Договір чартеру (фрахтування) у цивільному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Острозька академія»

Кафедра цивільно-правових дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Цивільне право України»

на тему

Договір фрахтування (чартеру) у цивільному праві України

Студентки 3 курсу

групи П-31

напрям підготовки

6.030401 «Правознавство»

Деркач О.С.

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, старший викладач

Лідовець Р.А.

Острог, 2013р.

ВСТУП

Договірні відносини становлять значну частину у відносинах не лише державних, але і відносинах підприємництва, бізнесу та торгівлі. Із зростанням потреб суспільства відповідно зростають і його можливості. З часом виникають все більш нові способи реалізації необхідних дій, а ті, які виникли раніше вдосконалюються до потрібного рівня. Не є винятком і відносини у сфері транспортних послуг. При цьому провідними є послуги перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти та інших цінностей.

Актуальність та доцільність роботи полягає у тому, що роль повітряних і морських перевезень зростає, у зв'язку з можливістю здійснення з їх допомогою внутрішніх та міжнародних перевезень у максимально швидкий та зручний спосіб. Особливу роль серед повітряних та морських перевезень відіграють чартерні перевезення, які здійснюються за допомогою повітряного та морського чартеру (фрахтування). Популярність таких перевезень пояснюється можливістю здійснення нерегулярних рейсів, які відбуваються за замовленням осіб.

Широка розповсюдженість таких перевезень зумовлює інтерес до дослідження юридичних аспектів їх здійснення. Сьогодні в України, дане питання набуло досить високо рівня зацікавленості серед науковців, які ведуть дискусії з різних питань, що стосуються правової природи договору фрахтування.

На міжнародному рівні затверджуються конкретні проформи, які застосовуються до різних видів договору чартеру, чим суттєво полегшують укладення договору чартеру між його сторонами.

Метою дослідження є виявлення недоліків та прогалин у діючому законодавстві України щодо регулювання укладення та виконання договору чартеру. Для досягнення мети в ході дослідження необхідно вирішити такі завдання:

Ш проаналізувати поняття та виявити правову природу договору фрахтування (чартеру);

Ш здійснити аналіз різновидів договору фрахтування;

Ш визначити необхідність всіх документів для укладення і дійсності договору чартеру;

Ш проаналізувати права та обов'язки сторін, а також особливості відповідальності при виконання чартерних перевезень.

Об'єктом дослідження є суспільно-правові відносини, які виникають в результаті договору чартеру (фрахтування).

Предметом дослідження є безпосередньо сам договір чартеру (фрахтування).

Стан розробки проблеми перебуває на досить високому рівні, оскільки популярність чартерних перевезень сприяє вдосконаленню та доповненню норм діючого законодавства. Правовим ґрунтом для цього є наукові дослідження та праці науковців, які працюють у даній сфері. Зокрема, це Дзера О.В., Діковська І.А., Самойленко Г.В., Макаров И.М., Тарасенко Л.Л., та ін.

Джерельну базу роботи становлять нормативно-правові акти України, дослідження та наукові статті вказаних вище науковців.

При дослідженні теми наукової роботи були використані такі методи дослідження як: історичний метод, який був використаний для встановлення етапів розвитку договору фрахтування; метод аналізу та синтезу були використаний з метою дослідження предмета та об'єкта роботи шляхом розділення їх на окремі складові елементи та встановлення зв'язку між ними; метод аналогії використовувався шляхом порівняння подібних понять та ознак договорів; з допомогою формально-юридичного методу відбувався аналіз та розкриття юридичних понять, норм права.

Структуру роботи становлять вступ, два розділи, кожен з яких поділений на три підрозділи, висновки та список використаних джерел. У першому розділі «Поняття, ознаки та види договору чартеру» увага приділяється основним юридичним характеристикам, істотним умовам та окремим видам договору фрахтування.

Другий розділ має назву «Особливості договору чартеру (фрахтування)», в ньому говориться про документи, необхідні для дійсності даного договору, їх функції та відповідальність сторін у договорі фрахтування.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ ДОГОВОРУ ЧАРТЕРУ

1.1 Поняття, суб'єкти та основні риси договору чартеру

Відповідно до умов сьогодення та беручи до уваги всі сфери розвитку суспільних відносин, важливе місце серед яких займають договірні зобов'язання треба сказати, що всі види договорів виникали по мірі їх необхідності в наслідок взаємодії між собою різних сфер людської діяльності. Не є винятком і договір чартеру, який у наш час набув досить широкого значення. Для того аби з'ясувати поняття, мету і місце договору чартеру у системі приватно-правових договорів необхідно з'ясувати історію виникнення договору.

Договір чартеру є одним з найстаріших договорів що застосовувалися у сфері перевезень. Виник цей договір як інститут морського права в часи середньовіччя під назвою «цертепартія», від англійського слова charterparty (charter - грамота, статут та party - частина). Саме така назва договору виникла від стародавнього процесу його укладення. Такі договори писалися на аркуші паперу, який належало розірвати на дві частини кожна з яких залишалась у сторін договору. У разі виникнення спору ці частини приєднували одна до одної і таким чином відновлювали документ. За цим договором судновласник за винагороду надавав у тимчасове користування власника вантажу все приміщення або ж деяку його частину чи місце на судні, яке відправлялося у відповідному напрямку Дзера О.В. Цивільне право України. : Підручник : у 2-х книгах / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - С.303.

