Відповідальність за порушення договору в цивільному праві

Умови, види та форми цивільно-правової відповідальності, підстави звільнення від неї. Характеристика відповідальності сторін за договором купівлі-продажу, у разі невиконання договору оренди та договору поставки, порушення умов договору перевезення.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 23.11.2013
Размер файла 56,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

17

Курсова робота

з дисципліни «Цивільне право України»

на тему «Відповідальність за порушення договору в цивільному праві»

Київ, 2012

План

Вступ

1. Поняття цивільно-правової відповідальності

1.1 Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності

1.2 Види та форми цивільно-правової відповідальності

2. Відповідальність за порушення умов договору в цивільному праві

2.1 Відповідальність сторін за договором купівлі-продажу

2.2 Відповідальність у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг)

2.3 Відповідальність сторін за порушення умов договору перевезення

2.4 Відповідальність сторін у разі невиконання чи неналежного виконання договору оренди

2.5 Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов договору поставки

3. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Цивільно-правова відповідальність є важливим інститутом цивільного права України. Це поняття сягає далекої давнини, адже навіть у додержавному суспільстві людина відповідала за свої дії. Такий інтерес до інституту цивільно-правової відповідальності ще в додержавному суспільстві вказує на його значущість та неминучість застосування його норм для регулювання відносин між сторонами.

Так як і цивільно-правова відповідальність в цілому, договірна відповідальність відіграє неабияке значення під час укладення сторонами договору. Тому актуальність теми полягає в тому, що в наш час має місце невиконання умов договору, нехтування умовами, які є запорукою успіху в договірних відносинах та допущення помилок, які через некомпетентність або неуважність сторін договору можуть проявитися в настанні негативних та неочікуваних наслідків для сторін договору. Ознайомлення з нормами законодавства, що визначають відповідальність сторін за порушення умов договору дозволяє дивитися на закон не як на догму, а як на правило, яке можна змінити.

Мета роботи - дослідити інститут відповідальності, а саме відповідальність за порушення умов договору в цивільному праві.

Основними завданнями курсової роботи є:

- з'ясувати суть поняття цивільно-правової відповідальності;

- охарактеризувати та проаналізувати види цивільно-правової відповідальності;

- дослідити питання відповідальності за порушення умов договору;

- розглянути види цивільно-правової відповідальності, що виникає внаслідок порушення умов договорів.

Предметом є нормативні акти, які регулюють договірні відносини, погляди сучасних цивілістів на проблему відповідальності, порядок її застосування до сторін в результаті порушення умов договору.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, що складаються у сфері порушення умов договору.

У процесі написання курсової роботи були використані праці Канфазарової І. С., Бервено С. М., Сібільова С.М., Примака В. та інших. Крім цього, досліджувалися нормативно-правові акти, що регулюють відповідальність за порушення умов договору в цивільному праві.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел.

1. Поняття цивільно-правової відповідальності

Для з'ясування поняття цивільно-правової відповідальності необхідно порівняти його з поняттям «санкція».

Цивільно-правова санкція - це встановлені законом або договором певні наслідки, що настають для особи внаслідок невиконання чи неналежного виконання ним свого обов'язку. Санкції поділяються на 2 групи:

1) заходи захисту;

2) заходи відповідальності.

Заходи захисту спрямовані на попередження та припинення порушення права, на відновлення порушених інтересів, на захист правопорядку Конституція України від 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України - 1996. - № 30.. Застосування заходів захисту, як правило, не тягне за собою настання негативних майнових наслідків для правопорушника. Наприклад, такими засобами захисту можуть бути спростування недостовірної інформації, визнання правочину недійсним, двостороння реституція тощо.

Цивільно-правова відповідальність -- це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає в застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення його певних благ чи покладення обов'язків майнового характеру . Бервено С. М. Загальні засади цивільної відповідальності за порушення договірного зобов'язання / С. М. Бервено // Юридична Україна. - 2006. - № 5. . До правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені.

Особливостями цивільно-правової відповідальності є :

1) майновий характер;

2) стягується на користь потерпілої сторони;

3) компенсаційна природа, тобто спрямованість на відновлення майнової сфери потерпілого.

Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції:

* компенсаційну, сутність якої полягає у відновленні стану, що існував до порушення суб'єктивного права, а в разі неможливості такого -- грошового чи іншого відшкодування заподіяної шкоди;

* виховну, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому як з боку правопорушника, так й інших учасників цивільних правовідносин;

* стимулюючу, що розкриває позитивний аспект відповідальності та полягає в тому, що встановлення в законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників до належної поведінки.

