Відповідальність за порушення договору в цивільному праві

Однак слід зауважити, що не завжди орендар буде мати право витребувати від орендаря орендоване майно. Так, ч. 2 ст. 620 ЦК України встановлює спеціальні правила щодо врегулювання можливості витребувати річ, визначену індивідуальними ознаками. Відповідно до ч. 2 ст. 620 ЦК України, встановлено, що кредитор втрачає право на витребування в боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування. Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, - кредитор, який першим пред'явив позов.

Як вже зазначалось вище, об'єктом договору оренди завжди є індивідуально визначене майно, тому на відносини оренди будуть поширюватись правила, встановлені ст. 620 ЦК України.

Законодавством встановлена відповідальність орендаря за пошкодження орендованого майна. Так, законодавством встановлено, що якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

У разі невиконання обов'язку щодо повернення майна в натурі, він зобов'язаний відшкодувати наймодавцю завдані ним збитки (ст. 203 ЦК ), зокрема балансову вартість майна з урахуванням зносу, а також неодержані наймодавцем доходи, які він одержав би, якби майно було б йому повернуте. Законодавством не встановлено обмеження в частині відшкодування лише фактичних збитків орендодавця, тому враховуючи, що відповідно до ст. 623 ЦК України відшкодування збитків включає в себе й неодержані доходи (упущену вигоду), у випадку погіршення стану орендованого майна або його знищення орендодавець вправі вимагати від орендаря відшкодування вартості не лише орендованого майна, а й неодержаних доходів (упущеної вигоди).

2.5 Відповідальність сторін за договором поставки

Зобов'язання за договором поставки повинні виконуватися сторонами належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору. Згідно зі статтею 178 ЦК виконання зобов'язання за договором поставки забезпечується неустойкою (штрафом, пенею) Підопригора О. А. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1995.. Крім зазначених видів забезпечення виконання зобов'язання, боржник у разі невиконання або неналежного його виконання зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані ним збитки (стаття 203 Цивільного кодексу України) Цивільний кодекс України. - К.: Велес, 2006..

Чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень відповідальності сторін за договором поставки. Отже у випадках невиконання або неналежного виконання умов договору кожна із сторін має право вимагати від свого контрагента, який не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання, сплати неустойки й відшкодування завданих збитків.

При цьому слід мати на увазі, що за загальним правилом, встановленим ст. 204 ЦК, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою (залікова неустойка).

З цього загального правила законом або договором можуть бути передбачені певні виключення, а саме: коли допускається стягнення тільки неустойки, але не збитків (виключна неустойка); коли збитки стягуються в повній сумі понад неустойку (штрафна); коли за вибором кредитора можуть бути стягнуті або неустойка, або збитки (альтернативна неустойка).

Відповідно до статті 203 ЦК обсяг збитків, які підлягають відшкодуванню, складають витрати, зроблені кредитором внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання, втрата або пошкодження майна кредитора (наприклад, у процесі перевозки за відсутності вини перевізника), а також не одержані доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, коли на це є згода покупця (стаття 207 Цивільного кодексу України, пункт 1 статті 31 Закону України "Про підприємства в Україні".

Згідно з пунктом 74 Положення про поставки продукції та пунктом 65 Положення про поставки товарів сторони мають право передбачити в договорі можливість відшкодування збитків у твердій сумі, яка підлягає стягненню у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання за договором. Зазначена умова договору означає, що в кожному випадку порушення зобов'язання кредитор не повинен доводити дійсний розмір своїх збитків, однак у разі застосування залікової неустойки ці збитки підлягають стягненню в частині, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. Таким чином, у разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини в порушенні зобов'язання (ст.209 ЦК). При цьому слід мати на увазі, що посилання боржника на такі причини невиконання зобов'язання, як недопоставка сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо не є підставою для висновку про відсутність його вини, тобто для звільнення від обов'язку відшкодувати завдані ним збитки контрагентові за договором.

Кредитор не повинен доводити вину боржника в порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання й завданими збитками та їх розмір Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс; Закон від 18.03.2004 р. № 1618-ІV // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 40-42..

У випадках, коли позивачу заподіяні збитки з вини декількох постачальників, кожний з них несе відповідальність, виходячи з того, у якій мірі невиконання ним свого зобов'язання спричинилося до збитків кредитора.