Що ж до договору чартеру на сучасному етапі розвитку, то необхідно сказати, що довгий час мала місце дискусія між юристами-науковцями щодо його правової природи. Одна частина науковців дотримувалася думки про те, що цей договір відноситься до орендного типу, тобто є різновидом договору найму. Свою позицію вони обґрунтовували тим, що предметом договору є надання частини або ж всього транспортного засобу, а не виконання транспортних операцій. Проте, юридична природа будь якого договору визначається його основною метою, а не супутніми діями, які вчиняються для її досягнення. Оскільки кінцевою метою договору чартеру є перевезення пасажирів чи вантажу у пункт призначення, і фрахтувальник зацікавлений у тому щоб перевезення було виконано якісно, то не можна віднести цей договір до договорів орендного типу Діковська І.А. Місце договору повітряного чартеру в системі приватно-правових договорів / І.А. Діковська // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2001. - № 125. - С. 36..

Крім того, за договором найму транспортного засобу одна сторона передає іншій транспортний засіб за плату у тимчасове володіння та користування Науково-практичний коментар цивільного кодексу України : в 2-х тт. / [О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін.]; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - Т.ІІ. - С.380. А за договором чартеру право володіння і користування транспортним засобом не переходить до фрахтувальника.

Зазвичай, норми про договір чартеру містилися у Кодексі торговельного мореплавства та Повітряному кодексі. Але у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року статтею 912 передбачено визначення договору чартеру (фрахтування), що вирішило суперечні питання між науковцями, оскільки законодавець розмістив дану статтю у главі «Перевезення», що автоматично встановило місце договору чартеру у системі приватно-правових договорів.

Відповідно до статті 912 ЦК України за договором чартеру (фрахтування) одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам.

Та все ж, така суперечка має місце у сфері застосування таких видів договорів. Законодавство України досить не точно дає визначення договорів фрахтування та перевезення вантажу, в наслідок чого в одному договорі фрахтування можуть бути поєднанні ознаки двох договорів, які належать до різних типів цивільно-правових договорів. Так, коли мова йде про надання за плату судновласником судна для виконання одного чи декількох рейсів то це є договір оренди (тайм-чартер або фрахтування на час), а коли за договором фрахтування фрахтівником надається частина судна для перевезення вантажу, пасажирів, багачу чи пошти, то мова йде про договір фрахтування як окремий вид договору перевезення Діковська І.А. Місце договору повітряного чартеру в системі приватно-правових договорів / І.А. Діковська // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2001. - № 125. - С.43..

Найбільшого поширення договори фрахтування набули у сфері морських та повітряних перевезень. Передбачається також укладення такого договору при перевезенні вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою внутрішнім водним транспортом. Хоча такі договори мають однакову правову природу, все ж вони мають і певні відмінності, зазвичай це відмінність технічних та економічних характеристик. Морські чартерні договори в основному стосуються перевезень вантажу, в той час як повітряні чартери здебільшого використовуються для перевезення пасажирів та їх багажу. Різними також є джерела регулювання договорів повітряного і морського чартеру. Все це зумовлює необхідність окремого вивчення всіх видив договорів чартеру Дзера О.В. Цивільне право України. : Підручник : у 2-х книгах / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - С.304.

Звернувшись до Кодексу торговельного мореплавства України (КТМ) слід зауважити що він містить два визначення договорів в якому сторонами є фрахтувальник і фрахтівник. Ними визнаються особи які уклали між собою договір фрахтування. Статтею 133 КТМ визначено поняття договору морського перевезення вантажу, відповідно до якого перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Друге поняття наведено у ст.203 КТМ і говорить, що за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час. Також, дана стаття передбачає два окремих види договору фрахтування, а саме тайм-чартер, який має місце у випадку коли судно укомплектоване екіпажем, та бербоут-чартер - судно не укомплектоване екіпажем.

Отже, можна сказати, що за КТМ України договір фрахтування (чартеру) та договір перевезення вантажу є схожими поняттями. Та все ж у КТМ України наявні певні відмінності цих договорів.

Якщо ж звернутися до статті 134 КТМ України, то вона свідчить про те, що договір чартеру є особливим підвидом договору перевезення вантажу, в якому обов'язковою умовою є надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень.

Що ж до Повітряного кодексу України, то поняття чартерного повітряного перевезення міститься у п.104 ч.1 ст.1 відповідно до якої це нерегулярне повітряне перевезення, що здійснюється на підставі договору чартеру (фрахтування), за яким авіаперевізник надає фрахтівнику або фрахтівникам за плату визначену кількість місць або всю місткість повітряного судна на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажу або пошти, що зазначені фрахтівником Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2011. - №48-49. - Ст.536..

Договір чартеру зазвичай використовується при траповому (нерегулярному) перевезенні масових вантажів, що заповнюють все судно чи більшу його частину і переважно у міжнародному сполученні. У зв'язку з цим чартер не є договором приєднання на відміну від договору перевезення вантажу. А отже фрахтувальник має можливість вплинути на певні договірні умови, а саме місце і строк надання судна для завантаження, маршрут його слідування, розмір фрахту Науково-практичний коментар цивільного кодексу України : в 2-х тт. / [О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та ін.]; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К. : Юрінком Інтер, 2011. - Т.ІІ. - С.517..

Та все ж експлуатація судна для перевезення вантажу можлива в різних організаційних формах судноплавства - траповій, у формі послідовних рейсів або лінійній. Залежно від цих форм створюються відносно самостійні, та все ж поєднані між собою суспільні відносини, з різними характерними ознаками. Трапове судноплавство и робота послідовними рейсами стають більш конкурентоспроможними при перевезеннях крупних партій вантажів, лінійне - при наявності великої кількості дрібних Розробка організаційної моделі для реалізації проектів ефективних морських транспортних перевезень : [Електронний ресурс] / І.П.Покотілов. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/sudovozhdenie/2011_20/Pokot.pdf.