Виходячи з цього, можна виділити такі ознаки цивільно-правової відповідальності:

1) державний примус - встановлюється в правових нормах, на відміну від інших видів соціальної відповідальності;

2) несприятливі (негативні) наслідки, що настають для боржника (як правило, майнового характеру, майнові втрати - відшкодування збитків, стягнення неустойки);

3) державний і суспільний осуд порушника та його діяння.

Цивільно-правова відповідальність ґрунтується на таких принципах, як:

1) невідворотність відповідальності - обов'язково застосовується за будь-яке правопорушення відносно кожного порушника;

2) принцип індивідуалізації відповідальності - відповідальність настає з урахуванням ступеню суспільної небезпеки делікта, форм вини порушника, інших факторів;

3)принцип повного відшкодування шкоди - відновлення майнового становища, яке існувало до вчинення порушення Канфазарова І. С. Деякі проблеми теорії цивільно-правової відповідальності в контексті кодифікації цивільного законодавства України / І. С. Канзафарова // Правова держава [Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України]. - Вип. 14. - 2003. .

1.1 Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності

Цивільно-правова відповідальність може мати місце за наявності складу правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності. (Правопорушення - це юридичний факт, що являє собою винне протиправне діяння деліктоздатної особи).

Юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною -- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які утворюють склад цивільного правопорушення:

* протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

* наявність майнової та (або) моральної шкоди;

* причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

* вина особи, яка заподіяла шкоду.

Цивільно-правова відповідальність настає за умови, якщо дія чи бездіяльність, якими заподіяно шкоду, є протиправними чи заборонені законом. Протиправною поведінкою визнається така поведінка, яка порушує приписи правової норми, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про неправомірність своєї поведінки. Це може бути протиправна дія або бездіяльність особи, а також протиправне рішення.

У випадках, передбачених законом, може виникати обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну правомірною поведінкою. Прикладом цього може бути заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності, якою визнаються дії особи, спрямовані на усунення небезпеки, що загрожує самому заподіювачеві шкоди чи іншим особам, за умови, що її за цих обставин не можна бути усунути іншими засобами. Вказані дії є правомірними за умови, що відвернута шкода є меншою від тієї, що могла бути заподіяною.

Другою обов'язковою підставою настання цивільно-правової відповідальності є наявність наслідків у формі заподіяння шкоди, посягання на права та інтереси, які охороняються законом. Залежно від того, якому об'єкту права заподіяно шкоду, її слід розрізняти як таку, що заподіяна майну, а також заподіяну особі Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки» // Право України. - 1995. - № 9 - 10. .

У цивільному праві використовують поняття "шкода" та "збитки", зміст котрих тривалий час був предметом суперечок науковців і практиків.

Шкода -- це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям "шкода", законодавець використовує поняття "збитки". Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода) Цивільний кодекс України. - К.: Велес, 2006. . Збитки визначають з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора в місці, де зобов'язання має бути виконано, а якщо вимогу не було задоволено добровільно, -- у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наслідком порушення цивільно-правових норм може бути також і моральна шкода, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала через каліцтво або інше ушкодження здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - №11.. Зазначена шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

До обов'язкових умов цивільно-правової відповідальності також належить причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Причинно-наслідковий зв'язок є простим (якщо між протиправною поведінкою та завданою шкодою немає інших юридично значущих обставин) та складним (якщо між завданою шкодою та протиправною поведінкою існують й інші обставини, які впливали на її заподіяння). Причому протиправна поведінка особи лише тоді є причиною збитків, коли вона безпосередньо пов'язана із збитками.Вина як умова цивільно-правової відповідальності -- це психічне ставлення особи-правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків. Питання про вину як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків визначають тільки після з'ясування причинного зв'язку та протиправності дій (бездіяльності).

У цивільному законодавстві встановлено презумпцію вини боржника, тобто його вважають винним доти, доки він не доведе протилежного. Особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх заходів, що від неї залежали, щодо належного виконання зобов'язання (ст. 624 ЦК) Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. - 3-е вид., перероб. і доп./ За ред.. О. В. Дзери (кер. авт.кол.), Н.С.Кузнецової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т.І. .