Наслідками невиконання або неналежного виконання стороною договору, наприклад, недопоставкою продукції, є, зокрема, зменшення обсягу виробництва чи реалізації продукції (робіт, послуг), внаслідок чого кредитор не одержав прибуток (доход) і, крім того, у нього збільшуються умовно-постійні витрати в собівартості його продукції, а в торговельних підприємств зростають фактичні витрати обігу. Такі умовно-постійні витрати не підлягають виключенню з суми стягуваних судом збитків.

Відповідно до ст. 213 ЦК, якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 215 ЦК кредитор визнається таким, що прострочив, якщо відмовився прийняти належне виконання зобов'язання. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків. Наприклад, відповідно до пункту 24 Положення про поставки продукції покупець вправі відмовитись від передбаченої договором продукції за умови повного відшкодування постачальнику завданих цим збитків.

Такі збитки складають, зокрема, не одержаний постачальником прибуток (доход), який він одержав би в результаті виконання зобов'язання, а також сума, на яку збільшились його умовно-постійні витрати.

Отже в усіх випадках невиконання або неналежного виконання зобов'язання винна сторона за договором поставки повинна відшкодувати контрагентові не тільки завдані цим прямі збитки, а й не одержані доходи, які були б одержані, якби зобов'язання було б виконано (упущену вигоду).

Однією із складових частин збитків є сплачена кредитором з вини боржника неустойка (штраф).

При невиконанні однією зі сторін своїх зобов'язань за договором поставки відшкодуванню підлягають суми фактично сплаченої кредитором неустойки (штрафу).

Боржник зобов'язаний відшкодувати кредиторові збитки у вигляді різниці між сумою, стягнутої ним з боржника неустойки (штрафу) і сумою, сплаченої кредитором з вини боржника неустойки (штрафу) за своїми зобов'язаннями.

Якщо кредитор не стягнув з боржника передбачену законодавством (договором) неустойку (штраф), на яку він має самостійне право, і строк позовної давності закінчився, то за цих обставин з суми заподіяних збитків, пов'язаних зі сплаченою кредитором неустойкою (штрафом), слід відрахувати ті суми, які кредитор одержав би з боржника за умови своєчасного звернення до останнього з відповідним позовом.

При цьому слід мати на увазі, що до регресних позовів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних поставкою продукції неналежної якості, застосовується шестимісячний строк позовної давності.

3. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності

Закріплення у цивільному законодавстві принципу «відповідальності за вину» свідчить, що цивільно - правова відповідальність не є абсолютною, тобто вона поширюється до певних меж. Ці межі становлять обставини, наявність яких призводить до звільнення особи від обов'язку нести несприятливі майнові наслідки.

Під підставами звільнення від цивільно - правової відповідальності розуміються обставини, з якими закон або договір пов'язують звільнення особи від застосування до неї санкцій за правопорушення Примак В. Відповідальність як цивільно-правова санкція. // Юридична Україна. - 2003. - № 5. .

Стаття 617 ЦК закріплює загальні підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності. Так, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Правовий випадок (казус) та непереборна сила, як обставини, що звільняють від відповідальності, були передбачені ще в римському приватному праві.

Відсутність вини свідчить про випадковість порушення суб'єктивного цивільного права.

Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.

Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. За відсутності вини немає й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідальності без вини. Законодавством встановлено, що особа визнається невинною, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Значення випадку полягає у тому, що незважаючи на наявність протиправної поведінки особи, шкоди та причинного зв'язку між ними, він стає підставою для звільнення від цивільно - правової відповідальності. За загальним правилом, випадок (відсутність вини) звільняє суб'єкта від цивільно - правової відповідальності, якщо інше не встановлено договором або законом.

Непереборна сила (фарс-мажорні обставини) - надзвичайна й невідворотна за даних умов подія (п. 1 ст. 78 ЦК). Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не рядова, ординарна, звичайна обставина, яка також може спричинювати певні труднощі для сторін. Тому в ст. 639 ЦК України зазначається, що не вважається непереборною силою, яка може бути підставою для звільнення від відповідальності особи під час здійснення нею підприємницької діяльності, недодержання своїх обов'язків контрагентами боржника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. По-третє, непереборна сила - це подія, яку не можна було відвернути засобами, наявними в даної особи в конкретних умовах її діяльності Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. - 3-е вид., перероб. і доп./ За ред.. О. В. Дзери (кер. авт.кол.), Н.С.Кузнецової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т.І. . Те, що в одних умовах можна легко подолати, в інших - стає неможливим. Тому при дії непереборної сили теж немає вини боржника.