Також, в таких формах судноплавства використовуються різні види суден. Таким чином, для трапового перевезення використовується судна типу балкер (в таких суднах вантаж перевозиться насипом), для перевезень у формі послідовних рейсів - універсальне судно (дозволяє одночасно перевозити різні типи вантажу, без здійснення істотних змін в конструкціях та обладнанні), і, відповідно, для лінійних перевезень використовують контейнеровози (судна, які перевозять дрібний вантаж у контейнерах).

За юридичними ознаками договір чартеру (фрахтування) є консенсуальним (за загальним правилом), взаємним та відплатним.

Про те реальний чи консенсуальний цей договір науковці говорять по-різному. Однією з думок є така, що даний договір містить у собі два самостійних, але взаємопов'язаних договори - договір про надання транспортного засобу та договір перевезення, що характеризує договір саме як реальний Самойленко Г.В. Договір перевезення вантажу: реальний чи консенсуальний? / Г.В.Самойленко // Вісник Запорізького національного університету. - Запоріжжя : Запорізький національний університет. - 2010. - №1. - С.108..

Та все ж, за загальним правилом договір чартеру (фрахтування) консенсуальний. Але в даному випадку прослідковується розмежування між морським та повітряним чартером. В той час як договір морського чартеру може бути лише консенсуальним, оскільки вважається укладеним з моменту підписання сторонами рейсового чартеру, договір повітряного чартерного перевезення вважається дійсним з моменту оплати чартерного рейсу або укладення відповідного кредитного договору, тобто він може бути як реальним, так і консенсуальним Цивільне право України. Договірні та не договірні зобов'язання : Навчальний посібник / [С.С.Бичкова, І.А.Бірюков, В.І.Бобрик та ін.] ; за ред. С.С.Бичкової. К.:КНТ, 2006. - С.221..

Обов'язковою умовою дійсності і можливості укладення договору чартеру є письмова форма. Відповідно до ст.204 КТМ України наявність і зміст договору чартеру (фрахтування) судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами. У ст. 205 КТМ України зазначено, що у договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Враховуючи те, що специфіка судна і його експлуатації у морі не дозволяє обмежитися коротким викладом основних умов договору, сторони вимушені детально регламентувати багато нюансів. Підсумком тривалих розробок у цій сфері стало створення так званих типових чартерних проформ, розроблених, рекомендованих чи схвалених такими авторитетними організаціями як Балтійська і Міжнародна Морська Конференція (БіМКО), Британська палата судноплавства та ін.

Нині відомо понад 400 чартерних проформ. Існують проформи для чартерів, що призначені для перевезення вугілля, коксу, зерна, рису, арахісу, солі, фруктів та добрив. Для деяких вантажів розроблено кілька чартерів, залежно від напрямів вантажопотоків. Перевезення вантажів, для яких немає спеціальних проформ, як правило, здійснюються на базі чартеру "Дженкон", рекомендованого БіМКО.

Перевага чартерних проформ полягає у тому, що вони враховують інтереси судновласників і фрахтувальників. Більшість з них являє собою свого роду компроміси, вироблені в результаті тривалих переговорів. Зазвичай різні типи проформ використовуються сторонами при укладенні договору міжнародного перевезенняДзера О.В. Цивільне право України. : Підручник : у 2-х книгах / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - С.305.

Продовжуючи характеристику договору фрахтування необхідно охарактеризувати сторони, які укладають даний договір. Відповідно до ч.2 ст. 133 КТМ України сторонами договору чартеру є фрахтівник та фрахтувальник.

Фрахтівником є володілець транспортного судна (його власник або особа, якій транспортний засіб належить на іншій правовій підставі). Фрахтувальником є юридична особа або фізична особа, зацікавлена в перевезенні великих партій вантажів або групи пасажирів за маршрутом, передбаченим договором чартеру (фрахтування), що, як правило, не співпадає із встановленими напрямами перевезення. При цьому, фрахтувальником може бути й відправник або одержувач вантажу.

Фрахтівником є особа, що вступила від свого імені у договір фрахтування (чартер) і взяла на себе обов'язок за встановлену плату здійснювати перевезення вантажу морем у порт призначення з умовою надання для розміщення вантажу судна, його частини чи певних приміщень.

Фрахтувальник -- особа, яка вступила від свого імені у договір фрахтування і отримала у зв'язку із цим право вимагати, щоб обумовлений у договорі вантаж за встановлену плату був перевезений морем у порт призначення з умовою про надання судна для розміщення вантажу судна, його частини чи певних суднових приміщень Цивільне право України. Договірні та не договірні зобов'язання : Навчальний посібник / [С.С.Бичкова, І.А.Бірюков, В.І.Бобрик та ін.] ; за ред. С.С.Бичкової. К.:КНТ, 2006. - С.222..

У договорах чартерного перевезення розрізняють фактичного і договірного перевізника.

Договірний перевізник є фрахтувальником, тобто це особа, яка бере на себе зобов?язання перед третіми особами (пасажирами, вантажовідправниками) організувати перевезення. Договірними перевізниками можуть бути туристичні агентства, експедиторські фірми тощо.

Фактичний перевізник виконує частину або все перевезення за договором чартеру згідно з повноваженнями, одержаними від перевізника за договором. Фактичним перевізником є фрахтівник.