Розрізняють дві форми вини: умисел та необережність. Причому для виникнення цивільно-правової відповідальності форма вини значення не має, однак у випадках, встановлених законом, може впливати на розмір відшкодування.

У випадках, встановлених законом, допускається притягнення особи до цивільно-правової відповідальності незалежно від наявності вини правопорушника (наприклад, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК), відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, яку прийнято на зберігання (ст. 950 ЦК) та ін.

Чинником, який впливає на розмір відшкодування, є також вина кредитора. У цьому випадку суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. В окремих випадках правопорушник взагалі звільняється від цивільно-правової відповідальності, наприклад, при відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Суд також має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення (ст. 616 ЦК).

1.2 Види та форми цивільно-правової відповідальності

Під формою цивільно-правової відповідальності розуміють форму вираження додаткових обтяжень, що покладаються на правопорушника.

Відповідальність може настати у таких формах як відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, примусове виконання обов'язку, втрата суб'єктивного цивільного права тощо.

Найпоширенішою формою відповідальності є відшкодування збитків. Під збитками розуміються ті негативні наслідки, що настали в майновій сфері потерпілого внаслідок здійснення проти нього цивільного правопорушення. Ці негативні наслідки складаються з двох частин: реальних збитків та упущеної вигоди.

Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це та сума, на яку не збільшилось майно кредитора через правопорушення. Прикладом може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки був змушений затратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би отримати від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення. Упущена вигода включає в себе доходи, які потерпілий міг реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. При цьому необхідно врахувати правило, за яким той, хто одержав доходи внаслідок правопорушення, повинен відшкодувати упущену вигоду потерпілому в розмірі, не менше за одержані ним доходи. При визначенні розміру упущеної вигоди повинні враховуватись точні дані, що безспірно підтверджують реальну можливість одержання доходів потерпілим за умови непорушення його права.

Цивільне законодавство закріплює принцип повного відшкодування збитків, а це означає, що відшкодуванню підлягають як дійсні збитки, так і упущена вигода. Але в деяких установлених законом випадках допускається відхилення від цього принципу. Так, ст. 616 ЦК України передбачає можливість обмеження розміру відповідальності по зобов'язаннях, а ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів» передбачає відшкодування шкоди заподіяної життю, здоров'ю або майну споживача товарами (роботами, послугами), що містять конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, в повному обсязі, якщо законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.

Неустойкою вважається передбачена договором, законом або іншими правовими актами грошова чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобовґязаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобовґязання. Поняття «неустойка» означає факт неспроможності боржника і визначає правові наслідки такої неспроможності.

Відповідно до ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобовґязання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Таким чином, штрафна неустойка набуває загального значення. Усі інші види неустойки у співвідношенні до збитків можуть бути встановлені договором Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. - 3-е вид., перероб. і доп./ За ред.. О. В. Дзери (кер. авт.кол.), Н.С.Кузнецової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т.І. .

Завдатком визнається грошова сума або нерухоме майно, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження зобовґязання і забезпечення його виконання.

Специфіка завдатку як форми відповідальності полягає в тому, що якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, він залишається в іншої сторони. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити іншій стороні подвійну суму завдатку. Таким чином можна стверджувати, що завдаток виконує дві функції: забезпечення виконання договору і функцію відповідальності.

Під конфіскацією розуміють безоплатне, за рішенням суду, вилучення у правопорушника майна з передачею його у власність держави.

Одним із критеріїв поділу цивільно-правової відповідальності на види є поділ її залежно від підстав виникнення на договірну та недоговірну.

Договірна відповідальність виступає у вигляді санкції за порушення договору. Якщо боржник вчасно не передає речі, не виконує роботи або виконує їх неналежним чином, то він повинен відшкодувати кредиторові збитки, заподіяні таким невиконанням, а у випадках, передбачених законом або договором, - сплатити і неустойку. При цьому здебільшого вважається, що попереднє зобовґязання боржника залишилось і кредитор має право вимагати його виконання.

Недоговірна відповідальність настає у разі заподіяння особою шкоди будь-якій іншій особі. Недоговірна відповідальність має місце тоді, коли відповідна санкція застосовується до правопорушника, який не перебуває у договірних відносинах з потерпілим.

Юридичне значення розмежування договірної і недоговірної відповідальності полягає в тому, що форми та розмір недоговірної відповідальності встановлюються тільки законом, а форми й розмір договірної відповідальності визначаються як законом, так і договором. При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівняно із встановленим законом.

