальну, спільну чи пайову.

Лізинг в широкому сенсі є організаційною формою підприємницької діяльності, яка виражає відносини власності, особливу систему господарювання. Однак, як і кожне самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різні форми виявлення, які можна подати з різним ступенем конкретності [10]. Оскільки лізинг виражає певну взаємодію елементів виробничих сил та виробничих стосунків, то він має матеріально-речову основу та соціально-економічну форму.

Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власності і спільної економічної діяльності по вертикалі і горизонталі (з власником, суспільством тощо), а також умовами трансформації власності. Матеріально-речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, наймом усіх або частини речових елементів підприємницької діяльності, купівлею-продажем майна та умовами кредитування. лізинг договір оренда інвестування

В українській мові немає аналога терміну "лізинг". Корінь "ліз" в перекладі з грецької означає розчинення, а з англійської -- орендувати, здавати в найм. Вважається загальновизнаним, що лізинг тісно пов'язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має більш широку, складну троїсту основу і містить в собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов'язаних з передачею засобів виробництва у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду [6].

Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня, в порівнянні з орендою, банківською чи комерційною, оскільки він передбачає і вимагає широкого діапазону знань і фінансового бізнесу, і положення у виробництві, на ринках устаткування та нерухомості, а також мінливих потреб клієнтів та особливостей оренди.

Таким чином лізинг включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торговельні. Хоча договір лізингу традиційно відносять до різновидів договору оренди, однак на нашу думку, він має самостійне походження та значення. Лізинг історично виник та розвивався незалежно від договору оренди хоча й має із ним певні спільні риси. Спробуємо їх з'ясувати детальніше.

Спільні риси договору оренди та лізингу

Перш за все варто відмітити, що укладання договору фінансового лізингу та оренди супроводжуються передачею майна від одного суб'єкта іншому. Оренда та лізинг - це надання фізичною або юридичною особою у тимчасове використання майна іншій фізичній або юридичній особі. Обидва ці договори в теорії відносяться до різновиду договорів про передачу майна у користування. Хоча стосовно лізингу, то такий його різновид як лізинг із викупом можна віднести до іншої групи договорів, а саме про передачу майна у власність.

І лізинг і оренда характеризується однаковими видами за окупністю майна. Оренда може бути операційною (оперативною), яка базується на умовах терміновості, платності й повертання, та фінансовою (це оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов'язаних з правом користування та володіння активом) [3]. Лізинг також буває оперативним (це договір лізингу, у результаті якого лізингоотримувач по своєму замовленню отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт на строк, який менше строку, за який амортизується 90% вартості об'єкту лізингу) та фінансовим (це договір лізингу, у результаті якого лізингоотримувач за своїм замовленням отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт на строк, менший строку, за який амортизується 60% вартості об'єкта лізингу) [4].

Спільними рисами договору оренди та лізингу також є їх платність і терміновість. Оренда і лізинг - це надання фізичною або юридичною особою у тимчасове використання майна іншим фізичним або юридичним особам за визначену плату на певний термін.

Відмінні риси договору оренди та фінансового лізингу

Специфічними рисами договору фінасового лізингу, що відрізняють його від договору оренди є перш за все об'єкти. Об'єктами оренди можуть бути цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), майно, яке не увійшло у статутні фонди господарських товариств [5]. Об'єктами лізингу можуть бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів підприємства згідно із законодавством, в тому числі продукція, виготовлена державними підприємствами. В лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природні комплекси [4]. Договір фінансового лізингу відрізняється від договорів оренди також за цілями використання об'єктів. Так договір оренди можне переслідувати як комерційні та некомерційні цілі. У той час як укладення договору фінансового лізингу переслідує виключно комерційні цілі.

Ці договори відрізняються за суб'єктами. Суб'єктів оренди два: 1) орендодавець - юридична особа, яка передає право користування майном на визначений термін за певну плату; 2) орендар - фізична або юридична особа, яка отримує право користування предметом оренди [3]. Суб'єктів лізингу три: 1) лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; 2) лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; 3) продавець - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу [4]. Договір лізингу крім того має власні специфічні риси, які відрізняють його від договору оренди. Дамо пояснення специфічним ознакам лізингу: коло об'єктів оренди є ширшим за коло об'єктів лізингу. На відміну від оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природничі комплекси. Обов'язкова умова лізингу полягає в тому, що об'єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані виключно для підприємницьких цілей. Якщо в лізингову компанію з пропозицією взяти в користування оргтехніку звернулися дві організації: одна комерційна, що здійснює підприємницьку діяльність, а інша - благодійний фонд, то лише в першому випадку операція може вважатися предметом лізингової угоди. Коло суб'єктів лізингу є ширшим, ніж при оренді [7].