Крім фрахтівника та фрахтувальника, учасником морського вантажного перевезення є одержувач вантажу (якщо одержувачем не є сам відправник). Укладаючи договір чартеру, фрахтівник бере на себе обов'язок перед фрахтувальником здійснити перевезення і вручити вантаж уповноваженій особі. У тих випадках, коли допускається переведення платежів на одержувача (ст. 170 КТМ), вантаж видається останньому за умови надання ним документів зі сплати відповідних сум належного фрахту, плати за простій, відшкодування зазначених перевізником витрат, пов'язаних з вантажем, а у разі загальної аварії -- аварійного внеску або належного забезпечення.

Відмінністю договору повітряного чартеру від договору морського чартеру є те, що в ньому від сторін необхідно відрізняти учасників чартерного перевезення, адже коло останніх є ширшим і не обмежується фрахтівником та фрахтувальником.

Учасниками пасажирського чартерного перевезення є фрахтівник, фрахтувальник та пасажири (якщо за договором пасажирського чартеру фрахтівник перевозить не фрахтувальника, а інших осіб), їх можна визначити як осіб, на користь яких виконується договір повітряного чартеру, адже фрахтувальник укладає договір з фрахтівником саме з метою їх перевезення, а фрахтівник у свою чергу виконує перевезення лише внаслідок свого зобов'язання перед фрахтувальником Дзера О.В. Цивільне право України. : Підручник : у 2-х книгах / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - С.311.

1.2 Різновиди договору фрахтування: морське перевезення та повітряне перевезення

Як вже згадувалося раніше, найбільшого поширення договори фрахтування набули у сфері морських та повітряних перевезень. Договір фрахтування суден для перевезення вантажу на внутрішньому водному річковому транспорті не виділяють як окремий вид договору, оскільки він за своїми основними характеристиками входить до договорів морського перевезення. Відмінністю є лише використання певного виду судна залежно від можливості використання його у внутрішніх водах чи у відкритому морі.

Опрацювавши статті КТМ, які присвяченні договору чартеру та договору морського перевезення вантажу ми вже зауважили, що ці договори схожі між собою, та все ж дане питання є дискусійним серед науковців. Багато з них ще й досі формулюють різні визначення договору морського перевезення вантажу, таким чином поняття даного договору продовжує формуватися в доктрині морського права. Внаслідок цього немає чіткого розмежування понять договору морського перевезення вантажу та договору фрахтування Макаров И.М. Понятие договора морской перевозки груза. /И.М. Макаров // Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. - 2011. - №1. - С.79.

Розпочавши характеристику окремо морського чартеру необхідно сказати, що предметом такого договору є лише таке морське судно, яке зареєстроване у відповідному морському реєстрі. Без офіційної реєстрації, в деяких країнах, морське судно являє собою лише плавучий об'єкт. Тільки з моменту офіційної реєстрації і отримання права на плавання під прапором певної країни цей плавучий об'єкт стає транспортним засобом - морським судном яке має право плавати у відкритому морі та відповідно може бути предметом договору найму транспортного засобу.

Відповідно до п.14 Постанови КМУ від 26 вересня 1997 р. N 1069 Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України судно, зафрахтоване за договором бербоут-чартеру, на підставі письмової заяви фрахтувальника може бути зареєстроване у Державному судновому реєстрі України тимчасово, на термін, що не перевищує терміну чинності такого договору, якщо на момент реєстрації судна воно не було внесене до суднового реєстру іншої держави або якщо таке судно внесене до суднового реєстру іншої держави, але запис про нього припинено, про що судновласник повинен подати відповідний сертифікат Про затвердження Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України : Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 1997 р. // Офіційний вісник України. - 1997. - №40. - Ст.24..

На думку Тарасенка Л.Л. дана норма має конкретний недолік. Науковець вважає недоцільним наявність диспозитивної норми щодо тимчасової реєстрації змін в Державному судновому реєстрі в разі фрахтування чи оренди судна. Також, висловлюється думка про те, що діяльність, пов'язана з використанням морського судна, є джерелом підвищеної небезпеки, а саме морське судно - складним технічним пристроєм, і відповідно будь-яка зміна експлуатанта може загрожувати безпеці людей, навколишнього природного середовища тощо Тарасенко Л.Л. Особливості договору найму морського судна / Л.Л.Тарасенко // Вісник Академії адвокатури України. - 2011. - №12. - С.1-2..

Відповідно до ст.204 КТМ України договір чартеру (фрахтування) морського судна укладається виключно у письмовій формі. А у випадку виникнення спору між сторонами наявність і зміст договору можуть бути доведені виключно письмовими доказами Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.34.

Сторонами договору морського чартеру є фрахтувальник та фрахтівник. Фрахтівником є судновласник, яким може бути як юридична так і фізична особа (не обов'язково суб'єкт підприємницької діяльності). Г.Ф.Шершеневич ще у 19 ст. відзначив, що судновласник - це особа, що розпоряджається судном, як річчю, що їй належить. Це особа, яка за допомогою судна веде свій морський промисел, тобто використовує його з метою отримання прибутку.

Сучасне поняття судновласника, яке наводиться в КТМ України передбачає використання судна не лише з метою отримання прибутку. Оскільки відповідно до ч.2 ст.1 КТМ України торговельне мореплавство - це діяльність, пов'язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.349. .

Щодо поняття фрахтувальника, то в КТМ України воно вживається також у значеннях « орендар » за договором фрахтування (оренди) морського судна, «відправник» за договором морського перевезення вантажу, «лізинго-одержувач» за договором лізингу судна.

Відповідно то ч.1 ст.133 КТМ України за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт). А у другій частині цієї ж статті міститься досить суперечлива норма про те, що фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, які уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Серед науковців ведуться дискусії щодо правового статусу сторін договору фрахтування. Зокрема професор Балабанов О. відзначив, що за фрахтувальником закріплена комерційна експлуатація судна, а за фрахтівником (власником) - технічна. Під час укладення будь-якого договору необхідно завжди враховувати таку особливість, тому що від цього буде залежати відповідальність і фінансові витрати сторін у разі виникнення судових спорів Козлов С. Знову оренда? - Ні, чартер! / С. Козлов // Юридична газета. - 31 серпня 2004 р. - № 16(28). - С. 4.. Зокрема, автор наводить приклад на вантажопідйомності судна.

Але, звернувшись до ст.205 КТМ України ми бачимо, що вантажопідйомність входить до істотних умов договору чартеру. Хоча ст.205 КТМ України має назву реквізити договору чартеру (фрахтування) судна, в ній ідеться про істотні умови даного договору Тарасенко Л.Л. Особливості договору найму морського судна / Л.Л.Тарасенко // Вісник Академії адвокатури України. - 2011. - №12. - С.4.. Подальше формулювання статті звучить наступним чином: «У договорі чартеру (фрахтування) судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна».

На думку окремих науковців, положень щодо фрахтування морського судна, які містяться у КТМ України недостатньо для належної регламентації відносин фрахтування, але внаслідок цього сторони можуть деталізувати свої права та обов'язки в договорі керуючись принципом диспозитивності. Більше того, законодавець відніс договір фрахтування до глави ЦК України «Перевезення», що дає змогу застосовувати до відносин фрахтування загальні положення про перевезення.

Відповідно до ст.207 КТМ України Судновласник зобов'язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на певний час. Наступні частини даної статті передбачають певні особливості пари укладенні окремих видів договору фрахтування Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.34.

Поняття морехідності судна, зафрахтованого за договором чартеру (фрахтування) передбачає перш за все придатність судна (його корпусу, двигуна, устаткування) для цілей, передбачених договором. Тому зміст поняття морехідного стану певного судна в кожному конкретному випадку залежить від мети його використання, що визначена в договорі. За своїм змістом вимоги до морехідного стану судна до договором фрахтування передбачають придатність судна до плавання, прийманню, розміщенню та безпечному перевезенню вантажів.

Морехідний стан судна, зафрахтованого за договором чартеру (фрахтування) повинен бути забезпечений до початку строку, на якій воно зафрахтоване. Згідно з правом більшості морських країн судновласник, який виконав цей обов'язок, не повинен до початку кожного рейсу, якщо судно здійснює декілька рейсів, приводити його у стан морехідності з урахуванням особливостей кожного плавання.

Необхідно зазначити також, що судновласник несе відповідальність за не морехідний стан судна лише за наявності вини. Для звільнення його від відповідальності, судновласник повинен довести, що не морехідний стан судна був викликаний недоліками, які не могли бути виявлені (приховані недоліки).

Більше того, у випадку, коли не морехідність судна була встановлена після передачі його фрахтувальнику, останній звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна на час, протягом якого судно було непридатне до експлуатації внаслідок не морехідного стану. Крім того, якщо в результаті не морехідності судна були завдані збитки вантажу, судновласник повинен відшкодування ці збитки Булгакова І.В. Коментар до кодексу торговельного мореплавства України : [Електронний ресурс] / І.В.Булгакова, О.В.Клептікова. - Режим доступу : http://legalexpert.in.ua/komkodeks/ktm.html.

Однією з умов договору найму морського судна, що зумовлена особливостями використання морського судна, є умова щодо оплати портових послуг. Відносини, які виникають у зв'язку з наданням таких послуг, регулюються наказом Міністерства транспорту України від 27.06.1996 р. № 214, яким затверджено Збори і плату за послуги, що надаються суднам у морських торговельних портах України Про збори і плату за послуги, що надаються суднам закордонного плавання в портах України : Наказ Міністерства транспорту України від 27 червня 1996 року. : [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0374-96.

Проте в цьому нормативному акті не деталізуються положення щодо того, на кого саме (наймодавця чи наймача) покладається обов'язок сплачувати портові збори, лише згадується про те, що цей обов'язок покладається на судновласника, яким може вважатися як наймодавець, так і наймач.

Договірна практика також свідчить про необхідність обумовлення такої умови в договорі найму, оскільки невизначеність може породжувати суперечності щодо тлумачення, на кого саме покладатиметься такий обов'язок. Зокрема, у договорі найму морського судна «Радуга-14», укладеного між ДП «Ялтинський морський торговельний порт» та ТОВ «Анкор-98» 08.02.2001 р., сторони спочатку не обумовили такої умови, що потягло за собою необхідність укладення додаткової угоди від 31.03.2005 р. № 1 до договору найму Тарасенко Л.Л. Особливості договору найму морського судна / Л.Л.Тарасенко // Вісник Академії адвокатури України. - 2011. - №12. - С.6..

Таким чином, на нашу думку, сторони договору найму морського судна при укладенні договору повинні дійти згоди також і щодо умови про оплату портових послуг, які надаються у зв'язку з використанням орендованого судна.

Також особливості використання морського судна зумовлюють питання щодо того, чи слід наймодавцю відшкодовувати наймачеві вартість залишків палива, мастила, прісної води тощо при поверненні судна з користування. На нашу думку, ця умова теж повинна бути обумовлена в договорі найму, оскільки, як свідчить судова практика, відсутність такої умови в договорі, не дає фрахтівникові права на отримання вищезазначеного відшкодування Рішення господарського суду Донецької області від 04.07.06 р. Справа № 17/158 // [Електронний ресурс] /Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу : www.reyestr.court.gov.. При цьому суд наголошує на тому, що це питання договором не врегульовано, тому у наймача відсутнє право на відшкодування вкладених коштів в орендоване морське судно, оскільки такі витрати є необхідними для нормального використання морського судна за призначенням.

Дуже поширеною проблемою, яка виникає під час найму морських суден, є невизначеність у розмежуванні понять поточного і капітального ремонту морських суден. Відповідно до ст.776 ЦК України обов'язок здійснювати поточний ремонт речі, яка передається у найм, покладається на наймача, натомість обов'язок здійснювати капітальний ремонт - на наймодавця, якщо інше не передбачено договором. Як свідчить судова і договірна практика, ці положення закону нерідко дублюються і у договорах фрахтування морського судна. Здебільшого проблема зумовлена тим, що втрати на поточний ремонт можуть становити значну грошову суму.

Наприклад, у справі за позовом комунального підприємства «Іллічівське муніципальне пароплавство» до державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» про стягнення витрат на ремонт вартість ремонтних робіт морського судна, яке було передано в оренду, становила 1 534 869,6 грн. Ці витрати були понесені наймачем для можливості використання орендованого судна і на думку орендаря, зважаючи на вартість ремонту, яка була чималою, виконані ремонтні роботи слід віднести до капітального ремонту. Одеський апеляційний господарський суд погодився з такою позицією і у своїй постанові позов задовольнив. Проте Вищий господарський суд України це рішення скасував і залишив в силі постанову господарського суду Одеської області, якою було відмовлено в задоволенні позову Постанова Вищого господарського суду України від 20.01.2010 р. Справа № 6-27/43-09-1972 // [Електронний ресурс] /Єдиний державний реєстр судових рішень. - Режим доступу : www. reyestr.court.gov.ua.

Мотивом стало те, що позивачем не доведено що мав місце капітальний ремонт, проведений ним у зв'язку з нездійсненням такого ремонту відповідачем (наймодавцем), а понесені наймачем витрати не пов'язані вдосконаленнями, конструктивними змінами чи необхідністю встановлення нового високовартісного обладнання з метою продовження експлуатації морського судна у зв'язку з новими вимогами класу чи виконання обов'язкових законів. При цьому вартість виконаних робіт суд до уваги не взяв, не вважаючи це критерієм для розмежування поточного та капітального ремонту.

Керуючись позицією Вищого господарського суду України капітальним ремонтом морського судна в контексті обов'язку наймодавця виконати такі ремонтні роботи слід розуміти пов'язані з вдосконаленнями, конструктивними змінами чи необхідністю встановлення нового високовартісного обладнання з метою продовження експлуатації судна у зв'язку з новими вимогами класу чи виконання обов'язкових законів.

Отже, підсумовуючи опрацьований матеріал, можна сказати, що договір чартеру (фрахтування) морського судна досить детально врегульований на рівні закону, водночас залишаючи сторонам можливість диспозитивного вирішення конкретних умов, які не суперечать закону.

Та все ж, досі ведуться дискусії серед науковців, щодо спірних питань, які стосуються прав, обов'язків та відповідальності сторін у договорі фрахтування.

Що стосується повітряних перевезень, то у даному договорі присутні певні особливості. Варто відзначити той факт, що бурхлива дискусія серед науковців виникла на основі з'ясування правової природи договору повітряного чартеру, оскільки від вирішення даного питання залежали межі відповідальності сторін і багато інших питань. Зокрема, загальні положення яких договорів можна застосовувати при укладенні даного договору.

Як вже згадувалося, визначення чартерного повітряного перевезення міститься в п.104 ч.1 ст.1 ПК України, відповідного до якого це нерегулярне повітряне перевезення, що здійснюється на підставі договору чартеру (фрахтування), за яким авіаперевізник надає фрахтівнику або фрахтівникам за плату визначену кількість місць або всю місткість повітряного судна на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажу або пошти, що зазначені фрахтівником.

На підставі цього визначення можна сказати, що однією з основних ознак договору повітряного чартеру є те, що даний договір відноситься до договорів про надання перевізних послуг, тобто послуг з переміщення пасажирів, багажу, вантажу та поштиОніщенко О.В. Договір повітряного перевезення : деякі цивільно-правові аспекти / О.В.Оніщенко // Наукові праці Національного авіаційного університет: серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право» Зб. наук. пр. - К.: НАУ, 2009.-No4 (13) --С.76.. Що ж до предмету, то ним є доставка пасажирів, багажу, вантажу, пошти у місце призначення, для здійснення якого фрахтувальником фрахтується певна місткість літака.

Другою ознакою є те, що договір (за загальним правилом) двосторонній. Але у випадку, якщо відправник і вантажоодержувач не збігаються в одній особі, то має місце той факт, що в договорі беруть участь три особи.