На практиці може виникнути конкуренція між договірною і недоговірною відповідальністю. За наявності передумови для договірного позову відповідальність має бути договірною. Саме таке вирішення цього питання гарантує для кожної зі сторін більш повну охорону її прав і не послаблює встановленої законом відповідальності Сібільов М. Підстава та умови цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань за чинним Цивільним кодексом України // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №2(37). .

Залежно від характеру розподілу відповідальності кількох осіб розрізняють часткову, солідарну і субсидіарну відповідальність.

Часткова відповідальність має місце тоді, коли кожний із боржників несе відповідальність тільки в тій частині, яка припадає на нього відповідно до законодавства або договору. Часткова відповідальність має значення загального права й застосовується тоді, коли законодавством або договором не встановлено солідарної або субсидіарної відповідальності. Частки, що припадають на кожного з відповідальних осіб, визнаються рівними, якщо законодавством або договором не встановлено інший їх розмір.

Солідарна відповідальність характеризується тим, що кредитор може вимагати відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. За чинним цивільним законодавством солідарна відповідальність настає лише у випадках, передбачених законом чи договором. Прикладом солідарної відповідальності, передбаченої законом, є відповідальність кількох осіб за спільне заподіяння шкоди.

Субсидіарна відповідальність (додаткова відповідальність) застосовується тоді, коли у зобов'язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, а другий - додатковим. Суть субсидіарної відповідальності полягає в тому, що перед тим, як звернутися з вимогою до додаткового боржника, кредитор повинен притягнути до відповідальності основного боржника. І лише у разі неспроможності останнім відшкодувати збитки або його відмови від задоволення позову кредитор може притягти до відповідальності додаткового боржника.

Залежно від розміру відповідальність може бути повною й обмеженою. Загальне правило передбачає настання відповідальності в повному розмірі. Воно поширюється як на договірну, так і на недоговірну відповідальність. Але у випадках, передбачених законом, розмір відповідальності може бути обмеженим. Це правило застосовується не тільки до такої форми відповідальності, як стягнення збитків, а й до інших. Обмеження відповідальності може бути викликане специфікою того чи іншого договору, положеннями міжнародних договорів та під впливом інших обставин (майнового стану субґєктів відповідальності та ін.).

За окремі види правопорушень встановлено особливості відповідальності. Так, деякими особливостями характеризується цивільно-правова відповідальність за невиконання грошових зобовґязань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовґязання, на вимогу кредитора зобовґязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність має за мету не тільки поновити майновий стан потерпілого, а й покарати правопорушника. Цивільно-правове покарання відрізняється від покарання, що застосовується на підставі норм публічного права. Порівнявши його з кримінальним правом, що є найтиповішим для публічного права, можна виділити такі особливості: по-перше, майнові стягнення у цивільному праві відбуваються на користь потерпілого, а конфіскація у кримінальному праві провадиться на користь держави; по-друге, цивільно-правова відповідальність може переходити на спадкоємців, тоді як кримінальне покарання має виключно особистий характер; по-третє, порушниками цивільних прав, як і кримінальних, можуть бути декілька осіб, але вони притягуються до цивільно-правової відповідальності як одна особа (солідарна відповідальність); по-четверте, до цивільно-правової відповідальності можуть притягуватись треті особи, які не брали участі у правопорушенні (субсидіарна відповідальність), тоді як у кримінальному праві такого не допускається; по-пґяте, учасники договірних цивільно-правових відносин можуть встановлювати розмір відповідальності на випадок порушення умов договору, тоді як кримінально-правова відповідальність встановлюється законом.

2. Відповідальність за порушення умов договору в цивільному праві

Як уже було зазначено вище, цивільно-правову відповідальність залежно від підстав виникнення та змісту розрізняють договірну та недоговірну відповідальність. Договірна відповідальність завжди являє собою санкцію за порушення договірного зобов'язання, тобто виникає на підставі цивільно-правового договору. Недоговірна відповідальність настає у випадку, якщо санкція застосовується до правопорушника, котрий не має договірних відносин з особою, якій завдано шкоди. Наприклад, за недоліки проданої речі перед покупцем -- фізичною особою, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» визнається споживачем, відповідають як її продавець, так і виготовлювач. Але продавець несе перед споживачем договірну відповідальність (підстава -- договір купівлі-продажу речі), а виготовлювач -- позадоговірну (підстава -- Закон України «Про захист прав споживачів»)«Про захист прав споживачів» Закон України від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - №7.

Цей приклад ілюструє і юридичне значення розмежування відповідальності на договірну й недоговірну. У першому випадку (договірна) форми й розмір відповідальності встановлюються як законом, так і договором. У другому (недоговірна) -- лише законом.

Форми й розмір відповідальності за невиконання умов договору визначаються як законом, так і договором. При укладенні договору сторони можуть передбачити відповідальність за такі правопорушення, за які чинне законодавство не передбачає будь-якої відповідальності. Сторони можуть також знизити або підвищити розмір відповідальності порівняно із встановленим законом.

Якщо виникає питання, який вид відповідальності застосувати: договірну чи недоговірну, потрібно визначити, чи є передумова для договірного позову. Це гарантує для кожної зі сторін більш повну охорону її прав і не послаблює встановленої законом відповідальності.

2.1 Відповідальність сторін за договором купівлі-продажу

цивільний відповідальність договір

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Кожна зі сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати усі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки за наявності умов, передбачених законом.

Основним обов'язком продавця є його обов'язок передати продану річ покупцеві. Невиконання цього обов'язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі в примусовому порядку або, зі свого боку, відмовитися від подальшого виконання договору. При цьому і в першому, і в другому випадках покупець має право вимагати також відшкодування понесених внаслідок таких дій продавця збитків.

Відповідно до ст. 670 ЦК якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він уже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за неї грошової суми.

Якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:

1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору і відмовитися від решти товару;

2) відмовитися від усього товару;

3) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором;

4) прийняти весь товар.

Статтею 680 ЦК встановлено, що покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені договором або законом. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу, якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на основний виріб.

У разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) доукомплектування товару в розумний строк.

Якщо продавець в розумний строк не доукомплектував товар, покупець має право за своїм вибором:

1) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний;

2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми.

Такі наслідки також застосовуються в разі порушення продавцем обов'язку передати покупцеві комплект товару, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

2.2 Відповідальність сторін у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг)

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов' язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

До договору про надання послуг застосовується правова норма щодо відповідальності виконавця за порушення договору про надання послуг, передбачена ст. 906 ЦК Цивільний кодекс України. - К.: Велес, 2006..

Законодавець поділяє відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг на два види, залежно від того, платне надання послуг чи безоплатне.

Збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем лише за наявності його вини в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Принциповим є з'ясування кількох питань: що розуміється під поняттям "збитки", як розуміти положення "невиконання або неналежне виконання договору" та "відшкодування у повному обсязі". Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, виконавець відшкодовує як реальні збитки, так і втрачену вигоду, що і є "відшкодуванням у повному обсязі". Визначення невиконання або неналежного виконання зобов'язання дається в ст. 610 ЦК: "Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)". Тобто під невиконанням зобов'язання слід розуміти такі дії чи бездіяльність сторони зобов'язання (а саме випадку про надання послуг), у результаті яких зобов'язання не виконано ані повністю, ані частково. Наприклад, за договором про надання туристських послуг (туристична фірма зобов'язалась організувати тур до Африки на сафарі) виконавець після укладення договору не вжив жодних заходів щодо його виконання (окрім підписання угоди нічого не було організовано: ані придбання квитків, ані оформлення відповідних візових документів тощо). У випадку, коли замовника було доставлено до Африки, але сафарі не проведено, йдеться про неналежне виконання зобов'язання. Підставою відшкодування є наявність вини виконавця Справи зі спорів, пов'язаних із виконанням зобов'язань та відповідальністю за їх порушення // Юридична Україна. - 2007. - № 10. - С. 101..

Договором про надання послуг може бути передбачено положення, відповідно до якого відшкодування збитків замовнику може проводитись і не в повному обсязі, тобто сторони мають право передбачити інший порядок відшкодування (наприклад, лише реальні збитки).

Законодавцем передбачено підставу звільнення виконавця від відповідальності за договором про надання послуг. У ч.1 ст.906 ЦК зазначено: "Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилось неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом". Отже, умовами звільнення від відповідальності виконавця за вказаною правовою нормою є:

а) послуги мають надаватися за плату;

б) надання послуг здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на професійній основі на виконання статутних завдань (юридична особа, фізична особа -- підприємець);

в) обов'язок доведення неможливості виконання зобов'язання внаслідок непереборної сили покладається на виконавця;

г) якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 2 ст. 906 ЦК передбачає відповідальність виконавця за порушення договору про безоплатне надання послуг. Дана норма встановлює максимальну межу відшкодування збитків, встановлюючи її у розмірі до двох неоподаткованих мінімумів доходів громадян, але із вказівкою, що сторони в договорі можуть відійти від цього положення і встановити інший розмір. Тож постає запитання: чи має значення встановлена верхня межа відшкодування, якщо сторони у будь-який момент можуть відійти від цього правила? Вважається, що має, оскільки орієнтує сторони на той факт, що зважаючи на безоплатність договору, не потрібно застосовувати надзвичайно жорсткі санкції до правопорушника.

Важливо зазначити, що дана норма не містить вказівки на відшкодування шкоди в повному обсязі за невиконання договору про безоплатне надання послуг. Тому вважається, що сторони мають виходити із фіксованої суми, або користуючись вимогами закону, або врегульовуючи це на рівні договору.

Споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботи так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуги або робіт, що залишилася.

Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

- безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк;

- відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);

- безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

- відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;

- реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

Зазначені вимоги можуть бути пред'явлені споживачем протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків - протягом десяти років.

У разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботи (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.

Про відступи від умов договору та інші недоліки в роботі (послузі), що не могли бути виявлені при звичайному способі її прийняття, споживач зобов'язаний повідомити виконавця не пізніше трьох діб після їх виявлення. Виконавець зобов'язаний протягом місяця відшкодувати збитки, що виникли у зв'язку з втратою, псуванням чи пошкодженням речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг). Виконавець не звільняється від відповідальності, якщо рівень його наукових і технічних знань не дав змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання робіт (надання послуг).

Виконавець несе відповідальність за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача, що виникла у зв'язку з використанням речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт (надання послуг), незалежно від рівня його наукових і технічних знань, що дає змогу виявити їх властивості, згідно із законодавством Примак В. Суть і «сутності» цивільно-правової відповідальності. // Юридична Україна. - 2003. - № 3. .

Виконавець зобов'язаний таким же чином повідомити споживача, якщо вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору.

2.3 Відповідальність сторін за порушення умов договору перевезення

У разі неналежного виконання умов договору перевезення перевізник несе відповідальність у разі прострочення доставки вантажу, а також за втрату, недостачу, пошкодження вантажу.

Одним з обов'язків перевізника є своєчасна доставка вантажу, при винному порушенні якого він несе відповідальність Цивільне право України. Підручник у двох книгах. Книга друга / За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. .

Перевізник зобов'язаний доставити вантаж у пункт призначення в строк, передбачений транспортними кодексами, статутами або правилами. Якщо строк доставки вантажів у вказаному порядку не встановлений, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 Цивільного кодексу України). Згідно з п. 116 Статуту залізниць України передбачені штрафи за несвоєчасну доставку вантажів у розмірі:

- 10% провізної плати - у разі прострочення на 2 доби;

- 20% провізної плати - у разі прострочення на 3 доби;

- 30% провізної плати - у разі прострочення на 4 і більше діб.

Вказаний штраф не сплачується, якщо вантаж не був вивезений зі станції протягом доби після отримання повідомлення про прибуття вантажу.

Перевізник звільняється від відповідальності за прострочення в доставці вантажів, якщо прострочення сталося не з його вини. Наприклад, залізниця не несе відповідальність за порушення строків доставки, якщо вона трапилась внаслідок стихійного лиха чи з інших, незалежних від залізниці, обставин. Ст. 94 Повітряного кодексу вказує, що перевізник звільняється від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Також перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі вантажоодержувачу, якщо не доведе, що втрата, недостача, пошкодження чи знищення вантажу сталося внаслідок обставин, які перевізник не міг попередити та усунення яких від нього не залежало, тобто з незалежних від нього причин.

Такими обставинами можуть бути:

- вина вантажовідправника чи вантажоодержувача;

- особливі природні властивості вантажу, який перевозиться;

- недоліки тари чи упакування, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийомі вантажу до перевезення;

- застосування тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари в дорозі;

- здача вантажу до перевезення без позначення в накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов та заходів безпеки для збереження вантажу при перевезенні чи збереженні Господарський кодекс України від 16 січня.2003 р.// Відомості Верховної Ради України -- 2003, N 18-22..

Наявність однієї із вказаних обставин доводить перевізник.

Також законодавством встановлено розмір вартості вантажу, який відшкодовує перевізник:

- у випадку втрати або недостачі вантажу - у розмірі вартості вантажу, який втрачений чи якого не вистачає;

- у випадку пошкодження вантажу - у розмірі суми, на яку зменшилась його вартість;

- у випадку втрати вантажу, який пред'явлений до перевезення з оголошенням його вартості - у розмірі оголошеної вартості, якщо не буде доведено, що вона нижче дійсної вартості вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилась настільки, що вантаж не може бути використаний за прямим призначенням, вантажоотримувач має право відмовитись від нього та вимагати відшкодування за його втрату. Якщо вантаж, за втрату чи недостачу якого перевізник заплатив відшкодування, буде через деякий час знайдений, вантажоотримувач (вантажовідправник) має право вимагати видати йому вантаж, повернувши ті кошти, які він отримав за його втрату чи недостачу.

Виплата штрафу за доставку вантажу з прострочкою не звільняє перевізника від відповідальності за втрату, недостачу чи пошкодження вантажу, які сталися внаслідок прострочки.

2.4 Відповідальність сторін за невиконання чи неналежне виконання договору оренди

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань є договірною цивільно-правовою відповідальністю.

ЦК України не встановлює особливих правил щодо відповідальності сторін договору найму(оренди) за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором. Спеціально Цивільний кодекс України врегульовує лише відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам у зв'язку з користуванням орендованим майном.

Так, відповідно до ст. 780 ЦК України встановлюється, що шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах. Шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати. Умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

Таким чином, відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, в будь-якому випадку буде нести наймодавець. Враховуючи цивільно-правову природу договору оренди, можна сказати, що зазначені вище положення ЦК України повинні поширюватись і на ці договори.

Законодавством також не встановлено особливостей відповідальності сторін за договором оренди.

Цивільний кодекс України встановлює, що за невиконання зобов'язань за договором оренди, в тому числі за зміну або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність, встановлену законодавчими актами України та договором.

Таким чином, відповідальність сторін за договором оренди буде визначається виходячи із загальних правил встановлених ЦК України.

Цивільний кодекс України встановлює обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані порушенням зобов'язання. Однак законом за загальним правилом не обмежено відшкодування збитків у випадку стягнення неустойки. Так, статтею 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Слід зазначити, що є певні особливості, встановлені ЦК України стосовно відповідальності за порушення окремих видів зобов'язань. Щодо відповідальності за договором оренди, то тут можна розглядати ці особливості у разі встановлення орендної плати у грошовій формі. Так, ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Подібні положення були встановлені і в ЦК УРСР. На підставі цих положень в теорії цивільного права робився висновок, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання встановлена законом (Цивільним кодексом) у формі так званої «виключної неустойки», при стягненні якої не допускається відшкодування збитків.

ЦК України зазначає про можливість встановлення інших співвідношень неустойки та відшкодування збитків лише за договором. Тому постає питання, щодо того, чи встановлена норма ст. 625 ЦК України є імперативною і сторони можуть самостійно визначати лише розмір відсотків, чи ця стаття встановлює загальне правило, яке застосовується якщо в договорі не визначена інша форма відповідальності. При визначенні відповіді на це питання, на мою думку, слід виходити з загальних положень ЦК України, а саме із ч. 3 ст. 6 ЦК України, яка встановлює, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства й врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає зі змісту або із суті відносин між сторонами.

ЦК України не вказує прямо на неможливість відступу від положень ст. 625 ЦК, і тому в договорі оренди можна встановлювати відповідальність орендаря за порушення обов'язку сплати орендної плати, встановленої у грошовій формі не лише у формі неустойки (відсотків), а й у формі відшкодування збитків.

Таким чином, за договором оренди відповідальність орендаря за неналежне виконання зобов'язань по оплаті орендної плати може встановлюватися як у формі неустойки, так і у формі відшкодування збитків.

Законодавством визначено, що навіть у випадках, коли в договорі встановлено натуральну або грошово-натуральну форму орендної плати в тому разі, коли законодавством або договором оренди передбачено майнові санкції за порушення умов договору, вони можуть стягуватися виключно в грошовій формі.

Слід зазначити, що в разі прострочки сплати орендної плати заборгованість по сплаті орендної плати може стягуватися з урахуванням індексу інфляції. Як вже зазначалося, ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Можливість стягнення заборгованості по орендній платі встановлюється й у відповідних положеннях Типових договорів оренди: орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації й стягується в бюджет та орендодавцю у визначеному законом співвідношенні відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені за прострочку платежу обчислюється від суми простроченого платежу й не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Ст. 611 ЦК України встановлюється, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

- зміна умов зобов'язання;

- сплата неустойки;

- відшкодування збитків та моральної шкоди.