Передбачуваність настання певної події як суб'єктивний елемент не має юридичного значення для звільнення боржника від відповідальності. Наслідки дії непереборної сили неможливо відвернути будь - якими засобами, наявними в даної особи в конкретних умовах, навіть у ситуації, коли про її виникнення відомо заздалегідь. Наприклад, наявність відомостей у капітана корабля, що перебуває у морі, про шторм, все одно тягне неможливість запобігти загибелі або пошкодженню вантажу внаслідок дії цього шторму.

Категорія «непереборна сила» має відносний характер. Це означає, що одне й те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. У кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов. До того ж, розвиток науки й техніки та обумовлене цим підвищення можливостей опору стихійним явищам, змінюють уявлення про непереборну силу. Те, що донедавна було надзвичайним і невідворотнім, може стати звичайним та переборним.

Вплив непереборної сили на діяльність особи може здійснюватися по - різному. Непереборна сила може завадити особі вчинити певні дії, що призвело до порушення зобов'язання. Або ж, навпаки, непереборна сила може спонукати до таких дій, наслідком яких стало заподіяння шкоди. Головним у всіх цих ситуаціях є наявність причинного зв'язку між непереборною силою та негативними наслідками.

Категорія «непереборна сила» є межею «підвищеної» цивільно - правової відповідальності у випадках відповідальності особи незалежно від її вини. Зокрема, саме дія непереборної сили звільняє від відповідальності «професійного зберігача» за втрату, нестачу або пошкодження переданого на зберігання майна (ч. 2 ст. 950 ЦК) та володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну цим джерелом (ст. 1187 ЦК).

Випадок та непереборна сила не є однаковими за змістом категоріями, проте вони є загальними обставинами звільнення як від договірної, так й недоговірної відповідальності.

Ще однією обставиною, яка звільняє від цивільної відповідальності, є форс - мажор.

Форс - мажором визнається обставина (дія чи подія), що спричиняє неможливість виконання договірних зобов'язань в обумовлений сторонами строк. Отже, на відміну від випадку та непереборної сили, форс - мажор є спеціальною підставою звільнення від відповідальності лише за невиконання (неналежне виконання) договірних зобов'язань.

Категорія «форс - мажор» традиційно в законодавстві визнавалася підставою звільнення від відповідальності в зовнішньоекономічній діяльності. Форс - мажор є обставиною, яка звільняє сторони договору від відповідальності у випадках невиконання ними взятих на себе зобов'язань або прострочення виконання договору.

Залежно від часу існування форс - мажорні обставини поділяються на тривалі й короткострокові. До перших відносяться, як правило, заборона експорту певної сировини (продукції), війна, валютні обмеження тощо. Короткостроковими, здебільшого, є стихійні лиха. У будь - якому випадку ці обставини розглядаються як юридичні факти, які спричиняють неможливість виконання договірних зобов'язань. При цьому неможливість виконання цивільних обов'язків може бути фізичною, економічною, юридичною або іншою. Короткострокові форс - мажорні обставини зумовлюють тимчасову неможливість виконання зобов'язань. У цих випадках вони виступають як підстави відстрочки виконання. При дії форс - мажорних обставин тривалий час, що перевищує зазначений у договорі строк, або коли виконання договору втрачає економічну доцільність, домовленістю сторін такі обставини визнаються перешкодою, яка призводить до звільнення сторін від виконання договору.

Для визнання обставин форс - мажором, необхідна наявність певних умов. По - перше, виникнення їх після укладення договору. По - друге, неможливість виконання зобов'язання у період їх існування. По - третє, закріплення цих обставин у договорі. Сторони в договорі повинні узгоджувати форс - мажорні обставини шляхом прямого зазначення їх переліку.

При цьому цей перелік вважається вичерпним й не підлягає розширювальному тлумаченню.

Висновок

Цивільно-правова відповідальність - одне з найскладніших і змістовних правових явищ. У ній дуже яскраво виражена сутність самого цивільного права, його найважливіші функції та мета. Цивільно-правова відповідальність є однією з визначальних правових категорій у цивільному праві, яке справедливо вважають найдавнішою й найрозвиненішою галуззю права. Увага, яка приділяється в сучасному вітчизняному та зарубіжному праві проблемам цивільно-правової відповідальності, свідчить про незмінну актуальність цього питання.