Однією із сторін договору фрахтування є авіаційний перевізник.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.1 ПК України авіаційний перевізник (авіаперевізник) - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезення пасажирів, вантажу, пошти повітряним транспортом Повітряний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2011. - №48-49. - Ст.536.. Отже, з даного визначення можна сказати, що повітряним перевізником може бути лише суб'єкт господарювання. Зокрема, це юридична особа або фізична особа-підприємець, яка отримала ліцензію на надання послуг з перевезення вантажів та пасажирівПро ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 1 червня 200 р. // Відомості Верховної Ради. - 2000. - №36. - Ст.299.. Послуги перевезення здійснюються повітряним транспортом на основі договору між сторонами. Авіаперевізник повинен володіти правами експлуатанта авіаційної техніки. Відповідно до п.36 ч.1 ст.1 ПК України експлуатант - юридична або фізична особа, яка експлуатує чи пропонує послуги з експлуатації повітряних суден. Тобто, може бути як власником так і орендарем повітряного судна, з допомогою якого він здійснює послуги перевезення за умови наявності у нього сертифіката експлуатанта Оніщенко О.В. Договір повітряного перевезення : деякі цивільно-правові аспекти / О.В.Оніщенко // Наукові праці Національного авіаційного університет: серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право» Зб. наук. пр. - К.: НАУ, 2009.-No4 (13) --С.77..

Необхідно також зазначити, що у договорі чартерного перевезення розрізняють перевізника за договором і фактичного перевізника. Перевізник за договором - це особа, яка як основна сторона укладає договір перевезення, а фактичним перевізником є особа, яка як уповноважений перевізник за договором здійснює все перевезення або його частину.

Що стосується вантажовідправника, то ним є особо яка безпосередньо укладає договір фрахтування для власних потреб, або особа за рахунок та в інтересах якої укладається такий договір (наприклад на підставі договору транспортної експедиції експедитор укладає такий договір) Діковська І.А. Місце договору повітряного чартеру в системі приватно-правових договорів / І.А. Діковська // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2001. - № 125. - С. 37..

У деяких договорах фрахтування може мати місце третя сторона - вантажоодержувач. Як вже згадувалося, такий факт наявний я випадку, якщо фрахтувальник і вантажоодержувач не збігаються в одній особі. Неоднозначність правового статусу вантажоодержувача спричинила дискусію, на тему про віднесення договору даного договору до двосторонніх чи багатосторонніх договорів. Незважаючи на те, що у вантажоодержувача на основі договору виникають як права так і обов'язки його не варто розглядати як сторону договору, а як третю особу, на користь якої укладається договір Оніщенко О.В. Договір повітряного перевезення : деякі цивільно-правові аспекти / О.В.Оніщенко // Наукові праці Національного авіаційного університет: серія: Юридичний вісник «Повітряне і космічне право» Зб. наук. пр. - К.: НАУ, 2009.-No4 (13) --С.79..

Договір фрахтування може бути як реальним так і консенсуальним. Якщо мова йде про перевезення пасажирів і багажу, то договір є консенсуальний, якщо ж буде перевозитись вантаж - реальний. Проте, існування такої презумпції не перешкоджає сторонам передбачити в договорі повітряного перевезення обов'язок прийняти вантаж до перевезення в майбутньому. У такому випадку цей договір набуде ознак консенсуальності Безлюдько І.О. Договір перевезення вантажу за цивільним правом України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.03 / І.О.Безлюдько. - К. , 2005. - Ст.5..

Ще однією важливою ознакою договору фрахтування повітряного судна є його формальність, оскільки він укладається виключно у письмовій формі з дотриманням всіх реквізитів встановлених законодавством.

Таким чином, договір повітряного чартеру є двостороннім договором про надання послуг, може бути як реальним так і консенсуальним, обов'язково укладається у письмовій формі та є оплатним, оскільки діям фрахтівника відповідає обов'язок фрахтувальника оплатити надані послуги. Але, не дивлячись на законодавче закріплення таких характеристик договору, між науковцями ведуться дискусії щодо певних особливостей договору фрахтування повітряного судна.

1.3 Тайм-чартер та договір лізингу судна, як різновиди договору фрахтування

Українське законодавство не має конкретного визначення поняття договору тайм-чартеру судна, тому звернувшись до наукових надбань можемо сказати що, тайм-чартер - це договір, згідно з яким одна сторона (судновласник) зобов'язується надати за винагороду іншій стороні (фрахтувальнику) на певний строк судно для обумовлених договором цілей. Цілі можуть бути різні -- для перевезення вантажів або пасажирів, здійснення буксирних, криголамних та рятувальних операцій, наукових і культурних цілей тощо.

Обов'язковою умовою укладення договору тайм-чартеру є письмова форма, яка має певні реквізити за наявності яких договір укладений правильно. До таких реквізитів належать: найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Невідповідність даних про судно, що зафіксовані в договорі із фактичними його даними може мати негативні наслідки для судновласника. Так, в міжнародній практиці фрахтування судна на певний час фрахтувальник має право анулювати договорів і стягнути понесені ним збитки внаслідок неправильного опису судна за наявності однієї з трьох умов:

· неправильний опис судна зачіпає сутність договору і призводить до позбавлення фрахтувальника прибутку в значній частині;

· судновласник не може виконати вимоги про придатність або готовність судна до дати канцелінгу і тим самим усунути невідповідність між описом судна і його фактичним станом;

· судновласник не може привести судно в стан, що відповідає його опису за договором або відмовляється це зробити.

При цьому, навіть за відсутності підстав для анулювання договору, фрахтувальник має право стягнути збитки з судновласника, які він поніс внаслідок неправильного опису судна в договорі. Безумовно, в такому випадку, обов'язок довести наявність збитків покладається на фрахтувальника Булгакова І.В. Коментар до кодексу торговельного мореплавства України : [Електронний ресурс] / І.В.Булгакова, О.В.Клептікова. - Режим доступу : http://legalexpert.in.ua/komkodeks/ktm.html.

В договорі обов'язково повинно бути вказано час передачі зафрахтованого судна судновласником і час його повернення. Цей час часто визначається вказівкою на період, в який судно повинно бути передано або повернуто. Іноді поряд з датами в договорі вказуються години, в які слід передати або повернути судно (наприклад, з 9 до 18 години). В договорі, як правило, вказується не відповідний порт, в якому судно повинно бути передано фрахтувальнику, а відрізок берегової полоси, в межах якої фрахтувальнику належить обрати порт приймання-здавання судна.

При укладенні такого договору до фрахтувальника переходить право володіння і користування судном, що свідчить про його належність до різновиду договору оренди.

Відмінністю договору тайм-чартеру від рейсового чартеру є те, що судно фрахтується на певний час, а не на декілька рейсів.

Особливістю цього договору є те, що на судновласника покладається обов'язок передати фрахтувальнику судно у стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором чартеру (фрахтування) судна на час, також судно повинно бути споряджене і укомплектоване екіпажем, а судновласник зобов'язаний підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.34. При укладанні договору чартеру (фрахтування) судна придатність судна до плавання повинна забезпечуватися у відповідності з особливостями конкретного рейсу в районі експлуатації судна, а фрахтувальник має право в межах, встановлених в договорі, визначати напрямок рейсів. Саме тому судновласник повинен забезпечити придатність судна до плавання в певних географічних межах, в яких допускається експлуатація судна. Відповідним до такого обов'язку судновласника є обов'язок фрахтувальника повернути судно у зазначений час у такому ж стані з урахуванням його природного зносу.

Варто також відзначити, що за умовами договору тайм-чартеру орендна плата обчислюється за фіксованою ставкою за певний період використання судна, незалежно від того, чи перебуває воно в експлуатації чи непродуктивно простоює. Внаслідок цього фрахтувальник зацікавлений в максимально інтенсивному використанні судна та екіпажу. Також, за цим договором фрахтувальник може, в межах наданих йому прав укладати договір суборенди будь якого виду фрахтування. Укладення договору суборенди не звільняє фрахтувальника від виконання ним умов договору укладеного із судновласником.

За умовами договору тайм-чартеру капітан та інші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрахтувальника, в межах наданих йому прав. Однак, внутрішній розпорядок на судні визначає судновласник, який залишається працедавцем у відношенні всіх членів екіпажу. При цьому, фрахтувальник не має право вносити будь-які зміни до затвердженого судновласником внутрішнього розпорядку. Кількісний склад екіпажу визначається виключно судновласником і фрахтувальник має право вимагати збільшення кількості членів екіпажу лише в тому випадку, коли його чисельність не відповідає вимогам морехідності судна. Що стосується заміни членів екіпажу у випадку невиконання або неналежного виконання будь-ким із них своїх обов'язків на судні, то судновласник може (але не зобов'язаний) здійснити таку заміну у випадку надходження відповідного прохання від фрахтувальника Булгакова І.В. Коментар до кодексу торговельного мореплавства України : [Електронний ресурс] / І.В.Булгакова, О.В.Клептікова. - Режим доступу : http://legalexpert.in.ua/komkodeks/ktm.html.

Що ж до лізингу судна, то виникнення такої форми договору бере свій початок ще від древніх фінікійців, що були справними моряками і торговцями. Вони практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою природою є дуже схожою на типову форму сучасного лізингу устаткування Павлова А.М. Історичне обґрунтування виникнення лізингових операцій та їх сутність / А.М. Павлова //Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. - Випуск 1. - К.:2012. - Т.2. - С. 227.

В результаті тривалого розвитку, на сучасному етапі лізинг (в загальному значенні) - це довгострокова оренда машин і обладнання, що дозволяє промисловим, торговим, транспортним та іншим підприємствам (орендаторам) отримувати в комерційних банках і лізингових компаніях (орендодавців) за певну орендну плату в довгострокове користування широкий перелік основних засобів Бєлова Н.М. Особливості лізингових операцій при міжнародних морських перевезеннях / Н.М.Бєлова // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності. - Випуск 1. - К.:2012. - Т.1. - С.129.

Звернувшись до КТМ України можемо дати точне визначення договору лізингу судна. Відповідно до ст.215 КТМ України за договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно Кодекс торговельного мореплавства України // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №47. - Ст.34.

Але право власно на судно не переходить до лізингоодержувача автоматично після закінчення строку визначеного в договорі, оскільки відповідно до ч.2 ст.8 ЗУ «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше Про фінансовий лізинг : Закон України від 16 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради. - 1998. - №16. - Ст.68.. Отже, сторони повинні укласти також договір купівлі продажу предмета лізингу.

Договір лізингу судна є оплатним. Зокрема, про це свідчить ч.2 ст.215 КТМ України яка передбачає обов'язок лізингоодержувача сплачувати лізингову плату, що включає в себе плату за користування судном і його вартість за договором морського лізингу. Дане положення відповідає вимогам ст. 16 Закону про лізинг, яка передбачає, що лізингові платежі можуть включати: а)суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б)платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в)компенсацію відсотків за кредитом; г)інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу Булгакова І.В. Коментар до кодексу торговельного мореплавства України : [Електронний ресурс] / І.В.Булгакова, О.В.Клептікова. - Режим доступу : http://legalexpert.in.ua/komkodeks/ktm.html.

Укладається цей договір у письмовій формі і містить такі реквізити: найменування сторін, мета договору, назва судна, рік побудування судна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, термін користування, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно, розмір і термін внесення лізингової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.