Таким чином, ЦК України встановлює загальний перелік правових наслідків, які настають у результаті порушення зобов'язання.

За договором оренди (найму) встановлено такий обов'язок орендаря, як обов'язок передати об'єкт оренди орендарю.

Слід зазначити, що ЦК України встановлює спеціальні правила стосовно правових наслідків невиконання обов'язку з передачі речі, визначеної індивідуальними ознаками. Так, відповідно до ч. 1 ст. 620 ЦК України встановлено, що в разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або в користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передачі відповідно до умов зобов'язання.

Ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлює, якщо орендодавець у строки й на умовах, визначених у договорі оренди, не передасть орендареві об'єкт оренди, орендар має право вимагати від орендодавця передачі об'єкта та відшкодування збитків, завданих затриманням передачі або відмовитися від договору й вимагати відшкодування збитків, завданих йому невиконанням договору оренди Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. - 3-е вид., перероб. і доп./ За ред.. О. В. Дзери (кер. авт.кол.), Н.С.Кузнецової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т.І. - 832 с..

З огляду на це постає питання щодо можливості встановлення в договорі оренди умови про відповідальність орендодавця за невиконання обов'язку передати орендарю орендоване майно у формі неустойки, а не лише у формі відшкодування збитків. Виходячи із загальної норми, встановленої ст. 611 ЦК України, можна позитивно відповісти на це питання, оскільки серед загальних наслідків порушення зобов'язання встановлюються і такі наслідки, як нарахування неустойки. Деякі науковці пропонують при порушеннях договору оренди державного та комунального майна, які мають тривалий характер, застосовувати безперервно спливаючі (відповідно до величини прострочки) санкції - неустойку (штраф, пеню). Можливим є застосування неустойки як санкції за такі тривалі порушення: несвоєчасний розгляд ініціативи, що надходить до орендодавця; ухилення орендодавця від укладення договору оренди; несвоєчасне внесення орендарем орендної плати тощо. Крім того, варто до переліку порушень, за які доцільно застосовувати відповідальність у формі неустойки, віднести й таке порушення як затримання передачі об'єкта оренди.


Подобные документы

  • Виникнення та розвиток договору ренти, його види. Поняття та юридична характеристика договору ренти. Місце договору ренти в системі цивільно-правових договорів. Характер і специфіка цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору ренти.

    реферат [36,1 K], добавлен 06.05.2009

  • Поняття та види договору купівлі-продажу. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення. Правові ознаки договору купівлі-продажу в роздрібній торгівлі. Договір поставки як підстава виникнення зобов'язань з оплатної реалізації майна.

    презентация [277,4 K], добавлен 30.11.2016

  • Правова природа кредитного договору, його місце в системі цивільно-правових договорів, види, сторони та істотні умови. Порядок укладання та форма, засоби забезпечення виконання кредитного договору, цивільно-правова відповідальність за порушення його умов.

    курсовая работа [53,7 K], добавлен 14.09.2011

  • Поняття і основні ознаки юридичної відповідальності. Підстави припинення трудового договору. Припинення трудового договору з ініціативи власника. Поважні причини при звільненні за власним бажанням. Види змін умов трудового договору за статтею 32 КЗпП.

    контрольная работа [14,5 K], добавлен 02.01.2013

  • Положення законодавства щодо регулювання договорів купівлі-продажу. Особливості правового регулювання договору купівлі-продажу житла як особливого різновиду договору купівлі-продажу нерухомості. Відповідальність сторін за договором купівлі-продажу.

    курсовая работа [42,2 K], добавлен 16.06.2011

  • Історичне походження і розвиток договору ренти. Поняття договору ренти та його юридична характеристика. Види та сторони договору ренти. Аспекти укладення договору, його зміст, виконання та припинення. Відповідальність за невиконання договору ренти.

    дипломная работа [133,4 K], добавлен 20.08.2011

  • Поняття та значення цивільно-правового договору. Види договорів у цивільному праві. Здійснення тлумачення умов договору відповідно до загальних правил тлумачення правочину. Укладення цивільно-правового договору та підстави для його зміни або розірвання.

    реферат [30,9 K], добавлен 21.09.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.