У курсовій роботі були розглянуті основні найважливіші питання, що стосуються цивільно-правової відповідальності зокрема та відповідальності, що настає внаслідок невиконання чи неналежного виконання договорів у цивільному праві.

Також у роботі були розкриті питання умов (підстав) цивільно-правової відповідальності, її видів та форм, а також випадки звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Зважаючи на те, що обсяг роботи обмежений, я розглянула найпоширеніші цивільно-правові договори та відповідальність, що настає за порушення їх умов. А саме: договір купівлі-продажу, договір про виконання робіт (надання послуг), договори перевезення, оренди та поставки.

У ході написання роботи я дійшла висновку, що умовою цивільно-правової відповідальності є наявність сукупності умов, що утворюють склад цивільного правопорушення:

* протиправність поведінки (дія чи бездіяльність);

* наявність майнової та (або) моральної шкоди;

* зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою;

* вина особи, яка заподіяла шкоду.

Основними формами цивільно-правової відповідальності є відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, примусове виконання обов'язку, втрата суб'єктивного цивільного права тощо.

Найпоширенішою формою відповідальності є відшкодування збитків. Під збитками розуміються ті негативні наслідки, що настали в майновій сфері потерпілого внаслідок здійснення проти нього цивільного правопорушення. Ці негативні наслідки складаються з двох частин: реальних збитків та упущеної вигоди.

Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода - це та сума, на яку не збільшилось майно кредитора через правопорушення.

Неустойкою вважається передбачена договором, законом або іншими правовими актами грошова чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобовґязаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобовґязання.

Завдатком визнається грошова сума або нерухоме майно, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні на підтвердження зобовґязання і забезпечення його виконання.

Під конфіскацією розуміють безоплатне, за рішенням суду, вилучення у правопорушника майна з передачею його у власність держави.

Залежно від виду договору, його особливостей, умов, визначених сторонами, застосовується певний вид цивільно-правової відповідальності.

Отже, можна зробити висновок, що цивільно-правова відповідальність - складне й багатогранне явище. Зараз, коли розвиваються цивільно-правові відносини й договори набувають все більшої популярності та застосування, відповідальність за порушення умов договорів у цивільному праві має важливе правозастосовче та практичне значення.

Список використаних джерел

Нормативні акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України - 1996. - № 30.

2. Цивільний кодекс України. - К.: Велес, 2006.

3. 16. Цивільний кодекс УРСР від 18.07.1963 р. № 1540-VІ // Відомості Верховної Ради України. - № 46 (1966).

17. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс; Закон від 18.03.2004 р. № 1618-ІV // Відомості Верховної Ради. - 2004. - № 40-42.

4. Господарський кодекс України від 16 січня.2003 р.// Відомості Верховної Ради України -- 2003, N 18-22.

5. «Про захист прав споживачів» Закон України від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 7.

6. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - №11.

7. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки» // Право України. - 1995. - № 9 - 10.

Література:

8. Бервено С.М. Загальні засади цивільної відповідальності за порушення договірного зобов'язання / С.М. Бервено // Юридична Україна. - 2006. - № 5. - С. 47-53.

9. Канфазарова І.С. Деякі проблеми теорії цивільно-правової відповідальності в контексті кодифікації цивільного законодавства України / І.С. Канзафарова // Правова держава [Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України]. - Вип. 14. - 2003. - С. 362-366.

10. Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. - 3-е вид., перероб. і доп./ За ред.. О.В. Дзери (кер. авт.кол.), Н.С. Кузнецової, В.В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т.І. - 832 с.

11. Підопригора О.А. Цивільне право: навч. посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. 1995.

12. Примак В. Відповідальність як цивільно-правова санкція. // Юридична Україна. - 2003. - № 5. - С. 50, 53.

13. Примак В. Суть і «сутності» цивільно-правової відповідальності. // Юридична Україна. - 2003. - № 3. - С. 38, 40.

14. Сібільов М. Підстава та умови цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань за чинним Цивільним кодексом України // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №2(37).

15. Справи зі спорів, пов'язаних із виконанням зобов'язань та відповідальністю за їх порушення // Юридична Україна. - 2007. - № 10. - С. 101.

16. Цивільне право України. Підручник у двох книгах. Книга друга / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 780с.

Размещено на Allbest.ru