Найбільш яскраво відмінність договорів оренди і лізингу виявляється в рішенні питань відповідальності і переходу ризику. У договорі оренди орендодавець несе відповідальність перед орендарем за невчасне надання майна у володіння орендаря, за виявлені дефекти і ін. У договорі лізингу відповідальність за порушення умов, що відносяться до предмету договору (якість, невідповідність цілям користувача), зазвичай несе виробник устаткування. В результаті перед користувачем відповідає не власник устаткування, а виробник устаткування, який не є стороною договору лізингу. Ризик випадкової загибелі або псування устаткування, як правило, несе користувач, а в договорі оренди, як це передбачається законодавством різних країн, всі ризики несе власник, тобто орендодавець.

Висновки

Таким чином можемо зробити висновки, що лізинг тісно пов'язаний з орендним механізмом, але в діловому обігу він має більш широку, складну троїсту основу і містить в собі одночасно істотні якості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно сполучаються та взаємопроникають одна в одну, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу. В ньому реалізується комплекс майнових відносин, пов'язаних з передачею засобів виробництва у тимчасове користування шляхом їх купівлі-продажу та подальшої здачі в оренду. Для наших підприємств та підприємців, надто в період спаду виробництва, нестабільності фінансового сектора, лізинг привабливий великими можливостями, закладеними в ньому, тому на державному рівні передбачена підтримка його розвитку [15]. Схожість деяких елементів лізингу з договором оренди привела до появи концепції, згідно якої договір лізингу розглядається як договір оренди із специфічними рисами. Однак, на нашу думку, договір фінансового лізингу є самостійним господарським договором, який виник та розвивався самостійно, а не із договору оренди, хоча має із останнім певні спільні риси. Спільним у цих договорах є те, що і оренда і лізинг відносяться до договорів про передачу майна у користування, хоча лізинг із викупом відноситься до договорів про передачу майна у власність. Спільними рисами є строковий та оплатний характер цих договорів тощо. Відмінними рисами є те, що договір оренди є двостороннім, а договір лізингу багатостороннім, різний суб'єктний та об'єктний склад цих договорів, відмінні цілі використання майна, що переслідуються укладанням цих договорів. Відмінності між цими договорами також полягають у питаннях відповідальності та переходу ризику.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18, N 19-20, N 21-22. - Ст. 144.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Закон України «Про оренду державного та комунального майна» // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 30. - Ст. 416.

4. Закон України «Про фінансовий лізинг» // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 16. - Ст. 68.

5. Положення (Стандарти) бухгалтерського обліку 14 «Оренда».

6. Горемикін В. А. Лізинг : підруч. / В. А. Горемикін. - К. : Основи, 2003. - 942 с.

7. Ментух Н. «Правовий статус учасників лізингової діяльності в Україні», 2010 р.

8. Грищенко О. Фінансовий лізинг : історія, сучасність та перспективи розвитку / О. Грищенко // Юридичний журнал. - 2006. - № 3. - С. 32 - 41.

9. Іларіонов Ю. В. «Лізинг: організаційно - правові аспекти (на прикладі корпоративного управління)», 2002.

10. Ладюк О. Д. Розвиток лізингу в Україні: переваги і недоліки / О. Д. Ладюк // Финансы, учёт, банки. - 2008. - № 14. - С. 59-65.

11. Гепобівський «Договір фінансового лізингу», 2003, Львів

12. Коханова «Правова регламентація лізингу як способу сприяння технічному прогресу», 2009, Донецьк(основні відмінності оренди та лізингу)

13. Капроні Р. Лізинг в Україні / Капроні Р., Кисіль С., Рязанова Н. та ін. - МФК, 2007. - 142 с.

14. Січко Д. С. «Правова природа лізингу в Україні», 2006, Львів

15. Програма розвитку лізингу в Україні на період 2008-2010 роки // Лізинг в Україні. - 2008. - №3. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru